Висновки до розділу 3
1. У результаті дослідження питання права власності на землі, зайняті зеленими насадженнями в населених пунктах, було доведено, що основними критеріями віднесення таких земель до тієї чи іншої форми власності є їх територіальне розміщення (лише в межах населених пунктів) та належність до певної категорії земель.
Встановлено, що переважна більшість земельних ділянок зайнятих зеленими насадженнями та міськими лісами перебуває в комунальній власності. При цьому до комунальної форми власності належить більшість земель із зеленими насадженнями загального користування. У державній та приватній власності, як правило, перебувають земельні ділянки із зеленими насадженнями спеціального та обмеженого користування. Перелік земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями, які є в державній формі власності, був поступово «звужений» законодавцем. Це позитивно, оскільки саме територіальна громада є найбільш зацікавленим суб’єктом у ефективному та раціональному використанні земель населених пунктів, включаючи його озеленені території. Вага земель приватної форми власності (у тому числі із зеленими насадженнями) в загальній кількості міських земель найменша. Це землі, що використовуються для обслуговування житлових будинків, проведення несільськогосподарської підприємницької діяльності.
Аналіз стану правового врегулювання права постійного користування землями населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями, показав негативну тенденцію до розширення кола суб’єктів, яким це право надається (в частині включення до них приватних вищих навчальних закладів). Пропонуємо максимально звузити перелік суб’єктів права постійного користування землями із зеленими насадженнями в населених пунктах. Для цього вилучити з ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України п. ґ).
Запропоновано поширити конкурентні засади на укладання договорів оренди земельних ділянок для створення озеленених територій загального користування, при цьому в самих договорах встановлювати пільги для орендарів, зумовлені метою їх укладання.
2. З урахуванням нерозривного взаємозв’язку між земельною ділянкою, землею як просторовим базисом і зеленими насадженнями як об’єктами рослинного світу були визначені функції озеленених територій населених пунктів. Це група санітарно-гігієнічних або захисних функцій; група рекреаційно-оздоровчих функцій; група еколого-освітніх функцій; група містобудівних функцій.
Встановлено, що землі, зайняті зеленими насадженнями в населених пунктах, використовуються як на праві загального, так і спеціального природокористування (землекористування). Для гарантії реалізації особами права загального користування озелененими територіями населених пунктів запропоновано більш чітко визначити їх склад, для чого прописати в переліку земель загального користування землі, на яких розміщені лісопарки, лугопарки, гідропарки, залишивши при цьому перелік земель загального користування невичерпним.
Запропоновано виділити ще одну форму використання земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями — обов’язкове природокористування (землекористування), яке є обмеженим за суб’єктним складом (тільки підприємства й організації, що здійснюють утримання об’єктів благоустрою населених пунктів та балансоутримувачі таких об’єктів) і за територіальним критерієм (у межах земельних ділянок визначених об’єктів благоустрою).
Обґрунтовано, що вимоги до використання земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями, встановлені: 1) як до території населеного пункту актами містобудівного характеру (виходячи із територіального розміщення цих земель), систему яких складають основні містобудівні закони; техніко-юридичні акти (державні будівельні норми загального характеру, що поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих населених пунктів; спеціальні акти, що встановлюють вимоги до земельних ділянок, зайнятих зеленими насадженнями, як частини інших об’єктів у межах населених пунктів); 2) як до складових об’єктів благоустрою населених пунктів; 3) як до земель різних категорій за цільовим призначенням; 4) як до земельних ділянок, на яких зростають об’єкти рослинного світу (флористичним законодавством).
Визначено, що основними факторами, які впливають на характер і обсяг прав та обов’язків суб’єктів щодо використання земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями, є: суб’єкт використання, категорії земель, на яких зростають насадження, форми використання земель, юридичний титул, на якому відбувається використання, вид і цінність зелених насаджень та їх стан.
Доведено, що права з використання озеленених територій населених пунктів є, умовно кажучи, «універсальними» для всіх користувачів — фізичних осіб, виходячи зі змісту права загального природокористування. Права юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців випливають зі змісту спеціального чи обов’язкового природокористування, і їх обсяг залежатиме від напряму використання, характеру діяльності таких суб’єктів, способів використання, юридичного титулу використання тощо.
Обов’язки суб’єктів із використання земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах (як елементів об’єктів благоустрою), можуть бути розділені на дві категорії: обов’язкові активні дії й утримання від певних дій.
Перша категорія обов’язків поділена на обов’язки, спільні для всіх суб’єктів, на обов’язки фізичних осіб і на обов’язки підприємств, установ, організацій, обов’язки балансоутримувачів об’єктів благоустрою зеленого господарства державної чи комунальної форми власності.
Зміст обов’язків другої категорії являють собою встановлені обмеження стосовно здійснення певних дій щодо озеленених територій, спрямовані або на запобігання їх нецільовому використанню, або на запобігання знищення чи пошкодження зелених насаджень як основних (навіть визначальних) елементів на таких землях.
3. У результаті дослідження юридичної відповідальності за порушення законодавства про використання та охорону земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, зроблено висновок, що підставою для притягнення осіб до відповідальності є протиправна дія чи бездіяльність, що порушує правові норми використання й охорони земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями, та правові норми використання й охорони зелених насаджень на землях населених пунктів.
Основні види правопорушень у досліджуваній сфері передбачені ст. 211 Земельного кодексу України, ст. 42 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Законом України «Про охорону земель» та нормативними актами природоохоронного та флористичного законодавства.
Систематизовано склади адміністративних правопорушень, які пов’язані із використанням та охороною земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями: 1) як до природних ресурсів: по-перше, пов’язані безпосередньо з землями; по-друге, пов’язані з міськими лісами; по-третє, пов’язані з відповідальністю за самовільне випалювання рослинності чи її залишків у парках, інших зелених насадженнях, газонах населених пунктів; по-четверте, пов’язані із особливо цінними та охоронюваними землями та об’єктами рослинного світу; 2) при здійсненні будівництва; 3) як до елементів об’єктів благоустрою.
Проведено класифікацію злочинів щодо земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах. За критерієм ступеня загальності об’єкта суспільно небезпечного винного діяння виділено загальні злочини (що можуть бути спрямовані проти всіх земель, у тому числі і щодо земель населених пунктів із зеленими насадженнями), спеціальні злочини (спрямовані проти об’єктів рослинного світу, які одночасно спричинюють негативні наслідки й для земель, на яких ці об’єкти розміщені та проти особливо цінних об’єктів природно-заповідного фонду), додаткові злочини (що за певних умов можуть стосуватись земель із зеленими насадженнями в населених пунктах). За суб’єктом злочину виділено злочини із загальним, спеціальним суб’єктом та суб’єктом — службовою особою. Визначено, що за ступенем тяжкості злочини у досліджуваній сфері належать до злочинів невеликої та середньої тяжкості. Тяжкими злочинами є передбачені ч. 2 ст. 245 та ч. 2 ст. 252 Кримінального кодексу України.
Майнова відповідальність за порушення вимог щодо використання та охорони земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, може бути як договірною, так і недоговірною (деліктною).
Основними способами обчислення розміру шкоди, завданої землям із зеленими насадженнями, є розрахунковий і таксовий. Для їх удосконалення запропоновано розробити та затвердити на рівні постанови Кабінету Міністрів України Методику оцінювання розміру шкоди, заподіяної навколишньому середовищу пошкодженням та (або) знищенням зелених насаджень у населених пунктах України.
Встановлено, що для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог щодо використання та охорони земель, зайнятих зеленими насадженнями, ці обов’язки мають входити до кола трудових обов’язків працівника. Дисциплінарна відповідальність може бути застосована до працівників спеціалізованих підприємств та організацій зеленого господарства, а також балансоутримувачів зелених насаджень.