Висновки

1. Регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою спеціальних методів – методів правового регулювання. Складовими елементами такого регулювання виступають засоби, способи, прийоми та заходи (комбінації й операції), які також перебувають у тісно­му органічному взаємозв’язку.

2. Ретельний аналіз етатистського підходу виявляє, що за зовнішньою характеристикою доктрини оподаткування криються певні субстанціональні риси податково-правового компромісу: 1) повний відрив і протиставлення приватного і публічного начал в оподаткуванні – домінуючим і системоутворюючим проголошується державне начало (в контексті нашого дослідження – держава); 2) міститься методологічно помилкове, теоретично неспроможне і практично шкідливе відторгнення публічного інтересу від індивіда, винесення цього інтересу за межі індивідуального інтересу і протиставлення його останньому; 3) цей підхід визначає державу як джерело публічного інтересу, приписуючи їй тим самим іманентні якості.

Альтернативою етатистському підходу виникає ліберально-демократичний. Його сутність в тому, що: 1) фінансовий інтерес держави визначається винятково публічними потребами суспільства; 2) утвердження і забезпечення прав і свобод людини у всіх сферах, у т.ч. і в оподаткуванні, є головним конституційним обов’язком держави; 3) відносини держави і платника податків позбавляються характеру протистояння та все більше набувають рис партнерства; 4) держава перестає бути монополістом публічної влади, а розділяє її з окремими суб’єктами суспільства, громадянським суспільством у цілому.

3. Відсутність єдиного підходу та теоретичного обґрунтування юридичного компромісу і його належного вико­ристання в правовому регулюванні податкових відносин, на нашу думку, суттєво шкодить правовому регулюванню, викликає непорозумін­ня, конфлікти між суб’єктами правовідносин.

4. У контексті нашого дослідження податково-правовий компроміс, в першу чергу, базується на визначенні основних потреб та інтересів держави та суспільства. Це виражається у встановленні та закріплені на законодавчому рівні публічного інтересу, котрий виступає, свого роду, гармонійним поєднанням фінансових потреб (інтересів) держави та суспільства. Водночас, узгодження та задоволення публічних інтересів нерозривно пов’язані із принципом справедливості. Саме справедливий компроміс по відношенню як до приватного, так і публічного суб’єктів відіграє роль балансу, який на сьогоднішній день є основним напрямком подолання суперечностей в податковій сфері. Справедливість в податковій сфері, в першу чергу, проявляється через вимір тягаря податків. Щоб бути справедливим податок має відповідати реальним можливостям платника податків. Обов’язковими умовами справедливого податку є всезагальність, співрозмірність і обов’язкова умова – законодавче закріплення податку.

5. Конституційні підходи до сутності податково-правового компромісу обумовлювалися ступенем визначеності норм податкового права у конституційних актах. Тому, кожний історичний період безпосередньо впливав на формування податкових правовідносин та їх закріплення в конституції. Залежно від міри впливу держави на суспільство, а також суспільства на державу, визначалося: хто є носієм публічного інтересу, і чиї саме потреби стають публічними – чи то держави, чи то суспільства.

Це обумовило існування чотирьох моделей конституцій, котрі в певній мірі відображали пріоритетність інтересів держави, чи індивідів, чи суспільства. Якщо три попередні конституційні моделі (інструментальна ліберально-капіталістична асо­ціальна модель обмеженого демократичного ха­рактеру; інструментальна із соціальними еле­ментами ліберально-капіталістична модель го­ловним чином демократичного характеру; недемократична конституц­ійна модель тоталітарного соціалізму, відверто заідеологізована, заснована на принципах марк­сизму-ленінізму) об­межувались майже виключно розв’язанням суто політичних проблем побудови держави і суспільства, інструментальних питань співвідношення та взаємодії різних гілок влади, були найвищою лег­ітимною формою досягнення і підтримання політичного компромісу у суспільстві, то четверта конституційна модель (модель соціально-інструмен­тальної демократичної конституції) вперше в історії людства підняла на найвищий з можливих нормативно-пра­вовий рівень питання досягнення та підтримання об’єктивно вигідного усім суспільним верствам соціального компромісу, якості соціального життя всього суспільства, заклала підстави соціальної держави.

Конституція України прийнята 28 червня 1996 року встановила, що бюджетна система України будується на засадах справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

6. Зміна уявлення про податок як примус до його розуміння як компромісу, дає підстави вважати, що розвиток податково-правового компромісу поступово переходить з конституційного рівня на законодавчий. Це дає змогу на рівні податкового законодавства встановлювати різноманітні регулятивні та оперативні типи форм податково-правового компромісу. Не зважаючи на інертність вітчизняного законодавства, буде справедливим визнати наявні правові механізми узгодження публічних та приватних інтересів, які містяться у Податковому кодексі України. Ефективність саме таких правових механізмів буде значно більшою у випадку застосування нехарактерних нашій правовій системі інститутів на зразок інституту суспільного обговорення законопроектів. Це дасть змогу запобігати більшості конфліктним ситуаціям задовго до моменту їх зародження.

7. Інтерес є безпосереднім і основним фактором, першоосновою податково-правового компромісу; сутнісною межею, субстанцією останнього. Соціальне призначення податково-правового компромісу полягає у такій його функції як погодження інтересів, яка направлена на фіксацію стану урівноваженості публічних і приватних інтересів.

8. Інтерес в податковому праві проявляється в прагненні суб’єктів податкових відносин шляхом вчинення законних дій, спрямованих на задоволення їх потреб у сфері оподаткування, забезпечити захист своїх прав, отримання матеріальних та інших благ, і виконання обов’язків, які покладені на них Конституцією і податковим законодавством. Його варто називати податково-правовим інтересом. Метою податково-правового компромісу є узгодження податково-правових інтересів платника податків і держави. Для того щоб поєднати та узгодити інтереси зазначених суб’єктів їм надаються відповідні права та обов’язки, відповідні одне одному.

9. Податково-правовий компроміс – це публічна угода між державою (публічними утвореннями) та приватним суб’єктом (платник податків, податковий агент) на основі погодження публічних і приватних податкових інтересів, які об’єктивно зумовлені соціальними факторами і які справедливо збалансовані з їх можливостями, що досягається в ході соціального діалогу або індивідуального звернення платника податків.

10. Публічні інтереси – інтереси публічного суб’єкта – це загальні інтереси, що поєднують особисті, групові інтереси, задоволення яких націлене як на реалізацію приватних інтересів, так і на забезпечення цілісності, стійкості і нормального розвитку організацій, держав, націй, соціальних прошарків, нарешті суспільства в цілому. Публічний інтерес в податковому праві виражається в прагненні суб’єктів податкових відносин забезпечити законну реалізацію їх прав, здійснити дії, які спрямовані на задоволення потреб, захист своїх прав, отримання матеріальних та інших благ, і виконання зобов’язань покладених на них Конституцією та податковим законодавством.

11. Публічний податковий інтерес – це збалансована сукупність офіційно визнаних та нормативно закріплених об’єктивних податкових потреб і прагнень публічних суб’єктів податкових відносин, які забезпечуються та охороняються державою відповідними способами охорони та правовими гарантіями.

12. Публічний податковий інтерес поділяється на три види: державний податковий інтерес, територіальний податковий інтерес та суспільний податковий інтерес. Державний податковий інтерес виражає збалансовану сукупність усвідомлених суспільством податкових потреб і потреб держави (органів державної влади), обумовлених їх взаємозалежністю та культурно-історичними особливостями розвитку. Територіальний податковий інтерес проявляється у задоволені податкових потреб органів місцевого самоврядування. Суспільний податковий інтерес є узагальненим спільним податковим інтересом ряду суб’єктів податкових правовідносин, зокрема платників податків.

13. Приватний податковий інтерес – це сукупність охоронюваних правом та визнаних законом інтересів, які властиві певному індивідові та полягають у прагненні суб’єктів податкових відносин (платників податків, податкових агентів) забезпечити їх законну реалізацію, здійснити дії, які спрямовані на задоволення потреб, захист своїх прав, отримання матеріальних та інших благ, і одержання належних можливостей для виконання обов’язків, що покладені на них Конституцією України і податковим законодавством.

14. До податкових інтересів, які становлять виключну цінність, як для приватного суб’єкта, так і для публічного, можна віднести: фіскальний інтерес, інтерес мати ефективне податкове законодавство, соціально зорієнтовану податкову політику, збалансованість відповідальності приватних та публічних суб’єктів та інші.

15. Зміст податково-правового компромісу становить рівновага між правами та обов’язками (повноваженнями) приватних та публічних суб’єктів у податкових відносинах, яка досягається на основі визнання на рівні законів інтересів вказаних суб’єктів в сфері податків, їх узгодження та закріплення цих прав та обов’язків у нормах податкового права. Реалізація таких взаємних прав та обов’язків спрямована на приріст можливостей приватного сектора суспільного виробництва задовольняти власні потреби та створювати поряд з цим все вагомий публічний фінансовий продукт.

16. Специфічний статус держави як публічно-правового утворення дає можливості стверджувати про подвійну природу її участі у податкових відносинах. По-перше, держава може виступати суб’єктом податкових правовідносин як єдине ціле, зокрема: при прийнятті норм податкового законодавства про створення й функціонування податкової системи; при розробці й реалізації заходів по забезпеченню єдиної податкової політики державними та місцевими органами влади; при захисті конституційних прав громадян, порушених нормами податкового законодавства або незаконними діями посадових осіб; при захисті зовнішньоекономічних інтересів України через механізми внутрішнього й міжнародного оподаткування. По-друге, у більшості випадків держава в податкових відносинах здійснює свої права через відповідні органи, наділені компетенцією виступати від її імені. В сфері оподаткування такі права реалізуються через податкові органи. Але вони не можуть дозволити собі реалізовувати закріплені за ними податковим законодавством права на власний розсуд. Для податкових органів надані їм права в більшості випадків є одночасно і їхніми обов’язками.

17. Юридичне закріплення меж прав держави в сфері податкових відносин, найбільш чітко прослідковується у таких принципах як: принцип публічної мети при стягненні податків і зборів; принцип розподілу податкових повноважень; принцип запровадження, зміни та відміни податків і зборів законами; принцип встановлення податків і зборів в належній процедурі; принцип обмеження форм податкової законотворчості; принцип єдності системи податків та політики оподаткування в цілому; принцип обмеження спеціалізації податків і зборів. Окремі з них поширюються на законодавчу діяльність державних органів. Відповідно, вважаємо за доцільне до ст. 4 Податкового кодексу України внести зміни і закріпити в якості принципів податкового законодавства такі принципи: принцип встановлення податків і зборів в належній процедурі; принцип обмеження спеціалізації податків і зборів.

18. Державні податкові органи наділені конкретними правами в сфері оподаткування, які не стільки пов’язані із адмініструванням податків, їх справлянням (мобілізацією коштів), скільки із контролем за даним процесом. Контрольні права податкових органів полягають в можливості здійснювати перевірку та безпосередньо контролювати процес сплати податків. Організаційні права передбачають можливості податкових органів в сфері координації процесу сплати податків: видання у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів та методичних рекомендацій з питань оподаткування. Облікові права податкових органів полягають в можливості отримання інформації від платника податків для здійснення своїх прав в частині обліку платників податків. Інформаційні права передбачають можливості для податкових органів використовувати засоби масової інформації для інформування платників податків з метою удосконалення процесу сплати податків.

19. Юридичне закріплення прав держави у податкових відносинах – це комплексна система принципів, прав та обов’язків держави, компетенції органів держави, що знаходять своє вираження на рівні Конституції України та законів, і за допомогою яких реалізуються, здійснюються та гарантуються можливості держави із вироблення та реалізації податкової політики.

20. В законодавстві України не достатньо чітко визначено права та обов’язки держави в податкових відносинах. Права держави в податкових відносинах мають чітко встановлені в законі межі та окреслені конституційним принципом „органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. На конституційному рівні обов’язок держави знайшов своє закріплення в конструкції „суспільне багатство” і встановлений Конституцією України як міра необхідної поведінки держави щодо публічних фінансів. Податкові, як і будь-які інші, надходження до бюджету держави не можуть бути використані нею довільно, а тільки на публічні потреби.

21. Юридичний обов’язок держави в податкових відносинах визначається як зафіксована в конституції та відтворена в інших актах законодавства міра необхідної поведінки держави в особі відповідних органів з приводу ефективного адміністрування податків, їх справляння до відповідних бюджетів, розподілу національного доходу, і за рахунок мобілізованих коштів виконання покладених на неї завдань, надання соціальних послуг та соціального забезпечення, задоволення інших публічних потреб.

22. Платник податків як представник приватного інтересу у податково-правовому компромісі наділяється цілою низкою прав. Права платників податків мають такі риси: 1) є передбаченою нормою податкового законодавства мірою його можливої поведінки; 2) передбачає, що платник податків може будувати модель своєї поведінки на власний розсуд, але в межах дій, не заборонених законом, і може здійснювати вчинки, передбачені нормами податкового законодавства, в тій мірі, в якій це передбачено податковим законом; 3) невикористання платником податків свого права не означає його припинення; 4) платник податків може його здійснювати в будь-який час, поки воно існує, проте часові межі здійснення права залежать від податкового, звітного періоду; 5) до осіб, які протидіють платнику податків в реалізації ним своїх прав, застосовуються заходи державного примусу, які забезпечують реалізацію платником податків своє законне право.

Юридичні права платника податків – це нормативно визначена міра його можливої поведінки, що реалізується ним на власний розсуд, але в межах дій не заборонених законом, яка забезпечується можливістю застосування заходів державного примусу до осіб, які протидіють платнику податків, і які забезпечують реалізацію платником податків його законного право.

Права платників податків можна умовно згрупувати на основі функціональної спрямованості: 1) права організаційного характеру (можливості платника податків представляти свої інтереси безпосередньо (або через представника) в податкових органах, а також бути присутнім при проведенні податкових перевірок); 2) права зі сплати податків (можливості для платника податків скористатися податковими пільгами, отримати розстрочку платежу, відстрочку сплати податку тощо); 3) права з обліку та звітності (можливості платника податку одержувати в податкових органах необхідну інформацію, вибирати засіб проведення податкового обліку, оскаржувати рішення податкових органів, надавати податковим органам пояснення, обґрунтовані відмови). В той же час, платники податків, котрі володіють індивідуальними правами, мають ще й колективні права (право на суспільне обговорення законопроектів з питань податків, що призводить до необхідності враховувати урядом зауваження народу до їх змісту, тим самим приходити до компромісу; право на завчасне прийняття та опублікування законів, що впливають на оподаткування).

23. В основі формування правового статусу платника податку лежить конституційна норма-принцип, яка закріплює безумовний податковий обов’язок сплати податку. Юридичні обов’язки платника податків – це сукупність основних та додаткових елементів (конкретних обов’язків), які визначають міру необхідної поведінки, котрі з однієї сторони полягають у створенні легітимних достатніх умов для відщеплення частини приватної власності у її виробника та спрямування цієї відщепленої частини у публічний фонд, а з іншої – це стійкі зовнішні зв’язки, метою яких є забезпечення надходження податку до відповідного публічного фонду, як правило, бюджету, та зарахування цього податкового надходження на його рахунки.

Юридичні обов’язки платника податків – це сукупність основних та додаткових елементів (конкретних обов’язків), що визначають міру необхідної поведінки у сфері оподаткування, які можна розділити на дві групи: 1) основні обов’язки (обумовлені конституційним обов’язком сплачувати законно встановлені податки й збори), до яких належать обов’язки: а) правильно обчислювати податок; б) обов’язок сплачувати податок у повному обсязі; в) сплачувати податок в терміни, встановленні в законі; г) сплачувати податок у встановленому порядку; 2) факультативні обов’язки (установлюються законом з метою забезпечення правильного та неухильного виконання обов’язку із сплати податку й реалізуються у взаєминах платників податків з податковими органами): а) стати на податковий облік; б) повідомляти податкові органи про істотні зміни свого положення; в) зберігати документацію, пов’язану з оподаткування; г) не перешкоджати законним діям посадових осіб податкових органів.

24. Юридичні гарантії реалізації прав суб’єктів податково-правового компромісу – це сукупність принципів, норм та засобів, які забезпечують здійснення, охорону та захист прав і законних інтересів держави як представника публічних інтересів та платника податків як представника приватного інтересу, з метою забезпечення узгодження цих інтересів шляхом виконання кожним із них в юридичних обов’язків податкових правовідносинах.

25. Юридичними гарантіями реалізації прав держави як представника публічного інтересу виступають наступні: 1) політичні гарантії полягають у закріпленні в Конституції України суверенітету держави та її права самостійно встановлювати податкову систему, які реалізуються через принцип публічної мети при стягненні податків і зборів; принцип розподілу податкових повноважень; принцип єдності системи податків та політики оподаткування в цілому; 2) економічні гарантії полягають у створенні сприятливого податкового клімату і забезпечуються через сукупність принципів: а) пріоритету фінансової мети при стягненні податків і зборів; б) обмеження спеціалізації податків і зборів; 3) організаційні гарантії закріплюються через норми-принципи, які передбачають обмеження форм податкової законотворчості, встановлюють особливості запровадження, зміни та відміни податків та зборів законами та в належній процедурі.

26. Гарантії прав платників податків відповідно до функціонального призначення можна поділити на політичні, економічні та організаційні. Однак, в даному випадку, необхідно врахувати протилежно діаметральну систему принципів, які закладають основу таких гарантій: 1) політичні гарантії можна розкрити через принцип юридичної рівності всіх платників податків перед державою і між собою та принцип всезагальності оподаткування; 2) економічні гарантії полягають у створенні оптимальних умов для платників податків, враховуючи їхні можливості та результати діяльності. Ці гарантії закладені у принципах соціальної справедливості, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, нейтральність оподаткування, рівного податкового навантаження на платника податку та співрозмірності оподаткування конституційно значимим цілям обмеження прав і свобод платників податків; 3) організаційні гарантії полягають у існуванні державних інститутів та органів, покликаних забезпечувати охорону та захист прав платників податків та механізмів такого захисту, зокрема закріплення адміністративного та судового способів захисту прав та законних інтересів платників податків.

27. Юридична форма податково-правового компромісу – це визнання та нормативне закріплення державою зовнішнього прояву узгодження інтересів суб’єктів податкових правовідносин. Вона характеризується рядом особливостей: 1) виступає способом зовнішнього виразу податково-правового компромісу; 2) її призначення у впорядкуванні змісту податкових відносин та наданні йому загальнообов’язкового характеру; 3) є засобом реалізації податково-правовий компроміс у фінансовій політиці держави, зокрема у сфері мобілізації коштів до публічних фондів для задоволення публічних потреб.

28. Юридичні форми податково-правового компромісу, залежно від мети та функціонального навантаження, які вони виконують при регулюванні процесу узгодження інтересів публічних та приватних суб’єктів в податковій сфері, можна розділити на дві групи: 1) регулятивні юридичні форми податково-правового компромісу; 2) оперативні юридичні форми податково-правового компромісу.

29. Основним завданням регулятивних юридичних форм податково-правового компромісу є формальне визначення та юридичне закріплення основ податково-правового компромісу, вдосконалення податкового законодавства за результатами соціального діалогу, а також встановлення загальних положень його реалізації. Ці форми проявляються в конституційно-правових положеннях податкового права; в положеннях спеціального податкового законодавства (принципи податкового законодавства; неоподатковуваний мінімум громадян; розмір податкових пільг тощо); в положеннях податкового права, що містяться в інших законах держави (ст. 3 Закону України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом»; ст. 212 КК України, тощо), в підзаконних нормативно-правових актах, в податкових роз’ясненнях та податкових консультаціях, які закріплені в ході соціального діалогу або на підставі індивідуального звернення платника податків. В ході аналізу положень податкового права, запропоновано пропонуємо внести зміни до Податкового кодексу України та підвищити розмір неоподатковуваного мінімуму з огляду на рівень інфляції, обґрунтованих економічних розрахунків.

30. Положення Конституції України, в яких закріплені першооснови та принципи податкового права і які спрямовані на визначення публічних та приватних інтересів в сфері оподаткування та встановлення правових меж їх реалізації та захисту, є основною регулятивною формою прояву податкового компромісу інтересів держави і платника податків, досягнутого в ході прийняття Конституції України представницьким органом народу України в результаті багаторічного її громадського обговорення.

31. Положення спеціального податкового законодавства є другим видом регулятивної форми податково-правового компромісу. За допомогою спеціального законодавства визначаються права, обов’язки та гарантії суб’єктів податкових відносин. Якщо положення конституції є виразом компромісу між державою і суспільством, що має риси фундаментальності, стабільності, то положення спеціального податкового законодавства – компроміс, який обумовлений певним періодом становлення економіки держави, рівнем соціального забезпечення населення, розвитком в державі певної галузі виробництва, переходом держави до нових форм регулювання відносин ринкової економіки тощо, і має як постійний, такі тимчасовий характер.

32. Положення податкового права, що містяться в інших законах держави, теж належать до регулятивних форм податково-правового компромісу. Положення актів бюджетного, банківського, валютного, митного законодавства та інших актів, які відображають єдину сутність фінансового закону безпосередньо виступають регулятором відносин по узгодженню публічних та приватних інтересів в сфері задоволення публічних потреб.

33. Податкове роз’яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур і виступає окремим видом регулятивних форм податково-правового компромісу. Можна виокремити два види роз’яснень з питань оподаткуван­ня: 1) узагальнюючі податкові роз’яснення, які стосу­ються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов’язань, мають безадрес­ний характер, надаються винятко­во ДПА або іншим центральним контролюючим органом у межах його компетенції (наприклад, Дер­жавною митною службою Укра­їни) і затверджуються наказом ДПА; 2) податкові роз’яс­нення, якими є будь-які відповіді податкового органу (ДПА Украї­ни, регіональної ДПА чи місцевої ДПІ) з питань окремих положень податкового законодавства, надані на запит зацікавленої особи. Такі податкові роз’яснення (їх назива­ють простими, звичайними або індивідуальними) мають адресний характер, не підлягають обов’язко­вому оприлюдненню у засобах масової інформації і оформляють­ся у вигляді листа-відповіді плат­нику податків, наданого на його запит.

З прийняттям Податкового кодексу України, законодавець більшу увагу приділив податковим консультаціям, які є схожим за своєю правовою природою до податкових роз’яснень інструментом розв’язання спірних ситуацій. Важливим є те, що такі податкові консультації мають характер нормативно-правового акту, який використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію, а також мають рекомендативний характер для всіх інших платників податків.

34. Основне завдання оперативних юридичних форми податково-правового компромісу є реалізація можливостей, які надаються суб’єктам публічного та приватного інтересів відповідними нормами права, тобто реалізація суб’єктивних прав учасників податкових правовідносин між якими досягається податково-правовий компроміс. Ці форми виражаються у вигляді власне податкового компромісу, що досягається в ході розгляду індивідуального звернення платників податків, який звертається з метою адміністративного оскарження суми податкового зобов’язання (боргу), одержання податкової знижки, з метою одержання розстрочки та відстрочки сплати податкового зобов’язання, при укладенні договору про ціноутворення та при узгодженні операцій із заставленим майном.

35. З прийняттям та вступом в чинність ПК України термін „податковий компроміс, який окреслював відносини узгодження податкового боргу, не застосовується. Власне податковий компроміс полягав у тому, що працівник органу державної податкової служби, який уповноважений розглядати скаргу платника податків у межах адміністративної апеляційної процедури, мав право пропонувати такому платнику податків компромісне вирішення спору, яке полягало у задоволенні частини скарги платника податків під зобов’язання останнього погодитися з рештою податкових зобов’язань, нарахованих органом державної податкової служби. Підставою для прийняття рішення щодо податкового компромісу була наявність у податкового органу таких наявних фактів та доказів по суті скарги платника податків, які давали підстави вважати, що запропонований податковий компроміс призведе до більш швидкого та/або більш повного погашення податкового зобов’язання порівняно з результатами, які можуть бути отримані внаслідок передання такого спору на вирішення суду. Окремі елементи інституту податкового компромісу збережені в ПК України, зокрема в п. 21 ст. 56, ст. 105 та п. 175 ч. 1 ст. 14 ПК України. Звісно ці положення ПК України частково торкаються такого правового явища як податково-правовий компроміс, але вони містять елементи, що мають явно компромісний характер, спрямовані на узгодження інтересів суб’єктів податкових правовідносин, зокрема суми податкового зобов’язання (боргу). Тому слід визнати, що в ПК України колишній інститут податкового компромісу закріплено у формі адміністративного оскарження або узгодження суми податкового зобов’язання (боргу)”.

36. Механізм розстрочення та відстрочення сплати податкового зобов’язання переконує, що ці способи являються оперативними формами податково-правового компромісу, оскільки здійснюються у формі своєрідної угоди між визначеним колом суб’єктів і, котра своєю метою має створення оптимальних умов, за яких інтереси приватних осіб (платників податків) будуть задоволенні в частині продовження строків сплати податкового зобов’язання, а інтереси публічного суб’єкта (котрого представляють податкові органи) в частині беззаперечного виконання податкового зобов’язання шляхом внесення відповідних грошових сум на протязі певного визначеного угодою часу.

37. Серед суттєвих змін в податковому законодавстві після прийняття Податкового кодексу України можна виокремити появу таких правових категорій як: податкові знижки; договір про ціноутворення та узгодження операцій із заставленим майном, які є окремими регулятивними формами податково-правового компромісу. Податкова знижка є документально підтвердженою сумою (вартістю) витрат платника податку – резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів – фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених законодавством. В свою чергу, договір про ціноутворення є своєрідною домовленістю суб’єктів податкових правовідносин, яка досягається шляхом укладення договору між платником податків та центральним органом державної податкової служби про порядок визначення цін (методів) для цілей оподаткування протягом строку дії такого договору. Змістом узгодження операцій із заставленим майном є право платника податків користуватися майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачене законом. Сутність всіх зазначених оперативних форм полягає в можливості досягнення суб’єктами податкових відносин компромісу, у формах передбачених відповідними нормами податкового права.

38. Враховуючи основні риси методу податкового права та особливості побудови податкових відносин, юридичний метод податково-правового компромісу виражає собою прийоми, способи та засоби впливу системи норм права на поведінку суб’єктів, котрі є носіями публічного та приватного інтересів з метою забезпечення організації такого правового зв’язку між цими суб’єктами, який би дозволяв задовольняти та узгоджувати їхні публічні та приватні інтереси. На нашу думку, система компромісних засобів, яка забезпечує функціонування правового регулювання, ут­ворює особливий режим комплексного ефективного компромісного регулювання суспільних відносин, який базується на податково-правовому методі, які різновиді фінансово-правового методу правового регулювання.

Сутність юридичного методу податково-правового компромісу полягає в орган­ічному поєднанні прийомів, способів та засобів узгоджувального (компромісного) характеру, які у силу своєї специфіки (поступки, домовленості, угоди, конструктивної співпраці) базуються на одночасній інтеграції стимулів та обмежень як рівноцінних способів.

Разом з тим, для регулювання компромісних відносин між інститутами публічної влади та виробниками новоствореної частки доданої вартості використовуються і диспозитивні начала. Вони проявляються у договірному засобі досягнення податково-правового компромісу. Податкова конструкція, у якій використовуються елементи диспозитивності, зовсім не є «сполученням публічного й приватного права», оскільки й сама диспозитивність як метод правового регулювання не є винятковою приналежністю приватного права. Диспозитивність використовується при податковому регулюванні задля розширення кола варіантів із чітко встановлених в законі шляхів діяльності суб’єктів податкових правовідносин. Суб’єкти не можуть виходити за межі тих варіантів, які прописані в законі. Тому договір є спосіб, але застосовується за умов, які диктує норма податкового права.

39. При формуванні методу податково-правового компромісу регулятивного характеру застосовується переважно імперативний метод, що має назву метод владних приписів (повноважень), як такий, що застосовується при формуванні норм права, які повинні регулювати відносини в сфері податків таким чином, щоб не порушувати при цьому ні інтересів держави, ні платників податків.

40. При застосуванні методу податково-правового компромісу оперативного характеру використовуються за певних обставин конкретні способи, засоби, що в сукупності складають так-звані структурно-функціональні елементи податково-правового компромісу, чиї властивості безпосередньо випливають із сутності юридичного компромісу: фактичні та юридичні обставини; визначення ініціатора компромісної угоди; психологічна та інтелектуально-правова готовність суб’єкта податкового права до співробітництва щодо нейтралізації актуальної чи потенційної конфлікт­ної ситуації; добровільність прийняття компромісного рішення; підготовка до компромісного рішення; визначення об’єкта компромісного рішення (угоди); обговорення змісту поступок як предмета компромісної угоди; юридична самостійність при прийнятті рішен­ня сторонами щодо сутності поступок; прийняття компромісного рішення (укладання компромісної угоди); створення умов щодо неможливості ухи­лення від виконання компромісного рішення (угоди); отримання суб’єктами права позитивних наслідків щодо задоволення публічного та приватного інтересів.

41. Методи податкового компромісу за своєю сутністю можуть сприяти одночасному засто­совуванню стимулів та обмежень. Це сприятиме стабілізації правового впливу на суспільні відно­сини, мінімізації жорсткості авторитарного (імпе­ративного) методу та посиленню впливовості дис­позитивного, що призводить до балансу інтересів суб’єктів податкового права, усунення конфліктів, гармонізації суспільних відносин. Це все ще раз підкреслює, що будь-яке правове явище як і саме право, перебуває в стані перманентного розвитку й удосконалювання. Причиною цього можна вважати надбудовний характер правового регулювання, його залежність від інтересів індивіда, суспільства й держави. Метод податково-правового компромісу як провідник імперативних або диспозитивних приписів чуйно реагує на події, що відбуваються в політичному і правовому житті та транслює їх на суб’єктів права, за допомогою впливу на динаміку правовідносин, особливості правового положення учасників у рамках даних правовідносин.