<<
>>

2.2. Проблеми правової природи матеріальної відповідальності сторін трудових відносин

Дослідженню питання галузевої належності матеріальної відповідальності сторін трудового договору приділялось достатньо уваги в юридичній літературі. В.С. Венедиктов, М.Й. Бару, Е.С.

Белінський, С.С.Каринський, Р.З. Лівшиць, А.Р. Мацюк, П.Р. Стависький та інші вчені зробили свій вагомий внесок щодо встановлення факту самостійності матеріальної відповідальності як виду юридичної відповідальності і як виду трудо-правової відповідальності. Що ж спонукає ще і ще раз звертатися до цього питання? По-перше, викликані ринковою реформою ті зміни, які сталися в фактичних трудових відносинах та їх правовому регулюванні: це і дія закону вартості в трудових відносинах, що деякою мірою наблизив їх до цивільно-правових, і цього не можна не помічати; і поява безлічі робо­тодавців - юридичниих осіб, заснованих на різних формах власності - державній, колективній, приватній; це і юридичне закріплення нового ро­ботодавця - фізичної особи, яка є стороною трудового договору, а отже, і стороною матеріальної відповідальності, та інші зміни, що позначилися на особливостях галузевої належності матеріальної відповідальності. Ряд відмітних рис, які давали можливість відмежувати матеріальну відповідальність у трудовому праві від майнової відповідальності в цивільному праві, поступово зникають, натомість з’являються нові, ще не досліджені в науці трудового права. На дослідженні цих особливостей доцільно зупинитись.

По-друге, у зв’язку із введенням у чинне законодавство, в тому числі і трудове, поняття моральної шкоди, виникає питання про галузеву належність відповідальності за заподіяння моральної шкоди, викликаної порушенням трудових обов’язків сторонами трудового договору.

По-третє, не дослідженим, а отже, і не вирішеним залишається питання щодо правової природи і галузевої належності матеріальної відповідальності сторін колективних трудових правовідносин (у тому числі і між двома юридичними особами - підприємством, установою чи організацією як роботодавцем та виробничою профспілковою організацією як представником трудящих).

Ці та інші спірні питання потребують свого вивчення, правового аналізу та вирішення.

Необхідність дослідження відмінностей між матеріальною відповідальністю в трудовому праві і майновою цивільно-правовою відповідальністю викликана і тим, що судді, на жаль, роблять ще помилки в застосуванні норм матеріального права і притягують до майнової відповідальності за цивільним правом сторони, які знаходяться в трудових відносинах між собою. Спори щодо правильного вирішення цих питань доходять аж до Верховного Суду України. Так, О.Г. Кузьменко, перебуваючи в трудових відносинах з ПП фірмою “Рідня-С”, порушив, працюючи водієм, правила дорожнього руху, в результаті чого автомобіль “Москвич” був пошкоджений і підприємству заподіяно шкоду в розмірі 5824 грн. 53 коп. Приватне підприємство - фірма “Рідня-С” подала позов до суду про відшкодування відповідачем - водієм О.Г. Кузьменком заподіяної шкоди.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області позовні вимоги було задоволено і з Кузьменка на підставі статті 440 Цивільного кодексу України було стягнуто заподіяну шкоду. В касаційній скарзі О.Г. Кузьменко просив скасувати рішення у зв’язку з порушенням норм матеріального і процесуального права. Ухвалою Судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 24 квітня 2002 року касаційна скарга О.Г. Кузьменка була задоволена, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 березня 2001 року скасовано і справу направлено на новий розгляд.

В ухвалі Судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 24 квітня 2002 року зазначається, що, вирішуючи спір, суд застосував закон, який не поширюється на дані правовідносини, у зв’язку з чим в силу статті 340 Цивільно-процесуального кодексу України судове рішення не може залишитись у силі [125]. Як бачимо, районний суд застосував статтю 440 Цивільного кодексу України, тоді як загальні підстави й умови матеріальної відповідальності працівників та її розмір регулюються главою IХ Кодексу законів про працю України.

Досліджуючи відмінності між матеріальною відповідальністю в трудовому праві та майновою відповідальністю в цивільному праві, слід зазначити, що матеріальна відповідальність сторін трудового договору (роботодавця і працівника) має свої, притаманні тільки їй, особливості, що дає змогу говорити про неї як про самостійний вид юридичної відповідальності. Ці особливості полягають у наступному:

1. Суб’єктом матеріальної відповідальності є одна із сторін трудового договору (роботодавець чи працівник), суб’єктом цивільної відповідальності є суб’єкти цивільно-правових відносин; сторони матеріальної відповідальності, яка виникає із трудового договору, не є повністю рівноправними, оскільки поряд з договірним методом регулювання трудових відносин, сфера дії якого все більш розширюється, продовжує діяти метод підпорядкування працівника роботодавцю. На мою думку, метод підпорядкування має похідний від договірного характер, оскільки працівник, укладаючи трудовий договір, тим самим погоджується (добровільно) підпорядковуватися правилам внутрішнього трудового розпорядку, а отже, і наказам адміністрації. Але хоча цей метод є похідним від договірного, його не можна назвати другорядним, бо без підпорядкування неможливий і сам виробничий процес. Суб’єкти ж цивільно-правової відповідальності є рівноправними. Метод влади і підпорядкування, в чому полягає нерівноправність працівника і роботодавця, впливає і на спосіб та порядок відшкодування шкоди. Так, якщо за цивільним законодавством шкода відшкодовується, як правило, в судовому порядку, то за нормами трудового законодавства матеріальна шкода в межах місячного середнього заробітку може відшкодовуватись за розпорядженням роботодавця або уповноваженого ним органу (особи); шкода понад місячний заробіток працівника, або якщо роботодавцем не дотриманий позасудовий порядок відшкодування шкоди, відшкодовується в судовому порядку.

2. Підставою матеріальної відповідальності є трудове право­по­ру­шення - протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання трудо­вих обов’язків, що призвело до заподіяння матеріальної і/або немайнової шко­ди. Норми ж цивільного права регулюють відносини з відшкодування шкоди, заподіяної невиконанням чи неналежним виконанням цивільно-правових обов’язків. Поки що продовжує залишатись відмітною ознакою, закріпленою в нормах трудового законодавства, те, що відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода, тоді як норми цивільного права передбачають відшкодування і неотриманих прибутків (упущеної вигоди). Основним видом матеріальної відповідальності в трудовому праві є обмежена матеріальна відповідальність, тобто відшкодування здійснюється в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середньомісячного заробітку працівника. Обмежена матеріальна відповідальність характерна і для другої сторони трудового договору - роботодавця. Наприклад, згідно із статтею 235 КЗпП України власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу або за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. За цивільним законодавством шкода, як правило, відшкодовується в повному обсязі. Як буде доведено нижче, відшкодування лише прямої дійсної шкоди та відшкодування її, як правило, в обмеженому розмірі не відповідають принципам ринкової економіки, дії закону вартості в трудових відносинах. А тому відшкодування шкоди сторонами трудового договору треба максимально побудувати на принципі повного відшкодування заподіяної матеріальної і моральної шкоди. У зв’язку з цим, на мою думку, в майбутньому такі ознаки матеріальної відповідальності, як відшкодування лише прямої дійсної шкоди, а не упущеної вигоди, і відшкодування шкоди, як правило, в обмеженому розмірі, не можна буде вважати відмінними ознаками матеріальної відповідальності за трудовим правом від цивільно-правової відповідальності. Крім того, зараз у цивільному законодавстві також передбачені випадки обмеження розмірів відповідальності, тому, на думку П.Р. Стависького, не слід вважати ці риси визначальними при відмежуванні матеріальної відповідальності за трудовим правом від цивільно-правової та інших видів матеріальної відповідальності. Як вірно зазначає автор, “хоча вказана специфіка (обмеження відповідальності межами певної частини заробітку, стягнення тільки прямої дійсної шкоди) і робить відмітним цей вид матеріальної відповідальності, але не має системоутворюючого значення” [99, с. 32].

Матеріальна відповідальність працівників може наставати одночасно з іншими видами відповідальності (дисциплінарна, адміністративна, кримінальна).

Заходи матеріальної відповідальності до роботодавців, якими є фізичні особи, теж можуть бути застосовані одночасно з вищеназваними видами відповідальності. Деякі відмінності має застосування одночасно з матеріальною відповідальністю інших видів відповідальності до роботодавців - юридичних осіб. До них можуть разом з матеріальною відповідальністю за трудовим правом застосовуватись адміністративна, цивільно-правова відповідальність. Щодо дисциплінарної чи кримінальної відповідальності, то суб’єктами цієї відповідальності можуть бути тільки фізичні особи, як працівники, так і роботодавці, тому до юридичних осіб вказані види відповідальності застосовані бути не можуть. Одночасне застосування різних видів відповідальності за порушення трудових обов’язків, що спричинило заподіяння шкоди, викликано тим, що одне й те саме діяння може посягати на різні об’єкти, які охороняються різними галузями права.

З питанням галузевої належності тісно пов’язано питання правової природи матеріальної відповідальності сторін трудового договору. Слід зазначити, що це питання по-різному розглядається в юридичній літературі. Так, наприклад, Е.С. Белінський, розглядаючи правову природу матеріальної відповідальності, досліджує складові елементи самого поняття матеріальної відповідальності [113, с.9-26]. П.Р. Стависький при дослідженні правової природи матеріальної відповідальності зосереджує головну увагу на аналізі відмітних рис матеріальної відповідальності в трудовому праві від інших видів матеріальної відповідальності та на її характері [99, с.22-46]. Це викликано тим, що ряд авторів неоднозначно розуміють “правову природу” як поняття, вкладаючи в нього різне значення. На мою думку, правий П.Р. Стависький, який під правовою природою матеріальної відповідальності розуміє її належність до тієї чи іншої галузі права. Під трудовою чи трудо-правовою природою матеріальної відповідальності суб’єктів трудового правовідношення розуміється її належність до предмета трудового права [99, с. 27].

На сьогодні ще триває спір щодо правової природи матеріальної відповідальності в трудовому праві. Специфіка в регулюванні матеріальної відповідальності в трудовому праві, на думку деяких авторів, не змінює її цивільно-правової природи, що обумовлено, крім інших аргументів, договірною природою матеріальної відповідальності в трудовому праві. Так, В.Т. Смирнов вважає, що матеріальна відповідальність робітників і службовців відноситься до договірної відповідальності за цивільним правом, бо виникає із обов’язку працівника за трудовим договором [126, с.48-52]. А О.В. Смирнов твердить, що відшкодування організації шкоди, заподіяної працівниками не при виконанні своїх трудових обов’язків, є деліктною відповідальністю і регулюється відповідними нормами цивільного законодавства [127, с.61]. Позиція О.В. Смирнова не позбалена сенсу. Дійсно, шкода, заподіяна працівником підприємству, з яким працівник перебуває в трудових відносинах, але не під час виконання ним трудових обов’язків, виходить за межі правового регулювання трудовим правом, оскільки шкода заподіяна не в робочий час, викликана не невиконанням чи неналежним виконанням трудових обов’язків, а деліктним правопорушенням. І особа повинна нести відповідальність не як працівник, а як суб’єкт цивільно-правових відносин. Тому, на мою думку, необхідно вилучити пункт 7 статті 134 КЗпП України, який перебачає відповідальність працівників за шкоду, заподіяну з їх вини підприємству, установі, організації не при виконанні трудових обов’язків. І.В. Зуб, Б.С.Сти­чинський, В.Г. Ротань теж вважають, що предметом регулювання в цьому випадку є відносини, що виходять за межі трудових. Це, на думку авторів Науково-практичного коментаря до законодаства України про працю, слід розцінювати як пільгу для працівників. Пільгою вони називають це тому, що притягнення за нормами цивільного права збільшувало б розмір відповідальності працівника, який зобов’язаний був би відшкодувати не тільки пряму дійсну шкоду, а й неодержаний прибуток. Це ставило б працівника у незручне становище також у процесуальних відносинах: якщо в трудовому праві діє презумпція невинуватості працівника, то у цивільному праві закріплена презумпція вини відповідача (ст.209 ЦК) [128, с.581]. На мою думку, введення такої “пільги” є безпідставним з таких причин. По-перше, встановлення пільги в трудовому праві щодо відносин, які виходять за межі його регулювання, не може бути визнано правильним, оскільки і пільги щодо пом’якшення відповідальності повинні передбачатись тією галуззю права, до предмету регулювання якої належить сама відповідальність, тобто цивільним правом. По-друге, пільги повинні передбачатись для осіб з урахуванням їх майнового чи фізичного стану або з урахуванням якихось пом’якшуючих ступінь їх вини обставин. А в даному випадку не можна вважати, що заподіяння шкоди роботодавцю, який надав працівникові роботу, не при виконанні ним трудових обов’язків є пом’якшучою обставиною, а зовсім навпаки. Заподіяння шкоди підприємству, на якому працює працівник, не при виконанні трудових обов’язків свідчить про безвідповідальність працівника. Ось чому такі працівники повинні притягатися до цивільно-правової відповідальності в повному обсязі.

Думки про те, що матеріальна відповідальність є різновидом цивільно-правової, дотримується і С.М. Братусь [104, с. 157]. Всі ці погляди грунтувались на тому, що майнова відповідальність у цивільному праві виникла для захисту майнових відносин. Але після того, як від цивільного права відокремились інші галузі права - трудове, сімейне, колгоспне (зараз сільськогосподарське), господарське, а також виникли нові галузі права (земельне, природоохоронне, космічне), всі вони не можуть охоронятись цивільним правом, оскільки, по-перше, мають свій спеціальний предмет і метод регулювання, що накладає певну специфіку і на природу відповідальності при порушенні правовідносин у цих галузях права. По-друге, застосування цивільно-правової відповідальності за порушення норм, які становлять предмет регулювання інших галузей права, означало б надання цивільному праву статусу загальноохоронної галузі, що аж ніяк не випливає з предмета її регулювання.

Починаючи з 1955 року, проблемами матеріальної відповідальності в трудовому праві, зокрема, дослідженням її відмінностей від майнової відповідальності в цивільному праві, займався С.С. Каринський.

М.Й. Бару був першим серед вчених України, хто прийшов до висновку, що деякі види матеріальної відповідальності підприємства теж мають трудо-правову природу. Пізніше висновки про те, що матеріальна відповідальність суб’єктів трудових правовідносин належить до предмета трудового права, зробили В.С. Андреєв, В.С. Венедиктов, Л.Я. Гінцбург, Р.З. Лівшиць, Д.О. Карпенко, А.Р. Мацюк, Є.О. Монастирський, О.І.Про-цевський, П.Р. Стависький, Л.О. Сироватська та інші вчені.

Вагомий внесок у розвиток дослідження трудо-правової природи матеріальної відповідальності зробив П.Р. Стависький. Він прийшов до висновку, що матеріальна відповідальність є родовим поняттям (щодо галузей права) і видом юридичної відповідальності, поряд з кримінальною, адміністративною, дисциплінарною. Матеріальна відповідальність як родове поняття, вважає автор, - це відповідальність, що включає галузеві підвиди матеріальної відповідальності [99, с.37]. В цілому погоджучись з автором, що матеріальна відповідальність щодо матеріальної відповідальності різних галузей права є родовим поняттям, водночас не можна погодитись з тим, що матеріальна відповідальність окремої галузі є підвидом матеріальної відповідальності [99, с. 34]. На мою думку, тут не дотримується поділ на рід - вид - підвид, який чітко прослідковується через визначення цих понять. Тому матеріальна відповідальність окремої галузі - це не підвид, а вид матеріальної відповідальності. Матеріальна відповідальність як родове поняття охоплює не окремі підвиди, а види галузевої матеріальної відповідальності. Хоча слід зауважити, що ця класифікація характерна лише для системи матеріальної відповідальності. Що ж стосується входження матеріальної відповідальності до системи юридичної відповідальності, то вона із роду стає видом юридичної відповідальності (поряд з кримінальною, дисциплінарною, адміністративною), а матеріальна відповідальність окремої галузі права - її підвидом. Отже, поділ на рід і вид цілком залежить від того, до якої системи входить матеріальна відповідальність чи яку систему вона сама утворює. Критикуючи Л.О. Сироватську, яка для поділу відповідальності за галузевою належністю бере два критерії - характер правопорушення і характер заходів відповідальності (тобто галузеву належність норми, що регулює наслідки цього правопорушення), П.Р. Стависький вважає, що принцип, запропонований Л.О. Сироватською, не забезпечує тієї умови, що в цю класифікацію повинні вкладатися всі класифікуючі об’єкти. В зв’язку з цим він пропонує ввести ще одну ознаку - характер і природу порушеного обов’язку [99, с.42, 95]. Але характер і природа порушеного обов’язку якраз і визначають характер правопорушення. Тому, на мою думку, не має сенсу виділяти окремо ознаки, які визначають характер і природу порушеного обов’язку, поряд з такою ознакою, як характер правопорушення, бо вони поглинаються останньою.

Матеріальна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що має двосторонній обопільний характер, а також тим, що вона має правовідновний характер, виконуючи компенсаційну функцію [99, с.24]. Слід зазначити, що деякі автори, характеризуючи матеріальну відповідальність, вживають термін “компенсаційна” функція, а деякі - “правовідновна”, хоча це далеко не одне й те саме. Компенсаційна функція пов’язана із поняттям “компенсація”. Вона передбачає повернення затрат, що не викликані правопорушенням, заподіянням шкоди, тоді як правовідновна пов’язана із відшкодуванням заподіяної шкоди, із відновленням майнового стану суб’єкта трудового права. Крім того, правовідновна функція повинна забезпечити повне відновлення прав суб’єкта трудових відносин (хоча це не забезпечується чинним законодавством про працю, яке передбачає, як правило, обмежену матеріальну відповідальність), компенсаційна - може забезпечити лише часткове повернення затрат.

Характеризуючи цивільно-правову відповідальність, у літературі звертається увага на її правовідновний, відшкодувальний характер. За такої ситуації, на думку П.Р. Стависького, ігнорується особливість майнової відповідальності в цивільному праві, а саме, на відміну від трудового права, в ньому застосовується, крім інших, і штрафна майнова відповідальність у формі стягнення неустойки, не спрямованої на відшкодування шкоди. Крім того, цивільно-правова майнова відповідальність має ще одну частину, яку прийнято називати позадоговірною або деліктною. Хоча вона і носить компенсаційний характер, але застосовується поза вже існуючим правовідношенням. І тільки третя частина майнової відповідальності в цивільному праві забезпечує відшкодування шкоди, заподіяної одним суб’єктом іншому в уже існуючому правовідношенні. Своєю компенсаційною природою і внутрішнім характером вона дійсно подібна до матеріальної відповідальності в трудовому та інших галузях права [99, с. 36-37].

Дійсно, для трудового права України, як правило, не є характерною штрафна матеріальна відповідальність працівника за заподіяння шкоди роботодавцю. Проте штрафна матеріальна відповідальність і не тільки за майнові трудові правопорушення, передбачена трудовим правом багатьох зарубіжних країн. Наприклад, артикулом 108 Кодексу праці Польщі передбачена штрафна матеріальна відповідальність за порушення трудової дисципліни [72]. Отже, вона є характерною для трудових правовідносин зарубіжних країн. Пропозиції про введення її й у нас, як уже було підкреслено, неодноразово порушувались у юридичній літературі [129, с.192; 130, с.54 - 56]. Проте, на мою думку, впровадження такої відповідальності не відповідає принципам трудового права України, як одній із самих гуманних галузей права взагалі і галузі, яка найбільш повно захищає трудові майнові права працівників у правовідносинах з матеріальної відповідальності, порівняно з аналогічними галузями зарубіжних країн. Крім того, введення штрафної матеріальної відповідальності є неможливим, принаймні на даному етапі економічного розвитку України, у зв’язку із мізерними розмірами заробітної плати працівників, яка часто не перевищує рівня мінімальної заробітної плати.

Таким чином, у законодавстві зарубіжних країн штрафну матеріальну відповідальність не можна вважати тільки притаманною цивільному праву, вона застосовується і в трудовому праві.

Крім того, для трудового права України, як буде доведено в підрозділі 2.2. розділу Ш дисертаційного дослідження, характерною є штрафна матеріальна відповідальність роботодавця у разі затримки розрахунку з працівником при звільненні.

Що ж до позадоговірної, так званої деліктної, матеріальної відповідальності, то вона поки що характерна і для трудового права України. Так, деліктною матеріальною відповідальністю є відповідальність працівника за шкоду, заподіяну роботодавцю не при виконанні трудових обов’язків, оскільки ця відповідальність не викликана порушенням трудових обов’язків, що випливають із трудового договору. Тому не можна погодитись із П.Р. Ставиським, що матеріальна відповідальность за трудовим правом відрізняється від цивільно-правової тим, що вона не може виникати із деліктних правопорушень. Отже, в трудовому праві України застосовується як матеріальна відповідальність, що виникає в результаті порушення трудових обов’язків сторонами трудового правовідношення, так і деліктна матеріальна відповідальність, а крім того - ще і штрафна матеріальна відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. Очевидно, не в такому поділі матеріальної відповідальності на частини слід шукати відмінностей між цими двома галузевими видами матеріальної відповідальності.

Аналізуючи відмінності матеріальної відповідальності в трудових відносинах, порівняно з кримінальною і адміністративною, П.Р. Ста­вись­кий підкреслює, що вона є внутрішньою, обопільною відповідальністю су­б’єк­тів уже існуючого правовідношення [99, с.33]. Автор погоджується з висновком М.Г. Александрова щодо несамостійності відносин з відшко­дування шкоди [114, с.292]. На думку П.Р. Стависького, внутрішній харак­тер матеріальної відповідальності, в тому числі в трудовому праві, визна­чається такими рисами:

- вона виникає в уже існуючому правовідношенні;

- її суб’єктами є суб’єкти правовідношення, в якому вона виникла;

- вона є наслідком винного порушення одним із суб’єктів обов’язку у випадку, якщо цим порушенням заподіяно матеріальну шкоду іншому суб’єкту;

- її виникнення породжує новий зв’язок, додаткові права і обов’язки у тих же суб’єктів правовідношення;

- вона реалізується всередині уже існуючого правовідношення шляхом передачі одним суб’єктом правовідношення відшкодування заподіяної шкоди іншому, причому це відбувається незалежно від того, відшкодовується шкода добровільно чи через державні юрисдикційні органи;

- вона регламентується нормами галузі права, що регулює відношення, в якому ця відповідальність виникла, а не будь-якої іншої галузі права загальноохоронного значення [99, с. 33].

Таким чином, П.Р. Стависький підкреслює, що відносини з матеріальної відповідальності не є самостійними. Вони не становлять самостійного правовідношення, а є лише новим зв’язком, що породжує додаткові права і обов’язки у тих же суб’єктів. З цим важко погодитись. Цей висновок автора грунтується на неподільності трудового правовідношення. Але ж предмет трудового права за загально прийнятою теорією становлять трудові та інші тісно пов’язані з ними правовідносини. Отже, в результаті укладення трудового договору виникає не одне, а ціла система трудових правовідносин.

Найбільш повну і грунтовну їх класифікацію дав А.Р. Мацюк, включивши до системи індивідуальних трудових правовідносин основне трудове правовідношення, похідні від нього та супутні йому. Всі вони не виходять за рамки зв’язку, що виникає в результаті укладення трудового договору, який є основою, фундаментом всієї системи індивідуальних трудових правовідносин [131, с.95]. До числа похідних від основного трудового правовідношення автор справедливо відносить і правовідносини з матеріальної відповідальності. Якщо основне трудове правовідношення може існувати без похідних, то виникнення правовідношення з матеріальної відповідальності без основного, яке є основою для них, неможливе. В цьому і полягає похідний характер їх зв’язку. Але, незважаючи на їх похідний характер, вони не зливаються з основним трудовим правовідношенням у єдине трудове правовідношення в часі і просторі, бо на шляху до такого злиття лежать нові юридичні факти, які не приводять у рух основне трудове правовідношення, а викликають відносини, що його охороняють [131, с. 99]. Отже, правовідносини з матеріальної відповідальності неможливі без основного, бо виникають у зв’язку з ним, але мають відносну самостійність. А.Р. Мацюк розглядає матеріальну відповідальність як правовідношення хоч і безпосереднє, але тимчасове, епізодичне, розривне. Це можна віднести лише до негативної матеріальної відповідальності, але ці риси не є характерними для позитивної матеріальної відповідальності, зокрема, такого її елемента, як бережливе ставлення до майна роботодавця, цей елемент входить постійним компонентом до складу основного трудового правовідношення. Розглядаючи матеріальну відповідальність у позитивному і негативному аспектах, слід зазначити, що позитивна матеріальна відповідальність, яка не виходить за межі нормальної поведінки - усвідомлення виконання та належне виконання обов’язку щодо забезпечення цілісності майна роботодавця з боку працівника та щодо охорони праці працівника, дотримання законодавства про охорону праці з боку роботодавця - входить складовим елементом до основного трудового правовідношення. Що ж до матеріальної відповідальності, що викликана поведінкою сторін трудового договору, яка виходить за межі нормативної, а така поведінка може бути як позитивною, так і негативною, то ці відносини є похідними від основного трудового правовідношення. Скажімо, за особливі досягнення в роботі, що дали значний прибуток роботодавцю, працівник нагороджується премією, квартирою - позитивна матеріальна відповідальність у вигляді заохочення, а за заподіяння матеріальної шкоди роботодавцю на працівника покладається обов’язок відшкодувати матеріальну шкоду - негативна матеріальна відповідальність.

Таким чином, на сьогодні доведено, що матеріальна відповідальність складається з матеріальної відповідальності працівників та матеріальної відповідальності юридичної чи фізичної особи (роботодавця). Проте, як вірно зазначив Р.З. Лівшиць, предмет трудового права не охоплює незмінне постійне коло суспільних відносин. Їх перелік може розширюватись за рахунок нових, раніше не відомих відносин, в яких можуть переплітатися майнові, управлінські, охоронні елементи [132, с. 14-15]. Реальне підтвердження цього - один із видів колективних трудових відносин, раніше не відомих трудовому праву, - це відносини з вирішення колективних трудових спорів. Правове їх врегулювання призвело до появи нового виду колективних трудових правовідносин з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). У процесі їх реалізації, значно частіше, ніж при реалізації інших колективних трудових правовідносин, суб’єктами може заподіюватись один одному матеріальна шкода. Питання про галузеву належність матеріальної шкоди, що виникає із порушення колективних трудових прав і обов’язків, не є дослідженим і потребує свого вирішення. На мою думку, ці відносини з відшкодування заподіяної шкоди належать до трудового права за такими ознаками:

- шкода заподіюється стороною колективних трудових правовідносин іншій стороні колективних трудових відносин;

- шкода є результатом порушення, тобто невиконання чи неналежного виконання стороною колективних трудових відносин колективних трудових обов’язків перед іншою стороною або порушення прав іншої сторони колективних трудових відносин.

Виходячи з викладеного, матеріальна шкода повинна відшкодовуватися за нормами трудового права, які ще необхідно розробити для випадків матеріальної відповідальності сторін колективних трудових правовідносин.

Заподіяння матеріальної шкоди однією із сторін колективних трудових правовідносин іншій спричиняє виникнення між сторонами особливого колективного трудового правовідношення з відшкодування заподіяної шкоди. У зв’язку з цим закономірно виникає питання, яке ж місце займає матеріальна відповідальність як колективне трудове правовідношення в системі колективних трудових правовідносин?

Визначаючи колективні трудові правовідносини як врегульовані нормами трудового права відносини з участі трудящих в управлінні виробництвом [131, с. 175], А.Р. Мацюк класифікує їх на безпосередні (трудовий колектив - підприємство) та опосередковані (профком - адміністрація підприємства, інші колективні органи і адміністрація підприємства). У свою чергу опосередковані колективно-трудові правовідносини, які утворюються між профкомом і адміністрацією підприємства і становлять ядро колективно-трудових правовідносин, за сферами представництва поділяються на: організаційно-управлінські відносини у вузькому розумінні, що виникають у сфері виробництва, побуту і культури; з встановлення умов (норм) праці - нормотворчі відносини; із застосування трудового законодавства (умов праці) - правозастосовчі відносини; з нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю - правоохоронні відносини; з розгляду трудових спорів - процесуальні відносини. Нормотворчі, правозастосовчі, правохоронні та процесуальні відносини виникають у сфері праці [131, с. 242]. Від моменту дослідження сутності колективно-трудових правовідносин та їх видів минуло немало часу і ясно, що колективно-трудові правовідносини не лишилися незмінними. Перехід до ринкових відносин, демократизація всіх сфер суспільного життя, в тому числі і державно-правової системи, викликали появу нових видів колективних трудових відносин, які раніше, в колишньому соціалістичному суспільстві, ніби не існували, оскільки були властивими, як писалося в літературі, лише буржуазному суспільству з його антагоністичними суперечностями. До таких видів колективних трудових правовідносин, зокрема, відносяться правовідносини з врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів). Дещо змінилась і система представницьких органів, деякі з них, як, наприклад, товариські суди, існують лише формально, деякі, як органи народного контролю, зовсім перестали існувати, натомість з’явилися нові, такі, як представники трудящих, примирна комісія, трудовий арбітраж, незалежний посередник, які представляють інтереси однієї або двох сторін колективного трудового правовідношення взагалі або в окремих видах колективно-трудових відносин (колективний трудовий спір). Не ставлячи перед собою завдання детально досліджувати всі ті зміни, що сталися у сфері колективно-трудових відносин, оскільки це не є предметом дисертаційного дослідження, а крім того, особливості розвитку колективних трудових відносин у ринкових умовах детально проаналізовані Г.І. Чанишевою [133, с.456-464; 134, 328 с.; 135, с.8-10], зазначимо лише, що правовідносини з матеріальної відповідальності суб’єктів колективних трудових відносин займають особливе місце в системі цих відносин. Чому? Трудовий колектив як сторона колективних трудових правовідносин, який здійснює свої повноваження безпосередньо, через загальні збори вступає в різноманітні трудові відносини. У процесі здійснення, реалізації цих відносин сторони при порушенні норм трудового законодавства, що регулюють ці відносини, можуть заподіювати одна одній шкоду. Прикладом заподіяння матеріальної шкоди при реалізації трудовим колективом безпосередньо процесуальних відносин з розгляду колективного трудового спору може бути таке правопорушення, як неприйняття трудовим колективом, всупереч частині 3 статті 27 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, визнаного за рішенням суду незаконним, що призвело до заподіяння матеріальної шкоди підприємству-роботодавцю. Матеріальна шкода сторонами колективних трудових правовідносин може заподіюватися при реалізації представницьких колективних трудових відносин, які від імені найманих працівників здійснюють профспілки чи інші уповноважені ними органи. Причому ця матеріальна шкода може заподіюватися при реалізації різних видів колективних трудових відносин у випадку порушення сторонами норм, що забезпечують реалізацію цих відносин: з встановлення умов (норм) праці - нормотворчі; із застосування трудового законодавства - правозастосовчі; з нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю - правоохоронні; з розгляду колективних трудових спорів - процесуальні відносини. Отже, можна стверджувати, що колективні правовідносини з матеріальної відповідальності є похідними від інших колективних трудових правовідносин (безпосередніх та опосередкованих) суб’єктів трудового права, оскільки вони виникають у результаті порушення останніх, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди.

Потребує свого дослідження і колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, передбачена статтею 1352 КЗпП. Необхідно дослідити, по-перше, порушенням яких (індивідуальних чи колективних) трудових правовідносин вона викликана, по-друге, яке місце вона займає в системі колективних трудових правовідносин. Згідно з концепцією трудових правовідносин індивідуальні трудові правовідносини - це відносини із застосування праці, колективні трудові відносини - відносини з управління працею. Але виходячи із змісту статті 1352 КЗпП України, колективні трудові відносини в окремих випадках можна розглядати не лише як відносини з управління працею, а й як відносини із застосування колективної праці. Частина 1 стаття 1352 КЗпП передбачає спільне, тобто колективне, виконання (а не управління) працівниками окремих видів робіт, пов’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. При такому спільному виконанні зазначених робіт, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Виходячи із викладеного, колективна негативна матеріальна відповідальність виникає із порушення трудових правовідносин, пов’язаних із застосуванням праці. Те, що ці правовідносини мають колективний характер, очевидно. Отже, колективні трудові правовідносини можуть бути пов’язані як із застосуванням праці, так і з управлінням працею. Матеріальна колективна (бригадна) відповідальність саме і виникає в результаті порушення колективних трудових правовідносин, пов’язаних із застосуванням праці, на відміну від матеріальної відповідальності сторін колективних трудових право­від­носин, що виникає в результаті порушення правовідносин з управління пра­цею. В цьому її специфіка і тому вона займає самостійне місце в системі колективних трудових відносин.

Не вирішеним є й питання щодо правової природи та місця в системі трудових правовідносин матеріальної відповідальності за заподіяння моральної шкоди внаслідок порушення сторонами трудових правовідносин своїх трудових обов’язків. Це питання детально розглянуто мною у наступному підрозділі дисертаційного дослідження.

Тут лише необхідно зазначити, що в результаті аналізу правової природи моральної шкоди, заподіяної сторонами трудового правовідношення один одному, автор прийшов до висновку: моральна шкода, яка є наслідком невиконання трудових обов’язків, що веде до порушення трудових прав та законних інтересів сторін трудових правовідносин (індивідуальних та колективних), повинна відшкодовуватися за нормами трудового права.

Крім негативного аспекту, колективна матеріальна відповідальність має також і позитивний аспект, який полягає в дотриманні стороною колективного трудового правовідношення обов’язку щодо непорушення майнових прав іншої сторони.

Таким чином, підбиваючи підсумок, можна зробити висновок, що, по-перше, негативна матеріальна відповідальність, що виникає із порушення колективних трудових правовідносин, є похідною від інших видів колективних трудових правовідносин, оскільки виникає в результаті їх порушення; по-друге, негативна матеріальна відповідальність може виникати як із колективних трудових правовідносин, пов’язаних із застосуванням праці, так і з управлінням працею; по-третє, колективна негативна матеріальна відповідальність виникає за заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди однією стороною колективних трудових правовідносин іншій стороні колективних трудових правовід­носин; по-четверте, виходячи з викладеного, колективна матеріальна

відповідальність поділяється на позитивну і негативну, що виникає із заподіяння майнової та/або немайнової шкоди.

<< | >>
Источник: Хуторян Наталія Миколаївна. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНІСТІ СТОРІН ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ - 2002. 2002

Еще по теме 2.2. Проблеми правової природи матеріальної відповідальності сторін трудових відносин:

  1. § 5. Дисциплінарна і матеріальна відповідальність за земельні правопорушення
  2. 3.2. Особливості застосування матеріальної* (спеціальної) відповідальності за забруднення і засмічення ґрунтів
  3. Правовий статус роботодавця як суб’єкта індивідуальних трудових правовідносин
  4. Сучасний стан правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС
  5. 1.1. Поняття, особливості колективних трудових відносин, їх правове опосередкування
  6. З М І С Т
  7. В С Т У П
  8. РОЗДІЛ I ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ РОЗВИТОК МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СТОРІН ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
  9. 1.1. Особливості розвитку законодавства про матеріальну відповідальність сторін трудових правовідносин
  10. Регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в міжнародно-правових актах та зарубіжному законодавстві
  11. РОЗДІЛ П ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ТРУДОВОМУ ПРАВІ
  12. 2.1. Поняття матеріальної відповідальності в трудовому праві
  13. 2.2. Проблеми правової природи матеріальної відповідальності сторін трудових відносин
  14. 2.3. Проблеми галузевої належності матеріальної відповідальності за моральну шкоду, заподіяну сторонам трудових відносин
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -