<<
>>

4.4. Захист трудових прав та законних інтересів працівників професійними спілками

Особливістю захисту трудових прав працівників від будь-яких порушень з боку роботодавця є те, що така правозахисна діяльність здійснюється не лише державними органами, але й громадськими організаціями. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [228], профспілки створюються з метою представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. У Законі України «Про об’єднання громадян» зазначається, що об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод (ст.

1); громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» що професійна спілка (профспілка) – це добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). У ст. 243 Кодексу законів про працю України зазначено, що відповідно до Конституції України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати професійні спілки з метою представництва, здійснення і захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі професійних спілок. Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцем, а також з іншими об’єднаннями громадян.

Профспілки відіграють важливу роль у реалізації, охороні та захисті прав, свобод та законних інтересів працівників. Профспілки сьогодні є найбільш вагомим і найбільш структурованим сегментом громадянського суспільства. Вони об’єднують у своїх лавах понад 16 млн. чоловік, переважну частину яких становлять працюючі в різних сферах економічної діяльності (наймані працівники та дрібні підприємці, фермери), а також студентська молодь та працюючі пенсіонери. Профспілки з-поміж інших інститутів громадянського суспільства потенційно є найбільш потужним впливовим суб’єктом конституційного права та громадського контролю за діяльністю влади [435, с.3-6]. На думку В.І.Прокопенка, профспілки відіграють важливу роль у розвитку політичної системи Української держави, подальшому розгортанні демократії, розширенні участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, удосконаленні державного апарату, підвищенні активності громадських організацій, зміцненні правової основи державного і громадського життя, розширенні гласності та врахуванні громадської думки [143, с.116].

За підрахунками фахівців профспілки в різних організаційно-правових формах беруть участь у вирішенні майже 200 питань, які стосуються організації і оплати праці, нормування робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, соціально-правового захисту працівників [436, с.106; 437, с.157-158]. Ці питання стосуються як індивідуальних, так і колективних прав працівників. Колективні права працівників профспілки захищають незалежно від того, є вони членами цих профспілок чи ні.

У питаннях індивідуальних прав та інтересів працівників профспілки мають право на представництво прав та інтересів лише своїх членів у порядку, передбаченому законодавством і статутами профспілок. При цьому профспілки мають право представляти своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, а також до міжнародних судових установ.

Водночас профспілки та їх об’єднання ведуть колективні переговори, здійснюють укладання колективних договорів, генеральних, галузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників у порядку, встановленому законо­давством, а також здійснюють контроль за виконанням колективних договорів і угод. Таким чином, профспілки захищають право громадян на працю, беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики в галузі трудових відносин, оплати та охорони праці, соціального захисту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про організації роботодавців» [438], ст.4 Закону України «Про соціальний діалог в Україні» [439], профспілка виступає як сторона соціального діалогу. З огляду на це, держава визнає профспілки повноважними представниками працівни­ків і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками щодо їх реалізації, сприяє профспілкам у вста­новленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об'єднаннями, навчанні профспілкових кадрів, спільно з профспілками забезпечує підвищення рівня їх знань щодо правового, економічного та соціального захисту працівників.

Відмітимо, що за роки незалежності в Україні та в інших країнах СНД відбулося відродження профспілок. Сьогодні профспілкові лідери й учені уважно вивча­ють світовий досвід профспілкового руху. Профспілки значно активізували свою захисну функцію і впливають дієвим чином на законотворчу діяльність щодо реалізації економічних реформ [440, с.29].

Зміни в політичній, економічній та ідеологічній сферах України призвели до появи альтернативних профспілок. Після 1990 року, крім тих, що існува­ли раніше і правонаступником яких є Федерація профспілок України, утво­рились нові профспілки. Новоутворені профспілки виявляють активність у взаємовідносинах між роботодавцями та найманими працівниками, намагаються дієво захищати їх інтереси. Вони, на відміну від традиційних, закликають трудящих до активної боротьби за свої права [441, с.30-31].

Указуючи на функції профспілок, учені не дотримуються єдиної точки зору на їх спрямованість та перелік. І.Чумаченко до таких відносить захисну, реформаторську, партнерську (соціальний діалог), юридичну, протекціоністську, представницьку, інформаційно-консультативну, навчально-освітню та виховну функції [442, с.332]. Г.І.Чанишева і Н.Б.Болотіна акцентують увагу на двох функціях профспілок: представницькій та захисній [443, с.429]. Г.К.Москаленко до останніх відносить захисну, виробничо-економічну, культурно-виховну, організаційну функції [444, с.48-53]. О.С.Пашков та О.В.Смирнов зазначають, що функції профспілок поділяються на такі види: виробнича, виховна, культурна, захисна, міжнародна [445, с.140].

Зміст основних функцій профспілок визначається їх цілями та завданнями. Як уже зазначалося, метою профспілок є захист трудових прав, свобод та законних інтересів працівників, а також представництво останніх у взаємозв’язках з іншими суб’єктами трудового права. Відповідно, основною функцією профспілок буде саме захисна функція. На це прямо вказує О.В.Смирнов [336, с.76].

Захисна функція профспілок не виникає сама по собі, а є логічним продовженням захисної функції взагалі трудового права України [446, с.123]. Підкреслимо, що виникнення трудового права було обумовлене необхідністю захисту трудових прав найманих працівників [195, с.25].

У розвитку профспілкового руху були моменти, коли на профспілки державою покладалися не властиві їм функції. Оскільки виконання таких функцій базувалось на нормативно-правових актах, то вони набували характеру владності. В окремих випадках профспілки почали виступати від імені держави, видавати навіть нормативно-правові акти спільно з державними органами, а в окремих випадках і самостійно.

Таким чином, профспілки були створені заради захисту, охорони й забезпечення прав, свобод та законних інтересів працівників. Основній меті профспілок відповідає саме захисна функція останніх. Виходячи з вищевикладеного, зробимо висновок: 1) основною функцією профспілок є захисна функція; 2) реалізація даної функції здійснюється в формі соціального діалогу з іншими суб’єктами трудового права. Усі інші функції профспілок, названі вченими вище, мають другорядне щодо даної функції значення, деталізують та конкретизують останню; декотрі з названих функцій взагалі не можна віднести до даного явища, бо вони мають зміст не функцій, а форм чи способів реалізації правозахисної функції профспілок. Однак, у профспілок немає мети здійснювати реформи в суспільстві чи на підприємстві, в організації, установі. Не можна серед функцій профспілок називати й партнерську функцію: це не основний напрямок дії профспілкових організацій, а форма, у якій здійснюється реалізація правозахисної функції. Як пише Ф.Цесарський, захисна функція профспілок «реалізується в формі участі профспілок у відносинах соціального діалогу, включаючи відносини щодо встановлення умов праці на підприємствах» [447, с.187]. Сумнівною є і згадувана протекціоністська функція, бо протекційність насамперед передбачає загальну опіку над кимось або чимось [98, с.71-74]. Беззаперечно, профспілки в своїй діяльності не ставлять собі за мету цілковиту опіку над працівниками – їх справа полягає в захисті прав, свобод та законних інтересів останніх. Названі дослідником юридична та інформаційно-консультативна функції за своєю сутністю є не функціями, а способами досягнення цілей профспілок. Не можна погодитися з автором і в тому, що профспілки покликані виконувати навчально-освітні та виховні завдання і функції. Це справа спеціальних освітніх установ, а не профспілок.

Захист і охорона трудових та соціально-економічних прав, свобод та законних інтересів працівників профспілками здійснюється під час їх взаємодії з іншими суб’єктами трудового права. Взаємовідносини профспілок з іншими учасниками трудових відносин щодо реалізації правозахисної та інших функцій мають характер соціального діалогу, основними ознаками якого є гнучкість взаємовідносин з тим чи іншим суб’єктом трудового права і вирішення усіх питань шляхом взаємопорозуміння. Г.І. Чанишева пише: «Соціальне партнерство вирізняється унікальністю і багатогранністю, воно водночас являє собою й ідеологію, і філософію, і правове явище. Його становлення і розвиток нерозривно пов’язані з формуванням громадянського суспільства, у якому соціальне партнерство виступає важливою складовою частиною формування демократичної, соціальної, правової держави, у якій соціальне партнерство є основою державної політики, а сама держава виступає гарантом соціального діалогу і покликана створювати сприятливі умови для його розвитку. Соціальне партнерство є невід’ємним атрибутом «соціальності» держави. У такій державі стрижневою ідеєю соціального діалогу є положення про необхідність «забезпечення збереження громадської злагоди на засадах консенсусу» [130, с.89]. Відтак, партнерські взаємовідносини зорієнтовані не на протистояння, а на досягнення оптимального балансу в реалізації інтересів сторін соціального діалогу, коли роботодавець стабільно одержує прибутки, а найманому працівнику забезпечені гідні умови існування. Це такий тип відносин, у якому об’єктивно зацікавлені всі найважливіші соціальні групи, держава в цілому і на підставі якого досягається соціальна стабільність суспільства, його прогресивний, соціально-економічний розвиток. Отже, захисна функція профспілок має однією зі своїх форм відносини соціального діалогу, у яких головною метою виступає знаходження компромісів, узгодження інтересів різних суб’єктів: працівників, роботодавців та держави. Участь у відносинах соціального діалогу як окремого суб’єкта, що представляє та захищає інтереси працівників, обумовлюється правовим статусом профспілок.

Потрібно звернути увагу на зміну статусу профспілок у Законі України «Про соціальний діалог в Україні», у ст. 4 якого профспілкову сторону визнано стороною соціального діалогу на національному, галузевому, територіальному та локальному рівнях. Так, на національному рівні стороною соціального діалогу є профспілкова сторона, суб’єктами якої є об’єднання профспілок, які мають статус всеукраїнських; на галузевому рівні – профспілкова сторона, суб’єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об’єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; на територіальному рівні – профспілкова сторона, суб’єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об’єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; на локальному рівні – сторона працівників, суб’єктами якої є первинні профспілкові організації, а у разі їх відсутності – вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (представник) працівників. Визнання профспілок стороною соціального діалогу, на нашу думку, суперечить Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», яким профспілкам надано статус представників працівників.

Правовий статус профспілкових організацій безпосередньо пов’язаний з конституційним становищем особистості як громадянина і його правовим статусом як працівника. Річ у тім, що правові можливості, надані профспілкам, слугують одночасно і можливостями працівника: останній знаходиться під захистом профспілок і може будь-коли звернутися до них за захистом своїх трудових чи соціально-економічних прав [448, с.29]. Правовий статус профспілок є логічним продовженням правового статусу людини, громадянина, працівника. З огляду на це, видається сумнівною висловлена в літературі думка, що напрямки і функції діяльності профспілкових організацій, їх права обумовлені правами і обов’язками державних органів, підприємств, установ [91, с.139].

Поняття правовий статус має багатоаспектний характер і широкий обсяг. Дотепер у науковій літературі точаться дискусії з приводу визначення його основних ознак, складових і поняття. Звісно, наукове обґрунтування визначення правового статусу профспілок передбачає аналіз теоретичних положень щодо його загальноправового поняття. Пізнання будь-якого явища здійснюється як шляхом сходження від окремого до загального, так і з’ясування суті окремого шляхом дослідження його соціального призначення та більш широкого поняття, явища чи процесу. Слушною з цього приводу є думка А.С.Мордовця та В.Н.Синюкова: «Проблема правового статусу особистості важлива та багатогранна. Вона порушує всю діалектику відносин людини і суспільства, громадянина і держави. Його дослідження дозволяє проникнути (з позиції історії та сучасності) в суть політичних процесів і правових систем, поглибити уявлення про права та свободи людини, про стан правової свідомості, правової культури суб'єктів правовідносин і про зміст останніх, пізнати матеріальні, духовні, інші інтереси індивідів, глибоко дослідити систему гарантій забезпечення прав та свобод людини і громадянина. У науковій літературі розрізняють загальний соціальний статус особистості та його різновиди» [100, с.480].

Таким чином, підвищений інтерес юридичної науки до категорії юридичного статусу суб’єктів обумовлений перш за все соціальною значущістю тих суспільних зв’язків, які складають його фактичний зміст. «Наділення громадян та організацій правовим статусом являє собою необхідну стадію в механізмі правового регулювання суспільних відносин, у процесі переведення нормативності права в упорядкованість суспільних зв’язків» [449, с.38]. В.М.Горшеньов зауважує, що правовий статус є важливою ланкою в механізмі правового регулювання різних за характером і змістом суспільних відносин [362, с.57].

Досягнення правозахисних цілей та виконання поставлених перед профспілками завдань здійснюється шляхом наділення останніх відповідними правами та кореспондуючими їм обов’язками. Сукупність цих прав та обов’язків і утворює систему повноважень профспілок у сфері захисту прав, свобод та законних інтересів працівників. «Повноваження – це точно визначений обсяг прав та обов’язків, яким наділяється той чи інший орган для виконання покладених на нього завдань і функцій» [450, с.20].

Багатогранна діяльність профспілок щодо захисту трудових та соціально-економічних прав працівників стала підставою для наділення їх різнорідними правами в цій сфері. Багатоаспектність відповідних прав профспілок ускладнює роботу по їх класифікації. Чисельність прав профспілок засвідчує кількість статей Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [228]. Таких статей вісімнадцять. Майже кожна з них має багато частин, які також визначають конкретні права профспілок. На багатогранність прав профспілок вказують назви цих статей, які визначають ту чи іншу сферу їх правозахисної діяльності. Серед таких сфер слід відокремити такі: нормотворчу, контрольну, працевлаштування, соціально-побутову, соціально-захисну, житлову, соціально-економічну, культурно-освітню, охорони здоров'я, господарчу, фінансову, інформаційну. Численні і форми реалізації цих прав. Про розмаїття таких форм можна зробити висновок, проаналізувавши зміст статей Закону, у яких визначаються права профспілок. Зміст цих статей перевантажений словосполученнями, які характеризують форми реалізації своїх прав профспілками, зокрема, укладають та контролюють, вирішують питання, розробляють, беруть участь, представляють, приймають рішення, дають згоду або відмовляють, разом із роботодавцем розподіляють, управляють, ведуть колективні переговори, здійснюють представництво. З огляду на це, вчені й досі намагаються відшукати єдиний критерій поділу й систематизації прав профспілок.

Так, В.І.Прокопенко поділяє права профспілок таким чином: спільні з роботодавцем права; погоджувальні права, коли право вирішення питання належить роботодавцеві, але він повинен попередньо погодити вирішення цих питань з профспілковим органом; право на участь профспілкових органів у вирішенні виробничих питань роботодавцем [451, с.122]. М.В.Молодцов, О.М.Крапівін та В.І.Власов відзначають, що профспілки мають право на сприяння зайнятості, на ведення колективних переговорів, укладення угод, колективних договорів і контроль за їх виконанням, на участь у врегулюванні колективних трудових спорів. Для них установлені особливі права на взаємодію з роботодавцями, їх об'єднаннями, органами державної влади, місцевого самоврядування, на участь у колективних органах управління підприємств. «Їм гарантується безоплатна і безперешкодна інформація з соціально-трудових питань, участь в підготовці й підвищенні кваліфікації профспілкових кадрів» [139, с.463-464]. Г.І.Чанишева та Н.Б.Болотіна права профспілок класифікують за наступними групами: права щодо встановлення на підприємствах, регіональному, галузевому, національному рівнях колективних умов праці; права в сфері застосування чинного законодавства про працю; права щодо контролю за дотриманням трудового законодавства [443, с.429].

Розмаїття поглядів учених стосовно класифікації прав профспілок – закономірне явище, обумовлене широтою сфери їх захисної діяльності. Видається доцільним класифікувати названі права за трьома підставами: а) за ступенем важливості їх для захисту прав працівників; б) за функціональним призначенням; в) за сферою правозахисної діяльності. На нашу думку, така трьохрівнева класифікація прав профспілок надасть змогу більш глибоко дослідити характер і природу останніх.

Основним правом профспілок, їх об’єднань є право представляти і захищати права та інтереси членів профспілки. Зміст цього права визначається у ст. 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності», відповідно до якої профспілки, їх об’єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян. У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках. У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.

Таким чином, профспілки мають право на захист індивідуальних і колективних прав, свобод та законних інтересів працівників. Дане право реалізується профспілками в формі представництва своїх членів у будь-яких органах чи організаціях, у відносинах з різними суб’єктами трудового права. Отже, представництво є не лише правом, але й формою реалізації інших прав профспілок.

Поняття «представництво» має два різні, але взаємопов’язані ракурси. Водночас, варто звернути увагу на частину першу ст.19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності», де вказується, що профспілки здійснюють представництво і захист «трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок». Однак, працівники, окрім трудових та соціально-економічних прав та інтересів, мають також й інші права та інтереси. Йдеться про культурні права працівників, їх права в сфері освіти та охорони здоров’я. Названі права працівників знайшли своє місце в більшості локальних нормативно-правових актів, зокрема колективних договорах та угодах. Якби не було цих прав, який би сенс був у включенні низки статей до Закону з наступними назвами: «Право профспілок, їх об’єднань на створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних та інших організацій» (ст. 29), «Повноваження профспілок, їх об’єднань щодо питань охорони здоров’я громадян, фізичної культури, спорту, туризму та охорони довкілля» (ст. 30), «Права профспілок, їх об’єднань у сфері захисту духовних інтересів трудящих» (ст. 31). З іншого боку, не зрозуміло, чому законодавець відокремлює трудові та соціально-економічні права, адже загальновизнаним є те, що трудові права є невід’ємним елементом більш загальної групи соціально-економічних прав [95, с.162-165]. Зважаючи на викладене, видається доцільним застосовувати терміни не «трудові та соціально-економічні права членів профспілок», а: «трудові та інші права членів профспілок».

У розділі другому Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності у назві багатьох статей застосовується термін «право», в інших – «повноваження». Наприклад, «Право профспілок, їх об’єднань на ведення колективних переговорів та укладення колективних договорів і угод» (ст.20), «Повноваження профспілок, їх об’єднань щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю» (ст.21), «Права профспілок, їх об’єднань у забезпеченні зайнятості населення», (ст.22), «Права профспілок, їх об’єднань щодо соціального захисту та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян», (ст.23), «Повноваження профспілок, їх об’єднань щодо питань охорони здоров’я громадян, фізичної культури, спорту, туризму та охорони довкілля» (ст.30). Таке розмаїття в ключовому понятті назв статей викликає певні незручності не лише при їх розумінні, але й при застосуванні.

Поняття «права» та «повноваження» мають різне етимологічно-семантичне навантаження. Право – це забезпечена державою можливість діяти певним чином, що визначена саме в нормах права. Повноваження – це суб’єктивні права і обов’язки одночасно [452, с.10]. Звідси, повноваження є більш широкою категорією, ніж права, бо включають окрім останнього ще й обов’язки. Отож, у деяких статтях даного розділу йдеться лише про права, а в деяких також і про обов’язки. Видається, це шкодить відповідній правозастосовчій практиці. Якщо в назві статті використовується поняття «право», то виходить, що профспілки на власний розсуд вирішують – застосовувати їм це право чи ні.

Природно, така постановка питання значно погіршить стан захисту прав, свобод та законних інтересів працівників. Так, ст. 23 Закону називається «Права профспілок, їх об’єднань щодо соціального захисту та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян». Структура цієї статті проста і має лише одну частину наступного змісту: «Профспілки, їх об’єднання беруть участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розробці соціальних програм, спрямованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Якщо керуватися загальноприйнятим розумінням права як забезпеченої державою можливості тієї чи іншої поведінки, то вийде, що профспілки на власний розсуд вирішують – брати їм участь у зазначених діях чи ні. Зрозуміло, це не відповідатиме основному призначенню профспілок брати активну участь у захисті прав, свобод та законних інтересів працівників. Захисна діяльність профспілок значно втратить свою ефективність, якщо вони кожний раз вирішуватимуть – брати їм участь у захисті трудових прав чи ні. Виходячи з назви статті, в змісті норми права слід було писати не «беруть участь», а «можуть брати». У такому випадку сенс назви статті та її змісту відповідали б один одному. Однак, у змісті статті зазначається не «можуть брати», а «беруть участь». Формулювання «беруть участь» є категоричним і передбачає, що завжди, коли виникатимуть необхідні для цього юридичні факти, профспілки виконуватимуть перелічені в нормі права дії. Тобто й сам законодавець має на увазі не право профспілок, а ще й обов’язок, відповідно до якого профспілкові організації повинні діяти, а не вибирати між двома варіантами: діяти чи не діяти.

Усунути таку суперечність між назвами статей та їх змістом можна двома способами. По-перше, доцільно, щоб кожна назва статті містила термін «повноваження», а не «право», як це зроблено в деяких випадках. По-друге, доцільно змінити назву розділу на «Повноваження профспілок, їх об’єднань». Удосконалення щодо викладання нормативного матеріалу, зроблені законодавцем відповідно до наших зауважень, зроблять непотрібною ст. 36 «Обов’язки профспілок, їх об’єднань щодо захисту прав та інтересів своїх членів», котра має наступний зміст: «Профспілки, їх об’єднання, здійснюючи представництво та захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, повинні додержуватися Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів, а також викону­вати колективні договори та угоди, які вони уклали, та взяті на себе зобов'язання». Зайвість такої статті обґрунтовується наступним. По-перше, ця норма права дублює положення, зазначене в ст. 68 Конституції України, що кожний зобов’язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України. По-друге, якщо ми в кожній статті розділу другого Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [228] позначимо, що профспілки мають не право, а повноваження, то буде зрозумілим, що останні не лише мають право на певні дії в сфері захисту прав працівників, а зобов’язані це робити.

Як вже відзначалося, основним правом профспілок є право на захист трудових прав та інтересів працівників. Відповідно, усі інші права профспілок виконують деталізуючу і конкретизуючу роль щодо їх права на захист трудових прав працівників. Йдеться про права профспілок, що містяться в ст.ст. 20-35 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а саме: право профспілок, їх об'єднань на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів і угод; повноваження щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю; права на забезпечення зайнятості населення; права на соціального захисту та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян; права в галузі соціального страхування та соціального забезпечення; права на управління підприємствами та при зміні форм власності; права на вирішення трудових спорів; право на організацію страйків та проведення інших масових заходів; право на інформацію з питань праці та соціально-економічного розвитку; право на створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних та інших організацій; повноваження з питань охорони здоров'я громадян, фізичної культури, спорту, туризму та охорони довкілля; права в сфері захисту духовних інтересів трудящих; права на захист житлових прав громадян; право на притягнення до відповідальності посадових осіб; право власності профспілок; право на господарську та фінансову діяльність.

Необхідність у визначенні такої кількості конкретизуючих, деталізуючих, доповнюючих прав обумовлена занадто загальним і багатоаспектним характером основного права профспілок. Право профспілок на захист прав, свобод та законних інтересів працівників має конституційно-декларативний характер і для своєї реалізації потребує більш конкретних заходів, способів та прийомів. Ці заходи, способи та прийоми отримують нормативне визначення у вищенаведених статтях. Безумовно, що надійний захист трудових прав не буде забезпечений без активної участі профспілок в колективно-договірному процесі, здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю, якщо роботодавець та державні органи не будуть надавати профспілкам інформацію з питань праці та соціально-економічного розвитку.

Класифікуючи права профспілок за функціональним призначенням, слід відмітити, що даний критерій прямо пов’язаний з порядком розвитку трудових правовідносин. Так, існують права профспілок на захист прав та інтересів працівників щодо забезпечення їхньої зайнятості. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», профспілки беруть участь у виробленні державної політики зайнятості населення, державних та територіальних програм зайнятості, проводять спільні консультації з цих проблем з роботодавцями, їх об’єднаннями, а також з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пропонують заходи щодо соціального захисту членів профспілок, які вивільнюються в результаті реорганізації або ліквідації підприємств, установ, організацій, здійснюють контроль за виконанням законодавства про зайнятість.

Повноваження профспілок щодо забезпечення захисту працівників від безробіття та його наслідків визначаються законодавством і колективними договорами та угодами. Ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання профспілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, про кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнення. Роботодавець не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом’якшенню несприятливих наслідків будь-якого звільнення. Також профспілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення термінів або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов'язаних з вивільненням працівників. Вони мають право брати участь і проводити відповідні консультації з питань залучення і вико­ристання в Україні іноземної робочої сили.

Профспілки беруть активну участь у встановленні основних умов праці, зокрема, під час укладання колективного договору. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», вони ведуть колективні переговори, здійснюють укладання колективних договорів, генеральної, галузевих, регіональних угод від імені працівників. Під час укладання колективних договорів профспілки, разом з роботодавцем, торкаються численних питань, які виникають у процесі трудової діяльності працівників, захищаючи при цьому права, свободи та законні інтереси працівників.

У ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» [453] йдеться про те, що зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Наприклад, у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: змін в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); установлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу в формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Водночас, профспілки не лише беруть участь у встановленні різних за характером і змістом умов праці, але і контролюють їх дотримання й виконання. Про це йдеться у частині п’ятій ст. 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», у якій зазначено, що профспілки, їх об’єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об’єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об’єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди в зазначений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.

Важливу роль профспілки виконують і в сфері здійснення громадського контролю за додержанням трудового законодавства. Виходячи зі змісту ст. 21 Закону, проекти законів, які стосуються соціально-економічних відносин, подаються відповідними органами виконавчої влади з урахуванням пропозицій всеукраїнських профспілок, їх об’єднань. Проекти нормативно-правових актів, які стосуються трудових відносин або соціального захисту громадян, розглядаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з урахуванням думки відповідних профспілок, об’єднань профспілок. Профспілки, їх об’єднання мають право вносити пропозиції суб’єктам права законодавчої ініціативи і відповідним органам державної влади про прийняття або внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів, які стосуються соціально-трудової сфери. Вони мають право брати участь у розгляді органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також роботодавцями, їх об’єднаннями, іншими об’єднаннями громадян своїх пропозицій. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами в колективному договорі з додержанням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. У разі, якщо колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров’ю працівників профспілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників.

Профспілки мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них. Для здійснення цих функцій профспілки, їх об’єднання можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, затверджувати положення про них. Уповноважені представники профспілок мають право вносити роботодавцям, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування подання про усунення порушень законодавства про працю, які є обов’язковими для розгляду, та в місячний термін одержувати від них аргументовані відповіді.

Багато прав профспілок торкається забезпечення безперешкодного розвитку трудових правовідносин. Відмітимо лише декілька зі статей Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»: «Права профспілок в управлінні підприємствами та при зміні форм власності» (ст.25), «Права профспілок, їх об’єднань у вирішенні трудових спорів» (ст.26), «Право профспілок, їх об’єднань на організацію страйків та проведення інших масових заходів» (ст.27), «Право профспілок, їх об’єднань щодо притягнення до відповідальності посадових осіб» (ст.33).

І остання група прав профспілок відноситься до соціального забезпечення життєдіяльності як працюючих, так і колишніх працівників. Відповідно до ст. 23 названого Закону, профспілки, їх об’єднання беруть участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розробці соціальних програм, спрямованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 24 Закону, профспілки беруть участь в управлінні державним соціальним страхуванням як представники застрахованих осіб. за принципами соціального діалогу беруть участь в управлінні державним соціальниим страхуванням. Законом передбачено повноваження профспілок, їх об’єднань щодо питань охорони здоров’я громадян, фізичної культури, спорту, туризму та охорони довкілля. Профспілки організовують і здійснюють громадський контроль за реалізацією прав членів профспілки в сфері охорони здоров’я, медико-соціальної допомоги. Вони беруть участь у діяльності експертних, консультативних та наглядових рад при органах та закладах охорони здоров’я, а також можуть брати участь у розвитку масової фізичної культури, спорту, туризму, створенні та підтримці спортивних товариств і туристичних організацій. Профспілки також беруть участь в охороні довкілля, захисті населення від негативного екологічного впливу, сприяють діяльності громадських природоохоронних організацій, можуть проводити громадські екологічні експертизи, здійснювати іншу не заборонену законом діяльність у цій сфері.

Підсумовуючи розгляд прав профспілок за функціональним призначенням, визначимо наступну їх класифікацію: 1) щодо забезпечення зайнятості населення; 2) щодо встановлення основних умов праці; 3) щодо контролю за дотриманням трудового законодавства та умов праці; 4) щодо безперешкодного розвитку трудових правовідносин; 5) щодо соціального захисту та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян.

Найскладнішою з усіх запропонованих нами класифікацій прав профспілок, мабуть, буде класифікація останніх за сферою захисної діяльності. Складність такої класифікації міститься в самій багатосферності названої діяльності. Трудові відносини утворюють складну, багаторівневу структуру взаємовідносин як між працівниками та роботодавцями, так і іншими суб’єктами трудового права. Представляючи працівників, профспілки стають учасниками найрізноманітніших суспільно-трудових, соціально-економічних та організаційних відносин, які виникають, розвиваються й припиняються в різних сферах функціонування сучасного цивілізованого суспільства. У зв’язку з тим, що профспілки здійснюють саме захисну діяльність, ми й класифікували права за сферою цієї діяльності. Отже, захисна діяльність профспілок здійснюється в сфері зайнятості населення та працевлаштування громадян; укладення, виконання та припинення трудового договору; охорони праці; робочого часу та часу відпочинку; оплати праці; встановлення гарантій і компенсацій; дисципліни праці; контролю за дотриманням законодавства про працю; управління підприємствами, установами, організаціями; трудових спорів; відповідальності будь-яких суб’єктів трудового права за порушення трудового законодавства; соціального та правового захисту працівників; пенсійного забезпечення.

Охорона і захист трудових та соціально-економічних прав, свобод та законних інтересів працівників профспілками здійснюється під час їх взаємодії з іншими суб’єктами трудового права. Взаємовідносини профспілок з іншими учасниками трудових відносин щодо реалізації захисної та інших функцій мають характер соціального діалогу, основними ознаками якого є гнучкість взаємовідносин з тим чи іншим суб’єктом трудового права і вирішення усіх питань шляхом взаємного порозуміння. При розробці моделі взаємодії об’єднань працівників, роботодавців та держави слід чітко визначити їх роль як соціальних партнерів. З одного боку, держава має встановлювати правила існування взаємних відносин, формуючи зако­нодавство про соціальний діалог з урахуванням міжнародних стандартів, світового досвіду, національних умов і практики, з іншого, вона повинна забезпечувати їхнє додержання; служити гарантом спільних інтересів; тобто сприяти прове­денню колективних переговорів на різних рівнях; ефективним консультаціям і співробітництву між органами державної влади та організаціями працівників і роботодавців, установлювати мінімальні соціальні стандарти. Держава повинна залишити певний простір для організацій роботодавців і найманих працівників, які повинні самостійно вести переговори щодо встановлення умов праці, вирішення різних соціально-економічних питань без втручання з боку органів державної влади.

Аналіз чинного законодавства свідчить про те, що профспілкам надані досить широкі повноваження із захисту трудових прав та законних інтересів працівників. Однак у деяких випадках профспілки не повною мірою використовують надані їм повноваження із захисту трудових прав працівників. Так, частиною п’ятою ст. 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що у разі порушення роботодавцями, їх об’єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об’єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у зазначений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду. Проте у судовій практиці таких справ фактично немає.

Визнання захисної функції основною функцією профспілок в умовах ринкової економіки необхідно відобразити у новому Трудовому кодексі України. Натомість у проекті норми, що закріплюють повноваження профспілок із захисту трудових прав та законних інтересів працівників, взагалі відсутні. Видається доцільним доповнити Книгу сьому проекту Трудового кодексу окремою главою «Захист трудових прав та законних інтересів працівників професійними спілками», до якої включити норми про право професійних спілок на здійснення контролю за дотриманням трудового законодавства, виконанням умов колективних угод і колективних договорів; прийняття рішень роботодавцем з урахуванням думки виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника); порядок урахування думки виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) при прийнятті локальних нормативно-правових актів; порядок попереднього погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) при розірванні трудового договору за ініціативою роботодавця; гарантії працівникам, які входять до складу виборних колегіальних органів профспілкових організацій і не звільненим від основної роботи; гарантії звільненим профспілковим працівникам; гарантії права на працю працівникам, які є членами виборного профспілкового органу. У зазначеній главі доцільно закріпити обов’язки роботодавця із створення умов для здійснення діяльності виборного органу первинної профспілкової організації, а також передбачити відповідальність за порушення прав професійних спілок.

<< | >>
Источник: АНДРІЇВ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ. СИСТЕМА ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ ТА МЕХАНІЗМ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2012. 2012

Еще по теме 4.4. Захист трудових прав та законних інтересів працівників професійними спілками:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -