ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ
Виходячи з викладеного в даній частині дослідження можна зро-бити наступні висновки:
1. Факт існування податкових матеріальних та процесуальних пра-вовідносин сумнівів у нас не викликає.
Саме завдяки їх збалансованості й здійснюється ефективне податково-правове регулювання.2. Незважаючи на всю спорідненість адміністративно та податково-правового регулювання, відмінність між ними дійсно існує та має прин-циповий характер. Головна їх специфіка полягає в предметі та методі регулювання: адміністративні правовідносини – владні, податкові ж пра-вовідносини – за своєю природою владно-майнові, виникають та транс-формуються у сфері оподаткування. Суттєвий відтінок надає також та обставина, що адміністративний процес часто розглядається як юрисдик-цийний, податковий процес, як правило, – неюрисдикційний.
3. Податково-процесуальні правовідносини відрізняються від мате-ріальних податкових правовідносин: а) структурою; б) причинами виник-нення та подальшої трансформації; в) динамізмом; г) суб’єктним складом, колом учасників; д) темпоральним фактором.
4. Податково-процесуальні правовідносини – врегульовані процесу-альними нормами податкового права суспільні відносини (як правило, неюрисдикційного характеру), які складаються в галузі оподаткування
через реалізацію приписів матеріальних та процесуальних податкових правових норм.
5. Виконання податково-процесуальними правовідносинами сервісної функції відносно податкових матеріальних правовідносин не тягне за со- бою їх похідності від останніх.
6. Не завжди зв’язок між податковими процесуальними та мате-ріальними правовими відносинами беззаперечно має настільки безпосеред- ній характер, потребує обов’язкової наочності податкових матеріальних правовідносин (часто вони дистанцюються один від одного). Безумовно, процесуальна та матеріальна складові податково-правового регулювання пов’язані.
Але сам характер їх контакту, рівень його насиченості може суттєво відрізнятися.7. Процесуальні відносини в податковому праві, з одного боку, є способом забезпечення дотримання відповідних матеріальних правовідно- син, з другого боку, виконують специфічні автономні (процесуальні) зав-дання.
8. Податково-процесуальні правові відносини більш спресовані та стислі у часі, ніж податкові матеріальні правові відносини, матеріальні правовідносини, як правило, пролонговані в часі, процесуальні – часто виступають як одномоментні, для них властива порівняна швидкість здійснення процесуальних дій.
9. Комплексний (владно-грошовий) характер податково-процесуаль- них правовідносин схиляється до владності, а грошова (ресурсна) спря-мованість пропорційно мінімізується. У податково-процесуальних право-відносинах матеріальне наповнення значно зменшене, майновість, певною мірою, відносна та дистанційована.
10. Предметом податково-процесуальних правовідносин слід вважати конкретизовану, індивідуально визначену процесуальну дію. Вона є нор-мативно регламентованою та відносно завершеною.
11. Під об’єктом податково-процесуальних правовідносин слід ро-зуміти суспільні відносини (як правило, неюрисдикційні) із забезпечення реалізації матеріальних та процесуальних правових норм у галузі оподат-кування.
12. Процедурна специфіка податково-процесуальних правовідносин найбільш проступає в їх трьохсторонності. Окрім «владної» та «підпо-рядкованої» сторін, цей різновид податкових правовідносин характе-ризуються наявністю учасників, що: а) займають відносно автономне положення; б) незацікавлені у якому-небудь однозначно-конкретному ви-
рішенні правової ситуації.
13. Виходячи з етимологічного значення, а також враховуючи особ-
ливості податково-правового регулювання, коли створено дисбаланс на користь прав податкових органів, доцільно розглядати повноваження, головним чином, як елемент податкової компетенції. Таким чином, спе-ціальні інституційні повноваження є складовою податкової компетенції.
14. Податкова (податково-процесуальна) компетенції наявна не тільки у органів публічної влади. Матеріальна та процесуальна податкова компетенція є невід’ємною ознакою й інших суб’єктів (учасників) подат-кового процесу (наприклад, податкового агента, податкового представника тощо).
15. Уніфікація повноважень не є рисою характерною для подат- кового (податково-процесуального) правовідношення.
16. Фактичний зміст податково-процесуальних правовідносин – пове-дінка суб’єктів (учасників) податкового процесу, практична діяльність, спрямована на наповнення дохідної частини бюджету, здійснення в першу чергу фіскальної функції податкових платежів.
17. Входження суб’єктів (учасників) у податковий процес не завжди пов’язане виключно з реалізацією матеріальної податково-правової норми. Пріоритет може належати й процесуальному компоненту.
18. У податковому процесі не виключено розташування суб’єктів (учасників) «по діагоналі». У цьому разі вони відрізняються не просто різним правовим статусом, різниця стосується також видів та рівнів співпрацюючих податкових органів (у їх «широкому» розумінні).
19. До особливостей податково-процесуальних юридичних фактів можна віднести наявність особливого нормативно встановленого та де- тально регламентованого порядку не тільки добровільного вступу, але й примусового притягнення до процесу окремих його учасників.
20. У податкових процесуальних правовідносинах юридичними
фактами виступають: відповідні юридично значущі процесуальні дії;
юридичні події; юридичні стани; процесуальні акти (документи).
21. В податковому процесі формується специфічне комплексне утворення, фактичний правовий ансамбль. При цьому фактичний (юри-дичний) склад рідко виступає тільки як сукупність юридичних фактів. Це не просто їх об’єднання, вони пов’язані між собою, взаємозалежні та внутрішньо структуровані.
22. Не виключене існування ситуації, коли підставою виник- нення матеріальних та процесуальних податкових правовідносин висту- патиме один і той же юридичний факт.
Цілком зрозуміло, що в цьому ви- падку абсолютно виключено, що ним виступатиме податково-матеріаль- не правовідношення.23. Незважаючи на усю взаємопов’язаність матеріальних та про-цесуальних податкових правовідносин, вони співіснують у різних комбі-націях.
24. Слід враховувати, що юридичні акти як різновид правомірних дій у податковому процесі, на відміну від юридичних вчинків, віддзер-калюють спрямованість суб’єктів податково-процесуальних правовідносин на досягнення чітких наслідків або відбивають їх намір рухатися у пев- ному векторно орієнтованому напрямку.
25. Процесуальні дії – основний різновид податково-процесуальних юридичних фактів (визначальний складовий елементу відповідних інсти-туційних фактичних складів). Завдяки юридичним фактам (фактичним складам) забезпечується рухливість податкового процесу взагалі.
26. Податково-процесуальні юридичні факти та відповідні інститу- ційні фактичні склади характеризуються конкретною специфікою: а) функціонування, розвиток та модифікація юридичних фактів, головним чином, відбувається у напрямку правомірних дій; б) пріоритет належить юридичним актам як первісним клітинкам у побудові фактичних складів; в) для податково-процесуальних юридичних фактів характерна підвище- на рухливість (мобільність); г) часто ними служать акти волевиявлення суб’єктів (учасників) податкового процесу; ґ) перевага надається склад- ним юридичним фактам та фактичним складам.
27. До основних видів податково-процесуальних правових відносин
належать: а) майнові і немайнові; б) основні, додаткові та факультативні; в) короткострокові, середньострокові та довгострокові; г) періодичні та одномоментні; д) загальні, прискорені та ускладнені; е) правовідносини за видами суб’єктів; є) двосуб’єктні та багатосуб’єктні; ж) двосторонні та багатосторонні; з) активні та пасивні; и) регулятивні та охоронні; і) абсолютні та відносні; ї) загальні та конкретні; й) управлінські та договірні. Можна також запропонувати класифікацію правовідносин, від-штовхуючись від трикомпонентності податково-процесуальної правової форми (саме через неї передається основна наочна специфіка подат-кового процесу).