2.1. Податково-процесуальні режими у податковому процесі

У правовій системі України, яка наразі переживає етап свого становлення, питання податкового процесу набувають актуальності починаючи з прийняття у 2010 році кодифікованого акту, який детермінував тенденції розвитку правовідносин у сфері оподаткування – Податкового кодексу України.

Як і будь які відносини, що складаються при взаємодії суб’єктів права, відносини у сфері податкового процесу мають власний, притаманний саме їм режим, за допомогою якого вони індивідуалізуються серед інших правовідносин, зумовлені як певною специфікою податкових відносин загалом, так і необхідністю врахування особливосте окремих податкових платежів для процесуального регулювання яких потрібними є певні спеціальні підходи до кожного з них.

Досліджуючи питання податково-процесуального режиму податкового процесу слід перш за все розпочати з взаємопов’язаних з останнім категорій, зокрема, таких як податковий процес, податкова процедура, режим, правовий режим, процесуальний режим. Це обумовлюється тим, що такий податково-процесуальний режим є різновидом режиму взагалі, проте індивідуалізується і набуває власних ознак в рамках податкового процесу.

Разом з цим слід зазначити, що регулювання податкових правовідносин з використанням податкових режимів в його основі не виступало предметом окремого наукового дослідження, а наукові пов’язані з ним, в переважній більшості лише поверхово торкалися даного питання або у них розглядалися лише окремі аспекти функціонування даних режимів без їх комплексного дослідження. З в рахування цього дане питання потребує подальших наукових досліджень для ґрунтовного та всебічного аналізу даних режимів і формування чіткого та однозначного погляду на їх використання для регулювання процесуальних податкових правовідносин.

Значний внесок у дослідження питання податкового режиму, без врахування досліджень, що присвячені спеціальному податковому режиму, зробили такі вчені, як К.В. Андрієвський, О.А. Бондаренко, В. Ю. Жданова, Г.В. Жирова, Ю.Б. Іванов, Р. К. Костанян, П.В. Коломієць, М. П. Кучерявенко, О.С. Матінов, С.С. Овчиннікова, Т.П. Мінка, К.Ю. Пауль, О.Г. Сапожнікова, С.В. Сарана, В.В. Сідляр, В.І. Теремецький, А.А. Шахмаметьев тощо. При цьому безпосередньо питанню процесуального податкового режиму були присвячені праці Ю.В. Боднарука, Л.М. Касьяненко, І.Є. Криницького, М.П. Кучерявенка, О.М. Мінаєвої та ін.

Для з’ясування особливостей та сутності поняття податково-процесуального режиму для початку необхідно з’ясувати особливості податкового процесу, обсяг відносин, що складають предмет податкового процесу, і вже на цій основі переходити до з’ясування питання податково-процесуального режиму в податковому процесі з огляду на його місце в процесі та вплив на нього, зокрема в контексті побудови внутрішньої структури податкового процесу.

У правову науку поняття податкового процесу, про що було наголошено в попередньому розділі нашого дисертаційного дослідження, введено відносно нещодавно, чому посприяло дослідження науковців у сфері регулювання податкових процесуальних відносин на основі виокремлення процесуальних норм фінансового та податкового права й створення на їх основі неюрисдикійного податкового процесу.

З прийняттям Податкового кодексу України податковий процес хоча й не було закріплено на законодавчому рівні, проте він набув чітких обрисів у розділі ІІ «Адміністрування податків, зборів, платежів», який по суті зібрав у собі процесуальні податкові норми та систематизував їх за призначенням у відповідні підрозділи, пов’язані з реєстрацією платників, виконанням податкового обов’язку, податковим контролем, міжнародним співробітництвом у податковій сфері, відповідальністю платників тощо.

Така систематизація дозволила сформувати певну структуру податкового процесу, проте не дала відповіді на регулювання податкових процесуальних правовідносин на основі податково-процесуального режиму, що закріплений у податковому праві, а тому насамперед необхідно з’ясувати особливості податкового процесу в розрізі обсягу відносин, що складають його предмет.

Відповідно до вищевикладеного слід детальніше проаналізувати співвідношення понять «податковий процес» і «податкова процедура».

За твердженням Ю.В. Боднарука, процедура і процес являються не різнопорядковими явищами, з огляду на те, що будь-який юридичний процес має процедурний характер [39, с. 8]. На думку А.П. Гетьмана «процес» і «процедуру» слід визнати рівнозначними поняттями не лише тому, що в етимологічному acпекті категорії «процес» і «процедура» тотожні, a й тому, що змістом цих юридичних понять є врегульовaнa процеcуaльними нормами діяльність, яка має свою поcлідовніcть та спрямована на здійснення певного результату [38, с.125-126]. В свою чергу І.Є. Криницький, пропонує власне визначення податкового процесу, згідно якого податковим процесом виступає врегульований процесуальними нормами податкового права порядок процедурної (як правило, неюрисдикційної) діяльності компетентних органів публічної влади (іноді й інших уповноважених суб’єктів) у галузі оподаткування та податково-процесуальні правовідносини, що виникають на цій основі [40, с. 30]. Така точка зору відображається у позиціях інших науковців, які визначають податковий процес як регламентований законодавством процес встановлення податків та зборів, їх елементів, адміністрування податків і зборів, звітування про справляння податків і зборів, а також контролю за дотриманням податкового законодавства [66, с. 20].

З врахуванням вказаного простежується, те що, в основі реалізації податкового процесу лежать податкові процедури, за допомогою яких реалізуються ті чи інші податкові процесуальні відносини, в залежності від процедур, які необхідно застосувати для конкретних відносин. З цього приводу доцільно навести позицію М.П. Кучерявенка, згідно з якою податковий процес, на відміну від більш широкої конструкції процесуального регулювання оподаткування, включає винятково податкові процедури [41, с.

Тобто, податковий процес загалом охоплює цілий ряд податкових процедур, які в цілому визначають його зміст, при цьому в переважній більшості випадків в податковому процесі застосовується весь комплекс процедур загальної частини та окремі процедури особливої, що обумовлено їхнім характером та змістом (процедури загальної частини стосуються всіх процесуальних податкових відносин, а особливої лише окремих податкових платежів, які застосуються в тих чи інших випадках). Таким чином режими податкового процесу складаються з режимів окремих податкових процедур, що є важливим, оскільки процес, як явище більш загальне і масштабне, тобто як сукупність процедур є більш складним для аналізу, ніж окрема податкова процедура. Вказана теза відіграє значну роль для точності визначення окремих податкових процесуальних режимів.

Для поєднання теорії податкового права і податкового законодавства важливим є його ототожнення з податковим адмініструванням, оскільки податкове адміністрування з позицій статики і динаміки – це сукупність податкових процедур та сукупність процесуальних дій з їх реалізації (процес) [102, с. 29].

Так, вище зазначалося, що у науковців немає єдиної точки зору з приводу виокреслення поняття і предмету податкового процесу, і його складу. Таким чином, не можна вести мову про однозначність того, які саме податкові процедури складають податковий процес. У найбільш спрощеній формі можна вести мову про дві основні позиції, два підходи до розуміння – широкий і вузький.

Насамперед слід звернути увагу на відсутність легального визначення такої категорії як «податковий процес» у національному законодавстві. Д.О. Коваль звертає увагу на наявність наукових напрацювань теорії податкового процесу, що розкривають зміст таких його фундаментальних положень як «стадія податкового процесу», «податково-процесуальне провадження», «податкові процедури» і т.д [56, с.

Процес завжди є діяльністю одного чи декількох суб’єктів щодо реалізації своїх прав та обов’язків. Тобто, для визначення поняття податкового процесу має значення, яка саме діяльність (який обсяг юридично значущих дій) охоплюється податковим процесом, і якими суб’єктами вчиняються вказані дії. Можна вважати податковий процес різновидом юридичного процесу, який представляє собою нормативно встановлену специфічну форму впорядкування управлінської діяльності, що здійснюється податковими органами, яка включає в себе податкові процедури: 1) процесуальні (юрисдикційна діяльність позасудового характеру по реалізації санкцій та захисту охоронюваного правовідносини із застосуванням заходів державного примусу) і 2) матеріальні (нормотворча та правозастосовна) [64, с. 10].

При більш детальному розгляді вбачається, що «розширене» розуміння податкового процесу передбачає як судову, так і позасудову діяльність уповноважених органів, пов’язаних не тільки з вирішенням питань про податкові правопорушення (наприклад), а й щодо створення податкових норм матеріального та процесуального права, реалізація дій, пов’язаних з оподаткуванням (проведення ревізій та перевірок тощо).

При прийнятті за основу визначення податкового процесу у його «широкому» розумінні ми розширюємо коло процедур, які належать до податкового процесу, а також, відповідно, і кількість окремих процесуальних режимів. За такого підходу можна звернутися до класифікації податкових процедур, наданої М.М. Чинчином. Так, автор статті щодо меж та стадій податкового адміністрування, виділяє дві основні групи податкових процедур – нормотворчі у сфері податкового адміністрування, для яких характерний специфічний суб’єктний склад і розмежування повноважень щодо встановлення, зміни, скасування та введення в дію податків і зборів на відповідній території і правореалізуючі, які, у свою чергу, можуть бути представлені як регулятивні, так і охоронні податкові процедури. [102, с. 26-27].

Особливістю нормотворчих процедур є конституційні положення про виключно законодавче встановлення системи оподаткування, податків і зборів, заборона проведення референдумів щодо законопроектів з питань податків, особливості процедур прийняття та набрання чинності законами з питань оподаткування тощо.

Однак, слід окремо зупинитися для розгляду нормотворчих податкових процедур як частини податкового процесу. Виникає питання, чи може податкова нормотворчість вважатися податковою процедурою? Можна висловити дві цілком протилежні позиції. Так, з визначень більшості науковців випливає, що податковий процес є врегульованим законодавством процесом встановлення податків та зборів, їх елементів, адміністрування податків і зборів, звітування про справляння податків і зборів, а також контролю за дотриманням податкового законодавства. За такої позиції прийняття, скажімо, Верховною Радою України змін до Податкового кодексу України про встановлення нового податку та порядку його справляння і адміністрування не буде податковою процедурою, адже така діяльність не належить до податкового процесу.

Якщо ж вважати податкову нормотворчість податковою процедурою, тобто частиною податкового процесу, то це у значній мірі змішує податковий і конституційний процеси, адже прийняття і встановлення податків і зборів відноситься до компетенції Верховної Ради України. З іншого боку, нормотворчість не обмежується лише законодавчим закріпленням податку. Так, ст. 19¹ Податкового кодексу України встановлює, що податкові органи: 1) узагальнюють практику застосування законодавства з питань оподаткування; 2) розробляють пропозиції щодо вдосконалення законів та підзаконних актів (нормативно-правових актів Президента України, Кабінету міністрів України, міністерств); 3) розробляють пропозиції до проектів міжнародних договорів з питань оподаткування [10].

Вказане положення дублюється і у пункті 1.4 Регламенту Міністерства доходів і зборів України, затвердженим Наказом Міндоходів України від 12.04.2013 №40 де вказується, що Міндоходів розробляє проекти законів України, проекти актів Президента України, Кабінету Міністрів України та вносить їх у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України з урахуванням практики застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Міндоходів. Пунктами 3.1 – 3.11 Регламенту регулюються порядок здійснення нормотворчої діяльності Міндоходів [104]. Отже, виходячи з положень нормативно-правових актів, податкова нормотворчість проявляється в окремих податкових процедурах, а в силу свого виокремленого законодавчого регулювання має особливий процесуальний режим.

Податкове адміністрування містить процесуальні відносини, що виникають у процесі виконання платниками податків покладених на них обов’язків та здійснення податкового контролю контролюючими органами. У межах регулятивних податкових процедур доцільно розмежовувати такі їх типи: процедури виконання податкового обов’язку платниками податків (їх представниками, податковими агентами) та справляння податків і зборів, здійснення податкового контролю контролюючими органами. Таке розмежування є досить умовним, особливо це стосується дій зобов’язаних і владних суб’єктів при виконанні податкового обов’язку [102, с. 27].

Таким чином ми виокремили коло податкових процедур, які складають податковий процес, відтак, наразі необхідне детальне дослідження понять «податковий режим» і «процесуальний податковий режим».

Сучасне податкове законодавство закріплює існування низки понять, пов’язаних із податковими режимами, наприклад «спеціальні податкові режими», «спеціальні режими оподаткування». Так, у ст.. 11 Податкового Кодексу України надається визначення спеціального податкового режиму - це система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів [10]. Зауважимо, що Податковий кодекс при цьому не оперує категоріями «загальний податковий режим», «процесуальний податковий режим» та не детермінує їх.

Вказані питання є переважно напрацюванням загальної теорії права, уваги якому не приділено в дослідженнях питань фінансового чи податкового права. Тому, відзначаючи недостатню теоретичну дослідженість в рамках профільної галузі права, ми будемо орієнтуватися на напрацювання в загальній теорії права та в теорії адміністративного права, базуючись при цьому на існуючому загальнотеоретичному понятті «правового режиму» та його складових елементах, що виступають основою для кожного галузевого режиму, в тому числі і податкового, з врахуванням специфіки регулювання податкових правовідносин.

В першу чергу, важливо зазначити, що «правовий режим» визначається як порядок регулювання, комплекс правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих дозволянь, заборон, а також позитивних зобов’язань, який створює особливу спрямованість регулювання [105, с. 245].

Правовий режим врегульовує комплексні суспільні відносини (поза межами окремих галузей права) шляхом обмеження або збільшення об’єму правосуб’єктності, кількості об’єктів права та встановлення особливого характеру груп суспільних відносин, а також особливих підходів до регулювання тих сфер, які неефективно чи недоцільно регулювати в загальному порядку [114, с. 301]. Слід зауважити, що термін «правовий режим» вживається в різних галузях права, а отже й трактування та сприйняття даного поняття є неоднаковим. Саме поняття «правовий режим» є універсальним, оскільки воно відображає ознаки суб’єктів права. Але потрібно враховувати й його неоднозначність, оскільки термін може мати різне змістове навантаження залежно від особливостей авторського підходу до проблеми чи сфери наукового пізнання [107, с. 98]. Потрібно акцентувати увагу на тому, що кожен із правових режимів індивідуалізується перш за все метою, а також особливою сукупністю юридичних засобів, що становлять систему правового регулювання певної сфери суспільних відносин [107, с. 97; 184, с. 26; 185, с. 9].

Важливим перш за все є з’ясування терміну «режим», який згідно тлумачного словника визначається у вигляді системи заходів, правил, що запроваджуються для досягнення певної мети [74, с. 1021]. Подібний підхід до розуміння режиму має і В.Б. Рушайло, визначаючи його з огляду на те, що він є встановленим порядком життєдіяльності і спрямовується для досягнення певних визначених цілей [106, с. 11].

За результатами власного дослідження, В.І. Теремецьким встановлено, що поняття «режиму» в наукових працях розглядається по-різному: в одних роботах – як законність, у других – як порядок, у третіх – як соціальний режим певного об’єкта чи виду діяльності, закріплений правовими нормами і забезпечений сукупністю юридичних засобів. Багатозначність поняття «режим» свідчить про його міжгалузевий характер і про застосування його в різних сферах наукового знання. Досить широко даний термін застосовується в політико-правових дослідженнях, тому що дозволяє набагато глибше і повніше розкрити стан сучасного суспільства [107, с. 98].

В.Я. Князькова виокремлює специфічні риси його змісту режиму, які в певній мірі визначають сфери застосування даного поняття:

1) гіпотеза про наявність детермінованої системи, що знаходить своє відображення у взаємозалежності і взаємозв’язку внутрішніх елементів цілого (явища) визначеного як «режим», які комплексно існують і функціонують згідно внутрішньо узгодженому цілісному вигляду;

2) цілепокладення, що дозволяє розглядати окремі складові у загальному механізмі досягнення мети;

3) визначеність розвитку явища зовнішніми чинниками, яка проявляється в тому, що умови і вектори такого розвитку детерміновані заздалегідь;

4) відображення комплексного характери явища (режиму) і його відносно незалежності, що обумовлена його складною внутрішньою структурою, включає сукупність взаємопов’язаних елементів, проявляє у певній мірі самодостатність відповідних до однорідних явищ (режимів) [111, с. 45].

На думку Е.Ф. Шамсумової режимом є комплексне системоутворююче встановлення порядку, що відображає сукупність реально існуючих суспільних відносин, що виникають у процесі життєдіяльності із взаємодії саморегульованих і одночасно регульованих систем, у певний проміжок часу, на певній території, щодо певного об’єкта [108, с. 78]. В свою чергу, К.В. Андрієвський вважає режимом системне встановлення і забезпечення порядку, що відображає відповідний етап розвитку суспільних відносин при взаємодії, як саморегульованих процесів, так і регульованих підсистем на певному проміжку часу і на певній території держави [109, с. 16-17].

Отже, під режимом прийнято розуміти законність, порядок, соціальний режим деяких об’єктів або видів діяльності, закріплених правовими нормами й забезпеченими сукупністю юридичних засобів, сукупність методів, систем правил, мір, установлених для досягнення певної мети. Така неоднозначність у характеристиці поняття режиму пояснюється тим, що даний термін має різне змістовне навантаження залежно від ряду факторів [110, с.200-201].

Повертаючись до визначення «податкового режиму», заслуговує на увагу визначення В.І. Теремецького, на думку якого зазначена категорія представляє собою сукупність загальних правил і умов функціонування податкової системи з правовим змістом, який охоплює матерію не лише податкового, а й окремих елементів інших сфер правової системи (державного, адміністративного та інших галузей права) [107, с. 99]. В свою чергу С.В. Сарана, спираючись на дане визначення зазначає, що вказаний підхід характеризує податковий режим у його найбільш широкому значенні вже не як галузевий, а міжгалузевий, який охоплює всю сукупність відносин, що стосуються оподаткування та вважає, що з практичної точки зору податковий режим має охоплювати саме галузь податкових правовідносин, створюючи на неї відповідний регуляторний вплив. [112, с. 66-65].

Із вказаною думкою варто погодитися, оскільки правовий режим – це порядок регулювання суспільних відносин, що виражається як сукупність методів, засобів та заходів, що спрямовані на регулювання окремо взятої сфери суспільних відносин, та є родовим поняттям по відношенню до галузевих правових режимів, у тому числі податково-правових.

Загалом, як вірно вважає Є.Ф.Шамсумова, кожній галузі права відповідає свій правовий режим. Галузями права при такому підході виявляються не просто «області» регулювання (за одним лише предметом їх можна виділити безліч: промисловість, мисливство, рибальство, енергетика, фізкультура і спорт тощо), а якісно особливі й цілісні з юридичного боку сукупності норм, що у своїй єдності забезпечують специфічні порядки, режими регулювання [108, с.88-89]. Галузевий правовий режим може включати способи, методи, типи правового регулювання в різноманітному сполученні, домінуючій ролі одних та допоміжній ролі інших [113, с. 201]. Залежно від предмета правового регулювання або галузевої приналежності правові режими поділяються на конституційно-правові,цивільно-правові,адміністративно-правові, податкова-правові, трудові, земельні, фінансові, митні та інші правові режими, що регулюють комплекс однорідних суспільних відносин [113, с. 199].

Згідно з позицією Д.М. Бахраха правовий режим галузі права можне визначатися у вигляді сукупності юридичних засобів регулювання – галузевих юридичний інструментів, опосередкованих галузевим методом правового впливу і базованих на принципах, специфічних для даної галузі права [21, с. 478].

Таким чином, слід погодитися з думкою С.В. Сарани, який характеризує податковий режим як галузевий режим що діє в цілому на постійній основі і становить собою комплекс юридичних інструментів, спрямованих на створення необхідного впливу на податкові відносини та їх учасників з метою забезпечення належного функціонування податкової системи [112, с. 65].

У контексті зазначеного, слушною є позиція К.В. Андрієвського, викладена в його дисертаційному дослідженні, що «правовий режим» є специфічним режимом регулювання, який спрямований на конкретні види суб’єктів і об’єктів, орієнтований на більш широкі загальнозначущі соціальні процеси, в рамках яких здійснюється правове регулювання податкових відносин та класифікує податкові режими за видами: первинні та вторинні. [109, с. 12]. Очевидно, в умовах такого розподілу податково-правових режимів необхідно виходити з деякої похідності, залежності їх від фінансово-правового режиму в цілому. Однак, те загальне, що характерно для інституційно однорідних податково-правових відносин, закріплюється саме первинним податково-правовим режимом. Останній містить у собі сукупність правових засобів, що виражають вихідні засади способів правового регулювання в сфері оподатковування, тоді як вторинні податково-правові режими являють собою первинні, скоректовані з урахуванням пільг, звільнень у сфері оподатковування, що формуються з урахуванням додаткових прав або обов’язків [166, c. 223]. Спираючись на існуючу класифікацію правових режимів на первинні (загальні) і вторинні сам податковий правовий режим може бути розглянутий як первинний правовий режим, оскільки податкове право має свій предмет правового регулювання, використовує специфічний метод правового регулювання і особливий юридичний інструментарій, зумовлений публічно-правовою природою податкового права, базується на комплексі унікальних принципів [114, с. 302].

Так, В.Я. Князькова та К.В. Андрієвський зауважують, що податкові режими за видами, в тому числі, можна класифікувати на:

– матеріальні податкові режими і процесуальні податкові режими. Матеріальні режими закріплюють вимоги до встановлення податків, формування податкового обов'язку, що пов'язується з поняттям правового механізму податку. Процесуальні режими відображають організаційні відносини і носять організаційно-процедурний управлінський характер [111, с. 45; 109, с. 14]. Таким чином, режим податкового процесу відображає організаційні відносини, що складається у сфері оподаткування, що виражаються у податкових процедурах, та спрямований на забезпечення належного адміністрування і справляння податків і зборів.

В той же час, не можна оминути увагою і позицію М.П. Кучерявенко, який на основі аналізу базових положень теорії права, виділяє вторинні податково-правові режими, які: 1) є різновидом первинних, що скореговані з урахуванням пільг, звільнень у сфері оподаткування та формуються з урахуванням додаткових прав чи обов’язків; 2) уточнюють первинні податково-правові режими відповідно до певного виду платника (юридичні й фізичні особи та ін.) і конкретного типу податків (непрямі, прибуткові, майнові тощо), але на рівні вторинних податкових режимів певні законодавчі приписи, що стосуються конкретних платників, набувають характеру додаткових суб’єктивних прав або обов’язків; 3) у межах вторинних податково-правових режимів система заборон, дозволів і зобов’язань трансформуються у відповідні права та обов’язки уповноважених і зобов’язаних суб’єктів [41, с. 24].

Здійснюючи загальний огляд позицій, що існують у вітчизняній науковій літературі вбачається, що категорія «податковий режим» може розглядатися у трьох контекстах: інституціональному (як порядок правового регулювання оподаткування), системно-організаційному (як система заходів з оподаткування) та фінансово-економічному (система податкових норм і оподаткування). Слід звернути увагу на наступне визначення запропоноване B.В. Бєлєвцевою, згідно якого податкового режиму – це урегульований законодавством загальний порядок поведінки громадян (людей) та юридичних осіб, а також порядок реалізації їхніх прав і свобод у сфері справляння податків [186, с. 7].

З приводу вищенаведеного варто зазначити, що С.В. Сарана вважає процесуальний податковий режим складовою податкового процесу, яка становить комплекс юридичних інструментів, спрямованих на створення необхідного впливу на процесуальні податкові відносини загалом та окремі податкові процедури, їх учасників із метою забезпечення належного функціонування податкової системи в її процесуальному аспекті, що діє у вигляді єдиної системи щодо всіх процесуальних податкових відносин, на постійній основі, при цьому містить окремі режими, які можуть бути підсистемами в його межах і стосуються окремих податкових процедур, що можуть мати також тимчасовий характер [44, с. 30]. І.Є. Криницький вказує, що податково-процесуальний режим – це структурний компонент податкового процесу (який являє собою сукупність принципів, що діють у податковому процесі; основних способів та засобів їх реалізації; гарантій здійснення податково-процесуальної діяльності), що відбиває специфіку процедурних питань статусу його учасників й особливості реалізації галузевого фінансово-правового методу правового регулювання та повною мірою впливає на якість податкового процесуально-правового середовища [40, с. 105].

Розглядаючи наведені вище визначення вбачається, що процесуальний податковий режим є системою юридичних засобів і заходів, що функціонує в межах податкового процесу як сукупності податкових процедур підгалузі податкового права, існує лише в межах податкових процесуальних правовідносин; представляє собою взаємопов’язану сукупність способів і засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на податкові процесуальні правовідносини вцілому та окремі процедури, зокрема, і через них на учасників податкових правовідносин для забезпечення чіткості і законності функціонування процесуального аспекту податкової системи; є постійною, об’єктивною та безперервно існуючою системою юридичного впливу на податкові відносини всередині держави.

Вказані положення і мають виступати вихідними при формулюванні визначення податкового процесуального режиму, який може бути закріплений у Податковому кодексі України як система заходів, що встановлює порядок оподаткування платників податків як у цілому, так і за їх окремими категоріями, при цьому використовуючи встановлені законодавством процесуальні процедури для належної реалізації податкових норм.