ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
З проведеного дослідження автором зроблені такі висновки:
1. Указ Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 р. «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 28 червня 1999 р., яким регулюється оподаткування доходів суб’єктів малого підприємництва єдиним податком, містить вичерпний набір інформації про єдиний податок та ряд суттєвих відмінностей від характеристики податку, що справляється за загальною системою оподаткування.
На основі цього висновку можна виділити такі елементи єдиного податку: спеціальний суб'єкт оподаткування; об’єкт оподаткування; ставки оподаткування; порядок, спосіб та строки його сплати; податковий і звітний періоди. Кожен з цих елементів має свої особливості, властиві тільки єдиному податку. Це доводить, що за своєю суттю він є особливим податком. Пільги при сплаті єдиного податку чинним законодавством не передбачені. Всі названі обов’язкові елементи повинні бути чітко визначені та закріплені у спеціальному Законі України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, що допоможіть вирішити всі наявні правові колізії і суперечки з приводу справляння єдиного податку, а також уникнути їх у майбутньому.2. Суб’єктом оподаткування єдиним податком можна визначити учасника податкового правовідношення, який має (реалізує) обов’язок повної і своєчасної сплати єдиного податку та (або) нараховує, утримує, перераховує суми єдиного податку як до бюджетів, так і до цільових позабюджетних страхових фондів у відповідних пропорціях.
3. При справлянні єдиного податку у спеціальному нормативному акті законодавства про цей податок визначається його платник, на якого юридично покладено основний податковий обов’язок. Ознаками платника єдиного податку є: наявність власного джерела доходів від здійснення видів підприємницької діяльності, дозволених йому законодавством; дотримання кількісних параметрів обсягу виручки від реалізації продукції та чисельності найманих осіб; відсутність податкової заборгованості за попередній звітний (податковий) період; добровільне звернення суб’єкта малого підприємництва до відповідного органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації з проханням переходу на спрощений спосіб оподаткування його доходів.
4. Платниками єдиного податку є суб’єкти малого підприємництва (фізичні та юридичні особи), які мають (реалізують) закріплені законодавством податкові права і обов’язки за умови дотримання ними всіх встановлених законодавством вимог як на момент обрання сплати єдиного податку, так і на протязі всього часу роботи за спрощеною системою оподаткування. З моменту добровільного обрання суб’єктами малого підприємництва сплати єдиного податку вони стають його платниками.
5. Використання кваліфікаційного критерію за кількістю працівників при переході на сплату єдиного податку суб’єктів підприємницької діяльності та визначенні розміру єдиного податку (для приватних підприємців) перешкоджає розвитку малого підприємництва, збільшенню обсягів діяльності за рахунок залучення додаткових працівників. У цілому показник кількості працюючих не сприятиме тому, щоб суб’єкти малого підприємництва чесно повідомляли про свою господарську діяльність та у повному обсязі сплачували єдиний податок. Для поліпшення існуючої ситуації необхідно законодавчо закріпити кількісні параметри обсягу виручки від реалізації продукції та чисельності найманих осіб для платників єдиного податку з їх диференціацією залежно від виду підприємницької діяльності.
6. Об’єктом оподаткування для платників єдиного податку є оподатковуваний обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за звітний (податковий) період. Даний об’єкт оподаткування не пов’язаний з фактично понесеними витратами суб’єктами при здійсненні підприємницької діяльності (за виключенням з суми виручки від реалізації товарів акцизного збору для юридичних осіб). Але через тимчасове зниження рентабельності підприємницької діяльності, сезонний характер діяльності доходи платників єдиного податку зменшуються, а витрати збільшуються, у зв’язку з чим ці суб’єкти можуть нести збитки. На нашу думку, для таких суб’єктів малого підприємництва – платників єдиного податку потрібно на законодавчому рівні закріпити можливість обчислювати нерівномірність витрат та переносити збитки у межах календарного року.
7. Ставкою єдиного податку є законодавчо визначений його розмір, що встановлюється на обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), або у фіксованій сумі, безпосередньо виражений у національній грошовій одиниці.
8. При справлянні єдиного податку застосовуються два види податкових ставок:
1) тверді ставки – у вигляді фіксованої суми єдиного податку, незалежної від фактично одержаних доходів фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності і понесених ними витрат. У даній ситуації на розмір єдиного податку впливають наступні фактори: вид підприємницької діяльності; територіальне місцезнаходження місцевих рад, які встановлюють для кожного виду підприємницької діяльності конкретні тверді ставки в межах граничних розмірів; кількість працівників за наймом;
2) пропорційні ставки – у вигляді відсотку від обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), одержаної юридичними особами, розмір якого залежить від того, чи включається при сплаті єдиного податку до складу його суми податок на додану вартість. 9. Порядок сплати єдиного податку передбачає послідовні дії платника по обчисленню належної суми єдиного податку та її внесенню на окремий рахунок відділення Державного казначейства України, що обумовлені добровільністю обрання єдиного податку та заміною одним податком певної сукупності обов’язкових платежів, справляння яких передбачено чинним законодавством. Особливості порядку сплати єдиного податку полягають у способах та строках його сплати, які відрізняються за групами платників єдиного податку, порядку зарахування суми цього платежу до місцевих бюджетів та відповідних цільових позабюджетних страхових фондів у відсотковому співвідношенні, а також у діях платників єдиного податку з приводу його обчислення та ведення податкового обліку, результати яких відображаються у спрощеній формі податкової звітності.
10. Існує колізія стосовно строків подання податкової звітності (розрахунків) та строку сплати єдиного податку між нормами Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3 липня 1999 р. (із змінами в редакції від 28 червня 1999 р.), п. 9 Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 р., та Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р. Ця правова колізія має вирішитись шляхом узгодження норм законодавства з питання спрощеного оподаткування суб’єктів малого підприємництва з нормами закону, який регулює порядок погашення податкових обов’язків. На відміну від Закону чинний Указ Президента України, наказ Державної податкової адміністрації України зменшує загальні терміни подання податкової звітності та сплати податку, що дискримінує платників єдиного податку в порівнянні з іншими платниками податків та погіршує їх становище.