<<
>>

Повноваження органів місцевого самоврядування з питань реклами

Місцеве самоврядування можна характеризувати як право жителів територіальної громади на самостійне, в межах Конституції та законів України, вирішення питань місцевого значення, як форму народовладдя (пряме волевиявлення, через представницькі органи місцевого самоврядування), а також як засаду конституційного ладу України (атрибут демократичної держави).

На сьогодні налічується більше 30 визначень поняття «місцеве самоврядування» [100, с. 98], висвітлених як у працях науковців, так і закріплених у нормативно-правових актах різної юридичної сили.

С.Г. Серьогіна визначає місцеве самоврядування як систему організації і діяльності громадян, яка забезпечує самостійне, під власну відповідальність вирішення питань місцевого значення, управління комунальною власністю, виходячи з інтересів усіх жителів зазначеної території. Ця система є сукупністю організаційних форм та інститутів прямого волевиявлення, виборних та інших органів місцевого самоврядування, через які реалізуються принципи та функції місцевого самоврядування [40, с. 190].

На думку Ю.М. Тодики та В.А. Шумілкіна, місцеве самоврядування - це визнане й гарантоване в Україні право і реальна здатність територіальної громади безпосередньо або через її органи і посадових осіб, діючи в межах Конституції і законів України, з використанням певної сукупності форм (видів) територіальної самоорганізації, власної матеріально-фінансової бази, самостійно регулювати та вирішувати питання місцевого значення [93, с. 26].

Низка авторів [94, с. 6; 51, с. 432, 138] визначає місцеве

самоврядування як гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах чинного законодавства.

Визначення місцевого самоврядування знаходить своє відображення у нормативно-правових актах, що мають різну юридичну силу: Конституції України [31], Всесвітній декларації місцевого самоврядування, Європейській хартії місцевого самоврядування [41] та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» [138].

Відповідно до статті 140 Конституції України [71] місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Всесвітня декларація місцевого самоврядування під «місцевим самоврядуванням» вбачає «право та обов'язок місцевих органів влади регулювати та вести державні справи під свою особисту відповідальність і в інтересах місцевого населення» [75, с. 14].

У статті 3 Європейської хартії місцевого самоврядування [41] визначено, що місцеве самоврядування - право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення [119].

Місцеве самоврядування в Україні згідно зі ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [138] - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Визначення місцевого самоврядування у вищезазначених нормативно- правових актах має певні розбіжності. Відповідно до положень Європейської хартії місцевого самоврядування суб'єктом місцевого самоврядування є відповідні органи місцевого самоврядування. Конституція України у статті 140 та Закон України «Про місцеве самоврядування в України» у статті 6 в якості первинного суб' єкта визначає, насамперед, територіальні громади. Органи ж місцевого самоврядування та інші суб'єкти визначено лише як структури, через які громади здійснюють своє право, вони є похідними від територіальної громади та формуються нею [38, с. 419; 85, с. 182].

Стаття 5 Конституції України [31] встановлює: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».

Отже, органи місцевого самоврядування є органами влади, але відмінної від влади державної [95, с. 25]. Органами місцевого самоврядування є органи, які обираються безпосередньо населенням та (або) утворюються представницьким органом муніципального утворення і наділені власними повноваженнями щодо вирішення питань місцевого значення [94, с. 6].

Основними рисами місцевого самоврядування є демократизм, що знаходить своє відображення у виборності органів місцевого

самоврядування; децентралізація його системи; самостійність територіальних колективів у вирішенні питань місцевого значення; гарантованість місцевого самоврядування в межах Конституції України; піднаглядність і підконтрольність [93, с. 24, 26].

Місцеве самоврядування в Україні має свою систему. Ю.М. Тодика та В.А. Шумілкін під системою місцевого самоврядування розуміють об'єднання взаємопов'язаних його суб'єктів і форм здійснення місцевого

самоврядування, через які населення територіальної громади реалізує надані їй функції і повноваження [93, с. 104].

П.Д. Біленчук, В.В. Кравченко, М.В. Підмогильний визначають систему місцевого самоврядування як сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення й організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини здійснюють завдання і функції самоврядування, вирішують питання місцевого значення [13, с. 26].

Стаття 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [138] встановлює таку систему місцевого самоврядування:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- старосту;

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

За рішенням територіальної громади міста або міської ради у містах з районним поділом можуть утворюватися районні в місті ради, які, в свою чергу, можуть утворювати свої виконавчі органи, обирати голів ради.

Голова районної ради одночасно є й головою виконавчого комітету відповідної ради.

Діяльність органів місцевого самоврядування безпосередньо пов'язана з вирішенням щоденних проблем громадян, законотворчими процесами в державі, територіальною організацією влади, здійсненням державної регіональної політики, питаннями національної безпеки тощо [75, с. 9]. Важливою сферою діяльності органів місцевого самоврядування є вирішення питань, пов'язаних з виробництвом, розповсюдженням і споживанням реклами на території певного населеного пункту. Для регулювання зазначених відносин органи місцевого самоврядування наділені владними повноваженнями.

Стаття 19 Конституції України [71] встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Великий тлумачний словник під поняттям «повноваження» визначає право, надане кому-небудь на вчинення чого-небудь [19, с. 904]. Стаття 2 Закону України «Про міжнародні договори України» [139] визначає поняття «повноваження» як документ, яким одній або декільком особам доручено представляти Україну з метою підготовки тексту міжнародного договору, його прийняття, встановлення його автентичності, підписання міжнародного договору та, у випадках, передбачених міжнародним договором, надання згоди на його обов'язковість для України. Г. Ткач пропонує розглядати поняття «владні повноваження» як забезпечену законом вимогу суб'єкта належної поведінки і дій, звернену до громадян та юридичних осіб [201, с. 102].

В узагальненому вигляді владними повноваженнями є сукупність прав та обов'язків, передбачених законом, яка дає змогу органам державної влади та органам місцевого самоврядування виконувати покладені на них завдання і функції. Звичайно, у цьому визначенні суб'єкти владних повноважень наведені у дещо вузькому розумінні. Стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України [63] визначає повний перелік таких суб'єктів, до яких, окрім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, належать посадові чи службові особи цих органів, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, повноваження органів місцевого самоврядування з питань реклами - це право, надане їм законодавством з метою забезпечення рівного, доступного, законного й своєчасного права фізичних та юридичних осіб на отримання інформації про суб’єктів господарювання, товари і послуги, формування позитивного ставлення до бізнесу, забезпечення балансу інтересів громадян, рекламодавців, рекламорозповсюджувачів, органів місцевого самоврядування та держави.

Прийнятий Закон України «Про рекламу» [140] став основою державного регулювання рекламної діяльності. Метою його прийняття є врегулювання правовідносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами в Україні. У нормах Закону України «Про рекламу» [140] законодавець визначив основні принципи реклами; термінологію, яка вживається у сфері рекламної діяльності; вимоги до певних видів реклами, особливості рекламування деяких видів товару; перелік органів, що здійснюють контроль за дотриманням законодавства про рекламу, відповідальність за його порушення [97, с. 269].

Статтею 16 вищезазначеного Закону чітко встановлено повноваження органів місцевого самоврядування щодо регулювання відносин, які виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про рекламу» [140] розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Стаття 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» також відносить до повноважень виконавчих органів рад надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами.

Зі змісту статті 16 Закону України «Про рекламу» зрозуміло, що органи місцевого самоврядування уповноважені приймати порядки або правила розміщення зовнішньої реклами у певному населеному пункті. Такі правила є регуляторними актами та відповідно до положень Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обов’язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, органами державної влади, посадовими особами, а також громадянами, які постійно проживають на відповідній території.

Наразі зазначені порядки (правила) затверджені й діють у переважній більшості населених пунктів України.

Повноваження органів місцевого самоврядування в регулюванні правовідносин, пов’язаних з розміщенням зовнішньої реклами, детально відображені у Типових правилах розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 [135]. Зазначеними правилами передбачено створення спеціального виконавчого органу в структурі виконавчих органів місцевого самоврядування (робочого органу), до повноважень якого належить регулювання відносин у сфері розміщення зовнішньої реклами. Такі функції можуть покладатися відповідно і на існуючий виконавчий орган (відділ, управління тощо).

До основних повноважень органів місцевого самоврядування з питань зовнішньої реклами можна віднести:

- розгляд заяв суб’єктів господарювання на надання дозволу, а також щодо внесення змін у дозвіл, його переоформлення та анулювання;

- надання архітектурно-планувальних завдань на опрацювання проектно-технічної документації у разі розміщення складних (дахових) рекламних засобів;

- погодження дозволу на розміщення зовнішньої реклами з усіма без винятку зацікавленими органами (особами);

- видача дозволу на підставі відповідного рішення виконавчого органу

ради;

- вирішення питання зміни місця розташування рекламного засобу у встановлених випадках (проведення реконструкції, ремонту тощо);

- з метою здійснення ефективного контролю за розміщенням рекламних засобів, ведення інформаційного банку даних місць їх розташування та плану розміщення;

- здійснення контролю за розміщенням зовнішньої реклами (рекламних засобів);

- справляння плати за користування місцями, які перебувають у комунальній власності;

- право звернення до суб’єктів господарювання з вимогою про усунення порушення порядку розповсюдження та розміщення зовнішньої реклами із зазначенням строку усунення;

- подання спеціально уповноваженим органам у сфері захисту прав споживачів інформації про порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами;

- здійснення інших повноважень, передбачених чинним законодавством України.

З метою покращення інвестиційного клімату в Україні, спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляції) процедуру погодження дозволу в повному обсязі покладено на робочий орган. Пунктом 16 Типових правил розміщення зовнішньої реклами передбачено здійснення погодження дозволу з власником місця розташування рекламного засобу або уповноваженим ним органом (особою).

Погодження дозволу на розміщення зовнішньої реклами з власником місця розташування рекламного засобу або уповноваженим ним органом (особою) тягне за собою справляння плати за користування місцем, укладення відповідного договору та залежно від суб'єктного складу, породжує цивільно-правові або господарсько-правові відносини.

Нормами Цивільного кодексу України [209] передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Тобто, сторонами договору про надання в користування місця є особа, яка має такий інтерес, та власник певного майна або уповноважена ним особа. Укладення договору має здійснюватися з дотриманням сторонами вимог розумності та справедливості, його форми, визначенням як обов'язкових, так й інших умов договору. Тільки після додержання цих вимог договір вважається укладеним.

При укладенні господарського договору сторони в обов’язковому порядку повинні погодити предмет, ціну та строк дії договору [33].

З цього можна зробити такий висновок, що Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами функції щодо погодження дозволу на розміщення зовнішньої реклами з власником місця покладено на робочий орган, однак, механізм здійснення таких погоджень не визначено. Укладення договору про надання в користування місця є неможливим без особистої участі суб'єкта господарювання, що має бажання розміщувати рекламний засіб, погодження всіх передбачених законом умов договору та підписання його уповноваженими особами.

Аналогічна ситуація складається в частині проведення технічної експертизи при розташуванні дахових рекламних засобів. Такі експертизи проводять відповідно до пункту 39 Типових правил розміщення зовнішньої реклами спеціалізовані підприємства, установи та організації, які є юридичними особами відповідно до вимог чинного законодавства. За результатами проведення експертизи складається відповідний висновок. Проведення експертизи не віднесено до повноважень робочого органу, однак за змістом положень Типових правил розміщення зовнішньої реклами обов'язок забезпечення наявності висновків покладено на робочий орган. Перелік документів для отримання дозволу є вичерпним, надання суб'єктом господарювання висновку технічної експертизи не передбачено, стягнення плати за видачу дозволу забороняється.

Проведення спеціалізованими підприємствами, установами, організаціями технічної експертизи та складання необхідного висновку здійснюється на умовах укладення договору про надання послуг (виконання робіт), оплати вартості таких послуг (робіт) та вільного вибору контрагента. З метою проведення обстеження даху об’єкта нерухомого майна його власник повинен забезпечити фізичний доступ представнику спеціалізованого підприємства, установи або організації до такого об’єкта.

Таким чином, вважаємо доцільним покласти обов’язок щодо погодження розміщення зовнішньої реклами з власниками місць розташування рекламних засобів, а також отримання висновку технічної експертизи на суб’єкта господарювання, який має намір здійснювати таку діяльність.

Конституцією України (ст.ст. 140, 142, 143) встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється як безпосередньо територіальною громадою, так і через органи місцевого самоврядування. Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, земля, доходи місцевих бюджетів тощо. Територіальні громади безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності, утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства.

Отже, органи місцевого самоврядування в межах повноважень здійснюють управління майном, яке перебуває у комунальній власності, в тому числі надання об'єктів транспорту та об'єктів нерухомого майна для розміщення відповідної реклами.

До реклами на транспорті законодавець відносить не тільки її розміщення на внутрішній і зовнішній поверхнях транспортних засобів, а і на поверхнях споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену, а також на їхніх територіях.

З такими положеннями закону щодо розміщення реклами на транспорті не можна погодитися, оскільки в переважній більшості випадків така реклама має всі ознаки зовнішньої реклами, яка розміщується на відповідних спеціальних конструкціях.

Щодо погодження розміщення зовнішньої реклами з власниками місць розташування рекламних засобів необхідно відзначити, що органи місцевого самоврядування, діючи в інтересах територіальної громади, надають як уповноважені особи об'єкти нерухомого майна для розміщення реклами, зокрема зовнішньої.

Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами вводиться поняття «місце розташування рекламного засобу» та визначається як площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості, що надаються розповсюджувачу реклами в тимчасове користування власником або уповноваженою ним особою.

У разі розміщення зовнішньої реклами на місці розташування рекламного засобу, яке знаходиться у комунальній власності, органи місцевого самоврядування виступають як власники відповідних об'єктів і як дозвільний орган, уповноважений видавати документи дозвільного характеру.

Правову сутність договору про надання в користування місця для розташування спеціальних конструкцій зовнішньої реклами досі чинним законодавством не врегульовано. Н. Клочай вважає, що площа зовнішньої поверхні будинку (споруди) не входить до переліку об’єктів оренди, передбачених законом. О. Курчин зазначає, що розміщення зовнішньої реклами на будівлях і спорудах можливе на підставі договору оренди [76, с. 144-145], хоча і констатує певні слабкі сторони такої позиції (реєстрація речового права, проведення конкурсів тощо).

Укладення договору про надання в користування місць для розміщення окремо встановлених спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на земельних ділянках має свої особливості. Як зазначає О. Паславська, однією з форм користування земельною ділянкою може бути розміщення на ній спеціальної конструкції зовнішньої реклами. Правовою підставою такого розміщення є відповідний договір оренди [34, с. 84]. Застосування такого виду договору має певні труднощі, оскільки укладенню договору оренди земельної ділянки передує досить складна, тривала і фінансово витратна процедура підготовки документів (проект відведення земельної ділянки, рішення органу місцевого самоврядування про надання в оренду ділянки тощо), а також на виконання вимог статті 134 Земельного кодексу України [53] обов'язковим є проведення земельних торгів.

З точки зору практичної реалізації розміщення рекламних засобів на підставі договору оренди земельної ділянки призведе до втрати доходів місцевих бюджетів шляхом недоотримання коштів від розміщення таких конструкцій, масового розміщення спеціальних конструкцій без дозвільної документації, і, як наслідок, порушення правил благоустрою та естетичного вигляду міського середовища.

Таким чином, з метою поліпшення правового регулювання договірних відносин при наданні в користування місць для розташування спеціальних конструкцій зовнішньої реклами вважаємо доцільним розглянути питання щодо доповнення Типових правил розміщення зовнішньої реклами пунктом про поняття та умови договору про надання в користування місць, які перебувають у відповідній формі власності, для розташування спеціальних конструкцій зовнішньої реклами.

Крім того, пунктом 24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами встановлено, що виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних із розташуванням рекламного засобу. Однак для розміщення рекламних засобів, які мають розташовуватися вздовж або на майданах, бульварах, проспектах, вулицях тощо (об'єктах благоустрою), необхідним є проведення земляних робіт (порушення об'єктів благоустрою).

Відповідно до вимог ст. 26-1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» [127] порушення об'єктів благоустрою суб'єктами господарювання, що пов'язане з проведенням земляних робіт, здійснюється на підставі дозволу на порушення об'єктів благоустрою. Зазначений дозвіл видається виконавчими органами сільської, селищної, міської ради (ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Видача такого дозволу здійснюється на підставі Типового порядку видачі дозволів на порушення об'єктів благоустрою або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання дозволів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2013 № 870 [134]. Порядок видачі дозволу на порушення об'єктів благоустрою встановлюється рішенням відповідної ради.

Отже, суб'єкти господарювання, які мають намір розміщувати окремо встановлені рекламні засоби на об'єктах благоустрою, переобтяжені надмірною бюрократією, повинні отримувати два дозволи на виконання певних дій. Доречним є вирішення питання порушення об'єктів благоустрою при розміщенні рекламних засобів у рамках погоджувальної процедури при видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами.

Необхідно зазначити, що пункт 45 Типових правил розміщення зовнішньої реклами встановлює контрольні повноваження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради за їх додержанням.

Микитенко Л.А. визначає контроль рекламної діяльності як урегульовану нормами права діяльність органів щодо спостереження за розповсюдженням реклами, а також щодо перевірки дотримання учасниками рекламної діяльності законодавства про рекламу [98, с. 208].

У процесі регулювання діяльності в сфері розміщення зовнішньої реклами, а саме: контролю за законністю її розміщення, уповноважений орган відповідної ради стикається з певною колізією, оскільки частиною 1 статті 26 Закону України «Про рекламу» встановлено вичерпний перелік органів, що здійснюють контроль за дотриманням законодавства про рекламу, а саме: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів; Антимонопольний комітет України; Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах будівництва, архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

Слід зауважити, що абзац 2 статті 29 Закону України «Про рекламу» надає право об'єднанням громадян, об'єднанням підприємств у сфері реклами звертатися до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань порушення законодавства про рекламу.

Як вбачається з вищезазначеного переліку, серед органів, що здійснюють контроль у сфері розміщення реклами, органів місцевого самоврядування не визначено. Відповідних повноважень, наприклад щодо захисту прав та інтересів громадян, підприємств, установ та організацій, не надано. Такі положення Закону не узгоджуються з прямим посиланням іншої норми Закону та подзаконного нормативно-правового акта щодо здійснення контрольних повноважень у сфері реклами органами місцевого самоврядування та викликають труднощі під час правозастосування.

Як зазначалося, Закон України «Про рекламу» чітко встановлює вимогу щодо отримання документа дозвільного характеру для розміщення зовнішньої реклами на території певного населеного пункту. Однак станом на сьогодні отримало масове поширення розміщення рекламних конструкцій без відповідної дозвільної документації, чим наноситься шкода майну, правам та інтересам членів територіальної громади тощо. Притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законодавства України про рекламу здійснюється відповідно до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 693 [130]. Зазначеним підзаконним нормативно-правовим актом встановлюється відповідальність за замовлення розповсюдження реклами, забороненої законом, недотримання вимог щодо змісту реклами тощо. Будь-якої відповідальності за розміщення засобів зовнішньої реклами (спеціальних конструкцій -рекламоносіїв) чинним законодавством не встановлено.

У більшості випадків розміщення рекламних засобів із порушенням вимог чинного законодавства України здійснюється на місцях, які знаходяться у комунальній власності, зачіпає правомочності володіння, користування і розпорядження комунальним майном та впливає на зовнішній вигляд населеного пункту.

Вирішення цього питання фактично покладено на органи місцевого самоврядування, оскільки поміж іншого відповідно до статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» засоби зовнішньої реклами є елементами благоустрою, а вирішення питань благоустрою та затвердження відповідних правил є виключною компетенцією сільської, селищної, міської ради (ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У зв'язку із цим виникає логічне питання - яким чином здійснити захист прав територіальної громади: шляхом звернення до суду або шляхом розробки та впровадження дієвого механізму боротьби з особами, які порушують вимоги законодавства України про рекламу? Право звернення до суду гарантовано на рівні Конституції України, але така процедура є досить тривалою, фінансово витратною, потребує значного штату службовців органів місцевого самоврядування та створює значне навантаження на суди.

На сьогодні у більшості обласних центрів України, у таких містах як Харків [131], Одеса [196, с. 346], Миколаїв, Дніпро, Полтава, Черкаси, Чернівці, Львів, столиці України - місті Києві [132] тощо, затверджені та діють порядки виявлення, демонтажу, обліку, зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, розміщених на території населених пунктів із порушенням вимог законодавства України про рекламу. Такий механізм впливу на осіб, які порушують вимоги законодавства, досить дискусійний, але на практиці дуже дієвий та дістав широкого поширення серед органів місцевого самоврядування.

Вітчизняна судова практика визнає такий механізм незаконним, а дії органів місцевого самоврядування такими, що вчинені з перевищенням визначеного законодавством обсягу компетенції [78, с. 287].

У деяких випадках демонтаж органами місцевого самоврядування спеціальних конструкцій зовнішньої реклами може бути визнано як самозахист. Відповідно до ст. 19 Цивільного кодексу України особа має право на самозахист свого права від порушень і протиправних посягань та самостійно визначає способи самозахисту, якщо інше не встановлено договором або актами законодавства. В такому разі мова йде про об’єкти майна, які знаходяться у комунальній власності.

Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 22.11.2006 № 01-8/2622 «Про деякі питання практики застосування спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про рекламу» [128] у пункті 6 визнає законним демонтаж власником незаконно розміщених рекламних засобів на належному йому майні та таким, що підпадає під ознаки самозахисту, однак лише за умови збереження демонтованих конструкцій і можливості їх подальшого використання.

Проте для вирішення цього складного та неоднозначного питання необхідно звернутися до положень міжнародних нормативно-правових актів та законодавства зарубіжних країн.

Відповідно до частини 2 статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування [41] органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручено жодному іншому органу.

На сьогодні до повноважень жодного державного органу або органів місцевого самоврядування актами чинного законодавства України не закріплено прийняття рішення та здійснення демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, що розміщуються без дозвільної документації, а тому, спираючись на норми Європейської хартії місцевого самоврядування, вирішення цього складного завдання може здійснюватися органами місцевого самоврядування.

Щодо досвіду зарубіжних країн, то необхідно звернути увагу на частину 1 статті 9 Закону Республіки Білорусь «Про рекламу» [141].

Зазначена норма закріплює право органів місцевого самоврядування усувати порушення законодавства шляхом демонтажу рекламних засобів, надання приписів та іншими встановленими законом способами [141].

Отже, з урахуванням національних, історичних і ментальних особливостей українського суспільства у ст. 16 Закону України «Про рекламу» доцільно закріпити повноваження органів місцевого самоврядування здійснювати демонтаж засобів зовнішньої реклами у разі їх розміщення з порушенням вимог законодавства України про рекламу.

Крім того, станом на сьогодні чинний Закон України «Про рекламу» не надає органам місцевого самоврядування повноважень щодо притягнення осіб до відповідальності за самовільне розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами. Однак органи місцевого самоврядування з огляду на надані їм іншими нормативно-правовими актами повноваження мають можливість впливати на правопорушників, у тому числі й притягувати до адміністративної відповідальності.

Розглянемо більш детально такий механізм на прикладі виконавчих органів Харківської міської ради.

Як вже було зазначено, частиною 1 статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» [127] та частиною 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради віднесено встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Засоби зовнішньої реклами (спеціальні конструкції) є одним з елементів благоустрою, а, отже, сільська, селищна, міська рада в межах наданих повноважень при встановленні правил благоустрою певного населеного пункту має право врегулювати деякі питання розміщення зовнішньої реклами.

Чинні Правила благоустрою території міста Харкова, затверджені рішенням 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 № 504/11 [133], забороняють на об’єктах благоустрою, озеленених

територіях, фасадах об’єктів архітектури тощо самовільно встановлювати спеціальні конструкції зовнішньої реклами, а також розміщувати зовнішню рекламу без застосування спеціальних конструкцій безпосереднім нанесенням фарби або плівкових матеріалів, друкованої реклами (листівки, оголошення, афіші, агітаційні матеріали) на поверхні будинків (у т.ч. на вікнах і дверях), споруд, огорож та вуличного обладнання, дерев, покритті тротуарів, вулиць і доріг.

Більшість суб’єктів господарювання, що розміщують спеціальні конструкції зовнішньої реклами на території міста Харкова, роблять це із порушенням вимог чинного законодавства України про рекламу та чинних Правил благоустрою території міста Харкова.

Стаття 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення [64] встановлює адміністративну відповідальність за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.

З метою недопущення порушення вимог актів чинного законодавства та подальшого притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності уповноважені виконавчим комітетом ради посадові особи місцевого самоврядування, діючи на підставі статті 255 КУпАП, складають протоколи про адміністративні правопорушення з фіксацією фактів порушення за допомогою фото- або відеопристроїв, а також показань свідків.

Посадові особи місцевого самоврядування не мають права самостійно розглядати справи та притягувати до адміністративної відповідальності за порушення правил благоустрою територій населених пунктів. Статтею 214 КУпАП встановлено, що адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком таких, що відносяться до відання інших органів (посадових осіб). Справи про порушення правил благоустрою населених пунктів відповідно до статті 218 КУпАП підвідомчі адміністративним комісіям.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється адміністративними комісіями за місцем проживання порушника. За результатами розгляду справи виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення.

1.2.

<< | >>
Источник: НІКУЛІН ВІТАЛІЙ АНДРІЙОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ З ПИТАНЬ РЕКЛАМИ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2018. 2018

Еще по теме Повноваження органів місцевого самоврядування з питань реклами:

  1. Глава 13. Місцеві фінанси
  2. ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні
  3. Виконавчі органи міських рад: особливості структури та організації діяльності
  4. АНОТАЦІЯ
  5. ЗМІСТ
  6. ВСТУП
  7. Повноваження органів місцевого самоврядування з питань реклами
  8. Поняття та сутність адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  9. Європейський та світовий досвід адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  10. Висновки до розділу 1
  11. Нормативно-правове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  12. 2.2. Адміністративно-правові гаранти діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  13. Організація контролю органів місцевого самоврядування за діяльністю суб'єктів рекламних правовідносин
  14. Висновки до розділу 2
  15. Адміністрування органів місцевого самоврядування з питань реклами
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -