2.1. Поняття податкових правовідносин
Податкові правовідносини є різновидом фінансових правовідносин. Вони є особливим видом суспільних відносин – фінансових відносин, урегульованих фінансово-правовою нормою. Державний припис, що міститься в юридичній нормі, визначає умови дії правовідносин, права й обов’язки суб’єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми.
Природа фінансових правовідносин визначається тим, що вони виступають як владно-майнові відносини, в яких відносини влади не можна відокремити від майнових, де вони діють у сукупності. Владно-майновий характер податкових правовідносин визначає юридичне положення суб’єктів у конкретних податкових правовідносинах. При цьому податковий орган, виступаючи від імені держави, наділений певними повноваженнями. Інший суб’єкт виконує в основному юридичний обов’язок за встановленими для нього правилами поведінки (сплата податку, надання звітності). В усіх видах податково-правових відносин їх владно-майновий характер виступає чітко, а деталізується тільки ступінь владного характеру в них.
Платник податків не має права за своїм розсудом розпоряджатися частиною майна, що у вигляді певної грошової суми підлягає внесенню до бюджету чи позабюджетного цільового фонду. В цьому обов’язку втілений публічний інтерес усіх членів суспільства, що визначає і законодавчу форму закріплення податку, обов’язок його сплати, примус при забезпеченні цього обов’язку, однобічний характер податкових обов’язків.
Податкові правовідносини є різновидом правовідносин, тому їм притаманні всі ознаки останніх.
По-перше, вони виникають на підставі фінансово-правової норми як форми її реалізації.
По-друге, мають владний характер, який за своїм змістом виражає інтереси держави. При цьому податкові правовідносини мають свої специфічні характеристики, зумовлені предметом і методом правого регулювання, - вони виникають і розвиваються в сфері податкової діяльності держави, є формою реалізації публічних інтересів і розглядаються як публічно-правові відносини.
Ю. А. Ровинський підкреслює, що головною особливістю фінансових правовідносин є те, що вони виступають юридичною формою вираження і закріплення фінансових відносин, які, у свою чергу, є формою певних економічних відносин. Фінансові відносини, що складають зміст фінансової діяльності держави, виступають як різновид економічних відносин, саме тих, котрі мають вартісну форму.
Однією з характерних рис податкових правовідносин є їх грошовий характер. Об’єктом правового регулювання виступають гроші у вигляді податкових надходжень з позиції саме публічно правового регулювання. С. Д. Ципкін підкреслював, що кінцевою метою фінансових відносин завжди є рух грошових коштів, що і виникають з приводу грошових коштів[2].
Податкові правовідносини є публічними, тобто такими, що пов’язані та випливають з влади. Вони є формою реалізації імперативної фінансово-правової норми і реалізуються за принципом: команда (від держави) і виконання (яке здійснюють підлеглі суб’єкти фінансового права). Саме тому однією із сторін фінансових правовідносин є суб’єкт, що має право видавати владні розпорядження (держава чи уповноважений нею орган).
Податкові правовідносини – врегульовані податково-правовими нормами суспільні відносини, учасники яких наділені суб’єктивними правами і несуть юридичні обов’язки, пов’язані зі сплатою податків та зборів до бюджетів.
Виникнення, зміна й припинення податкових правовідносин відбувається завжди на підставі податково-правового акту (зокрема, Податкового кодексу), а не завдяки волевиявленню сторін. І у податкових правовідносинах не буває рівності сторін.
Податкові правовідносини мають владно-майновий характер. В механізмі правового впливу виконують три основні функції:
- вказують на коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія податково-правової норми;
- закріплюють конкретну поведінку приватних та публічних суб’єктів у сфері встановлення, введення, скасування, справляння податків і зборів, які входять до податкової системи України та здійснення контролю за дотриманням законодавства, який покладено на контролюючі органи.
Закріплення прав та обов’язків учасників відносин персоніфікує державні веління, що виражені в податково-правових нормах, уповноважує чи зобов’язує вести себе певним чином ;- є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.
Матеріальним (фактичним) змістом податкових правовідносин є поведінка суб’єктів (сплата податку платником податку, здійснення камеральної перевірки податковим органом), а юридичним – суб’єктивні юридичні права та юридичні обов’язки, що встановлені податково-правовими нормами.
Суб’єктивні права – належна уповноваженій особі для задоволення її інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов’язками іншої сторони відносин. Саме обов’язки другої сторони податкових відносин, які містяться у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженої особи.
Юридичний обов’язок – приписана зобов’язаній особі і забезпечена можливістю державного примусу міра належної поведінки, якої повинна дотримуватися ця особа в інтересах держави, яку представляє уповноважена особа, а також з метою унеможливлення порушення прав та охоронюваних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері справляння податків, та у сфері здійснення контролю за додержанням законодавства, який покладено на податкові та митні органи. Це пов’язано із головним обов’язком держави: утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
До ознак юридичних обов’язків належать:
а) міра необхідної поведінки;
б) обов’язок встановлюється у точній відповідності з вимогами правових норм;
в) цей обов’язок встановлюється в інтересах держави.
При цьому для податкових правовідносин є характерним такий вид правовідносин, в яких передбачається відповідність обов’язку платника податку обов’язку контролюючого органу. Зокрема: платник податків зобов’язаний подати податкову декларацію до контролюючого органу, а контролюючий орган зобов’язаний прийняти таку декларацію.