Система та повноваження місцевих органів влади у сфері економіки

Розвиток та функціонування здорової економіки є запорукою гармонійного існування суспільства в будь-якій правовій державі. Для цього створюються і забезпечуються всі сприятливі умови, адже це необхідно для добробуту населення та економічного й соціального розвитку держави в цілому.

Наголосимо на тому, що розбудова України як демократичної європейської держави висуває питання відкритості та прозорості владних інституцій, рівноправного партнерства й залучення громадян до формування та реалізації державної і регіональної політики. Розбудова місцевих органів влади є одним із пріоритетних напрямів формування демократичної соціальної правової держави [21]. Також, взявши курс на євроінтеграцію, Україна створила конституційні засади місцевого самоврядування, зокрема була ратифікована Європейська хартія місцевого самоврядування.

Окрім зазначеного необхідною умовою стабільного розвитку суспільства та ефективного функціонування держави є забезпечення балансу між загальнодержавними інтересами та інтересами населення регіонів і

територіальних громад. Як відомо, Конституція України закріпила дві системи влади на місцях: місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади, та місцеве самоврядування як публічну владу територіальних громад. Конституція України гарантує місцеве

самоврядування і тим самим не допускає можливості його підміни місцевими державними адміністраціями^]. Демократизація всіх сфер суспільного життя та побудова громадянського суспільства в Україні неможливі без проведення децентралізації і деконцентрації державних функцій і повноважень, без втілення в життя принципів реального місцевого самоврядування.

Зазначене вище підтверджується й тим, що від часу

прийняття Конституції України та базових нормативно-правових актів з питань місцевого самоврядування розвиток останнього фактично здійснювався лише на рівні територіальних громад міст обласного значення, оскільки переважна більшість територіальних громад, через їх надмірну подрібненість та надзвичайно слабку матеріально-фінансову базу, виявилася неспроможною виконувати всі повноваження цих органів.

Взагалі чинне законодавство України визначає чітку систему органів регулювання сфери економіки, тож вважаємо за необхідне їх коротко визначити та охарактеризувати. Отже, державне регулювання економіки здійснюється центральними та місцевими органами державного управління. Президент України, як гарант держави, формує стратегію соціально- економічного розвитку країни та здійснює правове регулювання економічних відносин. У межах своїх повноважень видає укази, декрети, розпорядження з господарських питань, неврегульованих чинним законодавством, затверджує ухвалені Верховною Радою закони, використовує право вето щодо ухвалення законів і повертає їх у парламент зі своїми пропозиціями. Далі, Верховна

Рада України розглядається як вищий законодавчий орган країни, який розробляє і приймає закони та інші законодавчі акти щодо регулювання економіки в цілому та окремих її сфер. Відповідно до Конституції України на Верховну Раду покладено виконання таких основних функцій щодо регулювання економіки: прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету; визначення засад економічної політики держави; затвердження державних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку; здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України; затвердження переліку об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації.

Що стосується системи органів виконавчої влади, то вона має власну структуру та повноваження. Усе це закріплене у відповідних нормативно- правових актах. Отже, до складу органів виконавчої влади України слід віднести в першу чергу Кабінет Міністрів України, далі - конкретні міністерства та центральні органи виконавчої влади, органи центральної влади зі спеціальним статусом та органи виконавчої влади загальної компетенції, а також органи галузевої та функціональної компетенції.

Як відомо, Кабінет Міністрів України визначено найвищим органом виконавчої влади в Україні. Йому належить основна роль в управлінні економікою, забезпеченні реалізації законів, постанов та інших законодавчих актів. Відповідно, він наділений особливими повноваженнями і має власну структуру: міністерство економічного розвитку та торгівлі України; міністерство фінансів; міністерство соціальної політики; міністерство аграрної політики та продовольства; міністерство екології та природних ресурсів; міністерство енергетики та вугільної промисловості; міністерство

інфраструктури та ін. [177].

Центральні органи виконавчої влади наділені спеціальним статусом і представлені антимонопольним комітетом, фондом державного майна, Державною казначейською службою тощо.

Усі названі вище органи державної влади здійснюють свої повноваження у сфері економіки з метою підтримки фінансової політики в державі та її стабілізації; здійснення грошово-кредитної політики та зміцнення банківської системи України; здійснення якісної інноваційно- інвестиційної діяльності; прискорення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; здійснення зовнішньоекономічної політики і залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; здійснення політики доходів та регулювання заробітної плати; стимулювання малого бізнесу; здійснення якісної соціальної політики, зокрема щодо погашення заборгованості з виплати заробітної плати, реалізації пенсійної реформи, зайнятості населення, а також реформування процедури ліцензування підприємництва, реєстрації підприємств, лібералізації фінансових операцій, майнових та орендних обмежень та ін.

Що стосується місцевих державних адміністрацій, то їх повноваження і порядок діяльності визначено Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р. зі змінами та доповненнями від 01.05.2016 (далі - Закон). Згідно із Законом місцеві державні адміністрації на чолі з головою зазначеної адміністрації здійснюють в межах своїх повноважень виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідною радою. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог ст. 18 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій. Типове положення про структурні підрозділи місцевої державної адміністрації та рекомендаційний перелік її структурних підрозділів затверджуються Кабінетом Міністрів України. До основних повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері економіки слід віднести такі:

- розробка проектів програм соціально-економічного розвитку і подання їх на затвердження відповідній Раді, забезпечення їх виконання, звітування перед відповідною Радою про їх виконання;

- забезпечення ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

- складання необхідних для управління соціально-економічним розвитком відповідної території балансів трудових, матеріально-фінансових та інших ресурсів, місцевих будівельних матеріалів, палива;

- визначення необхідного рівня обслуговування населення відповідно до нормативів мінімальних соціальних потреб;

- проведення розрахунків коштів та визначення обсягів послуг, необхідних для забезпечення передбаченого законодавством рівня мінімальних соціальних потреб;

- подання Раді висновків щодо доцільності розміщення на відповідній території нових підприємств та інших об’єктів незалежно від форми власності;

- внесення за погодженням із відповідними органами місцевого самоврядування пропозицій про створення спеціальних (вільних) економічних зон, зміну статусу та території цих зон;

- розгляд і прийняття рішення за пропозиціями органів місцевого самоврядування щодо проектів планів та заходів підприємств, установ, організацій, розташованих на відповідній території;

- розробка пропозицій щодо фінансово-економічного обґрунтування обсягів продукції, що підлягає продажу для державних потреб за рахунок державного бюджету;

- на пропозиції органів місцевого самоврядування формування обсягів продукції, що поставляється для місцевих потреб за рахунок коштів бюджетів місцевого самоврядування та інших джерел фінансування;

- розробка та внесення пропозицій до проектів державних цільових програм, а також довгострокових прогнозів та проектів індикативних планів розвитку відповідних галузей народного господарства, їх фінансово- економічного забезпечення.

Окрім зазначеного, місцеві державні адміністрації мають ряд повноважень у галузі бюджету та фінансів, зокрема:

- складають і подають на затвердження ради проект відповідного бюджету та забезпечують його виконання; звітують перед відповідною радою про його виконання;

- подають в установленому порядку до органів виконавчої влади вищого рівня фінансові показники і пропозиції до проекту Державного бюджету України, пропозиції щодо обсягу коштів Державного бюджету України для їх розподілу між територіальними громадами, розмірів дотацій і субсидій, дані про зміни складу об’єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню, баланс фінансових ресурсів для врахування їх при визначенні розмірів субвенцій, а також для бюджетного вирівнювання виходячи із забезпеченості мінімальних соціальних потреб;

- отримують від усіх суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності інформацію, передбачену актами законодавства для складання і виконання бюджету;

- здійснюють фінансування підприємств, установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, соціального захисту населення, переданих у встановленому законом порядку в управління місцевій державній адміністрації вищими органами державної та виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а також заходів, пов’язаних із розвитком житлово-комунального господарства, благоустроєм та дорожнім будівництвом, охороною довкілля та громадського порядку, інших заходів, передбачених законодавством;

- у спільних інтересах територіальних громад об’єднують на договірній основі бюджетні кошти з коштами підприємств, установ, організацій та населення для будівництва, розширення, реконструкції, ремонту та утримання виробничих підприємств, транспорту, мереж тепло-, водо-, газо-, енергозабезпечення, шляхів, зв’язку, служб з обслуговування населення, закладів охорони здоров’я, торгівлі, освіти, культури, соціального забезпечення житлово-комунальних об’єктів, у тому числі їх придбання для задоволення потреб населення, та фінансують здійснення цих заходів;

- здійснюють в установленому порядку регулювання інвестиційної діяльності;

- визначають і встановлюють норми споживання у сфері житлово- комунальних послуг, здійснюють контроль за їх дотриманням.

Так, наприклад Дніпропетровська державна адміністрація у своєму складі має досить велику кількість департаментів та управлінь. Проте до сфери економіки можна віднести такі: зокрема, департамент економічного розвитку, департамент житлово-комунального господарства та будівництва, екології та природних ресурсів, департамент соціального захисту населення, департамент фінансів, управління агропромислового розвитку, управління внутрішнього аудиту, управління зовнішньоекономічної діяльності, управління капітального будівництва, управління містобудування та архітектури [171].

Усі перелічені управління та відділи мають власні завдання й функції. Слід сказати, що основним завданням Департаменту економічного розвитку є забезпечення реалізації у сферах: державної політики економічного і соціального розвитку; державної регіональної політики; державної політики у сфері інвестиційної діяльності та державно-приватного партнерства; державної політики з питань розвитку підприємництва, державної регуляторної політики, ліцензування, дозвільної системи; державної політики у сфері управління об’єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави; державної політики у галузі туризму та курортів; державної політики у сфері споживчого ринку; державної промислової політики. Департамент фінансів забезпечує реалізацію державної бюджетної політики на території області; ефективне і цільове використання бюджетних коштів; розробляє в установленому порядку проект обласного бюджету; пропозиції щодо вдосконалення методів фінансового і бюджетного планування та здійснення витрат; готує розрахунки до проекту обласного бюджету та прогнози на наступні за плановим два бюджетних періоди і подає такі документи на розгляд голові облдержадміністрації; здійснює спільно з іншими структурними підрозділами облдержадміністрації аналіз фінансово-економічного стану області, перспектив її подальшого розвитку; здійснює державний контроль за дотриманням підприємствами, установами та організаціями законодавства щодо використання ними бюджетних коштів, загальну організацію та управління виконанням обласного бюджету, координує в межах своєї компетенції діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету й ін.

Вище ми вже говорили про те, що до органів місцевої влади національне законодавство відносить і місцеве самоврядування з усіма його структурними елементами. Тут вважаємо за необхідне розглянути повноваження органів місцевого самоврядування у сфері економіки.

Закон України «Про місцеве самоврядування», зокрема ст. 2, визначає місцеве самоврядування в Україні як гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Окрім цього ст.5 закріплює систему місцевих органів влади, зокрема:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- старосту;

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

Місцеві органи влади, як уже неодноразово зазначалося, мають певне коло обов’язків, завдань та повноважень, а також вони мають чіткі ознаки, які відрізняють їх від центральної влади. Розглянемо їх. За своєю природою місцева влада подібна до центральної, тобто має певні встановлені рамки (адміністративні межі, а також права й обов’язки, зафіксовані в законах), владні повноваження, майно і кошти для їх реалізації. Місцева влада відрізняється від центральної надзвичайною деталізацією, конкретикою, прив’язкою до певного місця. Держава має справи із загальними

тенденціями і закономірностями функціонування соціальних груп людей, місцеві органи влади - з конкретними особливостями конкретного співтовариства в конкретний момент часу [32]. Також органи місцевої влади мають підзаконний характер і діють у порядку та в межах, установлених центральною владою. Окрім цього зазначені органи не можуть самостійно реорганізовуватися. Будь-які серйозні зміни в їх устрої вимагають законодавчого «дозволу» з боку держави. Центральна влада може законно сама себе реформувати, може навіть змінити саму свою сутність (замінити республіканську форму монархічною, необмежену монархічну владу обмеженою тощо), тоді як місцеві органи влади створюються, формуються і реформуються верховною владою. Отже, центральна влада є владою

верховною, місцева - владою підзаконною [23].

Місцева влада поширюється лише на певну частину суспільства (громаду). Крім того, для муніципальної влади є характерним і те, що вона здійснюється спеціальним суб’єктом, має спеціальний об’єкт управління. Специфічний суб’єкт (носій) місцевої муніципальної влади - місцеве співтовариство чи населення муніципального утворення як територіальний колектив, залежно від законодавчих підходів. З огляду на це місцева (регіональна) влада, на відміну від центральної, відповідальна як перед державою, так і перед територіальним співтовариством і діє, умовно кажучи, з «дозволу держави» і з «довіри населення». «Дозвіл держави» передбачає законодавче визначення компетенції, прав, обов’язків місцевих органів влади, їх майна і коштів для їх виконання. У ряді країн встановлена судова відповідальність муніципалітетів як юридичних осіб за підтримку добробуту місцевого співтовариства на рівні встановлених нормативів. «Довіра населення» означає не тільки вибори місцевої влади і право відкликання місцевих політичних діячів, але й підпорядкування населення рішенням, що виносяться місцевими органами влади в межах їх компетенції [132, с. 34-37].

О. Ященко слушно зазначив: «Якою б освіченою, якою б вченою ми не уявляли центральну владу, вона одна не може охопити всі деталі життя великого народу» [197]. Варто зауважити, що місцевої органи влади мають певну своєрідну рису, яка відрізняє їх від інших державних утворень і вказує на деяку унікальність, одночасно створюючи певні труднощі при реалізації владних повноважень. Мова йде про бінарний характер її діяльності: тобто поряд із державними органами, які реалізують волю держави на місцевому рівні, діють місцеві громади, що утворюються на добровільній основі більшої частини населення, яке проживає на певній території.

Практика показує, що місцева влада є більш близькою до населення порівняно з центральною. Зазвичай центральні органи не в змозі враховувати специфіку певних територій. Діяльність же місцевих органів безпосередньо стосується різноманітних нагальних проблем мешканців певної адміністративно-територіальної одиниці і найчастіше є більш зрозумілою для них, ніж діяльність представників центральної влади. Отже, вирішуючи питання місцевого значення, як центральні, так і місцеві органи влади повинні враховувати передусім інтереси населення. Суттєвого значення набуває інтервал між прийнятими рішеннями та їх виконанням на місцевому рівні, адже він значно коротший, ніж на загальнодержавному, і як наслідок результати найчастіше бувають більш суттєві для місцевих жителів [132, с. 109].

Місцеві справи (дороги, водопостачання і т. ін.), з технічної точки зору, у величезній більшості випадків легше виконувати місцевим діячам, що діють за дорученням і під пильним контролем суспільства, ніж особам, призначеним і керованим з віддаленого (як територіально, так і за колом інтересів) державного центру [10, с. 240].

С. А. Котляревський наголошував, що «...віддаленість державної влади від тих, хто їй підкоряється, надає їй деякого абстрактного характеру: ця влада вже не утруднює себе тими приватними, патріархальними переживаннями, що пов’язуються з положенням людини в сім’ї, громаді» [93, с. 18].

Ще в давні часи, коли державна влада мала опікуватися лише елементарним завданням охорони країни від зовнішніх ворогів и не брала на себе піклування про внутрішній благоустрій, місцеві громади, спільноти проявляли турботу про задоволення нагальних потреб внутрішнього життя [31, с. 132].

Що стосується повноважень місцевих органів влади, то їх коло досить широке. Вважаємо за необхідне уточнити, що повноваження місцевого самоврядування - це визначені Конституцією і законами України, іншими правовими актами права та обов’язки територіальних громад, органів місцевого самоврядування зі здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування.

У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, ст. 143 якої передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально- економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Деталізуються та конкретизуються повноваження місцевого самоврядування в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», в галузевому законодавстві та інших правових актах. За своєю структурою повноваження місцевого самоврядування включають до себе: власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов’язане з вирішенням питань місцевого значення, наданням громадських послуг населенню; делеговані повноваження (окремі повноваження органів виконавчої влади, надані законом органам місцевого самоврядування), здійснення яких пов’язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях [11].

Під повноваженнями місцевих органів влади у сфері економіки необхідно розуміти певне коло прав, якими держава наділила вказані органи для вирішення різного роду економічних питань місцевого значення. Це, наприклад, реалізація функцій зазначеними органами щодо виконання різних планів, проектів та програм економічного розвитку певних територій (міст, сіл, селищ тощо).

Значну роль у реалізації економічних функцій держави відіграють саме місцеві органи влади, система яких сьогодні в Українській державі реформується. Економічні повноваження місцевих органів державної влади дуже широкі. У більшості країн ці органи є повноправними суб’єктами господарської діяльності. Вони вирішують проблеми соціального обслуговування населення, охорони природного навколишнього середовища, продовольчого забезпечення, економічного планування, регулювання земельних відносин, розвитку інфраструктури ринку та ін. У розвинених країнах функціонують два види місцевих органів влади. Це місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Їх функції різні [73].

Місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують реалізацію на відповідних територіях політики центрального уряду. Їх економічні функції є складовою економічних функцій державної виконавчої влади взагалі. Разом із тим у розвинених країнах склалася практика, згідно з якою функції центральних і місцевих органів державної виконавчої влади розмежовані. Відповідно до цієї практики центральний уряд делегує, передає частину своїх повноважень в економічній сфері місцевим органам державної влади. Цей процес має назву деконцентрації повноважень. На місцеві органи державної виконавчої влади, як правило, покладаються функції управління майном підприємств, що входять до державного сектора, нагляду за дотриманням законодавства, забезпечення екологічної та економічної безпеки, державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та ін. Отже, державне господарство має кілька рівнів. Є також кілька рівнів реалізації економічних функцій держави. Найяскравіше багаторівневий характер державного господарства виявляється в країнах із федеративним державним устроєм. Для цих країн характерна поліцентрична модель державного регулювання економіки [76].

Сфера економіки є складним та багатогранним явищем, тому для якісної її реалізації на місцевому рівні має існувати чітко налагоджена система реалізації повноважень місцевими органами влади. Утім, як показує практика, сьогодні в нашій державі досить гостро стоїть питання щодо розподілу функцій та повноважень між центральними та місцевими органами державної виконавчої влади у вказаній сфері. Це має відбуватися в межах вітчизняної нормативно-правової бази, і не зайвим тут було б розумне запозичення та впровадження перевіреного якісного зарубіжного досвіду.

Місцеві органи влади на засадах самоорганізації громадян теж наділені властивими їм економічними повноваженнями, серед яких:

- розробка, затвердження та виконання місцевих бюджетів;

- прийняття планів розвитку відповідних територій;

- встановлення місцевих податків і зборів;

- управління об’єктами комунальної, муніципальної власності;

- надання жителям міст і селищ різноманітних послуг тощо [73].

Так, на прикладі Рівненської державної адміністрації можемо

спостерігати реальну наявність повноважень зазначеного місцевого органу влади і у сфері економіки зокрема: до відання місцевої державної адміністрації в межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації та підприємництва;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв’язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, сім’ї, жінок, молоді та неповнолітніх;

7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної діяльності та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати [143].

Як бачимо, місцеві органи влади, безумовно, є важливою складовою державного апарату, і за умови налагодження якісного їх функціонування,

створення нової, більш прогресивної системи національного законодавства про місцеву владу можна розглядати можливість прискорення процесу децентралізації влади в Україні.

Необхідність децентралізації системи управління в Україні назрівала протягом тривалого періоду як в економічній, так і політичній площині. Проте якщо до революції гідності це питання розглядалося в контексті актуалізації соціокультурних та економічних відмінностей між регіонами і використовувалося владою переважно для отримання політичних дивідендів, то нині проблема децентралізації все більше набуває економічної доцільності. Вирішення проблеми дозволить зняти ряд питань політичного протистояння, а також сприятиме посиленню відповідальності місцевих і регіональних громад за розвиток власних територій та підвищенню ефективності використання місцевих ресурсів, що в кінцевому підсумку може посилити внутрішньодержавну інтеграцію та економічну цілісність України [124].

Розглядаючи повноваження місцевих органів влади у сфері економіки, слід зазначити, що при їх реалізації необхідною є взаємодія державних органів та органів місцевого самоврядування. Ця потреба логічно обґрунтована, тому що, по-перше, це дозволяє ефективніше реалізовувати принцип поєднання державного і місцевого інтересів при здійсненні управління на місцях; по-друге, здійснення делегованих повноважень обласними державними адміністраціями дозволяє поліпшити якість державного управління, оскільки державні завдання вирішуються з розумінням суті проблем населення області або району і з урахуванням місцевих можливостей; по-третє, таке делегування дозволяє уникнути створення численних громіздких виконавчих органів обласних і районних рад при збереженні якості здійснення повноважень [69].

Говорячи про взаємодію між вказаними органами влади, маємо зазначити, що це питання також досить гостро постало перед Україною, особливо в умовах євроінтеґраційних процесів.

Тип відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування, їх статус визначається насамперед Конституцією України та чинними законами. Згідно з Конституцією України на місцевому рівні діють місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами державної виконавчої влади, та місцеве самоврядування як публічна влада територіальних громад. Вони є різними за юрисдикцією і перш за все - за своїми функціями й повноваженнями системи місцевої влади. Хоча Конституція України не допускає підміну державними адміністраціями місцевого самоврядування, проте на практиці реалізація повноважень та функцій обох органів місцевої влади спричиняє спірні питання щодо розмежування їх функцій та повноважень, а також шляхів вирішення їх компетенційних спорів тощо [100].

Звернемо увагу, що в Україні діє принцип єдності державної влади, згідно з яким і мають відбуватися всі реформи, пов’язані з органами державної влади та їх функціями, завданнями та повноваженнями. Як зазначає С. В. Нарутто, «...розподіл компетенції в демократичній державі не означає роз’єднання, роздроблення державної влади; його зміст - у структуруванні та збалансованості владних повноважень» [123, с. 24-25].

Якщо говорити про Україну як про демократичну, правову державу, то всі гілки влади, які в ній існують, мають своє призначення й виконують відповідні функції, оскільки населення, що проживає на території цієї держави, має власні групи інтересів, які хоч і є певною мірою індивідуальним, проте об’єднують усіх громадян в єдину суспільну групу. Відповідно кожен член цієї суспільної групи задля забезпечення власних благ та потреб зацікавлений у тому, щоб і центральні, і місцеві органи влади здійснювали якісну державну політику з урахуванням різних регіональних особливостей та створювали комфортні й гідні умови проживання для населення у відповідних адміністративно-територіальних одиницях: у селі, селищі, місті і т. д. Тож тільки узгоджена та побудована на компромісних умовах діяльність державних органів усіх без виключення гілок влади дасть можливість забезпечити різноманітні інтереси громадян, що передбачені Основним Законом України, та сприятиме розвитку держави в цілому.

Усе викладене вище означає здійснення державної влади на місцевому рівні. Необхідність вирішення місцевих питань вимагає створення постійно діючих місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Їх компетенція, повноваження та функції закріплені Законом України (далі - Закон) «Про місцеве самоврядування» в останній редакції від 01.03.2016 р. Мимохідь зазначимо, що планується внесення змін як до вказаного закону, так і до Конституції України щодо процесу децентралізації.

Так, у проекті змін до Основного закону України (щодо територіального устрою та місцевого самоврядування) запроваджується поняття «громади», повноваження з утворення й ліквідації яких належать Верховній Раді. Виконавчу владу на місцях, згідно з проектом, замість місцевих державних адміністрацій здійснюватимуть префекти, які, як і голови місцевих держадміністрацій, призначатимуться і зніматимуться з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів. Префекти будуть відповідальними перед Президентом України і підзвітними й підконтрольними перед Кабміном. На префектів, зокрема, покладаються функції нагляду за дотримання положень Конституції та норм законів органами місцевого самоврядування, забезпечення виконання державних програм. Префект, на підставі і в порядку, визначеними законом, видає акти, які є обов’язковими на відповідній території; акти ж префектів, що суперечать Конституції та законам, скасовуються президентом або урядом. У частині адміністративно-територіального устрою його одиницями є громади, райони та регіони. «Територія України поділена на громади. Громада є первинною одиницею в системі адміністративно-територіального устрою України. Декілька громад становлять район. Автономна республіка Крим та області є регіонами України», - зазначається в ст. 133 Проекту змін до Конституції. Перехідними положеннями до Проекту змін до Конституції обумовлено, що особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих адміністративно-територіальних одиницях Донецької та Луганської областей визначаються законом про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей [151].

Проте сьогодні це лише проекти.

Отже, виходячи із зазначеного вище, можемо дійти висновку, що подальша розбудова економічної та бюджетної систем нашої держави в контексті евроінтеграційних процесів, підписання та ратифікації парламентом низки документів, які стосуються і реформування місцевого самоврядування, вимагає переосмислення соціально-економічної природи місцевих фінансів, їх місця й ролі в економічній системі держави в цілому. Створення ефективної системи міжбюджетних відносин неможливе без удосконалення управлінських відносин, і особливо взаємовідносин між учасниками бюджетного процесу в регіонах [77].

Як уже йшлося вище, сьогодні місцеві органи влади поки перебувають на стадії реформування. Це досить складний і довготривалий процес, тож під час його становлення має враховуватися як зарубіжний, так і вітчизняний досвід розвитку місцевого самоврядування. Адже не випадково третій президент США Т. Джефферсон назвав місцеве самоврядування «республікою в мініатюрі», а французький історик О. Токвіль визначав місцеве самоврядування як «інститут, у якому сила вільних націй». У тих країнах, де ліквідується інститут місцевого самоврядування, його органи, держава змушені брати на себе також його економічні функції. Проте держава віддалена від місцевих справ як у просторі, так і за економічними інтересами. Унаслідок цього нагромаджуються серйозні територіальні проблеми, виникають диспропорції, заморожується місцева ініціатива, наростає споживацтво на тлі бюрократизації центральної влади, а отже, гальмується соціально-економічний розвиток усього суспільства [74, с. 258].

Таким чином, можна висловити думку про те, що економічне життя будь-якої країни тісно пов’язане і навіть певною мірою залежне від досконалого функціонування та якісного виконання органами держави різного рівня своїх повноважень у сфері економіки. У контексті сказаного актуальним залишається питання щодо розмежування економічних функцій та повноважень між центральними та місцевими органами влади, адже йдеться не тільки про повноваження посадових осіб, а й про формування місцевих та загальнодержавного бюджетів, їх правильне використання, створення сприятливих умов для формування та функціонування малого й середнього бізнесу. Вказана галузь діяльності є рушійною силою у формуванні сучасної правової, економічно розвиненої держави, а відтак - і добробуту населення.

2.2.