Спрощення та гармонізація митних процедур: поняття, зміст, види

Функціонування держави як багатоструктурного механізму неможливо уявити без митної складової. Зацікавленість різними аспектами митної справи і міжнародного митного співробітництва у багатьох сферах їх застосування обумовлена кардинальними політичними та економічними перетвореннями у світі в цілому внаслідок глобалізації, інтернаціоналізації та регіональної економічної інтеграції, а також у кожній окремій державі, особливо якщо вона перебуває у процесі трансформації або становлення.

З урахуванням того що міжнародне митне співробітництво є одним із різновидів міжнародного співробітництва і реалізацією відповідного принципу міжнародного права, Перепьолкін С. М. запропонував таке його визначення, з яким можна абсолютно погодитися [2, с. 12; 3, с. 7]: «Міжнародне митне співробітництво - один із видів спільної діяльності держав (інколи й міжнародних міжурядових організацій), спрямованої на узгодження їх інтересів та на досягнення спільних цілей у вирішенні митних питань на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права». Також той самий автор виокремлює декілька видів митного співробітництва, одним з яких залежно від об’єкта співробітництва є співробітництво з питань спрощення та гармонізації митних процедур [2, с. 16].

Проблема формування наукового поняття є актуальною для юридичної науки, особливо у період становлення, активного розвитку та оновлення внутрішньодержавних правових інституцій, перегляду вже існуючих національних нормативно-правових актів і приведення їх у відповідність до загальновизнаних принципів та норм міжнародного права.

Термін «процедура» (франц. рrocedure, від лат. рі-ocedo - просуваюсь) тлумачний словник визначає як «офіційно встановлений чи звичаєвий порядок здійснення, виконання або оформлення будь-чого» [4, с. 997]. Тобто процедура - це певний порядок дій (встановлений або сформований), а не самі дії і не сама діяльність.

Що стосується тлумачення поняття «митні процедури», то на цей час між вітчизняними та зарубіжних науковцями і практиками існують різні погляди щодо його визначення та змісту. Неоднозначне трактування цього поняття призводить до невизначеності прав та обов’язків суб’єктів зовнішньоторговельної діяльності, задіяних у даному процесі. У зв’язку з цим є необхідність проаналізувати це поняття.

Так, на думку Б. М. Габрічидзе, митні процедури - це контроль за дотриманням порядку переміщення товарів і майна, огляд предметів, оформлення митних документів, накладення митного забезпечення, перевірка правильності заповнення вантажної митної декларації, нарахування митних платежів, передача статистичних відомостей органам Держкомстату та інші дії органів державного митного контролю на виконання законодавства з митних питань [5, с. 189]. Необхідно зазначити, що схожої точки зору дотримуються також В. М. Голомовзий, Л. А. Панкова, О. Ю. Григор’єв, А. О. Босак,

Н. Л. Калиновська, В. Г. Саяпіна [6, с. 56], В. І. Дудчак та О. В. Мартинюк [7, с. 295].

Інші науковці, наприклад К. Г. Борисов, прирівнює митні процедури до митних операцій, що передбачають різноманітну діяльність митних служб держав із реалізації умов міжнародних договорів із митного співробітництва, а саме: виконання будь-яких попередніх митних формальностей, організації митного супроводу товарів, митного оформлення товарів та контролю за порядком видачі вантажу після сплати митних платежів і митного очищення.

Окремо зауважимо, що деякі науковці, зокрема, Данільцев А. В., Данилова Е. В., Іванов А. С., Кисельов С. В., Кувшинов В. А., Чернишов С. В., Якушкін В. С. не вбачають різниці між митними процедурами, митними формальностями та митними операціями та відносять до них: правила прийняття товарів до митного оформлення; місце виконання митних формальностей; правила збереження товарів, призначених для митного оформлення; режим транспортних засобів і транзиту; взаємовідносини митних органів з особами, які переміщують товар; правила оскарження дій митних органів тощо [9, с. 103; 328, с.108].

Митні формальності (англ. ^stoms formalities) на думку Дюмулена І. І., - це комплекс дій (митних операцій), що повинні здійснити особи, які проходять митницю, і митні органи щодо товарів і транспортних засобів, що переміщуються через кордон, із метою застосування до зазначених товарів і транспортних засобів заходів митного регулювання ввезення та вивезення й інших заходів державного регулювання, передбачених національним законодавством, а також нарахування та стягнення митних платежів [10, с. 162].

У деяких міжнародних документах, наприклад у Міжнародних правилах інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС 2010», трапляється термін «митне очищення», під яким розуміють обов’язок продавця або покупця виконати зобов’язання, пов’язані з проходженням товару через митницю країни експорту або імпорту, цей обов’язок охоплює не лише сплату мита й інших зборів, а й виконання та оплату будь-яких адміністративних дій, пов’язаних із проходженням товару через митницю та сповіщенням органів влади щодо цього [11]. Можна вважати, що за своїм змістом терміни «митне очищення» та «митні формальності» мають однакове значення і розглядаються як синоніми митних процедур [328, с.

Чубарєв В. Л. вважає, що митні формальності, пов’язані з перетинанням товаром державного кордону певної країни, можуть перетворитися на ефективний протекціоністський захід, залишаючись при цьому малопомітними [12, с. 170].

Данільцев А. В., Данилова Е. В., Іванов А. С., Кисельов С. В., Кувшинов В. А., Чернишов С. В., Якушкін В. С. зазначають, що митні операції, які не впливають на розмір митного тарифу, називаються митними процедурами та формальностями, що можуть перетворитися на додатковий бар’єр у торгівлі, якщо перевищать нормальні загальновизнані норми, і таким чином будуть затримувати митне оформлення і дадуть можливість вільного тлумачення та застосування всіх митних формальностей [9, с. 102].

До речі, на понятті «митні формальності», а не «митні процедури» побудований підхід до даного питання і СОТ, про що свідчить ст. VIII ГАТТ «Збори та формальності, що пов’язані з імпортом та експортом» (англ. «Fees and Formalities Connected with Importation and Exportation») [13, с. 448].

З іншого боку, митні формальності - сукупність передбачених митним законодавством держави вимог, виконання яких є обов’язковим для переміщення через митний кордон транспортних засобів, товарів та інших предметів. Це митні документи i відомості, необхідні для митних цілей, а також такі, що засвідчують здійснення інших видів державного контролю (фітосанітарного, ветеринарного та ін.), сплату митних платежів, а у разі необхідності подання транспортних засобів i товарів для огляду [14, с. 160].

Необхідно звернути увагу, наприклад, що у ст. 4 Модернізованого митного кодексу ЄС 2008 р. (далі - ММК ЄС) під митними процедурами (англ. customs procedure) розуміються: випуск товару у вільний обіг, транзит товарів, розміщення товару на митному складі, перероблення товарів на митній території, перероблення під митним контролем, тимчасове ввезення, перероблення товару за межами митної території [15, с. 350; 170, ст. 4], тобто те, що частіше називають митними режимами. Хоча далі в тексті увесь цей перелік називається саме митними режимами [15, с.

Потрібно також зазначити, що деякі науковці, зокрема, Ю. П. Соловков, К. Є. Гальський, В. П. Гмирко, О. Б. Єгоров, розрізняють категорії «митні операції» та «митні процедури». «Митні операції» розуміють як дії, пов’язані з проведенням митного контролю щодо правомірності переміщення транспортних засобів і товарів через митний кордон держави, їх митного оформлення, а також стягненням митних платежів [14, с. 154]. А під «митними процедурами» розуміють порядок та організацію переміщення товарів та інших предметів через митні кордони, оподаткування митом, оформлення, здійснення митного контролю й інших заходів з реалізації митної політики [14, с. 156].

Але фактично різниця між митними процедурами та митними операціями полягає лише в тому, що другі входять до складу перших. Митні процедури, переважно, трактуються як порядок та організація переміщення товарів та інших предметів через митні кордони, оподаткування митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики [14, с. 159]. Наприклад, Халіпов С. В. вважає митну процедуру визначеним порядком дій (сукупністю заходів), спрямованих на досягнення певного результату [16, с. 39].

Іноді, переважно у практиків, наприклад таких як П. В. Пашко, зустрічається діаметрально протилежний підхід до цього питання, а саме: «Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур (митні процедури - операції, пов’язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон, їх митного оформлення, а також зі справлянням передбачених законом податків і зборів), необхідних для забезпечення додержання законодавства, в питаннях митної справи [17, с.

Загалом можна погодитися з твердженнями Трофімова С. А. [19, с. 17], Жоріна Ф. Л. [20, с. 8], Гребельника О. П. [21, с. 658], Бережнюка І. Г. [22, с. 33], що митні процедури - операції, пов’язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон країни, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також зі справлянням передбачених законом податків та зборів.

Для уточнення і розвитку попередніх тверджень зазначимо, що митні процедури - це система пов’язаних із митними формальностями дій щодо товарів та інших предметів, що переміщуються через державний кордон, та складається з таких елементів: митного контролю, митного оформлення, справляння (сплати) митних платежів, умови здійснення яких залежать від мети, форми та умов їх переміщення (тобто певного митного режиму).

Для розуміння поняття «митні процедури» та його змісту розглянемо окремо з точки зору міжнародного митного права означені вище його елементи (митний контроль, митне оформлення, митні платежі).

1. Розглядаючи перший елемент митних процедур - митний контроль (англ. ^sterns сопїгої), - необхідно зазначити, що існують різні точки зору вітчизняних та зарубіжних науковців і практиків на його визначення та зміст.

Так, на думку Габрічидзе Б. М. та Козиріна А.Н., «митний контроль - це необхідні дії митних органів, спрямовані на дотримання юридичними й фізичними особами встановлених законів і правил, які регулюють порядок увезення, вивезення або транзиту вантажів, транспортних засобів, валюти і валютних цінностей [5, с. 188; 23, с. 188].

На думку Дюмулена І. І., митний контроль - це комплекс заходів, які здійснюються національною митною службою з метою забезпечення ввезення та вивезення товарів і транспортних засобів та інших операцій з ними (наприклад, перевірка правильності нарахування митних платежів) відповідно до законів держави. Митний контроль здійснюється шляхом перевірки документів та відомостей про товари і транспортні засоби, митного огляду товарів або транспортних засобів. Окремо необхідно, що особлива увага приділяється митному контролю, що ґрунтується на методі аудиту (англ. аибіі-ЬаБеб control) [10, с. 163; 328, с. 58].

Інші науковці, такі як В. М. Голомовзий, Л. А. Панкова, О. Ю. Григор’єв,

А. О. Босак, Н. Л. Калиновська, В. Г. Саяпіна, Ф. Л. Жорін, вважають митний контроль сукупністю заходів, які здійснюються митними органами з метою забезпечення дотримання законодавства країни про митну справу й міжнародних договорів, укладених державою, контроль за виконанням яких покладено на ці органи [6, с. 74; 20, с. 7]. Клян Ф. Г. дещо ширше трактує «митний контроль» - сукупність заходів, що здійснюються митними органами з метою забезпечення додержання норм законодавства держави у сфері митної діяльності та міжнародних договорів, укладених у встановленому законом порядку, він є ключовою функцією діяльності митних органів, має специфічні ознаки, форми та режими проведення [24, c. 5].

О. П. Гребельник зазначає, що митному контролю підлягають усі товари, які переміщуються через митний кордон. Також митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення дотримання законодавчих норм у сфері митно-тарифних відносин. Таким чином, митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм національних нормативно-правових актів із питань митної справи, міжнародних договорів, укладених в установленому порядку. Водночас форма та обсяг контролю визначаються самостійно митними органами [21, с. 325; 25, с. 359].

Іноді автори підходять конкретніше до змісту митного контролю, маючи на увазі: перевірку документів і маркування, огляд та облік транспортних засобів, товарів, валюти, цінностей та інші, регульовані чинним законодавством держави дії службових осіб митниці, спрямовані на забезпечення дотримання юридичними та фізичними особами порядку переміщення через митний кордон товарів та інших предметів [14, с. 154].

Бережнюк І. Г. пропонує таке визначення митного контролю: «митний контроль - це встановлені дії митних органів щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон, а також осіб, причетних до такого переміщення, для гарантування реалізації митних правил» [22, с. 132].

На думку екс-заступника Голови Державної митної служби України Пашка П. В., митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами з метою забезпечення додержання вимог Митного кодексу України, законодавчих та інших нормативно-правових актів із митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку [21, с. 658].

Необхідно звернути увагу, наприклад, що у ст. 4 ММК ЄС 2008 р. під «контролем митної влади» розуміються спеціальні дії, які проводяться для забезпечення реалізації митних та інших правил, що застосовуються до товарів, а саме: огляд товарів, перевірка наявності та правильності заповнення документів, перевірка бухгалтерських рахунків та інших записів, огляд транспортних засобів, багажу та особистих речей, надання офіційних запитів тощо. Також так само використовується термін «нагляд митної влади», який визначає сукупність дій митної влади, які проводяться з метою забезпечення реалізації митних та інших правил, що застосовуються до товарів [170, ст. 4 п. 3, 22].

У розділі 2 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції міститься визначення поняття «митного контролю» як сукупності заходів, що здійснюються митною службою з метою забезпечення дотримання митного законодавства [27, Загальний додаток, розділ 2 F7F3].

На нашу думку, варто розглядати сутність поняття «митного контролю» через призму його ознак, серед яких, узагальнюючи, можна виокремити такі [7, с. 306; 17, с. 65-66; 18, с. 64-65; 21, с. 325; 26, с. 18-19; 28, с. 95; 328, с. 68] (див. додаток А):

- здійснюється у пунктах пропуску на державному кордоні у спеціально визначених місцях (зонах митного контролю);

- реалізовується посадовими особами митних органів - суб’єкти (ким проводиться);

- проводиться під час переміщення товарів та інших предметів через державний кордон (залежно від їх виду та мети переміщення);

- проводиться у передбачених митним законодавством формах (перевірка документів, усне опитування, огляд митних об’єктів та ін.);

- спрямований на дотримання суб’єктами зовнішньоторговельної діяльності встановлених законів і правил, які регулюють порядок увезення, вивезення або транзиту товарів;

- об’єктами митного контролю є: валютні цінності, супроводжуваний та несупроводжуваний багаж, транспортні засоби, вантажі або вантажні відправлення, товари, що містять об’єкти інтелектуальної власності, міжнародні поштові відправлення та ін.;

- здійснюється з метою попередження контрабанди та порушення митних правил.

Необхідно також зазначити, що ефективність митного контролю повинна оцінюватись абсолютними показниками кількості виявлених митних правопорушень за певний період роботи митниць, обсягу накладених за цей період митних штрафів за виявлені порушення, обсягу оцінної вартості затриманих об’єктів незаконних переміщень, обсягу умовної шкоди державі у зв’язку з виявленими незаконними переміщеннями певних об’єктів та ін. [340, с. 13].

Узагальнюючи, необхідно зазначити, що митний контроль - перший елемент митних процедур, що здійснюється у пунктах пропуску на державному кордоні у спеціально визначених місцях (зонах митного контролю) виключно посадовими особами митних органів під час переміщення товарів та інших предметів (залежно від їх виду та мети переміщення) через митний кордон у передбачених митним законодавством формах (перевірка документів, усне

опитування, огляд митних об’єктів та ін.) з метою забезпечення дотримання діючого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на митні органи.

2. Другим елементом митних процедур є митне оформлення (англ. customs clearance), яке також має різні тлумачення науковців і практиків. Так, наприклад,

В. Г. Драганов зазначає, що митне оформлення - процедура поміщення товарів і транспортних засобів під відповідний митний режим і завершення дії цього режиму [29, с. 107]. Такої самої думки дотримуються Ю. Г. Давидов [30, с. 99], В. І. Дудчак та О. В. Мартинюк [7, с. 305]. О. П. Гребельник вважає, що митне оформлення - це сукупність дій, пов’язаних із пропуском на територію держави або за її межі товарів, майна та інших предметів, що переміщуються через митний кордон [21, с. 382]. Однак ці визначення не містять істотних ознак терміна «митне оформлення».

На думку С. В. Ківалова, митне оформлення - це стадія митної діяльності, що з точки зору послідовності дій і безпосередніх цілей, які при цьому переслідуються, передбачає такі етапи, як попередні операції, тимчасове зберігання й декларування [31, с. 168].

Дещо з іншого боку розглядає зміст цього терміна Б. М. Габрічидзе: як системи взаємозумовлених організаційно-правових і технічних заходів, що здійснюються митними органами в порядку та на умовах, закріплених у Митному кодексі [32, с. 235]. А. В. Желудков розуміє митне оформлення як дії посадових осіб митних органів, що проводяться в установленій послідовності й спрямовані на забезпечення дотримання чинного законодавства та встановленого порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, у тому числі й додержання заходів нетарифного регулювання при поміщенні товарів і транспортних засобів у відповідний митний режим [33, с. 64]. Аналогічну точку зору поділяє i Д. І. Платонов [34, c. 75].

С. В. Халіпов розглядає митне оформлення у більш розгорненому розумінні: як сукупність послідовних заходів, спрямованих на забезпечення переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон. При цьому дана сукупність включає: по-перше, дії осіб, які переміщують товари і транспортні засоби; по-друге, адекватні дії митних органів з отримання відомостей про переміщення, перевірки документів та свідоцтв, необхідних для митних цілей, стягнення митних платежів та ін. [16, c. 39]. Тобто автор у понятті «митне оформлення» об’єднує і митний контроль, і документальне оформлення, і сплату митних платежів.

На думку Пашка П. В. та інших практиків: «Митне оформлення - це виконання митним органом дій (процедур), які пов’язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон, та мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів» [26, с. 22]. Також митне оформлення - це сукупність організаційних і технічних заходів, пов’язаних із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон [35, с. 160]. Або митне оформлення - це виконання митним органом дій (процедур), які пов’язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів [21, с. 658].

Більш вдалим, на нашу думку, є тлумачення митного оформлення Цаліною Д. С., яка зазначає, що це дозвільне адміністративне провадження, що полягає у виконанні митним органом дій, пов’язаних із документальною фіксацією перебігу й результатів митного контролю товарів, предметів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон держави, і має юридичне значення для їх подальшого використання відповідно до заявленого режиму [36, с. 113].

Цікавою і найбільш змістовною є думка Кляна Ф. Г., що «митне оформлення - це здійснення уповноваженими посадовими особами митного органу юридично значущих дій (митних формальностей), виражених у фіксації перебігу та результатів певного виду або комплексу заходів митного контролю, що розпочинаються з прийняттям чи отриманням уповноваженою посадовою особою митного органу митної декларації та/або необхідних документів»

[1, c. 18].

О. П. Гребельник вважає, що митним оформленням є система, під якою розуміють сукупність дій, пов’язаних із пропуском в Україну чи за її межі (у тому числі за умов тимчасового ввезення або тимчасового вивезення) товарів, майна та інших предметів, що переміщуються через митний кордон. Митне оформлення здійснюється службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та із застосуванням засобів державного регулювання вивезення чи ввезення товарів та інших предметів у вигляді певних процедур [25, с. 359-360].

Митне оформлення та митний контроль можна розглядати також як систему адміністративних заходів, здійснюваних державою, застосування яких можна віднести до нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності (наприклад, надання під час митного оформлення митному органу ліцензії на експорт або імпорт певного виду товару) [21, с. 156]. Варто зазначити, що відповідно до ч. 8 ст. 319 МКУ [113, с. 319] митний контроль і митне оформлення товарів, до яких при переміщенні через митний кордон України застосовуються заходи нетарифного регулювання, можуть бути завершені лише після проведення передбачених ч. 1 цієї статті видів контролю: санітарно-епідеміологічного, ветеринарно-санітарного, фітосанітарного, екологічного й радіологічного (застосування цього виду контролю має певну специфіку, може здійснюватися при завершенні і митного оформлення, і митного контролю товарів).

Враховуючи думку Кляна Ф. Г. [1, с. 16], що митне оформлення має ряд таких істотних ознак, а саме: 1) документальну фіксацію перебігу та результатів митного оформлення; 2) наявність часових нормативів тривалості митного оформлення; 3) наявність на практиці випадків, коли митному оформленню підлягають не власне товари, транспортні засоби чи інші предмети, розглянемо характерні особливості (ознаки) митного оформлення дещо ширше [213, с. 131-134; 328, с. 54] (див. додаток Б):

- здійснюється посадовими особами митних органів [27, 113, ст. 247] ;

- проводиться у місцях розташування митних органів упродовж їх робочого часу [113, ст. 247; 27, стандартне правило 3.1 розділу 3 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції];

- спрямоване на документальне закріплення інформації та відомостей (результатів), отриманих у процесі митного контролю щодо пропуску у державу чи за її межі товарів та інших предметів (залежно від їх виду та мети переміщення) через митний кордон суб’єктами зовнішньоторговельної діяльності [213, с. 128];

- складовою частиною митного оформлення є митне декларування, що здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товар [113, ст. 257];

- здійснюється відносно товарів та інших предметів (залежно від їх виду та мети переміщення), що переміщуються через митний кордон; до них можуть належати: транспортні засоби, супроводжуваний та несупроводжуваний вантаж громадян, вантажні та поштові відправлення, об’єкти інтелектуальної власності, валютні цінності тощо [113, ст. 4; 213, с. 128];

- митне оформлення здійснюється митними органами за певними етапами (послідовні заходи) [213, с. 131-133];

Узагальнюючи, необхідно зазначити, що митне оформлення - другий елемент митних процедур, що складається з комплексу послідовних взаємозв’язаних і взаємообумовлених дій (організаційно-адміністративного, документального та облікового характеру) посадових осіб митних органів у місцях їх розташування упродовж робочого часу з метою документального закріплення інформації та відомостей (результатів), отриманих у процесі митного контролю щодо пропуску у державу чи за її межі товарів та інших предметів (залежно від їх виду та мети переміщення) через митний кордон фізичними та юридичними особами, фізичними особами-підприємцями.

3. Третім елементом митних процедур є стягнення (сплата) передбачених законодавством податків і зборів (митних платежів (англ. to exact customs payment), його умовно можна поділити на дві частини: безпосередньо митні платежі (види, розміри/ставки) та порядок їх нарахування.

Необхідно зазначити, що цей елемент є важливим і чутливим для всіх держав світу та наповнення їх бюджету. Так, використовуючи митно-тарифні заходи, держава впливає на розвиток зовнішньоторговельної діяльності та формування національної зовнішньоекономічної політики. Збільшуючи або зменшуючи імпорт або експорт окремих видів товарів, держави впливають на економічні умови як вітчизняних, так і закордонних товаровиробників, провадять певну економічну, науково-технічну, валютно-фінансову політику у сфері зовнішньоекономічної діяльності, спрямовують діяльність суб’єктів у загальнодержавних інтересах [37, с. 89]. Застосування високих ставок митних платежів фактично збільшує митний бар’єр і в такому випадку їх можна розглядати як еквівалент тарифних заходів [9, с. 103].

Інститут митних платежів розглядається зазвичай як сукупність норм, що визначають види, порядок розрахунків та умови стягнення відповідних мит, податків і зборів [16, с. 111]. В економічній літературі зазначається, що митні платежі - це система податків та зборів, якими обкладаються товари, що перетинають митний кордон [38, с. 5], або вони трактуються дещо конкретніше: як податки та збори (основні й додаткові), що нараховуються у встановленому порядку при переміщенні через митний кордон країни товарів та інших предметів під контролем митних служб [39, c. 352-355].

Розкриємо деякі характерні особливості справляння передбачених законом податків і зборів (митних платежів) за переміщення через митний кордон відповідних об’єктів (див. додаток В):

- нарахування та сплату митних платежів здійснюють декларанти (фізичні особи підприємці та юридичні особи), тобто особи, які здійснюють декларування товарів та інших предметів залежно від їх виду та мети переміщення через митний кордон або від імені якої здійснюється декларування [113, ст. 293];

- контроль за своєчасністю та повнотою сплати митних платежів здійснюють національні митні органи [113, ст. 544 п. 6];

- об’єктом оподаткування митними платежами є товари та інші предмети які переміщуються через митний кордон [113, ст. 277];

- митні платежі виконують фіскальну, регулювальну та протекціоністську функції [141, с. 53];

- механізм нарахування та сплати митних платежів складається з декількох елементів (визначення митної вартості товару, країни походження, товарної групи товару, застосування пільг, нарахування та сплата митних платежів) [141, с. 58];

- при стягненні митних платежів ураховуються тарифні пільги (якщо вони в державі існують) [19, с. 25; 113, ст. 281];

Поняття «митні платежі» МКУ не містить, однак згідно зі ст. 4 МКУ до митних платежів відносять: а) мито; б) акцизний податок із увезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції); в) податок на додану вартість із увезених на митну територію України товарів (продукції) [113, ст. 4 п. 27; 328, с. 107]. Поняття «митні платежі» оновлена Кіотська конвенція також не містить, однак його розуміння розкривається поняттям «мита» - передбачені митним тарифом митні збори, що застосовуються до товарів, які ввозяться на митну територію або вивозяться з неї [27, Загальний додаток, розд. 2]. Проте український законодавець у Податковому кодексі розкрив поняття «митні платежі», що по суті також є митом: «митні платежі - податки, що відповідно до цього Кодексу або митного законодавства справляються під час переміщення чи у зв'язку з переміщенням товарів через митний кордон України та контроль за справлянням яких покладено на органи контролю [113; 114, ст. 14 п. 1].

Узагальнюючи, умовно серед усіх різновидів митних платежів і зборів можна виділити такі [328, с. 107]:

1) мито - як обов’язковий внесок (податок), що стягується митними органами до державного бюджету при імпорті чи експорті товару та інших предметів і є його умовою. Як правило, установлюється/закріплюється в національних нормативно-правових актах і може випливати з міжнародних договірних/конвенційних зобов’язань держав;

2) додаткові (специфічні) митні збори (можуть входити до попереднього пункту, але можуть існувати й самостійно) - переліки визначаються підзаконними (у т. ч. відомчими) нормативними актами, як правило, наказами митних органів держав, і сплачуються на спеціальні рахунки даних органів (наприклад, за зберігання товару на митному ліцензійному складі, оформлення товарів та предметів поза робочим часом або поза зоною розміщення митниці, статистичні збори, гербові збори тощо) [190, с. 165-166, 409];

3) податки та збори, що стягуються при експорті/імпорті товарів, наприклад: акцизний податок, податок на додану вартість [113, ст. 4 п. 26; 114, розділи VI, V], прикордонний імпортний податок (англ. border tax adjustment) [190, с. 164-165], спеціальні імпортні податки (англ. import surcharges) [190, с. 165] та ін.;

4) компенсаційні (тимчасові, дискримінаційні) імпортні збори - у вигляді ковзних (змінних) податків (англ. variable import levies) [190, с. 166-168] або антидемпінгових та компенсаційних мит тощо.

Наприклад, у законодавстві України ставки та особливості сплати митних платежів і зборів регулюються МКУ [113], Податковим кодексом України [114], Законом України «Про митний тариф» від 19.09.2013 [402], розпорядженнями та наказами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи (наприклад, Наказом Міністерства фінансів України від 22.05.2012 № 581 «Про затвердження Порядку справляння митних платежів при ввезенні на митну територію України товарів громадянами» [162]) тощо.

Для держав-членів СОТ застосування внутрішніх та інших податків регулюється ст. ІІІ ГАТТ [13, ст. 3 ч. 2], відповідно до якої «Товари, які походять із території будь-якої сторони, імпортовані на територію будь-якої іншої сторони, не повинні підпадати, прямо чи опосередковано, під внутрішні податки та інші внутрішні збори будь-якого роду, які перевищують податки та збори, що прямо чи опосередковано застосовуються до аналогічних вітчизняних товарів. Більше того жодна сторона не повинна будь-яким іншим чином застосовувати внутрішні податки чи інші внутрішні збори до імпортованих чи вітчизняних товарів». (При цьому необхідно враховувати положення ст. ХХІУ ГАТТ [13, ст. 24]). Ст. УШ «Збори та формальності, пов’язані з імпортом та експортом» ГАТТ [13, ст. 7] закріплює принцип визначення розміру зборів та платежів, зазначаючи, що вони повинні базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинні базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Детально питаннями митних платежів і порядком їх нарахування займалися Каленський М. М., Войцещук А. Д., Бережнюк І. Г., Науменко В. П., Гребель- ник О. П., Переверзєва Г. Г. [21; 22; 39; 135; 216; 217].

Підбиваючи підсумок, можна зазначити, що стягнення передбачених законом податків і зборів (митних платежів) - елемент митних процедур, що складається з послідовних дій фіскального, регулятивного та протекціоністського характеру, які полягають у заявленні декларантом (фізичною або юридичною особою, физичною особою-підприємцем) митної вартості, нарахуванні декларантом або митними органами митних платежів (нараховуються на базі митної вартості з урахуванням тарифних пільг) на товари та інші предмети залежно від їх виду та мети переміщення через митний кордон, а також контролю за своєчасністю та повнотою їх нарахування до державного бюджету з боку національних митних органів.

Ураховуючи вищевикладене, можна дати розширене визначення поняття «митні процедури» з точки зору міжнародного митного права.

Митні процедури - це сукупність митних операцій, які включають: митний контроль, що проводиться у спеціально визначених місцях (зонах митного контролю) виключно посадовими особами митних органів у певних формах (перевірка документів, усне опитування, огляд митних об’єктів та ін.) необхідних для забезпечення дотримання національного митного законодавства та міжнародних договорів; митне оформлення, що полягає у документальному закріпленні відомостей, отриманих під час здійснення митного контролю товарів що переміщуються через митний кордон; стягнення передбачених національним законодавством держави податків та зборів (митних платежів) з переміщення цих товарів через її митний кордон.

Проте існують проблеми у провадженні митних процедур, причини яких полягають у відмінностях розвитку митного законодавства різних країн, що вимагає врахування при формуванні напрямів спрощення та гармонізації митних процедур у зовнішньоторгівельній діяльності.

Можна погодитися з думкою Буваєвої Н. Е., яка зазначає, що відмінності в правовому регулюванні митних формальностей у національних правових системах держав істотно ускладнюють транскордонні переміщення товарів у процесі міжнародної торгівлі. Складність митних формальностей, витратність їх проходження учасниками зовнішньоторговельної діяльності є серйозними нетарифними бар'єрами для міжнародної торгівлі. Митні формальності стають перешкодою в міжнародній торгівлі, оскільки здатні уповільнити здійснення зовнішньоторгових операцій, оскільки останні неможливі без проходження митних формальностей. Оптимізація часу на проведення митних формальностей сприятиме міжнародному товарообміну. Митні формальності повинні бути максимально простими й створювати якомога менше незручностей для міжнародної торгівлі. Все це обумовлює необхідність у зближенні правового регулювання митних формальностей у правових системах держав із метою спрощення та прискорення процесу їх проходження [40, с. 61].

За умови активізації митного співробітництва країн спрощення процедур, необхідних для зовнішньоторговельних операцій, повинне бути прерогативою національної митної політики. Досліджуючи умови бізнесу в 181 країні, Іващук І. визначає фаворитів за окремими критеріями [41, с. 24-30]. Зокрема, найбільшу кількість документів, необхідних для експорту товарів, вимагають у Фіджі (13), Анголі (12), Афганістані (12), Малаві (12), а найменшу - у Франції (2). Стосовно документів для здійснення імпорту, то за кількістю лідирує ЦАР (18), а найліберальніший імпортний режим у Франції (2) та Данії (3). Разом із тим для здійснення експортних та імпортних операцій у Франції, наприклад, необхідно 9 і 11 днів; загалом приблизно така, а то й менша кількість днів потрібна практично у всіх країнах Європи, тоді як в окремих країнах ці процедури тривають понад 2 місяці (Ангола - відповідно 68 та 62 дні; Афганістан - 74 та 77; Киргизія - 64 та 75; Таджикистан - 82 та 83; Узбекистан - 80 та 104; Ірак - 102 та 101). Україна за показниками, що відображають умови переміщення експортно-імпортних товаропотоків, перебуває на рівні, нижчому від середнього, займаючи 131-ше місце [41, с. 29].

На кордоні РФ проводиться митний огляд як складова частина митного контролю 44 % вантажів, в Україні - 22 % вантажів [42], у США та Німеччині - не більше 3 %, у Великобританії - 2 %. Для експорту суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності РФ повинні надавати у середньому 8 документів, для імпорту - 13, що у два рази більше, ніж у розвинених країнах, що збільшує термін розмитнення товарів на 5 днів [43]. У цьому випадку спрощення митних процедур є шляхом до зменшення перешкод та скорочення витрат на їх проведення, що забезпечить проведення цієї діяльності на основі єдиних міжнародних стандартів.

З метою спрощення митних процедур, під час переміщення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності товарів через митний кордон, у взаємовідносинах із митною службою повинні бути задіяні треті особи, якими згідно з главою 8 Кіотської конвенції «Відносини між митною службою і третіми особами» можуть бути: митні агенти та брокери, експедитори, модальні й мультимодальні перевізники і служби доставки [41, с. 29]. Ефективним заходом у даному контексті стає формування системи митної логістики найоптимальнішого та найменш затратного призначення, суть якої полягає в супроводженні руху товарів і предметів [41, с. 29].

Необхідно зазначити, що, як свідчить світовий досвід, більшість країн не готова до змін у сфері спрощення та гармонізації митних процедур на універсальному та регіональному рівнях. Підтвердженням цього є й публікація докладу на Всесвітньому економічному форумі у 2008 р. (The Global Enabling Trade report 2008 р.), за даними якого Сінгапур визнано країною з найменшим рівнем обтяжливості митних процедур із показником 6,4 (за 7-бальною шкалою оцінювання, де 1 - повільне у часі та громіздке проходження митних процедур; 7 - швидке й ефективне проходження). Під час дослідження брали до уваги митні формальності, що застосовують при ввезенні та вивезенні товарів. Україна серед 118 країн, за даними 2007 р., зайняла лише 108-ме місце серед 118 країн з індексом 2,7, незважаючи на реформи у митній сфері [163].

За рівнем надання послуг митними органами та іншими, пов’язаними з митними процедурами агентствами перше місце зайняла Литва (індекс 10,2), друге - Нова Зеландія (9,5), третє - Сінгапур (9,5) при максимальному значенні індексу 11,5. Цей індекс охоплює 11 оглядів митних бар’єрів і такі послуги: електронний обмін даними, тривалість роботи митних органів, швидкість митного огляду, вартість роботи митників у процесі митного контролю та ін. Україна (3,3) за даним індексом перебуває на 90-му місці серед 118 країн (щодо 11 країн даних немає) [163].

Міжнародною конвенцією про спрощення та гармонізацію митних процедур від 18.05.1973 р. в редакції Протоколу 1999 р. (оновлена Кіотська конвенція) та рядом інших міжнародних угод установлені базові стандартні правила для спрощення трьох основних елементів національних митних процедур: митного контролю, митного оформлення, справляння передбачених національним законом податків та зборів (див. додаток Д). Дані стандартні правила спрямовані на усунення ускладнень і перешкод проходження митних процедур, у першу чергу на скорочення часу, спрощення проведення митних процедур, що тим самим не виключає їх ефективності та відіграє важливу роль у здійсненні зовнішньоторговельної діяльності.

Характерними ускладненнями (перешкодами), які можуть виникати під час здійснення (проведення) митних процедур (митних формальностей) у міжнародній торгівлі, можуть бути:

під час здійснення митного контролю:

- проведення повного митного контролю товарів національними митницями, що, у свою чергу, призводить до значних затримок товарів на кордонах [44]. Прикладом підвищення ефективності митного контролю після

усунення такого ускладнення може бути НАФТА [338]. Формування цього об’єднання утворило найбільший за територією регіон світу з вільним рухом товарів, в якому компанії держав-учасниць НАФТА можуть вільно, без обмежень, обирати оптимальні варіанти розміщення виробничих потужностей та збутових зон, що, в свою чергу, стимулює розвиток зовнішньоекономічної діяльності [45, с. 39];

- проведення митного контролю національними митними органами без достатнього технічного оснащення для його проведення, а також без використання інформаційних технологій [46; 50, с. 26-27]. На це ж звертають увагу Альошинський Є. С. та Колесникова Н. В., досліджуючи проблеми митних органів України на кордонах СНД [47, с. 30];

- недостатнє розуміння необхідності координації діяльності і співпраці між податковою та митною службами, іншими органами контролю (щодо нетарифних методів регулювання зовнішньоторговельної діяльності);

- проведення двостороннього митного контролю, який самостійно (окремо) проводиться національними митними органами двох сусідніх країн, внаслідок чого виникає дублювання національними митними органами обох країн митних функцій;

під час здійснення митного оформлення:

- національними митними органами вимагається від суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності подання великої кількості різних документів про товар, що переміщується через митний кордон, перелік таких документів необхідно критично переглянути та врахувати досвід провідних країн світу і міжнародні зобов’язання[437 с. 135-140]. Так, на думку експертів МТП, значна кількість документів, які вимагають в окремих країнах, створює значні перешкоди для експортерів товарів, «потребує додаткової праці та часу на їх оформлення та підготовку ... призводить до додаткових витрат, іноді досить значних ... і створює бар’єри у міжнародній торгівлі» [48, р. 55];

- форми документів на товар, які подаються до національних митних органів, відрізняються і дублюються не лише у різних країнах, а й в одній при подачі до різних державних органів, які прямо чи опосередковано беруть участь у митному оформленні. Наприклад, у 1976 р. при експорті меблів з Італії до Люксембургу необхідно було 6 разів заповнювати повідомлення про поставку і близько 100 інформаційних бланків, подавати у 3-х примірниках експортну декларацію, кожен примірник якої вимагав відповіді на 40 запитань, а заповнення та перевірка всіх цих документів коштувала експортеру трохи менше, ніж сплата мита, на 5-7 %. Для спрощення митної процедури в ЄС було прийнято так званий «єдиний адміністративний документ». По суті, це митна декларація, яка замінила та скасувала кілька десятків документів, що привело до економії приблизно 70 млрд дол. [49, с. 54];

- виявляються недостатня укомплектованість із точки зору матеріально- технічної бази та зручність розміщення місць для проведення митного оформлення товарів;

під час справляння (сплати) передбачених законодавством податків і зборів (митних платежів):

- різні ставки митних платежів, а також різний порядок (методи) їх нарахування;

- досить високі ставки мита, що перешкоджають торговельним відносинам.

Окремо зазначимо властиві для всіх складових елементів митних процедур

проблеми у роботі національних митних служб, що істотно ускладнювали їх проведення. Приєднаємося до думки Тунгускової-Кузьміної С. М., яка відносить до них [50, с. 26-27]:

1. Відсталість процедур роботи митних служб, які не коректують своєї діяльності під впливом розвитку техніки і засобів комунікацій. Уявлення про те, що комп'ютеризація є способом розв'язання всіх проблем без урахування необхідності перегляду в бік спрощення організаційних і технологічних процедур, а також якісно іншого підходу до використання інформації для дієвого митного контролю [437 с. 135-140].

2. Істотні відмінності в законодавстві різних держав Європи і світу, внаслідок чого ускладнюється процес уведення перетворень для застосування нових методів роботи. Внаслідок цього іноді митні органи використовують це для виправдання затримок у введенні нових систем і процедур або відмови від цієї діяльності в цілому замість вжиття заходів до зміни законодавства.

Як зазначає Гончарук О. А., практика митного регулювання в багатьох країнах демонструє послідовний відхід від «суверенної законотворчості» з митних питань [53, с. 127]. Митні кодекси більшості країн світу побудовані на загальній правовій основі - положеннях Кіотської конвенції, інших міжнародних митних договорах та рамкових стандартах ВМО. Як наслідок, митна справа у цих країнах має подібну організаційно-правову базу, хоча зі своїми особливостями, обумовленими певними, але не принциповими питаннями та відмінностями національних законодавств [53, с. 127].

Цілком можна погодитися з Перепьолкіним С. М., що процеси правової конвергенції національних митних систем держав більш ефективні тоді, коли вони здійснюються на основі спеціально укладених двосторонніх і багатосторонніх міжнародних угод, а в окремих випадках і на основі актів, прийнятих у рамках міжнародних організацій, тобто за рахунок розроблення «єдиних стандартів» поведінки в галузі митного регулювання. Призначеннями таких стандартів стають фактичне оформлення і регламентація митних правовідносин між учасниками митного простору з питань удосконалення організації та управління в митних органах, підвищення рівня погодженості й уніфікації національних митних систем, гармонізації та спрощення митних процедур, боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил тощо [54, с. 92].

Останніми десятиріччями в міжнародному митному праві мали місце спроби спрощення проведення митних процедур та приведення їх до єдиних міжнародних стандартів. Головну роль у цьому процесі відігравали і відіграють ВМО та СОТ, які спрямували свої зусилля на розроблення міжнародно-правових норм зі спрощення митних процедур та приведення їх до єдиних міжнародних стандартів [55, с. 25]. ГАТТ/СОТ, ВМО та інші міжнародні організації формують єдині міжнародні стандарти та правові норми, які інші держави не можуть не враховувати під час формування національних законодавств, яке регулює питання організації митного контролю, навіть за умови, що ці держави не є членами вищеназваних організацій [53, с. 127]. Діяльність ВМО щодо зближення (гармонізації та уніфікації) правових систем у сфері міжнародно-правового регулювання спрощення митних процедур є одним з основних її напрямків, оскільки митні процедури складають основу митної справи будь-якої держави. У зв’язку з цим не можна розглядати питання спрощення митних процедур без чіткого розуміння таких понять, як «гармонізація», «уніфікація» та «спрощення митних процедур».

3. Недостатня увага до організаційних і кадрових потреб сучасної митної служби (пасивне прийняття правил, що діють стосовно державних служб у цілому, включаючи регулювання організаційної структури, штатний розпис, рівень оплати праці). Зазначимо, що детально дослідженням цього питання займалося багато науковців і практиків, серед яких, наприклад, Бережнюк І. Г. [22, с. 39], Битяк Ю. П. [52, с. 171], Каленський М. М. [51, с. 4].

Кількість персоналу митного органу не відповідає реально необхідному. М. М. Каленський справедливо зазначає, що «з року в рік в Україні збільшуються обсяги зовнішньої торгівлі, зростають експорт, імпорт, транзитні перевезення. Відповідно збільшуються обсяги роботи митників, а штатна кількість при цьому вже багато років практично не змінюється. Але зростанню обсягів митних оформлень повинно відповідати адекватне зростання потужностей Держмитслужби» [51, с. 4]. Від себе додамо що це повинне стосуватися як технічних, так і кадрових потужностей.

Як відмічає Ю. П. Битяк, «навряд чи виникне зацікавленість у молоді до державної служби, коли в одній кімнаті працює 4-5, а то й більше осіб, які стоять у черзі до комп’ютера або іншої оргтехніки, щоб виготовити документи, пов’язані з управлінськими процесами, наданням послуг громадянам» [52, с. 171].

4. Високий рівень корупції, що негативно позначається на роботі багатьох митних органів, викликаючи зниження доходів держави й підвищуючи збитки, яких завдають її економіці [50, с. 26-27].

Як відмічає Турченко О. Г., у міжнародному праві щодо процесів правової інтеграції законодавств застосовується декілька термінів: «зближення», «гармонізація», «уніфікація», «адаптація» [56, с. 8-9]. При цьому як нормативно- правові акти України, так і міжнародні, що застосовують ці поняття, не містять жодного їх правового визначення, наслідком чого є відсутність єдиної думки щодо правового змісту наведених понять. Вважаємо, що вищезазначене стосується й поняття «спрощення».

Найбільш узагальнювальний термін «зближення законодавства» полягає у заходах щодо подолання правових відмінностей у національних законодавствах, у виробленні загальних напрямів їх розвитку, розробленні загальних правових рішень. Відповідно до положень статей підрозділу 3 розділу VI Договору про заснування Європейської спільноти [57], який має назву «Зближення законодавства», такі заходи передбачають, зокрема, заходи із гармонізації та адаптації.

Переходячи до питання визначення поняття спрощення митних процедур, необхідно зазначити, що саме поняття «спрощення» міститься в Рекомендації СЕФАКТ ООН № 4 2001 р., в якій цей термін трактується так: «процес усунення всіх зайвих та дублюючих елементів у формальностях, процесах та процедурах» [58, п. 9].

Автор повністю поділяє думку Райкової А. Ю. [59, с. 84] про те, що спрощення процедур міжнародної торгівлі спрямоване на вирішення проблем, які випливають із неефективних правил торгівлі, пов'язаних із високими операційними витратами, що стримують розвиток торговельного співробітництва та економічного зростання держав, а також обмежують упровадження новітніх технологій у всьому світі. Спрощення охоплює багато сфер, таких як: урядові заходи нормативного регулювання і контролю, підвищення ефективності підприємницької діяльності, транспорт, інформаційно-комунікаційні технології, а також фінансовий сектор. Проблема спрощення процедур зовнішньої торгівлі останніми роками стала найважливішим фактором політики у сфері розвитку міжнародної економіки, оскільки може сприяти підвищенню конкурентоспроможності та прискоренню інтеграції світового ринку.

Переходячи до питання визначення змісту гармонізації митних процедур, необхідно розуміти, який зміст вкладається у термін «гармонізація».

О. Бекетов наголошує, що термін «гармонізація» синонімічний до виразів «перебування у згоді», «відповідності» або «злагодженості» з чимось [60, с. 91]. При цьому науковець дає своє визначення терміна «гармонізація» в широкому розумінні - це процес приведення у відповідність, побудований на наукових методологічних засадах єдності, завершеності, цілісності, пропорційності, узгодження та досконалості [60, с. 92].

Аналізуючи і узагальнюючи думки різних учених, Л. Луць виділяє декілька підходів щодо визначення терміна «гармонізація», як [61, с. 81]:

1) узгодження загальних підходів, концепцій розвитку національних законодавств;

2) створення загальних правових принципів і окремих рішень;

3) одна з основних напрямків і форм проведення узгодження правового розвитку держави;

4) процес координації або зближення окремих правових положень різних правових систем, що досягається шляхом усунення основних суперечностей і відмінностей, а також шляхом формування принаймні мінімальних загальних вимог і стандартів.

Як зауважує Луць Л., правова гармонізація - це процес узгодженості, взаємовідповідності, збалансованості правових систем (інших правових явищ) у межах відповідного правового простору. При цьому він розрізняє міжнародно - правову та національну гармонізацію. Різновидом правової гармонізації є нормативно-правова, особливе місце в якій посідає гармонізація законодавства [61, с. 81].

В. П. Нагребельний під гармонізацією законодавства розуміє процес цілеспрямованого зближення та узгодження нормативно-правових приписів для досягнення несуперечності законодавства, усунення юридичних колізій, дотримання міжнародних та національних правових стандартів. Гармонізація законодавства сприяє досягненню взаємоузгодженості правових систем або їх структурних частин у межах певної спільноти і має подвійну мету: а) усунути правові перешкоди, що можуть виникати через відмінності національного права у зовнішніх правових відносинах відповідних суб’єктів; б) забезпечити створення у певних сферах єдиних принципів, правил, правових стандартів, які можуть становити основу єдиної політики відповідних країн у цих сферах. А залежно від мети гармонізація відбувається у різних формах (адаптація, імплементація, стандартизація та ін.) і може передувати уніфікації або ж застосовуватися тоді, коли потреби в такій уніфікації немає [62].

С. К. Дудар дає таке визначення поняття «гармонізація» - це динамічний процес внутрішнього узгодження систем права або законодавства суб’єктів єдиного федеративного чи інтеграційного утворення шляхом установлення спільних правових принципів та норм щодо визначених сфер суспільного життя з метою забезпечення єдності та подолання розбіжностей правового регулювання суспільних відносин у її межах [63, с. 16]. Автор робить висновок, що про гармонізацію необхідно говорити лише у разі набуття Україною статусу повноправного або частково асоційованого членства у ЄС. Тому нині найбільш актуальною є проблема зближення національного законодавства з правовою системою ЄС [63, с. 16]. І все ж, на нашу думку, про гармонізацію потрібно говорити і до набуття Україною статусу повноправного або частково асоційованого членства у ЄС, оскільки гармонізація є складним і тривалим у часі та просторі процесом, а набуття Україною членства є метою, а не умовою гармонізації.

Розглядаючи поняття «гармонізації», необхідно також звернути увагу на поняття, яке вченими часто вживається поряд, «уніфікації». Ян Кропхоллер зазначає, що уніфікація - це встановлення єдиної норми, яка однаково діє хоча б у двох державах [64, с. 99 ].

В. С. Хачатрян визначає, що уніфікацією права є створення однакових, тобто уніфікованих, норм у внутрішньому праві різних країн [65, с. 21].

Г. С. Фединяк називає уніфікацію правотворчим процесом, спрямованим на створення (зміну, припинення) правових норм, тотожних іншій правовій системі [66, с. 32]. Ю. А. Тихомиров під уніфікацією розуміє розроблення та введення в дію загальнообов'язкових однакових юридичних норм (правил) [67, с. 75]. Іноді під уніфікацією розуміють процес узгодження систем міжнародного та національного прав. Так, наприклад, Буткевич В. Г. зазначає, що уніфікація є процесом цілеспрямованих дій з вироблення єдності приписів у двох правових системах [68, с. 59].

Тлумачення «правової уніфікації» також дає А. Ю. Райкова, а саме: «правова уніфікація - узгодження та введення в дію у двох або більше державах ідентично-однакових правових норм, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин» [59, с. 91]. Держави, уніфікуючи на міжнародному рівні правові норми в тій чи іншій галузі суспільних відносин, змінюють і коректують національні правопорядки таким чином, щоб подібні зміни здійснювалися шляхом ухвалення в окремих державах однакових, текстуально одноманітних правових норм [59, с. 90].

Проте найбільш повним та вдалим, на нашу думку, є визначення, яке дає О. К. Порфір’єва; вона характеризує уніфікацію як процес створення, зміни та припинення правових норм і нормативних регуляторів, а також однакового їх застосування й тлумачення, що спрямований на усунення відмінностей у національних правових системах на підставі загальновизнаних принципів права, який відбувається на міжнародному та внутрішньодержавному рівнях [69, с. 25].

У свою чергу, Райкова А. Ю. виділяє правові методи уніфікації. На її думку, правовим методом уніфікації є інкорпорація або прийняття в двох і більше державах правил і положень з питань регулювання національних правових норм у галузі митної справи. При цьому прийняті правові норми можуть бути уніфіковані (ідентичні або подібні (гармонізовані за своїм змістом)). Найбільш ефективним методом, який забезпечує уніфікацію митних процедур, є метод багатосторонньої уніфікації, що має облігаторний характер для держав учасниць. Цей метод передбачає підписання міжнародної угоди, що зобов'язує держави інкорпорувати в свою національну правову систему угоду з питань митного співробітництва і надати їй сили закону. Можливий також інший варіант. Держава-учасниця міжнародної угоди приймає внутрішній закон, що відтворює норми цієї угоди [59, с. 91]. Вважаємо, що така позиція максимально відображає засоби уніфікації.

Щодо співвідношення уніфікації та гармонізації, цікавою є думка Турченко О. Г. про чотири основні позиції такого співвідношення: 1) уніфікація трактується як один із методів гармонізації, що виявляється у створенні єдиного уніфікованого законодавства, наприклад, у сфері міжнародної торгівлі; 2) гармонізація є способом уніфікації права; 3) різниця між гармонізацією і уніфікацією є теоретичною або лінгвістичною, що не має практичного значення; 4) уніфікація та гармонізація є самостійними способами зближення законодавства [56, с. 9].

Г армонізація поряд з уніфікацією є методами правової інтеграції (оскільки по суті є способом впливу), суть яких полягає у перетворенні правових норм шляхом зведення їх до єдиного знаменника. Г армонізація порівняно з уніфікацією - м’якший метод правової інтеграції, оскільки відбувається на підставі зближення внутрішньодержавного права з певною законодавчою моделлю, яка не має на увазі однаковості, а ґрунтується на зближенні законодавств різних держав [70, с. 9]. Цілком підтримуємо цю думку і вважаємо, що обидва цих методи не можуть діяти ефективно один без іншого у сфері зближення права.

Посилаючись на аргументований та обґрунтований погляд Турченко О. Г., уніфікацію і гармонізацію необхідно розглядати саме як самостійні способи зближення законодавства. З огляду:

- етимологічного значення слів: «гармонізація» від грец. harmonia - «співзвуччя, благополуччя» «уніфікація» від лат. unio facere - «робити єдиним» i означає «приведення до одноманітності, зведення будь-чого до єдиної форми, системи, єдиних нормативів», «приведення до одноманітності (подібності)»;

- юридичної форми: розв’язання поставлених перед ними завдань (Уніфіковані норми фіксуються в юридично обов'язковій формі договорів, розпорядження яких підлягають включенню у незміненому варіанті в національну правову систему. За допомогою актів, що не мають обов'язкової юридичної сили, може здійснюватися лише гармонізація);

- результатів: результатом гармонізації є подолання суперечностей і формування мінімальних правових стандартів за допомогою затвердження загальних правових принципів, а результатом уніфікації є введення в національні правові системи однакових (подібних) юридичних норм;

- основного способу: міжнародного договору - при уніфікації, в якому формулюються настанови, що підлягають включенню в незміненому варіанті в національні правові системи, а при гармонізації ж міжнародний договір зобов'язує держави створити норми, які відповідали б його загальним положенням.

- впливу: якщо гармонізація впливає на окремі норми і сфери, то уніфікація впливає не стільки на окремі норми, скільки на правову систему загалом [56, с. 9-10].

Вважаємо, що така позиція дослідниці та аргументи на користь гармонізації та уніфікації як самостійних способів зближення права є найбільш обґрунтованими та максимально відображають як сутність обох засобів, так і співвідношення між ними.

Абсолютно погоджуємося з думкою Перепьолкіна С. М., що проведення як гармонізації, так і уніфікації державами здійснюється виключно на основі взятих на себе міжнародно-правових зобов’язань незалежно від їх форми (міжнародна конвенція, міжнародний звичай чи акт міжнародної міжурядової організації), але механізми, за допомогою яких таке зближення відбувається, суттєво різняться між собою [54, с. 95];

Н. Е. Буваєва, зазначає, що основна відмінність гармонізації від уніфікації полягає в тому, що зближення правових систем відбувається не шляхом запровадження єдиної міжнародної норми, а через включення в правові системи різних держав однакових внутрішньодержавних норм, що базуються, наприклад, на міжнародних нормах, які визначають загальні умови і рамки однакового правового регулювання. Держави повинні самостійно сформулювати свої правові інститути на основі тих рамкових умов, які узгоджені на міжнародному рівні.

Таким чином, цілеспрямоване зближення правових систем може відбуватися у двох формах: уніфікації та гармонізації. При цьому уніфікація являє собою таку форму зближення правових систем, що передбачає вироблення єдиних міжнародних норм, а гармонізація - вироблення однакових національно-правових норм [71, с. 84].

Визначаючи сутність спрощення, гармонізації та уніфікації у міжнародному митному праві, автор доходить таких висновків.

Спрощення митних процедур - виражені у правовій формі дії держав із зменшення тривалості та складності проведення процедур із митного контролю, митного оформлення та стягнення передбачених законом митних платежів, може відбуватись за допомогою правової інтеграції у вигляді двох методів: уніфікації та гармонізації.

Уніфікація - це форма правового зближення, яка відображає процес створення, зміни та припинення правових норм та нормативних регуляторів, а також однакового їх застосування й тлумачення, спрямована на усунення відмінностей у національних правових митних системах на підставі загальновизнаних принципів міжнародного митного права.

Гармонізація - це форма правового зближення, що відбувається на підставі зближення внутрішньодержавного права з певною законодавчою моделлю, яка ґрунтується на зближенні митних законодавств різних держав.

Вважаємо, що уніфікація являє собою таку форму зближення правових систем, яка передбачає створення ідентично - однакових правових норм, а гармонізація - встановлення спільних правових принципів та норм.

1.2