Суб’єкти міжнародно-правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур міжнародної торговельної діяльності

Невід'ємною складовою будь-яких правовідносин є їх суб’єкти. Суб’єктний склад правовідносин із міжнародно-правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі є невід’ємною частиною відповідної тематики у міжнародному митному праві як складової міжнародного права, що регулює міжнародні відносини економічного (у тому числі торговельного [129, с.154-155; 397, с.

Беззаперечно основними суб’єктами міжнародного митного права є держави й міжнародні організації. Крім того, автор повністю погоджується з думкою Сандровського К. К., що практично всі визнані суб’єкти міжнародного права одночасно є суб’єктами міжнародного митного права [78, с. 43], тобто суб’єктами є держави, нації і народності, що боряться за самовизначення, міжнародні організації та державоподібні утворення [87, с. 82-85; 117, с. 180-197; 143, с. 51-52; 144, с. 32; 399, с. 26-48; 400, с. 108-138; 395, с. 104-122; 401, с. 6768].

Різниця суб’єктного складу міжнародного митного права, на переконання Сандровського К. К., може полягати у такому: якщо розглядати суб’єктів як утворення, які можуть створювати норми міжнародного митного права, то їх коло обмежується лише державами та міжнародними міжурядовими організаціями; якщо розглядати з точки зору їх участі у конкретних міжнародних митних правовідносинах, то, крім загальновизнаних суб’єктів міжнародного права, до них також можуть бути віднесені міжнародні неурядові організації, юридичні та фізичні особи і корпорації [78, с. 43] як учасники.

Держави є основними, первинними та універсальними суб’єктами міжнародного митного права.

Міжнародна правосуб’єктність держав базується на їх невід’ємній властивості - державному суверенітеті. Як зазначають, наприклад, К. Г. Борисов [8, с. 28-29] і В. В. Ченцов [139, c. 241 ], суб’єктами міжнародного митного права є держави і державоподібні утворення (в наслідок того, що вони мають державний і економічний суверенітет). Завдяки цьому, держави мають право вступати в будь- які міжнародно-правові відносини: укладати міжнародні договори, брати участь у діяльності міжнародних організацій, підтримувати дипломатичні, консульські та інші зв’язки тощо [139, с. 241; 78, с. 34].

Держави, будучи суб'єктами міжнародного митного права, наділені однаковими правами і мають певні обов'язки, що реалізуються в межах і на підставі норм та принципів сучасного міжнародного права, виступають і як творці норм міжнародного митного права, і як сторони, відносини між якими регламентуються цими нормами [8, с. 28].

ООН, як правило, за основу поділу держав на групи бере критерій соціально-економічних відносин, крім того, допоміжним показником є загальний рівень економічного розвитку, і виокремлює: економічно розвинені країни (іноді - індустріально-розвинені); країни, що розвиваються (з виокремленням нових індустріальних і найменш розвинених країн) [140, с.

У ст. 19 Хартії економічних прав та обов’язків держав 1974 р. передбачено, що з метою прискорення економічного зростання і подолання економічного розриву між розвиненими державами та країнами, що розвиваються, розвинені держави повинні надавати країнам, які розвиваються, загальний преференційний та недискримінаційний режими у тих галузях міжнародного економічного співробітництва, в яких це можливо [137, ст. 19]. Також серед цілей Хартії економічних прав та обов’язків держав 1974 р. є сприяння створенню умов для подолання головних перешкод на шляху економічного розвитку країн, що розвиваються [137, преамбула] (на нашу думку, до таких перешкод у т. ч. варто віднести й проблеми уніфікації митного законодавства та проблеми його реалізації у зовнішньоекономічній діяльності, на подолання яких саме спрямовані гармонізація та уніфікація митного законодавства). Крім того, Хартія визначає на необхідність установлення та підтримки справедливого і рівноправного економічного й соціального порядку та передбачає: a) досягнення більш раціональних і справедливих міжнародних економічних відносин та сприяння структурним змінам у світовій економіці; б) створення умов, які б дозволили досягти подальшого розширення торгівлі та інтенсифікації економічного співробітництва між усіма націями; в) зміцнення економічної незалежності країн; г) встановлення та заохочення міжнародних економічних відносин з урахуванням встановлених відмінностей у розвитку країн та їх особливих потреб [137, преамбула], що, на нашу думку, стосується також і джерел міжнародного митного права.

Характерними ознаками держав як суб’єктів міжнародного митного права є

такі:

- митна територія, що визначається державою на основі національного законодавства та міжнародних договірних зобов'язань (наприклад, в Україні - МКУ [113, ст. 9]) Митна територія може як збігатися з державною територією, так і не збігатися. В окремих випадках вона може виходити за межі державних кордонів за рахунок виключення частини державної території зі сфери дії митної юрисдикції держави (наприклад, вільна митна зона, вільні порти та ін.);

- митна влада (наприклад, Державна фіскальна служба України [301]), яка несе відповідальність за дотримання національними суб’єктами норм національного й міжнародного митного права, стягнення імпортних і експортних мит та інших різновидів митних платежів, а також здійснення митного контролю щодо ввезення, транзиту і вивезення вантажів та переміщення пасажирів і багажу;

- наявність національного митного законодавства (наприклад, в Україні - МКУ [113]).

Зацікавленість держав у підтримці міжнародного співробітництва на постійній колективній організаційній основі координації зусиль держав у тій чи

іншій галузі з часом привела до появи нових суб’єктів міжнародного права - міжнародних організацій [139, с. 241-242; 117, с. 193]. Процес глобалізації поширюється й охоплює практично всі сфери міжнародної економічної діяльності, створює умови для формування міжнародних і наднаціональних структур. Міжнародні організації є найактивнішим інструментом регулювання економічних відносин [142, с. 3].

Уніфікація митних процедур, спрямованих на спрощення міжнародного торговельного співробітництва, в рамках міжнародних організацій базується на прагненні держав до усунення ускладнених правил торгівлі, пов'язаних із високими операційними витратами, які стримують розвиток міжнародного торговельного співробітництва та економічного зростання держав, а також обмежують упровадження новітніх технологій в усьому світі.

Виходячи з цього, цінність об’єднання держав у міжнародні організації полягає в тому, що це [317, с.

Класифікаційними ознаками, за якими науковці поділяють міжнародні організації або їх спеціалізовані установи та структурні підрозділи, є [1, с. 107; 128, с. 101-102; 129, с. 62-63; 143, с. 192; 144;]:

1) за предметом діяльності: економічні (ЄЕК, ЕКОСОР), кредитно-фінансові (МВФ, ЄБРР), торгові (СОТ, ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ), митні (ВМО) та ін.;

2) за територією дії: загальні/універсальні (ООН, СОТ, ВМО), регіональні (ЄС, НАФТА), субрегіональні (ЄврАзЕс, СНД);

3) за порядком прийняття нових членів: відкриті (ООН), закриті (НАФТА), напівзакриті (СОТ);

4) за обсягом і характером повноважень: загальної (ООН) та спеціальної (ВМО, СОТ) компетенції;

5) за характером розподілу повноважень: міждержавні організації (ООН, ВМО, СОТ) та організації наднаціонального характеру (наддержавні), наприклад ЄС та ін.

За класифікацією, запропонованою Кляном Ф. Г., що ґрунтується на таких ознаках, як: юридична природа, масштаб діяльності та компетенція міжнародних митних організацій, також усі міжнародні митні організації доречно поділити на ті, що займаються безпосередньо митними питаннями (РМС/ВМО), і ті, у діяльності яких наявні митні аспекти (ООН, ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД, Інтерпол та ін.) [1, с. 107].

Існує думка (зазначено - неюридична), що на «авансцену світового економічного життя виходять нові гравці (їх вісім), які поряд із традиційними, сьогодні є «законодавцями моди» у світогосподарських процесах» та істотно впливають на ці процеси, наприклад, серед них: міжнародні організації (ЮНКТАД, СОТ), країни Великої вісімки (G-8), регіональні економічні організації, неурядові організації та ін.

Говорячи про суб’єктний склад сфери спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнодної торгівлі, не можна обійти питання правосуб’єктності міжнародних неурядових організацій (non-government о^а^айоп) [129, с. 68; 401, с. 67]. Міжнародні неурядові організації, не будучи “повноцінними” суб’єктами міжнародного права, впливають на формування правових стандартів у досліджуваній сфері.

Одним з основних юридичних критеріїв поділу міжнародних організацій на групи є їх походження: міжурядові, що створюються державами, та неурядові, засновниками яких є, як правило, фізичні, юридичні особи та їх об’єднання. Класично лише міжнародні міжурядові організації прийнято вважати суб’єктами міжнародного права, оскільки їх міжнародна правосуб’єктність напряму залежить від обсягу повноважень, якими її наділили держави, тому вона є похідною від міжнародної правосуб’єктності держав та спеціальною, тобто обмеженою цілями і повноваженнями, зазначеними у статуті [139, с. 242; 117, с. 193]. Сучасна наукова доктрина все уважніше ставиться і до визначення ролі і правосуб’єктності міжнародних неурядових організацій за умов глобалізаційних світових економічних процесів [315, 401].

Серед міжнародних неурядових організацій, які так чи інакше стосуються сфери спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі, необхідно виокремити Міжнародну торгову палату (МТП, ICC - International Chamber of Commerce), впливову некомерційну міжнародну організацію, яка є єдиною міжнародною організацією, що діє в інтересах та від імені бізнесу в усьому світі. Вона створена у 1919 р. для вирішення актуальних проблем розвитку бізнесу. Штаб-квартира МТП знаходиться у Парижі, а національні комітети об'єднують провідні компанії та ділові асоціації 130 країн світу [352]. Ключовим видом діяльності МТП є створення уніфікованих правил, стандартів та узагальнення міжнародної практики ведення ділових операцій, а також активна участь у процесах змін національних законодавств в інтересах розвитку бізнесу, торгівлі (торговельної політики) та інвестицій [352]. Серед розроблених МТП уніфікованих правил міжнародної торгівлі деякі частково стосуються спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі, а саме Міжнародні правила тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010 р. [11], з деяких питань митного очищення, визначення поняття митних формальностей та їх виконання.

Міжнародно-правове регулювання спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі здійснюється і в рамках регіональних міжнародних організацій та економічних інтеграційних об’єднань (митних територій). Кордони між державами, безумовно, є правовим засобом, що використовується державами в політичних взаємовідносинах. У той же час кордони є і певними перешкодами для розвитку економічних відносин. Тому виникають ідеї економічного регіоналізму, що передбачають дві форми - співробітництво та інтеграцію [353, с. 19; 415]. Інтеграція, на думку Гребельника О. П., - це вища форма інтернаціоналізації, оскільки вона охоплює не лише економічні відносини, а й сферу політики [21, с. 522].

Погоджуючись із думкою Мальського О. М. і Ягольника А. М. [120, с. 165], щодо виникнення регіональних економічних інтеграційних об’єднань, зазначимо низку передумов, які впливають на їх створення і розвиток, а також є основними підставами для спрощення та гармонізації митних процедур, а саме: приблизно однаковий рівень економічного розвитку держав; близьке географічне розташування країн, що інтегруються; спільність економічних та інших проблем; спільність цілей та інтересів учасників об’єднання; можливість досягнення учасниками компромісу щодо принципів, компетенції та структури об'єднання; створення сприятливих умов для розвитку міжнародної торгівлі, однією з яких є також спрощення національних митних процедур під час її здійснення.

Крім «класичних» регіональних міжнародних організацій, історично склалося, що держави, співпрацюючи з торгових і митних питань, виробили низку організаційно-правових форм (наприклад, зони вільної торгівлі, митні союзи, спільні (загальні) ринки, економічні та політичні союзи) у цій сфері. Немає однозначності й одностайності у визначенні їх правосуб’єктності, оскількі означені форми (види) регіональних економічних об’єднань держав, як правило, самі по собі не є суб’єктами міжнародного права. Проте з огляду на формально- юридичні ознаки наднаціональності [401, с. 78] деяких міжнародних організацій, до них все частіше прирівнюють регіональні економічні інтеграційні об’єднання. Наприклад, членом СОТ є Великобританія, хоча вона співпрацює із СОТ ще й у рамках регіонального економічного обєднання - ЄС.

На сьогодні існують такі п’ять форм (типів, видів) регіональних економічних інтеграційних об’єднань [128, с. 42; 157, с. 193; 158, с. 364; 441, с. 203-209]:

1. Зони вільної торгівлі - це найпростіша форма регіональної економічної інтеграції, що створюється на основі міжнародної угоди двох і більше держав, відповідно до якої скасовуються або значно зменшуються тарифні й нетарифні бар’єри в торговельних відносинах (іноді за винятком сільськогосподарської продукції) між країнами-учасницями за збереження їх національної зовнішньоторговельної політики щодо третіх країн.

Наприклад, Угода про створення зони вільної торгівлі від 1994 р. (між країнами-членами СНД), у ст. 1 якої зазначено, що зона вільної торгівлі створюється для: поступової відміни мита, податків і зборів, що мають еквівалентну дію, та кількісних обмежень у взаємній торгівлі; усунення інших перешкод для вільного переміщення товарів і послуг; координації економічної політики у галузях промисловості, сільського господарства, транспорту, фінансів, інвестицій, соціальної сфери, розвитку добросовісної конкуренції тощо; необхідної для належного та ефективного функціонування зони вільної торгівлі гармонізації та/або уніфікації законодавства тощо [258, ст. 1 п. 1]. Ця Угода також регулює питання: зборів та формальностей, що пов’язані зі ввезенням і вивезенням товарів (ст. 5), уніфікації та гармонізації митних процедур (ст. 6), транзиту (ст. 10), реекспорту (ст. 11), обміну інформацією про правове регулювання зовнішньоекономічних зв'язків (ст. 18) та ін.

Прикладом може також слугувати Міжнародний договір про утворення НАФТА 1994 р. [161], який розглянемо нижче.

2. Митний союз - це регіональне економічне об'єднання, створене на основі міжнародної угоди двох і більше держав з метою вільного переміщення товарів та послуг, скасування тарифних i нетарифних обмежень у взаємній торгівлі всередині об’єднання, а також установлення спільної зовнішньоекономічної політики щодо третіх країн.

Опришко В. Ф. зазначає, що Митний союз як економічне об’єднання держав базується на двох принципах [77, с. 179-180]:

1) наявності єдиної митної території держав-учасниць; встановлення і застосування у відносинах із третіми країнами однакового торговельного режиму, загальних митних тарифів і заходів нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі; формування механізму взаємовідносин Митного союзу з третіми державами та міжнародними організаціями на основі положень Угоди між урядами держав-членів про єдиний порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

2) наявності однотипного механізму регулювання економіки, що базується на ринкових принципах господарювання й уніфікованому законодавстві.

Виходячи із зазначених принципів, погоджуємося з позицією Гребельника О. П., який зауважує, що Митний союз потрібно розглядати у двох основних аспектах: зовнішньому і внутрішньому [21, с. 342].

Прикладами Митного союзу можуть слугувати ЄврАзЕС, Митний союз Білорусі, Казахстану та Росії, Митний союз Європейського Союзу, МЕРКОСУР тощо.

3. Спільний (загальний) ринок - форма економічної інтеграції країн, що створюється на основі міжнародної угоди двох і більше держав з метою: вільного переміщення товарів, робіт, послуг, капіталів і робочої сили всередині інтеграції; встановлення спільної зовнішньоекономічної політики щодо третіх країн; підвищення рівня координації макроекономічної політики держав- учасниць; створення постійно діючої інституції для регулювання всіх цих питань. Угоду про спільний ринок було підписано шістьма країнами Європи (Західною Німеччиною, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами та Люксембургом) у Римі 1957 року (Римський договір) [57] і ця угода стала етапом інтеграційних процесів у Європі.

4. Економічний та валютний союз містять усі ознаки спільного ринку та передбачають проведення єдиної внутрішньої економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів (шляхом посиленням і розширенням сфери «наднаціонального» методу регулювання), що проходять у регіоні, а іноді й створення (використання) єдиної валюти. Приклади: Європейський економічний та валютний Союз (European Economic and Monetary Union (EEMU), Африканський союз, Ямайська валютна система, Зона австралійського долара тощо).

5. Політичний союз, крім усіх або більшості особливостей економічного союзу, передбачає передачу національними урядами держав-учасниць частини своїх суверенних функцій (наприклад, щодо відносин із третіми державами тощо, наддержавним (наднаціональним) органам, тобто характеризується відповідною політичною надбудовою та тенденціями до конфедеративного устрою. З огляду на наявність розвиненої системи обрання владних органів зі значним обсягом повноважень ЄС, поміж іншого, потрібно віднести до політичного союзу.

Як бачимо, кожен вид (тип, форма) регіональних економічних інтеграційних об’єднань передбачає поступове усунення певних економічних (торговельних і митних) бар’єрів (насамперед у митній сфері) між державами-учасницями інтеграції, що безпосередньо передбачає спрощення і гармонізацію митних процедур як усередині інтеграції, так і щодо третіх країн (за винятком зони вільної торгівлі).

Процеси створення регіональних економічних інтеграційних об’єднань у світі мають тенденцію до розширення. Наприкінці 90-х років ХХ ст. у світі налічувалося понад 30 інтеграційних об'єднань різного типу. Більшість із них знаходиться на перших стадіях розвитку, що не містять будь-яких зобов'язань щодо узгодження або уніфікації національних економічних політик [159, с. 37]. Історично чіткіше інтеграційні процеси проявились у Західній Європі, де у другій половині ХХ ст. склався єдиний господарський простір цілого регіону, в межах якого формувалися загальні умови відтворення та створювався механізм його регулювання. Тут інтеграція досягла найбільш зрілих форм [157, с. 195].

Серед інтеграційних об’єднань та регіональних міжнародних організацій, що мають певні істотні досягнення у спрощенні та гармонізації митних процедур, можна виділити: у Північній Америці - НАФТА [160]; Південній Америці - МЕРКОСУР [403]; Європі - ЄС [334]; в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні - АСЕАН [164]; АТЕС; в Євразії - СНД [174], Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану [178], ЄврАзЕС [186] та ін.

Детально розглянемо діяльність деяких регіональних інтеграційних об’єднань як суб’єктів міжнародно-правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі у Розділі 2 цього дисертаційного дослідження.

Автор у цілому підтримує думку, що у системі регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин, інтенсивне формування якої відбувається впродовж останніх десятиріч, серед інших взаємопов’язаних рівнів необхідно виокремити саме глобальний, оскільки він об’єктивно стає пріоритетним і визначає можливості та межі застосування інструментів глобальної торгової політики на інших рівнях, таких як: корпоративний (виконання норм та правил експорту, імпорту учасниками митних відносин); національний (реалізація власне торговельних і митних політик держав); міжнаціональний (застосування преференційних або протекціоністських заходів окремими країнами, що не є членами інтеграційних угруповань); наднаціональний (здійснення спільних торговельних заходів країнами-членами інтеграційних об’єднань) [319, с. 155].

Отже, для вирішення питань загального характеру держави як основні суб’єкти міжнародного митного права, об’єднуючись у міжнародні організації та інтеграційні об’єднання, беруть на себе зобов’язання діяти відповідно до взятих на себе функцій. Однією з форм багатостороннього міжнародного митного співробітництва у сфері спрощення та гармонізації митних процедур є створення міжнародних організацій та міжнародних регіональних економічних інтеграційних об’єднань, що ставлять за мету уніфікацію та стандартизацію системи митного регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Спираючись на вищезазначені класифікаційні та інші ознаки міжнародних організацій і регіональних економічних інтеграційних об’єднань, будучи основним суб’єктом міжнародних митних відносин держави, в умовах глобалізації не можуть ефективно здійснювати правове регулювання без участі міжнародних інституцій.