ВИСНОВКИ

У результаті дослідження правового режиму земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, були зроблені такі узагальнення.

Питання правового режиму земель у межах населених пунктів, на яких розташовані зелені насадження, на доктринальному рівні досліджувалися, як правило, в межах робіт з проблем правового режиму земель населених пунктів або в контексті правового режиму земель житлової та громадської забудови, земель рекреаційного призначення.

За визначальними рисами, що переважали у правовому регулюванні відносин щодо земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, можна виділити три періоди розвиту законодавства у цій сфері: період зародження, виникнення перших нормативних актів, що стосувалися правового режиму земель, зайнятих зеленими насадженнями у населених пунктах (із середини XVIII ст. до жовтневої революції 1917 р.); радянський період (з жовтня 1917 р. до 1991 р.), який охоплює чотири умовні етапи; сучасний період (з 1991 р. до нинішнього часу), умовно поділений на два етапи.

Землі, зайняті зеленими насадженнями в населених пунктах, — це землі в межах населених пунктів, на яких розміщена деревна, чагарникова, квіткова, трав’яна рослинність та інші об’єкти рослинного світу природного і штучного походження. До їх складу входять землі різного цільового призначення. Конститутивними ознаками таких земель є їх територіальне розміщення та наявність визначених об’єктів рослинного світу.

Правовий режим земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, — це встановлений нормами законодавства порядок поведінки суб’єктів щодо земельних ділянок, на яких розміщена деревна, чагарникова, квіткова, трав’яна рослинність та інші об’єкти рослинного світу природного і штучного походження, як щодо об’єктів права власності, користування, управління, відтворення, збереження та охорони з метою їх використання для забезпечення сприятливого середовища життєдіяльності людини, для забезпечення виконання ними санітарно-гігієнічних, рекреаційних, декоративних та інших функцій.

Управління відносинами щодо земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, здійснюється органами законодавчої, виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Характеризується системою повноважень як органів загальної, так і спеціальної компетенції, повноваження яких охоплюють і диференціюють управління відносинами щодо земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями за формою власності на землю, за категорією земель, за видом об’єкта (на якому розміщуються зелені насадження). Управління у цій сфері характеризується комплексністю, тобто поєднанням повноважень безпосередньо у сфері земельних відносин, із повноваженнями у сфері містобудування, благоустрою, охорони земель і зелених насаджень як природних ресурсів.

Планування використання земель населених пунктів для розміщення зелених насаджень — це діяльність уповноважених суб’єктів, спрямована на: визначення територій у межах населених пунктів, на яких розміщується чи в перспективі розміщуватиметься деревна, чагарникова, квіткова, трав’яна рослинність та інші об’єкти рослинного світу природного і штучного походження; визначення можливих напрямів використання таких територій, які забезпечать раціональне і стале їх використання, збереження та відтворення зелених насаджень. Залежно від рівня планування воно здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівні. Загальнодержавний і регіональний рівень реалізується через загальнодержавні та регіональні програми використання й охорони земель; через містобудівне планування; через регіональні програми розвитку та збереження зелених насаджень. На місцевому рівні планування проводиться комплексно: а) через містобудівну документацію (генеральні плани населених пунктів, плани зонування території, детальний план

території); б) документи землевпорядного характеру (плану земельно- господарського устрою); в) документи еколого-природоресурсного характеру (програми розвитку та збереження зелених насаджень населених пунктів).

Обліком земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями, є відображення у відомостях і документах даних, які характеризують кожну земельну ділянку в межах населених пунктів, на якій розміщені деревна, чагарникова, квіткова, трав’яна рослинність та інші об’єкти рослинного світу природного і штучного походження, за площею, природними й набутими властивостями, що впливають на їх продуктивність, економічну та природну цінність, а також розподіл цих земель за власниками й землекористувачами.

Землі, зайняті зеленими насадженнями в населених пунктах, перебувають у комунальній, державній та приватній власності. Пріоритетною є комунальна власність, особливо щодо земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування. Користування землями, зайнятими зеленими насадженнями в населених пунктах, здійснюється на праві постійного користування або на праві оренди.

Землі, зайняті зеленими насадженнями в населених пунктах, використовуються як на праві загального, так і спеціального природокористування (землекористування). Доцільним є введення обов’язкового природокористування як форми використання таких земель, обмеживши його за колом суб’єктів та територіальним критерієм.

Вимоги до використання земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями, встановлені як до: 1) території населеного пункту актами містобудівного характеру; 2) складових об’єктів благоустрою населених пунктів;

3) земель різних категорій за цільовим призначенням; 4) земельних ділянок, на яких зростають об’єкти рослинного світу.

Основними факторами, які впливають на характер і обсяг прав та обов’язків суб’єктів щодо використання земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями, є: суб’єкт використання, категорії земель, на яких зростають насадження, форми використання земель, юридичний титул, на якому відбувається використання, вид і цінність зелених насаджень та їх стан.

Адміністративна відповідальність настає за правопорушення, пов’язані з використанням та охороною земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями: 1) як до природних ресурсів (пов’язані безпосередньо із землями; пов’язані з міськими лісами; пов’язані з відповідальністю за самовільне випалювання рослинності чи її залишків у парках, інших зелених насадженнях, газонах населених пунктів; пов’язані із особливо цінними й охоронюваними землями та об’єктами рослинного світу; 2) під час здійснення будівництва; 3) як до елементів об’єктів благоустрою.

Кримінальне законодавство містить ряд складів злочинів, що можуть бути пов’язані із землями, зайнятими зеленими насадженнями в населених пунктах. Проте окремого складу злочину виключно щодо таких земель немає.

Майнова відповідальність за порушення законодавства про використання та охорону землями, зайнятими зеленими насадженнями в населених пунктах, може бути як договірною, так і недоговірною. Останнє виникає у складі генерального делікту. Відшкодування шкоди, заподіяної землям, зайнятим зеленими насадженнями в населених пунктах, здійснюється в грошовій формі переважно на основі розрахункового та таксового методів, натуральним способом компенсації є компенсаційне озеленення.

Для вдосконалення законодавства про правовий режим земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, запропоновано внести зміни до законодавства:

- доповнити ДБН Б. 1.1-15:2012 положеннями про необхідність відображення в генеральних планах населених пунктів усіх визначених

Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України видів зелених насаджень;

- доповнити ст. 11 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» положеннями про відповідальність посадових осіб органів місцевого самоврядування за неоприлюднення матеріалів генерального плану та ст. 18 цього ж нормативного акта ч. 9, щодо обов’язковості розроблення плану зонування території, порядку його оприлюднення, відповідальності за невиконання цих вимог.

- уніфікувати поняття обліку кількості земель та обліку якості земель у ст. 203 Земельного кодексу та в ст. 33 Закону України «Про державний земельний кадастр»;

- доповнити Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України пунктом щодо інвентаризації зелених насаджень населених пунктів та відновити чинність п. 2 Інструкції з інвентаризації зелених насаджень у населених пунктах України;

- закріпити в ст. 1 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначення прибудинкової території в редакції пп.

- вилучити з ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України п. ґ) (щодо приватних вищих навчальних закладів як суб’єктів права постійного користування землею);

- привести текст ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень» у відповідність до Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України в частині видів зелених насаджень за функціональним призначенням та переліком об’єктів, на яких вони розміщуються;

- вилучити абз. 1 ч. 2 ст. 35 із Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (щодо можливості проведення підготовчих робіт із видалення зелених насаджень лише на підставі зареєстрованої декларації про початок виконання підготовчих робіт);

- вилучити п. 1.7 з тексту Методики визначення відновної вартості зелених насаджень та речення «розмір відновної вартості видалених зелених насаджень зменшується на суму, передбачену в проектній документації на озеленення території» з абз. 2 ч. 3 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»;

- узгодити п. 3 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та п. 1 ч. 2 ст. 2 КУпАП (щодо розмірів штрафів за проведення підготовчих робіт із видалення зелених насаджень під час будівництва в населених пунктах із порушенням законодавства);

- розширити дію ст. 245 Кримінального кодексу України на всі зелені насадження, вилучивши слова «навколо населених пунктів»;

- доповнити ст. 42 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» п. 5 (щодо підстав, строків проведення, джерел фінансування компенсаційного озеленення).