Висновки до розділу 4
Завершуючи цей розділ, можна зробити такі висновки:
1. При виникненні цивільно-правової відповідальності у сфері медичної діяльності необхідно, щоби було: - доведено та визначено порушення лікарем професійних норм; - з цим була пов’язана шкода, заподіяна здоров’ю пацієнта; - виникла протиправна поведінка і шкода, яку потрібно довести надавачу медичних послуг.
2. Ознаки відповідальності лікаря в галузі здійснення медичної діяльності: 1) вона являє собою реалізацію санкції правової норми (кримінальної, цивільної); 2) за своїм характером є засобом державного примусу або засобом приватного впливу, що забезпечений можливістю державного примусу; 3) є наслідком протиправної поведінки суб’єкта права; 4) може виникати із пасивної поведінки суб’єкта; 5) супроводжується вираженим або таким, що мається на увазі, осудом винної особи (медичних працівників) з боку пацієнта (родичів) та держави; 6) виявляється у покладенні на винного у вчиненні правопорушення суб’єкта додаткових обтяжень матеріального або особистого характеру; 7) є для порушника додатковим обов’язком до тих, що вже існували раніше внаслідок припису норми акта законодавства, договору і не були виконані порушником; 8) реалізується у відповідних процесуальних формах (у приватних відносинах може бути реалізована добровільно, але у випадку ухилення порушника від виконання покладеного на нього додаткового обов’язку, знову-таки реалізується за допомогою державного примусу, що здійснюється у відповідних процесуальних формах); 9) цілями відповідальності є той результат, що досягається при реалізації її мір, якими можуть бути: захист правопорядку, виховання учасників правовідносин, запобігання правопорушенням, покарання порушників.
3. Відповідальність лікаря в сфері здійснення медичної діяльності - це вид юридичної відповідальності, тобто реалізація санкції правової норми, що є за своїм характером засобом примусу, супроводжується осудом з боку держави і потерпілого, і виражається в покладанні на винного у порушенні суб’єкта невигідних для нього наслідків порушення нематеріального чи матеріального характеру.
4. Ознаками зловживання правом лікарем чи пацієнтом є: 1) наявність у лікаря чи пацієнта власне суб’єктивного права. Будь-які дії, що вчиняються без права взагалі, є звичайним правопорушенням, а не зловживанням; 2) вчинення ними дій щодо його реалізації; 3) використання цього права всупереч його соціальному призначенню; 4) відсутність у цих діях складу правопорушення; 5) встановлення факту зловживання правом компетентними органами; 6) настання у зв’язку з цим юридичних наслідків.
5. Ознаками права на самозахист є: 1) можливість самостійно здійснювати захист, не звертаючись до юрисдикційного органу; 2) виникає в разі порушення чи створення реальної загрози порушення прав або інтересів; 3) може реалізуватися за допомогою заходів, які відповідають загальним критеріям правомірності, що відрізняє самозахист від самоуправства, дії якого вчиняються з порушенням встановленого порядку; 4) є цільовим правом і здійснюється з метою запобігання, припинення порушення права або ліквідації наслідків порушення, що відрізняє самозахист від самосуду, спрямованого на покарання; 5) заподіяна шкода менш значна, ніж та, що загрожувала; 6) небезпека, яка загрожувала цивільним правам за цих обставин, не могла бути усунена іншими засобами; 7) спрямування самозахисту на припинення порушення та наслідків такого порушення.
6. При крайній необхідності в медичній діяльності є два варіанти її заподіяння, залежно від обставин, що склалися: 1) за згодою пацієнта; 2) без згоди пацієнта. Пацієнт повинен усвідомлювати наслідки дачі згоди; якщо він знаходиться в непритомному стані, то лікар вирішує, яким чином діяти. Таким чином, самозахист при здійсненні медичної діяльності має місце як за договором так і за законом. Самозахист - право пацієнта, тобто можливість належним чином реагувати самому споживачеві у разі невідповідності умов укладеного договору або самій ситуації, яка виникла фактично виконуваним діям з боку виконавця, медичного працівника.
7. Встановлено із медичної практики, що є 4 категорії пацієнтів: 1) які відмовляються від лікування, бо не хочуть далі страждати і приречені на смерть; 2) які не довіряють лікареві; 3) які вважають, що лікування треба надалі проводити нетрадиційними методами; 4) які відмовляються з релігійних міркувань.
8. Пацієнт не може зазначати такі дії у «Волі живого»: попросити конкретної медичної допомоги, яка суперечить вимогам закону (наприклад, прохання допомогти покінчити з життям); стосовно того, щоб хтось вирішував, яке лікування він повинен мати.
9. Альтернативою «волі живого» може бути медична довіреність, яка б дозволила людині делегувати комусь право приймати рішення від її імені, якщо вона не в змозі це зробити. На відміну від «віта волунтас», медична довіреність дозволить мати представнику широкий спектр повноважень у сфері отримання медичної допомоги. Медична довіреність вступає в силу тільки після підтвердження лікаря, що пацієнт більше не може приймати або повідомити свої власні рішення.
10. Пропонується доповнити ч. 5. ст. 1158 ЦК України такою нормою: «Якщо небезпека для життя особи пов’язана із захворюванням, що вимагає негайного медичного втручання, дії з метою запобігання небезпеки для життя особи проти її волі допускаються тільки у випадках, прямо передбачених законом».
11. Вчинення медичних дій виконавцем медичної послуги відноситься до інституту вчинення дії в інтересах пацієнта без його згоди.
12. Відповідальність без вини в медицині можлива, але має бути чітко передбачена в законі у зв’язку із непередбачуваними наслідками лікування, тобто реагуванням організму.
13. До моральної шкоди, завданої при наданні медичної послуги, зокрема до фізичних страждань слід віднести: біль від неправильно проведених або протипоказаних лікарських маніпуляціях (лікування) або їхніх наслідків; біль, що міг бути полегшений доступними способами і засобами, але не був полегшений; біль, що виник або, що триває внаслідок ненадання (несвоєчасного надання) медичної допомоги; почуття голоду, спраги, холоду тощо.
14. Лікарські помилки виникають на всіх етапах обстеження і лікування хворих, від цього ніхто не застрахований. Лікарських помилок буде менше, якщо лікарі будуть дотримуватися стандартів діагностики та лікування введених МОЗ України.
15. З юридичної точки зору лікарську помилку необхідно кваліфікувати як дії лікаря у випадках необхідності її надання, при яких повністю відсутній умисел або необережність, тобто добросовісна омана лікаря, яке визначається рядом несприятливих факторів, таких як недосконалість медичних знань і методів обстеження, індивідуальні особливості протікання хвороби в деяких хворих, недостатність знань і досвіду у лікаря або інших об’єктивних причин, які застосовуються до конкретних ситуацій.
16. Запобігання лікарських помилок вимагає проведення відповідного контролю і комплексу заходів, які сприяють підвищенню кваліфікації лікаря, Лікарські помилки зменшить якісна медична апаратура, тобто матеріально технічна база.