Поняття та сутність адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами

Сьогодні поняття «адміністративно-правове забезпечення» є предметом дослідження багатьох науковців, про що свідчить значна кількість наукових праць. Для науки адміністративного права ця категорія є надзвичайно важливою, однак єдиного підходу до розуміння її змісту науковцями досі не вироблено.

З метою найбільш повного та ґрунтовного аналізу адміністративно - правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами розглянемо детально зміст понять «забезпечення», «правове забезпечення» та «адміністративно-правове забезпечення».

Перш ніж розглянути наукові праці щодо визначення поняття «забезпечення» необхідно зауважити, що чинне законодавство України не дає визначення цьому поняттю. В. Бусел визначає поняття «забезпечити» як постачати щось у достатній кількості, задовольняти кого-, що-небудь у якихось потребах; надавати кому-небудь достатні матеріальні засоби до існування; створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось; захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки [22, с. 375].

Використовуючи надбання В. Бусела, З. Чуйко зазначає, що термін «забезпечення» має досить широке значення, яке трактується як: створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось; захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки [215, с. 85, 116, с. 85]. У своїх працях К. Толкачов та А. Хабібулін пропонують розглядати поняття «забезпечення» у двох значеннях:

- як діяльність державних органів, громадських організацій, посадових осіб і громадян щодо здійснення своїх функцій, компетенції, обов'язків з метою створення оптимальних умов суворої, неухильної реалізації правових приписів та правомірного здійснення прав і свобод;

- як підсумок, результат цієї діяльності, що виражається в реалізації правових приписів, прав і свобод громадян [55, с. 38].

Використовуючи поняття «забезпечення» у правовій науці мова йде про «правове забезпечення».

Тлумачення поняття «правового забезпечення» дістало широкого обговорення серед науковців. На думку А.Ю. Олійника, правове забезпечення - це вплив на права і свободи громадян за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права [116, с. 160, 102, с. 160]. Під правовим забезпеченням М.В. Фролков розуміє діяльність, яка спрямована на створення надійних умов для здійснення прав і свобод громадян за допомогою різноманітних засобів, зокрема за допомогою правових норм, з метою упорядкування, захисту та охорони певних суспільних відносин [205, с. 6]. Представники теорії держави і права, зокрема М. Цвік, під правовим забезпеченням визначає цілеспрямовану дію на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів [208, с. 404, 65, с. 103].

Збирак Т., вивчаючи питання права на свободу слова в Україні та ЄС, визначає правове забезпечення як уніфіковану систему правових засобів утвердження, реалізації, охорони, захисту та відтворення цього права, що закріплені у нормативно-правових актах кожної конкретної держави-члена ЄС [52, с. 8].

Дещо інше визначення дає Я. Лазур. На його думку, «правове забезпечення» - це здійснюване державою за допомогою правових норм, приписів і сукупності засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона, реалізація і розвиток [80, с. 392]. З таким визначенням можна не погодитися, оскільки воно не відображає істотні ознаки правового забезпечення, а розкриває поняття правового регулювання. П. Рабінович, досліджуючи правове регулювання суспільних відносин, зазначає, що правове (юридичне) регулювання - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владно-регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони та розвитку [182, с.

Пучкова М. тлумачить поняття «правового забезпечення» двобічно: як сукупність гарантій реалізації та охорони прав громадян та як діяльність органів державної влади зі створення умов, необхідних для реалізації громадянами своїх прав [4, с. 55]. В. Піцикевич, не погоджуючись з правовими позиціями А. Олійника та М. Пучкової, які зазначають, що «правове забезпечення» зводиться лише до створення забезпечувальних умов реалізації прав громадян, наголошує, що учасниками правових відносин також є іноземці, особи без громадянства, фізичні особи-підприємці та юридичні особи [4, с. 56]. Він стверджує, що «правове забезпечення» - це правомірна поведінка осіб щодо створення умов, за яких суб’єкти права матимуть змогу належним чином реалізовувати свої права, свободи, інтереси; діє система гарантій для набуття, реалізації, охорони та захисту прав, свобод, інтересів [4, с. 56].

Отже, ураховуючи позиції різних науковців і провівши власні дослідження, можна дійти висновку, що правове забезпечення - це сукупність правових засобів, за допомогою яких держава впливає на суспільні відносини і поведінку суб’єктів права з метою забезпечення їх прав, свобод та інтересів.

До структури правового забезпечення входить адміністративно-правове забезпечення [4, с. 55], що, у свою чергу, передбачає адміністративно - правове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами.

Проблема адміністративного-правового забезпечення знаходить своє відображення у працях багатьох науковців. Ю. Шматова під адміністративно- правовим забезпеченням прав людини в умовах надзвичайних ситуацій розуміє створення необхідних умов для реалізації, охорони, захисту прав людини в умовах надзвичайних ситуацій державними органами та органами місцевого самоврядування, що наділені юридично -владними

повноваженнями [217, с. 7]. Дещо інше визначення дають І. Ієрусалімова та Г. Тимчик. На їхню думку, адміністративно-правове забезпечення прав і свобод осіб, яких визнано біженцями, становить повноту регулювання за допомогою адміністративного законодавства суспільних відносин, що виникають у процесі, та для їхньої реалізації, а також надання за допомогою правових норм відповідних гарантій, які разом з іншими правовими та неправовими гарантіями створюють стійку систему можливостей користування правовими цінностями в державі [56, с.

Досліджуючи адміністративно-правове забезпечення діяльності банків в Україні, І. Хитра визначає його як здійснення органами влади правових, організаційно-технічних та інших комплексних заходів, спрямованих на регулювання правових відносин при встановленні структури, функцій банківської системи і банківської діяльності, регламентації здійснення основних банківських операцій, взаємовідносин з клієнтами та партнерами, юридичними нормами, закріпленими актами законодавчих органів [206, с. 12]. В. Піцикевич тлумачить поняття «адміністративно -правове забезпечення» як правомірну поведінку органів влади щодо створення умов, за яких суб’єкти адміністративного права матимуть змогу належним чином реалізувати свої права, свободи, інтереси; діє система гарантій для набуття, реалізації, охорони та захисту прав, свобод та інтересів [4, с. 58].

Циверенко Г. у своїй дисертації дає таке визначення адміністративно - правового забезпечення народного волевиявлення - це використання наявної сукупності форм і методів, спрямованих на регулювання відносин у сфері народного волевиявлення, здійснення яких регулюється за допомогою адміністративного права [212, с. 7-8]. М. Фролков під адміністративно - правовим забезпеченням захисту прав споживачів розуміє вплив держави на суспільні відносини з метою захисту прав споживачів і впорядкування, захисту та охорони відносин між органами влади, споживачами та суб’єктами господарювання, що здійснюється за допомогою норм права та через спеціальний механізм [205, с. 12].

Ґрунтовне дослідження поняття адміністративно-правового забезпечення провела Т. Збирак. Вивчаючи питання свободи слова, науковець зазначає, що поняття адміністративно-правового забезпечення права на свободу слова повинно розкриватися через систему таких взаємозалежних і взаємопов’язаних елементів, як: юридичне закріплення цього права, створення умов для його фактичного втілення, реалізацію, охорону, захист та відновлення в разі порушення [52, с. 8]. При цьому під адміністративно-правовим забезпеченням права на свободу слова розуміє сукупність адміністративно-правових норм, якими регулюються суспільні відносини, пов’язані з реалізацією цього права, його охороною і захистом, а також практикою реалізації цих норм шляхом здійснення органами державної влади і місцевого самоврядування відповідної адміністративної діяльності в межах їх повноважень, наданих Конституцією України та іншими законодавчими актами [52, с.

Адміністративно-правовим забезпеченням права на доступ до публічної інформації, як тлумачить К. Маштак, є регламентована законодавством діяльність органів державної влади, зміст якої складають охорона, захист, відновлення порушеного права на доступ до публічної інформації та створення умов щодо його реалізації за допомогою адміністративно-правових засобів [89, с. 14]. П. Линник розкрив поняття адміністративно-правове забезпечення праці працівників міліції у площині впорядкованої системи діяльності працівників міліції, що є результатом здійснення організаторської функції управління, яка спрямована на визначення організаційної структури органів внутрішніх справ, кадрового забезпечення; належного політико-правового та матеріально-фінансового забезпечення їх діяльності; планування та прогнозування їх діяльності; інформаційного забезпечення; забезпечення обліку та контролю в органах внутрішніх справ [82, с. 11].

Новікова Т., вивчаючи питання місцевого самоврядування, а саме: адміністративно-правового забезпечення їх прав, наголошує, що таке забезпечення становить регламентовану нормами адміністративного законодавства систему повноваження органів державної влади, зміст якого полягає у створенні умов для реалізації, охорони та захисту прав місцевого самоврядування за допомогою адміністративно-правових засобів [113, с. 7-8].

Комплексно до вивчення питання поняття та структури адміністративно-правового забезпечення підійшли О. Гумін та Є. Пряхін. Ураховуючи позиції багатьох науковців, вони пропонують адміністративно - правове забезпечення розглядати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні адміністративно-правове забезпечення - це впорядкування суспільних відносин уповноваженими на те державою органами, їх юридичне закріплення за допомогою правових норм, охорона, реалізація та розвиток. Вузьке значення адміністративно -правового забезпечення буде змінюватися залежно від того, про які суспільні відносини буде йти мова [37, с. 49].

Отже, ураховуючи надбання вищезазначених науковців, узагальнюючи їх правові позиції, адміністративно-правовим забезпеченням можна вважати сукупність адміністративно-правових норм, які закріплюють гарантії діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування та за допомогою яких (норм) регулюються та впорядковуються суспільні відносини.

У свою чергу адміністративно-правове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами - це сукупність адміністративно- правових норм, за допомогою яких органи місцевого самоврядування регулюють та впорядковують рекламні правовідносини, а також надання за допомогою цих норм відповідних гарантій цим органам для реалізації покладених на них завдань і функцій.

До основних елементів адміністративно-правового забезпечення О. Гумін та Є. Пряхін відносять:

- об' єкт адміністративно-правового забезпечення;

- суб' єкт адміністративно-правового забезпечення;

- норми права (норми адміністративного права);

- адміністративно-правові відносини та їх зміст;

- гарантії, заходи, засоби, форми та методи адміністративно-правового забезпечення [37, с. 49].

Об'єктом адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами є суспільні відносини, що виникають, змінюються чи припиняються в процесі виробництва, розповсюдження (розміщення) та споживання зовнішньої реклами на території певної адміністративно-територіальної одиниці.

В адміністративно-правовій науці під «суб'єктом» розуміють носія (власника) прав та обов'язків у сфері державного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати [212, с. 97, 68]. Отже, під суб'єктом адміністративно-правового забезпечення необхідно розуміти уповноважений орган (органи), який чинним законодавством наділений повноваженнями щодо реалізації, охорони чи розвитку певних відносин [37, с. 49].

Суб’єкти адміністративно-правового забезпечення характеризуються через структуру та адміністративно-правовий статус [37, с. 48]. До структури суб'єктів адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами слід віднести Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, суди та, власне, самі органи місцевого самоврядування, які відповідно до наданих Конституцією України повноважень мають право приймати рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території, а також працівники зазначених органів.

Щодо адміністративно-правового статусу органу, то він характеризується з позицій визначення місця органу в загальній системі виконавчої влади (галузеве чи міжгалузеве регулювання), його рівня (загальнодержавний, на рівні регіону тощо), меж відання органу управління, тобто окреслюється сфера суспільних відносин, що регулюється зазначеним органом, а також характеризуються об’єкти, підлеглі безпосередньо йому; коло завдань, покладених державою на зазначений орган; управлінських функцій [205, с. 9].

Стаття 75 Конституції України визначає Верховну Раду України єдиним органом законодавчої влади в Україні. Основними прийнятими Верховною Радою України законодавчими актами, які забезпечують діяльність органів місцевого самоврядування з питань регулювання рекламних правовідносин, є закони України «Про місцеве самоврядування в Україні» [138], «Про захист прав споживачів»[137], «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»[129], «Про адміністративні послуги»[126], «Про рекламу» [140].

Чинний Закон України «Про рекламу» є основним нормативно- правовим актом, що визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, які виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. У межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими для виконання [3, с. 87].

Основними нормативно-правовими актами, прийнятими Кабінетом Міністрів України з метою регулювання діяльності у сфері реклами, є постанова Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 693

«Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу» [130], постанова Кабінету Міністрів України від 05.12.2012 № 1135 «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами поза межами населених пунктів» [136], постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» [135].

Саме останній нормативно-правовий акт є основою для регулювання органами місцевого самоврядування правовідносин у сфері зовнішньої реклами, визначає їхні повноваження у цій сфері, порядок дій, строки видачі документів дозвільного характеру тощо.

Наступним суб’єктом адміністративно -правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами є судові органи. Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Правовідносини у сфері реклами не є виключенням. Тут перш за все мова йде про вирішення спорів між органами державної влади та органами місцевого самоврядування [115, с. 153] у разі незаконного втручання органів державної влади в діяльність органів місцевого самоврядування, а також можливість захисту прав місцевого самоврядування в судових органах у разі порушення фізичними та/або юридичними особами права комунальної власності.

Органи місцевого самоврядування також є суб’єктами адміністративно - правового забезпечення власної діяльності з багатьох питань, передбачених законодавством, у тому числі з питань реклами. Статтею 16 Закону України «Про рекламу» та пунктом 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами органам місцевого самоврядування надано право затверджувати порядки, відповідно до яких здійснюється регулювання питань, пов’язаних із розміщенням зовнішньої реклами на територіях населених пунктів.

Важливим елементом адміністративно-правового забезпечення є адміністративно-правові норми, що являють собою встановлені, ратифіковані або санкціоновані державою, забезпечені в разі потреби її примусовою силою, загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які покладають на учасників суспільних відносин, що становлять предмет адміністративного права, обов’язки і надають їм права [3, с. 49].

Адміністративно-правові відносини - це суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав та обов’язків, урегульованих нормами адміністративного права [10, с. 16].

Таким чином, сутність адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами полягає у створенні належних умов для ефективної реалізації посадовими особами органів місцевого самоврядування своїх повноважень, спрямованих на забезпечення законності в рекламних правовідносинах, забезпечення благоустрою населених пунктів, наповнення місцевих бюджетів тощо.

Адміністративно-правове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами вводиться в дію через механізм адміністративно-правового забезпечення. Узагалі термін «механізм» у тлумачному словнику визначається як внутрішня побудова, система чого- небудь; сукупність станів і процесів, з яких складається певне явище [22, с. 673].

У науці адміністративного права правовий механізм визначають по- різному, однак завжди його поняття подається у зв'язку із тим інститутом, який зазначеним механізмом забезпечується та вивчається конкретним науковцем.

Греца Я. правовий механізм реалізації та захисту прав і законних інтересів суб'єктів податкових відносин визначає як сукупність правових засобів, за допомогою яких кожним суб'єктом здійснюються його правові можливості, усуваються ті негативні умови, що можуть завдати шкоду практичному втіленню можливостей, відновлюється правове становище у разі порушення суб'єктивного права [218, с. 143].

Адміністративно-правовий механізм забезпечення банківської діяльності, на думку І. Хитрої, слід розглядати як сукупність правових форм, методів та інструментів, що використовує держава у процесі регулювання банківської діяльності, за допомогою яких здійснюється вплив на суб’єктів грошово-кредитного ринку з метою забезпечення стабільності їх функціонування [206, с. 7].

З точки зору забезпечення прав і свобод осіб, яких визнано біженцями, досліджували це поняття І. Ієрусалімова та Г. Тимчик. На їхнє переконання, механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод осіб, яких визнано біженцями, являє собою комплексну систему закріплених законом адміністративно-правових засобів, що застосовуються органами державної влади з метою забезпечення адміністративних прав, свобод та інтересів осіб, яких визнано біженцями, надання їм допомоги в реалізації та відновленні правового статусу і передбачає у разі потреби їх звернення до органів виконавчої влади, включаючи суд, а також інші адміністративно-захисні заходи, що здійснюються у випадках, передбачених законодавством [56, с. 129-130].

М. Фролков визначає механізм адміністративно-правового забезпечення прав споживачів як комплекс засобів, гарантій і відповідальності, спрямованих на реалізацію, охорону, захист та відновлення порушених прав споживача, а також формування загальної та правової культури населення [205, с. 12]. Ю. Шматова до механізму адміністративно- правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій відносить цілісну систему взаємопов’язаних елементів, одні з яких можуть виникати поза межами, а інші виключно в межах правовідносин, через які задовольняються права людини в умовах надзвичайних ситуацій [217, с. 7].

Розглянемо визначення механізму адміністративно-правового

забезпечення, наведені Г. Шломою та Т. Збирак. Перший науковець вказує, що механізм адміністративно-правового забезпечення службової таємниці в ОВС України - це система прийомів і засобів впливу на поведінку суб'єктів через встановлення їх прав та обов'язків щодо створення, передачі, використання, зберігання, зміни та знищення відомостей, що становлять службову таємницю, відповідно до спеціальних принципів і з метою досягнення ефективного інформаційного забезпечення та інформаційної безпеки органів внутрішніх справ [218, с. 144-145]. Т. Збирак під адміністративно-правовим механізмом забезпечення права особи на свободу слова розуміє систему взаємопов’язаних і взаємодіючих правових засобів, спрямованих на створення умов, необхідних для повноцінного здійснення права на свободу слова у вигляді його визнання, гарантованості, реалізації, охорони, захисту та відновлення у разі порушення [52, с. 16].

Аналіз вищезазначених наукових позицій щодо визначення механізму адміністративно-правового забезпечення зумовлює необхідність зазначити про різноманітність підходів щодо його структурних елементів. Наприклад, С.Ф. Константінов стверджує, що механізм забезпечення адміністративно - правового статусу іноземців в Україні складається з таких основних компонентів, як організаційно-структурні утворення; адміністративно - правові заходи; нормативне забезпечення [70, с. 12]. Т.В. Новікова до механізму включає відповідне законодавче забезпечення, адміністративно- правові засоби захисту та адміністративно-правові гарантії [113, с. 8]. В.В. Піцикевич до елементів механізму адміністративно-правового забезпечення ліцензованої діяльності у сфері паливно-енергетичного комплексу відносить механізм адміністративно-правового регулювання, систему адміністративно-правових гарантій та правомірну поведінку органів влади щодо ліцензованої діяльності [4, с. 58].

Цікавою є позиція Ю. Шматової, яка елементи механізму адміністративно-правового забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій поділяє на відносно статичні (постійні, які можуть виникати поза межами правовідносин) - норми права, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, та динамічні (змінні, які виникають виключно в межах правовідносин) - реалізація, охорона та захист прав людини [217, с. 8]. Натомість К.С. Маштак до елементів механізму адміністративно-правового забезпечення права на доступ до публічної інформації включає гарантії такого права та адміністративно -правові засоби забезпечення права на доступ до публічної інформації [89, с. 9].

Отже, погоджуючись з правовою позицією Т.В. Новікової, до елементів механізму адміністративно-правового забезпечення можна віднести законодавче забезпечення, адміністративно-правові гарантії та адміністративно-правові засоби захисту.

Питання законодавчого забезпечення було коротко розглянуто при характеристиці Верховної Ради України як суб’єкта адміністративно - правового забезпечення та буде предметом детального наукового дослідження у наступному розділі дисертації.

Щодо адміністративно-правових гарантій, то Ю.О. Шматова визначає їх як особливий вид норм права, які закріплюють систему адміністративно - правових засобів забезпечення прав людини в умовах надзвичайних ситуацій [217, с. 8]. Під гарантіями організації праці дільничних інспекторів міліції П.О. Линник розуміє ті правові засоби та можливості, які максимально ефективно здатні забезпечити задоволення професійних та особистих інтересів дільничних інспекторів відповідно до їх правового статусу [82, с. 12].

За змістом і характером дії виділяють загальні та спеціальні (юридичні) гарантії. До загальних гарантій можна віднести сукупність соціально - економічних, політичних, ідеологічних, духовних та організаційних гарантій, що забезпечують можливість реалізації прав та обов’язків. Однак самостійно зазнаачені гарантії не завжди можуть забезпечити повноцінне здійснення прав та обов'язків, більше того, захищати від посягань і порушень [80, с. 130;

12, с. 15]. Для захисту від посягань і порушень існують юридичні гарантії, які являють собою закріплені в юридичних нормах спеціальні юридичні засоби, які забезпечують реальність здійснення зазначених прав та обов'язків [26, с. 97]. Юридичні гарантії не можна ні відокремлювати, ні протиставляти іншим видам гарантій. Їх сутність полягає не в організаційно-правових засадах, а безпосередньо в охороні, захисті та забезпеченні безперешкодної реалізації прав, свобод і законних інтересів [12, с. 16-17].

До юридичних гарантій діяльності органів місцевого самоврядування можна віднести гарантії реалізації, гарантії охорони та гарантії захисту.

Адміністративно-правові гарантії реалізації являють собою сукупність адміністративно-правових засобів, що забезпечують реалізацію прав та обов’язків органів місцевого самоврядування, їх застосування і дію. За допомогою таких засобів здійснюється перетворення загальних правових приписів на індивідуальну поведінку суб’єкта [80, с. 131].

Під охороною як адміністративно-правовою гарантією визначають цілеспрямовану діяльність державних органів, установ, організацій з метою створення належних умов для реалізації органами місцевого самоврядування своїх прав та обов’язків, а також попередження порушення таких прав або неможливості виконання обов’язків й усунення причин, що їх породжують [52, с. 15; 56, с. 132]. Особливістю адміністративно-правових гарантій охорони є їх першочергова спрямованість на попередження порушення тих чи інших прав.

Адміністративно-правовий захист - це виконання юридичного обов’язку компетентними органами, в результаті якого забезпечується припинення протиправних дій, ліквідовуються їх наслідки, а винні притягуються до адміністративної відповідальності [217, с. 9; 56, с. 133]. Захист прав та інтересів може здійснюватися у судовій формі і позасудовій шляхом оскарження до вищих органів, звернення до правоохоронних органів, органів прокуратури тощо.

Абасов Г.Г., досліджуючи гарантії прав місцевого самоврядування, виділяє конституційні гарантії місцевого самоврядування як особливий вид нормативно-правових гарантій. Під конституційно-правовими гарантіями прав місцевого самоврядування науковець розуміє закріплену в Конституції України цілісну, організаційно оформлену взаємозумовлену систему умов, правових засобів, способів і механізмів, що створюють реальну можливість для територіальних громад та інших суб'єктів системи місцевого самоврядування забезпечувати безперешкодне та ефективне здійснення прав місцевого самоврядування щодо вирішення питань місцевого значення [1, с. 162]. До таких гарантій можна віднести, зокрема, самостійність місцевого самоврядування, захист прав громадян на здійснення місцевого самоврядування, судовий захист прав місцевого самоврядування, компенсацію додаткових витрат, що виникли в результаті рішень, прийнятих органами державної влади [2, с. 18].

Досліджуючи суб'єкти адміністративно-правового забезпечення, до їх системи було включено й органи місцевого самоврядування, які відповідно до Конституції України мають право в межах повноважень приймати нормативно-правові акти, обов'язкові для виконання в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Нормативно-правовий акт місцевого самоврядування - це офіційний письмовий документ, що містить норми права та прийнятий у межах Конституції і законів України безпосередньо територіальною громадою, органом місцевого самоврядування або його посадовою особою з питань місцевого значення чи здійснення повноважень органів державної виконавчої влади [57, с. 170]. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає такі форми нормативно-правових актів місцевого самоврядування:

- статут територіальної громади (основний нормативний акт територіальної громади, своєрідна «конституція» на певній території [1, с. 178]);

- регламент сільської, селищної, міської ради;

- положення (про зміст, опис і порядок використання символіки територіальної громади тощо);

- розпорядження сільського, селищного, міського голови;

- рішення ради;

- рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради [101, с. 64].

Таким чином, надане чинним законодавством України право створення чи санкціонування загальнообов'язкових правил поведінки, які відображаються в нормативно-правових актах місцевого самоврядування, являють собою нормотворчі гарантії.

Розглянуті адміністративно-правові гарантії забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування не є вичерпними та будуть предметом детального дослідження у наступному розділі дисертаційного дослідження.

1.3.