§1. Особливості конституційного регулювання засад суспільного ладу
Переважна більшість конституцій, прийнятих у зарубіжних країнах до Другої світової війни, обмежувались регулюванням двох сторін суспільного життя: організації державної влади та основних прав особи.
Дещо виходили за ці межі, зокрема, конституції Мексики 1917 р. та Ірландії 1937 р. Але вперше закріпила основи суспільного ладу Конституція Російської Федерації 1918 р. І хоча зміст такого регулювання не відповідав загальнолюдським цінностям, принципам демократії, але сам підхід справив значний вплив на конституції інших держав. У повоєнні роки він був сприйнятий багатьма основними законами західних держав. Мав рацію німецький конституціоналіст К.Штерн, який констатував: “Сучасна конституція не може більше відмовляти у встановлені основних принципів устрою життя суспільства, інакше вона може втратити свої функції стабілізації та порядку”[95].Ці принципи у кожній країні знаходять свою деталізацію у величезному масиві норм законодавства про власність, працю, підприємництво, різні аспекти соціальної діяльності держави, багатоманітні об’єднання громадян, численні засоби масової інформації тощо. Оскільки неможливо дати навіть коротку характеристику законодавству різних країн світу з цього питання, нижче будуть розглянуті лише основні принципи суспільного життя, які набули нормативного відображення у конституціях.
У літературі з конституційного права існують різні думки стосовно того, що вважати об’єктом такого регулювання? На думку одних учених, таким об’єктом має бути громадянське суспільство, інші науковці наполягають на розгляді засад конституційного ладу (до якого відносять і основи суспільного та державного ладу), треті - обмежуються аналізом конституційних принципів економічної, соціальної, політичної систем і державного життя суспільства. На нашу думку, найбільш продуктивний є той підхід, коли розглядаються конституційні засади різних сторін суспільного життя.
Зрозуміло, що конституційна регламентація засад суспільного ладу, його підвалин у різних країнах неоднакова за формою і обсягом. У переважній більшості зарубіжних конституцій, як правило, проголошуються тільки принципи державної політики у відповідних сферах життя суспільства, які зобов’язують державу (в особі її органів, установ і посадових осіб) діяти у цих сферах певним чином. Але у ряді випадків більшість норм, які стосуються підвалин суспільства, згрупована в одному розділі. Такими, наприклад, є частини ІІ “Економічна організація суспільства” і ІІІ “Організація політичної влади” Конституції Португалії 1976 р., частина сьома Конституції Іспанії, що має назву “Про економіку і господарство”, розділ перший Конституції Російської Федерації під назвою “Основи конституційного ладу” та ін. Часто-густо такі норми розсереджені у декількох розділах. У Конституції Італії це глави “Етико-соціальні відносини”, “Економічні відносини”, “Політичні відносини”, в Конституції СРВ 1992 р. – це глави “Соціалістична Республіка В’єтнам – політична система”, “Економічна система”, “Культура, освіта, наука техніка, нарешті, в Конституції Перу 1993 р. – розділи “Економічний режим”, “Про особу та суспільство”, “Про власність”, “Аграрний режим, громади і село” та ін.
Аналіз конституційних текстів дозволяє зробити висновок про те, що, по-перше, окреслилась загальна тенденція розширення конституційного регулювання питань суспільного ладу. Певною новизною стало те, що на рівень конституційного регулювання піднесли найважливіші елементи того, що раніше містилося у звичайному законі (наприклад, основи правового режиму різних форм власності в Конституції Болгарії 1991 року, взаємовідносин батьків і дітей (ст. 38 Конституції Російської Федерації 1993 року та інші). В тексти конституцій вносяться норми про відносини, які раніше взагалі були за межами правового регулювання (екологія і природокористування, питання науки і художньої творчості, права політичної опозиції, проблеми ідеології тощо); по-друге, що хоча в науці конституційного права не вироблено загальних, принципових критеріїв для згрупування цих найважливіших норм, у будь-якому разі багато аспектів конституційного регулювання підвалин суспільного ладу є загальними або збігаючими.
За своїм змістом суспільний лад будь-якої країни є системою політичних, економічних, соціальних, духовних та інших відносин життєдіяльності суспільства, які передбачені й гарантовані конституцією та іншими законами. Його структура складається з чотирьох основних субсистем, які самі являють собою системи суспільних відносин у відповідних сферах життя суспільства. Такими субсистемами є: а) економічні відносини; б) соціальні відносини (у вузькому розумінні цього слова); в) духовно-культурні відносини; г) політичні відносини[96]).
У згадуваній системі немає такої важливої субсистеми, як засади правового статусу індивіда, без чого характеристика підвалин суспільства не тільки неповна, але й нелогічна, оскільки особа присутня в усіх перелічених вище відносинах. Ми ж підтримуємо точку зору тих учених, які вважають, що згадування про засади правового статусу людини і громадянина повинно увійти у вказане вище поняття, оскільки права особи є суттєвим і невід’ємним елементом для оцінки того чи іншого соціального ладу[97]). Нагадаємо у цьому зв’язку, що традиційно проблеми правового статусу особи розглядаються в конституційному праві окремо, що й було зроблено нами у попередньому розділі.
З методологічної точки зору потрібно зробити тут таке застереження. Скільки не було би докладним конституційно-правове регулювання відносин, які складають суспільний лад, воно не може бути об’єктивно у конституційному праві вичерпаним. Тому конституційно-правовим інститутом є не суспільний лад у цілому, а тільки засади суспільного ладу, тобто предмет відповідних конституційно-правових норм складають тільки лише основоположні економічні, соціальні, духовно-культурні та політичні суспільні відносини.
Правове закріплення в конституції та інших законах тільки підвалин (а не всіх сторін) суспільства передбачає, що для цього використовуються в основному не докладні правила, а норми, які відрізняються високим ступенем концентрованості: норми – принципи, норми – цілі, норми – дефініції, установчі норми[98]). Звичайно, такі норми не містять санкцій (санкції, що випливають із конституційно-правових норм, як правило, знаходяться в інших галузях права). І хоча сучасні конституції є безпосередньо діючим правом, деякі норми-принципи не підлягають примусовому виконанню судами за позовами громадян. У цьому їх принципова відмінність від схожих за змістом норм, які проголошують права і свободи.
Оскільки у даному розділі мова йде тільки про засади різних сторін суспільного ладу, то питання, викладені нижче, розглядаються на основі особливого “укрупнювального” – інституційного підходу, який виключає аналіз окремо взятих норм.