3.3. Переведення прав кредитора за рішенням суду
Особливе місце в системі підстав переходу прав кредитора до третіх осіб займає перехід прав кредитора за рішенням суду.
Слід зазначити, що Проект ЦК (на відміну від, наприклад, ЦК РФ) не містить прямої вказівки на те, що підставою для переходу прав кредитора може бути відповідне рішення суду.
Разом з тим, у Проекті ЦК містяться норми, відповідно до яких права кредитора можуть бути переведені на іншу особу шляхом ухвалення судового рішення.Необхідно підкреслити, що Модель ЦК як і ЦК РФ закріпила правило про те, що переведення прав кредитора за рішенням суду допускається лише в тому випадку, коли можливість такого переведення передбачена законом.
На нашу думку, це положення необґрунтовано обмежує можливість захисту порушених прав шляхом пред'явлення вимоги про примусове переведення їх у судовому порядку. Варто звернути увагу на те, що сучасне російське законодавство прямо передбачає можливість переведення прав кредитора за рішенням суду (іноді таке переведення прав називають судовим, чи примусовим) лише у двох випадках: при продажу частки в спільній частковій власності з порушенням переважного права покупки інших учасників спільної часткової власності (п.3 ст.250 ЦК РФ) й при порушенні переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий термін (п.1 ст.621 ЦК РФ).
Законодавче закріплення можливості судового переведення прав було обумовлене, очевидно, тим, що фактично третя особа вимагає в судовому порядку переведення на себе прав кредитора за угодою, що не відповідає закону. Переведення прав кредитора за рішенням суду є, таким чином, винятком із правил про визнання угод недійсними, що, на думку російського законодавця, має прямо передбачатися в законі.
Заслуговує на увагу позиція російських цивілістів у зв'язку з цією нормою ЦК РФ. Так, М.Г. Масевич стверджує, що фактично будь-яка особа, переважне право якої порушене, може вимагати судового переведення прав кредитора на себе.
Як приклади М.Г. Масевич наводить, зокрема, переважне право наймачів на укладення нового договору наймання житлового приміщення (ст.684 ЦК РФ) [128, c.634] .Відзначимо, що ЦК РФ прямо не передбачає можливості судового переведення прав по ст.684 ЦК РФ.
Правозастосовчі органи Російської Федерації також допускають розширювальне тлумачення норми про переведення прав за рішенням суду. Зокрема, Верховний Суд РФ і Вищий арбітражний суд РФ з метою забезпечення найбільш повного захисту порушених прав у спільній Постанові від 2.04.1997 р. №4/8 зазначили, що у випадку порушення переважного права акціонерів закритого акціонерного товариства на покупку акцій цього товариства (п.2 ст.97 ЦК РФ, п.3 ст.7 Закону про акціонерні товариства) акціонери вправі вимагати судового переведення на них прав набувача акцій [89] . Разом з тим, можливість такого
переведення прав за рішенням суду в законі не передбачена.
Наведений приклад необгрунтованого обмеження переходу прав кредитора в російському законодавстві ще раз підтвердив тезу про приреченість непродуманих обмежень переходу прав кредитора, яка сформувалася ще в римському праві.
Аналізуючи переведення прав кредитора за рішенням суду в українському праві (відповідно до норм Проекту ЦК), слід зазначити, що Проект ЦК не містить відповідних загальних норм про переведення прав за рішенням суду. На нашу думку, зазначена обставина не буде негативно [247] [248] відбиватися на формуванні практики використання такого способу захисту порушених прав учасників цивільного обороту. Водночас, як вбачається, відповідна норма в ЦК України могла б суттєво спростити застосування на практиці такої конструкції як переведення прав кредитору за рішенням суду Додатково зазначимо, що переведення прав кредитора за рішенням суду є одним із можливих, але не єдиним способом захисту порушеного суб'єктивного права. Власник переважного права наділений правом вимагати визнання угоди, що порушує його право, недійсною в силу її невідповідності закону (ст.48 ЦК України), не вимагаючи при цьому примусового переведення на себе права, переданого за недійсною угодою. На нашу думку, механізм переведення прав за рішенням суду має деякі спільні риси з механізмом визнання угоди недійсною за вимогою особи, яка не бере участі в угоді, однак чиї права такою угодою порушуються. Очевидно, що особа, переважне право якої порушене, також не бере участі в угоді, що порушує її права (наприклад, учасник товариства з обмеженою відповідальністю, який вимагає переведення на нього прав покупця частки іншого учасника в майні суспільства). Відмінність же цих механізмів захисту порушеного права знаходиться у площині процесуального права: при пред'явленні вимоги третій особі про визнання угоди недійсною, позивач повинен довести наявність факту порушення його прав такою угодою, а при пред'явленні вимоги про примусове переведення прав позивач наділений таким правом вимоги переведення прав по суду в силу закону (наслідок порушення переважного права). Проект ЦК України передбачає можливість переведення прав за рішенням суду у випадках порушення переважного права: - учасника повного товариства на придбання частки іншого учасника в майні повного товариства (ст.106 Проекту ЦК); - вкладника на одержання коштів з майна ліквідованого командитного товариства (ст. 119 Проекту ЦК); - учасника товариства з обмеженою відповідальністю на придбання частки іншого учасника в майні товариства з обмеженою відповідальністю (ст.126 Проекту ЦК); - члена виробничого кооперативу на придбання паю іншого члена кооперативу (ст.145 Проекту ЦК); - учасника спільної часткової власності на придбання її частини, що належить іншому учаснику (ст. 360 Проекту ЦК); - заставодержателя одержати задоволення з вартості заставленого майна (ст.595 Проекту ЦК); - наймача (орендаря) на укладення нового договору найму (ст.820 Проекту ЦК); - наймача житла на укладення договору найму житла на новий термін (ст.880 Проекту ЦК). Істотне значення при реалізації механізму переведення прав кредитора за рішенням суду має волевиявлення особи, суб'єктивне право якої порушене. Аналіз положень Проекту ЦК про переведення прав кредитора дозволяє дійти висновку про те, що волевиявлення зазначеної особи виражається в пред'явленні позову до особи, яка порушила належне йому переважне право (наприклад, переважне право покупки частки в загальній частковій власності чи право укладення договору оренди на новий термін). Очевидно, що ця обставина є проявом принципу диспозитивності в цивільному праві, що полягає в можливості учасників цивільних правовідносин самостійно, на свій розсуд і у відповідності зі своїми інтересами вибирати варіанти власної поведінки [93, c.40][249]. Особа, суб'єктивне право якої порушене, може обрати й інший спосіб захисту цивільних прав, зокрема, передбачений ст.15 Проекту ЦК. Викладене дозволяє констатувати, що переведення прав кредитора за рішенням суду, як один зі способів захисту цивільних прав, допускається лише при наявності сукупності юридичних фактів - факту порушення переважного права і пред'явлення позову власником порушеного переважного права про переведення на нього прав кредитора.