Висновки до розділу 1
Визначено, що місцеве адміністрування являє собою певну публічну діяльність уповноважених органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо здійснення регуляторної та наглядової діяльності в соціально-економічній сфері на території певної адміністративно- територіальної одиниці (місцевому рівні).
Особливість державної політики на місцевому рівні полягає в тому, що вона направлена на створення оптимальних умов для формування економічної самостійності адміністративно- територіальних одиниць.На сьогодні основним завданням державної політики на місцевому рівні має стати розвиток органів місцевого самоврядування як первинних суб’єктів самоврядування. На уповноважені місцеві органи державної влади покладається здійснення контрольно-наглядової діяльності з дотриманням усіх форм та методів здійснення такої діяльності; вирішення проблем щодо формування витратної частини місцевих бюджетів; комплексу податків (які сплачуються на місцевому рівні) та дотаційних джерел фінансування із визначенням їх місця й значення для економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці.
Зазначено, що публічне адміністрування та державне регулювання являють собою складові соціального управління. Публічне адміністрування, будучи зв’язком між державним регулюванням і публічним управлінням, забезпечує організацію та втілення його рішень. Характерними складовими державного регулювання є органи влади, у той час як для публічного адміністрування, відповідно, громадянське суспільство та органи публічної влади. Головним об’єктом державного регулювання є держава з уповноваженими нею органами влади, а публічного адміністрування - громадянське суспільство разом зі своїми уповноваженими органами. Але основною відмінністю державного регулювання від публічного адміністрування є його авторитарний характер, тоді як публічне адміністрування характеризується демократичністю.
Основною метою публічного адміністрування є запровадження демократичних ідеалів, що в перспективі сприятиме прогресивному розвитку нашої країни, процесу трансформації суспільства. Отже, погоджуємось з думкою Кузьменко О. В., яка в своїй статті «Правова детермінація поняття «публічне адміністрування» зазначає, що: «сучасна правова система тяжіє до узагальненого терміна, який би охоплював зміст, характер та особливості діяльності публічної адміністрації. У межах публічного адміністрування змінюються пріоритети цілей та завдань, постійно вдосконалюється технічна система, а домінантна роль відводиться досягненню мети».Визначено, що публічне адміністрування у сфері економіки на місцевому рівні являє собою регламентовану законами та іншими нормативно-правовими актами діяльність органів державної влади, а також інших суб’єктів у разі делегування їм публічних повноважень, спрямовану на виконання повноважень публічного змісту щодо забезпечення місцевих фінансів, бюджету та податків, використання природних ресурсів, впровадження цільових програм з метою забезпечення соціально-економічних процесів на певній адміністративно- територіальній одиниці. Основною метою публічного адміністрування в даній сфері є створення найбільш сприятливих умов для розвитку економіки.
З метою дослідження впливу певного нормативно-правового акта на сферу публічного адміністрування у сфері економіки було розглянуто основні їх групи, з урахуванням хронологічної послідовності їх прийняття та дії, здійснено їх періодизацію. Зокрема, виокремлено такі етапи в процесі нормативно-правового регулювання діяльності органів публічного адміністрування у сфері економіки на місцевому рівні.
I Етап (радянський період) - характеризувався тим, що організація діяльності всієї вертикалі органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері економіки на місцевому рівні в радянський період мала певні особливості. Так, зокрема, всі органи державної влади формувалися за принципом чіткої вертикальної архітектури, Ради всіх рівнів формували централізовану вертикально побудовану структуру владних органів; органи місцевого самоврядування (місцеві Ради) не здійснювали функцій органів місцевого самоврядування, а були просто найнижчим рівнем вертикальної системи владних органів; радянський принцип побудови органів державної влади і місцевого самоврядування передбачав чітку ієрархію та підлеглість між місцевими органами влади (виконкомами Рад усіх рівнів); принцип влади народу був повністю відсутній, в країні панував тоталітарний режим правлячої Комуністичної партії, у руках якої було зосереджено всі органи державної влади; процес формування органів місцевого самоврядування демократичного характеру розпочався в Україні лише на початку 90-х рр. разом із демократизацією української державності та модернізацією політичної системи суспільства в країні.
II Етап відзначався тим, що організація діяльності уповноважених державних органів влади та місцевого самоврядування у сфері економіки не відповідала вимогам високорозвинених країн. Усе це зумовлювало необхідність чіткого розподілу повноважень у сфері економіки на місцевому рівні між уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Наряду з цим необхідно було зберегти та вдосконалити процес взаємодії даних органів у вищезгаданій сфері. Усі означені фактори сприяли початку проведення адміністративної реформи в Україні.
Сутність ІІІ етапу стисло зводиться до такого: вимогами до організації діяльності органів публічного адміністрування у сфері економіки на місцевому рівні має стати дієве використання потенціалу адміністративно-територіальної одиниці, забезпечення прозорої конкурентної боротьби в усіх галузях господарства, зведення до мінімуму дотацій із державного бюджету, стимулювання місцевої економіки, розширення повноважень уповноважених державних органів та органів місцевого самоврядування в економічній сфері. Діяльність уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування повинна мати партнерський характер й бути спрямованою на здійснення ефективної економічної політики на місцевому рівні. Остаточним завданням проведення адміністративної реформи в Україні в частині організації діяльності органів публічного адміністрування у сфері економіки на місцевому рівні є, по-перше, створення дієвої моделі організації діяльності органів публічного адміністрування європейського зразка, по-друге - нормативно- правове забезпечення структури адміністративно-територіального поділу з урахуванням тимчасово окупованих територій.
З’ясовано, що діяльність органів публічного адміністрування на місцевому рівні має базуватися на раціональному розподілі повноважень між уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування шляхом передачі певної частини повноважень від органів влади до самоврядних органів або через надання місцевим громадам більшої самостійності в прийнятті управлінських рішень.
Разом із цим зазначимо, що особливо актуальним є визначення чіткого кола об’єктів публічного адміністрування, оскільки стосовно кожного об’єкта доцільно застосовувати певну форму державного (владного) впливу.Сформульовано певний перелік ознак адміністративно-правового механізму забезпечення місцевої економічної політики, до яких можна віднести: державне підпорядкування, що зумовлене потребою виконання вимог загальнодержавної економічної політики на місцевому рівні; має ознаки засобу реалізації влади держави, який характеризує його як певну керівну спрямованість механізму; реалізується шляхом скоординованої діяльності органів публічного адміністрування; спрямований на розвиток соціально- економічної сфери адміністративно-територіальної одиниці; наявний чітко визначений об’єкт адміністрування, у ролі якого постає місцева економічна політика. Підсумовуючи вищевикладене, маємо зазначити, що адміністративно- правовий механізм забезпечення місцевої економічної політики являє собою чітко визначену сукупність системи методів та засобів публічного адміністрування у сфері економіки на місцевому рівні, що мають на меті поліпшення суспільних відносин у сфері економіки, здійснення яких покладено на уповноважені органи публічної влади.
Визначено, що адміністративно-правове забезпечення у сфері економіки на місцевому рівні являє собою чітко визначений, цілеспрямований, забезпечувальний вплив місцевих органів публічного адміністрування та інших суб’єктів (громадських об’єднань, координаційних органів тощо), що мають власні або делеговані повноваження, на суспільні відносини у сфері економіки, межі та сутність якого зумовлені його галузевим характером.