2. Досвід антикорупційної політики Сінгапуру та Грузії.
До незалежності 1965 року Сінгапур знаходився в умовах цілковитих злиднів. Процвітання корупції в Сінгапурі, як прояв способу життя, притаманний азійському менталітетові, призвело до того, що країна знаходилася в Дуже важкому економічному становищі і була наскрізь просякнута беззаконням.
Імпортувати доводилося навіть питну воду, будівельний пісок і найбільш необхідні види сировини. Своїх природних ресурсів у країни практично немає. Правоохоронні органи виявилися не в змозі протистояти організованій злочинності, а більшість чиновників брала участь в корупційних схемах. Населення мало низький рівень освіти і не вміло відстоювати свої права. Третина населення симпатизувала комуністам, а з сусідніми країнами склалися досить натягнуті відносини, які треба було оздоровлювати.Не в кращому становищі опинилася і Грузія. Влада в Грузії втратила будь-який авторитет, і вищі представники влади демонстрували свій добробут, нажитий абсолютно в очевидний для людей спосіб – корупцією. У Грузії хронічно не виконувався навіть мінімальний державний бюджет. За 10-12 місяців не виплачувалися мізерні пенсії та зарплати. Люди перебували в злиденному стані – більшість із п’яти мільйонів жителів були безробітні, майже мільйон людей намагалися знайти роботу в Росії. Пенсія в перерахунку становила поять євро на місяць. Середня заробітна плата становила 10-15 євро.
Представники нової влади, як в Сінгапурі, так і в Грузії, змушені були шукати шляхи боротьби в першу чергу з корупцією держслужбовців усіх рівнів, яка унеможливлювала здійснення економічних перетворень. Існує декілька факторів корупції і боротьба повинна вестися в комплексі заходів. Дуже суттєвими чинниками, які дозволяють існування корупції – є надмірне державне втручання в економіку, монополізація окремих секторів економіки, контроль держави над ресурсною базою.
Лідери як Сінгапуру, так і Грузії зрозуміли, що одним з основних завдань є необхідність приватизації підприємств, що знаходяться в державній власності.
Приватизація – це можливість відмовитися від практики, коли величезні підприємства нібито перебувають під державним контролем, а насправді відбувається розтягування можновладцями по різних кутках всього найціннішого, що є на цих підприємствах. Необхідно, щоб люди знали, хто чим володіє, чому і за яку суму та чи інша людина стала власником того чи іншого підприємства. І тільки після того можна зробити економіку відкритою для конкуренції як внутрішньої, так і міжнародної. Держава повинна мати мінімальний вплив на економіку. Рушійною силою в розвитку економічної стабільності може бути тільки приватний сектор. Усій країні – пенсіонерам, студентам, вчителям – буде краще, якщо більше людей зможе проявляти свою ініціативу, домагатися успіху. Такий підхід демонструє, що тільки демократія є необхідною умовою стабільного економічного зростання і перемоги над бідністю.Нове керівництво Грузії вирішило взяти курс на максимальне відкриття економіки. Більшість найбільших держкомпаній було виставлено на продаж без будь-яких обмежень для покупців. Жодних пільг для «національного капіталу» не було. Єдина перевага, якою могли користуватися місцеві бізнесмени, – відсутність мовного бар’єру і можливість першими дізнатися про приватизацію того чи іншого об'єкта з газетних публікацій. Основними покупцями дрібних об'єктів стали місцеві компанії, великих – іноземні.
Ситуація з приватизацією великих підприємств змінилася в Грузії, за шкалою Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), з 3,3 балів у 2003 році до 4,0 у 2007-му. Може здатися, що прогрес невеликий, але тільки сім країн з двадцяти дев’яти з перехідною економікою мають таке значення індексу. За приватизацією пішли інвестиції. Сукупні прямі іноземні інвестиції в економіку Грузії у 2004-2009 роках склали $ 6.5 млрд. За привабливістю для іноземних інвесторів і за обсягами отриманих зовнішніх інвестицій Грузія зрівнялася з новими членами ЄС. У розмірах грузинського бюджету кошти, отримані від приватизації та інвестицій, були дуже суттєвими і сягали від 10% до 30% від ВВП (за кожним показником), що перевищує подібні індекси у всіх країнах колишнього СССР.
Прикладом реформи інституції влади у Грузії стала ліквідація влітку 2004 року дорожньої поліції. Всі працівники (14 тис.) були звільнені. Замість двох структур – дорожньої поліції та дільничних поліцейських була створена патрульна поліція. Нових співробітників набирали на конкурсній основі, серед них колишні працівники склали менше 10 %. Новим співробітникам збільшили зарплату, вона стала у 15-20 разів вища за зарплату до реформи і є вищою ніж деінде в державному апараті, та забезпечили гарним матеріальним оснащенням. Нині рівень довіри до цієї структури складає 85 %. Реформа ДАІ виявилася для Грузії ключовою. Вона породила суспільну довіру до урядових реформ. Засадничої зміни зазнала дозвільна та податкова системи Грузії. Для поліпшення умов ведення бізнесу були скасовані: ліцензійні і реєстраційні збори; державні мита; консульські, тендерні, виконавчі збори; збори з відстрочки обов’язкової військової служби; збори за користування природними ресурсами; збори за очистку житлової території; збори з дозволів на будівництво і перевезення тощо. Існує законодавча заборона на збільшення кількості ліцензій і дозволів та на створення нових регуляторних органів. Кількість державних ліцензій, які потрібно було отримати в Грузії для початку будь-якого виду економічної діяльності, зменшилася увосьмеро, кількість податків – з 22-х до 7.
Грузія в односторонньому порядку поетапно зменшила імпортні мита. 2006 року спектр мит звели до трьох можливих – 12 % (для товарів, які виробляються в Грузії), 5 % і 0 %. Також не існує квотування імпорту. Приєднання до системи технічних стандартів Організації економічної співпраці і розвитку відкрило доступ на внутрішній ринок Грузії всім товарам, які відповідають сертифікаційним вимогам Євросоюзу, а ліцензування та сертифікація товарів і послуг перестала бути обов’язковою та носить добровільний характер. До безумовних здобутків Грузії належить докорінна зміна суспільної толерантності до фактів корупції. Більшість громадян країни перестали вважати корупцію прийнятним сервісом і почали сприймати її як злочин.
У Сінгапурі першою проблемою, з якою зіштовхнувся новий уряд у боротьбі з корупцією, був саме закон, що регулює боротьбу з корупцією. Він був відверто слабкий. Багато корупційних злочинів виявилися поза сферою його дії, а працівники правозахисних органів не мали влади, яка б давала їм можливість ефективно виконувати свої функції. Більше того, знайти докази злочинів було вкрай складно через неефективність законодавства та залучення величезної кількості держслужбовців до корупційної практики. Тому скорочення можливості для вчинення корупційних дій було здійснене вжиттям цілої низки заходів, які були закріплені в Законі про запобігання корупції, та наділення Бюро з розслідування корупції особливими повноваженнями. Сталося спрощення процедур прийняття рішень, була усунена будь-яка двозначність у законах у результаті видання простих і зрозумілих правил. Відбулося скасування дозволів і ліцензування. Дії держслужбовців були повністю регламентовані, бюрократичні процедури спрощені, був забезпечений суворий нагляд за дотриманням високих етичних стандартів.
У Грузії лідери нової формації також вирішили почати з законодавчої бази. Відмовившись від прийняття традиційного антимонопольного законодавства, грузинська влада прийняла Закон «Про вільну і конкурентну торгівлю», який був спрямований у першу чергу не стільки на унеможливлення монополізації різних сфер бізнесу, скільки на відмову від обмеження конкурентного середовища. Повноваження державних органів були істотно скорочені, кількість контрольованих ними процесів зменшена, а самі вони поставлені в жорсткі рамки щодо планування своєї діяльності і за часом реагування на запити бізнесу і населення. Все це скоротило регулювання як ринку, так і інших сфер діяльності до мінімуму. Так, кількість ліцензій, які видаються держслужбовцями, та дозвільних процедур, контрольованих ними, скоротилася майже з тисячі до 140, а Держстандарти були відмінені практично всі.
Державні службовці в Сінгапурі мали куди більш скромний достаток порівняно з працівниками комерційного сектору.
Багато хто з них використовував посадове становище в особистих цілях. У результаті хабарі стали єдиним способом отримання доступу до ресурсів. Тому оплата праці держслужбовців – дуже важливий аспект. Висока зарплатня не гарантує того, що корупції не буде, але вона значно скорочує мотивацію хабарників. Держслужбовцям, що займають відповідальні посади, були підняті зарплати до рівня, характерного для топ-менеджерів приватних корпорацій. Міністрам та суддям у Сінгапурі встановили астрономічну платню – 100 тис. дол США на місяць. Проте ніяких пільг, охорони, автомобіля з водієм та службової дачі міністру не надають – тільки за особисті гроші. Але це не означає щорічного автоматичного збільшення платні можновладцям, тому що доходи приватного сектора то підвищуються, то знижуються. То ж зарплатню держслужбовців на всіх рівнях державної ієрархії уряду Сінгапуру прив'язали до рівня зарплатні у приватному секторі та в залежності від нього щороку переглядають. При перегляді в 1989 і 1994 рр. зарплати вищим державним службовцям Сінгапуру підвищили до такої міри, що вони стали найбільшими в світі. Та все ж, коли 1995 році доходи в приватному секторі знизилися, то було відповідно зменшено і платню всіх міністрів і вищих посадових осіб.Грузії також вирішила скористатися досвідом Сінгапуру. Зі скороченням бюрократичного апарату одночасно було значно підвищено заробітні плати держслужбовцям і поліцейським. У країні з 2003 року середня заробітна плата збільшилася у 8 разів. У той же час, зарплата в армії або поліції набагато перевищує цей рівень. Але висока заробітна плата і суспільне становище повинні накладати на держслужбовців і велику відповідальність, насамперед – перед законом.
У Сінгапурі центральною ланкою в боротьбі та запобіганні корупції є постійно діючий спеціалізований орган по боротьбі з корупцією – Бюро по розслідуванню випадків корупції, яке володіє політичною і функціональною самостійністю. Цей незалежний орган розслідує і прагне запобігати випадкам корупції в державному і приватному секторі економіки Сінгапура.
Бюро перевіряє випадки зловживань серед державних чиновників і повідомляє про них відповідні органи для вживання необхідних заходів. Бюро вивчає методи роботи потенційно схильних до корупції державних органів з метою виявлення можливих проблем в системі управління та у випадку необхідності рекомендує вжити відповідних заходів главам цих відділів. У Сінгапурі кожен держслужбовець при прийомі на службу і далі щорічно зобов’язаний декларувати своє майно та інвестиції в бізнес, включаючи вкладення дружини і залежних від нього дітей. Невідповідність багатства і одержуваної платні веде, як мінімум, до адміністративного розслідування. Якщо держслужбовець володіє, частками в приватних компаніях, йому можуть запропонувати продати паї та акції, щоб уникнути конфлікту інтересів. Окрім того, держслужбовці кожен рік зобов’язані подавати спеціальну декларацію про відсутність у них боргів. Надання держслужбовцем неправдивих відомостей у такій декларації призводить до звільнення його зі служби.Завдяки описаним заходам, організація Тгаnspагеnсу International, що відслідковує рівень корупції, помістила острів Сінгапур на третє місце у своєму рейтингу. Тобто країна перебуває на одному рівні з Норвегією та Данією, в числі п'яти найменш корумпованих держав світу. Грузія у міжнародному рейтингу простоти і зручності ведення бізнесу, що розробляється Світовим банком, піднялася з 150-го місця, яке вона займала у 2004 р. на 11-е місце, випередивши такі країни, як Швеція та Фінляндія. У міжнародному рейтингу сприйняття корупції, який складається Тгаnspагеnсу International, за період 2004 – 2008 рр. Грузія піднялася з 124-го на 67-е місце і знаходиться на одному рівні з розвинутими країнами ЄС.
Отже, боротьба з корупцією має ґрунтуватися на розумінні конкретних проблем країни і враховувати стадію її політичного розвитку. Водночас, досвід засвідчує, що є універсальні для світової співдружності умови, без яких домогтися успіху в подоланні корупції фактично неможливо. По-перше – це політична воля уряду. Жодні законодавчі або адміністративні заходи не можуть бути ефективними, якщо немає політичної волі уряду. По-друге – це реальна, гарантована незалежність судової та слідчої систем країни. По-третє – це те, що правові реформи лише частково розв’язують проблему. Щоб отримати результат, необхідно, аби реформи були поєднані з іншими формами боротьби з корупцією – економічними, фінансовими, соціальними та організаційними. І, зрештою, велику роль у протидії корупції відіграє громадськість, особливо об’єднання громадян, які сприяють виявленню порушень законодавства про боротьбу з корупцією особами, уповноваженими на виконання функцій держави. Постійна поінформованість громадськості є ключовим елементом. Обізнана громадська організація може бути найефективнішим рушієм будь-якої антикорупційної компанії. Це підтверджує досвід боротьби з корупцією в європейських державах.
Отже, чинники успішної протидії корупції вже давно відомі та апробовані міжнародною спільнотою. Це, насамперед, відкритість влади, прозорість та зрозумілість процедур прийняття державних рішень, дієві механізми контролю за діяльністю державних органів з боку громадянського суспільства, свобода слова, свобода та незалежність засобів масової інформації.