§ 1. Поняття конституційного режиму
Історичний досвід доводить, що будь-яка держава встановлює для себе спосіб організації та здійснення влади в Конституції, стільки правлячі, скільки і керовані вбачаючи в цьому політико-юридичному документі Фундаментальний закон країни, Верховний закон, Фундаментальну угоду.
За класичною теорією конституційного права, будь-яка держава в обов’язковому порядку має Конституцію[34]. З цієї точки зору не має значення чи представляє Конституція певну сукупність традицій або практичних звичаїв або певний писаний документ, прийнятий за спеціальною процедурою.Конституційна традиція, однак, набагато давніша, ніж писана Конституція. Історична ретроспектива дозволяє говорити про те, що кожна держава мала Конституцію у матеріальному розумінні, іншими словами, певну сукупність конституційних звичаїв, які встановлювали, між іншими, спосіб здійснення влади. Дійсно, навіть античні держави будували відносини між пірамідою влади і населенням, наділяючи певні особи або органи владними повноваженнями для здійснення публічної влади, відповідно до звичаїв і традицій, які сьогодні ми називаємо конституційними звичаями.
Звичайно, мав рацію сучасний французький учений-конституціоналіст М.Прело, який писав, що поняття "конституції" з’являється в момент "заснування держави" (institution)[35]. Ще категоричніше висловлюється німецький державознавець Й.Ізензеє, який, підкреслюючи органічний зв’язок держави і конституції, говорить: "… Конституція не може бути зрозуміла без держави. Вона є передумовою самого її існування й об’єктом конституційного регулювання. Саме у державі конституція діє та реалізується"[36].
Можна сказати, що не існує держави без конкретної конституції. Держава, взята незалежно від своєї конституції, - не більш, ніж ідеальна конструкція, штучне утворення думки, абстракція в галузі загальної теорії держави.
Усяке конституційне право звернене до реальної держави, а вона неминуче укладається в конституційні рамки[37]. Ф.Лассаль, говорячи про те, що відсутність конституції означало би анархію, писав: "… справжню конституцію мали усі країни в усі часи… новітньому часу виключно властиві не справжні, а писані конституції або аркуші паперу…"[38].Загальновідомий також і факт, що ще Аристотель спільно зі своїми учнями склав збірник конституцій грецьких полісів-держав та їх колоній, фактично цілісне зібрання традицій, що стосуються форми державного правління відповідних країн.
Уточнення, зроблені у зв’язку з традицією конституційних звичаїв та її відносини з конституційними нормами, зібраними в одному документі, дозволяють окреслити проблематику концепції конституційного режиму. Ця концепція може бути визначена у двох значеннях: а) матеріальному; б) формальному.
З матеріальної точки зору, конституційний режим відображає сукупність правил, які регламентують організацію правління в державі на певному її етапі. З цієї точки зору, як вже було показано вище, будь-яка держава навіть з факту свого існування, має певну організацію, конституцію. У матеріальному значенні інституційне вираження конституційного режиму конкретизується в існуванні органів управління, незалежно від змісту та виду діяльності, які вони здійснюють (король, уряд, диван, парламент, національні збори та ін.). Таке розуміння концепції конституційного режиму відповідає тій історичній епосі, в якій правління в державах не здійснювалось згідно з нормами писаних конституцій. З формальної ж точки зору, конституційний режим — це виявлення або об’єктивізація сукупності правил, які регламентують організацію та управління у певній державі, в одному політико-юридичному документі (конституція)[39]. У формальному розумінні конституційний режим відповідає сучасним державам, які управляються згідно з писаними конституціями.
Отже, сутність конституційного режиму полягає в наявності правил організації та владування в державі, незалежно від їхньої форми (звичаєвих або писаних).