<<
>>

Види культурних цінностей за цивільним законодавством України

Порівняльний аналіз положень законодавчих актів багатьох держав у сфері регулювання обігу культурних цінностей свідчить про те, що перелік категорій культурних цінностей у значній мірі збігається.

Однак, одночасно, наявні й відмінності, які обумовлені історичними особливостями, традиціями різних національних культур. Так, у Федеральному законі Швейцарії від 20.06.2003 р. «Про міжнародний обіг культурних цінностей»[139] зазначається, що у якості культурної розглядається цінність, яка, виходячи з її релігійного або світського характеру являє значення для археології, історії, літератури, мистецтва або науки і належить до однієї з категорій, передбачених ст. 1 Конвенції ЮНЕСКО. Перевагою зазначеного визначення поняття культурних цінностей є те, що у швейцарському законі фактично відтворюється визначення культурних цінностей, наведене у ст. 1 Конвенції ЮНЕСКО з відсилкою до переліку видів культурних цінностей, передбачених у ній.

Як зазначається у спеціальній літературі, метод перерахування видів об’єктів культурної спадщини не може сприяти виробленню єдиного універсального критерію для визначення поняття культурних цінностей. На думку Г. Рейхельт, такий критерій може бути знайдений, якщо виходити з наявності двох видів культурних цінностей: а) що входять у комерційний обіг (res commercium), б) що виключені з комерційного обігу (res extra commercium). Така класифікація може бути здійснена тільки у межах національного правового порядку1.

Як було зазначено у підрозділі 2.1 цього дослідження, вказаний поділ був характерним для римського права, яке відносило священні цінності, предмети релігійного призначення до res extra commercium (res extra nostrum patrionium) . Однак, за сучасних умов включення культурних цінностей у комерційний обіг, поділ такого роду визнається далеко не у всіх державах. Зокрема, в італійському праві режим певних предметів публічного характеру, що являють особливий інтерес для суспільства у цілому (domanio publico, patrimonio dello stato, domain public), відрізняється від режиму щодо інших речей.

У певному відношенні вони виключаються з приватно-правового, комерційного обороту. До них відносяться зібрання (колекції) культурних цінностей, які не можуть бути поділені, окремі предмети - такі, як археологічні знахідки, культурні цінності, що перебувають у власності держави (ст. 822 ЦК Італії), провінцій, громад (ст. 824 ЦК Італії) чи інших публічно-правових юридичних осіб (насамперед, церкви). Культурна цінність, визнана як res extra commercium, не може вільно відчужуватися. До

вимог про повернення таких цінностей не може застосовуватися позовна

з

давність .

З іншого боку, наприклад, у німецькому праві взагалі не визнається категорія невідчужуваних рухомих речей[140] [141] [142] [143]. У якості прикладу можна навести справу про гамбурзьку міську печатку, яка ставилася на документах міста Гамбург, ще починаючи з 1306 р. У 1944 р. печатка разом з іншими історичними цінностями міського архіву була вивезена з Г амбурга, і місце її знаходження не було відомо. Багато років потому вона з’явилася на «ринку мотлоху» (Trodelmarkt) в Брауншвейгу, потім потрапила у 1986 р. на аукціон, проведений відповідачем по справі (власником магазину антикваріату у Кельні). Після того як відповідач представив цей предмет для продажу на ринку антикваріату, місто Гамбург пред’явило позов про повернення належної йому міської печатки з посиланням на те, що Вільне Ганзейське місто Гамбург (суб’єкт Федерації) є власником цієї печатки. Справа розглядалася у трьох інстанціях, але позов задоволений не був. У рішенні по справі Федерального суду від 5 жовтня 1989 р. було зазначено, що на підставі частини 2 параграфу 935 Німецького цивільного кодексу до речей, які були відчужені шляхом публічних торгів, не застосовуються обмеження щодо визнання права власності на вкрадені речі, якщо вони придбані на аукціоні добросовісним набувачем. Інший суд (адміністративний суд у Кельні) задовольнив позов міста Гамбурга виходячи з того, що міська печатка як предмет публічно-правового характеру служить суспільним цілям і тому не може бути відчужена шляхом приватноправового правочину.

Насамкінець, Федеральний адміністративний суд ФРН 12 серпня 1993 не визнав права власності Гамбурга на печатку. Тому, у доктрині німецького права на підставі цієї судової справи вважається, що архівні предмети, а також інші предмети, які являють історичний або культурний інтерес у приватному праві, не можуть мати інший правовий режим, ніж будь-які інші рухомі речі[144]. З метою обмеження обігу таких цінностей, вони повинні бути занесені до державного реєстру, однак останнє не забороняє відчуження предмета. Заборона або обмеження обігу культурної цінності пов’язується лише із необхідністю одержання відповідних дозволів на її вивезення за межі держави (абз. 4 ст. 1 Німецького Закону 1995 р. про захист німецького культурного надбання від вивозу1).

Таким чином, незважаючи на певні відмінності у національному законодавстві і в практиці його застосування у різних країнах, слід все ж дійти до загального висновку про те, що культурна цінність - це особливий об’єкт правового регулювання, до якого не застосовуються автоматично загальні положення про правовий режим об’єктів цивільного права.

У правовому регулюванні культурних цінностей, на думку деяких науковців, істотне значення може мати часовий фактор: після закінчення певного строку певні категорії предметів переходять до числа культурних цінностей, що охороняються законом. Зокрема, Н.А. Чернядьєва пропонує вважати культурними цінностями лише об’єкти, створені не менш як 100 років тому[145] [146] [147]. У цілому слід погодитися із тим, що культурними цінностями речі стають внаслідок багаторічного їх використання, однак, думається, встановлювати у законодавстві конкретний строк такого використання є недоцільним.

Проведений у попередньому підрозділі аналіз визначення поняття «культурні цінності» за законодавством України засвідчив, що коло об’єктів, які підпадають під категорію культурних цінностей, є широким та різноманітним. Водночас, як зазначають дослідники проблематики культурних цінностей, законодавча класифікація культурних цінностей не сприяє з’ясуванню їх сутності та не має практичного значення .

У цивільному законодавстві України види культурних цінностей виділяються за типами та видами. На підставі ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за типами об’єкти культурної спадщини поділяються на: споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об’єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб; комплекси (ансамблі) - топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою об’єктів культурної спадщини; визначні місця - зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

За видами об’єкти культурної спадщини поділяються на: археологічні[148] [149] - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об’єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов’язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження й розвиток цивілізації; історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов’язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів; об’єкти монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва: як самостійні (окремі), так і ті, що пов’язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам’ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями); об’єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів; об’єкти містобудування - історично сформовані центри населених місць, вулиці, квартали, площі, комплекси (ансамблі) із збереженою планувальною і просторовою структурою та історичною забудовою, у тому числі поєднаною з ландшафтом, залишки давнього розпланування та забудови, що є носіями певних містобудівних ідей; об’єкти садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами; ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність; об’єкти науки і техніки - унікальні промислові, виробничі, науково- виробничі, інженерні, інженерно-транспортні, видобувні об’єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей.

Якщо проаналізувати вищезазначені види об’єктів культурної спадщини, то можна дійти висновку про те, що класифікація цих об’єктів не має вичерпного характеру, оскільки розширене тлумачення дає можливість поповнювати цей перелік з урахуванням розвитку культури та суспільства. У той же час, при такому підході може бути краще врахована і практика роботи органів охорони культурної спадщини, які, враховуючи специфіку того чи іншого регіону України, можуть віднести певні об’єкти до числа тих, що охороняються, незалежно від того, передбачені вони у будь-якому переліку чи ні, за умови, що такі об’єкти являють собою історичну, наукову чи іншу культурну цінність[150].

Окремо слід наголосити на проблемі збереження культурної спадщини Т.Г. Шевченка, оскільки на сьогодні відсутній системний підхід до збереження та популяризації літературної спадщини Т.Г. Шевченка, окремих колекцій та зібрань, а також творів літератури і мистецтва, пов’язаних з його життям, творчістю та вшануванням пам’яті, що призводить до негативного впливу на стан збереження окремих об’єктів, пов’язаних з культурною спадщиною Т.Г. Шевченка, зменшення її виховної ролі, зниження рівня туристичної привабливості окремих регіонів держави, а також недостатнього задоволення культурних потреб світового українства2.

У ст. 3 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» наведена класифікація культурних цінностей України для цілей цього закону:

культурні цінності, створені на території України громадянами України;

культурні цінності, створені на території України іноземцями чи особами без громадянства, які постійно проживають або проживали на території України;

культурні цінності, виявлені на території України;

ввезені на територію України культурні цінності, придбані археологічними, археографічними, етнографічними, науково-природничими та іншими експедиціями за згодою відповідних органів країни походження цих цінностей;

ввезені на територію України культурні цінності, придбані в результаті добровільного обміну;

ввезені на територію України культурні цінності, отримані в дарунок або законно придбані за згодою відповідних органів країни походження цих цінностей;

незаконно вивезені культурні цінності України, що перебувають за межами її території;

культурні цінності, евакуйовані з території України під час війн та збройних конфліктів і не повернуті назад;

культурні цінності, тимчасово вивезені з території України і не повернуті в Україну;

культурні цінності, переміщені на територію України внаслідок другої світової війни як часткова компенсація за заподіяні окупантами збитки.

Наведені класифікації є доволі умовними, оскільки практично кожен із перелічених видів культурних цінностей включає такі об’єкти, які можуть бути одночасно віднесені до інших видів культурних цінностей. Так, наприклад, багато пам’яток архітектури та містобудування можуть бути як пам’ятками історії, так і пам’ятками археології та мистецтва. Однак подібні класифікації дуже важливі, оскільки являють собою впорядковані приблизні переліки об’єктів, які відносяться до культурної спадщини України та до культурних цінностей.

Такими є основні види культурних цінностей, відмінності яких повинні враховуватися при регулюванні пов’язаних з ними цивільно-правових відносин. Наведені законодавчі класифікації не можна назвати науково обґрунтованими, оскільки в їх основі немає єдиного критерію для виділення самостійних видів об’єктів культурної спадщини, внаслідок чого мають місце перехрещення і поглинання обсягів понять. Юридична література недостатньо висвітлює питання наукової класифікації культурних цінностей. Розподіл пам’яток на види проводиться способом, зазначеним вище, і неясним залишається питання про підстави такої класифікації. Тим часом вирішення даної проблеми допоможе більш точно визначити особливості правового режиму того чи іншого виду культурних цінностей.

Система законодавчих актів у сфері регулювання цивільно-правового обігу культурних цінностей є настільки розгалуженою та неузгодженою, що побудова класифікації таких об’єктів цивільного права як культурні цінності, потребує виділення, як уявляється, двох критеріїв для її проведення. Це пояснюється різноманіттям культурної спадщини, яку залишили попередні покоління людей, а також появою нових цінностей. По-перше, з огляду на видову приналежність культурних цінностей до об’єктів цивільних прав можуть бути використані загальні критерії класифікації об’єктів цивільних прав. По-друге, виходячи із запропонованого визначення культурних цінностей, їх класифікація може бути проведена за спеціальними ознаками культурних цінностей. Підставами для їх класифікації служать: форма матеріального втілення, ступінь значимості, юридична приналежність та ін. Неоднорідність культурних цінностей повинна враховуватися при встановленні для них конкретного правового режиму. Цим пояснюється наукова та практична значимість класифікації культурних цінностей.

На підставі загальних критеріїв можна провести наступну

диференціацію культурних цінностей. У першу чергу, як зазначається більшістю дослідників особливостей цивільного обігу культурних цінностей, вони поділяються на нерухомі та рухомі[151]. На початку, слід зазначити, що об’єктом охорони у відповідності з правовими актами України, а також у міжнародному праві, є всі культурні цінності у широкому сенсі цього поняття як нерухомі, так і рухомі. Поділ культурних цінностей на рухомі й нерухомі речі може пояснювати деякі особливості цивільно-правового режиму останніх. Наприклад, купівля-продаж нерухомих пам’яток культурної спадщини супроводжується обов’язковою державною реєстрацією.

Термін «нерухомі культурні цінності» безсумнівно є найбільш універсальним, включаючи у себе і найбільш значущу, найбільш цінну їх частину - пам’ятки культурної спадщини. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» нерухомий об’єкт культурної спадщини - об’єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Найважливішим видом нерухомих культурних цінностей необхідно визнавати пам’ятки культурної спадщини[152]. Культурні цінності набувають статус пам’ятки культурної спадщини лише з моменту занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Відповідно до статей 13, 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об’єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам’ятки. Порядок визначення категорій пам’яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об’єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам’ятки. Не підлягають державній реєстрації об’єкти, що є сучасними копіями існуючих пам’яток або спорудами (витворами), створеними за старовинними проектами чи науковими реконструкціями, у тому числі масові тиражовані копії.

Занесення об’єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам’ятки) провадяться відповідно до категорії пам’ятки:

а) пам’ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання;

б) пам’ятки місцевого значення - рішенням центрального органу

виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам’яток історії та культури,

інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

У постанові Кабіненту Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1760 «Про затвердження Порядку визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України»[153] (далі - Постанова № 1760) зазначається, що об’єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об’єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об’єктів місцевого значення.

Об’єкти культурної спадщини національного значення є особливою історичною або культурною цінністю і повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв: справили значний вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва країни; безпосередньо пов’язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей; репрезентують шедевр творчого генія, стали етапними творами видатних архітекторів чи інших митців; є витворами зниклої цивілізації чи мистецького стилю.

Критерій автентичності означає, що пам’ятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні нашарування, а також роль у навколишньому середовищі (п. 10 Постанови № 1760).

Об’єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв:

вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону;

пов’язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону;

є творами відомих архітекторів або інших митців;

є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи (п. 11 Постанови № 1760).

Рухомі предмети, пов’язані з нерухомими об’єктами культурної спадщини, - елементи, групи елементів об’єкта культурної спадщини, що можуть бути відокремлені від нього, але складають з ним єдину цілісність, і відокремлення яких призведе до втрати археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, архітектурної, мистецької, наукової або культурної цінності об’єкта[154].

Таким чином, на підставі Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Закону України «Про охорону археологічної спадщини» здійснюється правова регламентація суспільних відносин, що виникають щодо нерухомих культурних цінностей, а також рухомих об’єктів, які складають з нерухомими об’єктами єдину цілісність та не можуть бути відокремлені від нього без втрати їх цінності. У свою чергу, правовий режим рухомих культурних цінностей визначається такими нормативно-правовими актами, як закони України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінносте», «Про культуру», «Про Національний apxiвний фонд i apxiвні установи», «Про бібліотеки i бібліотечну справу».

Найважливішим недоліком такого підходу до визначення культурних цінностей є звуження обсягу регулювання даної сфери суспільних відносин лише до об’єктів нерухомого майна «і пов’язаного з ним рухомого». Однак, за радянським законодавством, як вже зазначалося, у поняття «пам’ятка історії та культури» включалося як рухоме, так і нерухоме майно. Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (ст. 1) рухоме майно саме по собі не може бути об’єктом культурної спадщини. Не можна не погодитися з С.Н. Молчановим, який стверджує, що термін «пов’язаність» у даному випадку не має змістовного юридичного наповнення, звідси саме поняття «об’єкт культурної спадщини» постає аморфним і штучним утворенням1. Ситуація із визначенням об’єктів культурної спадщини не покращиться, навіть, якщо надати терміну «пов’язаність» юридично кваліфіковане значення, наприклад, знаходження на території нерухомого об’єкта культурної спадщини або облік в інвентарній книзі, опис і т.і. Пояснюється це тим, що будь-яка рухома культурна цінність, тим більше, яка належить до музейних предметів[155] [156] [157], має культурну значимість вже у силу факту свого буття, а тому абсолютно не важливо місце знаходження такої

•• • -3

рухомої цінності .

Незважаючи на те, що поділ культурних цінностей на рухомі та нерухомі є цілком очевидним, однаково виникають труднощі у конкретних випадках визначення приналежності культурних цінностей до названих категорій[158]. З огляду на зазначене, більш детально охарактеризуємо нерухомі та рухомі культурні цінності.

Специфічність нерухомих культурних цінностей полягає у тому, що їх цінність розглядається у нерозривному зв’язку з навколишнім середовищем. З цього і виходить необхідність охорони нерухомих культурних цінностей як єдиного цілого з займаної ними територією та іншими прилеглими об’єктами. Сама охорона забезпечується за рахунок встановлення так званих охоронних зон пам’яток, зон регулювання забудови і ландшафту, що охороняється, оголошення найцінніших ансамблів і комплексів історико- культурними заповідниками тощо. Крім того, нерухома пам’ятка може мати у своєму складі практично необмежену кількість рухомих пам’яток.

У ст. 1 Г аазької конвенції про охорону культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р. поняття нерухомі культурні цінності не виділяється окремо, однак до них відповідно до положень цієї статті можна віднести незалежно від їх походження і власника:

1. цінності ..., які мають велике значення для культурної спадщини кожного народу, такі як пам’ятники архітектури, мистецтва або історії, релігійні або світські, археологічні місця розташування, архітектурні ансамблі, які в якості таких являють історичний або художній інтерес, твори мистецтва;

2. будівлі, головним і дійсним призначенням яких є збереження або експонування рухомих культурних цінностей, зазначених у п. 1, такі як музеї, великі бібліотеки, сховища архівів, а також укриття, призначені для збереження у випадку збройного конфлікту рухомих культурних цінностей, зазначених у п. 1;

3. центри, у яких є значна кількість культурних цінностей, зазначених у пунктах 1 і 2, так звані «центри зосередження культурних цінностей».

Як випливає з пункту 2 ст. 1 Гаазької конвенції про охорону культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р., до нерухомих культурних цінностей можуть бути віднесені і будівлі, які не є пам’ятками.

Додамо також, що віднесення до культурних цінностей центрів їх зосередження (п. 3 ст. 1) слід оцінити як позитивне явище, оскільки це дозволяє взяти під охорону й такі великі територіальні комплекси як визначні місця, історичні поселення й міста, історико-культурні заповідники, що саме по собі значно розширює тлумачення традиційного цивілістичного поняття «нерухомість» в національному праві.

У Рекомендації ЮНЕСКО про збереження культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських або приватних робіт 1968 р. під терміном «культурні цінності» розуміються нерухомі об’єкти, місцевості археологічного, історичного чи наукового значення, споруди чи інші об’єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи архітектурну цінність, як релігійні, так і світські, включаючи архітектурні традиційні ансамблі, історичні квартали у містах або сільських населених пунктах і етнологічні споруди попередніх культур, які перебувають у гарному стані. Це відноситься до таких нерухомих об’єктів, як руїни, що збереглися на поверхні землі, а також археологічні чи історичні залишки, виявлені в землі (п. (а) ст. 1).

Рекомендація ЮНЕСКО про збереження краси та характеру краєвидів і місцевостей від 11.12.1962 р. виділяє в якості об’єкта охорони такі нерухомі цінності як пейзажі й види міських або сільських місцевостей, створених як природою, так і працею людини, що являють культурний чи естетичний інтерес або ж є прикладами характерного природного середовища (ст. 1). Серед них Конвенція виділяє також обширні пейзажі, які виділяються в «особливі зони» (ст.ст. 16-19), окремі місцевості (ст.ст. 20-27), природні заповідники і національні парки (ст. 28)1.

Використання рухомих культурних цінностей обумовлено їх призначенням (твори, колекції, рукописи тощо) або історико-культурними характеристиками (музичні інструменти, старовинні прилади тощо). Такі об’єкти можуть вільно переміщатися у просторі без шкоди для них. Більшість рухомих цінностей зараз знаходиться у музеях, архівах, бібліотеках, сховищах та інших установах[159] [160] [161].

Найбільш розгорнуте визначення поняття «рухомі культурні цінності»

з

надається у Рекомендації 1976 р. Під цим терміном мається на увазі «всі рухомі цінності, які є вираженням або свідоцтвом творчості людини чи еволюції природи й які мають цінність з археологічної, історичної, мистецької, наукової або технічної точок зору»[162]. У ст. 1 цієї Рекомендації наводиться перелік, що складається з 11 категорій предметів:

1. знахідки у результаті наземних і підводних археологічних досліджень та розкопок;

2. предмети старовини, такі як знаряддя, гончарні вироби, написи, монети, печатки, коштовності, зброя й предмети з поховань, зокрема, мумії;

3. елементи історичних пам’яток, що зазнали поділу;

4. антропологічні та етнологічні матеріали;

5. історичні цінності, у тому числі пов’язані з історією природничих наук і техніки, військовою та суспільною історією, а також з життям народів і національних керівників, мислителів, вчених і діячів мистецтва та важливими національними подіями;

6. художні цінності:

- Твори живопису і малюнки повністю ручної роботи на будь-якій основі та з будь-яких матеріалів (за винятком креслень і промислових виробів, прикрашених уручну);

- Оригінальні естампи, афіші та фотографії, як види оригінальної творчості;

- Оригінальні художні підбірки й монтажі з будь-яких матеріалів;

- Скульптурні твори з будь-яких матеріалів;

- Твори ужиткового мистецтва з таких матеріалів, як скло, кераміка, метал, дерево і т. д.;

7. манускрипти та інкунабули, кодекси, книги, документи або видання, що являють особливий інтерес;

8. предмети, що являють інтерес з точки зору нумізматики (медалі та монети) або філателії;

9. архівні документи, включаючи записи текстів, карти та інші картографічні матеріали, фотографії, кінофільми, звукозаписи і машиночитані документи;

10. меблі, гобелени, килими, костюми та музичні інструменти; зоологічні, ботанічні та геологічні зразки.

Рухомі культурні цінності відрізняються великою кількістю видів, тому у межах цього дослідження уявляється можливим запропонувати лише одну з підстав класифікації - за особливостями форми їх матеріального втілення:

- художні цінності;

- оригінальні скульптурні твори;

- предмети культового призначення;

- твори декоративно-прикладного мистецтва;

- старовинні книги та інші видання;

- кіно-, фото-, відео- архіви;

- унікальні музичні інструменти;

- філателістичні інструменти;

- предмети колекціонування;

- предмети, що складають інтерес для таких наук, як мінералогія, палеонтологія та антологія;

- предмети, одержані в результаті археологічних розкопок1.

При регулюванні відносин, пов’язаних із цивільним обігом рухомих цінностей, у якості об’єкта може виступати особливий їх вид - антикваріат. Слово «антикваріат» походить від лат. «antiq», що у перекладі означає «старина, давність»[163] [164] [165]. Термін «антикварні речі» зазвичай застосовується на практиці як синонім поняття «культурні цінності». Це приводить до нагальної вимоги встановити взаємне співвідношення та ступінь взаємозамінності зазначених понять. Під «антикварним» розуміється: 1) старовинний та цінний; 2) пов’язаний із старовинними й цінними

3

предметами .

Визначення поняття «антикваріат» надається в пункті 1.2 Правил торгівлі антикварними речами, затвердженого Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства культури і мистецтв України[166] від 29.12.2001 р. № 322/795: антикварні речі - це культурні цінності як об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення, підлягають збереженню, відтворенню та охороні і створені понад 50 років тому, у тому числі:

а) предмети і документи, що пов’язані з розвитком суспільства та держави, історією науки, мистецтва і техніки, а також з життям і діяльністю видатних осіб, державних, політичних і громадських діячів;

б) художні твори, у тому числі:

оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури, картини та малюнки повністю ручної роботи на будь-якій основі та з будь-яких матеріалів;

оригінальні художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів;

гравюри, естампи, літографії та їх оригінальні друковані форми, твори декоративно-прикладного мистецтва, у тому числі вироби традиційних народних промислів та інші художні вироби зі скла, кераміки, дерева, металу, кістки, тканини та інших матеріалів;

в) складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам’яток і пам’яток монументального мистецтва;

г) рідкісні рукописи, друковані видання і документальні пам’ятки, у тому числі інкунабули та інші видання, що являють собою історичну, художню, наукову та культурну цінність;

ґ) архівні документи, включаючи кіно-, фото-, фонодокументи;

д) унікальні та рідкісні музичні інструменти;

е) старовинні монети та інші предмети колекціонування.

Наведені риси свідчать про переважне значення ознаки старовини над ознаками унікальності та художньої цінності при віднесенні предмета до категорії антикваріату. Отже, до антикваріату не можна віднести предмети природного походження, а також предмети сучасного виготовлення, які мають значну художню цінність. Як правильно відмічають С.А. Приданов та С.П. Щерба, при усій нестабільності інтервалу часу, який дозволяє віднести будь-який предмет до антикваріату (30; 50; 100 років), іншого такого

простого та точного критерію немає1. Тому можна зробити висновок, що антикварні речі співвідносяться з культурними цінностями як частина з цілим, тобто антикварні речі - це частина культурних цінностей, які створені людиною та мають вік більше 50 років.

Думається, зазначення у законодавчому визначенні поняття «антикваріат» про часовий проміжок (створені понад 50 років тому) є доволі умовним критерієм віднесення певних об’єктів до категорії антикваріату. Наприклад, у багатьох зарубіжних країнах такий строк складає 100 років, однак у залежності від попиту та популярності він може змінюватися[167] [168] [169]. Інші ознаки, зазначені у законодавчому визначенні поняття «антикваріат» взагалі не дозволяють відокремлювати такі об’єкти від інших рухомих культурних цінностей.

Слід зазначити, що чіткого розмежування понять «антикваріат» та «культурні цінності» у науковій літературі не проведено. Так, В.М. Первушин використовує зазначені терміни як синоніми, зазначаючи, що культурними цінностями є предмети антикваріату, які, у свою чергу, визначаються ним як «предмети історії та культури минулого, які мають різноманітну матеріальну чи іншу культурну цінність, унікальність, рідкість, неповторність та виступають як пам’ятки історії і культури, що знаходяться

3

під охороною держави» .

У дисертаційному дослідженні С.Г. Долгова «Культурні цінності як об’єкти цивільних прав та їх захист (цивільно-правовий та криміналістичний аспекти)» запропоновано визначати антикваріат у якості унікальних речових творів релігійного або світського характеру, які є результатом творчого самовираження людини, мають значну наукову, художню чи іншу культурну цінність для суспільства та створені більше 50 років тому1.

Думається, поняття «антикваріат» слід визначати як рухомі речі, які мають художню цінність (унікальність) завдяки часу, що сплинув з моменту їх створення та які є об’єктом колекціонування та/чи торгівлі. Однак, з огляду на пропозицію, обґрунтовану у цій роботі, закріпити у законодавстві єдине поняття «культурні цінності», замість поняття «об’єкти культурної спадщини» та усіх інших пов’язаних понять, вважаємо, що термін «антикваріат» не слід використовувати у законодавстві України.

Відсутність законодавчого поділу пам’яток на рухомі й нерухомі тягне за собою ускладнення при конкретному визначенні предмету, на який спрямована та або інша норма, що ускладнює застосування цих норм судами та іншими органами. Законодавче визначення рухомих і нерухомих культурних цінностей є лише одним з багатьох питань створення сучасного законодавства України про охорону культурних цінностей. Вирішення цього питання сприятиме приведенню вітчизняного законодавства у відповідність із визнаними міжнародними принципами ставлення до культурної спадщини. Це дозволить вдосконалити правові механізми регулювання відносин обігу культурних цінностей України[170] [171] [172].

У якості легальних визначень нерухомих та рухомих культурних цінностей та з метою відповідної зміни концепції цивільного законодавства України щодо поділу їх на види, можуть бути використані наступні визначення. Нерухомими культурними цінностями пропонується визнавати об’єкти, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та втрати їх археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього значення. До рухомих культурних цінностей належать рухомі речі, що можна вільно перемішувати у просторі, та які мають археологічне, естетичне, етнологічне, історичне, мистецьке, наукове чи художнє значення.

Таким чином, правові режими культурних цінностей у залежності від поділу їх на рухомі та нерухомі істотно відрізняються. Справа в тому, що врегулювати обіг рухомих культурних цінностей незрівнянно складніше, ніж обіг культурних цінностей, що відносяться до нерухомості. Пов’язано це з труднощами їх обліку, а також здатністю до швидкого переміщення, як у просторі, так і за колом осіб. Рухомі культурні цінності формально не можна розглядати в якості обмежених у обігу об’єктів цивільних прав у сенсі ч. 2 ст. 178 ЦК України. Основними критеріями обмеження оборотоздатності об’єктів цивільних прав, встановлених цією нормою, є допущення їх приналежності лише певним учасникам обігу або допущення їх перебування у цивільному обігу тільки за спеціальним дозволом. Подібних обмежень щодо рухомих культурних цінностей законодавством не передбачено. Речі, які належать за законом до рухомих культурних цінностей, можуть належати будь-яким суб’єктам цивільного права та не вимагається спеціальних дозволів на їх знаходження у цивільному обігу.

Щодо класифікації культурних цінностей залежно від ступеня участі їх у цивільному обороті на вільні, обмежені й виключені з такого обороту, треба додатково зазначити наступне. До вільних у цивільному обороті культурних цінностей треба віднести такі з них, оборот яких жодним чином не контролюється державою, а регулюється самими його учасниками. Іншими словами, останні самостійно визначають, чи становлять собою такі культурні цінності інтерес для них, адже, вкладаючи кошти в них, учасник прораховує можливий заробіток на таких культурних цінностях у разі їх реалізації.

До обмежених у цивільному обороті відносять цінності, що внесені до Державного реєстру національного культурного надбання, оборот яких чітко відслідковується й регулюється державою.

Виключеними із цивільного обороту вважаються культурні цінності, що перебувають у запасниках і не виставляються для загального огляду у музеях. Такі культурні цінності є виключеними з цивільного обороту, перебувають під охороною держави й розцінюються як культурне надбання, що має переходити від одного покоління до іншого у цілісності1.

Крім того, культурні цінності слід віднести до неподільних речей, оскільки поділ таких специфічних об’єктів призводить до втрати ними свого значення. Так, А.П. Сергєєв зазначає, що «при поділі колекції вона багато у чому, а під час і повністю втрачає своє значення, оскільки окремі її частини не можуть виконувати ту функцію, яку виконувала колекція у цілому»[173] [174] [175].

На підставі специфічних критеріїв класифікації слід охарактеризувати наступні види культурних цінностей. За ступенем своєї значущості культурні цінності можна поділити на цінності світового, національного та місцевого значення. Культурні цінності світового значення мають універсальний характер і свідчать або про видатного творця світової культури, або про становлення й розвиток людського суспільства. Необхідність вироблення єдиного правового режиму таких культурних цінностей була визнана ЮНЕСКО ще в 1966 р., а в 1972 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО прийняла Рекомендацію про охорону культурної й природної спадщини в національному плані і Конвенцію про охорону всесвітньої культурної й

природної спадщини . Як зазначає О.І. Мельничук, до об’єктів загальної спадщини людства відносять Місяць (та інші небесні тіла) та Міжнародний район морського дна. Відкрите море, відкритий космос, Антарктика також визнаються об’єктами загальної спадщини людства. Але ж не існує нормативного визначення поняття загальної спадщини як правової категорії. Поняття загальної спадщини перебуває в стадії «визначення через перерахування», а саме через перелік самих об’єктів та їх ознак, які складають обсяг поняття загальної спадщини1. Думається, до загальної спадщини людства слід віднести об’єкти культурної спадщини, внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. До цього Списку включено Софійський собор з архітектурним ансамблем, Києво-Печерську лавру у м. Києві, історичний центр м. Львова, а також чотири геодезичні пункти, що знаходяться на території Хмельницької та Одеської областей, як складові транскордонної геодезичної номінації «Дуга Струве» та ін.

До культурних цінностей національного значення можна віднести такі, які мають незамінне значення для пізнання історії та культури народів, що населяють ту чи іншу країну та занесені до Державного реєстру національного культурного надбання.

До культурних цінностей місцевого значення належать ті об’єкти, які мають важливе історичне, наукове, художнє чи інше культурне значення для обмеженого регіону або народності, яка його населяє.

Слід зазначити про доцільність запровадження в українському законодавстві категорії культурних цінностей світового значення, оскільки юридично підтверджений факт їхньої унікальної цінності, сприятиме піднесенню міжнародного авторитету України та поставить їх під особливу охорону. У зв’язку з чим пропонується визначати культурну цінність світового значення як нерухому чи рухому річ, включену до Списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Поділ культурних цінностей може також бути проведений за критерієм видів права власності. Культурні цінності можуть перебувати у приватній, державній комунальній власності. Тому слід розрізняти державні, приватні та комунальні культурні цінності.

З огляду на характер використання слід виділяти:

- культурні цінності, які за своїм характером повинні використовуватися тільки у наукових, культурно-просвітницьких та навчально-виховних цілях (пам’ятки археології, монументального мистецтва, пам’ятні місця і т.і.);

- культурні цінності, які використовуються тільки в музейних цілях з метою забезпечення їх оптимального збереження (найбільш цінні пам’ятники архітектури, садово-паркового мистецтва, ландшафтної архітектури, музейні колекції та музейні предмети, що знаходяться в музеях, та ін);

- культурні цінності, які у значній мірі зберегли своє функціональне призначення й використовуються у сучасних умовах для тих самих чи близьких суспільних, господарських та інших цілей (пам’ятки цивільної, житлової і промислової архітектури, інженерного мистецтва тощо).

А.П. Сергєєв виділяє пам’ятки, зосереджені в музеях, архівах, бібліотеках та інших аналогічних установах, і ті, які знаходяться поза зазначених організацій[176]. Значення такого поділу в тому, що правовий режим цієї групи пам’яток регулюється особливими нормативними актами і носить спеціальний по відношенню до інших пам’яток характер.

Можна поділяти культурні цінності за моментом створення на культурні цінності сьогодення та культурні цінності минулого. Що стосується культурних цінностей сьогодення, то з цього приводу перш за все, слід зазначити, що їх кількість невелика. Частіше за все загальне визнання твори набувають після смерті автора і лише незначна частина результатів творчої праці набуває цього статусу одразу після їх створення або через незначний проміжок часу.

На жаль, у законодавстві не існує чіткого критерію віднесення творів мистецтва, створених нині, до культурних цінностей. А що до існуючих, то наприклад у Європейському Союзі існують 2 критерії - часовий і вартісний. Згідно з першим вирізняють 4 групи речей: понад 50, понад 75, понад 100, понад 200 років існування. За другим речі також поділяються на 4 групи: культурні цінності незалежно від вартості, вартістю понад 15 тис. евро, понад 50 тис. евро, понад 150 тис. евро. Такі критерії мають певні недоліки, бо вони, звичайно, є відносними i тому повинні застосовуватися у сукупності з іншими.

Думається, доцільно запропонувати наступні критерії віднесення творів мистецтва сьогодення до культурних цінностей:

1) розміщення таких творів у музеях України та інших держав, наявність їх у приватних колекціях, представлення їх на міжнародних виставках;

2) визначення оціночної вартості творів, тобто тієї, яку вони отримують у музеях i в експертних лабораторіях;

3) наявність у автора твору мистецтва спеціального статусу (наприклад, звання народний художник України);

4) наявність паспорта або сертифіката відповідності (відомі фабрики виготовляють колекційні серії певних товарів, фарфорових статуеток ручної роботи, які вже з моменту випуску є унікальними, оскільки випускаються, як правило, в одиничному екземплярі або в незначній кількості i, є колекційними з моменту їх створення.

Вищезазначені критерії розроблені тільки для рухомих культурних цінностей, до нерухомих же речей вони не можуть бути застосовані. Отже, вартісний критерій щодо неруxoмocтi використати неможливо. Сьогодні існує багато прикладів, коли у створення нового об’єкта нерухомості вкладається багато коштів, але назвати його культурним надбанням досить складно, точніше, неможливо, а його вартість не доводить його культурну цінність. Таким чином, з наведених вище 4-х критеріїв, застосовуваних для віднесення рухомих речей до культурних цінностей, до нерухомих можливо віднести тільки 3-й критерій - наявність у автора проекту цього об’єкта нерухомості спеціального статусу (наприклад, народного архітектора України).

Для віднесення нерухомості до нерухомих культурних цінностей можливо вирізнити такі критерії:

а) наявність у автора проекту такого об’єкта нерухомості спеціального статусу;

б) всенародне визнання такого об’єкта, яке буде мати прояв у наявності інтересу до нього широкого загалу, про що свідчать людська шана до нього, пишання ним і громадська повага до такого інтересу, розповсюдження його фотографій по країні як об’єкта, що має свої унікальні властивості, організація екскурсій до нього та ін.

Також культурні цінності можуть бути поділені на такі, що задовольняють лише духовні потреби людини, та культурні цінності, що задовольняють духовні та матеріальні потреби. Культурними цінностями, що задовольняють лише духовні потреби людини, слід вважати культурні цінності релігійного характеру. Спеціальним нормативно-правовим актом у сфері регулювання релігійних культурних цінностей є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»1. Культурні цінності релігійного характеру можуть бути рухомими й нерухомими. До числа нерухомих культурних цінностей релігійного характеру відносяться церковні будівлі (храми, мечеті, кірхи, молитовні будинки, каплиці і т.і.). У свою чергу, до рухомих культурних цінностей релігійного характеру відносяться ікони, книги, одяг, дзвони та ін.[177] [178]

На підставі сформульованого визначення поняття «культурні цінності», а також детальної їх класифікації, уявляється можливим розглянути у наступному розділі дисертаційного дослідження особливості правового регулювання культурних цінностей як об’єктів цивільних прав (речових та зобов’язальних).

<< | >>
Источник: ЗВЕРХОВСЬКА ВАЛЕНТИНА ФРАНЦІВНА. КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ ЯК ОБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса - 2015 року. 2015

Еще по теме Види культурних цінностей за цивільним законодавством України:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -