2.4. Уступка вимоги (цесія) в іноземному праві
Останнім часом значно посилилася тенденція щодо гармонізації українського цивільного законодавства із міжнародними стандартами, передусім із законодавством європейських країн. Саме цим обумовлена необхідність дослідження механізмів правового регулювання цивільних відносин, пов‘язаних з уступкою вимоги, в іноземному праві.
На наш погляд, доцільно проаналізувати правове регулювання уступки вимоги за законодавством як країн, які увійшли до Європейського Союзу, так і інших країн, а також дослідити уніфіковані правові норми щодо уступки вимоги, які містяться в проекті Конвенції про фінансування під дебіторську заборгованість, підготовленому та затвердженому Комісією Організації Об‘єднаних Націй з питань права міжнародної торгівлі (UNCITRAL) 5 липня 2001 р. [257][189] (надалі - Проект Конвенції).
Перш за все необхідно відзначити, що в іноземному праві для визначення уступки вимоги (цесії) використовуються два основних терміни - “assignment of chose in action” та “transfer of contractual rights”. Необхідно відзначити, що під “chose in action” в англо-американському праві розуміють будь-які вимоги, які можуть бути реалізовані через пред’явлення позову, але не через набуття фізичного володіння [255, p.517][190]. Нагадаємо, що в римському праві такі вимоги отримали назву res incorporales, тобто безтілесні речі.
На думку Х. Макгрегора, перевагу слід віддати саме терміну “transfer of contractual rights” [265, p.302][191], інші дослідники та науковці використовують термін “assignment”.
Вбачається, що позиція Х. Макгрегора є більш ґрунтовною, оскільки термін “assignment of chose in action” є дуже широким і включає до себе, окрім уступки зобов’язальних прав вимоги, всю сукупність цивільних прав (в тому числі авторських прав, корпоративних прав тощо).
Разом з тим ми маємо визнати, що термін “transfer of contractual rights” (уступка договірних прав) не може застосовуватись до уступки вимог, підставою виникнення яких є, наприклад, делікт, безпідставне придбання або збереження майна та ін.
Таким чином, обидва терміни, з нашої точки зору, заслуговують право на самостійне існування, крім того, зазначена дискусія, на наш погляд, має винятково теоретичне значення та позбавлена істотного практичного сенсу.
Водночас більший теоретичний та практичний інтерес для нас полягає в змістовній характеристиці такого правового явища як уступка вимоги в іноземному праві.
Англійський науковець С. Скотт визначає цесію як акт передачі права [267, p.5][192].
Дослідники італійського контрактного права Д. Кріскуолі та Д. Пагслей визначають цесію як технічну операцію щодо передачі прав з контрактів [259, p.184][193].
М. Статопулос розглядає цесію в цивільному праві Греції як засіб передачі прав з контрактів, при якому зберігається сутність цих прав [268, p.144][194].
За Проектом Конвенції (ст.2а) цесія визначається як передача за домовленістю однією особою (цедентом) іншій особі (цесіонарію) всіх або частини контрактних прав цедента на отримання платежу грошової суми (заборгованості) від третьої особи (боржника).
Незважаючи на розбіжності термінологічних визначень, можна зробити висновок про те, що цесія в іноземному праві розглядається як технічний засіб передачі прав, що випливають з контрактів.
В іноземній літературі з питань уступки вимоги досить часто використовується термін “договір цесії”. Разом з тим, більш глибокий аналіз іноземного законодавства дає підстави для висновку про те, що в правових системах європейських країн відсутній договір цесії як договір sui generis. Більш того, в іноземному праві, як і в праві України, уступка вимог здійснюється за загальними правилами, встановленими для договорів купівлі-продажу, дарування та інших із врахуванням особливостей об‘єкту таких договорів - зобов‘язального права вимоги.
Слід відзначити, що уступка вимоги завжди здійснюється з певною метою. Так, Х. Кьотц, аналізуючи уступку вимог в європейському праві, справедливо відзначив, що цесія здійснюється для отримання прибутку (продаж вимог), або з метою одарити третю особу (дарування вимог), або ж з метою надання забезпечення існуючого боргу (фідуціарна цесія) [263, p.266][195].
На наш погляд, саме мета, з якою здійснюється уступка вимоги, має вирішальне значення для обрання механізму уступки вимоги. Так, наприклад, якщо метою цесії є отримання прибутку, то вимога передається цедентом за договором купівлі-продажу, якщо ж цедент має на меті одарити цесіонарія, тоді право вимоги передається шляхом укладення договору дарування.На нашу думку, заслуговує на увагу аналіз цесії в праві європейських країн. Доцільним вбачається дослідження питань про допустимість та заборону цесії, формальні вимоги до цесії, особливості механізму уступки вимог, а також питання про правові наслідки цесії.
Передусім слід підкреслити, що за загальним правилом вимоги кредитора можуть вільно ним передаватися.
Разом з тим, законодавство європейських країн встановлює певні обмеження щодо уступки вимог. Зокрема, в англійському праві забороняється цесія, якщо вона суперечить контракту, закону або публічному порядку195 [196]. Також забороняється уступка вимог, в результаті якої може бути суттєво змінений обов‘язок боржника за основним контрактом [265, p.309-310] . На наш погляд, обґрунтованість правила про неприпустимість зміни вимоги внаслідок її уступки цесіонарію найкращим чином можна продемонструвати на прикладі уступки вимог із зобов’язань особистого характеру. В таких зобов’язаннях особа кредитора має для боржника суттєве значення, а відтак, зміна кредитора автоматично призведе до зміни самого зобов’язання. Отже уступка вимог, які виникають із зобов’язань особистого характеру не допускається. Аналогічні за сутністю обмеження цесії закріплені в і законодавстві інших європейських країн. Важливим, на нашу думку, є питання про аналіз особливостей процедури передачі вимог в іноземному праві. Перш за все, необхідно звернути увагу на ті формальності, з якими законодавство іноземних країн пов’язує уступку вимоги. Слід підкреслити, що у законодавстві переважної більшості європейських країн знайшов своє відображення загальновизнаний принцип захисту інтересів найслабшої сторони в зобов’язанні - боржника. Необхідно зауважити, що принцип захисту інтересів боржника є одним з основних у Проекті Конвенції про фінансування під дебіторську заборгованість. Відповідно до ст. 15 Проекту Конвенції (“Принцип захисту боржника”) якщо Конвенцією не передбачено інше, уступка, що здійснюється без згоди боржника, не впливає на права та обов’язки боржника, включаючи умови платежу, які встановлені в первісному договорі. Особливо в Проекті Конвенції підкреслюється, що в результаті цесії не може бути змінена валюта платежу або зазначена в первісному договорі держава, в якій має бути здійснено платіж, на іншу державу, ніж ту, в якій знаходиться боржник. Наведені норми Проекту Конвенції свідчать про те, що будь-які сумніви щодо того, чи змінює уступка правове становище боржника, мають тлумачитись на користь боржника. Також слід звернути увагу на те, що Проект Конвенції встановлює певні особливі правила про повідомлення боржника. Так, зокрема, повідомлення вважається ефективним, якщо воно отримано боржником та складено мовою, яка дозволяє боржнику ознайомитись з його змістом. Застосування принципу дійсності повідомлення з моменту його отримання боржником поза всяких сумнівів свідчить про забезпечення в першу чергу інтересів саме боржника. Необхідно відзначити, що в іноземних правових джерелах значна увага приділяється також питанню про так званий “пріоритет”, тобто про те, хто з цесіонарієв має право вимоги до боржника у випадку, якщо цедент уступив одну і ту ж саму вимогу кільком цесіонаріям. Як правило, такі спори між цесіонаріями не впливають на боржника, який має можливість, наприклад, передати суму свого боргу в депозит суду. Не викликає сумнівів, що в такій ситуації принциповим є визначення моменту, з якого можна вважати, що цесіонарій набув право вимоги до божника. На нашу думку, момент набуття вимоги слід пов’язувати із договором, за яким передається вимога. Таким моментом можна визначити момент укладення цього договору або інший визначений договором момент. Так, наприклад, якщо цесія має забезпечувальний характер, право вимоги перейде до цесіонарія в разі невиконання цедентом зобов’язання, яке забезпечене зазначеною вимогою. Х. Кьотц вважає, що цедент, який за договором передав вимогу цесіонарію, в подальшому втрачає будь-які повноваження щодо розпорядження такою вимогою [263, p.278][198]. Разом з тим, істотне значення для фактичної передачі права має виконання цедентом та цесіонарієм встановлених законом формальних вимог до цесії, включаючи повідомлення боржника, дійсність договору про уступку вимоги, дійсність самої вимоги тощо. На наш погляд, доцільним є також аналіз самих правил передачі вимог у англійському праві. Факт повідомлення боржника ніяким чином не впливає на дійсність цесії. Але, як підкреслює Х. Кьотц, досвідчений цесіонарій завжди надійшле відповідне повідомлення про уступку боржнику хоча б для того, щоб не понести втрат в результаті здійснення боржником платежу цеденту. Повідомлення боржника має ще одну перевагу: у відповідності із правилом, встановленим у справі Dearle v. Hall, якщо вимога була передана декільком цесіонаріям за винагороду, пріоритет має цесіонарій, який першим повідомив боржника про уступку вимоги [263, p.279][199]. На наш погляд, інший цесіонарій, який повідомив боржника пізніше, не позбавляється права вимагати від цедента відшкодування сплаченої йому вартості вимоги, а також всіх збитків, пов’язаних із неналежною поведінкою цедента. Наведене дозволяє дійти висновку про те, що повідомлення боржника про уступку права вимоги до нього має істотне значення не тільки для забезпечення інтересів боржника, але й для можливості практичної реалізації вимоги новим кредитором. Досліджуючи особливості цесії в іноземному праві, доцільно, на нашу думку зупинитись на концептуальних питаннях про уступку частини вимоги, умовну цесію, уступку умовних вимог та уступку майбутніх вимог. Як зазначає Х. Кьотц, якщо вимога може бути поділена на самостійні частини (зокрема, грошова вимога), частина такої вимоги може бути передана новому кредиторові [263, p.270][200]. Разом з тим, як підкреслює Х. Макгрегор, в англійському праві цесіонарій, який отримав частку вимоги, пред’являючи до боржника позов про примусове виконання частки вимоги, в обов’язковому порядку має залучити до справи цедента - власника іншої частини вимоги [265, p.313][201]. Вважаємо, що таке правило англійського права є цілком обґрунтованим - до речі, в українському праві певна аналогія існує в заставному праві, коли заставодержатель, який не є першочерговим, пред’являючи вимогу про звернення стягнення на заставлене майно, повинен залучити до справи попередніх заставодержателей. Щодо умовної цесії слід наголосити, що основною метою та функцією такої правової конструкції є забезпечення належного виконання основного зобов’язання. Особливості умовної, або фідуціарної, цесії були детально проаналізовані в попередньому підрозділі цього дисертаційного дослідження. В праві європейських країн існує термін “умовне право вимоги”. Аналогом такої вимоги в українському праві виступають вимоги, які випливають із зустрічних (синалагматичних) зобов’язань, сутність яких полягає в тому, що виникнення вимоги в однієї з сторін зобов’язального правовідношення обумовлено виконанням нею свого зустрічного обов’язку за зобов’язанням перед іншою стороною. За свідченням Х. Макгрегора, такі вимоги в англійському праві можуть вільно передаватись іншим особам нарівні з вимогами, які вже існують на момент їх передачі [265, p.314] . В праві решти європейських країн також відсутні будь-які обмеження щодо передачі подібних вимог. Сучасне право європейських країн відмовилось від одного з найстаріших принципів римського цивільного права класичного періоду, за яким nemo plus juris transferre potest quam ipse haberet - ніхто не може передати більше, ніж має сам. Сьогодні майбутня вимога, яка визначена, але яка ще має виникнути (недозріла вимога), може бути передана іншим особам. Аналіз джерел іноземного права дозволяє дійти висновку про те, що в цілому законодавчі положення іноземного права та положення українського перспективного законодавства (Проекту ЦК України), які регулюють відносини цесії, відповідають вимогам сучасної національної та міжнародної торгівлі і спрямовані на всебічне розширення та активізацію обороту цивільних прав (вимог). [202]