<<
>>

Організація контролю органів місцевого самоврядування за діяльністю суб'єктів рекламних правовідносин

Законність і дисципліна у державному управлінні є важливими складовими задля побудови розвинутої держави, забезпечити які покликаний контроль. В юридичній літературі висвітлено чимало праць відомих учених- адміністративістів щодо визначення поняття «контроль», який здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

До таких учених належать В. Авер’янов, О. Андрійко, Д. Бахрах, Ю. Битяк, В. Гаращук, В. Горшенєва, В. Колпаков, А. Комзюк, Д. Лученко, П. Любченко та інші.

Існує думка [83, с. 97, 21, с. 26], що термін «контроль» походить від французького слова «contrerole» та означає «подвійний список, який ведеться у двох примірниках», а слово «controle» є похідним та означає перевірку або спостереження з метою перевірки. П. Любченко під контролем розуміє заздалегідь сплановану систему професійно обґрунтованих дій перевіряючих органів влади, спрямованих на визначення стану об’єкта контролю щодо його відповідності встановленим вимогам, нормам і стандартам [84, с. 58, 125]. Перевірка, а також спостереження з метою перевірки для протидії чомусь небажаному, виявлення, попередження та припинення протиправної поведінки з боку кого-небудь, - таке визначення поняттю «контроль» дає В. Гаращук [29].

Аналіз наукової літератури та позицій учених дають змогу тлумачити контроль органів місцевого самоврядування як урегульовану нормами права сукупність заходів, що здійснюються органами місцевого самоврядування та спрямовані на забезпечення відповідності рекламної діяльності суб’єктів господарювання вимогам законодавства України про рекламу.

Складовими контролю є його суб’єкт, об’єкт і предмет. У нашому разі поміж інших суб’єктом контролю є органи місцевого самоврядування. Щодо об’єкта контролю пристаємо на позицію Л. Микитенко, що ним є лише рекламна діяльність, яка пов’язана із розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах.

Предметом контролю рекламної діяльності є показники, які характеризують відомості щодо достовірності виготовленої та розповсюдженої реклами, дотримання учасниками рекламної діяльності спеціальних і загальних вимог законодавства, що встановлюють вимоги, обмеження або заборони щодо виготовлення, розповсюдження та розміщення реклами [96, с. 61-62].

Контроль органів місцевого самоврядування у сфері розміщення зовнішньої реклами, як і державний контроль, повинен здійснюватися на основі принципів універсальності, систематичності, безсторонності, реальності, дієвості, оперативності, результативності, гласності [5, с. 218219] та характеризуватися такими ознаками:

- здійснюватися уповноваженими органами та закріплюватися в нормах, які визначають діяльність і повноваження суб’єкта контролю;

- завжди мати своє оформлення в нормативних документах;

- вимагати детальної процедурної регламентації (процедура контролю повинна бути передбачена в спеціальному законодавчому акті) [96, с. 53].

Нажаль, наразі жодна з перелічених ознак контролю органів місцевого самоврядування законодавством не регламентована, тому спробуємо надати свої пропозиції з порушеного питання.

Як уже зазначалося [112, с. 64], стаття 26 Закону України «Про рекламу» не відносить до суб’єктів контролю за дотриманням законодавства про рекламу органи місцевого самоврядування. Можна погодитися з думкою З. Кузнєцової, яка наголошує на тому, що в Законі систему суб’єктів контролю визначено неточно і неповно, у зв’язку із цим вона потребує значного уточнення [74, с. 141], а форми контролю взагалі не зазначено. З положень Закону України «Про рекламу» зрозуміло, що органи місцевого самоврядування жодним чином не беруть участі у правовідносинах, пов’язаних із виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України. Насправді органи місцевого самоврядування є одними з найбільш активних учасників рекламних правовідносин, зокрема правовідносин, пов’язаних із зовнішньою рекламою. Типові правила розміщення зовнішньої реклами у пункті 45 визначають саме виконавчі органи сільських, селищних, міських рад основними суб’єктами контролю за додержанням законодавства про зовнішню рекламу.

До власних (самоврядних) повноважень органів місцевого самоврядування згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить надання дозволів на розміщення реклами. Таким чином, основними нормативно - правовими актами, що регулюють правовідносини у сфері зовнішньої реклами, є закони України «Про рекламу», «Про місцеве самоврядування в Україні», Типові правила та прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до них місцеві порядки.

Контроль органів місцевого самоврядування здійснюється, перш за все, шляхом надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами. У зв’язку із цим слід зауважити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» [172] процедуру видачі суб’єктам господарювання дозволів на розміщення зовнішньої реклами було значно спрощено. Ураховуючи складність отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами (у деяких випадках для погодження розміщення однієї рекламної конструкції необхідні погодження більш ніж десяти зацікавлених органів), оформлення всіх необхідних документів та отримання погоджень покладено на дозвільні органи.

Діяльність органів місцевого самоврядування з контролю за зовнішньою рекламою здійснюється через виконання пункту 46 Типових правил. У разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа виконавчого органу сільської, селищної, міської ради повинна звернутися до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк. З метою здійснення ефективного та своєчасного контролю за розміщенням рекламних засобів на територіях населених пунктів Типовими правилами передбачено обов’язок щодо нанесення на каркас рекламної конструкції маркування із зазначенням найменування розповсюджувача зовнішньої реклами, номера його телефону, дати видачі дозволу та строку його дії. Під час правозастосування цієї норми Типових правил органи, що здійснюють контроль за додержанням законодавства про рекламу, у переважній більшості випадків виявляють відсутність маркування на рекламних засобах.

Причиною цього є відсутність у зазначеному нормативно-правовому акті встановленої юридичної відповідальності за недодержання вимог щодо маркування, що призводить до нехтування зазначеної вимоги з боку суб’єктів господарювання та значно ускладнює притягнення їх до відповідальності за інші порушення законодавства про рекламу.

Як уже згадувалося, спеціальні конструкції зовнішньої реклами є елементами благоустрою та суттєво впливають на зовнішній вигляд населеного пункту. Кожна адміністративно-територіальна одиниця має свої історичні та культурні пам’ятки, архітектуру, план забудови та благоустрою. Пунктом 18 Типових правил встановлено, що під час надання дозволу втручання у форму рекламного засобу та зміст реклами забороняється.

Якщо вирішення питання змісту реклами є виключною компетенцією державного органу (Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Держпродспоживслужба), то деякі контрольні повноваження щодо встановлення форми рекламних засобів на окремих ділянках населених пунктів слід, на думку автора, закріпити за органами місцевого самоврядування.

На сьогодні у багатьох адміністративно -територіальних одиницях (містах Київ, Харків, Черкаси, Одеса та ін.) органи місцевого самоврядування вживають заходів щодо встановлення сучасних елементів благоустрою шляхом затвердження схем їх розміщення на окремих об'єктах топоніміки або територіях. Затвердження таких схем здійснюється рішеннями виконавчих органів сільської, селищної, міської ради із чітким встановленням видів рекламних засобів, їх форми, кольору та місць розташування. Окрім естетичної складової, реалізація таких «проектів» сприяє наповненню бюджетів територіальних громад і не тягне за собою жодних матеріальних витрат.

Ефективність здійснення контролю органами місцевого самоврядування залежить безпосередньо від їх можливості впливати на суб’єктів господарювання, навіть на тих, що здійснюють господарську діяльність з додержанням вимог законодавства про рекламу, тобто на підставі дозволів.

Типовими правилами у пункті 3 встановлено, що видача (відмова у видачі, переоформлення, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Зазначений Закон до підстав для анулювання документа дозвільного характеру відносить лише звернення суб’єкта господарювання із відповідною заявою та припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Аналіз положень вищезазначених нормативно-правових актів дає змогу дійти висновоку, що жодної іншої підставі для анулювання дозволу на розміщення зовнішньої реклами немає. Натомість, практика застосування норм Типових правил та інших нормативно-правових актів зумовлює необхідність передбачити спеціальні підставі для анулювання дозволу.

Зокрема, для отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами суб’єкт господарювання повинен надати ескіз рекламного засобу з його конструктивним рішенням. Наявні непоодинокі випадки, коли суб’єкти господарювання розміщують рекламні засоби, які не відповідають ескізу та конструктивному рішенню, що зазначені у документі дозвільного характеру. Органи місцевого самоврядування на сьогодні не мають жодних правових механізмів впливу на таких осіб.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Діяльність органів місцевого самоврядування безпосередньо спрямована на створення комфортних умов для життя кожного члена територіальної громади та, перш за все, на забезпечення його безпеки.

Розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами вздовж проїжджої частини автомобільних доріг, на дахах будівель тощо пов’язано з певним ризиком для оточуючих. На сьогодні жодним нормативно-правовим актом, що регулює рекламні правовідносини, не встановлено механізму впливу на суб’єктів господарювання, які розміщують спеціальні конструкції з порушенням вимог щодо їх технічного та/або естетичного стану.

Такі прогалини у правовому регулюванні на практиці призводять до трагічних наслідків. Наприклад, у грудні 2015 року у місті Черкаси спеціальна конструкція зовнішньої реклами внаслідок її незадовільного технічного стану впала на осіб, що перебували на зупинці громадського транспорту. У результаті цього сім постраждалих зазнали травм різного ступеня тяжкості, двоє з них знаходилися у тяжкому стані [26].

Отже, до спеціальних підстав для анулювання дозволу на розміщення зовнішньої реклами слід віднести:

- відсутність маркування спеціальної конструкції;

- встановлення спеціальної конструкції, що не відповідає дозволу на розміщення зовнішньої реклами;

- недодержання вимог щодо технічного та/або естетичного стану спеціальної конструкції (у разі невиконання письмової вимоги уповноваженої особи органу, який здійснює контроль);

- невикористання місця розташування спеціальної конструкції безперервно протягом шести місяців.

Вищезазначені підстави для анулювання дозволу на розміщення зовнішньої реклами доцільно було б закріпити у Законі України «Про рекламу».

Крім цього, ефективність здійснення будь-якого контролю залежить від можливості притягнення контролюючим органом до встановленої законодавством відповідальності осіб, що вчинили правопорушення. Стимулювання правомірної поведінки, утримання від вчинення інших правопорушень, покарання за вчинене правопорушення та відновлення стану, що існував до правопорушення, є основними завданнями юридичної відповідальності [118, с. 448], тому механізм притягнення до такої відповідальності повинен бути чітко регламентованим.

На сьогодні єдиним органом, що має право притягувати до юридичної відповідальності за порушення законодавства про рекламу, є Держпродспоживслужба. Притягнення до відповідальності структурними підрозділами зазначеного державного органу здійснюється на підставі Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 693 [130]. Однак, ураховуючи систематичне скорочення штату державних службовців, зростання кількості правопорушень, що вчиняються, незначущість розмірів штрафних санкцій, а також деякі прогалини у правовому регулюванні зазначеної сфери суспільних відносин, структурні підрозділи Держпродспоживслужби не мають змоги ефективно виконувати покладені на неї завдання та функції. Крім того, вищезазначеним Порядком взагалі не передбачено юридичної відповідальності за самовільне розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, якщо на їх інформаційному полі реклама не розміщується.

Притягнення до юридичної відповідальності суб’єктів господарювання за порушення законодавства про рекламу не зобов’язує останніх здійснити демонтаж спеціальної конструкції, яка розміщується без дозвільної документації. Забезпечити благоустрій населених пунктів без реальних важелів впливу є неможливим, тому повноваження щодо притягнення до юридичної відповідальності пропонується розмежувати між Держпродспоживслужбою та органами місцевого самоврядування. До повноважень державного органу слід віднести всі питання, пов’язані зі змістом реклами (реклами, що заборонена законом; порушення прав третіх осіб під час виготовлення реклами тощо), до повноважень органів місцевого самоврядування - питання законності розміщення спеціальних конструкцій у межах населеного пункту. Такий розподіл дозволить ефективно здійснювати органами місцевого самоврядування благоустрій населених пунктів і залучати додаткові грошові кошти до місцевих бюджетів.

У розділі 1 дисертаційного дослідження ми вже порушували питання юридичної долі рекламних конструкцій, що встановлені з порушенням законодавства про рекламу, та зазначали, що в більшості випадків розміщення таких рекламних засобів здійснюється на місцях, які знаходяться у комунальній власності, зачіпають правомочності володіння, користування і розпорядження комунальним майном, та впливає на зовнішній вигляд населеного пункту. Було запропоновано дієвий механізм боротьби з особами, що порушують вимоги законодавства України про рекламу, - демонтаж рекламних конструкцій і тимчасове їх вилучення.

Вітчизняна судова практика визнає дії органів місцевого самоврядування щодо демонтажу рекламних конструкцій незаконними, хоча оглядовий лист Вищого господарського суду України від 22.11.2006 № 01- 8/2622 «Про деякі питання практики застосування спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про рекламу» [ 128] у пункті 6 визнає законним демонтаж власником незаконно розміщених рекламних засобів на належному йому майні та таким, що підпадає під ознаки самозахисту, однак лише за умови збереження демонтованих конструкцій і можливості їх подальшого використання.

Вирішення цього складного, неоднозначного та дискусійного питання на сьогодні покладено на органи місцевого самоврядування, які самостійно розробляють, затверджують і впроваджують порядки демонтажу рекламних засобів, що розміщуються із порушенням законодавства України про рекламу. Такі порядки на сьогодні діють у більшості обласних центрів України, у таких містах, як Харків [131], Одеса [196, с. 346], Миколаїв, Дніпро, Полтава, Черкаси, Чернівці, Львів, Київ [132] та ін.

Аналіз іноземної літератури дає змогу дійти висновку, що порушення питання актуальне не лише для України та пострадянських країн, а й для розвинутих країн світу. Наприклад, в США [220] встановлюються вимоги до рекламних конструкцій - розміщення дозволяється лише з додержанням критеріїв їх розміру, освітлення, відстані між конструкціями, а також заборони переміщення світла та миготіння. Контроль здійснюється через здійснення дозвільної системи, виїзних перевірок з метою виявлення рекламних конструкцій, що встановлені з порушенням вимог законодавства. Відповідно до законів штату вживаються заходи щодо оперативного демонтажу рекламних засобів. Особі надається право самостійно здійснити демонтаж рекламної конструкції протягом 90 днів, а в разі невиконання вимоги - здійснюється примусовий демонтаж із відшкодуванням фактичних витрат. Така процедура була закріплена на законодавчому рівні ще у 1965 році [220].

Зазначаємо, що в Україні і на сьогодні відсутній механізм, який спрямований на перешкоджання свавіллю з боку суб’єктів господарювання, нехтуванню вимогам законодавства та припиненню протиправної поведінки. Практика - критерій істини, і вона показує, що найбільш дієвим засобом припинення протиправної поведінки та забезпечення додержання прав власників місць розташування рекламних засобів є примусовий демонтаж рекламних конструкцій. Спробуємо висвітлити своє бачення щодо порушеного питання.

Говорячи про демонтаж спеціальних конструкцій як процедуру, необхідно розкрити його поняття. Словник української мови [193] під поняттям «демонтаж» розуміє розбирання на окремі частини машин, апаратів, споруд тощо, а також зняття їх з фундаменту. Поняття «спеціальні конструкції» досить точно визначено у Типових правилах розміщення зовнішньої реклами [135], тому детально зупинятися на ньому не будемо.

Аналіз наукової літератури та низки локальних нормативно-правових актів дає змогу дати дефініцію поняття «демонтаж спеціальних конструкцій» як сукупності організаційних і технічних заходів, спрямованих на відокремлення спеціальної конструкції від місця її розташування з метою переміщення до спеціально відведеного місця для подальшого обліку, зберігання та утилізації.

Погоджуємося з твердженнями З. Кузнєцової [74, с. 136], що контрольна діяльність здійснюється шляхом перевірок, планових і позапланових ревізій, обстежень, витребування звітів, проведення оглядів, рейдів тощо.

У разі розміщення спеціальних конструкцій із порушенням законодавства про рекламу вважаємо доцільним застосовувати таку форму контролю як перевірка, яка характеризується короткостроковістю, вузькою спеціалізацією та зіставленням документальних даних із фактичними показниками. Суб’єктом контролю, на нашу думку, повинен бути виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, до повноважень якого входить регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами, у тому числі й видача дозволів на її розміщення.

Отже, виявлення самовільно розміщених спеціальних конструкцій зовнішньої реклами здійснюється посадовими особами виконавчого органу ради шляхом проведення відповідних перевірок. Однак слід зауважити, що такі перевірки жодним чином не стосуються фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання, не передбачають надання будь-яких документів, предметів, доступу до приміщень тощо. Звісно, питання здійснення державного контролю врегульовано законами України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» [173], «Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» [174], але, на нашу думку, до питання законності розміщення спеціальних конструкцій повинна застосовуватися спрощена процедура, регламентована спеціалізованим нормативно-правовим актом.

Проведення перевірок уповноваженим на це органом повинно здійснюватися за планом, який затверджується його керівником, а також за інформацією фізичних та юридичних осіб. У такому разі необхідно звернути увагу, що контролюючі органи не мають у своєму розпорядженні інформації про суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність за певною адресою. На нашу думку, планування повинно здійснюватися за найменуваннями об’єктів топоніміки (найменуваннями вулиць, проспектів, майданів тощо).

У разі виявлення спеціальної конструкції, яка розміщується без оформленого дозволу на розміщення зовнішньої реклами, строк дії якого закінчився, або не переоформленого у встановленому порядку дозволу (далі - самовільно встановлена спеціальна конструкція), посадова особа виконавчого органу ради повинна вжити заходів щодо встановлення її власника. У разі встановлення власника самовільно розміщеної спеціальної конструкції посадова особа повинна роз’яснити суть порушення законодавства та за результатами такої перевірки скласти відповідний документ. Аналіз норм статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» дає змогу дійти висновку, що таким документом повинен бути припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства [173].

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів» [137] та пункту 10 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833 [175], суб’єкти господарювання повинні надати

споживачеві достовірну й доступну інформацію про найменування, належність і режим роботи свого підприємства.

Для складання припису, форма якого, до речі, повинна бути затверджена, необхідна інформація виключно про юридично зареєстроване найменування суб’єкта господарювання та код за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань. Інша інформація для складання припису, наприклад щодо місцезнаходження юридичної особи або зареєстрованого місця проживання фізичної особи - підприємця, доступна контролюючому органу шляхом звернення до електронних сервісів Міністерства юстиції України. Окрім цього, у приписі повинно бути зазначено дату його складання, найменування контролюючого органу, перелік спеціальних конструкцій, що підлягають демонтажу, їх орієнтовні розміри, адреса місця розташування, інформаційне поле, строк для усунення порушень і підпис посадової особи, яка здійснювала перевірку.

Отже, посадова особа уповноваженого виконавчого органу ради отримує інформацію для складання припису з куточка покупця, наявність якого є обов’язковою та регламентована нормами чинного законодавства України, не витребуючи жодного документа від суб’єкта господарювання та не створюючи тиску й перешкод для здійснення його діяльності.

Припис складається у 2-х примірниках, один з яких вручається суб’єкту господарювання (або представнику), а інший із відміткою про вручення залишається у контролюючого органу для ведення обліку та контролю за його виконанням. У разі відмови суб’єкта господарювання від отримання припису останній надсилається поштовим рекомендованим відправленням із повідомленням про вручення за місцезнаходженням юридичної особи або зареєстрованим місцем проживання фізичної особи - підприємця, що зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців і громадських формувань. У разі відмови суб’єкта господарювання (посадових осіб) від отримання поштового відправлення або відсутності його за вказаною адресою пропонуємо застосувати аналогію із цивільним процесуальним законодавством (стаття 74 Цивільного процесуального кодексу України [210]) та вважати, що таке повідомлення вручено належним чином. У разі неможливості встановлення власника спеціальної конструкції її демонтаж повинен здійснюватися без направлення припису.

Інформація про видані приписи, направлені поштові відправлення та повідомлення про вручення повинна бути відображена у відповідному журналі. Крім того, пунктом 6 Типових правил розміщення зовнішньої реклами [135] на виконавчі органи рад покладено обов’язок ведення інформаційного банку даних місць розташування рекламних засобів, тому в разі його технічного та інформаційного доопрацювання відомості про видані приписи можна відображати й в цьому електронному ресурсі.

У приписі про усунення порушення порядку розміщення зовнішньої реклами обов’язково зазначається строк, протягом якого суб’єкт господарювання повинен здійснити демонтаж спеціальної конструкції та письмово повідомити про це контролюючий орган. На нашу думку, такий строк повинен бути від одного до десяти днів для різних видів і типів конструкцій залежно від складності виконання робіт та необхідної техніки (для конструкцій типу «штендер» може бути встановлений 1-денний строк, для конструкцій типу «білборд» - до 10 днів). У більшості випадків суб’єктами господарювання вимоги приписів не виконуються, тому постає необхідність прийняття правового акта компетентного органу або посадової особи з метою вжиття заходів щодо демонтажу спеціальних конструкцій у примусовому порядку.

Рішення про демонтаж спеціальних конструкцій, розміщених на території населеного пункту з порушенням законодавства України про рекламу, не повинно прийматися одноосібно (керівником контролюючого органу, іншого виконавчого органу, сільським, селищним, міським головою тощо), оскільки пов’язано з тимчасовим обмеженням у здійсненні права власності власником спеціальної конструкції. Вважаємо, що рішення про демонтаж спеціальних конструкцій повинно прийматися виконавчим органом ради (виконавчим комітетом) як колегіальним органом та відповідно до статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [176] обов’язково оприлюднюватися. Зазначений правовий акт за своєю суттю є актом індивідуальної дії, в якому повинна бути відображена інформація щодо органу (особи), яка здійснює демонтаж, переліку суб’єктів господарювання, що є власниками самовільно розміщених спеціальних конструкцій (якщо відомо) та їх (конструкцій) характеристики - типу, орієнтованого розміру, адреси місця розташування, дати та номера припису (якщо його було вручено або надіслано), строку виконання робіт. Лише у випадку, передбаченому частиною 3 статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [138], рішення про демонтаж спеціальних конструкцій може прийматися сільським головою у формі розпорядження.

Роботи з демонтажу спеціальних конструкцій можуть виконуватися уповноваженим комунальним підприємством, яке має для цього необхідну техніку, кваліфікованих спеціалістів тощо, або ж на конкурсних засадах із залученням суб’єктів господарювання. Після відокремлення спеціальної конструкції від місця її розташування особа, яка здійснює демонтаж конструкції, її транспортування та зберігання (якщо зберігання не здійснює інша особа), несе відповідальність за схоронність конструкції та можливість її подальшого використання. За результатами проведених робіт із демонтажу уповноважена рішенням особа повинна скласти відповідний акт, в якому фіксується інформація щодо осіб, які були присутні, характеристики спеціальної конструкції, її технічного стану та місця зберігання. Один примірник вручається власнику спеціальної конструкції (уповноваженій особі) або надсилається поштою, а інший залишається уповноваженої особи для ведення обліку спеціальних конструкцій і контролю за виконанням рішення.

Звісно, роботи з демонтажу, транспортування та зберігання конструкцій тягнуть за собою значні фінансові витрати, які повинні бути компенсовані. Компенсація здійснюється за рахунок коштів власників спеціальних конструкцій, які звернулися із заявою про повернення демонтованого рекламного засобу, а в разі їх відсутності - за рахунок місцевого бюджету.

Існують непоодинокі випадки, коли після здійснення демонтажу конструкцій, власників яких на момент перевірки встановити не вдалося, суб’єкти господарювання заявляють права на майно та звертаються до правоохоронних органів із заявами про вчинення крадіжки. З метою попередження надходження до правоохоронних органів заяв про кримінальні правопорушення, які не мали місце, пропонуємо після проведення демонтажу невідкладно (але не більше ніж протягом двох робочих днів) надавати територіальним органам Національної поліції України інформацію про демонтовані спеціальні конструкції, власники яких не відомі.

Як уже зазначалося, діяльність органів місцевого самоврядування спрямована на забезпечення комфортного життя для всіх членів територіальної громади, але, перш за все, на забезпечення безпеки для їх життя і здоров’я. Спеціальні конструкції зовнішньої реклами розміщуються вздовж та над проїжджою частиною автомобільних доріг, на елементах вуличного обладнання, відкритій місцевості тощо під впливом вітру, дощу, снігу та інших природних явищ, а тому з часом можуть створити небезпеку для оточуючих. У зв’язку із цим вважаємо доцільним звернути особливу увагу на порядок демонтажу спеціальних конструкцій, які знаходяться в аварійному стані та створюють загрозу життю, здоров’ю, майну фізичних осіб, майну юридичних осіб (далі - аварійна конструкція). На наше переконання, такий порядок повинен відповідати критеріям вчасності, доцільності та ефективності.

Отже, при отриманні інформації щодо аварійної спеціальної конструкції посадовими особами виконавчого органу ради, до повноважень якого входить здійснення контролю за розміщенням зовнішньої реклами, терміново повинні бути вжиті заходи щодо зупинення руху пішоходів та/або транспортних засобів (за потреби), огородження місця розташування конструкції, встановлення її власника, а також здійснено обстеження конструкції з обов’язковою фотофіксацією наявних ушкоджень. За результатами обстеження складається акт, в якому фіксуються наявні пошкодження конструкції, можливість її подальшого розміщення, необхідна техніка для проведення робіт із демонтажу. З метою недопущення зловживань з боку посадових осіб виконавчого органу ради, обмеження у здійсненні права власності суб’єктів господарювання до складання акта, на наше переконання, в обов’язковому порядку повинні залучатися територіальні органи Національної поліції України. Окрім зазначеного органу державної виконавчої влади, посадових осіб виконавчого органу ради, акт підписують власник (балансоутримувач) місця розташування рекламного засобу, власник конструкції та інші особи, яким було завдано шкоду (у разі їх присутності).

Якщо актом обстеження спеціальної конструкції було встановлено неможливість її подальшого розташування, посадовими особами виконавчого органу ради невідкладно організовуються заходи з демонтажу рекламного засобу наявними у власності територіальної громади силами й засобами. За результатами проведених робіт складається акт демонтажу аварійної конструкції (у 2-х примірниках) та підписується всіма вищезазначеними суб’єктами. Один примірник надається власнику (представнику) конструкції під підпис або направляється рекомендованим поштовим відправленням на його адресу, а інший залишається у виконавчого органу ради. Якщо власник аварійної конструкції невідомий, за аналогією із демонтажем конструкцій, що розміщуються з порушенням законодавства, пропонуємо письмово інформувати територіальні органи Національної поліції України.

Таким у загальному вигляді ми бачимо порядок демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, які розміщуються в межах населених пунктів із порушенням законодавства України про рекламу. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства з порушеного питання будуть надані у наступному розділі дисертаційного дослідження.

<< | >>
Источник: НІКУЛІН ВІТАЛІЙ АНДРІЙОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ З ПИТАНЬ РЕКЛАМИ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2018. 2018

Еще по теме Організація контролю органів місцевого самоврядування за діяльністю суб'єктів рекламних правовідносин:

  1. ІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КАПІТАЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ У НЕРУХОМІСТЬ
  2. 3.1. Характеристика адміністративно-процесуального статусу лідируючих суб’єктів провадження
  3. 3.1. Кадрове забезпечення діяльності органів місцевої міліції
  4. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
  5. 2.3. Адміністративно-процесуальні норми у сфері надання адміністративних послуг через центри надання адміністративних послуг та електронні онлайн-сервіси
  6. Суб’єкти цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності
  7. 1.1 Історико-правовии аналіз діяльності недержавних організацій та їх інформаційного забезпечення в Україні
  8. АНОТАЦІЯ
  9. ВСТУП
  10. Повноваження органів місцевого самоврядування з питань реклами
  11. Поняття та сутність адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  12. Європейський та світовий досвід адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  13. Нормативно-правове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  14. 2.2. Адміністративно-правові гаранти діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  15. Організація контролю органів місцевого самоврядування за діяльністю суб'єктів рекламних правовідносин
  16. Адміністрування органів місцевого самоврядування з питань реклами
  17. Напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  18. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -