Категорія «лікарської помилки» у охоронних цивільних правовідносинах у сфері здійснення медичної діяльності

Ще однією обставиною, пов’язаною з особливостями здійснення професійної медичної діяльності, є так звана лікарська помилка [590].

Медицина є найбільш складною формою людської діяльності, що вимагає глибоких спеціальних знань, практичних навиків, високих душевних якостей.

Помилки у медичній практиці є досить поширеним явищем навіть у розвинених країнах світу. Наприклад, у Великобританії, відповідно до офіційно оприлюднених даних, помилки в роботі персоналу медичних закладів щороку стають причиною смерті близько 70 тис. пацієнтів. Тією чи іншою мірою від неправильно обраного методу лікування страждає кожний двадцятий англійський пацієнт. І ці дані не враховують так званих «прикритих» випадків невдалих медичних втручань.

У США, де система інформування громадськості про проблеми у медичній галузі є однією з найбільш відкритих, дані про випадки професійних недоліків медиків просто вражають. Згідно з проведеними Інститутом медицини США дослідженнями, жертвами медичних помилок щорічно стають понад 100 тис. американців, а самі медичні помилки займають п’яте місце серед причин смертності в країні. За даними Американської медичної асоціації, в США кожні 15 хвилин від медичних помилок або недбалості медичного персоналу вмирають п’ятеро людей [21].

За даними досліджень, у Німеччині жертвами медичних помилок щорічно стають майже 100 тис. пацієнтів. За статистикою, стан 11% хворих (серед загального числа пацієнтів лікарень) погіршується внаслідок саме неправильного лікування, а 8% медичних помилок призводять до летальних наслідків.

За даними Іспанської асоціації жертв медичної халатності, в Іспанії, де діє переважно державна система охорони здоров’я, за останні 10 років внаслідок помилок лікарів вмерло понад 5 тис. пацієнтів. При цьому лише 10% скарг на лікарів розглядаються судами на користь пацієнтів, оскільки в країні активно запроваджується «захисна медицина».

Особливо складна ситуація в Італії, де система охорони здоров’я вважається однією з найменш ефективних та водночас найбільш консервативних у Європі. Кожного року від медичних помилок страждають понад 90 тис. італійців. За період з 2000-го по 2012 рік більш як 70 тис. громадян Італії направили скарги про недоліки медичної служби до Трибуналу з охорони прав хворого (1980 р.)- спеціально створеного для розгляду скарг пацієнтів органу.

За даними Єврокомісії, на сьогодні від 8 до 12% пацієнтів страждають від лікарських помилок, пов’язаних із інфікуванням новими інфекціями, неправильними чи пізніми діагнозами, хірургічними помилками тощо [600].

В Україні ситуація не ліпша. Однак статистика лікарських помилок у нас майже зовсім закрита і лише окремі випадки стають відомими громадськості. Вітчизняна судова практика з цієї категорії справ не оприлюднюється. В Україні статистики допущених медиками помилок не знайдеш у жодному лікувальному закладі. Практикуючі лікарі, які наважуються говорити на цю тему, ставлять неодмінну умову - анонімність. Ці питання обговорюються на закритих медрадах. Прийняття Етичного кодексу, що регулював би цю проблему, з року в рік відкладають на пізніше. А про свої права пацієнтам залишається лише здогадуватися, адже закону, який би регулював їхні взаємовідносини з лікарями, досі немає. Оприлюднюють лише справді голосні випадки. Наприклад, багато хто пам’ятає, як у Донецькій області померла восьмимісячна дитина через те, що нетвереза медсестра не надала вчасно допомогу і до того ж ввела прострочені ліки. На стоматологічному кріслі у Сумах від передозування знеболювального зупинилося серце семирічної дівчинки.

Необхідно відзначити цікавий випадок, який стався в Ужгороді. Жінка- юрист 22 років потрапляє в інфекційне відділення з діагнозом запалення легенів. На протязі 13 днів її лікують від цієї хвороби, але стан хворої погіршується. Батько жінки запрошує на консультацію професора, який виставляє діагноз: бактеріальний менінгоенцефаліт і призначає лікування. В силу певних причин професор в подальшому не може спостерігати за хворою. Збирається консиліум, який знімає попередній діагноз і виставляє новий - туберкульозний менінгіт (призначаються медикаменти проти туберкульозу). Хвора помирає, на секції підтверджується діагноз професора. З цього прикладу можна виділити 2 помилки лікарів: 1) пов’язана з незнанням ранніх симптомів менінгоенцефаліту; 2) порушення лікарями субординації.

Цікаво, що у більшості цих випадків ніхто нічого так і не зміг довести. Юристи визнають, що подібних справ намагаються уникати, оскільки виграти їх без допомоги лікаря майже неможливо, а лікарі свідчити в суді один проти одного не хочуть. Ефективно вирішена дана проблема в Угорщині, де створено етичний комітет. У розгляді скарги беруть участь три лікарі (один з них - працівник звинуваченої установи), юрист, представник громадської або релігійної організації. Це дозволяє обговорювати питання не тільки мовою медичних термінів, але й етики та моралі.

Як справедливо відзначає В.І. Акопов, «ніякі знання і досвід не в змозі гарантувати безпомилковість дій лікаря, оскільки унікальність і численні поєднання тих або інших ознак різних хвороб такі різноманітні, що передбачити це важко при найдобросовіснішому ставленні» [6, c. 177]. Іншими словами, при наданні медичним працівником відповідної медичної послуги заподіяння шкоди здоров’ю пацієнта або його смерть можуть бути не пов’язані з його несумлінним ставленням до своїх обов’язків. У таких випадках відповідну дію або бездіяльність медичного працівника слід кваліфікувати як медичну помилку.

У спеціальній юридичній і медичній літературі висловлюються різні точки зору з приводу правової сутності лікарської помилки і наслідків її здійснення. Деякі автори під лікарською помилкою розуміють неправильні, неосвічені дії медичних працівників при наданні медичної допомоги пацієнтові [267, с. 84], інші - некарану, добросовісну помилку, що призвела до погіршення здоров’я або смерті пацієнта, якщо при цьому відсутні недбалість, халатність, недобросовісне ставлення лікаря до своїх обов’язків [340, с. 43].

Так, на думку В.Л. Попова і Н.П. Попової ,«лікарська помилка визначається як неправильна (помилкова) дія або бездіяльність лікаря при виконанні ним своїх професійних обов’язків по діагностиці і проведенню лікувально-профілактичних заходів» [379, с. 64], причому залежно від реального результату помилкова дія або бездіяльність лікаря може бути розцінена або як правопорушення, або як злочин.

А.В. Тихоміров під лікарською помилкою розуміє «нерозпізнавання і невідповідність дій характеру і важкості патологічного процесу, природний прогрес якого призводить до неминучої загрози (реалізації цієї загрози) життю або здоров’ю пацієнта. Неважливо також, чи внаслідок добросовісної помилки медичного працівника наступили наслідки його дій у вигляді фізичної шкоди для пацієнта або внаслідок професійного неуцтва. У зв’язку з фактичною вираженістю цих наслідків наступає правова відповідальність такої особи, а не у зв’язку з тим, наскільки дотримані положення відповідної інструкції» [501, с. 245]. На його думку, відповідальність за спричинення шкоди життю або здоров’ю в порядку «лікарської помилки» настає незалежно від того, сумлінно чи ні помилявся медичний працівник.

Відповідно до іншої точки зору, висловленої в спеціальній юридичній літературі, «про лікарську помилку говорять в тих випадках, коли несприятливий результат лікування пов’язаний з добросовісною помилкою лікаря, а елементи халатності і недбалості відсутні» [489, с. 38].

В.І. Акопов, підтримуючи достатньо поширене визначення лікарської помилки, запропоноване академіком І.В.

Вважають, що «лікарська помилка» - це дії (бездіяльність) виконавця медичних послуг, що не порушують правил, встановлених законами і звичаями в медицині, і не пов’язані з несумлінним і недбалим ставленням до виконуваної медичної діяльності, а такі, що, проте, призвели до заподіяння шкоди або смерті пацієнта унаслідок добросовісної помилки, що сформувалася з об’єктивних, не залежних від виконавця медичних послуг, причин, які неможливо було передбачати (атиповий перебіг хвороби, непередбачувана алергічна реакція організму пацієнта, невідома хвороба, аномальні анатомічні особливості організму пацієнта, недосконалість діагностики). Таким чином, лікарська помилка з правової точки зору повинна кваліфікуватися як особливого роду випадок, що звільняє від цивільно-правової відповідальності виконавця медичних послуг, що допустив її. Основними ознаками, що кваліфікують медичну помилку, є: дотримання медичним працівником передбачених законом і звичаями правил професійної поведінки; сумлінність поведінки при здійсненні медичної діяльності; об’єктивний характер причин, що призвели до неправильної, помилкової дії (бездіяльності) медичного працівника [555, c. 69]. Однак з цим важко, погодитися, адже, як правило, наслідком лікарської помилки є тілесне ушкодження або смерть.

Вважають, що потрібно вживати термін «медична помилка», а це правомірні та обґрунтовані дії чи бездіяльність особи, яка надає медичні послуги (допомогу), несприятливий наслідок яких пов’язаний з недосконалістю та обмеженістю методів та засобів сучасної медичної науки, важкими об’єктивними умовами медичного втручання, атиповими будовою тіла або функціонуванням окремих органів, нестандартними реакціями організму пацієнта на застосування медичних препаратів чи процедур та виник незалежно від уважності та професійності надавача медичних послуг при відсутності в його діях (бездіяльності) умислу чи інших ознак складу цивільного правопорушення [20, с.

В Японії лікарська помилка, в результаті якої настали тяжкі наслідки для здоров’я пацієнта, кваліфікується як злочин, і відповідно, лікар, який її припустився, притягається до кримінальної відповідальності [378, с. 77-78, 83].

У процесі аналізу цієї проблеми необхідно враховувати три важливі складові її аспекту: теоретичний, юридичний і практичний. Теоретичний аспект дозволяє встановити значення лікарських помилок в медичній діяльності, а також вказати основні шляхи зниження їх числа; юридичний - передбачає правове визначення понять «дефект медичної допомоги» і «лікарська помилка», а також їх місце в системі кримінального і цивільно-правового регулювання. Практичний аналіз вказує на роль розглядуваних явищ у повсякденній діяльності лікаря. Теоретичні спори навколо поняття «лікарська помилка» ведуться до сих пір. В медичній науці і практиці є поняття лікарської помилки. Загалом нею охоплюються хибні висновки і дії лікаря при встановлені діагнозу захворювання, визначенні тактики і методики його лікування. Для юриспруденції важливими є суб’єктивні причини виникнення лікарської помилки, тобто недостатня

професійна підготовка і досвід лікаря, порушення ним службових та етичних засад надання медичної допомоги, недоліки морального характеру медичного працівника.

В Україні спостерігається висока частота лікарських помилок при наданні медичної допомога, законодавче визначення лікарської помилки відсутнє у юриспруденції. Правовий статус лікарська помилка набуває при настанні юридичної відповідальності лікаря за завдання шкоди здоров’ю пацієнта. Необхідно, щоб існувало єдине визначення лікарської помилки як з юридичної, так і з медичної точок зору.

Слід зазначити, що термін «лікарська помилка» був введений в 1928 році патологоанатомом, патологоморфологом І.В. Давидовським, його визначення є основним. У його трактуванні лікарська помилка - добросовісна омана лікаря, яка ґрунтується на недосконалості самої медичної науки і її методів, або в результаті атипового перебігу хвороби, особливого перебігу патологічного процесу або недостатності підготовки лікаря, знань та досвіду, якщо при цьому не виявляються елементи халатності, неуважності або медичної неосвіченості [167, с. 3]. При аналізі цього визначення виникає питання про його практичну значимість. Якщо воно переслідує мету професійної оцінки діяльності лікаря, то під нього можна підвести значну частину буденної медичної роботи, яка як має негативні наслідки, так і не має. Якщо мова йде про відповідальність, то не можна виходити з того, помилявся лікар чи ні, оскільки основною умовою настання відповідальності є наявність наслідків. Будь-яка добросовісна або недобросовісна оманливість сама по собі не завдасть шкоди здоров’ю людини лише до тих пір, поки не приведе до помилкових дій лікаря, які потягнуть за собою несприятливі наслідки. Омана лише передбачає можливість помилкових дій, не будучи сама по собі такою дією. Тому лікарська помилка повинна розглядатися не як омана, а як невиправдане (помилкове) діяння лікаря. З юридичної точки зору випливає, що лікарська помилка не містить факту умислу або халатності з боку медичного персоналу при наданні медичної допомоги.

Під лікарськими помилками розуміють також «хибні дії лікаря під час виконання своїх професійних обов’язків, які є наслідком добросовісної помилки і не містять складу і ознак проступку» [447, с. 5].

Деонтологічний підхід виражений у визначенні наданому А.А. Грандо, за яким лікарською помилкою є добросовісна помилка лікарів у діагнозі, техніці операцій, методах лікування, що виникає або від недовершеності медичної науки у тій чи іншій галузі або від нестатку знань та досвіду лікаря [147, с. 87]. Причини несприятливих наслідків лікарських втручань згідно класифікації судової медицини такі: нещасні випадки, лікарські помилки, проступки та злочини. В окремих випадках ступінь шкідливих наслідків лікарського втручання може бути неадекватна характеру самого втручання. Це залежить від індивідуальних особливостей пацієнта, наприклад відомі випадки смерті пацієнтів під час проколу плеври або на початку самого наркозу. Це і є нещасні випадки, тобто несприятливий для хворого (потерпілого) наслідок медичного втручання, який являється результатом несприятливого збігу обставин.

Причини помилок можуть мати об’єктивний і суб’єктивний характер. До об’єктивних, наприклад, належать причини, які випливають із недостатності наукових знань науки про хворобу, застаріле обладнання. До суб’єктивних - помилки внаслідок недостатності досвіду у конкретного лікаря.

Лікарські помилки завжди залежать від добросовісної омани лікаря і можуть бути пов’язані з неправильними відомостями в області етіології, патогенезу, розпізнання і лікування деяких хвороб, особливо, коли вони мають атиповий перебіг. В інших випадках помилки могло б і не статися, якби була краща кваліфікація лікаря і він зміг би використати в конкретній ситуації свій досвід та знання. Лікарська помилка часто проявляється в неправильному діагнозі основної хвороби та її наслідків. Причини помилкової діагностики - це короткочасне спостереження за хворим, погане використання даних анамнезу, лабораторного, комп’ютерного, інструментального дослідження, рідкість і атиповість перебігу хвороби. Частина лікарської помилки полягає у неправильно вибраних та погано проведених методів лікування (неправильно або пізно призначене лікування, неправильний вибір ліків тощо) [288, c. 443].

На думку І.Ф. Огаркова, головне у лікарській помилці - це добросовісність омани лікаря. В основі помилок лежить недосконалість лікарських знань, методів діагностики і лікування, а також важкі об’єктивні умови, в яких проходить робота лікаря [340, с. 133].

Таким чином, основними характеристиками лікарської помилки є: добросовісність омани лікаря; об’єктивні причини омани.

З вищевикладених характеристик можна зазначити, що об’єктивні причини лікарських помилок зумовлені зовнішніми факторами, а суб’єктивні внутрішніми. Із зовнішньої сторони діяння медичного працівника, яке здійснюється під впливом помилки, виражається у відступленні від передбачених спеціальними актами, інструкціями правил поведінки, що тягне для пацієнтів несприятливі наслідки. Лікарські помилки діляться на такі групи:

- діагностичні - нерозпізнаний або помилковий діагноз;

- лікувально-тактичні - неправильна тактика лікування, неправильні показання до операції;

- лікувально-технічні - неправильне використання медичної техніки, застосування необґрунтованих медичних засобів, неправильне дозування препарату;

- організаційні; - помилки в медичних документах;

-помилки деонтологічного характеру [164, с. 123].

Юристи сьогодні часто використовують термін «дефекти надання медичної допомоги». Якщо є дефекти надання медичної допомоги і вони вплинули на несприятливий розвиток та наслідок хвороби, то у пацієнта є можливість виграти справу. Внаслідок лікарської помилки, вчиненої із заподіянням шкоди здоров’ю пацієнта настає цивільно-правова відповідальність за ст. 1195 ЦК України.

Можливість припуститися помилки існує на всіх етапах діагностики хвороби. Складність діагностики полягає в тому, що нозологічні особливості різних хвороб стираються і на перше місце виступає той чи інший синдром ураження якого-небудь одного органу або системи. У лікарській практиці щодня можна стикнутися з клінічним випадком, який є важким для діагностики. Однак причини лікарських помилок можуть бути пов’язані і з особистісними особливостями лікаря - недостатньо конструктивним мисленням, упередженістю думки, самолюбством і гордістю, схильністю до надлишкового оптимізму або песимізму, нерішучістю характеру, низьким як для лікаря рівнем культури [286, с. 29].

До речі, за відсутності в Україні чіткого визначення поняття «лікарська помилка» керуватися часом доводиться виключно нормами моралі. Етичні засади професійної діяльності лікаря, корені якої виходять з клятви Гіппократа, нині визначені у Клятві лікаря, затвердженій Указом Президента України від 15 червня 1992 року №349 «Про Клятву лікаря» [398]. Тому слід виходити із того, що правомірна, високоморальна поведінка медичного працівника, який взірцево виконує свої професійні та службові обов’язки, повинна всіляко заохочуватись (що передбачено Кодексом законів про працю України, а також умовами колективному договору і правилами внутрішнього трудового розпорядку), а невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків - тягнути за собою настання відповідних заходів юридичної відповідальності. Спираючись на практику, сьогодні під лікарською помилкою розуміють неправильно постановлений діагноз і вибір методів лікування, які у результаті заподіяли шкоду пацієнту. Звідси бачимо, що безуспішність лікування аж ніяк не є лікарською помилкою. Навіть якщо медик поставив неправильний діагноз, але при цьому призначене ним лікування не погіршило стан, пацієнт не може висунути жодної претензії. Наприклад, якщо хворий якийсь час самостійно боровся з болями у спині, а потім прийшов до лікаря, але не отримав результату, то жоден юрист не візьметься за цю справу. Однак, якщо стан пацієнта погіршився, то відповідно це є підставою для звернення до суду [466; 467].

А для доказу того, що саме лікар винен у погіршенні стану хворого, необхідно підняти всю історію хвороби, рецепти, чеки, порівняти дати звернення. Американці, які приділяють питанню лікарських помилок підвищену увагу, констатують, що останнім часом рішення не на користь пацієнта почастішали. І це зважаючи на те, що й американські пацієнти, і німецькі (у Німеччині щорічно фіксують у середньому 200 тисяч скарг на лікарську помилку) свої права знають. Починаючи з того, що можуть самостійно обирати медичний заклад і лікаря, та закінчуючи тим, що жодне рішення або дія лікаря не можуть залишатися для хворого таємницею [345, c. 1].

Насамкінець необхідно зауважити що велику шкоду і постійні лікарські помилки несуть суспільству цілителі або особи, які спекулюють на традиціях народної медицини. Проблема в тому, що ці особи не несуть ніякої відповідальності за результати свого цілительства, так само як і засоби масової інформації, які публікують рекламу різних медичних послуг.

На думку М.М. Малеїної «з юридичної точки зору серед помилок необхідно розрізняти протиправні винні діяння медичних працівників (закладів) і випадки заподіяння шкоди пацієнтові провини. Перше з названих діянь кваліфікується як правопорушення (злочин, провина), що тягне кримінальну, дисциплінарну, цивільну відповідальність; у другому варіанті в наявності випадок - відсутність провини і відповідальності» [298, с. 162-163].’ У зв’язку з цим автор пропонує розрізняти суб’єктивні і об’єктивні причини помилок в процесі лікування. На наш погляд, запропонований автором подвійний стандарт, вживаний до поняття «лікарська помилка», не може бути визнаний правильним. При такому підході два, на наш погляд, різні поняття - лікарська помилка і правопорушення - можуть збігатися, проте було б абсолютно нелогічно змішувати ці поняття.

Отже, питання кваліфікації лікарської помилки представляється надзвичайно важливим, оскільки від конкретного відношення до категорії «лікарська помилка» залежить рішення питання про настання або ненастання відповідальності виконавця, що зробив таку помилку, оскільки аналіз висловлених в літературі думок свідчить про те, що, одними авторами лікарська помилка розглядається як протиправна, винна дія (бездіяльність), що призвело шкоду здоров’ю або смерть, а іншими - як випадкова невинна дія (бездіяльність), що призвела спричинення шкоди. У законі слід вирішити питання про однозначне розуміння лікарської помилки і її правові наслідки.

Помилялися і помилятимуться як досвідчені, так і ті, що тільки приступили до клінічної практики медики, і не визнавати цього - означає не визнавати об’єктивної реальності, впадати в суб’єктивний ідеалізм, оскільки людей, що не помиляються, бути не може [379, с. 68]. У медичній практиці класичний перебіг хвороби зустрічається у незначного числа пацієнтів. Високий рівень індивідуальності людського організму сприяє тому, що хвороба кожної людини також індивідуальна в своїх конкретних проявах, розпізнавання яких представляє для лікаря кожного разу нове нетипове завдання [590].

Позбавити лікаря права на помилку і притягати його до відповідальності щоразу, коли він не зміг безпомилково визначити захворювання і так же безпомилково лікувати його, означає перетворити його високопрофесійну творчу працю на звичайне ремесло, скути ініціативу і бажання прагнути до якнайкращого результату в будь-якій нештатній або особливо складній ситуації.

Негативні наслідки для життя або здоров’я пацієнта можуть настати внаслідок помилкових дій не тільки лікаря, а й інших медичних працівників - фельдшера, медсестри і ін. У подібних випадках доречніше вживати термін «медична помилка», як ширше поняття, що є видовим відносно родового поняття - «професійна помилка». Як справедливо відмічено в літературі, відмінність між поняттями «лікарська» і «медична» помилка полягає лише в суб’єктах, а не по суті, і тому обидва терміни сприймаються як синоніми» [298, с. 162].

Якщо під час взаємин між медичним працівником і пацієнтом мав місце випадок, то вини медичного працівника немає, і саме таке невинне спричинення шкоди в результаті медичного втручання є лікарською помилкою. Одна з умов настання цивільно-правової відповідальності - вина, тому, якщо при наданні медичної допомоги здоров’ю хворого завдана шкода, важливо довести невинність лікаря. Медичному працівникові в цьому разі необхідно довести, що шкода була завдана в результаті невинної дії, а не в результаті дефектів при наданні медичної допомоги, тобто що пацієнтові була надана медична допомога належного об’єму, змісту, якості, але шкода все одно наступила. За загальним правилом цивільно - правова відповідальність не може наставати за відсутності вини заподіювача шкоди (тобто внаслідок лікарської помилки), проте є виключення з цього правила. Так, шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності (тобто для усунення небезпеки, загрозливої самому завдавачу шкоди або іншим особам, якщо ця небезпека за цих обставин не могла бути усунена іншими засобами), повинна бути відшкодована завдавачем шкоди. Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності за наявності шкоди питання про протиправність дії медичного працівника не є основоположним, тому протиправність поведінки не може бути основою юридичної кваліфікації лікарських помилок і дефектів медичної допомоги. Таким чином, на відміну від лікарської помилки, виявлення дефекту медичної допомоги має на увазі певний ступінь вини медичного працівника, і саме вина є основною кваліфікуючою ознакою. Наявність вини медичного працівника тягне настання тієї або іншої відповідальності залежно від ступеня суспільної небезпеки його дій. Тому дефект медичної допомоги вважається юридично значущим поняттям, і факт його наявності матиме відповідне юридичне значення при встановленні міри покарання.

Також зазначають, що виділяють злочинні дії при трансплантації органів [333, с. 155-160].

Таким чином, юридична кваліфікація лікарських помилок засновується на двох поняттях «шкода» і «вина». Юридично значущим є некваліфіковане проведення діагностики, лікування, реабілітації хворого, організації медичної допомоги, яке призвело до негативних наслідків у формі шкоди. Із медичної термінології найбільш близьким до цих юридичних термінів є поняття «небажаний результат надання медичної допомоги». Небажані результати надання медичної допомоги можуть виникнути як з вини медичного працівника так і за відсутності його вини. Важливим критерієм, який визначає поняття лікарської помилки - наявність або відсутність вини лікаря у завданні шкоди здоров’ю пацієнта.

З вищевикладеного можемо зробити такі висновки:

1) при виникненні лікарської помилки важливу роль відіграє лікарський фактор, тобто освіта - неякісна підготовка фахівців у вузах, досвід та знання лікаря, відсутність професіоналізму та незнання породжують помилку; 2) лікарські помилки виникають на всіх етапах обстеження і лікування хворих, від цього ніхто не застрахований; 3) лікарських помилок буде менше, якщо лікарі будуть дотримуватися стандартів діагностики та лікування введених МОЗ України; інформувати пацієнтів про хід лікування; 4) з юридичної точки зору лікарську помилку необхідно кваліфікувати як дії лікаря у випадках необхідності її надання, при яких повністю відсутній умисел або необережність, тобто добросовісна омана лікаря, яке визначається рядом несприятливих факторів, таких як недосконалість медичних знань і методів обстеження, індивідуальні особливості протікання хвороби в деяких хворих, недостатність знань і досвіду у лікаря або інших об’єктивних причин, які застосовуються до конкретних ситуацій; 5) попередження лікарських помилок вимагає проведення відповідного контролю і комплексу заходів, які сприяють підвищенню кваліфікації лікаря, виховання в них відчуття відповідальності по відношенню до пацієнтів, обговорення таких випадків на конференціях лікувально-профілактичних установ, на клініко-анатомічних конференціях тощо. Важливу роль відіграють видання посібників, в яких висвітлюються помилки діагностики по окремим медичним спеціальностям. Лікарські помилки зменшить медична апаратура, тобто матеріально технічна база; 6) є необхідність у створенні лікарської комісії при управлінні охорони здоров’я, де б кваліфікованими юристами та лікарями розглядалася суть лікарської помилки.

Отже, на нашу думку, лікарська помилка - погіршення стану хворого або його смерть, спричинені призначеним неправильно, не за стандартом МОЗ України обстеженням, лікуванням та профілактичними заходами, а також відсутність відповідних знань лікаря.