ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Територія — 4 005 800 кв. км

Населення — 446 429 000 чол.

Столиці — парламентська — Страсбург, урядова — Брюссель.

Найбільші міста — Лондон 4 300 000 (6 905 000), Берлін 3 438 000, Мадрид 3 010 000 ( 4 006 000), Рим 2 804 000, Париж 2 175 000 ( 9 319 000), Будапешт 2 100 000, Гамбург 1 661 000, Варшава 1 644 000, Відень 1 540 000 ( 1 940 000), Мілан 1 449 000, Мюнхен 1 236 000

Склад ( за часом вступу):

Країни — фундатори ( 1951-1957 рр.) : Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург;

1972 р.

1981 р. — Греція;

1986 р. — Іспанія, Португалія;

1995 р. — Швеція, Фінляндія, Австрія.

2004 р. — Угорщина, Словаччина, Чехія, Польща, Мальта, Словенія, Естонія, Латвія, Литва, Кіпр

2007 р. — Болгарія, Румунія.

1. Утворення Європейського Союзу

Європейський Союз (ЄС) - геополітичний простір, наділений конфедеративними ознаками, який об’єднує двадцять сім європейських країн, які відповідають встановленим критеріям у галузі економічного розвитку, демократії та додержання прав людини.

Всі країни, які входять до складу Союзу, є суверенними державами, які мають власні конституції, державний механізм та правову систему, однак їх потрібно розглядати не відособлено, а в як єдиний європейський економічний та політико-правовий простір. Це пов’язано з цілою низкою чинників, основними серед яких є:

-єдині стандарти в різних сферах суспільного життя, яким мають відповідати всі країни-члени ЄС;

-спільне історичне минуле, давні правові та демократичні традиції;

-єдиний географічний простір.

Ознаки, що характеризують Європейський Союз як конфедерацію:

1) наявність власних інститутів - органів, що здійснюють керівництво організацією та мають вплив на уряди держав-учасниць;

2) право, що поступово формується;

3) єдине громадянство, що існує разом з громадянством держав-учасниць;

єдиний економічний та торговий простір, який передбачає вільне переміщення капіталів, товарів, трудових ресурсів та відсутність внутрішніх кордонів;

4) здійснення спільної зовнішньої політики;

5) єдина валюта (для більшості країн Союзу);

6) єдина політика в сфері внутрішньої та зовнішньої безпеки (тісна співпраця з НАТО).

До утворення Європейсько Союзу, інтеграція, протягом кількох десятків років, відбувалася у рамках трьох взаємопов’язаних Європейських співтовариств: Європейського об’єднання вугілля і сталі, Європейського економічного співтовариства, Європейського співтовариства з атомної енергії.

Основні етапи утворення Європейського Союзу.

-9 травня 1950 р. - прийняття Декларації Шумана, яка передбачала співпрацю між Францією та Німеччиною в галузі сталеварної та вугільної промисловості та заклала базові принципи майбутньої європейської інтеграції;

-1951 р. - Прийняття Паризького договору, яким проголошувалось утворення Європейського об’єднання вугілля і сталі; до складу об’єднання увійшли Франція, ФРН, Італія та Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

-1957 р. - Прийняття двох Римських договорів, які утворювали два європейських співтовариства - Європейське економічне співтовариство, Європейське співтовариство з атомної енергії. До складу цих співтовариств увійшли країни-учасниці Паризького договору. В подальшому європейська інтеграція відбувалася шляхом приєднання до трьох угод одночасно.

-1972 р. - входження до Європейських Співтовариств Великобританії, Ірландії, Данії;

-1981 р. - входження до Європейських Співтовариств Греції;

-1986 р. - входження до Європейських Співтовариств Іспанії і Португалії;

-1986 р. - прийняття Єдиного Європейського Акту дванадцятьма країнами-учасницями європейських співтовариств, що стало проміжковим етапом на шляху до утворення Європейського Союзу;

-7 лютого 1992 р. - прийняття Маастріхських угод, якими засновано новий політико-економічний простір - Європейський союз;

-1995 р. - входження до складу ЄС Швеції, Фінляндії, Австрії;

-2004 р. - входження до складу ЄС Угорщини, Словенії, Словаччини, Чехії, Польщі, Мальти, Кіпру, Естонії, Латвії, Литви

-2007 - входження до складу ЄС Болгарії та Румунії

-2009 - вступ в силу Лісабонської угоди, яка виконує конституційну роль.

Цілі Європейського Союзу:

1. Сприяння економічному і соціальному розвитку;

2.

3. Здійснення спільної зовнішньої політики;

4. Здійснення спільної політики в галузі безпеки та оборони;

5. Утворення єдиного економічного простору без кордонів;

6. Введення єдиної валюти;

7. Введення єдиного громадянства, яке існуватиме паралельно з національним громадянством;

8. Додержання єдиних стандартів в галузі прав людини.

2. Інститути Європейського Союзу

Найважливішими спільними органами - інститутами - Європейського Союзу є:

1. Європейський парламент (Європарламент);

2. Рада Європейського Союзу;

3. Європейська Комісія;

4. Європейська Рада;

5. Європейський Суд.

Найвищим представницьким органом Союзу виступає Європарламент, який покликаний представляти інтереси народів, які проживають в державах-учасницях ЄС, виробляти спільні засади внутрішньої і зовнішньої політики, сприяти зближенню держав-учасниць.

Європарламент можна вважати прототипом законодавчого органу, точніше однієї з його палат. Однак, сьогодні він не володіє правом прийняття законів, які би були обов’язковими до виконання на всій території Союзу і відіграє в основному ідеологічну функцію.

Депутатом Європарламенту може стати громадянин держави-учасниці ЄС, який наділений виборчим правом; він може представляти країну, громадянином якої виступає. Правом обирати наділені всі громадяни Союзу, незалежно від того, чи проживають вони у країні громадянства, чи - в іншій країні. Термін перебування депутатів на посаді складає 5 років. При виборах застосовується пропорційна система (окрім Великобританії, де депутатів обирають за мажоритарною системою).

Представництво в Європарламенті залежить від кількості населення держави-учасниці ЄС. Наприклад Німеччина представлена 99 депутатами, Франція, Італія, Великобританія - 87, а Люксембург - 6.

Резиденцією Європарламенту є французьке місто Страсбург, його комісії працюють в Брюсселі, а секретаріат знаходиться в Люксембурзі.

Рада ЄС є вищим органом, який наділений правом приймати остаточне рішення по всім найважливішим питанням Союзу. Склад ради формується урядами держав-учасниць у кількості, яка відповідає кількості їх населення. Наприклад Франція, Німеччина, Великобританія та Італія має по 10 членів, Іспанія - 8, Люксембург - 2 тощо.

Представники від однієї держави об’єднуються у делегацію, яка очолюється одним з міністрів даної країни.

Особливістю прийняття рішень у рамках Ради ЄС є той факт, що вони приймаються ? голосів. Така конструкція не дає можливість диктувати свою волю “великим” державам, та забезпечує прийняття рішення на основі взаємної згоди більшості країн.

Обидва представницьких органи - Європарламент та Рада ЄС - виступають в ролі прообразу можливого спільного двопалатного законодавчого органу, де Європарламент відіграватиме роль нижньої палати, а Рада ЄС - верхньої.

Європейська комісія є вищим колегіальним виконавчим органом Європейського Союзу, яка має втілювати в життя рішення Ради ЄС та Європарламенту.

Єврокомісія складається з урядових представників від кожної держави-учасниці (від Франції, Німеччини, Великобританії, Іалії, Іспанії - по 2) і очолюється головою, який є найбільш впливовою фігурою ЄС, однак наділений слабкими повноваженнями, порівняно з класичними для прем’єр-міністрів європейських країн. Голова Європейської комісії обирається членами Комісії за принципом ротації і підлягає затвердженню Європарламентом.

Європейська Рада є колегіальним органом, до складу якого входять глави держав та урядів країн ЄС. Основною метою діяльності ради є проведення спільних засідань, під час яких мають узгоджуватися спільні питання для всіх держав-учасниць Євросоюзу. Орган наділений консультаційно-координаційними повноваженнями в рамках організації. Починаючи з 2009 року, в раді є постійний Голова, який є найвищим представником конфедерації.

Європейський Суд - вищий судовий орган Союзу, який складається з 25 суддів - по одному від кожної держави-учасниці - та 8 Генеральних адвокатів, які обираються, як правило від 5 “великих” країн.

Судді обираються терміном на шість років, з правом повторного переобрання. При цьому кожні два роки оновлюється третина складу суду.

Генеральні адвокати за своїм статусом близькі до інституту прокурорів - вони проводять розслідування та готують справи для слухання в суді.

В залежності від складності та важливості справи, можуть розглядатися в малих секціях ( по 3-4 судді), великих секціях ( по 7-8 суддів) та на пленарному засіданні у повному складі.

Основні функції Європейського Суду:

-застосування права Європейського Союзу;

-розгляд скарг про порушення прав людини;

-розгляд спорів поміж органами Євросоюзу;

-розгляд важливих справ економічного характеру;

Європейський Суд є найвищою і єдиною інстанцією в рамках організації, рішення якої є остаточними.