Висновки до першого розділу
1. Регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою спеціальних методів – методів правового регулювання. Складовими елементами такого регулювання виступають засоби, способи, прийоми та заходи (комбінації й операції), які також перебувають у тісному органічному взаємозв’язку.
Ці елементи властиві кожному методу правового регулювання суспільних відносин. Водночас, при регулюванні податкових відносин спостерігається зростання ролі компромісу при встановлені правил поведінки для суб’єктів цих відносин, тобто для держави та платника податків.2. Розглядаючи податково-правовий компроміс як узгодження публічних та приватних інтересів у податкових відносинах, можна стверджувати, що історично склалися і відображають реальний стан речей свого часу два наступні підходи до розуміння податково-правового компромісу – етатистський та ліберально-демократичний.
Ретельний аналіз етатистського підходу виявляє, що за зовнішньою характеристикою доктрини оподаткування криються певні субстанціональні риси податково-правового компромісу: 1) повний відрив і протиставлення приватного і публічного начал в оподаткуванні – домінуючим і системоутворюючим проголошується державне начало (в контексті нашого дослідження – держава); 2) міститься методологічно помилкове, теоретично неспроможне і практично шкідливе відторгнення публічного інтересу від індивіда, винесення цього інтересу за межі індивідуального інтересу і протиставлення його останньому; 3) цей підхід визначає державу як джерело публічного інтересу, приписуючи їй тим самим іманентні якості.
Альтернативою етатистському підходу виникає ліберально-демократичний. Його сутність в тому, що: 1) фінансовий інтерес держави визначається винятково публічними потребами суспільства; 2) утвердження і забезпечення прав і свобод людини у всіх сферах, у т.ч. і в оподаткуванні, є головним конституційним обов’язком держави; 3) відносини держави і платника податків позбавляються характеру протистояння та все більше набувають рис партнерства; 4) держава перестає бути монополістом публічної влади, а розділяє її з окремими суб’єктами суспільства, громадянським суспільством у цілому.
3. Відсутність єдиного підходу та теоретичного обґрунтування юридичного компромісу і його належного використання в правовому регулюванні податкових відносин, на нашу думку, суттєво шкодить правовому регулюванню, викликає непорозуміння, конфлікти між суб’єктами правовідносин. Згідно соціологічно-політичного підходу податково-правовий компроміс виступає феноменом, який на базі юриспруденції прямо впливає на податкові, фінансові, соціально-політичні, міжнародні та інші відносини, наповнюючи їх новим змістом, спрямованим на соціальну злагоду (соціальне партнерство) держави та платника податків (суспільства). З позицій потребового підходу до розуміння податково-правового компромісу створюється можливість розділити всі потреби індивіда – платника податків на приватні і публічні: перші для кожного платника податків відрізняються власне індивідуальним характером, а публічні потреби носять загальний характер, вони усвідомлені і загальноприйняті цими індивідами. Згідно наступного підходу, податково-правовий компроміс можна розглядати як узгодженість публічних інтересів (держави) та приватних інтересів (платника податків). В даному випадку, податково-правовий компроміс не протиставляє платника податків та державу – як одержувача податкових надходжень, а виходить з діалектичної єдності приватних та публічних інтересів платників податків.
4. У контексті нашого дослідження податково-правовий компроміс, в першу чергу, базується на визначенні основних потреб та інтересів держави та суспільства. Це виражається у встановленні та закріплені на законодавчому рівні публічного інтересу, котрий виступає, свого роду, гармонійним поєднанням фінансових потреб (інтересів) держави та суспільства. Водночас, узгодження та задоволення публічних інтересів нерозривно пов’язані із принципом справедливості. Саме справедливий компроміс по відношенню як до приватного, так і публічного суб’єктів відіграє роль балансу, який на сьогоднішній день є основним напрямком подолання суперечностей в податковій сфері. Справедливість в податковій сфері, в першу чергу, проявляється через вимір тягаря податків.
Щоб бути справедливим податок має відповідати реальним можливостям платника податків. Обов’язковими умовами справедливого податку є всезагальність, співрозмірність і обов’язкова умова – законодавче закріплення податку. Податок – єдина законна (справедлива) форма відчуження власності фізичних і юридичних осіб на засадах обов’язковості, індивідуальної безоплатності, безповоротності, що не носить характер покарання чи контрибуції. За допомогою законодавчо закріпленого податку створюється певна межа, яка не дає можливість публічному суб’єкту порушити права та інтереси приватного, тим самим забезпечуючи захист останньому. Це зумовлено тим, що податок, який регулюється законом, визначає чіткі та стабільні правила поведінки суб’єктів, тобто їх права та обов’язки.5. Конституційні підходи до сутності податково-правового компромісу обумовлювалися ступенем визначеності норм податкового права у конституційних актах. Тому, кожний історичний період безпосередньо впливав на формування податкових правовідносин та їх закріплення в конституції. Залежно від міри впливу держави на суспільство, а також суспільства на державу, визначалося: хто є носієм публічного інтересу, і чиї саме потреби стають публічними – чи то держави, чи то суспільства.
Це обумовило існування чотирьох моделей конституцій, котрі в певній мірі відображали пріоритетність інтересів держави, чи індивідів, чи суспільства. Якщо три попередні конституційні моделі (інструментальна ліберально-капіталістична асоціальна модель обмеженого демократичного характеру; інструментальна із соціальними елементами ліберально-капіталістична модель головним чином демократичного характеру; недемократична конституційна модель тоталітарного соціалізму, відверто заідеологізована, заснована на принципах марксизму-ленінізму) обмежувались майже виключно розв’язанням суто політичних проблем побудови держави і суспільства, інструментальних питань співвідношення та взаємодії різних гілок влади, були найвищою легітимною формою досягнення і підтримання політичного компромісу у суспільстві, то четверта конституційна модель (модель соціально-інструментальної демократичної конституції) вперше в історії людства підняла на найвищий з можливих нормативно-правовий рівень питання досягнення та підтримання об’єктивно вигідного усім суспільним верствам соціального компромісу, якості соціального життя всього суспільства, заклала підстави соціальної держави.
Конституція України прийнята 28 червня 1996 року встановила, що бюджетна система України будується на засадах справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Тому, можна стверджувати, що в принципі, Конституція України підтримала конституційно-правову доктрину публічних фінансів, і можна сподіватися, що подібні положення будуть не тільки задекларовані, але й гарантовані та реалізовані.
6. Зміна уявлення про податок як примус до його розуміння як компромісу, дає підстави вважати, що розвиток податково-правового компромісу поступово переходить з конституційного рівня на законодавчий. Це дає змогу на рівні податкового законодавства встановлювати різноманітні регулятивні та оперативні типи форм податково-правового компромісу. Не зважаючи на інертність вітчизняного законодавства, буде справедливим визнати наявні правові механізми узгодження публічних та приватних інтересів, які містяться у Податковому кодексі України. Ефективність саме таких правових механізмів буде значно більшою у випадку застосування нехарактерних нашій правовій системі інститутів на зразок інституту суспільного обговорення законопроектів. Це дасть змогу запобігати більшості конфліктним ситуаціям задовго до моменту їх зародження.