<<
>>

2.3. Проблеми галузевої належності матеріальної відповідальності за моральну шкоду, заподіяну сторонам трудових відносин

У цивільному праві проблема відшкодування моральної шкоди вивчалася М.М. Агарковим, А.М. Бєляковою, С.М. Братусем, Н.Д. Єго- ровим, Г.В. Єременко, О.А. Красавчиковим, М.С. Малєїним, В.О.

Рясенце- вим, К.Б. Ярошенко та іншими авторами. Але висвітлення цих питань носило частковий характер, переважно досліджувались можливість і доцільність існування такого способу захисту цивільних прав у нашій правовій системі, і лише останнім часом глибокому вивченню теми відшкодування моральної (немайнової) шкоди як способу захисту суб’єктивних цивільних прав було присвячено окремі дисертаційні дослідження [136; 137].

Питання відшкодування моральної шкоди фактично вперше за весь період розвитку науки трудового права комплексно і грунтовно досліджені в дисертаційній роботі В.Д. Чернадчука “Відшкодування моральної шкоди при порушенні трудових прав” [138].

У самих дослідженнях моральної шкоди та її відшкодування серед вчених цивільного права не було єдиної точки зору. Одні автори наполягали на відшкодуванні в найширшому обсязі [139, с.4; 140, с.22; 141, с.119-124; 142, с.32-39; 143, с.27; 144, с.10-11; 145, с.118-119]. На думку інших, відшкодуванню підлягає така особиста немайнова шкода, що по­лягає у каліцтві чи іншому ушкодженні здоров’я, яке не викликає втрати працездатності, але пов’язано із спотворенням обличчя чи іншими нега­тивними наслідками [146, с.144]. Ще інші вважали можливим компенсу­вати тільки таку немайнову шкоду, яка пов’язана з майновою. Наприклад, заперечуючи грошову компенсацію моральної шкоди взагалі, М.М. Агарков все ж пропонував ввести правило, згідно з яким у випадках, коли ушкод­ження здоров’я потерпілого викликає тривалі страждання чи прикрощі, суд міг би зобов’язати особу, яка несе відповідальність, сплатити потерпілому, окрім відшкодування майнової шкоди, ще додаткову компенсацію, розмір якої визначається судом [147, с.74].

На думку С.І.

Шимон, будь-яка аргументація обмеження відшкодування моральної шкоди лише випадками ушкодження здоров’я є сумнівною, бо людина страждає душевно не тільки від фізичного болю, а й від будь-якого посягання на її особу[136, с.37].

А.М. Бєлякова вважає, що моральна шкода може полягати не лише у переживаннях і стражданнях, а також і в обмеженні можливості особи брати участь у звичному житті - вільно переміщатися у просторі через ампутовані ноги, бачити чи чути при втраті зору чи слуху і т.ін. Тому до­пустимо було б утримувати із заподіювача шкоди кошти з метою полег­шення існування потерпілого. Йдеться про забезпечення потерпілому за допомогою грошей звичних життєвих потреб, обмежених внаслідок уш­ко­д­ження здоров’я [148, с.10]. Але, на мою думку, в даному випадку повинно йтися не про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а про відшкодування саме майнової шкоди як додаткових витрат, які повинен понести потерпілий у зв’язку з ушкодженням здоров’я, наприклад, витрат, пов’язаних з придбанням інвалідної коляски, слухового апарату, виготовленням протезів тощо.

У самому широкому розумінні питання про компенсацію моральної шкоди було поставлене С.М. Братусем. На його думку, необхідно встано­вити майнову відповідальність, поряд з іншими, за прикрощі, які людина відчуває внаслідок виснажливих витрат часу на безплідне очікування представника сторони, зобов’язаної виконати роботи, внаслідок впливу виробничих шумів та вібрації, що проникають з майстерень, створених не у відповідності з вимогами санітарного контролю, в підвалах житлових будинків, у магазинах, що знаходяться на перших поверхах, від випарову­вань, що потрапляють у квартири через пошкодження ізоляційного об­ладнання і т.ін. [104, с. 202]. Отже, саме за моральну шкоду, заподіяну особі будь-яким цивільним правопорушенням, автор пропонує встановити майнову відповідальність.

Моральна шкода може заподіюватися не лише порушенням особи­стого немайнового права, а й інших прав, майнових та пов’язаних з майно­вими.

Крім того, моральна шкода може заподіюватися і в результаті пра­вопорушень, які лежать за межами цивільно-правового регулювання, тобто не цивільно-правовими правопорушеннями, а адміністративними, тру­довими.

У зв’язку з цим в юридичній науці триває дискусія щодо галузевої належності інституту моральної шкоди. Вчені цивільного права вважають моральну шкоду інститутом своєї галузі [149, с.50], науковці з трудового права відносять її до інституту трудового права [150, с.445; 129, с.232-235; 151, с.91], згідно з третьою точкою зору інститут моральної шкоди є міжгалузевий [138, с.50]. На мою думку, у даному випадку слід підтримати П. Рабіновича, який вважає, що такий плюралізм не сприяє здійсненню й ефективності захисту права людини на компенсацію моральної шкоди. На думку П.Рабіновича, це право має загальноправовий характер і належить до предмета загальнотеоретичної юриспруденції [152, с.101].

Не вирішеним є питання щодо правової природи та місця в системі трудових правовідносин матеріальної відповідальності за заподіяння моральної шкоди внаслідок порушення сторонами трудових правовідносин своїх трудових обов’язків. Питанню відшкодування моральної шкоди ще не приділялось достатньої уваги в науці трудового права, незважаючи на закріплення норм про відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику саме в трудовому законодавстві.

Виникає питання, яка ж правова природа відповідальності роботодавця за моральну шкоду, заподіяну працівникові: цивільно-правова чи трудова?

Те, що, по-перше, моральна шкода завдається однією із сторін трудових правовідносин іншій стороні, по-друге, моральна шкода завдається трудовим правопорушенням, а не цивільно-правовим, бо в основі лежить порушення трудових обов’язків однієї сторони перед іншою стороною трудового правовідношення, по-третє, моральні страждання викликані порушенням трудових прав працівника чи роботодавця; по-четверте, відповідальність за заподіяння моральної шкоди працівникові, передбачена трудовим законодавством, свідчить саме про трудо-правову галузеву належність відповідальності роботодавця за заподіяння моральної шкоди перед працівником. Незважаючи на те, що відповідальність за заподіяння моральної шкоди роботодавцю працівником та сторонами колективного трудового правовідношення поки що не передбачена трудовим законодавством, вищенаведені дві перші особливості заподіяння моральної шкоди сторонами трудових правовідносин надають можливість віднести відповідальність за моральну шкоду цих суб’єктів теж до трудової відповідальності. На мою думку, слід підтримати авторів Науково-практичного коментаря до законодавства України про працю, на думку яких “наявність у Кодексі законів про працю статті 2371 виключає застосування до випадків заподіяння моральної шкоди працівникові статті 4401 Цивільного кодексу. Це істотно, оскільки названі норми встановлюють різні підстави для виникнення обов’язку відшкодувати шкоду. Неможливість застосування статті 4401 Цивільного кодексу виключає застосування до відносин, що при цьому виникають, і інших норм цивільного права” [128, с.834]. І це дійсно так. Адже підставою відшкодування моральної шкоди, передбаченої статтею 2371 КЗпП України, є трудове правопорушення, що призвело до моральної шкоди, підставою ж відшкодування моральної шкоди, передбаченої статтею 4401 Цивільного кодексу України, є цивільно-правове правопорушення.

Слід зазначити, що моральна шкода - це лише результат правопорушення (цивільно-правового, адміністративного, трудового), тому вона може бути, як, до речі, і майнова (матеріальна) шкода, предметом регулювання різних галузей права, в тому числі й трудового. Причому моральна шкода може заподіюватися як немайновим правопорушенням проступком (накладенням незаконно дисциплінарного стягнення), так і майновим правопорушенням з боку роботодавця щодо працівника. Цей висновок підтверджує і судова практика. Так, Рівненським міським судом було розглянуто позовну заяву В.С. Тороша до Української державної академії водного господарства, який просив суд визнати незаконним наказ про оголошення йому догани та стягнути з відповідача на його користь 7 тис. грн. за заподіяну моральну шкоду, посилаючись на те, що він працював в академії старшим викладачем політології, в порушення вимог статей 147-149 КЗпП України та статті 55 Закону України “Про освіту” був незаконно притягнутий до дисциплінарної відповідальності, діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду. Справа судами розглядалась неодноразово і врешті ухвалою Рівненського міського суду від 1 червня 2000 року позовну заяву залишено без розгляду. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України скасувала ухвалу Рівненського міського суду і справу направила на новий розгляд [153].

Про заподіяння моральної шкоди порушенням трудових прав працівника і відшкодування її за нормами трудового права свідчить також інша справа. У листопаді 2000 року Михальський С.С. звернувся до суду з позовом до державного підприємства - заводу “Генератор”, посилаючись на те, що він працює електромонтером у відповідача, який з березня 2000 року не виплачує йому заробітну плату, що призводить до моральних страждань. Рішенням міжобласного суду від 11 червня 2001 року в позові відмовлено. Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що несвоєчасна виплата заробітної плати позивачу була пов’язана з відсутністю коштів у відповідача і позивач не довів факт заподіяння йому моральних страждань.

У касаційній скарзі С.С. Михальський просив скасувати це рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норми статті 2371 КЗпП України. Ухвалою Судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 27 вересня 2001 року касаційну скаргу було задоволено. В ухвалі зазначається, що міжобласний суд порушив норми матеріального права, зокрема, статтю 2371 КЗпП України. “Виходячи зі змісту цієї норми закону, - зазначається в ухвалі, - підставою для відшкодування моральної шкоди в сфері трудових відносин є порушення з боку роботодавця будь-яких із встановлених законами прав найманого працівника, якщо таке порушення, поєднане з моральними стражданнями, призвело до втрати ним нормальних зв’язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням міжобласного суду від 7 грудня 2000 року встановлено, що відповідач з березня 2000 року не виплачував позивачу заробітну плату, заборгованість по якій в розмірі 1 тис. 391 грн. 38 коп. станом на листопад 2000 року і була стягнута на користь Михальського С.С. За таких обставин погодитись з висновком суду про недоведеність позивачем факту наявності моральної шкоди - в узагальненому вигляді моральних страждань, не можна. Сама по собі відсутність коштів у відповідача для оплати праці не звільняла його від цього обов’язку і не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог Михальського С.С.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд” [154].

Про неможливість застосування статті 4401 Цивільного кодексу України до трудових відносин свідчить й інший випадок із судової практики. У серпня 1999 року Н.Є. Бєлікова звернулась з позовом до Харківського державного авіаційного виробничого підприємства про стягнення грошової суми, не виплаченої їй при звільненні та відшкодування заподіяної в результаті цього моральної шкоди. Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 17 серпня 2000 року позов було частково задоволено в частині виплати належних позивачці сум і відмовлено у відшкодуванні їй моральної шкоди. Це рішення залишено без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах Харківського обласного суду від 17 квітня 2001 року. В зв’язку з цим Н.Є. Бєлікова подала касаційну скаргу до Верховного Суду України, в якій просила скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права: статті 117 КЗпП України та статті 4401 Цивільного кодексу України. Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України ухвалою від 4 квітня 2002 року відмовила в задоволенні касаційної скарги Н.Є.Бєлікової щодо відшкодування їй моральної шкоди. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди з підстав несвоєчасної виплати заробітної плати до звільнення та інших виплат при звільненні, суд виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин у трудових правовідносинах обов’язок відшкодувати моральну шкоду настає, коли це прямо передбачено законодавством про працю. Посилання в скарзі на статтю 4401 Цивільного кодексу України, як на підставу задоволення цих вимог, є безпідставним, оскільки дія цієї норми не поширюється на трудові відносини [155]. Верховний Суд України, на мій погляд, правильно відмовив Н.Є. Бєліковій у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної невиплатою при звільненні належних їй сум, оскільки до грудня 1999 року відшкодування моральної шкоди, що виникає з трудових правовідносин, передбачалось лише, якщо вона спричинена небезпечними і шкідливими умовами праці. У разі порушення інших трудових прав, результатом яких стало заподіяння моральної шкоди, відшкодування її за трудовим законодавством не передбачалось.

Отже, моральна шкода, яка є наслідком невиконання трудових обов’язків, що призводить до порушення трудових прав та законних інтересів сторін трудових правовідносин (індивідуальних і колективних), повинна відшкодовуватися за нормами трудового права.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові було введено Законом України “Про охорону праці”. Згідно із статтею 12 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні і шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль з організації свого життя.

Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинили погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інші негативні наслідки морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе і без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Частини 1 і 4 статті 12 Закону України “Про охорону праці” були відтворені у статті 1731 КЗпП України. Отже, в трудовому законодавстві було закріплено право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої небезпечними і шкідливими умовами праці. Відшкодування моральної шкоди в інших випадках, крім спричинення її небезпечними і шкідливими умовами праці, та відшкодування моральної шкоди роботодавцю працівником чинним трудовим законодавством не передбачалось.

Законом України “Про внесення змін і доповнень до Кодексу Законів про працю України” від 24 грудня 1999 року [156, ст.41] стаття 1731 була відмінена, а замість неї введена стаття 2371, яка передбачає відшкодування моральної шкоди власником або уповноваженим ним органом. На відміну від відміненої статті 1731 КЗпП України, що передбачала відшкодування моральної шкоди, спричиненої лише шкідливими та небезпечними умовами праці, стаття 2371 КЗпП України передбачає відшкодування моральної шкоди у всіх випадках порушення законних прав працівника, якщо це призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагає від працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Отже, стаття 2371 КЗпП України не обмежує відшкодування моральної шкоди заподіянням її окремими видами порушень законних прав працівника. Моральна шкода відшкодовується у всіх випадках порушення законних прав працівника, які спричинили цю шкоду. Стаття 2371 КЗпП України ширша за своїм змістом, ніж стаття 12 Закону України “Про охорону праці”, оскільки передбачає відповідальність за будь-яке правопорушення власника, а не лише за шкоду, викликану небезпечними і шкідливими умовами праці. Під законним правом слід розуміти будь-яке суб’єктивне право, що виникло у працівника як сторони трудових правовідносин, тобто в результаті виникнення трудових правовідносин з власником або уповноваженим ним органом, а не лише право на безпечні та нешкідливі умови праці, що випливає із статті 12 Закону України “Про охорону праці”.

Згідно з пунктом 18 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників від 19 березня 1994 року, N170 [42, ст.172] контракт повинен передбачати зобов’язання роботодавця щодо компенсації моральної та матеріальної шкоди, заподіяної працівникові у разі дострокового розірвання контракту працівником - з причин невиконання чи неналежного виконання роботодавцем зобов’язань, передбачених контрактом, а також у випадку дострокового розірвання трудового контракту роботодавцем з підстав, не передбачених чинним законодавством та контрактом. Згідно з цим пунктом відшкодування моральної шкоди обмежується певними випадками. Як правильно зазначають автори Науково-практичного коментаря до законодавства України про працю, саме по собі порушення роботодавцем обов’язків за контрактом не є підставою для компенсації моральної шкоди, якщо працівник не розірвав трудового контракту з причин невиконання чи неналежного виконання роботодавцем своїх обов’язків. При розірванні контракту роботодавцем моральна шкода компенсується також тільки за умови, якщо контракт розірвано з підстав, не передбачених чинним законодавством та контрактом. Інші порушення законодавства, в тому числі допущені при розірванні трудового контракту з ініціативи роботодавця, хоч би вони тягли за собою поновлення на роботі, не можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди [128, с.834]. Дійсно це так. Зміст пункту 18 Положення не підлягає поширеному тлумаченню, а звідси і широкому застосуванню. Але у зв’язку з цим виникає питання, наскільки зараз пункт 18 Положення як підзаконного акта відповідає статті 2371 КЗпП України? На мою думку, він повністю суперечить змісту зазначеної статті, оскільки стаття передбачає відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові роботодавцем, у всіх випадках порушення його законних прав, а не лише у випадках порушень, передбачених пунктом 18 Положення. А закон має вищу юридичну силу порівняно з підзаконними актами. Тому пункт 18 Положення треба привести у відповідність із статтею 2371 КЗпП України.

Авторами зазначеного Коментаря компенсація і відшкодування вживаються як ідентичні поняття [128, с.834] та і в самому Положенні йдеться про компенсацію моральної шкоди. У зв’язку з цим виникає потреба насамперед в етимологічному, а потім у юридичному дослідженні понять “компенсація”, “відшкодування” та про правомірність їх рівноцінного застосування в законодавстві та в літературі. В Новому тлумачному словнику української мови слово “відшкодовувати” тлумачиться як “давати кому-небудь щось інше замість витраченого, загубленого, знищеного й т. ін.; поповнювати витрати, збитки чимось іншим” [157, с.467]. Слово “компенсувати” має два значення: у першому значенні відшкодовувати, у другому - поповнювати, вирівнювати, зрівноважувати що-небудь [86, с.305]. Cаме слово “компенсація” у згаданому словнику тлумачиться як “відшкодування, зрівноважування, винагорода за що-небудь, а також сума, яку сплачують як відшкодування, винагороду, покриття витрат, утрат, зрівноважування” [86, с.304-305]. В Юридичному словнику-довіднику читаємо: “відшкодування шкоди - компенсація майнових збитків, заподіяних шкодою”, тобто терміни вживаються як синоніми [158, с. 93]. В Юридичній енциклопедії термін “відшкодовування” теж вживається як синонім компенсації. “Відшкодування шкоди визначається як цивільно-правова компенсація майнових збитків, заподіяних правопорушенням” [159, с.447]. “Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, - матеріальна компенсація за шкоду, завдану працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, а також за моральну шкоду, заподіяну йому власником підприємства” [159, с.448].

Водночас термін “компенсація”, який вживається в інших галузях права, а не лише в цивільному, ширший, ніж термін “відшкодування”, оскільки передбачає повернення чогось взамін витраченого і пов’язаний не лише із заподіянням шкоди, а і з цілком правомірними діями як з боку працівника, так і з боку роботодавця.

Для розгляду питання щодо правової природи відповідальності за моральну шкоду насамперед слід дослідити саме поняття моральної шкоди, з метою з’ясування, наскільки юридично правильне вживання терміна “моральна” шкода, сутності самої “моральної” шкоди як поняття, кола суб’єктів трудових правовідносин, яким вона може заподіюватися.

Стаття 12 Закону України “Про охорону праці” визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником підприємства, якщо небезпечні і шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Виходячи із змісту частини 1 статті 12 Закону моральна втрата є лише одним із наслідків, за яких відшкодовується моральна шкода, а вірніше, випадком моральної шкоди, оскільки моральна шкода відшкодовується не лише у разі моральної втрати, а й у разі порушення нормальних життєвих зв’язків потерпілого, у разі необхідності здійснення ним додаткових зусиль для організації свого життя. Отже, згідно з частиною 1 статті 12 Закону “Про охорону праці” поняття моральної шкоди і моральної втрати нетотожні.

Водночас у частина 2 цієї ж статті дається саме поняття моральної втрати, під якою законодавець розуміє страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими, інші негативні наслідки морального характеру. Виходячи з аналізу законодавчого визначення поняття моральної втрати, поняття “моральна” шкода і “моральна втрата” є тотожними, оскільки в поняття моральної втрати входить погіршення і позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими, тобто, іншими словами, порушення нормальних життєвих зв’язків потерпілого (частина 1 статті 12 Закону України “Про охорону праці”).

Дещо інше розуміння поняття моральної шкоди випливає із частини 2 статті 2371 КЗпП України, згідно з якою власник відшкодовує моральну шкоду працівникові в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимага­ють від нього додаткових зусиль для організації свого життя. По-перше, йдеться не лише про порушення трудових прав, а й про порушення будь-яких прав. На мою думку, роботодавець повинен за трудовим законодавст­вом відшкодовувати моральну шкоду лише в разі порушення трудових прав, у разі ж порушення інших прав відповідальність за моральну шкоду повинна наставати за нормами цивільного законодавства чи законодавства тієї галузі права, яка регулює і охороняє відповідні відносини.

По-друге, з даного визначення випливає, що відшкодуванню підлягають тільки моральні, а не фізичні страждання; отже, в поняття мо-ральної шкоди згідно з статтею 2371 КЗпП України фізичні страждання не входять; по-третє, виходячи із змісту статті, до поняття моральної шкоди входять не тільки моральні страждання, а й втрати нормальних життєвих зв’язків, які вимагають від потерпілого додаткових зусиль для організації свого життя. Причому “моральні страждання” і “втрати нормальних життєвих зв’язків” використовуються як однопорядкові елементи моральної шкоди, а не як підпорядковані і взаємозалежні один одному, втрата нормальних життєвих зв’язків не викликана моральними стражданнями і, навпаки, моральні страждання спричинені не втратою нормальних життєвих зв’язків, а той і другий елемент викликані порушенням законних прав працівника; по-четверте, не всякі втрати нормальних життєвих зв’язків можна згідно з частиною 2 статті 2371 КЗпП України підвести під поняття моральної шкоди, а лише ті, які вимагають від працівника додаткових зусиль з організації свого життя.

Дещо відмінне поняття моральної шкоди дається у статті 23 Загальної частини проекту Цивільного кодексу України, згідно з якою моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю, якого фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) в душевних стражданнях, які фізична особа перетерпіла у зв’язку з протиправною поведінкою як щодо неї, так і щодо членів її сім’ї та близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, які фізична особа перетерпіла у зв’язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі і гідності чи ділової репутації фізичної чи юридичної особи. Таке визначення не можна визнати досконалим тому, що заподіяння будь-яких ушкоджень здоров’ю, знищення майна, приниження честі, гідності чи ділової репутації - все це дії протиправні. Отже, у проекті Цивільного кодексу не дається загального визначення моральної шкоди, а, по суті, визначається перелік правопорушень, які спричиняють цю шкоду. Згідно ж з чинним цивільним законодавством поняття немайнової і мо­ральної шкоди є тотожними за змістом (стаття 4401 Цивільного кодексу України). В літературі висловлюється думка, що таке ототожнення неправильне, оскільки ці понятття різні за обсягом, а змістом слова “немайнова” охоплюється і “моральна” [160, с.6; 161, с.88; 162, с.125]. Немайнова шкода розглядається як загальна щодо моральної і фізичної, тобто немайнова - це, власне, моральна та фізична шкода [143, с.27].

Незважаючи на різні завдання, способи і засоби регулювання суспільних відносин, загальні поняття мають бути прийнятні для всіх галузей права, а не в одній розумітися так, в іншій - зовсім інакше.

Що розуміють автори під фізичною шкодою, поділяючи немай­нову шкоду на моральну і фізичну? Фізична шкода полягає в заподіянні фізичного болю. Немайнова шкода в розумінні М.Н. Малєїної - це моральні переживання і фізичні страждання [143, с.27]. Оскільки фізична шкода полягає в заподіянні тілесних ушкоджень і в фізичних сра­жданнях, до речі, які можуть бути спричинені як тілесними ушкодженнями, так і іншими правопорушеннями, що призвели до погіршення стану здо­ров’я працівника, то неправильно до немайнової шкоди відносити фізичну шкоду, до немайнової шкоди слід віднести тільки такий елемент фізичної шкоди, як фізичні страждання [143, с.27]. Проти цієї точки зору виступає С.І. Шимон, вважаючи, що і фізичні, і моральні страждання - це своєрідний психічний стан особи, що фізичний біль - це стан душевний, психічний, але завданий конкретним шляхом - ушкодженням здоров’я. І оскільки, на думку автора, фізичні страждання охоплюються поняттям страждань психічних, а значить, і моральної шкоди, то відсутні і підстави для розмежування у шкоді немайновій - власне моральної і фізичної. Звідси випливає, що поняття немайнової і моральної шкоди однакові за змістом і їх слід ототожнювати і вживати як синоніми, як це і визначено у статті 4401 Цивільного кодексу України [136, с.53]. Хоча в подальшому, розглядаючи поняття моральної шкоди юридичної особи, автор стверджує, що термін “немайнова” шкода етимологічно, на відміну від слова “моральна”, не походить від понять “духовна, психічна”, що притаманне тільки людині і не співпадає з поняттям моральної шкоди фізичної особи за змістом [136, с.64]. На мою думку, якщо ж термін “немайнова” шкода етимологічно неідентичний терміну “моральна” шкода, то їх значення не можна ототожнювати при вживанні цих категорій до будь-якого суб’єкта - юридичної чи фізичної особи.

Іншої позиції дотримується Г.В. Єременко, яка не підрозділяє мо-ральну шкоду на фізичні і моральні страждання, а вважає моральні і фізичні страждання особи наслідком заподіяння моральної шкоди [163, с.112-116]. На мою думку, моральні і фізичні страждання є не наслідком моральної шкоди, а самою моральною шкодою, а моральна шкода заподіюється. Зовсім іншої точки зору дотримується С.І. Шимон, яка, заперечуючи Г.В. Єременко, вважає, що наслідком моральної шкоди не є моральні та фізичні страждання, а якраз, навпаки, шкода зумовлюється стражданнями, які переживає особа внаслідок порушення її права чи блага [136, с.54]. Отже, моральні та фізичні страждання теж, на думку С.І. Ши­мон, не є моральною шкодою, вони лише зумовлюють її виникнення.

В чому ж полягає, на думку автора, сама моральна шкода? Автор під моральною шкодою розуміє не моральні і фізичні страждання, а різні негативні наслідки, немайнові втрати, які стали результатом цих страждань, виникли в результаті цих страждань. Для підтвердження своєї думки автор приводить приклад: батьки так страждали в скорботі за померлим сином, що замкнулися в собі, перестали спілкуватися із знайомими, мати стала неспроможною виконувати свої функціональні обов’язки по роботі, де їй довелося змінити посаду. Очевидно, що спочатку були страждання, викликані втратою близької людини, а потім, як наслідок, інші негативні зміни через порушення майнових та немайнових прав громадян - моральна шкода [136, с. 54].

Отже, в даному випадку С.І. Шимон розуміє під моральною шкодою не моральні та фізичні страждання, а їх наслідок, те до чого вони призвели. На мою думку, при такому розумінні порушується безпосередній при­чинно-наслідковий зв’язок між моральною шкодою і вчиненим правопо­рушенням немайнових, а також трудових прав працівника. З визначення С.І. Шимон випливає, що цивільно-правове правопорушення не веде безпосередньо до заподіяння моральної шкоди, його наслідком є лише моральні і фізичні страждання, які, в свою чергу, призводять до немайнових втрат (моральної шкоди), тобто моральна шкода є наслідком моральних та фізичних страждань, а не цивільно-правового правопорушення. На мою думку, в даному випадку повинно йтися не про моральну шкоду, а про вторинні наслідки заподіяної моральної шкоди. Але слід зауважити, що зовсім не обов’язково, щоб будь-які негативні зміни в психічному стані особи (моральна шкода) призводили до вимушених змін у її звичайному способі життя.

Однак при тлумаченні питань про встановлення розміру компенсації моральної шкоди С.І. Шимон зазначає: щоб встановити будь-які межі розмірів відшкодування моральної шкоди, необхідне об’єктивне економічне обгрунтування, яке неможливо визначити, оскільки душевні страждання, біль не мають еквівалента. У такому разі постала б проблема вирахувати грошову вартість найменшого (найдешевшого) блага, яким можливо врівноважити найменші моральні втрати (найменші слабкі страждання), і найбільшого (найдорожчого) блага, яким можна згладити негативні наслідки найбільших моральних втрат (найглибших) страждань, а, по суті, ціну людського життя, гідності. Зробити це неможливо в принципі [136, с.79]. Отже, автор при розгляді даного питання відходить від поняття моральної шкоди як немайнових втрат, спричинених моральними чи фізичними стражданнями, а веде мову про моральну шкоду як про душевні та фізичні страждання.

Ще більш заплутаним і таким, що не сприяє однозначному розумінню, є визначення моральної шкоди, дане Пленумом Верховного Суду України у Постанові від 31 березня 1995 року, N4 “Про судову прак­тику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, згідно з якою моральна шкода - це “втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, за­подіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю іншої особи” [164, с. 32].

Таким чином, моральна шкода (втрати немайнового характеру) є ре­зультатом не тільки моральних чи фізичних страждань, а й результатом інших негативних явищ; моральні і фізичні страждання чи інші негативні явища, заподіяні незаконними діями чи бездіяльністю (тобто є їх резуль­том). Отже, між моральною шкодою і протиправною поведінкою особи немає безпосереднього прямого причинного зв’язку, оскільки моральна шкода є результатом моральних та фізичних страждань, інших негативних явищ, а вони, в свою чергу, є результатом протиправної поведінки особи, яка заподіяла їх іншій особі. За такого розуміння моральної шкоди наявний є лише про вторинний похідний причинно-наслідковий зв’язок, який не може бути визнаний як складовий елемент (умова) правопорушення, а отже, і відповідальності.

На відміну від С.І. Шимон, інші автори, як правило, не пов’язують поняття моральної шкоди з поняттями “збитки”, “втрати”, а визначають її через страждання, розуміючи під шкодою будь-які моральні переживання чи фізичні страждання [165 с.220]. Під немайновою шкодою слід розуміти не лише шкоду, заподіяну порушенням зобов’язальних прав чи посяган­ням на моральні підвалини, але й будь-які переживання у зв’язку з правопору­шенням, здійсненим щодо особи [166, с.57].

Останнім часом поняття “моральна шкода” почали активно досліджувати і в трудовому праві. Поняття “моральна шкода” В.Д. Чер-надчуком визначається у вузькому та у широкому розумінні. У вузькому значенні моральна шкода - це втрати немайнового характеру працівника, що виникли внаслідок його душевних, психічних або фізичних страждань, заподіяних порушенням його законних трудових прав неправомірними діями або бездіяльністю власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу [138, с.49]. У широкому значенні моральну шкоду в трудовому праві В.Д. Чернадчук розглядає як втрати немайнового характеру, що виникли внаслідок душевних, психічних або фізичних страждань, заподіяних порушенням законних трудових прав працівника неправомірними діями або бездіяльністю з боку власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу, що призводять до приниження честі, гідності або трудової репутації; ушкодження здоров’я; порушення нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного суспільного життя; порушення спілкування із оточуючими людьми; вимушених змін або обмежень у виборі трудової діяльності, звичайного кола спілкування та інших негативних наслідків і вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя [138, с. 49-50]. З визначень видно, що автор підтримує точку зору С.І.Шимон, яка під моральною шкодою розуміє не моральні та фізичні страждання, а їх наслідок (втрати немайнового характеру), те, до чого вони призвели. Таким чином, порушення трудових прав не веде безпосередньо до немайнових втрат (моральної шкоди), наслідком такого правопорушення є лише душевні, психічні і фізичні страждання, а вже вони породжують немайнові втрати (моральну шкоду).

Про дискусійність і неоднозначність такої точки зору мною уже зазначалося вище.

Крім В.Д. Чернадчука, питання сутності моральної шкоди досліджувалось також іншими вченими. Так, у Науково-практичному коментарі до Закону України “Про охорону праці” моральна шкода визначається як “шкода, заподіяна працівникові такою поведінкою іншої особи або осіб, яку можна охарактеризувати як неетичну, тобто таку, що суперечить системі поглядів і уявлень, які регулюють поведінку людей у суспільстві” [167, с. 83]. В даному визначенні йдеться, що моральна шкода може завдаватися порушенням моральних норм, - неетичною поведінкою. За порушення моральних норм, які є видом соціальних норм, поряд з юридичними нормами, як правило, не передбачена юридична відповідальність, за винятком пункту 3 статті 41 КЗпП України. Суб’єкти за порушення моральних норм несуть моральну відповідальність перед суспільством. Критикуючи дану точку зору, В.Д. Чернадчук вважає недоцільним використовувати словосполучення “неетична поведінка” при визначенні поняття “моральна шкода” [138, с.46]. На мою думку, потрібно дослідити, наскільки правомірно саме вживання термінів “моральна шкода” і “моральні страждання” при притягненні до юридичної відповідальності за її заподіяння. Адже і словосполучення “моральна шкода”, як і “моральна норма”, походить від слова “мораль”, яка є не правовою категорією, а категорією етики. Мораль - це духовність, форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин (моральні відносини); один із способів регулювання поведінки людини у суспільстві за допомогою усталених приписів [168, с.770]. Вона пов’язана з уявленням про ідеал, добро і зло, справедливість і несправедливість. Моральні норми - один із видів соціальних норм, їх порушення призводить до моральної шкоди (шкоди, існуючій у суспільстві моралі), за заподіяння якої і повинна наставати моральна, а не юридична відповідальність. Тому, на мою думку, доцільніше вживати термін “немайнова шкода” замість терміна “моральна шкода”, який нині вживається в чинному законодавстві, в тому числі і трудовому.

Проблема поняття моральної шкоди не залишається поза увагою і російських практичних працівників. Так, Пленум Верховного Суду Російської Федерації у пункті 2 Постанови від 20 грудня 1994 року, N10 “Деякі питання застосування законодавства про заподіяння моральної шкоди” окреслює її як моральні чи фізичні страждання, завдані діями чи бездіяльністю, що посягають на належні громадянину від народження чи внаслідок закону немайнові блага або на його особисті немайнові права, чи порушують майнові права. Російські фахівці визнають моральною шкодою будь-яке порушення душевного стану потерпілого, пов’язане з посяганням на його права, незалежно від виникнення негативних змін у його житті [169, с.60-61].

Поняття моральної шкоди визначено і в більшості трудових кодексів колишніх союзних республік, зокрема Республіки Узбекистан, Киргизької Республіки, Республіки Білорусь. Під моральною шкодою у всіх цих трудових кодексах розуміються моральні і фізичні страждання (стаття 187 Трудового кодексу Республіки Узбекистан, стаття 427 Трудового кодексу Киргизької Республіки, стаття 434 Трудового кодексу Республіки Білорусь та ін.).

Немайнова шкода може заподіюватися не тільки працівникові, а й іншим суб’єктам трудового права - трудовому колективу як стороні колективних трудових правовідносин немайнова шкода заподіюється роботодавцем; роботодавцю як стороні індивідуальних трудових правовідносин вона може заподіюватися працівником, а роботодавцю як стороні колективних трудових правовідносин - трудовим колективом чи його представницьким органом (організацією), яким може виступати відповідна профспілка, страйком, рада трудового колективу та інші уповноважені трудовим колективом, найманими працівниками органи. Отже, за суб’єктами, яким заподіюється шкода, немайнова шкода класифікується на: немайнову шкоду, заподіяну працівникові; немайнову шкоду, заподіяну суб’єкту колективних трудових правовідносин; немайнову шкоду, заподіяну роботодавцеві.

При порушенні трудових обов’язків працівником роботодавцю може заподіюватися немайнова шкода, яка має свої особливості, відмінні від немайнової шкоди, заподіяної працівникові, коли роботодавцем виступає юридична особа, а при заподіянні немайнової шкоди роботодавцю - фізичній особі немайнова шкода за своїм змістом співпадає з немайновою шкодою, заподіяною працівникові. Дослідженням поняття немайнової шкоди юридичної особи займалися знову ж таки цивілісти [136, с.70-74; 163, с.115-116; 170, с.94-99]. Внаслідок порушення працівником трудових прав роботодавця може бути завдано шкоди його діловій репутації, що виявиться в зменшенні престижу як суб’єкта цивільно-правових чи трудових відносин, як правило, це може бути і одночасно. Так, наприклад, вибух на шахті через порушення правил техніки безпеки її працівниками призвів до недовіри з приводу безпечних умов праці серед працівників, до звільнення кваліфікованих працівників, а отже, до зниження трудо-ділової репутації підприємства - шахти, що, в свою чергу, може призвести до заподіяння майнової шкоди через втрати ділових партнерів, споживачів, контрагентів, через звільнення кваліфікованих кадрів.

Незважаючи на те, що втрати юридичної особи розмежувати на майнові і немайнові дуже важко, все ж таки це не є неможливим. На думку С.І. Шимон, будь-які посягання на права підприємства, зокрема й немайнові, зумовлять майнові збитки, які можуть бути підраховані і виражені в грошах. Це, як вважає автор, випливає з того, що основною метою підприємств є одержання прибутку, що закріплено в статті 1 Закону України “Про підприємства” від 27 березня 1991 року [136, с. 70]. На мою думку, це далеко не так. Посягання на немайнові права підприємства може і не зумовити ніяких майнових збитків, тим більше таких, які знаходяться в безпосередньому причинному зв’язку з немайновим правопорушенням. І, навпаки, заподіяння юридичній особі ма­теріальної шкоди працівником може призвести до невиконання нею договірних обов’язків, а отже, до втрати її ділової репутації і таким чином до за­подіяння немайнової шкоди.

Тому не можна погодитись із думкою В.Д. Чернадчука, який вважає, що моральна шкода, яка заподіяна майновою шкодою, - вид моральної шкоди, який не є властивим для трудового права [138, с.55]. Трудові відносини містять також і майновий елемент. І заподіяння матеріальної шкоди не тільки роботодавцеві, а й працівникові також може призвести до моральної шкоди. Наприклад, у результаті незаконного переведення на нижчеоплачувану роботу працівник втратив частину свого заробітку, що призвело до його душевних та психічних страждань.

Не виникає сумнівів щодо матеріальної відповідальності за моральну шкоду, заподіяну трудовим правопорушен­ням (як, до речі, й іншими видами правопорушень). Але спірним і не вирішеним, у тому числі і в цивільному праві, залишається питання щодо характеру цієї відповідальності, тобто карний (штрафний), компенсаційний чи правовідновний характер вона має.

У цивільному праві можна зустріти лише фрагментарні дослідження з цього питання.

Так, на думку М.Я. Шімінової, відшкодування моральної шкоди яв­ляє собою не лише відновлювальну функцію, а й переслідує більш широку мету - попереджати появу шкідливих фактів і, як наслідок, захистити від посягання на особу [171, с.52]. Отже, автор вважає, що відповідальність має правовідновний характер, з чим, на мою думку, аж ніяк не можна погодитись, оскільки ніяким майном, грішми не можна відновити того стану особи, який був до заподіяння їй моральних та фізичних страждань, як не можна і відновити спричиненої ними втрати нервових клітин, які згідно з медичною теорією не відновлюються.

С.І. Шимон вважає, що відповідальність має компенсаційний характер. Грошова компенсація дає змогу певною мірою згладити неприємні наслідки правопорушення, сприяє придбанню нового блага замість втраченого. Тут, на думку автора, відбувається умовна заміна втраченого чи порушеного блага іншим, яке можна одержати завдяки можливості грошей відкривати шлях до задоволення людських потреб [136, с.40]. Ряд авторів заперечують компенсаційний характер матеріальної відповідальності за заподіяння моральної шкоди. Зокрема, в юридичній літературі висловлюється думка, що при відшкодуванні може йтися лише про штрафну відповідальність [172, с.52-54; 173, с.67]. Одним із аргументів, який висувають для підтвердження цієї точки зору, є той, що заподіяну суб’єктові цивільного права моральну шкоду компенсувати не­можливо, оскільки неможливо знайти грошовий чи матеріальний еквівалент, який би замінив його душевні страждання. А тому правильно говорити не про компенсацію моральної шкоди, а про штрафні санкції, розмір яких має визначатися судом з урахуванням позовних вимог та характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду [174, с.107-108]. З такою думкою, в свою чергу, не погоджується С.І. Шимон, яка вважає, що основне призначення таких грошових сум компенсаційне. Але при цьому автор вбачає, що особливість здійснення компенсаційної функції у сфері особистих немайнових відносин (а відшкодування моральної шкоди - це один із способів захисту немайнових прав особи) полягає в основному у формі відновлення порушеного становища потерпілої сторони. Самі по собі духовні інтереси не можуть бути компенсовані економічними засобами. Останні є лише передумовою для створення можливостей, що забезпечують усунення, згладжування, чи зменшення до мінімуму моральної шкоди. Вони виконуюють функцію не еквівалента душевних страждань, а задодоволення, яке дає змогу їх полегшити [136, с.81]. Зовсім іншої точки зору дотримується з цього питання В.Д. Чернадчук. На його думку, “відповідальність за заподіяну працівникові моральну шкоду - це моральна відповідальність (курсив - Н.Х.) власника або уповноваженого ним органу, яка виражена в матеріальній формі, має компенсаційно-штрафний характер на користь потерпілого працівника і настає у випадку порушення його законних трудових прав”[138, с.75]. Отже, виходячи із характеристики відповідальності за моральну шкоду, даної В.Д. Чернадчуком, ця відповідальність, по-перше, не є юридичною (правовою), а моральною, отже, вона повинна регулюватись нормами моралі, а не права. По-друге, хоча вона і виражена в матеріальній формі, вона знову ж таки є моральною, а не матеріальною, тобто носить не матеріальний, а моральний характер.

З цим аж ніяк не можна погодитись, оскільки будь-яка із сторін індивідуальних чи колективних трудових відносин при заподіянні моральної (немайнової) шкоди іншій стороні відшкодовує (компенсує) цю шкоду у матеріальній формі, а отже, перетерплює негативні для себе наслідки майнового характеру. Дана матеріальна відповідальність не є правовідновною, а лише відшкодувальною (компенсаційною), оскільки неможливо поновити стан потерпілої особи, який був до правопорушення. Компенсаційна функція полягає у відшкодуванні тих моральних і психічних страждань, приниження ділової (трудової) репутації, які спричинило трудове правопорушення. Вони, як правило, повністю не відшкодовуються.

Те, що відшкодування немайнової шкоди носить матеріальний характер, тобто відповідальність за немайнову шкоду настає саме матеріальна, підтверджує включення статей, що закріплюють відшкодування моральної (немайнової) шкоди, до відповідних глав і розділів трудових кодексів колишніх союзних республік, які регулюють питання матеріальної відповідальності сторін трудового договору, зокрема, стаття 187 Трудового кодексу Республіки Узбекистан, стаття 427 Трудового кодексу Киргизької Республіки, стаття 434 Трудового кодексу Республіки Білорусь та ін.

Виходячи з викладеного, можна зробити такі висновки:

- матеріальна відповідальність за немайнову шкоду, заподіяну трудовим правопорушенням, носить трудо-правовий характер і повинна відшкодовуватися за нормами трудового права;

- під немайновою шкодою працівника слід розуміти душевні, психічні та фізичні страждання, спричинені порушенням його трудових прав та інтересів з боку роботодавця;

- під немайновою шкодою роботодавця як юридичної особи слід розуміти приниження ділової (трудової) репутації юридичної особи, заподіяне внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов’язків працівником;

- під немайновою шкодою роботодавця як фізичної особи слід ро-зуміти душевні, психічні та фізичні страждання та приниження ділової репутації, заподіяні невиконанням чи неналежним виконанням трудових обов’язків працівником;

- заподіяння немайнової шкоди може бути спричинено будь-яким по­рушенням трудових прав та обов’язків;

- відшкодування матеріальної шкоди працівникові і роботодавцю як фізичній особі настає у будь-якому випадку заподіяння немайнової шкоди;

- матеріальна відповідальність за заподіяння немайнової шкоди не може мати правовідновного характеру, оскільки неможливо відновити той стан особи, який був до вчинення правопорушення, вона має компенсаційний характер.

<< | >>
Источник: Хуторян Наталія Миколаївна. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНІСТІ СТОРІН ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ - 2002. 2002

Еще по теме 2.3. Проблеми галузевої належності матеріальної відповідальності за моральну шкоду, заподіяну сторонам трудових відносин:

  1. § 5. Дисциплінарна і матеріальна відповідальність за земельні правопорушення
  2. 3.2. Особливості застосування матеріальної* (спеціальної) відповідальності за забруднення і засмічення ґрунтів
  3. 2.1. Досудова підготовка матеріалів та пред’явлення позовів у справах про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями лісового законодавства
  4. Правовий статус роботодавця як суб’єкта індивідуальних трудових правовідносин
  5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ЗА ПРОЕКТОМ ТРУДОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
  6. 2.5. Вирішення колективних трудових спорів як елемент системи соціального партнерства
  7. З М І С Т
  8. В С Т У П
  9. РОЗДІЛ I ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ РОЗВИТОК МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СТОРІН ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
  10. 1.1. Особливості розвитку законодавства про матеріальну відповідальність сторін трудових правовідносин
  11. Регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в міжнародно-правових актах та зарубіжному законодавстві
  12. РОЗДІЛ П ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ТРУДОВОМУ ПРАВІ
  13. 2.1. Поняття матеріальної відповідальності в трудовому праві
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -