Система, функції та компетенція органів влади щодо управління землями, зайнятими зеленими насадженнями в населених пунктах

Визначивши в попередньому розділі дисертаційного дослідження поняття правового режиму земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, ми відзначали, що однією з його складових є управління поведінкою відповідних суб’єктів щодо таких земель.

Для початку відмітимо, що саме слово «управління» тлумачиться як «спрямування ходу якогось процесу, вплив на розвиток, стан чого-небудь» [319, с. 469], «керівництво, спрямовування діяльності когось чи чогось» [154, с. 726], «цілеспрямований вплив на керований об’єкт для досягнення кінцевої мети» [52, с. 75].

Стосовно ж земель, то наразі земельне законодавство (зокрема Земельний кодекс України) оперує поняттям «управління в галузі використання і охорони земель». У науковій доктрині вживаються як терміни «управління у галузі земельних відносин» [109, с. 259-291], «управління земельними відносинами» [326], так і «управління землями» [350, с. 465], «управління земельним фондом» [114, с. 197-239], «управління земельними ресурсами» [335]. Вочевидь, відштовхуючись від вищенаведеного значення терміна «управління», не зовсім коректно говорити про управління землями чи земельними ресурсами, оскільки об’єкт нерухомості не може перебувати в соціальних зв’язках з суб’єктом управлінської діяльності. На це звертав увагу А. П. Анісімов, який абсолютно слушно зауважував, що потрібно вести мову саме про відносини з управління земельними ділянками [8, с. 196], з чим ми повністю погоджуємось. Можливим є й застосування термінів «управління земельними відносинами», «управління у галузі (сфері) використання та охорони земель».

Зважаючи на обмежений обсяг роботи, не досліджуватимемо детально еволюцію поняття «управління земельними відносинами», а зупинимося лише на деяких наукових підходах.

Враховуючи все вищенаведене, під управлінням у сфері використання та охорони земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, потрібно розуміти діяльність уповноважених органів, спрямовану на раціональне й ефективне використання та всебічну охорону цих земель.

Управління земельними відносинами (у тому числі й у розглядуваній нами сфері) розкривається та реалізується через функції управління, тобто через певні напрями діяльності уповноважених суб’єктів.

Аналіз наукових джерел показує, що функції управління землями досліджувались і визначались ще з середини ХХ ст. У тогочасних політико- економічних реаліях в основному розкривались функції управління єдиним державним земельним фондом. До таких належали: облік і реєстрація земель, проведення землеустрою, контроль за належним використанням землі [5, с. 216217; 83, с. 53]. Були вивчені й функції управління землями населених пунктів, до яких В. П. Балєзін і Б. В. Єрофеєв віднесли: планування земель міст, державний облік та реєстрацію землекористування, розподіл і перерозподіл земель міст, державний контроль за використанням земель міст, вирішення земельних спорів [10, с. 20-32; 50, с. 58-117].

Однак функції управління не є статичними, вони нерозривно зв’язані з розвитком суспільних відносин, економічними та політичними процесами. Тому функції управління у сфері земельних відносин, визначені за радянських часів, у сучасних умовах зазнали суттєвих змін.

Нині функції управління (у тому числі й у сфері використання та охорони земель) класифікують за багатьма підставами (органами, що їх виконують; територією, на яку поширюються; часом існування; напрямами здійснення), розрізняючи внутрішні та зовнішні [314, с. 369], постійні й тимчасові [55, с. 74], загальні, спеціальні та допоміжні [3, с. 259], безпосередні та опосередковані [335, с. 48-49] тощо.

Якщо базуватись на об’єкті управління, яким у даному разі є відносини щодо використання й охорони земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, то візьмемо за основу їх поділ на загальні та спеціальні.

До перших належатимуть ті функції управління, які застосовуються до відносин щодо всіх земель України. Учені, які займались цією проблематикою, розробили різні переліки таких функцій. На думку В. С. Циплухіної, це: нормативно-методичне забезпечення регулювання земельних відносин,

державний контроль за використанням та охороною земель, організація землевпорядних робіт, проведення державного моніторингу й ведення державного кадастру [342, с.

землекористування, моніторинг землекористування, контроль землекористування [298, с. 186]. Дещо інший «набір» функцій управління в цій сфері пропонує О. Є. Євграфов, відносячи до них поряд із уже згаданими стандартизацію і нормування в галузі охорони земель, економічне регулювання раціонального землекористування, розв’язання земельних спорів, маркетинг, інноваційно- інвестиційну політику, забезпечення науково-технічною інформацією, вивчення і картографування земельних ресурсів тощо [52, с. 82]. Значну кількість розглядуваних нами функцій запропонувала І. В. Ігнатенко: 1) здійснення землеустрою; 2) здійснення обліку земельних ділянок; 3) організація та проведення інвентаризації земель, інших об’єктів нерухомості; 4) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель; 5) ведення моніторингу земель; 6) функція надання й вилучення земельних ділянок; 7) створення та організація діяльності органів виконавчої влади зі спеціальними функціями з управління земельними ресурсами поселень; 8) забезпечення громадян та їх об’єднань інформацією; 9) функція охорони земель [76, с. 195]. Не заперечуючи всіх цих підходів, все ж таки вважаємо, що загальні функції управління відносинами у сфері використання й охорони земель закріплені Земельним кодексом України. За розділом 7 цього нормативного акта ними є: встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних одиниць; планування використання земель; землеустрій; контроль за використанням та охороною земель; моніторинг земель; державний земельний кадастр; економічне стимулювання раціонального використання й охорони земель.

Спеціальні функції управління відносинами щодо використання й охорони земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, виводяться із загальних, але спрямовані не на всі землі, а лише на землі в межах населених пунктів.

З точки зору В. І. Андрейцева це прогнозування планування й забудови територій, а також ведення містобудівного кадастру [7, с. 360]. Окрім названих інший науковець, І. В. Ігнатенко, до них відносить ще й резервування земельної ділянки, ведення моніторингу об’єктів містобудівної діяльності, планування розвитку територій, а також територій міських і сільських населених пунктів, зонування земель у межах населених пунктів, видачу дозволів на будівництво, оцінювання земель [76, с. 195-196]. Зауважимо, що оцінка земель досить умовно може вважатися саме спеціальною функцією управління у сфері використання земель населених пунктів, бо здійснюється і для інших земель. Хоча специфіка існує. Виділяють учені і пріоритетні спеціальні функції управління в галузі використання земель у населених пунктах (зокрема у містах). Наприклад, Є. О. Іванова наголошує, що головне місце тут посідає функція планування та забудови земель житлової та громадської забудови [75, с. 11].

Розглядаючи управління відносинами щодо використання й охорони не всіх земель населених пунктів, а лише земель, зайнятих зеленими насадженнями, потрібно ввести ще один «рівень» функцій, який відобразив би специфіку останніх з урахуванням загальних і спеціальних функцій. Назвемо їх особливими.

І тут потрібно наголосити на головному призначенні зелених насаджень населених пунктів та, відповідно, земель, де вони розміщені, — виконувати санітарно-гігієнічні, рекреаційні, декоративно-художні та структурно-

планувальні функції. Важливість зелених насаджень у сучасному населеному пункті ставить на перше місце проблему їх збереження та відтворення, яка набуває особливої гостроти в умовах постійно зростаючої вартості земель (особливо міських), інтенсифікації забудови тощо.

Тому особливе значення має функція охорони земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах. Існують і специфічні способи її забезпечення, як-то, введення Законом України від 2 грудня 2010 р. № 2739-VI мораторію строком на п’ять років на видалення зелених насаджень на таких об’єктах благоустрою зеленого господарства м.

Такі особливі функції випливають із спеціальних і фактично є їх реалізацією з особливим акцентуванням на мету (збереження та збільшення озеленених територій у населених пунктах).

Усі вищенаведені функції виконують певні суб’єкти, що зумовлює необхідність розкрити їх систему та повноваження.

Залежно від видів суб’єктів управління існує поділ видів управління відносинами у сфері використання та охорони земель (у тому числі й земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями) на: а) державне управління (суб’єктом якого є держава в особі відповідних органів); б) самоврядне або муніципальне управління (суб’єктом управляння є органи місцевого самоврядування); в) громадське управління (суб’єкт — органи громадських організацій); г) корпоративне управління (суб’єкт управління — органи господарських товариств та об’єднань підприємств) [2, с. 56]. Погоджуючись із першими двома видами щодо громадського управління, зауважимо, що його можна розглядати як таке лише обмежено. Скоріше можна вести мову про громадський контроль за використанням та охороною земель, у тому числі зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах. Корпоративне управління, будучи одним із видів соціального управління, не входить до предмета нашого дослідження. З огляду на це зупинимось на державному та самоврядному управлінні відносинами в досліджуваній нами сфері.

На найвищому щаблі в системі суб’єктів державного управління відносинами у сфері використання й охорони земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями, є Верховна Рада України. Її повноваження у сфері земельних відносин закріплені в ст. 85 Конституції України та ст. 6 Земельного кодексу України. Приймаючи закони в галузі регулювання земельних відносин, визначаючи засади державної політики в галузі використання та охорони земель, Верховна Рада України є тим суб’єктом, що закладає нормативні підвалини діяльності всіх інших суб’єктів і видів управління земельними відносинами. Окрім того, реалізуючи свої повноваження із встановлення та зміни меж міст, а також щодо погодження питань, пов’язаних зі зміною цільового призначення особливо цінних земель державної та комунальної власності, цей орган законодавчої влади безпосередньо впливає на використання й охорону земель у межах населених пунктів, на яких розміщені зелені насадження. Приміром, на тих же землях природно-заповідного фонду в містах тощо.

Наступна група суб’єктів у системі державного управління відносин щодо земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями, — це органи виконавчої влади. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет

Міністрів України. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 р. [248] він здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів. Більш чітко повноваження Кабінету Міністрів України у сфері земельних відносин розкриті у ст. 13 Земельного кодексу України. Як відмічає А. М. Мірошниченко, всі повноваження Кабінету Міністрів України умовно можна поділити на три групи: 1) повноваження із нормативно-правового регулювання земельних відносин у випадках, передбачених законом; 2) прийняття визначених законом індивідуально-правових актів у сфері земельних відносин; 3) загальна виконавчо-розпорядча діяльність КМУ в галузі земельних відносин як вищого органу в системі органів виконавчої влади [125, с. 88].

Прикладом реалізації першої групи повноважень можна назвати затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 р. № 1045 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах [228], затвердження постановою від 22 лютого 2008 р. № 79 Порядку складення плану земель-господарського устрою території населеного пункту [234] та ін.

Реалізація другої групи повноважень Кабінету Міністрів України як суб’єкта управління у сфері використання та охорони земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, може бути проілюстрована розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2009 р. № 1317-р «Про затвердження плану заходів із збереження та розвитку Національного дендрологічного парку «”Софіївка” Національної академії наук» [221], розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 травня 2005 р. № 357 «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету на збереження та розвиток садовопаркового комплексу “Феофанія”» [230] та ін.

Щодо третьої групи повноважень Кабінету Міністрів України, то насамперед вона стосується координації роботи міністерств, управлінські повноваження яких у сфері земельних відносин є наступним елементом структури державного управління.

При цьому наголосимо, що існує поділ суб’єктів державного управління на органи загальної та спеціальної компетенції. Як відмічає Т. В. Лісова, особливістю перших є здійснення управлінської діяльності разом із розв’язанням інших завдань, віднесених до їх компетенції, а для других управління в галузі використання та охорони земель є головним або одним із головних напрямів їхньої діяльності [109, с. 261-262]. Так само розмежовують суб’єктів державного управління й інші вчені, приміром О. П. Світличний [300, с. 61-68].

За ст. 14 Земельного Кодексу України визначаються повноваження в галузі земельних відносин центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Зараз ним є Міністерство екології та природних ресурсів України, положення про яке затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 452/2011 [267]. Діяльність даного органу має особливе значення для врегулювання відносин щодо земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, оскільки його повноваження охоплюють як сферу раціонального використання, відтворення й охорони об’єктів рослинного світу, так і сферу відтворення й охорони земель і сферу організації, охорони та використання природно-заповідного фонду.

Належить до системи центральних органів виконавчої влади, наділених повноваженнями в галузі земельних відносин (за ст. 14-2 Земельного кодексу України), і Державна екологічна інспекція України. Причому в Положенні про даний орган, окрім функції зі здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про використання, охорону і відтворення рослинного світу, окремо виділена функція контролю за додержанням законодавства щодо охорони, утримання й використання зелених насаджень (п.п. 2 п. 4) [266].

Здійснює державне управління відносинами щодо земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, і центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин (ст. 15 Земельного кодексу України). Донедавна цим органом було Міністерство аграрної політики та продовольства України. Однак постановою

Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 690 [195] були внесені зміни до Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі — Мінрегіон), і зараз саме це міністерство забезпечує формування та реалізує державну регіональну політику, політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, житлово- комунального господарства, а також забезпечує формування державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю й нагляду, контролю у сфері житлово-комунального господарства, у сфері земельних відносин, землеустрою, охорони земель та з інших питань. При цьому формування й забезпечення реалізації державної політики щодо використання й охорони земель сільськогосподарського призначення залишилось у компетенції Міністерства аграрної політики та продовольства України. Таке розмежування видається правильним, оскільки землі сільськогосподарського призначення є незамінною базою для існування сільського господарства, і функції управління відносинами щодо них має виконувати «профільний» орган.

Стосовно інших земель, а в нашому випадку земель саме населених пунктів, то передання функцій з управління ними до Мінрегіону теж вбачається правильним, оскільки тепер «в одних руках» концентрується комплекс повноважень як щодо земельних питань, так і щодо містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства. Знову ж таки, це дає гарантії більш фахового підходу до управління. Згідно з п. 4 Положення про Мінрегіон він затверджує будівельні норми з питань планування територій населених пунктів; порядки, норми і правила у сфері благоустрою населених пунктів; склад та вимоги щодо змісту, порядок формування запиту на інформацію, що надходить з метою обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром; нормативно-правові акти з питань Державного земельного кадастру, зокрема порядок адміністрування Державного земельного кадастру; порядок зберігання Поземельної книги в паперовій формі; перелік відомостей про економічну оцінку земель, які вносяться до Державного земельного кадастру; нормативно-правові акти у сфері державної експертизи землевпорядної документації, зокрема методику проведення державної експертизи землевпорядної документації; порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів; форму й порядок надання інформації щодо моніторингу земель, нормативно-правові акти з питань контролю у сфері земельних відносин, землеустрою, охорони земель та інші функції.

Через міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства спрямовується та координується діяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин — Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр). Повноваження Держгеокадастру у сфері земельних відносин закріплені у ст. 15-1 Земельного кодексу України та більш деталізовані в Положенні про цей орган, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15 [200]. Не вбачаючи необхідності перелічувати їх усі, наведемо лише кілька, що найбільш стосуються нашої тематики: це ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, забезпечення інформаційної взаємодії Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села й селища, регулювання земельних відносин; взяття участі в розробленні та виконанні державних, галузевих, регіональних і місцевих програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення й охорони, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села та селища у проведенні моніторингу земель, територіальному плануванні; забезпечення підготовки і здійснення організаційних, економічних, екологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання й охорону земель, їх захист від шкідливого антропогенного впливу, дотримання режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, інших територій; здійснення землеустрою, в тому числі забезпечення проведення державної інвентаризації земель; взяття участі в державному регулюванні планування територій; створення інформаційної бази даних з питань землеустрою тощо.

Таким чином, Держгеокадастр є спеціальним державним органом, що здійснює управління відносинами у сфері земельних відносин щодо земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями. При цьому, як відмічали А. М. Мірошниченко й А. І. Ріпенко, особливістю управління землями населених пунктів є його «подвійність», тобто здійснення окремих напрямів, зокрема планування, на основі містобудівної та землевпорядної документації [123, с. 357; 295, с. 10]. Учені одностайно висловлювали негативне ставлення до такого стану речей. Проведена зміна підпорядкованості Держгеокадастру Мінрегіону є важливим кроком щодо зближення містобудівного та землевпорядного врегулювання, і в наступному підрозділі нашого дослідження ми проведемо ґрунтовний аналіз врегулювання планування використання земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями.

Наступним органом у системі виконавчих органів, що здійснюють управління відносинами щодо земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями, є місцеві державні адміністрації. Їх повноваження передусім закріплені у ст. 17 Земельного кодексу України та Законі України «Про місцеві державні адміністрації» [255]. За ст. 20 цього закону місцева державна адміністрація організовує розроблення та проведення експертизи містобудівної документації населених пунктів відповідно до державних норм і стандартів; організовує охорону, реставрацію та використання пам’яток архітектури й містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів; погоджує документацію із землеустрою у випадках і порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій», щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері містобудування й має інші повноваження в галузі містобудування. За ст. 21 того ж нормативного акта місцева державна адміністрація розробляє й забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель і лісів, що перебувають у державній власності; вносить пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення й має інші повноваження в галузі використання та охорони земель. Також згідно зі ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та п. а) ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України вони розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону. За ст. 117 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розміщені будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передання таких об’єктів у комунальну власність. Очевидно, що такі землі можуть бути в межах населених пунктів і на них можуть розміщуватись і зелені насадження.

Оскільки переважна більшість земель населених пунктів перебуває все ж таки в комунальній власності, перейдемо до аналізу іншого виду управління відносинами щодо земель, зайнятих зеленими насадженнями, — до самоврядного управління. Його законодавчо закріплено у Г лаві 2 Земельного кодексу України та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» [254]. Відзначимо, що на цьому рівні, за ст. 140 Конституції України, територіальною громадою здійснюється вирішення питань місцевого значення (у межах, визначених Конституцією та законами України). Від себе додамо, що саме управління органами місцевого самоврядування має й може найповніше враховувати інтереси жителів того чи іншого населеного пункту щодо використання та охорони земель, на яких розміщуються зелені насадження.

Зважаючи на предмет нашого дослідження, зупинимося на характеристиці повноважень сільських, селищних та міських рад у галузі земельних відносин. За ст. 12 Земельного кодексу України вони здійснюють ряд функцій із розпорядження землями територіальних громад, у тому числі передають земельні ділянки комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, надають земельні ділянки із земель комунальної власності в користування, вилучають земельні ділянки із земель комунальної власності, здійснюють викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад. Також ці органи мають повноваження щодо організації землеустрою, координації діяльності місцевих органів земельних ресурсів. Мають вони і контрольні, наглядові, інформаційні повноваження — здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок тощо.

Розкривається зміст цих функцій у ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Найбільш цікавими для нас є: вилучення (викуп), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; затвердження місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля; прийняття рішень про організацію територій і об’єктів природно- заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об’єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам’ятками природи, історії або культури, які охороняються законом.

Також безпосередньо впливають на використання земель населених пунктів, зайнятих зеленими насадженнями, повноваження органів місцевого самоврядування у сфері будівництва (ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»): визначення в установленому законодавством порядку відповідно до рішень ради території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією; затвердження відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації; встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; координація на відповідній території діяльності суб’єктів містобудування щодо комплексної забудови населених пунктів; надання відповідно до закону містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок; проведення громадського обговорення містобудівної документації; організація роботи, пов’язаної зі створенням і веденням містобудівного кадастру населених пунктів; здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об’єктів, а також може заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу; організація охорони, реставрації та використання пам’яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників; вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування.

Впливають на використання й охорону земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах, і повноваження органів місцевого самоврядування у сфері благоустрою. Так, за ч. 1 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» сільські, селищні, міські ради затверджують місцеві програми й заходи з благоустрою населених пунктів; затверджують правила благоустрою територій населених пунктів; визначають на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об’єктів благоустрою. У ч. 2 ст. 10 цього ж Закону до повноважень виконавчих комітетів цих рад віднесено: забезпечення виконання місцевих програм і здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою й утриманням територій населених пунктів, озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об’єктів тощо; видача дозволу на порушення об’єктів благоустрою у випадках і порядку, передбачених цим Законом.

Функції органів місцевого самоврядування щодо управління плануванням територій населених пунктів розширено визначені у ст. 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» [269], щодо врахування екологічних вимог при затвердженні проектів планування й забудови населених пунктів та їх генеральних планів — у ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [264].

Таким чином, будучи органами місцевого самоврядування базового рівня, сільські, селищні та міські ради, реалізуючи свої повноваження (нормотворчі, правоохоронні, контрольні, планувальні) в галузі земельних відносин, забезпечують безпосереднє управління відносинами у сфері використання та охорони земель населених пунктів, на яких розміщені зелені насадження.

2.2.