Висновки до другого розділу

1. Інтерес є безпосереднім і основним фактором, першоосновою податково-правового компромісу; сутнісною межею, субстанцією останнього. Соціальне призначення податково-правового компромісу полягає у такій його функції як погодження інтересів, яка направлена на фіксацію стану урівноваженості публічних і приватних інтересів.

2. Інтерес в податковому праві проявляється в прагненні суб’єктів податкових відносин шляхом вчинення законних дій, спрямованих на задоволення їх потреб у сфері оподаткування, забезпечити захист своїх прав, отримання матеріальних та інших благ, і виконання обов’язків, які покладені на них Конституцією і податковим законодавством. Його варто називати податково-правовим інтересом. Метою податково-правового компромісу є узгодження податково-правових інтересів платника податків і держави. Для того щоб поєднати та узгодити інтереси зазначених суб’єктів їм надаються відповідні права та обов’язки, відповідні одне одному.

3. Податково-правовий компроміс – це публічна угода між державою (публічними утвореннями) та приватним суб’єктом (платник податків, податковий агент) на основі погодження публічних і приватних податкових інтересів, які об’єктивно зумовлені соціальними факторами і які справедливо збалансовані з їх можливостями, що досягається в ході соціального діалогу або індивідуального звернення платника податків.

4. Публічні інтереси – інтереси публічного суб’єкта – це загальні інтереси, що поєднують особисті, групові інтереси, задоволення яких націлене як на реалізацію приватних інтересів, так і на забезпечення цілісності, стійкості і нормального розвитку організацій, держав, націй, соціальних прошарків, нарешті суспільства в цілому. Публічний інтерес в податковому праві виражається в прагненні суб’єктів податкових відносин забезпечити законну реалізацію їх прав, здійснити дії, які спрямовані на задоволення потреб, захист своїх прав, отримання матеріальних та інших благ, і виконання зобов’язань покладених на них Конституцією та податковим законодавством.

5.Публічний податковий інтерес – це збалансована сукупність офіційно визнаних та нормативно закріплених об’єктивних податкових потреб і прагнень публічних суб’єктів податкових відносин, які забезпечуються та охороняються державою відповідними способами охорони та правовими гарантіями.

6. Публічний податковий інтерес поділяється на три види: державний податковий інтерес, територіальний податковий інтерес та суспільний податковий інтерес. Державний податковий інтерес виражає збалансовану сукупність усвідомлених суспільством податкових потреб і потреб держави (органів державної влади), обумовлених їх взаємозалежністю та культурно-історичними особливостями розвитку. Територіальний податковий інтерес проявляється у задоволені податкових потреб органів місцевого самоврядування. Суспільний податковий інтерес є узагальненим спільним податковим інтересом ряду суб’єктів податкових правовідносин, зокрема платників податків.

7. Приватний податковий інтерес – це сукупність охоронюваних правом та визнаних законом інтересів, які властиві певному індивідові та полягають у прагненні суб’єктів податкових відносин (платників податків, податкових агентів) забезпечити їх законну реалізацію, здійснити дії, які спрямовані на задоволення потреб, захист своїх прав, отримання матеріальних та інших благ, і одержання належних можливостей для виконання обов’язків, що покладені на них Конституцією України і податковим законодавством.

8. До податкових інтересів, які становлять виключну цінність, як для приватного суб’єкта, так і для публічного, можна віднести: фіскальний інтерес, інтерес мати ефективне податкове законодавство, соціальній орієнтованості податкової політики, збалансованості відповідальності приватних та публічних суб’єктів та інші.

9. Зміст податково-правового компромісу становить рівновага між правами та обов’язками (повноваженнями) приватних та публічних суб’єктів у податкових відносинах, яка досягається на основі визнання на рівні законів інтересів вказаних суб’єктів в сфері податків, їх узгодження та закріплення цих прав та обов’язків у нормах податкового права.

10. Специфічний статус держави як публічно-правового утворення дає можливості стверджувати про подвійну природу її участі у податкових відносинах. По-перше, держава може виступати суб’єктом податкових правовідносин як єдине ціле, зокрема: при прийнятті норм податкового законодавства про створення й функціонування податкової системи; при розробці й реалізації заходів по забезпеченню єдиної податкової політики державними та місцевими органами влади; при захисті конституційних прав громадян, порушених нормами податкового законодавства або незаконними діями посадових осіб; при захисті зовнішньоекономічних інтересів України через механізми внутрішнього й міжнародного оподаткування. По-друге, у більшості випадків держава в податкових відносинах здійснює свої права через відповідні органи, наділені компетенцією виступати від її імені. В сфері оподаткування такі права реалізуються через податкові органи. Але вони не можуть дозволити собі реалізовувати закріплені за ними податковим законодавством права на власний розсуд. Для податкових органів надані їм права в більшості випадків є одночасно і їхніми обов’язками.

11. Юридичне закріплення меж прав держави в сфері податкових відносин, найбільш чітко прослідковується у таких принципах як: принцип публічної мети при стягненні податків і зборів; принцип розподілу податкових повноважень; принцип запровадження, зміни та відміни податків і зборів законами; принцип встановлення податків і зборів в належній процедурі; принцип обмеження форм податкової законотворчості; принцип єдності системи податків та політики оподаткування в цілому; принцип обмеження спеціалізації податків і зборів.

12. Державні податкові органи, наділені конкретними правами в сфері оподаткування, які пов’язані із адмініструванням податків, їх справлянням та із контролем за даним процесом.

13. Юридичне закріплення прав держави у податкових відносинах – це комплексна система принципів, прав та обов’язків держави, компетенції органів держави, що знаходять своє вираження на рівні Конституції України та законів, і за допомогою яких реалізуються, здійснюються та гарантуються можливості держави із вироблення та реалізації податкової політики.

14. В законодавстві України не достатньо чітко визначено права та обов’язки держави в податкових відносинах. Права держави в податкових відносинах мають чітко встановлені в законі межі та окреслені конституційним принципом „органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. На конституційному рівні обов’язок держави знайшов своє закріплення в конструкції „суспільне багатство” як встановлена Конституцією України міра необхідної поведінки держави щодо публічних фінансів. Податкові, як і будь-які інші, надходження до бюджету держави не можуть бути використані нею на що завгодно, а тільки на публічні потреби.

15. Юридичний обов’язок держави в податкових відносинах визначається як зафіксована в конституції та відтворена в інших актах законодавства міра необхідної поведінки держави в особі відповідних органів з приводу ефективного адміністрування податків, їх справляння до відповідних бюджетів, розподілу національного доходу, і за рахунок мобілізованих коштів виконання покладених на неї завдань, надання соціальних послуг та соціального забезпечення, задоволення інших публічних потреб.

16. Платник податків як представник приватного інтересу у податково-правовому компромісі наділяється цілою низкою прав. Права платників податків мають такі риси: 1) є передбаченою нормою податкового законодавства мірою його можливої поведінки; 2) передбачає, що платник податків може будувати модель своєї поведінки на власний розсуд, але в межах дій, не заборонених законом, і може здійснювати вчинки, передбачені нормами податкового законодавства, в тій мірі, в якій це передбачено податковим законом; 3) невикористання платником податків свого права не означає його припинення; 4) платник податків може його здійснювати в будь-який час, поки воно існує, проте часові межі здійснення права залежать від податкового, звітного періоду; 5) до осіб, які протидіють платнику податків в реалізації ним своїх прав, застосовуються заходи державного примусу, які забезпечують реалізацію платником податків своє законне право.

Юридичні права платника податків – це нормативно визначена міра його можливої поведінки, що реалізується ним на власний розсуд, але в межах дій не заборонених законом, яка забезпечується можливістю застосування заходів державного примусу до осіб, які протидіють платнику податків, і які забезпечують реалізацію платником податків його законного право.

Права платників податків можна умовно згрупувати на основі функціональної спрямованості: 1) права організаційного характеру (можливості платника податків представляти свої інтереси безпосередньо (або через представника) в податкових органах, а також бути присутнім при проведенні податкових перевірок); 2) права зі сплати податків (можливості для платника податків скористатися податковими пільгами, отримати розстрочку платежу, відстрочку сплати податку тощо); 3) права з обліку та звітності (можливості платника податку одержувати в податкових органах необхідну інформацію, вибирати засіб проведення податкового обліку, оскаржувати рішення податкових органів, надавати податковим органам пояснення, обґрунтовані відмови).

17. Юридичні обов’язки платника податків – це сукупність основних та додаткових елементів (конкретних обов’язків), що визначають міру необхідної поведінки у сфері оподаткування, які можна розділити на дві групи: 1) основні обов’язки (обумовлені конституційним обов’язком сплачувати законно встановлені податки й збори), до яких належать обов’язки: а) правильно обчислювати податок; б) обов’язок сплачувати податок у повному обсязі; в) сплачувати податок в терміни, встановленні в законі; г) сплачувати податок у встановленому порядку; 2) факультативні обов’язки (установлюються законом з метою забезпечення правильного та неухильного виконання обов’язку із сплати податку й реалізуються у взаєминах платників податків з податковими органами): а) стати на податковий облік; б) повідомляти податкові органи про істотні зміни свого положення; в) зберігати документацію, пов’язану з оподаткування; г) не перешкоджати законним діям посадових осіб податкових органів.

18. Юридичні гарантії реалізації прав суб’єктів податково-правового компромісу – це сукупність принципів, норм та засобів, які забезпечують здійснення, охорону та захист прав і законних інтересів держави як представника публічних інтересів та платника податків як представника приватного інтересу, з метою забезпечення узгодження цих інтересів шляхом виконання кожним із них в юридичних обов’язків податкових правовідносинах.

19. Юридичними гарантіями реалізації прав держави як представника публічного інтересу виступають наступні: 1) політичні гарантії полягають у закріпленні в Конституції України суверенітету держави та її права самостійно встановлювати податкову систему, які реалізуються через принцип публічної мети при стягненні податків і зборів; принцип розподілу податкових повноважень; принцип єдності системи податків та політики оподаткування в цілому; 2) економічні гарантії полягають у створенні сприятливого податкового клімату і забезпечуються через сукупність принципів: а) пріоритету фінансової мети при стягненні податків і зборів; б) обмеження спеціалізації податків і зборів; в) економічності оподаткування; 3) організаційні гарантії закріплюються через норми-принципи, які передбачають обмеження форм податкової законотворчості, встановлюють особливості запровадження, зміни та відміни податків та зборів законами та в належній процедурі.

20. Гарантії прав платників податків відповідно до функціонального призначення можна поділити на політичні, економічні та організаційні. Однак, в даному випадку, необхідно врахувати протилежно діаметральну систему принципів, котрі закладають основу таких гарантій: 1) політичні гарантії можна розкрити через принцип юридичної рівності всіх платників податків перед державою і між собою та принцип всезагальності оподаткування; 2) економічні гарантії полягають у створенні оптимальних умов для платників податків, враховуючи їхні можливості та результати діяльності. Ці гарантії закладені у принципах соціальної справедливості, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, нейтральність оподаткування, рівного податкового навантаження на платника податку та співрозмірності оподаткування конституційно значимим цілям обмеження прав і свобод платників податків; 3) організаційні гарантії полягають у існуванні державних інститутів та органів, покликаних забезпечувати охорону та захист прав платників податків та механізмів такого захисту, зокрема закріплення адміністративного та судового способів захисту прав та законних інтересів платників податків.