Адміністрування органів місцевого самоврядування з питань реклами

Вибір європейського вектору розвитку суспільства і держави породжує необхідність формування органів місцевого самоврядування з широкою автономією, діяльність яких спрямована на обслуговування інтересів територіальної громади.

Термін «адміністрування» походить від латинського «administrum», що означає підпорядкування або служба. О. Артеменко, вивчаючи систему суб’єктів адміністрування, під останнім розуміє професійну діяльність посадових осіб, які є системою органів держави з певною ієрархією влади, що спрямована на виконання конкретних урядових рішень, розробку й впровадження різних програм і реалізацію державної політики в цілому [13, с. 115].

Досліджуючи питання адміністрування податків, М. Чинчин [214, с. 132, 199, с. 11] вказує, що податкове адміністрування - це сукупність норм (правил), методів, прийомів і засобів, за допомогою яких спеціально уповноважені органи держави здійснюють управлінську діяльність у податковій сфері, спрямовану на контроль за дотриманням законодавства про податки і збори, а у випадках, передбачених законодавством, за правильністю нарахування, повнотою й своєчасністю внесення до відповідного бюджету інших обов’язкових платежів.

У європейських країнах, для яких характерний високий рівень демократизму, до виконавчо-організаторської діяльності держави застосовується термін «публічне адміністрування». Публічне адміністрування є новим етапом розвитку теорії і практики державного управління, заснованого на принципах демократії, громадянського суспільства, орієнтується на надання послуг суспільству за умови ефективного, економного, результативного витрачання бюджетних коштів [62, с.

Таким чином, адміністрування органів місцевого самоврядування - це урегульована нормами права діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, що полягає у створенні ефективної системи виконавчих органів, комунальних підприємств та закладів, управлінні комунальним майном, здійсненні контролю за додержанням законодавства тощо з метою створення умов для забезпечення інтересів територіальної громади, впровадженні місцевих і загальнодержавних програм та всебічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці.

Слід зазначити, що мешканці адміністративно-територіальної одиниці відчувають ефективність роботи органів місцевого самоврядування не лише шляхом забезпечення останніми безперебійної роботи комунальних служб, лікарень тощо, а й якістю надання адміністративних послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адміністративні послуги» [126] адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону. Тобто адміністративною послугою є видача особі суб’єктом публічної адміністрації будь-яких довідок, висновків, документів дозвільного характеру, спрощена процедура видачі яких буде позитивно сприйнята суб’єктами звернення.

Звісно, якість надання адміністративних послуг здебільшого залежить від законодавчого забезпечення процедури їх надання Верховною Радою України та нормативно-правового забезпечення Кабінетом Міністрів України. На органи місцевого самоврядування покладено, на нашу думку, не менш відповідальну місію - відкриття центрів надання адміністративних послуг, організацію їх діяльності, забезпечення взаємодії дозвільних органів та адміністраторів, професійну підготовку адміністраторів тощо.

Стаття 146 Конституції України [71] встановлює, що питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом. Загальні засади організації та діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування врегульовано законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» [138] та «Про службу в органах місцевого самоврядування» [177].

Виконання покладених на органи місцевого самоврядування завдань і функцій, у тому числі й надання адміністративних послуг, неможливе без наявності висококваліфікованого, досвідченого, вмотивованого персоналу. Оскільки найбільша цінність будь-якої організації, у тому числі й органу влади або місцевого самоврядування, - це її колектив, вважаємо за необхідне розглянути проблеми забезпечення діяльності адміністраторів центрів надання адміністративних послуг.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про адміністративні послуги» [126] адміністратором є посадова особа органу, що утворив центр надання адміністративних послуг, яка організовує надання адміністративних послуг шляхом взаємодії із суб’єктами надання адміністративних послуг.

Чинним законодавством України не встановлено будь-яких додаткових вимог до осіб, що претендують на посаду адміністратора, окрім тих, що визначені Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Практика діяльності центрів надання адміністративних послуг показує, що через зазначені органи суб’єктам звернень надається близько 300 адміністративних послуг. Частина 4 статті 13 Закону України «Про адміністративні послуги» [126] до основних завдань адміністратора відносить надання суб’єктам звернень вичерпної інформації та консультацій щодо вимог і порядку надання адміністративних послуг, надання адміністративних послуг у встановлених законом випадках. Тобто адміністратор повинен володіти інформацією щодо вимог до документів, строків, порядку надання близько 300 адміністративних послуг, самостійно надавати адміністративні послуги, складати протоколи про адміністративні правопорушення та виконувати інші функції.

У зв’язку із цим постає необхідність системної підготовки адміністраторів шляхом упровадження у вищих навчальних закладах, що готують спеціалістів у сфері державного управління, спеціальності «адміністратор центру надання адміністративних послуг».

Ще одним важливим моментом підготовки адміністраторів є їх психологічна готовність. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 588 [178] затверджено Примірний регламент центру надання адміністративних послуг, пункт 10 якого встановлює, що сектор обслуговування суб’єктів звернень повинен бути утворений за принципом відкритості розміщення робочих місць.

На практиці одночасне розміщення в одному приміщенні адміністраторів, суб’єктів звернень, опрацювання документів, надання у випадках, встановлених законом, адміністративних послуг, видача оформлених документів, надання консультацій представниками дозвільних органів тощо створює значний психологічний тиск на адміністраторів, що є причиною неуважності, психологічної та фізичної втоми, хворобливості й, як наслідок, плинності кадрів. Тому з метою недопущення таких наслідків, вироблення психологічної стійкості (стресостійкості) в адміністраторів, пропонуємо один раз на місяць проводити психологічні тренінги за рахунок органу, який утворив центр надання адміністративних послуг.

Організація процесу надання адміністративних послуг через центри надання адміністративних послуг (у разі їх створення), наприклад щодо внесення змін у дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, має певні недоліки. По-перше, адміністративні послуги щодо внесення змін у дозвіл, продовження строку його дії та переоформлення не передбачені у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі України «Про рекламу». По-друге, пункт 27 Типових правил [135] вказує, що єдиною підставою для внесення змін у дозвіл є зміна технологічної схеми рекламного засобу, при чому визначення цьому поняттю не надано. Аналіз спеціалізованої літератури дає змогу дійти висновку, що під зміною технологічної схеми слід розуміти зміну вузлів кріплення, площі поверхні рекламного засобу, його форми, конструктивних елементів (крутний механізм), кількості інформаційних площин.

По-третє, не можна погодитися з переліком документів, необхідних для внесення змін у дозвіл - для отримання зазначеної адміністративної послуги суб’єкт господарювання повинен подати заяву у довільній формі, технічну характеристику змін у технологічній схемі рекламного засобу, фотокартку рекламного засобу та ескіз із конструктивним рішенням [135]. Однак, на нашу думку, не можна обійтися у такому разі без надання погодження власника місця розташування рекламного засобу, оскільки це є прямим порушенням його права власності - використання майна без його згоди (зміна суттєвих умов договору про надання в користування місця). При видачі дозволу власник місця розташування рекламного засобу надав згоду на встановлення спеціальної конструкції у певному місці, з погодженою площею поверхні, вузлів кріплення тощо. При внесенні змін, наприклад, площа поверхні рекламного засобу може суттєво збільшитися, натомість власник не має правових механізмів впливу на розповсюджувача реклами. До того ж зазначеним вище підзаконним нормативно-правовим актом не передбачено отримання погодження спеціально уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури, так само як й органу у сфері охорони культурної спадщини. Такі прогалини у правовому регулюванні несуть несприятливі наслідки міському середовищу та мешканцям населених пунктів у вигляді хаотичного розміщення рекламних засобів на фасадах будівель, загородження віконних отворів, порушення вимог техніки безпеки при розміщенні конструкцій на опорах вуличного освітлення тощо. Підстав для відмови у внесенні змін законодавством не визначено, хоча, на нашу думку, вони є ідентичними до підстав для відмови у видачі дозволу.

Продовження строку дії дозволу є адміністративною послугою, що надається виконавчими органами рад, та спрямована на пролонгацію права розміщення суб’єктом господарювання рекламного засобу в певному місці. Пунктом 29 Типових правил [135] визначено, що для отримання адміністративної послуги необхідно подати лише заяву не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії дозволу.

Типовими правилами передбачено фіксацію продовження строку дії дозволу в журналі реєстрації, який веде виконавчий орган, із внесенням змін у дозвіл, хоча серед переліку документів надання оригіналу дозволу не передбачено.

Щодо отримання погоджень при продовженні строку дії дозволу зазначаємо, що, на нашу думку, необхідним є отримання погодження власника місця розташування рекламного засобу, укладення з ним нового договору (пролонгація чинного), а також органів та осіб, з якими було погоджено дозвіл при його видачі (Національна поліція, утримувачі інженерних мереж тощо). У частині погодження із зацікавленими органами слід застосовувати презумпцію згоди таких органів (осіб) на продовження строку дії дозволу без звернення до них за виключенням надання останніми письмового заперечення.

Крім того, з метою недопущення порушення вимог законодавства України про рекламу, а також здійснення ефективного контролю органами державної влади та органами місцевого самоврядування, пунктом 44 Типових правил передбачено вимогу щодо забезпечення рекламних засобів маркуванням із зазначенням на каркасі рекламного засобу найменування розповсюджувача зовнішньої реклами, номера його телефону, дати видачі дозволу та строку його дії [135].

Практична реалізація положень подзаконного акта свідчить про нехтування зазначеною вимогою з боку суб’єктів господарювання, тому при продовженні строку дії дозволу доцільно закріпити обов’язок надання фотокартки маркування рекламного засобу та фотокартки встановленої конструкції (щодо відповідності встановленої конструкції ескізу з конструктивним рішенням, зазначеному в дозволі).

Доцільно зазначити й відсутність закріплених підстав для відмови у продовженні строку дії дозволу. На нашу думку, такими підставами є:

- надання неповного пакета документів, необхідних для продовження строку дії дозволу;

- виявлення в наданих документах недостовірних відомостей;

- наявність письмової відмови компетентних органів (осіб);

- відсутність маркування рекламного засобу;

- невідповідність встановленого рекламного засобу дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

Таким чином, процедурні питання надання адміністративної послуги з продовження строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами потребують законодавчого врегулювання шляхом внесення змін до Закону України «Про рекламу».

Порядок здійснення переоформлення документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності визначено частиною 8 статті 4-1 Закону

України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» [179]. Наразі норма закону не містить жодної загальної підстави для переоформлення документів дозвільного характеру та має відсильну норму до галузевого закону. Закон України «Про рекламу», що є основним законодавчим актом у сфері регулювання правовідносин, пов’язаних із розміщенням зовнішньої реклами, також не містить підстав для переоформлення дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

Підставами для переоформлення дозволу, викладеними у пункті 30 Типових правил [135], є набуття права власності на рекламний засіб іншою особою та передача його (рекламного засобу) в оренду. Такі підстави є необхідними для здійснення розповсюджувачами зовнішньої реклами господарської діяльності та забезпечення можливості вирішувати юридичну долю належного їм майна (рекламних засобів). Кабінетом Міністрів України приймалися спроби скасувати процедуру переоформлення дозволів прийняттям постанови від 16.12.2015 № 1173 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо відповідності основним вимогам до дозвільної системи у сфері господарської діяльності». Зазначену постанову було визнано незаконною та скасовано в частині внесення змін до Типових правил постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2016 [123] з дня її прийняття.

Підтримуємо зміни до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», які дещо спрощують здійснення діяльності суб’єктам господарювання, нівелюють формальні підстави для переоформлення дозволів та не потребують звернення до дозвільного органу, а саме: зміну найменування та місцезнаходження юридичної особи або прізвища, імені, по батькові та місця проживання фізичної особи - підприємця.

Таким чином, з метою приведення чинного законодавства про рекламу у відповідність до законодавства про адміністративні послуги, пропонуємо порядок переоформлення дозволів на розміщення зовнішньої реклами закріпити шляхом внесення доповнень до статті 16 Закону України «Про рекламу».

Неможливо оминути увагою скасування Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» адміністративної послуги щодо видачі дубліката дозволу на розміщення зовнішньої реклами. Основна ідея законодавця полягала у розробці єдиного реєстру, створеного на основі Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань, який би відображав усю наявну інформацію про суб’єктів господарювання, їх статус, структуру, органи управління тощо, у тому числі, й наявні документи дозвільного характеру (об’єднання Реєстру документів дозвільного характеру, Єдиного ліцензійного реєстру, Єдиного реєстру громадських формувань, Реєстру громадських об’єднань та Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство), наповнення інформацією якого буде здійснюватися органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах наданих повноважень, що є доцільним і виправданим. Однак наразі єдиний реєстр знаходиться на стадії розробки, упровадження його планується лише з 01.01.2019, а вже сьогодні суб’єкти господарювання зіштовхуються з проблемою неможливості отримання дубліката документа дозвільного характеру, який необхідний, наприклад для продовження строку його дії.

Таким чином, вважаємо передчасним скасування частини 9 статті 4 -1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та доцільним частину 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» доповнити абзацом 5 такого змісту: «абзацу 16 пункту 3 частини 22 розділу І цього Закону, який набирає чинності з 1 січня 2019 року.».

Надання органами місцевого самоврядування адміністративних послуг, реалізація покладених на них завдань і функцій у випадках, встановлених законодавством, зумовлює необхідність укладання адміністративних договорів. Стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України [63] під адміністративним договором розуміє дво- або багатосторонню угоду, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди. Авер’янов В. під адміністративним договором розуміє угоду, укладену суб’єктами адміністративного права на підставі адміністративно - правових норм у загальнодержавних та інших публічних інтересах, правовий режим яких визначається змістом владних повноважень, носієм яких є обов’язково одна зі сторін [4, с. 291].

Частина 1 статті 18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [138] встановлює взаємодію органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах наданих їм законом повноважень.

Видача виконавчими органами рад дозволів на розміщення зовнішньої реклами зумовлює необхідність укладення суб’єктами господарювання договору на тимчасове користування місцем для розташування рекламного

засобу (далі - договір), що передбачено абзацом 2 пункту 13 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 [135]. Зазначений договір

відповідає усім ознакам адміністративного, оскільки:

- однією зі сторін є суб’єкт владних повноважень (дозвільний орган, інший визначений орган/особа);

- спрямований на задоволення публічних інтересів (наповнення місцевого бюджету та сприяння суб’єктам господарювання у стимулюванні збуту товарів/послуг);

- його укладення передбачено нормативно-правовим актом;

- укладається у письмовій формі, за змістом не підлягає коригуванню (імперативно визначений - є типовим, форму затверджено);

- контрагентом може бути будь-який суб’єкт господарювання, що виявив бажання встановити спеціальну конструкцію зовнішньої реклами;

- обов’язковий для укладання суб’єктом публічної адміністрації.

Адміністративну правосуб’єктність органів місцевого самоврядування

як сторони договору визначено пунктами 5 і 13 Типових правил, відповідно до яких функції щодо регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами, у тому числі й укладення договорів, покладено на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради (наявний або новостворений). Іншою стороною договору може бути лише суб’єкт господарювання - юридичні особи, фізичні особи - підприємці, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи. При чому право на укладення договору суб’єктом господарювання виникає лише після встановлення пріоритету заявника на місце розташування рекламного засобу.

Однією з проблем укладення договору, які обговорювалися на І та ІІ міжнародних конференціях «Outdoor3. Зовнішня реклама: Бізнес - Громада - Влада» та проходили у 2015 та 2016 роках у місті Черкаси, була відсутність у представників виконавчих органів рад (невеликих міст, селищ) розуміння щодо істотних умов такого договору, порядку справляння плати та правових підстав для його розірвання.

Оскільки кошти від розміщення зовнішньої реклами є вагомою складовою доходної частини бюджетів (у м. Харкові - 32,7 млн грн у 2014 році, 30,6 млн грн у 2015 році, 29,7 млн грн у 2016 році [53]), вважаємо, що з метою сприяння органам місцевого самоврядування та державним адміністраціям (які надають дозволи на розміщення зовнішньої реклами поза межами населених пунктів) у впорядкуванні правовідносин у сфері справляння плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів необхідно розробити постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору про надання в тимчасове користування місця для розташування рекламних засобів».

На нашу думку, зазначений вище договір повинен містити такі суттєві умови:

- предмет договору - тип спеціальної конструкції, її розмір, кількість інформаційних площин, адреса місця розташування;

- строк дії договору;

- розмір плати, періодичність здійснення платежів;

- засоби забезпечення виконання зобов’язань за договором;

- цільове призначення місця розташування рекламного засобу - розміщення спеціальної конструкції зовнішньої реклами;

- порядок повернення місця, його благоустрій (асфальтування, ремонт фасаду тощо);

- вимоги до технічного, естетичного стану рекламного засобу, відповідність державним санітарним, будівельним, пожежним та іншим нормам;

- вимогу, що закріплює обов’язок суб’єкта господарювання встановлювати рекламний засіб виключно після отримання документа дозвільного характеру;

- заборону передачі рекламного засобу іншим особам (оскільки відповідно до пункту 30 Типових правил у разі набуття права власності на рекламний засіб іншою особою або передачі його в оренду дозвіл підлягає переоформленню);

- підстави для розірвання договору та демонтажу рекламного засобу (відсутність оплати за користування місцем, не в повному обсязі, несвоєчасність платежів, аварійний стан конструкції, неналежний естетичний стан, проведення реконструкцій, ремонтів тощо).

Виконання органами місцевого самоврядування покладених на них завдань і функцій щодо благоустрою населеного пункту, забезпечення у ньому безпеки мешканців потребує розв’язання проблеми розміщення реклами на транспорті. Особливої актуальності ця проблема набуває через зловживання підприємствами транспорту у розміщенні рекламних засобів уздовж залізничних колій у містах із розвинутою залізничною інфраструктурою (міста Одеса, Маріуполь тощо). Рекламні засоби через відсутність контролю за їх розміщенням здебільшого знаходяться у занедбаному стані, несуть потенційну загрозу для людей.

Стаття 1 Закону України «Про рекламу» до реклами на транспорті відносить рекламу, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів і споруд підприємств транспорту загального користування та метрополітену [140]. Тобто рекламою на транспорті є реклама, яка розміщується на землях підприємств транспорту, землях, відведених для обслуговування залізничних колій, а також на будівелях і спорудах транспорту, у переходах метрополітенів тощо.

Крім того, Закон України «Про рекламу» у статті 18 закріплює норму, якою розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами) та забороняє вимагати від власників транспортних засобів отримання дозволів, погоджень, інших документів щодо розміщення реклами [140].

Із зазначеними вище положеннями Закону не можемо погодитись з огляду на таке. Саме визначення поняття «реклама на транспорті» умовно можна розділити на: 1) рекламу, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішніх поверхнях споруд підприємств транспорту загального користування та метрополітену; 2) рекламу, що розміщується всередині будівель і споруд підприємств транспорту, метрополітену; 3) рекламу, що розміщується на зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів.

Перше із визначень цілком відповідає поняттю «зовнішня реклама» та має усі її ознаки: розміщується на відкритій місцевості, зовнішніх поверхнях будинків, споруд за допомогою спеціальних конструкцій - рекламоносіїв, спрямована на невизначене коло осіб, є елементом зовнішнього вигляду населеного пункту. На нашу думку, така реклама є зовнішньою, тому її розміщення повинно здійснюватися лише за наявності дозволу.

Зміст другого з понять відповідає визначенню «внутрішня реклама» з усіма ознаками, що їй притаманні, - розміщення всередині будівель і споруд, для розміщення необхідна лише згода власника об’єкта, спрямована на сприйняття визначеним колом осіб (що знаходяться у будівлі).

Лише третє із вищезазначених визначень цілком відповідає, на нашу думку, поняттю реклами на транспорті (реклама на транспортних засобах).

Ураховуючи викладене, пропонуємо абзац 13 статті 1 Закону України «Про рекламу» викласти у такій редакції: «реклама на транспортних засобах - реклама, що розміщується на зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів;», а у тексті закону слова «реклама на транспорті» в усіх відмінках замінити на слова «реклама на транспортних засобах».

Розглянувши основні питання адміністрування органів місцевого самоврядування з питань реклами можна дійти висновків, що під час проведення адміністративної реформи особливу увагу слід приділити професійній підготовці посадових осіб місцевого самоврядування шляхом удосконалення нормативно-правових актів, що регулюють питання проходження служби в органах місцевого самоврядування; розмежування на законодавчому рівні повноважень органів і посадових осіб державної влади й місцевого самоврядування, а також детального порядку реалізації цих повноважень; розробки комплексної програми підготовки спеціалістів, перепідготовки та підвищення їх кваліфікації; підвищення престижу служби в органах місцевого самоврядування шляхом закріплення соціальних гарантій (високий рівень заробітної плати, можливість отримання житла, санаторно-курортне забезпечення, стимулювання, заохочення тощо); виокремлення найбільш працеспроможних кадрів і поступове скорочення штату службовців.

У частині надання адміністративних послуг можна погодитись із твердженням Сидорук І., що істотним негативним чинником, який впливає на якість і результативність регіональної дозвільної політики, є неузгодженість між загальними і галузевими регуляторними нормами на законодавчому рівні, а також несвоєчасне приведення у відповідність до законів України підзаконних (відомчих) нормативно-правових актів [192, с. 70, 203]. У зв’язку із цим пропонуємо привести положення Закону України «Про рекламу» у відповідність до вимог законів України «Про адміністративні послуги» та «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» в частині надання органами місцевого самоврядування адміністративних послуг щодо внесення змін у дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, його переоформлення, продовження строку дії, видачі дублікатів, а також запропонованих змін щодо розміщення реклами на транспортних засобах.

3.2.