Поняття, сутність та ознаки культурних цінностей як об’єктів цивільних прав

У Законі України «Про охорону культурної спадщини» надається визначення поняття та правовий режим культурної спадщини. Визначення поняття «культурної спадщини» у абзаці 2 частини 1 ст.

Слід, однак, зазначити, що Законом України «Про охорону культурної спадщини» регулюється охорона тільки нерухомих культурних цінностей та пов’язаних з ними рухомих предметів. У Законі не враховано, що до об’єктів культурної спадщини мають також відноситися рухомі предмети, які пов’язані з розвитком суспільства і становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність¹. Така позиція законодавця є не зрозумілою, оскільки до об’єктів правової охорони відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури»^{[74] [75] [76] (Закон втратив чинність) було віднесено як рухомі (пам’ятки мистецтва, документальні пам’ятки), так і нерухомі об’єкти (пам’ятки історії, археології, містобудування й архітектури) культурної спадщини у сучасному правовому розумінні.}

-Э

бути правильним. Поняття культурної спадщини має бути розширене і включати у себе як нерухомі, так і рухомі культурні цінності.

Також не зрозумілим є критерій віднесення певних об’єктів до категорії охоронюваних законом об’єктів культурної спадщини лише у разі збереження ними своєї автентичності. Так, визначення поняття «автентичність» у чинному Законі України «Про охорону культурної спадщини» взагалі відсутнє. Видається, що автентичність об’єктів культурної спадщини може бути визначена як оригінальність об’єкта та протиставляється поняттю «плагіат» як умисного привласнення авторства чужого твору науки чи мистецтва, чужих ідей чи винаходів. Отже, об’єкт культурної спадщини не може бути підробкою або його копією, тобто має бути автентичним. Вважаємо, що поняття «автентичність» поглинається більш широким поняттям «унікальність» об’єкта культурної спадщини, характеристика якого буде наведена нижче.

Далі зазначимо, що об’єкт культурної спадщини має характеризуватися збереженістю його історичної матеріально-технічної структури та форми у такому вигляду, що дозволяє розглядати об’єкт як цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду. Крім того, як вбачається із визначення об’єкта культурної спадщини в абзаці 3 частини 1 ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», такими об’єктами вважаються не лише створені людиною, але й природні, природно-антропогенні об’єкти, що не відповідає позиції міжнародно-правових актів з цього питання.

Чітке розмежування понять «культурна спадщина», «культурні цінності», «культурне надбання», «об’єкт культурної спадщини» як у міжнародному праві, так і у законодавстві України відсутнє^[77]. Водночас, як правило, термін «культурні цінності» застосовується до рухомих об’єктів культури, які мають художнє, історичне, етнографічне або наукове значення.

оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративноприкладного й традиційного народного мистецтва;

предмети, пов’язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки й культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів держави, політичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва;

предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок;

складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам’яток і пам’яток монументального мистецтва;

старовинні книги та інші видання, що становлять історичну, художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в колекції;

манускрипти та інкунабули, стародруки, архівні документи, включаючи кіно-, фото- і фонодокументи, окремо чи в колекції; унікальні та рідкісні музичні інструменти;

різноманітні види зброї, що має художню, історичну, етнографічну та наукову цінність;

рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, окремо чи в колекції;

рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування;

зоологічні колекції, що становлять наукову, культурно-освітню, навчально-виховну або естетичну цінність;

рідкісні колекції та зразки флори і фауни, мінералогії, анатомії та палеонтології.

З’ясовуючи термінологічний апарат законодавства України у сфері цивільного обігу культурних цінностей, слід зазначити, що культурна спадщина містить у собі культурні цінності, які передаються з покоління в покоління.

Л

обіймає лише матеріальні об’єкти (речі, майно) .

Не можна обійти увагою також позицію Н. Михайлової, яка стверджує, що історико-культурна спадщина - це створені природою та людиною матеріальні та духовні цінності, які зберігаються й передаються з покоління в покоління, а також визнані суспільством та державою необхідними поза залежністю від часу, простору й форм власності для підтримання вітчизняної

3

культури та духовного вдосконалення народу .

Отже, культурна спадщина - це сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини (абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). Як правильно відмічає Е. Александров, об’єкти культурної спадщини містять у собі усю духовну культуру людства, у тому числі мистецтво, науку, освіту та організацію культурної діяльності з усіма її творчими досягненнями (витворами), інститутами, організаціями. Сюди не можна віднести матеріальну культуру, яка не є продуктом і виразом духовної діяльності. Існуюче міжнародне та цивільне право захищає лише частину культурних об’єктів, у майбутньому право буде охороняти усі чи майже усі культурні об’єкти. Розвиток культури, розвиток людства й всесвіту у цілому безперервно збільшує кількість культурних цінностей. З’являються нові категорії культурних об’єктів. Наприклад, об’єкти підводної культурної спадщини чи нематеріальної ^{[79] [80] [81] культурної спадщини, яка включає такі об’єкти, як фольклор та традиції усної творчості, вистави, ритуали та свята, навики та звичаї, пов’язані із природою та навколишнім середовищем. Слід зазначити, у майбутньому поняття спадщини буде розширено категорією «підземна спадщина», яка буде містити такі об’єкти як підземні ходи, галереї, катакомби, печери. Також у майбутньому подальшого розвитку дістане охорона об’єктів комп’ютерної та програмної спадщини1.}

Як бачимо, що поняття «культурні цінності» та «об’єкт культурної спадщини» не співпадають за обсягом. Недосконалість визначення та термінології у Законі України «Про охорону культурної спадщини» породжує невідповідність існуючих підзаконних актів. Так, Положення про Державний реєстр національного культурного надбання (далі - Положення), затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1992 р. № 466 , не узгоджене з нормами Закону України «Про охорону культурної спадщини», тому що до Державного реєстру заносяться не тільки пам’ятки історії, археології, містобудування й архітектури, а також пам’ятки мистецтва (визначні твори монументального, образотворчого й декоративно- ужиткового мистецтва) і документальні пам’ятки (унікальні акти державності, інші важливі архівні матеріали, кіно-, фото- і фонодокументи, старовинні рукописи, рідкісні друковані видання), тобто рухомі речі. До Державного реєстру можуть бути занесені й інші об’єкти, що становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології чи науки (п. 2 Положення). Отже, у нормах Закону України «Про охорону культурної спадщини» не врахована цінність предметів, пов’язаних з найважливішими історичними подіями в житті українського народу, археологічних знахідок, творів образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва, документів, які мають національну цінність. ^{[82] [83]}

Міністерством культури України розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України та порівняльну таблицю до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Положення про Державний реєстр національного культурного надбання (в частині бібліотечних пам’яток)», який розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства культури України (розділ «Громадське обговорення») для отримання пропозицій та зауважень.^[84]. У зазначеному проекті постанови запропоновані, крім інших рухомих об’єктів культурної спадщини, до Державного реєстру національного культурного надбання заносити також такі документальні пам’ятки, як бібліотечні пам’ятки - рухомі пам’ятки, які являють собою видання та колекції видань, незалежно від форм власності, що знаходяться на території України, а також за її межами і є власністю України або відповідно до міжнародних договорів підлягають поверненню в Україну. Бібліотечними пам’ятками є рукописні книги, стародруки та інші, крім книг, видання (різні за обсягом - брошури та листівки, та за періодичністю - серіальні, періодичні, продовжувані видання), до 1800 р. - для іноземних видань, до 1830 р. - для видань гражданським шрифтом та до 1860 р. - українських видань (надрукованих українською мовою незалежно від території та будь-якою мовою (гражданським чи латинським шрифтом) на території сучасної України), а також окремі видання більш пізніх періодів, історико-культурна цінність яких встановлена відповідною науковою експертизою або іншим науковим дослідженням. На видання, датовані до 1950 р., до проведення наукової експертизи поширюється статус

бібліотечних пам’яток. До Державного реєстру національного культурного надбання пропонується заносити бібліотечні пам’ятки виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, відібрані з Державного реєстру бібліотечних пам’яток України. Державний реєстр бібліотечних пам’яток України - це державна база даних про бібліотечні пам’ятки України, що містить інформацію про місце зберігання бібліотечної пам’ятки, тип видання (книжкове, серіальне тощо), його короткий бібліографічний опис (на основі розробок відповідних підрозділів НАН України), цифрові фотографії, що дозволяють ідентифікувати видання (з поступовим формуванням бази електронних копій бібліотечних пам’яток), зазначенням облікових номерів (як старих, так і діючих на даний момент у бібліотеці, яка зберігає пам’ятку) та візуальний опис об’єкта (подібно до опису в інвентарних картках музейних предметів). Занесенню до Державного реєстру бібліотечних пам’яток України підлягають всі без винятку бібліотечні пам’ятки. Вважаємо, запропоновані зміни мають бути у найближчий час внесені до Положення про Державний реєстр національного культурного надбання.

З поняттям «культурні цінності» часто ототожнюється також і поняття «пам’ятка культурної спадщини» (далі - пам’ятка). Визначення поняття «пам’ятка» в Законі України «Про культуру» не надається. Його можна знайти в ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Відповідно до цього Закону, пам’ятка - це об’єкт культурної спадщини, який занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Істотною відмінністю цих понять є те, що поняттю «пам’ятки культурної спадщини» надається особливий охоронний зміст. Культурні цінності, визнані пам’ятками культурної спадщини та взяті на державний облік, знаходяться під державною охороною й підпорядковані спеціальному правовому режиму. Правовий режим пам’яток культурної спадщини визначається: Законом України «Про охорону культурної спадщини», постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1760 «Про затвердження Порядку визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України»^[85] та ін. Отже, поняття «культурні цінності» і «пам’ятки культурної спадщини» не співпадають за обсягом відповідно до чинного цивільного законодавства України. Поняття «культурні цінності» охоплює більш широке коло об’єктів, до числа яких входять як пам’ятки культурної спадщини, так і об’єкти, які ще не мають такого статусу.

Таким чином, слід зробити висновок, що крім поняття «культурні цінності» у законодавчих актах України використовуються такі терміни, як культурна спадщина, пам’ятка, національне культурне надбання, нематеріальна культурна спадщина, об’єкти культурного призначення. Усі визначення зазначених понять з юридичної точки зору є практично недиференційованими, взаємопоглинаючими та взаємозамінними, тому наводити у межах цього дослідженні їх не доцільно. Зазначимо лише, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про культуру», культурне надбання, культурна спадщина українського народу - це сукупність культурних цінностей, пам’яток та історико-культурних територій і об'єктів, значущих для збереження і розвитку самобутності України і всіх її етнічних та соціальних спільнот, їхнього внеску до світової цивілізації, а також організації, установи, підприємства культури, які мають загальнонаціональне (загальноукраїнське) значення й завдяки цьому цілковито належать Україні без права передачі їх іншим державам. Важливо, що у Законі України «Про культуру» не використовується поняття «об’єкт культурної спадщини» і визнається поділ культурних цінностей на рухомі (у Законі України «Про культуру» названі власне культурними цінностями) та нерухомі (пам’ятки). Отже, з цього визначення можна зробити висновок, що культурні цінності входять до складу культурної спадщини. Однак М.М. Богуславський вважає, що поняття «культурні цінності» та «культурна спадщина» за своїм значенням поняття рівнозначні¹. Але, як вже зазначалося, ототожнювати ці поняття неприпустимо, оскільки поняття «культурна спадщина» є більш широким за своїм смисловим значенням, з погляду на те, що включає як твори мистецтва, так і різноманітні види духовної творчої діяльності людини в галузі науки, освіти й культури.

Визначення поняття «культурні цінності» також міститься у ст. 1 Закону України «Про музеї та музейну справу» від 29.06.1995 р. Культурні цінності - це об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню, охороні, перелік яких визначено Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей». Таким чином, положеннями Закону України «Про музеї та музейну справу» до числа культурних цінностей віднесено лише рухомі речі, які можуть мати як матеріальну, так і нематеріальну форму втілення.

Аналогічний висновок можна зробити, аналізуючи визначення культурних цінностей, закріпленого у Митному кодексі України від 13.03.2012 р. Митний кодекс України (ст. 4) визначає культурні цінності як об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України.

-з

У ст. 210 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. культурні цінності визначені як вироби мистецтва, предмети колекціонування або антикваріату - товари, що належать до товарних позицій за кодами 97019706 згідно з УКТ ЗЕД. ^{[86] [87] [88]}

Схожі визначення поняття «культурні цінності» містяться у підзаконних нормативно-правових актах, зокрема, в Інструкції про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України¹ (п. 1.3), затвердженій наказом Міністерства культури і мистецтв України від 22.04.2002 р. № 258, а також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення державної експертизи культурних цінностей та розмірів плати за її проведення»^{[89] [90] (п. 2) від 26.08.2003 р. № 1343.}

Уявляється, наведені у нормативно-правових актах України визначення поняття культурних цінностей є описовими та неповними, а тому з метою з’ясування сутності культурних цінностей як правового явища, слід звернутися до визначення цього поняття у міжнародних правових актах.

У сучасному міжнародному праві норми щодо охорони культурних цінностей було закріплено завдяки багатостороннім договорам Гаазьких конференцій миру 1899 р. і 1907 р. Так, Положенням про закони і звичаї сухопутної війни (додаток до IV Гаазької конвенції 1907 р.) встановлено обов’язок зберігати, наскільки можливо, храми, будівлі, що слугують цілям науки, мистецтва, благодійності, історичні пам’ятки за умови, що такі споруди не використовуються одночасно з воєнною метою. У другій половині ХХ ст. сформувалося визнання того факту, що культурна спадщина потребує охорони не тільки у воєнний, а й у мирний час, оскільки на неї діють як природні, так і антропогенні руйнівні чинники, а рухомим культурним цінностям, крім того, загрожує небезпека викрадення та незаконного переміщення.

Як вже було зазначено, уперше поняття «культурні цінності» було сформульовано у Гаазькій конвенції 1954 р. про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту. Відповідно до цієї Конвенції культурними цінностями вважаються незалежно від їхнього походження і власника:

1. цінності, рухомі чи нерухомі, які мають велике значення для культурної спадщини кожного народу, такі як пам’ятники архітектури чи мистецтва, історії, релігійні або світські, археологічні місця розташування, архітектурні ансамблі, що представляють історичний чи художній інтерес, твори мистецтва, рукопис, книги, інші предмети художнього, історичного або археологічного значення, а також наукові колекції чи важливі колекції книг, архівних матеріалів та репродукцій цінностей, зазначених вище;

2. будинки, головним і дійсним призначенням яких є збереження чи експонування рухомих культурних цінностей, зазначених у пункті 1, такі як музеї, великі бібліотеки, сховища архівів, а також укриття, призначені для збереження у випадку збройного конфлікту рухомих культурних цінностей, зазначених у пункті 1;

3. центри, у яких зберігається значна кількість культурних цінностей, зазначених у пунктах 1 і 2, так звані «центри зосередження культурних цінностей».

Згідно з Конвенцією ЮНЕСКО «Про охорону всесвітньої природної та культурної спадщини» від 16.11.1972 р. під «культурною спадщиною» розуміються:

А) пам’ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;

Б) ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв’язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки;

В) визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології.

Як основний критерій віднесення культурних об’єктів до охоронних категорій у Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини від 16.11.1972 р. прийнятий критерій «видатна універсальна цінність». Однак, що саме розуміється під цим критерієм, у Конвенції не пояснюється. У якійсь мірі тлумаченню критерію «видатна універсальна цінність» може сприяти вказівка у преамбулі Конвенції та те, що мова йде про збереження «унікальних та незамінних цінностей незалежно від того, якому роду вони належать». Питання віднесення цінностей до цих категорій входить у компетенцію держав-участниць. Згідно зі статтею третьою, «кожній державі - стороні цієї Конвенції належить визначити й розмежувати різні цінності, що перебувають на її території...». Таким чином, у Конвенції підкреслюється роль та значення держав-участниць як у визначенні охоронних цінностей, так і в організації їх охорони.

Розглядаючи поняття «культурна спадщина», яке міститься у Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 р., слід погодитись із думкою М.М. Богуславського, який вважає, що визначення цього поняття у Рекомендації ЮНЕСКО про охорону на національному рівні культурної та природної спадщини 1972 р. є фактично ідентичним, наведеному у Конвенції 1972 р.^[91] У Рекомендації також йдеться про три категорії об’єктів (пам’ятки, ансамблі, визначні місця). Але у Рекомендації не міститься вказівка на критерій «видатна універсальна цінність». З цього можна зробити висновок, що Рекомендація має на увазі більш широке та необмежене коло об’єктів, які складають культурну спадщину кожної держави.

Визначення культурних цінностей у Гаазькій конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р. на сьогодні є найбільш повним й абсолютно легітимним для України, але воно дає просте перерахування культурних цінностей. Уявляється, це поняття більш досконале, ніж закріплене у Конвенції «Про охорону всесвітньої природної та культурної спадщини» від 16.11.1972 р.

Поряд із загальним визначенням «культурна спадщина», в окремих документах ЮНЕСКО застосовується як тотожне поняття «культурні цінності». Однак, В. Акуленко зазначає, що поняття «культурні цінності» та «культурна спадщина» у згаданих Конвенціях ЮНЕСКО, при всій їх близькості за змістом, усе ж не є тотожними. Поняття «культурні цінності» є більш загальним порівняно з поняттям «культурна спадщина», оскільки воно, згідно з Конвенцією 1954 р., охоплює весь комплекс пам’яток - як рухомих, так і нерухомих, тоді як поняття культурна спадщина, за Конвенцією 1972 р., переважно стосується нерухомих об’єктів^[92]. Так, у Рекомендації ЮНЕСКО про збереження культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських чи суспільних робіт 1968 р., під культурними цінностями розуміються як рухомості, так і нерухомості. До нерухомих об’єктів віднесені місцевості археологічного, історичного чи наукового значення, споруди чи інші об’єкти, як релігійні, так і світські, які становлять історичну, наукову, художню або архітектурну цілісність, архітектурні ансамблі, історичні квартали в містах чи селищах. До рухомостей віднесені цінності, які перебувають у нерухомих об’єктах або здобуті у них, а також цінності, приховані у землі, які можуть бути виявлені у місцях, що мають археологічне та історичне значення, чи в інших місцях.

До недоліків даного визначення можна віднести жорстку прив’язку поняття рухомих культурних цінностей до поняття нерухомих культурних цінностей, яка не враховує, що рухомі цінності можуть існувати і поза зв’язком з нерухомими.

У більш пізніх міжнародних документах культурні цінності являють собою синтетичне поняття, яке об’єднує уявлення про культурні цінності як нерухомі та рухомі об’єкти¹. У Рекомендаціях про заходи, спрямовані на заборону та попередження незаконного вивозу, ввозу та передачі права власності на культурні цінності , прийнятих на 13 сесії ЮНЕСКО у 1964 р., в якості культурних цінностей розглядаються рухомі та нерухомі об’єкти, які мають велике значення для культурного здобутку кожної країни. Це твори мистецтва та архітектури, рукописи, книги та інші предмети, які складають інтерес з точки зору мистецтва, історії та археології, типові зразки флори та фауни, наукові колекції та важливі колекції книг та архівних документів, в т.ч. музичні архіви. ^{[93] [94]}

Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та попередження незаконного вивозу, ввозу та передачі права власності на культурні цінності¹ 1970 р. визначає, що культурними цінностями вважаються цінності релігійного та світського характеру, які розглядаються кожною державою як такі, що мають значення для археології, історії, літератури, мистецтва та які відносяться до наступних категорій:

а) рідкісні колекції та зразки флори та фауни, мінералогії, анатомії та предмети, які складають інтерес для палеонтології;

б) цінності, які стосуються історії;

в) археологічні знахідки;

г) складові частини розчленованих художніх та історичних пам’яток та археологічних місць;

д) старовинні предмети більш ніж 100-річної давнини;

е) етнологічні матеріали;

ж) художні цінності, такі як полотна, картини, оригінальні гравюри, оригінальні твори скульптурного мистецтва;

з) рідкісні рукописи, старовинні книги, документи та видання, які являють особливий історичний, художній, науковий та літературний інтерес;

і) поштові марки;

к) архіви документів;

л) старовинні меблі ^{[95] [96].}

При співставленні визначень, наданих Конвенцією 1970 р. і Рекомендацією 1964 р. необхідно зазначити, що Конвенція не поділяє культурні цінності на рухоме та нерухоме майно. Зрозуміло, що мова перш за все йде про рухомі об’єкти, але в силу своєї природи, це можуть бути і нерухомі об’єкти.

Слід зазначити, що при використанні терміна «культурне надбання» ані у Конвенції про охорону всесвітньої природної та культурної спадщини 1972 р., ані у відповідних рекомендаціях не виділена категорія «рухомості». Безпосередньо з тексту Конвенції 1972 р. можна зробити висновок, що поняття «культурна спадщина», а тим самим і сама Конвенція на рухомі культурні цінності не поширюється.

Поняття «рухомі культурні цінності» у широкому розумінні цього словосполучення, без зв’язку з нерухомістю, вживається у Конвенції ЮНЕСКО 1970 р. «Про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному вивезенню та передачі права власності на культурні цінності», у Рекомендації ЮНЕСКО «Про охорону рухомих культурних цінностей» 1978 р., а також у Гаагській Конвенції 1954 р. «Про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту»^[97].

Прикладами розвитку міжнародного права охорони культурних цінностей на регіональному рівні є нормотворчість у межах Ради Європи, яка прийняла Європейську культурну конвенцію 1954 р., а також конвенції, що безпосередньо стосуються охорони археологічної спадщини (1969 р. і 1992 р. переглянута) та архітектурної спадщини (1985), боротьби зі злочинними посяганнями на культурні цінності (1985). Норми про охорону культурних цінностей закріплено в Додаткових протоколах 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р., що свідчить про тісний зв’язок міжнародного права охорони культурних цінностей з міжнародним гуманітарним правом.

Необхідність протидії крадіжкам та незаконним транскордонним переміщенням культурних цінностей зумовила підписання розробленої Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА) Конвенції про міжнародне повернення викрадених чи нелегально вивезених культурних цінностей 1995 р. Україна є стороною всіх вищеназваних конвенцій ЮНЕСКО, Європейської культурної конвенції 1954 р., інших регіональних багатосторонніх договорів (зокрема, в межах СНД), низки двосторонніх угод з відповідних питань (з Угорщиною, Польщею та іншими державами).

На регіональному рівні найбільш повне регулювання, в тому числі стосовно класифікації культурних цінностей, здійснено Європейським Союзом (ЄС). Культурні цінності в документах ЄС визначені як «культурні товари». Оскільки в межах ЄС здійснюється вільний обіг товарів, обмеження, встановлені відносно культурних цінностей, вважають винятком з дії цього принципу.

Таким чином, у міжнародних документах щодо культурних цінностей характеристика досліджуваного поняття здійснюється шляхом надання переліку об’єктів культурної спадщини, що не сприяє виробленню єдиного універсального критерію для визначення цього поняття¹.

Отже, аналіз міжнародного та українського законодавства щодо культурних цінностей показує, що на сьогодні в юриспруденції немає універсального визначення цього поняття.

Аналізуючи нечисленні наукові роботи, в яких питання про культурні цінності досліджувалося спеціально, також виявляється відсутність єдності у підході до визначення правового поняття «культурні цінності». Так, у літературі наводяться філософські підходи до визначення поняття «культурні цінності». І.В. Пивовар вважає, що поняття «культурна спадщина» складається з двох самостійних категорій: а) культура і б) спадщина. У словниках української мови слово спадщина використовується у таких поняттях: 1) те, що залишилося від попередника; 2) явища культури, науки, побуту та ін., що залишилися від попередніх часів, від попередніх діячів^{[98] [99]}

Однак поняття «культурні цінності», на думку І.В. Пивовар, не може бути визначено, оскільки складові його ще не знайшли адекватного тлумачення у філософії, соціології і культурології¹.

Культурологи також розробили численні визначення понять «культурна спадщина» та «культурні цінності». Так, С. Чукут відмічає, що культурна спадщина - це сукупність як первинних, так і вторинних засобів спадкоємності, тобто продукти творчості особистості чи групи людей (творчої меншості), котрі несуть у собі відбиток її оригінальності, неповторності та є проявом її внутрішнього світу, а також різноманітні державні та соціальні інститути, які забезпечують спілкування між людиною (споживачем) та творінням (первинним засобом) і розраховані на масовий вплив^{[100] [101] [102] [103].}

За визначенням К. Рибака, культурна спадщина є сукупністю об’єктів матеріальної культури та сумісних витворів людини і природи, незалежно від місця їх знаходження, а також об’єктів духовної культури, що мають значення для збереження і розвитку локальних культур, що становлять універсальну цінність для культури (мистецтва, науки) і сприяють

.... . 3

толерантності культурної розмаїтості і творчості людини .

Історико-культурна спадщина визначається Н. Михайловою як створені природою та людиною матеріальні й духовні цінності, які зберігаються і передаються з покоління в покоління, а також визнані суспільством та державою необхідними не залежно від часу, простору і форм власності для

4

підтримання вітчизняної культури та духовного вдосконалення народу .

У занадто широкому визначенні Н. Бердяєва поняття «національна культурна спадщина» є синтезом культурних цінностей минулих поколінь населення будь-якої країни, що складається з цінностей різноманітних класів, шарів і соціальних груп відповідного суспільства¹.

Відповідно до наукової позиції М. Кулішової, до історико-культурної спадщини відносяться суспільно визнані матеріальні й духовні цінності, що зберігаються суспільством для підтримання соціальної та етнічної ідентичності й для передачі наступним поколінням. Це інформаційний потенціал, утілений в явищах, подіях, матеріальних об’єктах, морально- етичних нормах, наукових і філософських уявленнях, що необхідний людству для свого розвитку^{[104] [105] [106].}

Культурна цінність, за визначенням сучасних російських науковців С.Н. Іконникової та В.П. Большакова, - це «...особлива об’єктивна позитивна значимість будь-чого в духовному житті конкретної людини, соціальної групи, суспільства, що втілюється у різних носіях значимості і виражається у знаках і знакових системах такої певної

3

культури» .

Однак вищезазначені філософські та культурологічні визначення не відображають специфічних ознак об’єктів, які відносяться до культурних цінностей, а філософське поняття «культурні цінності» включає в себе як матеріальні об’єкти, так і продукти духовної діяльності.

Іншим є підхід до культурних цінностей з юридичної точки зору. Так, А.П. Сергєєв розглядає культурні цінності як філософську та як правову категорію й робить висновок про те, що лише «філософське поняття «культурні цінності» охоплює як матеріальні об’єкти, так і продукти духовної діяльності», тоді як правове поняття включає лише матеріальні об’єкти¹. На його думку, «культурними цінностями є унікальні речові результати людської діяльності, що особливо охороняються правом, які, будучи продуктом спільної праці, мають важливе історичне, наукове, художнє чи інше культурне значення для суспільства, тобто слугують сполучною ланкою між різними поколіннями людей, мають конкретно- історичний характер і виступають як фактор формування необхідного суспільству типу особистості» . Отже, на думку А.П. Сергєєва, правова категорія «культурні цінності» охоплює лише матеріальні об’єкти (речі, майно).

С. Горшенін розглядає поняття «культурна спадщина» як сукупність культурних цінностей людства (матеріальної і духовної культури) усіх

-з

минулих епох, зміст та обсяг яких постійно змінюються .

В.Г. Горбачов, В.Г. Растопчин та В.Н. Тищенко визначають культурні цінності як «особливий вид цінностей, здатний в тій чи іншій мірі задовольнити духовні або естетичні потреби людини та одночасно містить у собі художню або наукову, меморіальну чи іншу культурну цінність». Автори пропонують під культурними цінностями розуміти як рухомі, так і нерухомі об’єкти. До рухомих об’єктів відносяться предмети, що знаходяться у нерухомих об’єктах чи витягнуті з них і здатні представляти цінність самі по собі. До нерухомих об’єктів відносяться місцевості природного, етнічного, археологічного, історичного та іншого наукового значення; архітектурні споруди, ансамблі, що становлять наукову, меморіальну, ^{[107] [108] [109] художню або іншу культурну цінність1. Уявляється, що наведене визначення містить, щонайменше, один найважливіший критерій віднесення матеріальних об’єктів до категорії культурних цінностей: здатність в тій чи іншій мірі задовольняти духовні або естетичні потреби людей. Не можна, однак, не помітити, що у запропонованій дефініції досліджуваний об’єкт визначається idem per idea’s (цінності є цінності). Не відповідає сучасним реаліям також жорстка прив’язка рухомих об’єктів до нерухомих. Як було вже зазначено, на практиці перші можуть існувати поза будь-яким зв’язком з другими. Нарешті, автори змішують поняття «пам’ятники культури» і «пам’ятники природи», незважаючи на те, що зазначені об’єкти і в радянському, і в сучасному українському законодавстві регулюються окремо.}

На думку, М.О. Александровой до культурних цінностей відносяться створені людиною або піддані нею цілеспрямованому впливу унікальні неживі речі, здатні задовольняти духовні потреби людей^{[110] [111]. Думається, що запропоноване доктринальне визначення не може бути використано у якості легального визначення, оскільки авторкою визначення не пояснюється значення таких оціночних суджень, як-то «унікальність», «духовність» тощо.}

А. Джамбатов під об’єктом культурної спадщини розуміє створену працею людини складну нерухому річ або майновий комплекс, зареєстрований у встановленому порядку, якому притаманні властивості оригінальності, й який має виключне значення з точки зору народу країни, її культури й науки^[112]. Зрозуміло, що зазначене визначення не може бути універсальним, оскільки вченому не вдалося бути послідовним у своїх роздумах, використовуючи такі терміни, як «оригінальність», «виключність», однак не пояснюючи їх значення. Також, не всі об’єкти культурної спадщини є складними речами чи майновими комплексами.

А. Вахітов під об’єктом культурної спадщини розуміє лише об’єкт нерухомого майна щодо якого: а) є висновок державної історико-культурної експертизи про визнання її культурною цінністю; б) встановлено державну охорону, не враховуючи, що культурними цінностями визнаються відповідно до чинного цивільного законодавства України також рухомі речі^[113].

На думку С.Г. Долгова, культурними цінностями є «унікальні громадські твори релігійного або світського характеру, що охороняються правом, які, унаслідок творчого самовираження людини в минулому або сьогоденні, мають вагому історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність для суспільства і виступають сполучною ланкою між різними поколіннями людей». Важливість роботи С.Г. Долгова полягає в тому, що він виділив ряд специфічних ознак об’єктів, що мають культурну цінність:

а) унікальність (єдиний і неповторний у своєму роді предмет, винятковий за своїми художніми й іншими якостями або який став великою рідкістю);

б) загальнодержавна значимість;

в) особливий правовий режим².

Д.В. Мазеїним запропоновано наступне визначення культурних цінностей: «Під терміном «культурні цінності» розуміють об’єкти матеріального світу, що представляють історичну, художню, наукову та іншу

-з

культурну цінність і залучені у цивільний обіг» .

На думку О.Г. Васнева, культурна цінність являє собою створену працею людини річ, зареєстровану у встановленому порядку, що володіє

якостями оригінальності, має виключне значення з точки зору історії народів Росії, її культури та науки¹. Недоліком цього визначення, думається, є включення його автором до ознак культурних цінностей обов’язкову їх реєстрацію. Однак, зрозуміло, що об’єкт є культурною цінністю також й до моменту включення його до будь-яких реєстрів.

За визначенням О.В. Головізніна, культурні цінності - це особливо значущі для суспільства результати людської діяльності та (чи) пов’язані з нею еволюції природи, виражені в об’єктивованій формі, які втілені в унікальних об’єктах історії, науки, мистецтва, релігії та слугують задоволенню духовних потреб людини^{[114] [115] [116]. Слід позитивно оцінити те, що автор наведеного визначення намагався вмістити у ньому усі істотні ознаки культурних цінностей, однак деякі з них викликають сумніви. Зокрема, не зрозуміло, що саме із названих автором, так званих, «еволюцій природи» вважати культурними цінностями. Думається, найбільш коректним у визначенні поняття «культурні цінності» є посилання на факт створення їх людиною, або природою за участі людини. Також, зрозуміло, що культурні цінності можуть задовольняти у силу їх великої вартості не лише духовні потреби людини, але й матеріальні.}

У свою чергу А.І. Чудінов вважає культурними цінностями «будь-які твори, які є результатом творчого самовираження людини в минулому чи в теперішньому часі, що мають велике значення для науки, історії, освіти,

-з

членів суспільства і сприяють розвиткові сучасної й майбутньої культури» .

Слід зазначити, що у науці цивільного права культурними цінностями частіше за все визнаються лише матеріальні цінності культури. Так, на думку М.О. Александровой з позиції права культурними цінностями слід визнавати лише матеріальні об’єкти^[117]. Це не означає, що духовні цінності не охоплюються сферою правового регулювання. Під нематеріальними цінностями, що у міжнародній практиці отримали назву нематеріального культурного надбання, відповідно до Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини, учасниками якої є 47 країн, у тому числі й Україна, слід розуміти фольклор, традиції усної творчості, видовища, ритуальні свята тощо².

Нематеріальні цінності культури охороняються правом в інших юридичних формах (шляхом застосування норм авторського права, права промислової власності тощо). Вони регулюються, але в іншому плані в якості творів мистецтва чи літератури, науки або техніки. Наприклад, ніхто не оспорює, що картина «Гонець» була створена французьким художником Анрі Матіссом. Художник, який намалював цю картину і згодом продав її відомому російському меценату і колекціонеру картин С.І. Щукіну, зберігає авторські права на неї. Авторське право на неї протягом відповідного строку належить художнику і його спадкоємцям. Але сама картина «Г онець» як річ належить у даний час власнику - Російської Федерації, хоча спадкоємці Матісса намагалися оспорювати це право у судах Франції, США та Італії. Теж саме можна сказати стосовно картини «Льон», яка була створена українською художницею Тетяною Яблонською. Авторське право на неї протягом певного строку належить цій художниці і її нащадкам. Але сама картина як річ також є власністю Російської Федерації.

Стосовно цих об’єктів має застосовуватися термін «інтелектуальна власність», але це не означає, що мова йде про власність на матеріальні предмети. В.А. Дозорцев відзначав, що для певних об’єктів інтелектуальної власності пріоритетне значення має форма, зокрема, творів образотворчого мистецтва. «Досвід людства, - писав він, - показує, що повторне створення такого ж твору, незалежно від первісного автора, неможливо. Твір мистецтва є унікальним»¹. Однак, Є. Александров зазначає, що «культурними цінностями, з позиції права, повинні вважатися не тільки матеріальні предмети, але й будь-які твори духовного мистецтва, незалежно від того мають вони чи ні матеріальне втілення»^{[118] [119] [120]. Таке розширене тлумачення, думається, є безпідставним, оскільки не знаходить підтвердження в цивільному законодавстві України, порушує усталену в міжнародному праві термінологію і не узгоджується з визначенням культурних цінностей, яке}

міститься у міжнародних конвенціях. Однак, у проекті Закону України «Про

з

національну культурну спадщину» пропонується визначати національну культурну спадщину як сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь матеріальних та нематеріальних об’єктів культурної спадщини, наявних на території України. До об’єктів нематеріальної культурної спадщини проект зазначеного закону відносить звичаї, обряди, форми показу та вираження, знання, навички, що передаються від покоління до покоління, постійно відтворюються спільнотами та групами під впливом їхнього досвіду, оточення, взаємодії з природою, історії та формують у них почуття самобутності та наступності, сприяючи таким чином повазі до культурного розмаїття й творчості людини. При цьому, у проекті об’єкт культурної спадщини - це об’єкт, предмет, явище, процес, їх частини, комплекси (ансамблі), що існують у матеріальній формі або втілені (зафіксовані) у будь- якій матеріальній форм як результати діяльності людини або пов’язані з її діяльністю, або створені природою та людиною, які донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Отже, важливо, що об’єкт культурної спадщини має бути втілений (зафіксований) у будь-якій матеріальній формі. Зрозуміло, що стосовно цього питання у проекті Закону України «Про національну культурну спадщину» допущена помилка і його має бути доопрацьовано.

З приводу проблематики матеріальності культурних цінностей слід зазначити у підсумку, що правове поняття «культурні цінності» охоплює лише матеріальні об’єкти (речі, майно).

У науковій літературі критерії визнання певних матеріальних об’єктів культурними цінностями є майже не розробленими. М.В. Васильєва та І.В. Савельєва, говорячи про критерії, що дозволяють сегментувати культурні цінності серед інших об’єктів цивільних прав, пропонують виділяти загальну й спеціальну соціальну значимість досліджуваних об’єктів. Під загальною значимістю автори розуміють роль об’єкта у формуванні культурних потреб громадян. Спеціальна значимість, на думку авторів, має визначатися на підставі наукових досягнень^[121]. Зрозуміло, що зазначені критерії через свою загальність не можуть бути використані для цілей цього дослідження.

Найбільш змістовні критерії віднесення певних об’єктів до категорії культурних цінностей, уявляється, були запропоновані А.П. Сергєєвим. По- перше, на думку автора, культурні цінності є речовим результатом спільної праці, що створює зв’язки між людьми через виробництво конкретного певного предмета праці. По-друге, вони володіють ознакою загальності, зовнішнім проявом якого зазвичай виступає унікальність тих об’єктів, які визнаються культурними цінностями. По-третє, як правило, усвідомлення істинного значення розглянутих об’єктів відбувається лише з часом. І, нарешті, по-четверте, культурні цінності здійснюють дуже важливу соціальну функцію: вони є сполучною ланкою між різними поколіннями і народами і відіграють найважливішу роль у формуванні необхідного суспільству типу особистості^[122]. Однак зрозуміло, що не всі із запропонованих А.П. Сергєєвим критеріїв можуть бути використані для визнання певних об’єктів культурними цінностями. У першу чергу, при визначенні культурних цінностей слід виходити із того, що вони мають матеріальний характер, тобто є речами. Однак, теза про те, що культурні цінності є результатом спільної праці, думається, не відповідає дійсності. Вважаємо, що не лише культурні цінності, є результатом спільної праці, а також інші результати людської діяльності, що носять не культурний, а якийсь інший (економічний, політичний, військовий і т.і.) характер також можуть бути визнані результатом спільної праці. Крім того, зазначена ознака, думається, випливає з більш загальної тези про те, що культурні цінності є результатами людської діяльності, тобто мова йде про ті об’єкти, які створені за участю людини. Таким чином, характеристикою культурних цінностей має визнаватися, по-перше, факт їх створення людиною. По-друге, фактор спливу певного часу для усвідомлення цінності певного об’єкта не може бути обов’язковою ознакою культурних цінностей. По-третє, ознака загальності, думається, також не підлягає обов’язковому включенню до визначення досліджуваного поняття. Не можна не погодитися з тим, що об’єкт має обов’язково виділятися як цінний у культурному відношенні істотною частиною суспільства, однак не можна говорити про всезагальність, як про обов’язковий критерій виділення досліджуваних об’єктів.

Отже, цивілістична наука, на жаль, не виробила чіткого переліку критеріїв, необхідних для віднесення тих чи інших об’єктів до категорії культурних цінностей. З огляду на вищезазначене, можна зробити висновок, що у правовій доктрині немає єдності щодо визначення поняття «культурні цінності», яке, думається, повинно бути широким і включати в себе такі поняття, як «пам’ятка культурної спадщини», «історико-культурні території і об’єкти», «антикваріат» тощо. У законодавстві України простежується тенденція до максимально докладного визначення видів культурних цінностей, без введення конкретних узагальнюючих понять. Усі визначення культурних цінностей сформульовані банкетним чином, що не дає сутнісного уявлення про відмінність культурних цінностей від предметів чи об’єктів, і від цінностей взагалі. Очевидно, що подібна практика себе вичерпала, а проведений у дослідженні аналіз нормативних актів та наукової літератури з даної проблематики дозволяє сформулювати поняття «культурних цінностей».

Уявляється, що розпочати характеристику такого цивільно-правового явища, як культурні цінності за цивільним законодавством України, слід із уточнення термінології досліджуваного об’єкта та відповіді на питання: чи виправдано використання терміна культурні цінності для опису відповідного цивільно-правового явища.

Виходячи із вищезазначеного, стає зрозумілим, що на сьогодні вирішення практичних задач цивільного обігу культурних цінностей істотно ускладнено безсистемністю понятійного апарату законодавства про культурні цінності^[123]. Тому необхідно усунути проблему розрізненості термінології у досліджуваній сфері шляхом закріплення єдиного терміна на позначення відповідних правовідносин у законодавстві України. Як було зазначено, термін культурні цінності у цивільному праві застосовується на позначення лише матеріальних об’єктів, однак у філософії характеризуватися як цінність може будь-який об’єкт матеріального чи нематеріального характеру. Крім того, поняття «цінність» має суб’єктивне забарвлення. Тому на практиці питання віднесення тих чи інших предметів до категорії культурних цінностей вирішується виключно на підставі суб’єктивної думки експертів.

Велике поширення в міжнародному праві одержав термін «cultural property»¹ - «das Kulturgut» - «biens culturels» (дослівно - «культурна власність»). Залежно від контексту й через відсутність у законодавстві України подібної конструкції зазначений термін зазвичай перекладається українською мовою як «культурне надбання» або «культурні цінності».

Законодавство таких держав, як Німеччина, Іспанія, Фінляндія та ін. оперує терміном «культурна власність», що є відображенням західної правової традиції й підкреслює економічне значення таких об’єктів. У багатьох випадках використання останнього терміна є виправданим, оскільки, крім мистецької, історичної, наукової цінності, об’єкти мають економічну, комерційну цінність, що може бути виражено у грошовому еквіваленті. Зазначимо, що цивільне законодавство України також не виключає об’єкти культурної спадщини з цивільного обігу, проте, в деяких випадках встановлює їх особливий правовий режим . Крім того, як було зазначено, поняття «цінність» має оцінне суб’єктивне значення, у той час, як поняття «власність» має однозначне тлумачення у цивільному праві України. Однак, думається, не доцільно запроваджувати такий новий вид власності як культурна власність, оскільки у заокондавстві України поділ права власності на види відбувається за суб’єктами права власності, однак не за об’єктами.

Усунути термінологічну невизначеність у сфері правового регулювання культурних цінностей можна було б за рахунок запровадження єдиного поняття «культурне майно». На сьогодні, у цивільному законодавстві України поняття «майно» має однозначне визначення, а тому його використання не буде вимагати надання додаткових визначень. Водночас, слід зазначити, що відповідно до змін, внесених Законом України «Про ^{[124] [125] внесення змін до деяких законодавчих актів України»1 від 15.12.2005 р. № 3201-IV у ст. 190 ЦК України внесене доповнення: «Майнові права є неспоживною річчю». Зазначені зміни до ЦК України не є виваженими, хоча б тому, що річчю відповідно до ст. 179 ЦК України є предмет матеріального світу щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Майнові права не мають матеріальної субстанції, тому не можуть бути віднесені до категорії речей відповідно до ЦК України, а є видом майна (ст. 190 ЦК України), а тому, вони можуть бути неспоживним майном, але не річчю. Думається, запровадження терміна культурне майно у цивільному законодавстві України не відповідає усталеній термінології у міжнародному праві, тому пропонувати такі зміни не доцільно.}

Стосовно пропозицій змінити термінологію у сфері охорони культурних цінностей слід зазначити, що до Верховної Ради України народним депутатом України В.А. Кириленком вносився проекту Закону України про національний культурний продукт (реєстр. № 4298) . Тобто у цьому проекті було запропоновано замінити поняття «культурна спадщина» на поняття «національний культурний продукт». Думається, заміна одного оцінного поняття «культурна спадщина» на інше - «національний культурний продукт» не сприятиме вирішенню проблеми безсистемності понятійного апарату законодавства про культурні цінності.

Вбачається, що у разі внесення змін до чинного законодавства України у частині визначення об’єктів культурної спадщини не лише як нерухомих речей, але й рухомих предметів, що становлять цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, термін «об’єкт культурної спадщини» може бути замінений на поняття «культурні цінності». Поділ культурних цінностей має здійснюватися на рухомі та ^{[126] [127] нерухомі. Останні, у разі внесення їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, мають називатися «пам’ятками». З таких позицій усувається необхідність використання філософської категорії «спадщина», яка не має визначення у юридичній науці.}

У зв’язку із вищезазначеним, вважаємо, що у ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» поняття культурних цінностей має бути сформульовано з урахуванням наступних положень:

по-перше, має знайти своє закріплення уявлення про культурні цінності як про матеріальні результати культурного життя суспільства, що відповідає міжнародно-правовій та правозастосовній практиці;

по-друге, це визначення має бути лаконічним та містити вказівку на усі найбільш значущі ознаки, що характеризують відповідні предмети саме як культурні цінності.

Як уявляється, відправною точкою при конструюванні визначення поняття «культурні цінності» слід вважати те, що культурні цінності є речами. Тому необхідно виявити, в чому полягає відмінність культурних цінностей від усіх інших речей.

Незважаючи на широке поширення речей як об’єктів цивільних прав, категорія «річ» до прийняття ЦК України 2003 р. не отримувала визначення у вітчизняному законодавстві. Так, говорячи про річ як об’єкт цивільних прав Д.І. Мейер вказував на їх «нещасливу долю»¹. Відповідно до легального визначення (ст. 179 ЦК України) річчю є предмет матеріального світу щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. У юридичній літературі запропоновано безліч дефініцій поняття «річ». Зокрема, О.А. Підопригора визначає річ як певну частину природи, що являє собою деяку цінність для її власника . О.А.Пушкін - предмети зовнішнього матеріального світу в їх природному стані (вода, земля, природні копалини тощо) або предмети, що ^{[128] [129] створені в результаті людської праці (меблі, обяг, будинок тощо)1. Однак, Я.М. Магазинер вказував, що об’єктами права є не саме матеріальні об’єкти, так звані речі, а лише дії у відношенні речей . О.В.Дзера - все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини . А.П. Сергєєв відзначає, що речі - це матеріальні предмети зовнішнього навколишнього світу по відношенню до людини. Ними є як предмети матеріальної й духовної культури, тобто продукти людської праці. До них відносяться й предмети, що створені самою природою і використовувані людьми у своїй життєдіяльності - земля, корисні копалини, рослини тощо[130] [131] [132] [133]. За визначенням В.А. Лапач, речами у цивільному праві можуть бути ті матеріальні й культурні (інтелектуальні) цінності, що мають вартість і з приводу яких виникають майнові відносини як предмет цивільного права, а також власне цивільні правовідносини. Речами можуть визнаватися предмети природного світу чи результати (продукти) людської діяльності, що беруть участь у товарному обороті[134]. Однак, слід зазначити, що об’єкти вилучені з цивільного обороту не перестають бути речами.}

Беззаперечно юридична наука визнає тілесність (матеріальність) речей. Однак, сутність речі як об’єкта права не може бути визначена лише вказівкою на її природну властивість - тілесність. Думається, до визначення поняття «річ» необхідно також включати критерій цінності, тобто здатності задовольняти ті чи інші потреби людей. За цим критерієм культурні цінності можуть бути відокремлені від інших речей. Культурні цінності здатні задовольнити не тільки матеріальні, але й духовні потреби людей. Саме здатність культурних цінностей до задоволення не тільки матеріальних, але духовних потреб людини є одним з найважливіших ознак цих об’єктів, що дозволяє виділяти їх серед інших речей. Отже, культурні цінності, як і будь- які інші речі, не існують окремо від їх матеріальної субстанції (матеріального носія), однак, порівняно з іншими речами, їх цінність є більшою за рахунок їх підвищеної значущості для соціуму. Духовні цінності асоційовані з матеріальною формою предмета, не змінюють природу речі, але визначають його підвищену значимість. Тим не менш, зазначеною здатністю володіють не тільки культурні цінності, а й інші речі. Наприклад, багато тварин, що є речами, також здатні задовольняти не стільки побутові, скільки духовні, естетичні потреби людей. У цьому зв’язку при визначенні поняття «культурні цінності» необхідно підкреслити, що до культурних цінностей можуть бути віднесені лише неживі речі.

Крім поділу речей на живі і неживі, в доктрині цивільного права розроблено безліч інших класифікацій речей. Зокрема, речі можуть бути поділені на створені самою природою, і вироблені працею людини. Так, згадувані вище тварини є прикладом речей, створених самою природою. Наявність у найменуванні досліджуваних об’єктів терміна «культурні» означає, що під культурними цінностями повинні розумітися лише речі, створені діяльністю людини.

Зауважимо, що у багатьох законодавчих актах та міжнародних документах серед інших культурних цінностей називаються й об’єкти флори й фауни, мінералогії, анатомії. У науковій літературі справедливо зверталася увага на те, що звичайно мова у таких випадках йде про препаровані, оброблені людиною предмети, тому не слід розглядати їх в якості «чистих» природних об’єктів. Здається, що навіть вилучення людиною природних об’єктів із природного середовища саме по собі є цілеспрямованим впливом людини на зазначені об’єкти. Думається, вилучені з надр землі палеонтологічні, геологічні та інші природні об’єкти, що стали препаратами, об’єктами вивчення людиною, є речами, підданими цілеспрямованому впливу на них людини, і можуть бути віднесені до культурних цінностей. Таким чином, лише речі, створені людиною або піддані її цілеспрямованому впливу, можуть бути віднесені до категорії культурних цінностей^[135].

Поділ речей на нерухомі і рухомі відомий ще з часів римського права. Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Слід зазначити, що об’єктом охорони у міжнародному праві є всі культурні цінності в широкому сенсі цього поняття як нерухомі, так і рухомі. Тому, як вже було зазначено, правове регулювання мають одержати не лише нерухомі і неподільно пов’язані з ними рухомі, але також й безпосередньо рухомі культурні цінності.

Крім того, важливою є класифікація речей на індивідуально визначені й родові. На думку Д.В. Мазеїна, культурні цінності належать до категорії індивідуально визначених речей². Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними (ч. 1 ст. 184 ЦК України).

У літературі часто зазначається, що індивідуально визначеними речами є не лише унікальні речі (речі єдині у своєму роді на даний момент, а також речі, кількість яких є дуже малою порівняно з тією дійсною цінністю, яку вони являють¹), а також і будь-які речі взагалі, які, однак, є індивідуалізованими, тобто є виділеними з маси однорідних речей будь-яким чином^{[136] [137] [138]. Отже, культурні цінності є індивідуально визначеними, оскільки вони: а) є унікальними речами (речами, єдиними в своєму роді); б) є речами, що відрізняються від їм подібних за низкою ознак; в) є речами, виділеними з маси однорідних з ними речей; г) частіше за все є нерухомим майном.}

Думається, найважливішою із зазначених ознак культурних цінностей є їх унікальність. Мова йде про те, що культурна цінність як унікальна річ не може бути відтворена, оскільки при будь-якому відтворенні вона втрачає

-з

притаманні їй особливі властивості . Сама унікальність може мати різну природу, зокрема вона може: 1) мати природне походження (наприклад, окремі оброблені екземпляри дорогоцінного каміння); 2) бути опосередкована людською діяльністю (наприклад, відомий твір образотворчого мистецтва; 3) бути пов’язана з якимсь специфічним людським фактором (наприклад, особисті речі відомої людини). Таким чином, унікальність дозволяє виділити культурні цінності з усієї сукупності інших речей.

Підсумовуючи зазначимо, що ознаками культурних цінностей є: а) унікальність (єдиний і неповторний, в своєму роді, предмет, виключний за своїми художніми та іншими якостями чи такий, що став великою рідкістю, виготовлений ручним способом в індивідуальному порядку); б) значимість для суспільства; в) особливий правовий режим; г) культурні цінності можуть перебувати в цивільному обігу чи бути виключеними з нього. Крім того, не існує часового або вартісного критерію визнання певної речі культурною цінністю.

Базуючись на описаних ознаках можна запропонувати наступне визначення поняття «культурні цінності» за цивільним правом України. Культурні цінності - це унікальні рухомі чи нерухомі речі, створені людиною та значущі для широкого кола суб’єктів цивільного права. Думається, що наведене визначення поняття «культурні цінності» має бути використано в якості легального визначення досліджуваного поняття.

2.3.