<<
>>

2.1. Поняття матеріальної відповідальності в трудовому праві

Дослідження поняття та змісту матеріальної відповідальності в трудовому праві - проблема не нова. Їй приділялася певна увага вченими колишнього Союзу РСР, зараз вченими країн близького зарубіжжя: О.А.Абрамовою, О.В.

Абрамовою, С.А. Івановим, С.С. Каринським, Є.О.Кленовим, В.М. Лебедєвим, Р.З. Лівшицем, В.Г. Маловим, В.І. Ні-кітінським, В.М. Смирновим, Л.О. Сироватською, Л.В. П’ятаковим та ін.

Ця проблема детально розглядалась і в працях вчених України: М.Й.Бару, О.Т. Барабашем, Е.С. Белінським, В.С. Венедиктовим, Г.С. Гон- чаровою, М.І. Данченком, Д.О. Карпенком, А.Р. Мацюком, З.К. Си-моротом, В.І. Скобелкіним, П.Р. Ставиським, О.І. Процевським, В.І. Про-копенком, Г.І. Чанишевою та ін. Незважаючи на глибокі дослідження, проблема матеріальної відповідальності в трудовому праві не втратила своєї актуальності.

Це стосується як самого поняття матеріальної відповідальності, зокрема, чи можна розглядати її як позитивну, чи вона має тільки негативний аспект, так і окремих питань, - чи виступають сторонами матеріальної відповідальності тільки сторони трудового договору, чи матеріальну відповідальність несуть також і сторони колективних трудових відносин? Потребують зміни і нового вирішення також питання щодо розмірів та порядку відшкодування шкоди та багато ін.

Про необхідність подальших досліджень проблем відповідальності в трудовому праві і матеріальної відповідальності, зокрема, підкреслювалось в юридичній літературі. Так, В.С. Венедиктов зазначає, що саме в умовах переходу до ринкових відносин необхідне дійове законодавство, в тому числі і норми юридичної відповідальності, що регулюють як дисциплінарну, так і матеріальну відповідальність. Матеріальна відповідальність за трудовим правом у нових умовах господарювання і за наявності різних форм власності також вимагає свого вдосконалення. Це стосується і видів матеріальної відповідальності, розмірів, порядку притягнення і відшкодування шкоди [80, с.56].

Визначення самого поняття матеріальної відповідальності, її співвідношення із засобами захисту, її підстави та умов, кола суб’єктів матеріальної відповідальності, її меж, порядку притягнення до неї та інших питань на перший погляд свідчить про всебічне дослідження цієї теми. Але не можна стверджувати, що вже не залишилося білих плям у правовому просторі дослідження проблеми матеріальної відповідальності в трудовому праві. Що ж спонукає вчених ще і ще раз повертатися до цієї проблеми? Перехід до ринкових відносин, формування приватної власності, ринку праці не могли не вплинути на розвиток індивідуальних та колективних трудових відносин, у тому числі і відносин з матеріальної відповідальності суб’єктів трудового права. Це вимагає перегляду традиційних підходів до трудових правовідносин взагалі та правовідносин щодо матеріальної відповідальності зокрема. Особливо ця потреба загострилася в зв’язку з необхідністю розробки цілісної системи трудового законодавства, яке регулює трудові відносини працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, що обумовлено корінними змінами в регулюванні трудових відносин у зв’язку з проголошенням Україною державної незалежності та переходом до ринкової економіки.

Кодекс законів про працю України, принятий у 1971 році, та окремі нормативні акти далеко не повно регулюють трудові відносини. Багато питань, раніше віднесених до виключної компетенції Союзу РСР, залишились взагалі неврегульованими.

Необхідно мати на увазі, що трудове законодавство, одержане Україною в спадок від СРСР, мало такі недоліки: орієнтація в основному на інтереси виробництва, а не працівника, низький рівень регулювання організації, умов праці, її нормування та оплати, відсутність соціального партнерства. Тому воно не може бути використане в нових умовах господарювання.

У сучасних умовах ринкової економіки майже щорічно вносяться зміни до Кодексу законів про працю. Прийнято ряд законодавчих актів, які регулюють окремі види трудових відносин: Закони України про охорону праці, про зайнятість населення, про колективні договори та угоди, про оплату праці, про відпустки, про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та ряд інших нормативних актів.

І все ж таки багато питань залишаються неврегульованими трудовим законодавством. Відсутня цілісна система трудового законодавства.

Реформа трудового законодавства, приведення його у відповідність до нової Конституції України повинні здійснюватися шляхом:

- прийняття нового Трудового кодексу України;

- прийняття згідно з Конституцією України інших законів, що регулюють трудові відносини;

- прийняття підзаконних актів;

- зміни та доповнення чинного законодавства.

Центральне місце в системі трудового законодавства займе новий Трудовий кодекс України, один із проектів якого вже підготовлений за завданням Кабінету Міністрів України. Підготовка нового Кодексу потребує насамперед розробки концепцій розвитку як основного трудового правовідношення, так і окремих видів трудових правовідносин, які становлять інститути трудового права і одним із яких є інститут матеріальної відповідальності в трудовому праві. Кодифікація трудового законодавства потребує також розробки категорійного апарату, в тому числі з такого важливого інституту, як матеріальна відповідальність. Для проведення кодифікації, як вірно зазначає В. Забігайло, “однією з необхідних умов є належне відпрацювання юридичних понять і термінів, усунення неточностей і двозначності, які в них нерідко ще зустрічаються, їх неповноти, підміни одним поняттям іншого тощо” [114, с.2].

Зазначене вище ще раз обумовлює необхідність звернутися до самого поняття матеріальної відповідальності в трудовому праві. Розглянути і розкрити його суть, враховуючи вплив закону вартості та ринкових відносин на трудові відносини.

Останнім часом у науці трудового права логічно, послідовно і науково, юридично аргументовано доведено наявність у понятті юридичної трудо-правової відповідальності, поряд з негативним, позитивного аспекту відповідальності. У зв’язку з цим виникає питання, чи наявний для матеріальної відповідальності також позитивний аспект, чи її слід розглядати тільки як негативну? Без вирішення цього питання не можна дати поняття матеріальної відповідальності в трудовому праві.

На мою думку, позитивний аспект характерний як для юридичної відповідальності взагалі, так і для матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин зокрема, хоча в науці трудового права матеріальна відповідальність досі розглядалась виключно в негативному аспекті.

Для визначення матеріальної відповідальності за трудовим правом з позиції позитивної відповідальності, як вважає Е.С. Белінський, немає достатніх правових підстав. Матеріальна відповідальність обов’язково пов’язана з майновими наслідками для працівника, вона настає тільки за шкоду заподіяну в минулому. Матеріальна відповідальність робітників і службовців повинна розглядатися тільки у ретроспективному аспекті, як відповідальність за правопорушення в єдності всіх його елементів [113, c.18]. На мою думку, як було доведено раніше, позитивну відповідальність слід розглядати не як відповідальність за майбутнє правопорушення, а як відповідальність за позитивне діяння та застосування заходів заохочення за нього. І позитивну, і негативну відповідальність слід розглядати в об’єктивному і суб’єктивному аспектах, а саме: як правовий інститут (позитивна і негативна відповідальність) - об’єктивний аспект, який носить пасивний характер, а реалізація заходів позитивної та негативної відповідальності за конкретне діяння (правомірне чи протиправне) - суб’єктивний аспект, який має активний характер.

Відповідь на питання, чи можна розглядати матеріальну відповідальність у трудовому праві в позитивному значенні, безпосередньо пов’язана з питанням, чи носять обов’язки, які закріплені в нормах трудового права і яких повинні дотримуватися сторони трудових правовідносин, майновий характер? Наявність майнового елемента в трудових правовідносинах доведена в юридичній літературі [115, c.315; 116, с.58,61; 117, с.106-107; 118, с.71-77; 119, с.20; 99, с.87-94 та ін.]. В чому ж полягає майновий елемент трудових правовідносин? М.Г. Алек-сандров зазначав, що це є обов’язок підприємства виплатити працівникові заробітну плату за його працю і право працівника її отримати [115, с.315]. До майнового елемента включаються не лише право на оплату праці та обов’язок її виплатити, а й інші права та обов’язки: зокрема, обов’язок підприємства видати працівникові спецодяг, запобіжні засоби, нейтралізуючі речовини, виплатити компенсаційні витрати, викликані виконанням трудових обов’язків працівника, і т.п. [116, с.58, 61]. О.І.Процевський вважає, що майновий елемент у трудовому правовідношенні визначається фактичними затратами живої праці з урахуванням тривалості роботи, ступеня виконання норм виробітку, часу обслуговування, умов праці тощо. У трудових відносинах саме праця як діяльність приводить до появи майнового елемента, що надає їй відплатного характеру [119, с. 20].

Узагальнюючи дослідження вчених щодо наявності майнового елемента в трудовому праві, П.Р. Стависький прийшов до правильного висновку, що, по-перше, в трудовому правовідношенні є певний майновий елемент, прямо пов’язаний з процесом праці, із застосуванням живої праці. По-друге, майновий елемент трудового правовідношення проявляється у відплатності праці, тобто в оплаті праці. По-третє, майновий елемент проявляється не лише в оплаті праці, а й у формі інших виплат підприємства працівникові не за працю, а у зв’язку із знаходженням робітника чи службовця у трудовому правовідношенні з підприємством [99, с. 90].

Зараз створено ринок праці з умовами, за яких працівник може вільно здати в найм свою робочу силу і трудові відносини набули вартісного характеру. Тому виконання обов’язків роботодавцем, направлених на створення матеріальних умов для відновлення робочої сили, працездатності, здоров’я працівників, містить у собі майновий елемент як за характером обов’язків, так і за об’єктом, на який вони спрямовані, - робочу силу. Зокрема, такими обов’язками роботодавця є: обов’язок своєчасної виплати заробітної плати (стаття 24 Закону України “Про оплату праці”), полегшення й оздоровлення умов праці працівників (стаття 158 КЗпП України) та ряд інших. Серед обов’язків роботодавця, що носять майновий елемент, слід назвати не тільки обов’язки, пов’язані із забезпеченням відтворення і збереження робочої сили, а й із створенням для працівників умов, необхідних для нормальної роботи і повного збереження дорученого їм майна (стаття 131 КЗпП України). Серед обов’язків, які носять майновий елемент, другої сторони трудового договору - працівника - слід назвати обов’язок бережного ставлення до майна підприємства, установи, організації і запобігання шкоді (стаття 131 КЗпП України). Закріплення цих обов’язків у нормах права та їх належне виконання сторонами трудових правідносин, а також матеріальні заохочення за їх належне виконання і становлять позитивну матеріальну відповідальність у трудовому праві.

Виходячи з раніше зробленого висновку про те, що об’єктивна позитивна юридична відповідальність - це сукупність норм, які регулюють правомірну поведінку особи та передбачають заходи заохочення, а суб’єктивна позитивна юридична відповідальність - це дотримання правомірної поведінки особою, оцінка своєї поведінки згідно із закріпленим у нормі права еталоном та застосування заходів заохочення, і підсумовуючи сказане, можна стверджувати:

1. Об’єктивна позитивна матеріальна відповідальність у трудовому праві - це сукупність норм, які передбачають майнові обов’язки однієї сторони трудового правовідношення, спрямовані на забезпечення майнових прав та виконання майнових обов’язків іншою стороною трудового правовідношення, і закріплюють матеріальні заходи заохочення за їх належне виконання.

2. Суб’єктивна позитивна матеріальна відповідальність у трудовому праві - це належне виконання стороною трудового правовідношення майнових обов’язків, спрямованих на забезпечення майнових прав та виконання майнових обов’язків іншою стороною трудового правовідношення, і застосування матеріальних заходів заохочення за їх належне виконання.

Проте в науці трудового права матеріальна відповідальність і далі розглядається виключно в негативному аспекті, причому як негативна суб’єктивна відповідальність. У переважній більшості випадків поняття матеріальної відповідальності сформульоване лише для однієї сторони трудового договору - працівника. Тривалий час матеріальна відповідальність другої сторони трудового договору - роботодавця не була предметом наукового дослідження. Це було викликано насамперед тим, що в КЗпП союзних республік прямо була закріплена матеріальна відповідальність лише однієї сторони трудового договору - працівника. Зараз виникає потреба визначити загальне поняття матеріальної відповідальності сторін трудового правовідношення, причому як індивідуального, так і колективного.

Під матеріальною відповідальністю в трудовому праві розуміють насамперед обов’язок працівника відшкодувати заподіяну ним майнову шкоду підприємству за наявності підстав і умов, передбачених законом. На думку Е.С. Белінського, матеріальна відповідальність робітників і службовців за трудовим правом - це добровільне чи примусове виконання в установленому законом розмірі і порядку їх обов’язку з відшкодування шкоди, заподіяної трудовим майновим правопорушенням підприємству, з яким вони перебували в трудових правовідносинах на момент заподіяння шкоди [113, с.21]. Проаналізуємо це визначення. По-перше, автор матеріальну відповідальність у трудовому праві не розглядає в об’єктивному аспекті як правовий інститут, а лише в суб’єктивному - як реалізацію санкції правової норми. На мою думку, це звужує і робить неповним поняття матеріальної відповідальності в трудовому праві, бо без об’єктивного не може бути й суб’єктивного аспекту відповідальності. По-друге, як уже було зазначалося при розгляді загального поняття юридичної відповідальності, виконання обов’язку з відшкодування шкоди передбачає активну дію з боку самого працівника, або добровільну, або примусову, наприклад, працівник сам відшкодовує шкоду - добровільна, працівник на підставі рішення суду вносить суму заподіяної шкоди на рахунок підприємства - примусова. Але трапляються випадки, і тільки за примусового виконання, коли працівник не діє активно і з його боку ніякого обов’язку з відшкодування шкоди не виконується. Наприклад, коли шкода в судовому порядку стягується із заробітної плати працівника через бухгалтерію. Яке ж тут безпосереднє виконання працівником свого обов’язку з відшкодування шкоди? Працівник до виконання цього обов’язку ніякого відношення не має. Але в наявності, і в першому, і в другому випадку факт перетерпіння негативних наслідків, під якими слід розуміти втрати майнового характеру. Отже, обов’язок відшкодувати шкоду безпосередньо працівником реалізується, як видно з конкретних прикладів, не завжди. А от обов’язок перетерпіння негативних наслідків, що не рівнозначно першому обов’язку, завжди має місце при реалізації як негативної юридичної відповідальності, так і негативної матеріальної відповідальності в трудовому праві. Тому матеріальну відповідальність за трудовим правом не можна визначати як безпосереднє виконання обов’язку з відшкодування шкоди, бо це лише один із аспектів реалізації матеріальної відповідальності.

Л.О. Сироватська визначає матеріальну відповідальність робітників і службовців як обов’язок кожного з них відповісти перед адміністрацією підприємства (установи) за вчинене майнове правопорушення і відшкодувати заподіяну шкоду в установленому законом розмірі [106, с.94].

На думку Л.О. Сироватської, вказівка на обов’язок відшкодування шкоди розкриває специфіку змісту цієї відповідальності, яка полягає в тому, що обов’язок правопорушника носить активний характер. “Не перетерпіти дію санкцій - правомочностей, а здійснити санкцію - обов’язок - ось безпосередня мета матеріальної відповідальності” [106, с.94]. Вище уже наголошувалось, що обов’язок відшкодувати шкоду безпосередньо в активному плані працівником реалізується не у всіх випадках. Тоді, коли він реалізується самим працівником, на мою думку, недоцільно в поняття матеріальної відповідальності робітників і службовців включати два обов’язки: обов’язок відповісти та обов’язок відшкодувати шкоду, бо виконання другого обов’язку включає в себе перший - обов’язок відповісти.

П.Р. Стависький визначає матеріальну відповідальність у трудових відносинах - як обов’язок суб’єкта трудового правовідношення відшкодувати майнову шкоду, заподіяну іншому суб’єкту винним порушенням своїх обов’язків у даному правовідношенні в межах і порядку, встановлених законом [99, с.65]. Виходячи з даного визначення, П.Р. Ста- виський, як і інші автори, розглядає матеріальну відповідальність у трудовому праві тільки в негативному аспекті і тільки як суб’єктивну категорію.

Характерною рисою матеріальної відповідальності як правової категорії є можливість державного примусу, коли заподіяна шкода добровільно не відшкодовується. Примус здійснюється в судовому чи адміністративному порядку. Якщо спрямовані на відшкодування шкоди примусові заходи, що застосовуються судами, можна назвати державним примусом, оскільки суди - органи державної судової влади (третьої гілки), то адміністративні заходи із забезпечення відшкодування шкоди не завжди є державним примусом. Як відомо, зараз поряд з державною з’явилися й успішно розвиваються інші форми власності - колективна, приватна. Примус, що здійснюється власником або уповноваженим ним органом на недержавних підприємствах, не є державним примусом.

На думку Е.С. Белінського, сам по собі примус до виконання обов’язку не відноситься до матеріальної відповідальності, а є одним із засобів реалізації санкцій правових норм такої відповідальності, одним із засобів захисту майнових прав підприємства [113, с.13].

Е.С. Белінський, розглядаючи матеріальну відповідальність лише як ретроспективну і в суб’єктивному аспекті, приходить, на мою думку, до хибного висновку, що матеріальна відповідальність робітників і службовців дійсно пов’язана із санкціями, але сутність такої відповідальності становлять правовідносини, що виникають при реалізації санкції, а не сама санкція. За змістом юридична відповідальність - реалізація, застосування самої санкції, її результат, а не сама санкція [113, с.19].

Як вірно зазначає В.С. Венедиктов, трудова юридична відповідальність, що є узагальненою правовою категорією, включає в себе позитивний і негативний аспекти, заходи заохочення та іншого правового стимулювання праці, а також заходи негативного впливу за порушення трудових обов’язків і правових приписів трудового законодавства [80, с. 92].

Негативну матеріальну відповідальність суб’єктів трудових правовідносин, як і позитивну, обов’язково слід розглядати в об’єктивному і суб’єктивному аспектах.

В об’єктивному аспекті негативна матеріальна відповідальність являє собою сукупність норм, які встановлюють матеріальні санкції за заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди сторонами трудових правовідносин та можливість застосування засобів примусу для реалізації цих санкцій у випадку відмови від добровільного їх виконання.

Суб’єктивна негативна матеріальна відповідальність є добровільне чи примусове перетерпіння стороною трудового правовідношення негативних наслідків майнового характеру, закріплених у санкції правової норми, за заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди іншій стороні трудового правовідношення.

Суб’єктивна негативна матеріальна відповідальність може реалізовуватись як добровільно, так і за допомогою засобів примусу.

Одним із спірних питань є питання про структуру та правову природу матеріальної відповідальності в трудовому праві. Як уже зазначалося, спочатку матеріальна відповідальність у трудовому праві розглядалась лише як матеріальна відповідальність робітників та службовців [ 120, 96 с.; 121, 243 с.; 122, 153 с. та ін.]. У подальшому було доведено також наявність матеріальної відповідальності іншої сторони трудового договору (підприємства, установи, організації - роботодавця) [99, с.47-52; 113, с.13; 106, с.50, 68, 141; 92, с.50; 123, с.103-110; 80, с.46]. Отже, в трудовому праві має місце матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, і матеріальна відповідальність підприємства за шкоду, заподіяну працівникові.

Одним із перших наявність матеріальної відповідальності підприємства як сторони трудового договору відзначив П.Р. Стависький [99, с. 52]. У зв’язку з цим виникло питання про правову природу матеріальної відповідальності підприємства за заподіяння матеріальної шкоди працівникові та класифікацію матеріальної відповідальності в трудовому праві. З цього питання існують різні думки навіть серед вчених трудового права. Л.О. Сироватська вважає матеріальну відповідальність робітника і службовця і матеріальну відповідальність підприємства окремими видами відповідальності в трудовому праві [106, с.50].

П.Р. Стависький запропонував класифікацію, до якої, крім кримінальної та адміністративної відповідальності, що мають загальний характер, тобто охороняють дотримання норм усіх галузей права, входить матеріальна відповідальність як збірний вид, що включає загальні підвиди матеріальної відповідальності в окремих галузях права (цивільну, трудову, колгоспну та ін.), і дисциплінарна відповідальність, що також включає до свого складу галузеві підвиди дисциплінарної відповідальності (в трудовому, адміністративному, колгоспному праві).

Оскільки, виходячи з даної класифікації видів юридичної відповідальності, матеріальна відповідальність у трудовому праві є підвидом матеріальної юридичної відповідальності, то матеріальна відповідальність підприємства, установи, організації перед працівником і матеріальна відповідальність працівника перед підприємством є частинами, елементами матеріальної відповідальності в трудовому праві як підвиду юридичної матеріальної відповідальності [99, с. 55].

Матеріальна відповідальність сторін трудового правовідношення має багато спільних рис. Такими рисами є: виникнення її у обох суб’єктів обумовлено наявністю трудового правовідношення; суб’єктами є лише сторони трудового правовідношення - працівник і підприємство; відповідальність обох суб’єктів виникає в результаті винного порушення ними обов’язків у трудовому правовідношенні; на обох суб’єктів може бути покладена як обмежена, так і повна матеріальна відповідальність; межа обмеженої відповідальності встановлюється, як правило, у вигляді певної частини заробітку робітника чи службовця; відповідальність сторін має компенсаційний характер і жодна з них не несе штрафної матеріальної відповідальності [99, с.52]. Наявність такої значної спільності обох частин матеріальної відповідальності в трудовому праві дала підстави П.Р. Ста­виському зробити висновок про те, що ці частини є складовими елементами матеріальної відповідальності в трудовому праві як підвиду загальноправової матеріальної відповідальності. В зв’язку з цим виникає необхідність створення єдиного інституту матеріальної відповідальності в трудовому праві.

Однак ці спільні риси, на думку П.Р. Стависького, не виключають диференціації двох частин цієї відповідальності, яка пов’язана з особливостями цих суб’єктів. По-перше, ці відмінності обумовлені тим, що одним із суб’єктів є фізична особа, громадянин, а іншим - підприємство, установа, організація, тобто складне утворення, яке включає адміністрацію на чолі з керівником і трудовий колектив робітників і службовців. По-друге, ці суб’єкти за економічними та іншими можливостями, за своїм майновим становищем нерівні. По-третє, підприємство в особі адміністрації володіє владно-організаційними повноваженнями щодо робітників і службовців при виконанні ними своїх обов’язків у трудовому правовідношенні [99, с.52].

Іншої позиції з цього питання дотримується Е.С. Белінський. Не заперечуючи трудо-правової природи матеріальної відповідальності як підприємства, так і працівників, про що свідчать викладені вище спільні риси, Е.С. Белінський дослідив відмінності між матеріальною відповідальністю сторін трудового правовідношення і прийшов до висновку, що це не дві частини матеріальної відповідальності в трудовому праві, а два самостійні види юридичної відповідальності.

Ці відмінності між матеріальною відповідальністю сторін трудового правовідношення, які, на думку Е.С. Белінського, є не просто особливостями, а мають принциповий, визначальний характер і притаманні самим суб’єктам матеріальної відповідальності. В одному випадку - працівник, в іншому - підприємство, вони за своїми економічними та іншими можливостями, за своїм майновим станом нерівні. Підприємство в особі адміністрації володіє владно-адміністративними повноваженнями щодо робітників і службовців. Це свідчить не лише про наявність особливостей, а й про різний правовий статус робітників і службовців та підприємства в трудових відносинах, з чого випливає ряд принципово відмітних ознак, що характеризують матеріальну відповідальність працівників і підприємства як самостійні види юридичної відповідальності [113, с.32-38]. Відмінності між матеріальною відповідальністю підприємства і працівника, зазначені П.Р.Ставиським і вказані Е.С. Белінським, в основному збігаються, хоча це не перешкодило їм прийти до протилежних висновків.

Слід зазначити, що в ринкових умовах відмінності між матеріальною відповідальністю суб’єктів трудового правовідношення, які навіть у часи застою не можна було віднести до принципових, все більше стираються. По-перше, роботодавцем зараз може виступати не тільки юридична особа - підприємство, установа, організація, а й фізична особа - громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства. По-друге, в зв’язку з розвитком колективної і приватної форм власності нерідко власники майна переданого підприємству, які водночас виступають і працівниками, або просто наймані працівники за своїм майновим станом є багатшими, ніж підприємство, на якому вони працюють, або фізична особа - роботодавець, у якої вони працюють. Крім того, ні в цивільному, ні в інших галузях права, що регулюють майнову відповідальність, нерівність майнового стану ніколи не була критерієм чи тією особливістю, що дає підстави для виділення матеріальної (майнової) відповідальності в окремий вид. Це було лише підставою для зменшення розміру матеріальної відповідальності. По-третє, в трудових відносинах зараз розвивається метод їх договірного регулювання, який починає займати первинне місце, порівняно з владно-адміністративним методом. А різний правовий статус підприємства і працівників, обумовлений насамперед їх різною функціональною роллю у виробничому процесі, ще не може свідчити про наявність принципових ознак, які б підтверджували абсолютну самостійність матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин.

Для матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин, на думку П.Р. Стависького, спільним є те, що вони відповідають за одне й те саме, а не за різні і несхожі порушення. Під одним і тим же він розуміє невиконання чи неналежне виконання суб’єктами своїх обов’язків у трудовому правовідношенні [99, с.48].

На думку Е.С. Белінського, характер правопорушень сторін трудового відношення, які є підставою для матеріальної відповідальності, не однаковий у зв’язку з різними об’єктами правопорушення: при матеріальній відповідальності робітників і службовців - це майно підприємства, а при матеріальній відповідальності підприємства - це насамперед здоров’я трудівника та ін. [113, с.36]. Дані правопорушення, на думку Е.С. Белінського, “несхожі”, “неоднорідні”, оскільки посягають на різні сторони трудових відносин, що регулюються нормами різних інститутів трудового права. На мою думку, об’єктом правопорушення в даному випадку є не майно і не здоров’я, а трудові правовідносини, зокрема, порушення сторонами трудового правовідношення своїх трудових обов’язків. Звичайно, у кожної сторони обов’язки свої, що викликано їх роллю у виробничому процесі, але природа цих обов’язків однозначно - трудова. Отже, при порушенні цих обов’язків, що заподіює матеріальну шкоду іншій стороні трудового правовідношення, і настає трудо-правова матеріальна відповідальність.

Одним з доказів, що свідчать про матеріальну відповідальність підприємства як самостійний вид юридичної відповідальності, на думку Е.С. Белінського, є те, що норми, які регулюють матеріальну відповідальність підприємства, не є таким цілісним структурним утворенням або його складовою частиною, як інститут матеріальної відповідальності робітників і службовців. Обов’язки, порушення яких викликає матеріальну відповідальність підприємства, встановлені різними інститутами трудового права. І якщо така відповідальність специфічна тільки для даного інституту, вона повинна включатися до нього. Зовнішній показник цього - наявність прив’язки санкції до диспозиції, до того правила поведінки, яке встановлено правовою нормою. Інакше немає забезпечення юридичних гарантій зазначених норм, а охоронні норми матеріальної відповідальності будуть штучно відірвані від “охоронюваних” ними відносин [113, с.37]. По-перше, обов’язки, порушення яких викликає матеріальну відповідальність працівника, не тільки розміщені в главі “Гарантії при покладенні на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації”, а й встановлені відповідними статтями інших глав Кодексу (статті 139, 159 та інші КЗпП), а також посадовими інструкціями, правилами внутрішнього трудового розпорядку та іншими нормативними актами. Матеріальна ж відповідальність за їх порушення передбачена в окремому інституті. По-друге, дійсно, обов’язки, порушення яких викликає матеріальну шкоду, заподіяну роботодавцем, а відповідно і матеріальну відповідальність його перед працівником, встановлені різними інститутами трудового права. Але матеріальна відповідальність за порушення цих обов’язків, що спричинило матеріальну шкоду, встановлена часто не в інститутах, де викладені зазначені обов’язки, а в інших інститутах. Тому не можна говорити про існування в трудовому праві прив’язки санкції до диспозиції, але це ще не є підставою для висновку, що в цьому випадку немає забезпечення юридичних гарантій зазначених норм. Те, що охоронні норми матеріальної відповідальності відірвані, як зазначає Е.С. Бе-лінський, від охоронюваних ними відносин, ще не свідчить, що ці відносини менш захищені, і, врешті, в цьому немає нічого парадоксального. Адже і санкції, передбачені в нормах чисто охоронних галузей права (адміністративного, кримінального), відірвані від охоронюваних ними відносин, від норм, що передбачають позитивні обов’язки, за невиконання яких настає адміністративна чи кримінальна відповідальність (статті 172, 173, 174, 175 КК України) [124].

Говорячи про об’єднання норм матеріальної відповідальності підприємства і відповідних норм відповідальності працівників в єдиний інститут матеріальної відповідальності в трудовому праві, з усіх аргументів на користь такого об’єднання, на думку Е.С. Белінського, заслуговує на увагу той, що матеріальна відповідальність кожної із сторін трудового правовідношення має внутрішній характер, являє собою його елемент. Не заперечуючи загальної трудо-правової природи матеріальної відповідальності суб’єктів трудового правовідношення, Е.С. Белінський приходить до парадоксального висновку, що матеріальна відповідальність робітників і службовців - окремий самостійний вид юридичної відповідальності (юридичної взагалі, а не трудо-правової - Н.Х.) і немає достатніх підстав об’єднувати її з матеріальною відповідальністю підприємства в інститут матеріальної відповідальності з трудового права. Це не виключає можливості помістити норми обох інститутів в одній главі (розділі) законодавства про матеріальну відповідальність сторін трудового відношення [113, с. 38].

Протилежної думки дотримується В.С. Венедиктов, який вважає, що основним напрямом удосконалення і підвищення ефективності норм трудової юридичної відповідальності є компактне їх розміщення в рамках єдиного комплексного інституту “Трудова юридична відповідальність”. Створення єдиного інституту не лише підвищить ефективність застосування норм, що регулюють юридичну відповідальність, а й дасть можливість уніфікувати заходи негативного аспекту трудової юридичної відповідальності, забезпечити їх одноманітне застосування, виключити суперечні положення та недоопрацьованість юридичної форми [80, с.123]. В рамках цього інституту автор пропонує об’єднати не лише чисто трудо-правові засоби відповідальності, а й адміністративні, кримінальні, які, на його думку, теж відносяться до трудової юридичної відповідальності. Звичайно, даний правовий інститут буде комплексним, бо в ньому знаходитимуть свій вияв норми, притаманні іншим галузям права. В цьому автор не вбачає нічого особливого: трудові відносини регулюються нормами тільки трудового права, а їх охорона може забезпечуватись і нормами інших галузей права [80, с.125]. Погоджуючись з автором, що охорона трудових відносин може забезпечуватись іншими галузями права, водночас хочемо зазначити, що адміністративне правопорушення чи злочин у сфері праці - це вже не трудове правопорушення і не трудова юридична відповідальність, що за них настає.

Підбиваючи підсумок, можна зазначити, що різноманітність точок зору щодо класифікації матеріальної відповідальності в трудовому праві грунтується в основному на аналізі тих відмінностей між матеріальною відповідальністю працівників і матеріальною відповідальністю підприємства, які закріплювало і продовжує закріплювати чинне трудове законодавство.

На нашу думку, зараз уже немає сенсу детально аналізувати відмінності між матеріальною відповідальністю суб’єктів трудових правовідносин, що грунтуються на старому, прийнятому ще за радянських часів законодавстві, яке вже не відповідає ринковим умовам, а отже, і не відображає всіх тих змін, що сталися в трудових відносинах, в тому числі й щодо матеріальної відповідальності в останній період. Завдання полягає в тому, щоб урегулювати ці зміни новим законодавством.

Зазначені вище докази, які свідчать про стирання відмінностей між матеріальною відповідальністю працівників і матеріальною відповідальністю роботодавця, дають підстави для висновку про те, що це не два самостійні види матеріальної відповідальності, а отже, і не два інститути в трудовому праві, а єдиний вид трудо-правової матеріальної відповідальності і єдиний інститут трудового права, що і потребує правового закріплення в новому Трудовому кодексі України.

<< | >>
Источник: Хуторян Наталія Миколаївна. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНІСТІ СТОРІН ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ - 2002. 2002

Еще по теме 2.1. Поняття матеріальної відповідальності в трудовому праві:

  1. § 5. Дисциплінарна і матеріальна відповідальність за земельні правопорушення
  2. 3.2. Особливості застосування матеріальної* (спеціальної) відповідальності за забруднення і засмічення ґрунтів
  3. РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ОБІГУ ЗБРОЇ
  4. Поняття матеріального забезпечення працівників ОВС
  5. 4.1. Поняття та класифікація форм захисту трудових прав працівників
  6. З М І С Т
  7. РОЗДІЛ I ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ РОЗВИТОК МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СТОРІН ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
  8. 1.1. Особливості розвитку законодавства про матеріальну відповідальність сторін трудових правовідносин
  9. Регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в міжнародно-правових актах та зарубіжному законодавстві
  10. 1.3. Поняття юридичної відповідальності в загальній теорії права
  11. РОЗДІЛ П ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ТРУДОВОМУ ПРАВІ
  12. 2.1. Поняття матеріальної відповідальності в трудовому праві
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -