<<
>>

3.1. Механізм реалізації трудових прав та законних інтересів працівників

Одним з основних елементів у юридичному механізмі забезпечення трудових прав слід вважати механізм реалізації зазначених прав, який включає передусім закріплення усіх видів юридичних гарантії трудових прав та інтересів, і юридичну відповідальність роботодавця за невиконання, неналежне виконання своїх трудових обов’язків.

Причому, якщо підходити до розгляду цього питання у широкому розумінні, то юридичну відповідальність роботодавця за невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків слід також вважати різновидом відповідних юридичних гарантій.

Дане положення буде мати сенс, якщо до гарантій відносити всі засоби, способи і заходи, що охороняють та забезпечують права, свободи та законні інтереси учасників суспільних відносин. Виокремлення юридичної відповідальності в межах даного дослідження обумовлене тим, що даний різновид гарантій має суттєву відмінну ознаку – вона настає лише у випадку вчинення певним суб’єктом трудового права трудового правопорушення.

Поняття «гарантії» є одним із ключових не лише в теорії права, але й у галузевих науках. І це не випадково: від стану розробки даної тематики залежить ефективність реалізації громадянами та їх об’єднаннями своїх прав, свобод і законних інтересів. «У широкому розумінні поняттям гарантії, - відзначає М.І.Іншин, - охоплюється вся сукупність об'єктивних і суб'єк­тивних факторів, спрямованих на справжню реалізацію прав і свобод громадян, на усунення можливих причин та перешкод їх неповного або не­належного здійснення і захист прав від порушень, що є, на жаль, численними. Хоча ці фактори різноманітні, але стосовно процесу реалізацій прав і свобод вони виступають як умови, засоби, способи, прийоми та методи» [229, с.83].

А.В.Міцкевич вважає, що термін «гарантія» застосовується для позначення всіх засобів, за допомогою яких здійснюється забезпечення прав учасників суспільних відносин [230, с.22].

Якщо права, свободи і законні інтереси учасників правовідносин визначаються різними галузями права, то й гарантії досліджуються представниками різних галузей права. Однак, усі вони дотримуються єдиного підходу в тому, що сутність гарантій полягає в забезпеченні безперешкодної реалізації прав, свобод та законних інтересів суб’єктів права. Зважаючи на значну кількість літератури з проблем соціального призначення та основних ознак гарантій, не можна визнати обґрунтованою точу зору Т.Заворотченко, що гарантії прав і свобод людини і громадянина є малодослідженою темою [231, с.110]. Доказом того є численні статті і монографії, присвячені багатьом питанням та аспектам різних за характером, змістом і формою гарантій.

Так, В.Князєв пише: «Гарантії – це відповідні умови і засоби, які сприяють реалізації кожною людиною і громадянином закріплених у Конституції України прав, свобод та обов’язків» [232, с.29]. Т.М.Кравцова вважає, що дотримання законності в державному регулюванні підприємницької діяльності забезпечується системою політичних, юридичних і суспільних гарантій, які створюють необхідні основи її непорушності через закріплення в правових нормах [233, с.202]. Слід підтримати вчену в тому, що дотримання законності в будь-якій сфері суспільної діяльності забезпечується за допомогою системи гарантій, але не можна погодитися із запропонованою класифікацією гарантій. По-перше, гарантії поділяються не лише на три групи (політичні, юридичні, суспільні) – їх набагато більше, і їх класифікація здійснюється не за одним критерієм, а за багатьма; по-друге, не зрозуміло, що дослідниця мала на увазі, зазначаючи про суспільні гарантії, які діють поруч з політичними та юридичними – в кінцевому підсумку всі види гарантій мають суспільний характер, бо виникають в суспільстві і покликані забезпечувати безперешкодний розвиток суспільних відносин. І.Лаврінчук свідчить, що проголошені Конституцією України основні права і свободи громадян, установлені окремими галузями права, суб’єктивні права і обов’язки учасників правовідносин втілюються в об’єктивній реальності лише шляхом дотримання певних правил, порядку їх здійснення та захисту [234, с.72].

А.Хальота обґрунтовує існування прав-гарантій, які входять до складу конституційних особистих прав тому, що «вони забезпечують охорону і користування невід’ємними особистими благами та цінностями, дають змогу людині та громадянину безперешкодно користуватися особистою свободою» [235, с.56].

Таким чином, можна дійти висновку, що права, свободи та законні інтереси людини і громадянина та гарантії їх охорони і забезпечення – парні категорії. Права без гарантій є незахищеними з боку численних їх порушень та обмежень, а гарантії без прав позбавлені сенсу і стають непотрібні як науці, так і реальному функціонуванню суспільства. М.М.Гуренко вказує, що гарантії є природною складовою прав і свобод людини, причому головними суб’єктами гарантування цих прав і свобод автор вважає державу, право, суспільство і саму людину [236, с.7]. Слід погодитися з М.М.Гуренко в тому, що права і гарантії мають тісний зв’язок, однак вона перебільшує, доводячи, що гарантії є «природною складовою права». З такого підходу витікає, що гарантії входять до змісту права як соціально-юридичного явища, але як загальновизнаного в науці. Зміст останнього складають не гарантії, а можливість тієї чи іншої поведінки суб’єкта права. «Суб’єктивне право – право, що належить суб’єкту правовідношення, тобто особі уповноваженій. У суб’єктивному праві завжди міститься певний інтерес уповноваженого – матеріальний, сімейний, політичний та ін. У цьому для нього цінність суб’єктивного права. Суб’єктивне право – це можлива поведінка, тобто його реалізація цілком залежить від розсуду уповноваженого, його волі та бажання. Однак межі можливої поведінки, а відповідно і межі інтересу, що реалізується, чітко позначені нормами об’єктивного права. Саме тому для характеристики суб’єктивного права вживається термін «міра» – міра можливої поведінки» [100, с.246]. Як бачимо, гарантії є тісно пов’язаною з правом категорією, але не входять до змісту останнього. Це самостійне соціально-юридичне явище. Це умови, фактори, способи, засоби, форми, покликані забезпечити безперешкодну реалізацію прав людини і громадянина. Це положення обґрунтовується і в працях фахівців різних галузей [237, с.30; 238, с.5; 239, с.34-35; 240, с.125-126; 241, с.3-4; 242, с.35].

Відтак, гарантії прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина слід визначити як сукупність умов та засобів, що забезпечують їх охорону і захист. У деякому розумінні названі гарантії можна розглядати і як певну групу прав громадян, які сприяють реалізації та охороні (захисту) інших їх прав, свобод і охоронюваних законом інтересів. Ці права мають двоякий характер, тому що виступають і як право, і як гарантія. Такими гарантіями в сфері виконавчої влади є право на звернення до органів виконавчої влади, право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, право користування передбаченими законом пільгами тощо. Здійснюючи названі права, громадяни власними діями сприяють забезпеченню адміністративно-правового статусу. Призначення гарантій полягає в забезпеченні охорони й захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.

Таким чином, основною функцією гарантій є забезпечення дотримання виконання обов'язків державою та іншими суб'єктами в сфері реалізації прав особи. Зміст гарантій динамічний та обумовлений їх цільовою, конституціональною та функціональною спрямованістю і залежить від суспільно-політичних, духовних та інших процесів, які відбуваються в країні на пе­вних етапах її історичного розвитку.

Важливу роль у забезпеченні охорони й захисту прав, свобод та законних інтересів учасників суспільних відносин відіграють юридичні гарантії. Юридичні гарантії є невід’ємною складовою гарантій прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. Більшість учених сходяться в тому, що всі гарантії поділяються на загальносоціальні та юридичні [243, с.51]. Серед загальносоціальних гарантій розрізняють економічні, політичні, соціальні, ідеологічні, духовні, організаційні [231, с.112]. Загальносоціальні гарантії є основою, підґрунтям юридичних гарантій, які мають спеціальний характер. Економічні гарантії є визначальними в системі гарантій, тому що вони передбачають наявність відповідного середовища і матеріальної основи, які б забезпечили реалізацію прав, свобод і обов'язків. Наприклад, наявність різноманітних форм власності, економічна політика держави, яка сприяє підтримці різних верств населення держави.

Економічними гарантіями реалізації права в демократичній, правовій і соціальній державі є гарантоване державою право на легальну підприємницьку діяльність. Держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності та право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Під політичними гарантіями розуміється відповідним чином орієнтована політика держави, її спрямованість на формування умов для забезпечення належного рівня життя людини, стабільність політичних структур, належний рівень політичної культури в суспільстві, само­врядування тощо. Важливою політичною гарантією є політичний плюралізм, який передбачає різноманітність інститутів політичної системи, можливість критики політичного життя [244, с.114].

Соціальними гарантіями прав і свобод є весь комплекс взаємовідносин вільного громадянського суспільства, яке поглиблює зміст правового статусу особи на основі принципів гуманізму, справедливості, рівності, розширення реальних умов у реалізації можливостей як кожної особистості, так і всього людства. До соціальних гарантій слід віднести принципово нову форму громадського життя, що демонструє зовсім інше співвідношення суспільства й особистості, її ставлення до інших особистостей і до самої себе [245, с.311]. Соціальні, економічні та політичні гарантії створюють комплекс умов, який забезпечує в цілому реальність прав і свобод громадян у державі та є вирішальною передумовою формування в них зацікавленості в його використанні.

Ідеологічні гарантії – це система світоглядних поглядів особистості, заснованих на любові та повазі до Батьківщини, що усвідомлює себе як особистість, яка не відокремлює себе від держави. До ідеологічних гарантій, на нашу думку, належать: ідеологічний плюралізм, заборона на монополізацію ідеології, демократична суспільна думка, необхідний освітній рівень.

Духовні (культурні) гарантії – це система культурних і духовних цінностей суспільства, його правова культура, суспільна свідомість та освіченість громадян держави. До культурних гарантій належить також свобода думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, свобода світогляду і віросповідання.

Окрему групу загальносоціальних гарантій особистості становлять організаційні гарантії. Організаційні гарантії – це систематична організаційна діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій у сфері правотворчості, здійснення заходів процедурного, режимного, контрольного та іншого характеру з метою створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами. Мета організаційних гарантій – підвищення ефективності використання внут­рішньодержавних і міжнародних гарантій прав особистості. До змісту організаційних гарантій включаються визначення, прийняття і вирішення відповідними органами завдань економічної, соціальної та правової політики, державний і суспільний контроль, обробка інформації, організаційні процедури застосування засобів зв’язку та ін. [246, с.194].

Видається, що залежно від змісту, організаційні гарантії можна класифікувати на контрольні, процедурні, організаційно-технічні. Контрольні гарантії – це система організаційних передумов і умов, заснованих на принципах послідовності, об’єктивності та демократичності. Правильне розуміння названих принципів підвищує ефективність контролю і допомагає використовувати його як засіб, що дозволяє виявляти порушення прав особистості. Процедурні гарантії забезпечення прав особистості – це порядок, способи, умови підвищення ефективності соціальних норм у суспільних відносинах, яким відповідна процедура служить (наприклад, гарантії незалежності суддів чи оголошення ухвали, що винесене судами під час розгляду справи). Організаційно-технічні гарантії прав людини і громадянина являють собою комплекс заходів, пов'язаних із застосуванням засобів техніки та зв'язку, в тому числі облікової, контрольної і виконуючої, деяких інших організаційних функцій.

Економічні, політичні, соціальні, ідеологічні, духовні та організаційні гарантії відіграють роль матеріального змісту юридичних гарантій: закріплюючи перелічені загальносоціальні гарантії в нормативних приписах, юридичні гарантії упорядковують їх у певні юридичні конструкції й механізми. З огляду на це, юридичні гарантії можна вважати формою загальносоціальних гарантій.

Єдиного поняття юридичних гарантій у правовій науці ще не вироблено. Різні автори по-різному підходять до розуміння сутності й змісту юридичних гарантій. В.Князєв стверджує, що юридичні гарантії – це державно-правові засоби, які забезпечують здійснення й охорону прав, свобод та обов’язків людини і громадянина і які обов’язково треба передбачати в нормах права [232, с.29]. В.С.Венедиктов, М.І.Іншин та О.М.Клюєв відмічають, що юридичні гарантії службово-трудової діяльності – це система юридичних умов, засобів, покликаних забезпечити безперешкодну реалізацію посадово-функціональних повноважень державними службовцями. Учені також вважають, що економічні, матеріальні, політичні, ідеологічні гарантії стосовно юридичних є передумовами їх реалізації, а юридичні гарантії – формою реалізації інших гарантій [247, с.103-104]. Слід погодитися з ученими в тому, що юридичні гарантії існують не самі по собі: юридичні гарантії – це різні соціально-економічні, політичні, організаційні, ідеологічно-культурні та інші гарантії, які «одягнені» в правову форму. Однак держава визначає в нормах права не всі зазначені гарантії, а лише такі з них, які вважає дієвими та актуальними для певного періоду розвитку суспільних відносин. О.А.Куций відзначає, що юридичні гарантії – це сукупність норм і правовідносин, що забезпечують використання різних охоронних і захисних засобів щодо реалізації, охорони й захисту прав громадян, виконання ними своїх обов’язків, попередження та припинення правопорушень, а також ліквідації їх наслідків [248, с.176]. Слід додати, що юридичні гарантії – це не лише норми і правовідносини, але й принципи правового регулювання суспільних відносин, бо саме останні визначають зміст та спрямованість правових приписів та відповідних правовідносин. П.М.Рабінович і М.І.Хавронюк пишуть: «Правові (юридичні) гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина – це встановлені державою із наданням їм формальної (юридичної) обов’язковості принципи та норми, які забезпечують здійснення зазначених прав та свобод шляхом належної регламентації порядку їх здійснення, а також їх охорони і захисту» [103, с.249-250].

З точкою зору окремих науковців щодо поняття і сфери юридичних гарантій не можна погодитися. Так, Ж.Пустовіт відзначає, що традиційно гарантії прийнято розподіляти на загальносоціальні та юридичні, але в умовах правової держави всі гарантії слід визначати як юридичні [249, с.28]. Виникає питання, за якої підстави автор відкидає усі інші гарантії прав і свобод людини та громадянина, що існують у будь-якому цивілізованому суспільстві: економічні, соціальні, організаційні, духовні. Правові гарантії й існують для того, щоб закріпити ці гарантії у вигляді правових принципів чи правових норм. Названі гарантії складають зміст юридичних гарантій; юридичні гарантії покликані реалізувати всі інші гарантії за допомогою правових норм, правовідносин, актів застосування права, можливості та застосування державного примусу у випадку виникнення перешкод на шляху реалізації учасниками своїх прав чи виконання ним своїх обов’язків.

Н.С.Малеїн вважає, що юридичні гарантії – це норми права, які передбачають у своїй сукупності правовий механізм, покликаний сприяти реалізації законів [250, с.46].

В.Ф.Погорілко відзначав, що юридичні гарантії є специфічним правовим засобом забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав людини і громадянина; першочергового значення вони набувають у процесі практичної реалізації суб’єктивних прав громадян. Тобто юридичні гарантії – це передбачені законом спеціальні засоби практичного забезпечення прав і свобод людини і громадянина [251, с.40]. Дійсно, установлення прав і свобод людини і громадянина навіть у нормативно-правовому акті не є показниками їх реальності. Відомо, що і в конституціях держав з тоталітарним режимом правління було проголошено широкі права і свободи, однак вони були лише задекларовані і ними не можна сповна користуватися в житті. Велике значення має саме реальне забезпечення прав та свобод людини і громадянина, що є однією з найважливіших ознак демократичної, правової держави [252, с.110]. Для гарантування можливості користуватися всіма правами та свободами людини і громадянина держава повинна забезпечити реалізацію цих прав і свобод, створити певний механізм і певні гарантії. Гарантії конституційних прав В.Є.Чіркін поділяє на економічні (соціально-економічні), політичні та юридичні. На його думку, юридичні гарантії пов’язані зі способами здійснення основних прав, допомогою органів держави в їх реалізації [252, с.70-71].

Таким чином, слід уточнити точку зору Ж.Пустовіт відносно того, що за умов демократичної, правової, соціальної держави, крім юридичних, більше ніяких гарантій не існує. Інша справа, що юридичні гарантії повинні переважати серед інших видів гарантій. Правий Ю.С.Шемшученко в тому, що пріоритетним видом повинні стати нормативно-правові гарантії, що являють собою систему норм щодо реалізації прав та свобод людини і громадянина: норми-принципи, юридична відповідальність, юридичні обов’язки, процесуальні норми. «До нормативно-правових гарантій Конституції належать також конституційна відповідальність та юридичні обов’язки, передбачені Основним Законом держави» [253, с.554]. Відтак, першочерговим видом нормативних гарантій є норми-принципи, зокрема ті, які забезпечують права та свободи людини і громадянина, насамперед щодо невідчужуваності, непорушності, невичерпності, рівності, необмежуваності конституційних прав та свобод людини і громадянина, рівності громадян, презумпції невинуватості особи, принципу неприпустимості зворотної дії закону або нормативно-правового акта в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Іншим видом юридичних гарантій є організаційно-правові гарантії прав та свобод людини і громадянина, а саме діяльність державних органів та громадських організацій щодо забезпечення, реалізації та охорони прав і свобод людини і громадянина. Слід зазначити, що питання дослідження організаційно-правових гарантій прав та свобод людини і громадянина взагалі майже не висвітлено в літературі. П.О.Недбайло щодо організаційного значення застосування правових норм писав, що застосування правових норм полягає в активних діях по організації їх здійснення у правовідносинах, у застосуванні їх до конкретних фактів [254, с.129].

Організаційну діяльність компетентних державних органів та громадських організацій із забезпечення реалізації вимог правових норм слід включати до складу юридичних гарантій прав і свобод людини і громадянина. Це спеціальна організаційна діяльність державних органів та громадських організацій, спрямована на максимально повне забезпечення і реалізацію юридичних гарантій прав та свобод людини і громадянина [251, с.48]. Навіть за наявності прогресивної і добре налагодженої правової системи, системи прав та свобод людини і громадянина реалізація їх може і не відбутися, якщо державними органами, посадовими особами та громадськими організаціями не здійснюватиметься спеціальна організаційна робота щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Це загальна умова реальності прав та свобод людини і громадянина, всієї системи їх гарантій. У демократичному, правовому суспільстві значення організаційно-правових гарантій у реалізації прав та свобод громадянина підвищується, подальшого розвитку набувають їх форми та методи. Виходячи з вищесказаного, слід визначити загальне значення організаційно-правових гарантій. Це систематична організаторська діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій із створення сприятливих умов громадянам для реального користування ними своїми правами та обов'язками.

Таким чином, юридичні гарантії не варто ні відокремлювати, ні тим більше протиставляти іншим видам гарантій. Роль і значення зазначених гарантій можна правильно зрозуміти й оцінити, аналізуючи їх у єдності з іншими гарантіями, розглядаючи їх як частину єдиного цілого. Застосування системного методу вивчення юридичних гарантій дозволяє правильно визначити їхнє місце. З одного боку, не треба перебільшувати роль юридичних гарантій в охороні та захисті прав і свобод людини і громадянина, висуваючи їх на вирішальне місце; з іншого боку, було б помилкою розглядати юридичні гарантії в якості якогось «додатка» до інших гарантій. Юридичні гарантії – це гарантії соціального, політичного, економічного, організаційно-управлінського, культурного, ідеологічного характеру, механізм здійснення яких передбачений у нормах права. До юридичних гарантій слід відносити й певні права, функціональне призначення яких полягає в забезпеченні інших прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. «До юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина належать правові процедури їх реалізації, право знати свої права і обов’язки, право на юридичну допомогу, в тому числі і безкоштовну, на судовий захист, на оскарження в суді рішень, дій чи бездія­льності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових та службових осіб, на відшкодування за рахунок держави чи органів само­врядування матеріальної та моральної шкоди, завданої їм незаконними рішеннями, діяльністю чи бездіяльністю, встановлення юридичної відповіда­льності за порушення або обмеження прав людини. Водночас, юридичними гарантіями прав і свобод людини та громадянина є і система таких специфічних юридичних конструкцій, як: презумпція невинуватості, неможливість зворотної дії закону, що встановлює або посилює юридичну відповідальність за правопорушення, неможливість бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення» [229, с.85]. Отже, юридичні гарантії – це система визначених у нормах права форм, умов, засобів та способів, покликаних забезпечити безперешкодну реалізацію, охорону й захист прав, свобод та законних інтересів учасників суспільних відносин.

По-різному визначають поняття юридичних гарантій, покликаних забезпечити безперешкодну реалізацію, охорону й захист трудових прав, свобод та законних інтересів учасників трудових правовідносин, і вчені-трудовики. К.П.Уржинський наполягав, що юридичними гарантіями права на працю слід вважати такі передбачені законодавством засоби, таку діяльність трудових колективів, державних та громадських органів, які сприяють безперешкодному здійсненню цього права, досягненню максимально можливих позитивних результатів на основі законності [255, с.22]. Відтак, дослідник до гарантій права на працю відносить як засоби, так і діяльність у сфері захисту даного права. На жаль, автор не уточнив, який сенс має фраза «максимально можливих позитивних результатів на основі законності»: як її розуміти і що вона означає стосовно безперешкодної реалізації права на працю? Мабуть, слід вести мову не про якісь абстрактні «максимально можливі позитивні результати», а про рівень реалізації працівниками своїх трудових прав, свобод та законних інтересів, який прямо залежить від якості трудового законодавства та від стану відображення останнім принципів та основних положень трудового права, а вже потім від спеціально уповноважених на реалізацію цих норм органів та організацій.

«Повне і безперешкодне здійснення громадянами своїх трудових прав забезпечується Конституцією і законодавством про працю», – відзначає Н.А.Столяр [256, с.4]. А.А.Фатуєв застерігає, що численні й різнорідні права і обов’язки суб’єктів трудових правовідносин є для них соціальними цінностями (благом) лише настільки, наскільки реалізуються. «Якщо ж норми права не дотримуються, вони в кращому випадку стають деклараціями, зверненими в майбутнє; в гіршому – затуманюють, вуалізують дійсність, викривлюють правильну уяву і підривають авторитет закону» [257, с.243]. Погоджуючись з автором у тому, що норми приймаються для того, щоб застосовуватись, підкреслимо й те, що трудове законодавство, окрім обґрунтованих правових приписів, мусить визначити й відповідні механізми реалізації останніх.

О.В.Смирнов робить висновок: наскільки сутність юридичних гарантій полягає в організаційно-правових засадах, які забезпечують здійснення суб’єктивних прав, настільки гарантії завжди виражаються в формі правових норм, котрі або сприяють максимальній свободі дій (волевиявленню) суб’єкта щодо реалізації свого права, або впливають на зобов’язаних осіб шляхом установлення необхідності виконувати вимоги уповноваженого суб’єкта [258, с.53-54].

На нашу думку, сутність юридичних гарантій полягає не в організаційно-правових засадах, а безпосередньо в охороні, захисті та забезпеченні безперешкодної реалізації прав, свобод і законних інтересів учасників трудових правовідносин. Організаційно-правові засоби складають не сутність юридичних гарантій, а допомагають реалізації останніх. З іншого боку, юридичні гарантії реалізуються не лише за допомогою організаційно-правових засобів, але й соціально-економічних, політичних, ідеологічних та культурних умов, а також юридичних способів, прийомів і форм.

Д.А.Карпенко пише: «Якщо виходити з термінологічного значення слова «гарантія», то це слово означає забезпечення. У правовому сенсі під гарантіями слід розуміти умови, способи і засоби, за допомогою яких забезпечується реальне здійснення наданих громадянам демократичних прав і свобод. Це визначення цілком відноситься і до юридичних гарантій трудових прав працівників» [259, с.6]. Беззаперечно, одним з основних способів забезпечення реалізації трудових прав і свобод суб’єктів трудового права є закріплення в нормах права певних обов’язків. Адже будь-який обов’язок завжди кореспондується з тим чи іншим правом і призначений допомагати реалізації останнього. «Закріплення в правовій нормі юридичного обов’язку свідчить, що суб’єктивне право отримало певні гарантії для здійснення» [260, с.16]. Я.А.Малихіна стверджує, що юридичні гарантії можуть бути сформульовані у вигляді елементарних прав, що входять до змісту конституційного суб’єктивного права і юридичного обов’язку, або у вигляді самостійних галузевих суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що конкретизують конституційні права й обов’язки громадян у соціально-економічній сфері [261, с.143; 262, с.113-114].

Вчені-трудовики, досліджуючи юридичні гарантії, вказують на те, що ці гарантії закріплюються в нормах права. Однак, чи достатньо вказати, що специфіка юридичних гарантій полягає лише в факті їх нормативно-правового закріплення? Вбачається, що ні. Зведення сутності юридичних гарантій трудових прав, свобод та законних інтересів лише до цієї ознаки було б занадто формальним вирішенням даного питання. Суттєвим є не лише закріплення гарантій у нормах права, а також і те, що гарантії у багатьох випадках мають негативний характер, тобто тягнуть за собою застосування до порушників тих чи інших трудових прав примусових заходів.

В.В.Єгоров наголошує: «Головне, найсуттєвіше, тобто те, що відображає специфіку юридичних гарантій, проявляється в можливості використання при забезпеченні виконання правових приписів поряд з методами переконання (в трудовому праві це виявляється в тій важливій ролі, яка відводиться засобам морального і матеріального стимулювання) апарату примусу, який спирається на силу закону» [263, с.90]. Саме завдяки апарату примусу більшість прав і свобод працівників набуває ознак реальності та гарантованості.

На думку М.С.Строговича, правові гарантії свободи особистості, прав громадян – це ті встановлені законом, нормами права засоби, способи, якими охороняються і захищаються права громадян, припиняються та усуваються їх порушення, відновлюються порушені права [264, с.180]. Особливо роль державного примусу в забезпеченні прав, свобод та законних інтересів учасників трудових відносин виявляється в процесі застосування заходів юридичної відповідальності до суб’єктів трудового права, які скоїли правопорушення [265, с.42-44; 266, с.4-5; 267, с.22-24; 268, с.94].

Таким чином, серед гарантій трудових прав, свобод та законних інтересів учасників трудових відносин юридична відповідальність має важливе значення. Слід погодитися з В.С.Венедиктовим, який пише: «Подальша демократизація громадського життя, розвиток ринкової економіки і становлення правової держави вимагають наведення належного порядку в забезпеченні реалізації трудових правовідносин. Важливе місце у вирішенні цієї проблеми приділяється і трудовій юридичній відповідальності. Будучи одним з найважливіших засобів забезпечення виконання трудових обов'язків, трудова юридична відповідальність є також своєрідним гарантом зміцнення законності при виникненні, зміні або припиненні трудових відно­син в умовах існування різних і рівноправних форм власності. Для демократичного суспільства характерне найбільш тісне переплетення і взаємодія правової і моральної свідомості, юридичних і моральних норм, державних, суспільних, індивідуальних і колективних інтересів. Це виявляється і у сфері дії прав і обов'язків громадян, їх волі і відповідальності. Прийнято вважати, що регулювання правом стосується двох основних напрямків: а) регулювання позитивного змісту поведінки людей, указівка на правила, права й обов'язки, що виникають у нормальних, природних умовах; б) регламентація поведінки, яка «вийшла за межі дозволеного», випадків порушень правових розпоряджень [269, с.51]. Юридичну відповідальність як ефективний засіб охорони, захисту й забезпечення трудових прав різних категорій працівників та інших суб’єктів трудового права визнають й інші вчені [270, с.266; 271, с.8-10; 272, с.25-27; 273, с.43].

Досліджене дозволяє дійти висновку, що гарантії трудових прав, свобод та законних інтересів учасників трудових відносин мають розгалужений характер і обумовлюються змістом тієї можливої поведінки суб’єкта трудового права, яка передбачена в цих правах, свободах і законних інтересах. І хоча в трудовому законодавстві слову «гарантія» інколи надається різне значення, сутність його завжди одна – забезпечити безперешкодну реалізацію, охорону й захист трудових прав працівників та інших учасників трудових відносин.

Можна навести декілька прикладів різного тлумачення терміна «гарантія» в трудовому законодавстві. По-перше, у Кодексі законів про працю України є глави VІІІ та ІX «Гарантії і компенсації» і «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації». Стосовно значної частини статей цих глав термін «гарантія» застосовується в якості синоніма слів «забезпечення» і «збереження». Наприклад, у ст. 12 КЗпП України сказано: «За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток». У ст.ст. 119, 123 йдеться про збереження за працівником середнього заробітку. Відтак, зміст названих статей полягає в тому, що вони зберігають за працівником визначені правомочності в тих випадках, коли він за певних обставин не виконує своїх функціональних юридичних обов’язків.

По-друге, в інших нормах КЗпП інакше розуміється зміст поняття «гарантії». Так, як випливає зі ст. 136 роботодавець своїм розпорядженням може зробити утримання із заробітної плати за заподіяну підприємству шкоду без згоди працівника. Якщо ж працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. Наведена норма є засобом, що забезпечує здійснення права працівника на заробітну плату, оскільки вона забороняє відрахування без його згоди і ставить утримання з заробітної плати працівника під контроль комісії з трудових спорів і суду. Аналогічний характер мають ст. 128 і ст. 130 Кодексу, що обмежують розмір утримань при кожній виплаті заробітної плати та забороняють покладати на працівника відшкодування шкоди, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Хоча ці статті і містяться в тих самих главах («Гарантії і компенсації» і «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації»), термін «гарантія» тут має інше значення і застосовується вже для позначення не самого забезпечення або збереження права, а тих засобів, за допомогою яких забезпечується його здійснення, тобто в спеціальному (вузькому) значенні слова.

Таким чином, гарантії охорони, захисту та безперешкодної реалізації трудових прав, свобод і законних інтересів працівників являють собою систему, яку в юридичній літературі слушно називають юридичним механізмом забезпечення тих чи інших соціально-правових можливостей [274, с.146]. Юридичні гарантії трудових прав працівників – це така система умов, засобів, способів, прийомів та форм, яка покликана охороняти, захищати ці права, забезпечувати їх безперешкодну реалізацію та виконання кореспондуючих останнім обов’язків. Г.Г.Шмельова під юридичними гарантіями розуміє систему ефективних юридичних засобів реалізації, охорони та захисту прав із наступними елементами: національне законодавство; юридичні процедури реалізації прав; юридичні засоби охорони прав; юридичні засоби захисту прав [275, с.49-51].

Виходячи з такої постановки питання, усі юридичні гарантії у сфері реалізації, охорони й захисту прав, свобод та законних інтересів працівників залежно від форми слід поділити на два загальні види: нормативно-правові та організаційно-правові. Нормативно-правові гарантії включають сукупність норм національного права, які встановлюють трудові права працівників та умови, форми, засоби, способи і прийоми їх реалізації, охорони та захисту. Ці умови, форми, засоби, способи та прийоми складають у сукупності відповідний юридичний механізм безперешкодної реалізації трудових прав працівників. О.Биков до загальних нормативно-правових гарантій відносить Конституцію України, закони України, кодекси, декларації та акти Верховної Ради України, нормативні акти Президента України, нормативні акти органів виконавчої влади, декрети, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти місцевого самоврядування [243, с.51].

Організаційно-правові гарантії трудових прав працівників охоплюють діяльність профспілок, комісій із трудових спорів, судів, спеціально уповноважених на нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства органів, а також інших державних органів і громадських організацій, що ставлять собі за мету забезпечення трудових прав, свобод та законних інтересів учасників суспільно-трудових відносин. Організаційно-правова характеристика цих гарантій полягає в тому, що організаційна діяльність названих інституційних утворень здійснюється лише на підставі і на виконання відповідного законодавства.

Залежно від цільової спрямованості, видається можливим поділити гарантії на наступні види: а) превентивні; б) що сприяють реалізації прав, свобод та законних інтересів працівників; в) відновлюючі, які сприяють відновленню порушених прав працівників; г) відшкодувальні, які забезпечують відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення цих прав, свобод та законних інтересів; д) гарантії-санкції, спрямовані на притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у порушенні трудового законодавства.

<< | >>
Источник: АНДРІЇВ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ. СИСТЕМА ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ ТА МЕХАНІЗМ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2012. 2012

Еще по теме 3.1. Механізм реалізації трудових прав та законних інтересів працівників:

  1. Розділ IV. НАБУТТЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ЗЕМЛЮ
  2. 4. Набуття і реалізація права на землю
  3. Правозастосування як особлива форма реалізації норм права.
  4. РОЗДІЛ 2 ДОГОВОРИ В СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ МАЙНОВИХ ПРАВ НА МУЗИЧНИЙ ТВІР
  5. 3.4. Міжнародно-правова позиція України щодо реалізації державами права на самооборону
  6. Реалізація права вибору, закріпленого в Директиві 2006/112/ЄС, для всіх Держав-членів.
  7. 2.2.3. Гарантії реалізації прав суб’єктів податково-правового компромісу
  8. ЗМІСТ
  9. ВСТУП
  10. РОЗДІЛ ІІІ. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА МЕХАНІЗМ ОХОРОНИ ТРУДОВИХ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПРАЦІВНИКІВ
  11. 3.1. Механізм реалізації трудових прав та законних інтересів працівників
  12. 3.2. Механізм охорони трудових прав та законних інтересів працівників
  13. РОЗДІЛ ІV. МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПРАЦІВНИКІВ
  14. 4.2. Способи захисту трудових прав працівників: загальна характеристика
  15. 4.4. Захист трудових прав та законних інтересів працівників професійними спілками
  16. 1.2. Поняття та класифікація форм захисту трудових прав та інтересів працівників
  17. 1.3. Способи захисту трудових прав та інтересів працівників: загальна характеристика
  18. 2.1. Судовий захист трудових прав та інтересів працівників
  19. 3.3. Захист трудових прав та інтересів працівників професійними спілками
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -