Висновки до розділу 1
1-У результаті проведеного аналізу наукових праць, присвячених різним аспектам правового режиму земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями або тією чи іншою мірою пов’язаними з цією темою, ми дійшли таких висновків.
1. За радянських часів починаючи з 20-х років ХХ ст. представники юридичної науки (І. І. Євтіхієв, М. С. Ліпецкер, Б. В. Єрофеєв, В. П. Балєзін) звертали увагу на питання правового режиму земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах. Однак це були фрагментарні дослідження виключно в межах більш загальних робіт з правового боку земель населених пунктів.
У пострадянському просторі, в перші роки після розпаду СРСР ця тенденція зберігалась, і питання правового режиму земель, зайнятих зеленими насадженнями, порушувались на рівні дисертаційних й монографічних досліджень (М. В. Шульги, О. П. Анісімова) з проблем правового регулювання земельних відносин у містах, правового режиму земель поселень.
Далі починають з’являтись праці (В. І. Андрейцева, Г. Ю. Бистрова, Н. А. Шингель, В. В. Носіка, П. Ф. Кулинича, А. М. Мірошниченка та інших), в яких питання правового режиму земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями, розглядались у межах різних категорій земель. Було здійснено ряд дисертаційних досліджень щодо земель житлової та громадської забудови (А. І. Ріпенко), земель рекреаційного призначення (Н. І. Палій та М. М. Скляр), у яких заторкувались і питання використання та охорони земель із зеленими насадженнями.
Окремо проводились дослідження правового режиму зелених насаджень та його окремих елементів. Це роботи Г. Н. Полянської, О. В. Басая, А. К. Соколової, І. М. Шевердіної, Ю. І. Щуплєцової, О. В. Толкаченко.
Таким чином, питання правового режиму земель у межах населених пунктів, на яких розміщені зелені насадження, досліджувалися, як правило, в межах робіт з проблем правового режиму земель населених пунктів або в контексті правового режиму земель житлової та громадської забудови, земель рекреаційного призначення.
Найбільш вивченим є питання правової охорони зелених насаджень у населених пунктах, але ці роботи не відображають повною мірою «земельної» складової, бо висвітлюють правову охорону зелених насаджень, а не землі, на якій вони зростають.2. Розвиток законодавства про землі, зайняті зеленими насадженнями в населених пунктах, умовно можна розділити на такі періоди.
Перший період — період зародження, виникнення перших нормативних актів, що стосувалися правового режиму земель, зайнятих зеленими насадженнями у населених пунктах, можна вважати період з середини XVIII ст. до жовтневої революції 1917 р. Він характеризувався появою нормативних приписів щодо земель лише одного виду населених пунктів — міст, визначення їх складу, можливостей використання. У цей період бере початок порядок використання земель міст на основі містобудівної документації. Приймаються перші нормативні акти про прототипи окремих видів зелених насаджень міст (міські ліси). Водночас законодавство цього періоду все ж таки містить лише одиничні норми щодо зелених насаджень у містах та земель, на яких вони розміщені.
Другий період — радянський, з жовтня 1917 р. до 1991 р., охоплює чотири умовні етапи. Перший з них бере початок з прийняттям Декрету «Про землю» й характеризується появою нормативних актів як загального, так і спеціального характеру щодо правового режиму земель міст, закладаються підвалини порядку визначення та використання земель у межах населених пунктів, на яких розміщені різні види зелених насаджень. Другий етап розпочинається 1922 р. з прийняттям Земельного кодексу УРСР. У межах кодифікації земельного законодавства остаточно закріплюється існування окремої категорії земель — земель населених пунктів, встановлюється особливий режим їх використання, формується містобудівне законодавство, в якому розвиваються положення щодо земель, зайнятих зеленими насадженнями. Третій — післявоєнний етап, починається в 60-х роках ХХ ст. і характеризується дуже активною роботою в напрямі прийняття документів техніко-юридичного змісту, містобудівної документації, яка чітко регламентувала правовий режим розглядуваних земель. Детальне закріплення правовий режим земель населених пунктів взагалі та земель, зайнятих зеленими насадженнями, зокрема знайшов і в Земельному кодексі УРСР 1970 р.
Початком четвертого етапу є введення в дію Верховною радою СРСР 28 лютого 1990 р. Основ законодавства Союзу СРСР та союзних республік про землю. Він характеризується загальністю правових приписів цього закону в частині правового режиму земель населених пунктів та фактичною відсутністю положень, безпосередньо присвячених землям, зайнятим зеленими насадженнями.Третій період — сучасний — починається із проголошення незалежності України у 1991 р., триває донині й ділиться на два етапи. Перший (з 1991 р.) характеризувався, з одного боку, низьким ступенем врегулювання на рівні Земельного кодексу, а з іншого — появою нормативних актів, що враховували особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду, земель рекреаційного призначення, земель населених пунктів, у тому числі й тих, на яких розміщувались різні види зелених насаджень. Крім того, протягом 90-х років ХХ ст. формується великий масив нормативних актів містобудівного характеру та документів, що деталізували окремі аспекти використання, охорони зелених насаджень у межах населених пунктів у нових економічних умовах. Другий етап сучасного періоду розпочався 2001 р. з прийняттям Земельного кодексу України. У цей часовий проміжок правовий режим земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, встановлюється, насамперед, новим Земельним кодексом у рамках різних категорій земель у межах населених пунктів. Характеризується цей етап врегулюванням на рівні законів питань благоустрою населених пунктів та формування законодавчої бази, орієнтованої на збереження територій, зайнятих зеленими насадженнями, їх раціонального використання та відтворення.
3. Зелені насадження населених пунктів — це деревна, чагарникова, квіткова, трав’яна рослинність та інші об’єкти рослинного світу природного і штучного походження на визначеній території населеного пункту.
Землі, зайняті зеленими насадженнями в населених пунктах, — це землі в межах населених пунктів, на яких розміщена деревна, чагарникова, квіткова, трав’яна рослинність та інші об’єкти рослинного світу природного і штучного походження.
Зелені насадження можуть розміщуватися як на землях рекреаційного призначення, так і на землях житлової і громадської забудови, природно- заповідного призначення, на землях водного фонду, землях промисловості, транспорту, землях оздоровчого призначення, землях лісогосподарського призначення та інших у межах населених пунктів. Основними категоріями земель із зеленими насадженнями в населених пунктах є землі рекреаційного призначення та житлової і громадської забудови. Конститутивними ознаками таких земель є їх територіальне розміщення та наявність визначених об’єктів рослинного світу.
4. Правовий режим земель населених пунктів являє собою особливу, цілісну систему правового регулювання, сукупність вимог, виражених у правових нормах, які визначають структуру та основне цільове призначення всіх земель, що становлять територію населеного пункту й окремих категорій у його межах, врегульовують земельні відносини, що виникають, здійснюються, змінюються і припиняються у сфері належності, управління, використання й охорони земель населених пунктів, яка обумовлена їх цільовим призначенням і характеризується певними особливостями.
Правовий режим земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, — це встановлений нормами законодавства порядок поведінки суб’єктів щодо земельних ділянок, на яких розміщена деревна, чагарникова, квіткова, трав’яна рослинність та інші об’єкти рослинного світу природного і штучного походження, як щодо об’єктів права власності, користування, управління, відтворення, збереження та охорони цих земель з метою їх використання для забезпечення сприятливого середовища життєдіяльності людини, для забезпечення виконання ними санітарно-гігієнічних, рекреаційних, декоративних та інших функцій.