ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
У своєму розвитку цивільно-правова охорона культурних цінностей пройшла три великих етапи. Перший етап (середина XVIII - XX) становлення цілісної системи охорони культурних цінностей припадає на перебування України у складі Російської імперії.
За Петра I на Русі видається три укази, які слід вважати першими спеціальними нормативними актами, повністю присвяченими збереженню культурних цінностей у Росії. Це укази про збереження «потішного флоту», про охорону археологічних знахідок та передачі їх в Кунсткамеру, а також про охорону пам’ятника архітектури - вежі в Булгарії Казанської губернії й ремонт її фундаменту (1722 р.). На другому етапі (1917 - 1991 р.р.) було створено соціалістичну систему охорони культурної спадщини. Історія становлення терміна «культурні цінності» ведеться з епохи, яка слідувала за Першою світовою війною, коли світова спільнота приступила до вироблення загальних правил і відносин, пов’язаних з певною категорією предметів, речові права на які дещо відрізнялися від аналогічних прав на звичайний товар або об’єкти нерухомості. Питання стосувалося реституції та подальшого захисту культурних цінностей. Однак лише після Другої світової війни з’явився перший міжнародний документ - Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, яку було прийнято 14.05.1954 р. у Гаазі на Міжнародній конференції ЮНЕСКО. На сучасному етапі (1991 - сьогодення) в Україні склалася система, за якої створені центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини та інші центральні й місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень вживають заходів для забезпечення охорони об’єктів культурної спадщини на території України. Держава Україна є вже не єдиним суб’єктом права власності на культурні цінності.Основна кількість цивільно-правових норм, що визначають режим культурних цінностей як об’єктів цивільних прав, знаходиться у ЦК України. Зокрема, у ЦК України встановлюється порядок набуття права власності у разі виявлення скарбу, що становить культурну цінність (ч. 4 ст. 343 ЦК України); у пункті 5 частини 1 ст. 346 ЦК України серед підстав припинення права власності передбачається викуп пам’яток культурної спадщини; у частині 2 ст. 417 ЦК України передбачено особливі правові наслідки припинення права користування земельною ділянкою, наданою у суперфіцій, якщо на ній знаходиться пам’ятка культурної спадщини; частина 4 ст. 576 ЦК України передбачає, що предметом застави не можуть бути культурні цінності, що є об’єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання, а також пам’ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації; за договором дарування дарувальник має право вимагати розірвання договору, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена (ч. 3 ст. 727 ЦК України).
Визначення поняття «культурної спадщини» у абзаці другому частини першої ст. 1 Закону Украхїни «Про охорону культурної спадщини», як сукупності успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини, повністю відповідає Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 р. У Законі України «Про охорону культурної спадщини» деталізовано визначення об’єктів культурної спадщини (комплекси, ансамблі, визначні місця), приведена класифікація за видами об’єктів культурної спадщини (археологічні, історичні, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садового, паркового мистецтва, ландшафтні, об’єкти науки і техніки). Але ж про такі предмети культурної спадщини, як об’єкти матеріальної й духовної культури, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, художнього погляду та зберегли свою автентичність, у Законі України «Про охорону культурної спадщини» згадуються лише у зв’язку з нерухомістю.
Такий загальний підхід до визначення культурних цінностей, у якому їх поняття стосується лише нерухомих об’єктів, не може бути правильним. Поняття культурної спадщини має бути розширене і включати у себе як нерухомі, так і рухомі культурні цінності.Автентичність об’єктів культурної спадщини може бути визначена як оригінальність об’єкта та протиставляється поняттю «плагіат» як умисного привласнення авторства чужого твору науки чи мистецтва, чужих ідей чи винаходів. Отже, об’єкт культурної спадщини не може бути підробкою або його копією, тобто має бути автентичним. Поняття «автентичність» поглинається більш широким поняттям «унікальність» об’єкта культурної спадщини, а тому не є самостійним критерієм віднесення певних об’єктів до категорії охоронюваних законом об’єктів культурної спадщини.
Виходячи з визначення об’єкта культурної спадщини у абзаці третьому частини першої ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», такими об’єктами вважаються не лише створені людиною, але й природні, природно-антропогенні об’єкти, що не відповідає позиції міжнародно- правових актів з цього питання.
Чітке розмежування понять «культурна спадщина», «культурні цінності», «культурне надбання», «об’єкт культурної спадщини», «пам’ятка культурної спадщини» як у міжнародному праві, так і в законодавстві України відсутнє. Термін «культурні цінності» застосовується у цивільному законодавстві України до рухомих об’єктів культури, які мають художнє, історичне, етнографічне або наукове значення. Перелік таких об’єктів визначений у ст. 1 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21.09.1999 р. № 1068-XIV. Поняття «культурні цінності» та «об’єкт культурної спадщини» не співпадають за обсягом. Недосконалість визначення та термінології у Законі України «Про охорону культурної спадщини» породжує невідповідність існуючих підзаконних актів.
Поняття «культурні цінності» і «пам’ятки культурної спадщини» також не співпадають за обсягом відповідно до чинного цивільного законодавства України.
Поняття «культурні цінності» охоплює більш широке коло об’єктів, до числа яких входять як пам’ятки культурної спадщини, так і об’єкти, які ще не мають такого статусу.Закон України «Про культуру» не використовує поняття «об’єкт культурної спадщини» і визнає поділ культурних цінностей на рухомі (у Законі Україні «Про культуру» названі власне культурними цінностями) та нерухомі (пам’ятки). Отже, з цього визначення можна зробити висновок, що культурні цінності поділяються на рухомі та нерухомі та входять до складу культурної спадщини. Поняття «культурна спадщина» є більш широким за своїм смисловим значенням, з огляду на те, що включає як твори мистецтва, так і різноманітні види духовної творчої діяльності людини в галузі науки, освіти і культури.
Аналіз міжнародного та українського законодавства щодо культурних цінностей показав, що на сьогодні в юриспруденції немає універсального визначення цього поняття. У законодавстві України простежується тенденція до максимально докладного визначення видів культурних цінностей, без введення конкретних узагальнюючих понять. Тому необхідно усунути проблему термінології у досліджуваній сфері шляхом внесення змін до чинного законодавства України у частині визначення об’єктів культурної спадщини не лише як нерухомих речей, але й рухомих предметів, що становлять цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. У такому випадку термін «об’єкт культурної спадщини» може бути замінений на поняття «культурні цінності». Поділ культурних цінностей має здійснюватися на рухомі та нерухомі. Останні, у разі внесення їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, мають називатися «пам’ятками культурної спадщини». З таких позицій усувається необхідність використання філософської категорії «спадщина», яка не має визначення у юридичній науці.
Ознаками культурних цінностей слід вважати наступні: а) унікальність (єдиний і неповторний, у своєму роді, предмет, винятковий за своїми художніми та іншими якостями чи такий, що став великою рідкістю, виготовлений ручним способом в індивідуальному порядку); б) значимість для суспільства; в) особливий правовий режим; г) культурні цінності можуть перебувати у цивільному обігу чи бути виключеними з нього.
Крім того, не існує часового або вартісного критерію визнання певної речі культурною цінністю.Культурні цінності - це унікальні рухомі чи нерухомі речі, створені людиною та значущі для широкого кола суб’єктів цивільного права. Наведене визначення поняття «культурні цінності» має бути використано в якості легального визначення досліджуваного поняття.
Система законодавчих актів у сфері регулювання цивільно-правового обігу культурних цінностей є настільки розгалуженою та неузгодженою, що побудова класифікації таких об’єктів цивільного права як культурні цінності, потребує виділення двох критеріїв для її проведення. По-перше, з огляду на видову приналежність культурних цінностей до об’єктів цивільних прав можуть бути використані загальні критерії класифікації об’єктів цивільних прав (поділ речей на рухомі та нерухомі, залучені та виключені з цивільного обігу, індивідуально визначені та родові, подільні та неподільні). По-друге, виходячи із запропонованого визначення культурних цінностей, їх класифікація може бути проведена за спеціальними ознаками культурних цінностей (за ступенем значущості, за формами власності, за характером використання, за моментом створення, за формою матеріального втілення та ін.).