Стаття 214. Дозвіл митного органу на відправлення судна закордонного плавання

1. Органи управління портом не дозволяють капітанові судна закордонного пла­вання виходити з акваторії порту без відмітки митного органу на відповідному судно­вому документі.

2.

Частина 1 коментованої статті оперує поняттям “органи управління портом”. Відповідно до Закону України “Про морські порти України” таки­ми органами є адміністрація морського порту, яка утворюється у кожному окремому порту і є філією адміністрації морських портів України, а також служба капітана морського порту, яку очолює капітан порту.

Адміністрація морських портів України - це державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування мор­ських портів, утримання й використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо або через утворені філії (ст. 1 вищезазначеного Закону).

За ст. 14 цього Закону нагляд за мореплавством у морському порту здій­снюється капітаном морського порту, який очолює службу капітана мор­ського порту. Повноваження, порядок призначення та інші питання щодо функціонування капітана морського порту, служби капітана морського порту визначаються Кодексом торговельного мореплавства України.

Відповідно до ст. 91 Кодексу торговельного мореплавства України кож­не судно зобов'язане до виходу з морського порту одержати на це дозвіл капітана порту. Капітан морського порту має право відмовити у видачі до­зволу на вихід із порту, зокрема, у разі: рішення уповноважених законодав­ством державних органів (митних органів, санітарно-карантинної служби, органів рибоохорони, центрального органу виконавчої влади в галузі охо­рони навколишнього природного середовища та прикордонної служби).

Згідно із Законом України “Про морські порти України” до функцій ка­пітана морського порту, зокрема, належить нагляд за дотриманням вимог щодо порядку заходження суден у морський порт і виходу з морського порту. Спеціальні посилання на рішення уповноважених законодавством державних органів (митних органів, санітарно-карантинної служби, орга­нів рибоохорони, центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та прикордонної служби) відсутні.

Наявні на сьогодні обов'язкові постанови щодо морських портів Украї­ни також містять митні правила портів (див. коментар до ст. 208 Кодексу).

За Міжнародною конвенцією про полегшення міжнародного морсько­го судноплавства 1965 р. Договірні уряди зобов'язуються співробітничати, згідно з положеннями цієї Конвенції, у формулюванні й застосуванні за­ходів для полегшення прибуття, перебування і відбуття суден. Такі заходи мають бути, наскільки це практично можливо, не менш сприятливими, ніж заходи, що застосовуються щодо інших засобів міжнародного транспорту; проте такі заходи можуть відрізнятися відповідно до особливих вимог. За­ходи для полегшення міжнародного морського судноплавства, передбаче­ні цією Конвенцією та її Додатком, застосовуються однаковою мірою до суден прибережних і неприбережних держав, уряди яких є сторонами цієї Конвенції. Положення Конвенції не застосовуються до військових кора­блів і прогулянкових яхт.

Відповідно до ч. 2 ст. 333 Кодексу митні органи мають право у примусо­вому порядку зупиняти і повертати в зони митного контролю транспортні засоби та громадян, які без дозволу митних органів увійшли із зони митного контролю на митну територію України, а також морські й річкові судна, які без дозволу митних органів вийшли із зони митного контролю за межі мит­ної території України і не перебувають у територіальних водах інших держав.

Згідно з ч. 2 коментованої статті для тимчасового відходу судна з порту у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійним лихом, а також із метою рятування людей дозвіл митного органу не обов'язковий.

Тимчасовий відхід судна передбачає відхід, що триває лише певний від­різок часу, не є постійним.

Відповідно до Цивільного кодексу України непереборна сила - надзви­чайна або невідворотна за даних умов подія.

Поняття “стихійне лихо” використовується у Законі України “Про за­хист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” при визначенні надзвичайної ситуації техногенно­го і природного характеру як порушення нормальних умов життя і діяль­ності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небез­печною подією, зокрема епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на те­риторії чи об'єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

Під рятуванням мається на увазі діяльність, яка випливає з обов'язку надавати допомогу суднам, або їх рятувальним шлюпкам чи плотам, або літальним апаратам.

За недодержання вимог цієї статті щодо необхідності отримання відміт­ки митного органу на відповідному судновому документі для відходу судна закордонного плавання передбачено відповідальність за ст. 468 Кодексу.