2.4. Висновки до розділу
1. Земельний податок – це встановлений законодавчим органом та забезпечений державним примусом грошовий платіж в бюджет, що сплачується власниками землі – фізичними і юридичними особами на засадах обов’язковості, односторонності та індивідуальної безвідплатності з метою задоволення загальносуспільних потреб.
Будучи за своєю суттю обмеженням права власності, він встановлюється виключно державною владою, шляхом прийняття актів вищої юридичної сили. Обов’язковість його сплати носить односторонній, примусовий характер і забезпечується силою держави. Земельному податку властиві всі якості податкового платежу: регулярність, рівномірність, стабільність находжень, можливість примусового стягнення. У земельно-податкових правовідносинах сплата податкових сум платником податку не тягне за собою зустрічних зобов’язань з боку держави. Вона є правовим обов’язком, безпосередньо пов’язаним із правом приватної власності на землю. Єдиним фактором, що враховується при встановленні суми податкового зобов’язання, є величина земельної ділянки та її якісний склад.2. Необхідність існування земельного податку в державі завжди була тісно пов’язана з необхідністю отримання нею надходжень на покриття витрат, а також знаходилась у прямій залежності від чинної суспільно-політичної ситуації, стану економічних та правових відносин в державі. Його існування базується на соціально-економічних і юридичних передумовах. Соціально-економічними передумовами є стан та рівень розвитку товарно-грошових відносин; становище землі в системі ресурсів національного виробництва; існування різних форм власності на землю; рівень контролю всього суспільства за використанням земельних ресурсів як основного національного багатства, розвиток державних та суспільних потреб і пов’язана з ним необхідність розширення податкової бази тощо. Юридичними передумовами земельного податку є: законодавче встановлення податкового обов’язку його сплати; визначення елементів його податково-правового механізму; закріплення переліку прав і обов’язків суб’єктів земельно-податкових правовідносин із встановленням санкцій за порушення цих прав та невиконання обов’язків.
3. За своєю суттю земельний податок є легітимною формою обмеження конституційного права приватної (колективної) власності на землю шляхом відчуження у грошовому еквіваленті частини цієї власності, що належить приватним особам на користь держави. Правова природа податку виражається у його функціях. Функція земельного податку – це зовнішній вираз його внутрішньої сутності як форми розподільчих відносин між державою та фізичними і юридичними особами – власниками землі. Основною і єдиною функцією земельного податку, яка відображає його сутність та соціально-економічне призначення є фіскальна. Вона проявляється в розподілі і перерозподілі сукупного суспільного продукту на користь держави шляхом примусового вилучення фінансових ресурсів у фізичних і юридичних осіб – власників земельних ділянок. Дана функція наділена властивістю економічного регулювання. Внаслідок цього земельний податок використовується державою не лише з метою отримання доходів, але і як економічний інструмент впливу на існуючі в суспільстві земельні відносини.
4. Правова природа земельного податку визначається наступними характерними йому властивостями: він не носить цільового характеру; є безвідплатним, обов’язковим, грошовим платежем; при його сплаті обов’язково відбувається перехід права власності. Дані властивості відрізняють земельний податок від інших обов’язкових платежів за землю, подібних за об’єктом та економічним змістом. Основною характеристикою останніх є еквівалентність відносин платника з державою, яка проявляється в наявності взаємних зобов’язань як у державного органу, що отримує грошові суми за виконання певних послуг, так і у фізичних та юридичних осіб, яким ці послуги надаються. У правовідносинах сплати грошових сум за користування державними землями держава виступає насамперед власником майна, що отримує відшкодування за його використання. Тому коли плата за землю визначається, як обов’язковий платіж до державного бюджету, мається на увазі обов’язковість внесення грошових сум користувачем земельної ділянки її власнику – державі.
Обов’язковість сплати таких сум не є підставою для визначення їх податковими.5. Правове регулювання земельного податку в Україні здійснюється з врахуванням його тісного співвідношення з іншими елементами існуючої системи податків. Його місце в системі податків України визначають наступні критерії: компетентний орган, що його встановлює; канали надходжень; платники податку; форма оподаткування; спосіб оподаткування; періодичність стягнення. На основі даних критеріїв земельний податок в системі податків є загальнодержавним, прямим та реальним, що сплачується юридичними і фізичними особами. Він є закріпленим, пропорційним, кількісним (дольовим) і систематичним податком, сплачується регулярно через певні проміжки часу, виходячи зі ставок, визначених з врахуванням характеристик земельної ділянки. Проведення в Україні аграрної реформи і тимчасове впровадження у зв’язку з нею фіксованого сільськогосподарського податку не призвели до звуження сфери оподаткування земельним податком. Останній залишається основною формою оподаткування землі, що несе суттєве фіскальне навантаження в сучасній системі податків. Довгоочікувана податкова реформа не ставить під сумнів практичну значущість земельного податку, а навпаки – підкреслює необхідність його науково-теоретичної розробки.