ВСТУП

Актуальність теми. У ст. 49 Конституції України проголошено право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Реальне забезпечення зазначеного конституційного права потребує наявності розвиненого законодавства у сфері здійснення медичної діяльності, що ґрунтується на міжнародних та європейських стандартах, зокрема положеннях Дванадцяти принципів надання медичної допомоги в будь-якій національній системі охорони здоров’я, прийнятих 17-ю Всесвітньою Медичною Асамблеєю (Нью-Йорк, США, жовтень 1963 р.) (зі змінами та доповненнями, внесеними 35-ю Всесвітньою Медичною Асамблеєю (Венеція, Італія, жовтень 1983 р.), стандартах Європейського Союзу у даній сфері.

Актуальність теми зумовлюється також тим, що відносини, які виникають між пацієнтом та лікарем, потребують чіткого правового регулювання, а реальне забезпечення права на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне демократичних відносин. Повага до кожного пацієнта, а також лікаря як особистості має стати в Україні нормою повсякденного життя і головною цінністю суспільства.

Останнім часом в юридичній літературі все частіше порушується низка питань, пов’язаних із цивільно-правовим регулюванням відносин, що виникають у сфері здійснення медичної діяльності, зокрема, питання про співвідношення понять «медична допомога», «медична послуга», «договір надання медичних послуг (допомоги)», «пацієнт». Проблема співвідношення цих категорій має не лише теоретичне, але й практичне значення, оскільки від чіткого визначення зазначених понять залежать і результати надання медичних послуг (допомоги).

Проблемам цивільно-правового регулювання відносин у сфері здійснення медичної діяльності присвячені наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених:

Н.Б.

За період незалежності вітчизняними вченими були захищені дисертації з проблем реалізації права на медичну допомогу: О.О. Прасова «Право на медичну допомогу та його здійснення» (2007 р.), Т.В. Волинець «Цивільно-правові засоби здійснення права на медичну допомогу» (2008 р.), О.В. Крилова «Цивільно- правове регулювання відносин з надання медичної допомоги» (2006 р.). Правове регулювання та особливості договору про надання платних медичних послуг досліджені в дисертації О.І. Смотрова «Договір щодо надання медичних послуг» (2003 р.). Питанням відповідальності за шкоду при наданні платної медичної послуги присвячено дисертацію С.В. Антонова «Цивільно-правова

відповідальність за заподіяння шкоди здоров’ю при наданні платних медичних послуг» (2006 р.).

Водночас, у сучасній науці цивільного права України відсутні спеціальні комплексні дослідження проблем цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності при наданні медичної допомоги (послуги).

Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження

обумовлюється необхідністю розвитку теорії цивільного права щодо поняття, ознак, видів, структури, підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності, а також удосконалення чинного цивільного законодавства та правозастосовної практики в цій сфері.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні та практичні питання теми дисертації досліджувалися у межах виконання плану науково-дослідної роботи кафедри цивільного права на 2006-2010 роки за темою «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України» як складової плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970), а також плану науково-дослідної роботи кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія» «Методологічні засади вдосконалення цивільного законодавства» на 2011-2015 роки як складової плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» на 2011-2015 роки (державний реєстраційний номер 0110U000671).

Мета та завдання дослідження. Мета дисертації полягає у спеціальному комплексному дослідженні фундаментальних теоретичних та практичних проблем цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності, формулюванні пропозицій щодо удосконалення цивільного законодавства України в цій сфері та практики його застосування.

Для досягнення поставленої мети було вирішено такі завдання: з’ясувати стан та перспективи розвитку вчення про цивільні правовідносини у сфері здійснення медичної діяльності;

визначити поняття, ознаки та особливості цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності;

здійснити класифікацію цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності;

охарактеризувати підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності;

дослідити структуру цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності;

з’ясувати співвідношення поняття медичної послуги та поняття медичної допомоги;

виокремити регулятивні та охоронні цивільні правовідносини у сфері здійснення медичної діяльності;

визначити поняття та юридичну природу договору надання медичних послуг (допомоги);

дослідити порядок укладення, форму та зміст договору надання медичних послуг (допомоги);

охарактеризувати правовий статус сторін договору надання медичних послуг (допомоги);

визначити поняття та види охоронних цивільних правовідносин у сфері медичної діяльності;

дослідити договірну та недоговірну відповідальність у сфері здійснення медичної діяльності;

визначити основні характеристики категорії «лікарська помилка» в охоронних правовідносинах у сфері здійснення медичної діяльності;

сформулювати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо удосконалення цивільного законодавства України у сфері здійснення медичної діяльності.

Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають у сфері здійснення медичної діяльності.

Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні та практичні проблеми цивільних правовідносин, які виникають у сфері здійснення медичної діяльності.

Методи дослідження. При дослідженні проблем, які входять до предмету дисертаційної роботи, було використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. При дослідженні загальнотеоретичних аспектів цивільних правовідносин було використано діалектичний метод пізнання правової дійсності (підрозділи 1.1, 1.2).

Використання методу системно-структурного аналізу дозволило здійснити класифікацію цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності (підрозділ 1.2). Структурно-функціональний метод дозволив розглянути елементи структури цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності (підрозділи 2.1, 2.2, 2 3).

За допомогою формально-логічного методу було досліджено законодавство у сфері договору надання медичних послуг (допомоги), практика його застосування, визначено поняття медичної допомоги, лікарської таємниці, пацієнта, медичної діяльності (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3, 4.4). Результати догматичного (логічного) аналізу використані при формулюванні висновків і пропозицій у дисертації з урахуванням вимог відносно визначеності, несуперечливості, послідовності й обґрунтованості суджень у межах загальнотеоретичних і цивільно-правових конструкцій.

Метод конкретних соціологічних досліджень використовувався при дослідженні судової практики та виявленні правозастосовного значення цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності (підрозділи 2.3, 3.2).

Сформульовані в дисертації теоретичні висновки ґрунтуються на нормах Конституції України, актів цивільного законодавства України та актів цивільного законодавства деяких зарубіжних країн, доктринальних ідеях та наукових підходах до розуміння цивільних правовідносин.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних романістів, цивілістів, представників інших галузей правової науки: Ч.Н. Азімова, С.В. Антонова, І.А. Безклубого, Д.В. Бобрової, Т.В. Боднар, В.І. Борисової, І.В. Венедіктової, М.К. Галянтича, Н.О. Давидової, О.В. Дзери,

A. С.

B. Ф. Маслова, Г.К. Матвєєва, О.О. Мережка, О.А. Підопригори,

O. О. Підопригори, О.А. Пушкіна, З.В. Ромовської, М.М. Сібільова,

P. О. Стефанчука, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Я.М. Шевченко, С.І. Шимон, Р.Б. Шишки та ін. Вивчення праць зазначених науковців дозволило встановити й оцінити стан досліджуваної проблеми, з’ясувати питання, що постали на сучасному етапі розвитку теорії цивільного права та визначити шляхи їх вирішення.

Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять матеріали практики судів загальної юрисдикції України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням цивільних правовідносин, які виникають у сфері здійснення медичної діяльності.

У межах здійсненого дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну: вперше:

доведено, що специфіка відносин, які виникають між пацієнтом і медичним працівником у процесі надання медичних послуг (допомоги), припускає їх цивільно-правове регулювання незалежно від того, на відплатній або безвідплатній для пацієнта основі вони надаються. Виняток становлять заходи медичного характеру, застосування яких до осіб обумовлене державно-правовими потребами забезпечення інтересів інших людей, усього суспільства в цілому: примусове лікування, огляд, госпіталізація. Тільки цивільно-правове регулювання здатне забезпечити той ступінь юридичної рівності, автономії волі, самостійності ухвалення рішень без будь-якого примушення, на яких повинна ґрунтуватися поведінка сторін договору надання медичних послуг (допомоги);

зроблено висновок, що ознаками цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності, є: 1) юридична рівність сторін, якими виступають пацієнт та лікувальний заклад у договірних відносинах з надання медичної допомоги та їх не підпорядкованість одна одній; 2) вільний вибір пацієнтом лікаря та методів лікування; 3) наявність в обох сторін суб’єктивних цивільних прав та обов’язків, у випадку порушення яких виникає можливість застосування цивільно-правової відповідальності та звернення до суду за захистом порушеного права; 4) виникнення унаслідок дії норм цивільного законодавства та договору;

обґрунтовано, що об’єктом цивільних правовідносин у цій галузі, є медична діяльність суб’єктів цих правовідносин з приводу нематеріального блага - здоров’я особи.

встановлено, що підставами припинення цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності, є: 1) виконання сторонами своїх обов’язків; 2) спільна домовленість сторін (сторони спільно дійшли висновку, що у такій формі немає сенсу в подальшому лікуванні); 3) ініціатива однієї зі сторін. Необхідно погодитися з твердженням, що сторона, яка в односторонньому порядку відмовляється від договору, повинна направити письмову пропозицію про зміну чи відмову від договору іншій стороні за договором; 4) зміна пацієнтом лікаря або медичного закладу. Це право обмежується в тому випадку, коли своїм рішенням він ставить під загрозу здоров’я інших (наприклад, інфекційно хворий або психічно хворий, які перебувають на примусовому лікуванні, не можуть залишити місце лікування); 5) смерть пацієнта;

обґрунтовано, що за вольовим критерієм медична допомога може надаватися: 1) за вільним волевиявленням особи; 2) без волевиявлення особи, коли вона знаходиться в непритомному стані; 3) за волевиявленням третіх осіб (законні чи договірні представники), 4) примусово (психіатрична допомога);

доведено, що у сфері медичного обслуговування застосування заходів захисту, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», є не зовсім прийнятним. У зв’язку з цим потрібна додаткова деталізація перерахованих у Законі способів захисту і розробка нових у спеціальному медичному законодавстві. Зокрема, пропонується: а) виключити право споживача - пацієнта на усунення недоліків своїми силами, а також право вимоги відповідного зменшення ціни наданої послуги; б) поширити право на розірвання договору на випадки виявлення простого недоліку (не тільки істотного) в наданій послузі; в) право пацієнта на усунення недоліків силами третіх осіб доповнити правом вимоги відшкодування витрат, пов’язаних з пошуком відповідного фахівця; д) деталізувати право пацієнта на самозахист, на пред’явлення вимоги про виконання зобов’язання в натурі;

визначено поняття виконавця медичної послуги як підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також приватного підприємця, який займається медичною практикою, що здійснюють медичну діяльність відповідно до отриманої ліцензії;

запропоновано для усунення змішування понять медичної допомоги та медичної послуги об’єднати ці два поняття в терміні «медиколатрія». Медиколатрія - це діяльність уповноваженого суб’єкта у сфері медицини, яка регламентована відповідними нормативно-правовими актами і спрямована на усунення загрози життю та здоров’ю, підтримання (збереження), відновлення чи покращення здоров’я фізичної особи і забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

доведено необхідність упровадження в цивільне договірне право змішаного типу договору медиколатрії як договору, в якому одна сторона (медичний заклад будь-якої форми власності, фізична особа, яка займається підприємницькою діяльністю) в особі лікаря, який здійснює або зобов’язується здійснювати відповідно до медичних стандартів медичні дії, що безпосередньо впливають на пацієнта, дотримуватися етичних та моральних норм у спілкуванні з ним при наданні медичної допомоги, правильно встановити діагноз, проінформувати про діагноз, назначити лікування і слідкувати за процесом лікування та реабілітацією пацієнта і проінформувати про результат наданої послуги та повідомити про наслідки без приховування будь-яких відомостей, крім випадків, коли це зашкодить психічному стану пацієнта, а пацієнт зобов’язується дотримуватися вказівок та призначень лікаря повною мірою, прийняти допомогу або послугу чи відмовитися від неї;

зроблено висновок про існування 4 категорій пацієнтів, що відмовляються від лікування: 1) які відмовляються від лікування, бо не хочуть далі страждати і приречені на смерть; 2) які не довіряють лікареві; 3) які вважають, що лікування треба надалі проводити нетрадиційними методами; 4) які відмовляються від лікування з релігійних переконань;

запропоновано визначення поняття медичної діяльності як сукупності дій медичних та фармацевтичних працівників із надання медичної допомоги або послуги пацієнту в межах правових (за умови отримання ліцензії) та етичних (клятва Гіппократа) норм як свого роду єдиний технологічний процес відповідно до стандартів якості медичної допомоги, встановлених МОЗ України у сфері охорони здоров’я, що здійснюється на відплатній або безвідплатній основі. Медичну діяльність з точки зору цивільного права можна визначити як цивільні відносини, що складаються у зв’язку із наданням послуг і (або) виконанням робіт з дослідження, зміцнення (підтримки) і збереження (відновлення), запобігання та профілактики здоров’я людини в цілому, а також її окремих органів і тканин та забезпечення репродуктивних прав. Формою реалізації медичної діяльності є надання медичної послуги та медичної допомоги, які відрізняються за характером відплатності;

визначено особливості медичних правовідносин: 1) надання медичної допомоги має за мету поліпшення здоров’я пацієнта і його видужування, яке залежить від рівня знань та досвіду лікаря; 2) позитивний результат лікування не може бути повністю гарантований лікарем або лікувальним закладом, результат залежить від індивідуальних особливостей організму пацієнта; 3) при наданні медичної допомоги відсутній речовий та майновий результат; 4) держава бере участь та втручається у правовідносини між лікарем та пацієнтом шляхом встановлення державних стандартів у формі клінічних протоколів; 5) в окремих випадках лікар не несе відповідальності за результат своєї діяльності; 6) правовідносини між пацієнтом і лікарем ґрунтуються на довірі; 7) лікар вільний у виборі методу лікування хворого. І саме це є ознакою «піклувального» зобов’язання;

доведено, що безвинна відповідальність виконавця медичної послуги при неналежному її наданні можлива, але має бути чітко визначена в законі у зв’язку з неможливістю точно спрогнозувати наслідки лікування. Одночасно необхідним є впровадження механізму страхування (як обов’язкового, так і добровільного) професійної відповідальності виконавця медичної послуги;

обґрунтовано, що за відсутності провини з боку виконавця медичної послуги, коли несприятливий (невдалий) результат лікування може бути обумовлений специфічними індивідуальними особливостями організму пацієнта або недосконалістю медичної науки, про відшкодування шкоди виконавцем не йдеться. Разом із тим, інтереси пацієнту-потерпілого у таких випадках мають бути захищені при запровадженні системи страхування відповідальності перед пацієнтом;

запропоновано з метою запобігання порушення прав пацієнта в Україні створити незалежну інституцію з питань медичної етики, функціями якої має бути експертна робота з аналізу проблем, що виникають у галузі генної інженерії, репродуктивної медицини, трансплантології, ініціювання розробки правових та етико-професійних норм у сфері медицини, розгляд випадків зловживання медичними послугами та створення умов для запобігання їм, інформаційно - консультативна робота з експертами Ради Європи з питань дотримання прав людини у сфері медицини;

обґрунтовано, що ознаками зловживання правом лікарем чи пацієнтом є: 1) наявність у лікаря чи пацієнта власне суб’єктивного права. Будь-які дії, що вчиняються без права взагалі, є звичайним правопорушенням, а не зловживанням; 2) вчинення ними дій щодо його реалізації; 3) використання цього права всупереч його соціальному призначенню; 4) відсутність у цих діях складу правопорушення;

5) встановлення факту зловживання правом компетентними органами; 6) настання у зв’язку з цим юридичних наслідків;

удосконалено:

положення про те, що з метою поширення законодавства про захист прав споживачів на відносини за участю пацієнтів незалежно від того, на відплатній або безвідплатній для них основі надається медична послуга, необхідно внести уточнення до поняття «виконавець» стосовно медичних послуг: «...за відплатним договором, а також за договором надання медичних послуг»;

тезу про необхідність розробки і прийняття спеціального законодавчого акту, який би комплексно врегулював сферу цих відносин: права і обов’язки пацієнтів, представників медичної професії та закладів охорони здоров’я і т. ін., яким може стати Медичний кодекс України;

запропоновано внести зміни до частин другої та третьої ст. 284 «Право на медичну допомогу» ЦК України і викласти їх у такій редакції: «2. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та методів лікування відповідно до його рекомендацій»; «3. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років, провадиться за її згодою». Також запропоновано внести відповідні зміни до ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я стосовно пацієнта віком до 16 років, а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, про те, що медичне втручання має здійснюватися за згодою їх законних представників;

обґрунтовано, що за обсягом і характером інформацію, яка надається пацієнту, умовно можна поділити на такі групи: інформація про виконавця послуги (стаж роботи, кваліфікація тощо); інформація про саму послугу (порядок проведення лікування); інформація для пацієнта (яким чином поводитися в період природних факторів: магнітні бурі, вологість клімату, перепади барометричного тиску); інформація про ймовірний результат отриманої послуги; інформація про організаційно-правову форму організації, в яку він звернувся за допомогою до того, як він зробить остаточний вибір: вступати чи ні в договірні відносини і у разі неналежного виконання умов договору - знати, на що він має право розраховувати; інформація про номер ліцензії, термін її дії та орган, що видав ліцензію;

запропоновано внести зміни до частини першої ст. 285 ЦК України та викласти її в наступній редакції: «Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров’я, в тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров’я, а також право на відмову від інформації про стан здоров’я»;

запропоновано доповнити частину 5 ст. 1158 ЦК України наступною нормою: «Якщо небезпека для життя особи пов’язана із захворюванням, що вимагає негайного медичного втручання, дії з метою запобігання небезпеки для життя особи проти її волі допускаються тільки у випадках, прямо передбачених законом»;

доведено доцільність упровадження медичної довіреності, яка б дозволила особі делегувати іншій особі право приймати рішення від її імені, якщо вона не в змозі це зробити. Медична довіреність дозволить надати представнику широкий спектр повноважень щодо отримання медичної допомоги. Медична довіреність набиратиме чинності тільки після підтвердження лікаря, що пацієнт більше не може приймати або повідомити свої власні рішення;

дістало подальшого розвитку:

визначення поняття договору відплатного надання медичних послуг як правочину, за яким одна сторона - виконавець медичної послуги (медичний заклад, лікар, який займається медичною практикою) за вказівкою замовника зобов’язується забезпечити кваліфіковану допомогу з діагностування, обстеження, підтримки або відновлення здоров’я пацієнта, вибравши для цього відповідні методи медичної дії, а інша сторона - особа зобов’язана прийняти та оплатити надані їй послуги або компенсувати витрати з інших джерел. Цей договір є двостороннім, реальним та відплатним. Це договір приєднання, має фідуціарний характер;

визначення поняття медичної послуги як сукупності необхідних професійних дій її виконавця, спрямованих на задоволення потреб пацієнта (споживача послуги) в підтримці здоров’я, лікуванні захворювань, їх профілактиці, діагностиці відповідно до згоди пацієнта зазнати конкретного медичного втручання;

положення про те, що при наданні медичних послуг пацієнтам питання про відшкодування моральної шкоди повинне вирішуватися так само, як це питання вирішується щодо відшкодування майнової шкоди, тобто незалежно від вини заподіювача шкоди. Враховуючи складність доведення наявності причинного зв’язку між діями виконавця медичної послуги і наслідками, що настали, а також наявність завданих збитків пацієнтові, розмір відшкодування моральної шкоди стає практично єдиним отримуваним споживачем гідним «відшкодуванням» у відносинах з виконавцем медичної послуги. З метою забезпечення потерпілій стороні (пацієнтові) будь-якого відшкодування наявними в законодавстві засобами, якщо потерпілому не вдалося відстояти своє право і претендувати на справедливе відшкодування за іншими підставами, доцільно застосовувати норми параграфу 3 глави 82 ЦК України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) незалежно від вини;

визначення поняття лікарської помилки, яку запропоновано розглядати як погіршення стану хворого або його смерть, завдані неправильно призначеними обстеженням, лікуванням та профілактичними заходами, що не відповідають вимогам МОЗ України, а також відсутністю відповідних знань і навичок лікаря.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення, висновки та пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані у: правотворчості - для удосконалення актів законодавства, що регулюють цивільні відносини у сфері здійснення медичної діяльності (Цивільного кодексу України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, Закону України «Про захист прав споживачів»). Результати дисертаційного дослідження впроваджено у діяльність Інституту законодавства Верховної Ради України (Акт впровадження Інституту законодавства Верховної Ради України від 16.11.2015 р.); науково- дослідній сфері - для подальшої наукової розробки теорії цивільних правовідносини, які виникають у сфері здійснення медичної діяльності; правозастосовній діяльності - для вдосконалення практики застосування чинного законодавства у сфері здійснення медичної діяльності (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в діяльність Закарпатської обласної клінічної лікарні від 24.11.2015 р.); навчально-методичній роботі - при викладанні нормативного курсу «Цивільне право», спеціальних курсів «Особисті немайнові права фізичної особи», «Теоретичні проблеми цивільного права», «Медичне право», підготовці навчальних підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій із зазначених дисциплін (Акт впровадження Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» від 03.11.2015 р.); правовиховній сфері - для підвищення рівня правової культури населення, формування фахової правосвідомості студентів вищих юридичних навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія», на засіданні Південного регіонального наукового центру Національної академії правових наук України та на науково-практичних конференціях, зокрема: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Медичне право України: проблеми становлення та розвитку» (м. Львів, 19-20 квітня 2007 р.); Міжнародній науково- методичній конференції «Римське право і сучасність» (м. Одеса, 30-31 травня 2008 р.); засіданні науково-практичного круглого столу «Проблеми здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи в умовах євроінтеграції» (м. Хмельницький, 12 жовтня 2007 р.); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення)» (м. Львів, 17-18 квітня 2008 р.); Міжнародній науково- практичній конференції «Треті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 23-24 листопада 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасний вимір держави і права» (м. Миколаїв, 28-29 листопада 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Життя І.В. Шерешевського як духовна єдність між поколіннями юристів» (присвячено 120-річчю від дня народження) (м. Одеса, 13 грудня 2008 р.); засіданні міжнародного науково-практичного круглого столу «Україна-ЄС: правові, політичні, соціальні та економічні аспекти інтеграції» (м. Ужгород, 26 червня 2009 р.); ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції з медичного права (ІІ Міжнародній науково-практичній конференції з медичного права) «Медичне право України: проблеми управління та фінансування охорони здоров’я» (м. Львів, 23-24 квітня 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано-Франківськ, 23-24 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: delegepraeterita, mstante, futura» (м. Миколаїв, 27-28 листопада 2009 р.); Міжнародній науковій конференції «Восьмі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 13-14 листопада 2009 року); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розвиток цивільного законодавство: посткодифікаційний період» (м. Київ, 8-9 жовтня 2009 р.); наукових читаннях, присвячених пам’яті В.М. Корецького (м. Київ, 2009 р.); IV Всеукраїнській науково-практичній конференції з медичного права (ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції з медичного права) «Медичне право України: проблеми паліативної допомоги та медико-соціального обслуговування населення» (м. Львів, 22-24 квітня 2010 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів «Вдосконалення правового захисту прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-

Франківськ, 23 квітня 2010 р.); Міжнародній науковій конференції «Римське право і сучасність (Шерешевські читання)» (м. Одеса, 4 грудня 2010 р); World congress on medial law (Zagreb Croatia, 9-12 august 2010 у.); Міжнародній науково-методичній конференції «Римське право і сучасність» (м. Одеса, 28 травня 2011р.); V Всеукраїнській науково-практичній конференції з медичного права (IV Міжнародній науковій-практичній конференції з медичного права) «Медичне право України: законодавче забезпечення царини охорони здоров’я (генезис, міжнародні стандарти, тенденції розвитку й удосконалення)» (м. Одеса, 19-21 травня 2011 р.); Міжнародній науковій-практичній конференції «Міжнародні та національні механізми захисту прав людини: виклики сьогодення» (м. Донецк, 8 квітня 2011р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 90-річчю з дня народження д-ра юридичних наук, проф. В.П. Маслова «Актуальні проблеми цивільного, житлового та сімейного законодавства» (м. Харків, 16 березня 2012 р.); Міжнародному (Третьому Всеукраїнському) конгресі з медичного і фармацевтичного права, біоетики та соціальної політики (м. Київ, 19-21 квітня 2012 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 20-21 квітня 2012 р.); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції з медичного права (V Міжнародній науково-практичної конференції з медичного права) «Медичне право України: теоретико-методологічні та практичні аспекти викладання медичного права» (м. Львів, 26-28 травня 2012 р.); засіданні круглого столу «Актуальні питання законодавчого регулювання захисту прав національних меншин в Україні та шляхи їх реалізації в умовах поліетнічного регіону: аналіз, оцінки» (м. Ужгород, 21 грудня 2011 р.); Міжнародній науково-методичній конференції «Приватно-правове регулювання суспільних відносин: традиції, сучасність, перспективи» (м. Одеса, 19-20 квітня 2012 р.); засіданні круглого столу «Современное состояние исследования неимущественных правоотношений в науке гражданского права» (м. Харьков, 27 января 2012 р.); Международной научно-практической конференции «Третий пермский конгресс учених-юристов» (г. Пермь, Перм. гос. нац. иссл. ун-т, 12 октября 2012 г.); Міжнародній науковій конференції «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку державності та права» (м. Одеса, 30 листопада 2012 р.); засіданні круглого столу «Методологічні засади вдосконалення цивільного законодавства України на сучасному етапі» (м. Одеса, 9 жовтня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті проф. О.А. Пушкіна «Актуальні проблеми цивільного права» (м. Харків, 13-14 травня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Захист прав медичних і фармацевтичних працівників як запорука захищеності прав пацієнтів» (м. Київ, 26-27 квітня 2013 р.); І Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми медичного права» (м. Київ, 29 березня 2013р.); науково- практичній конференції, присвяченій світлій пам’яті О.А. Пушкіна «Проблеми цивільного права та процесу» (м. Харків, 25 травня 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «65-річчя Загальної декларації прав людини: дотримання прав людини - пріоритет держави та суспільства» (м. Ужгород, 27-28 травня 2013 р); Міжнародній науковій конференції «Римське право і сучасність» (м. Одеса, 6 червня 2014 р.); VI міжнародній науково-практичній конференції молодих учених та студентів (м. Ужгород, 25-27 квітня 2014 р.); ^tirnJa juridRa umversriara in contextul promovarn valorilor europene: Conferva §Шп^йса teoretico- pracrica іпїетаїюпаїа (Moldova, 15-16 octombrie 2012); Всеукраїнській науково- практичній конференції з міжнародною участю «Розвиток медичного права України в контексті євроінтеграційних та глобалізаційних процесів» (м. Київ, 31 жовтня 2014 р.); Zborrnk prispevkov z medzrnarodnej vedeckej konferende PRAVNA VEDA A PRAX V TRETOM TISfcROQ (Kodce; 27-28 februar 2015) Urnvemta Pavla Jozefa Safarikav Koddach, Pravrncka fakulta, Kodce; Міжнародній науково- практичній конференції, присвяченій 93-річниці з дня народження д-ра юридичних наук, проф., чл.-кор. АН УРСР В.П. Маслова «Актуальні проблеми приватного права» (м. Харків, 27 лютого 2015 р.).

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення і пропозиції дисертаційного дослідження викладені в 2 одноособових монографіях «Цивільно-правові відносини у галузі медичної діяльності: проблеми теорії та практики» та «Право фізичної особи на життя та здоров’я як об’єкт цивільно- правової регламентації: порівняльно-правовий аналіз регулювання в Україні, Угорській, Словацькій та Чеській республіках», у трьох колективних монографіях, 46 наукових статтях, з яких 40 статей опубліковано у фахових виданнях, перелік яких затверджено МОН України, 5 статей - у зарубіжних періодичних виданнях, а також у 47 тезах доповідей на наукових конференціях, засіданнях круглих столів.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають 13 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (631 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 437 сторінок, з яких основний зміст - 374 сторінки.