Система джерел та принципи міжнародно-правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур у міжнародній торгівлі

Пізнання будь-якої тематики потребує чіткого визначення її джерельної бази, оскільки джерела містять інформацію про стан та минуле теми дослідження, а завданням ученого є її здобуття, аналіз, інтерпретація відповідно до визначеної мети і завдань [72, с.

У зв’язку з тим що міжнародні митні відносини пов’язані з міжнародною торгівлею, деякі науковці, зокрема Бережнюк І. Г. [22, с. 394-395], Наку А. А. [74, с. 11], Кучер Б. І. [75, с. 186], Сидор В. Д. [76, с. 187], Опришко В. Ф. [77, с. 368], вважають, що міжнародне митне право є підгалуззю міжнародного економічного права. Хоча при цьому, як зазначає Наку А. А. [74, с. 11], воно має комплексний (полісистемний) характер. Не можна оминути увагою й думку деяких науковців, зокрема Сандровського К. К. [78, с. 32], Борисова К. Г. [8, с. 7], Мицика В. В. [79, с. 76-77], про те, що міжнародне митне право є самостійною галуззю міжнародного права, яке складається з принципів та норм, що регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права у процесі їх співробітництва з митним і пов’язаних з ним питань міжнародних економічних, торговельних, транспортних зв’язків і туризму.

Хоча і немає одностайності у науковців щодо думки про галузеву належність міжнародного митного права, ніхто не заперечує проти публічно- правової його природи і владного характеру регульованих відносин. Таким чином, єдність природи джерел як для всієї системи міжнародного публічного права у цілому, так і для окремих її галузей, у тому числі й міжнародного митного права, не викликає сумнівів.

Міжнародно-правове регулювання спрощення митних процедур здійснюється нормами міжнародного митного права, у зв’язку з чим систему джерел та принципів їх правового регулювання доцільно розглядати у сфері міжнародного права.

Міжнародно-правові документи не містять вичерпного переліку джерел міжнародного права, щоправда деякі вчені [313, с. 33-34; 314, с. 19-20; 117, с. 2532; 431] розглядають такий перелік у ч. 1 ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН, відповідно до якої: «Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує:

а) міжнародні конвенції як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, визнані державами-учасницями спору;

б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;

в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

г) із застереженням, зазначеним у ст. 59, судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм» [81].

Деякі вчені заперечують проти віднесення до джерел міжнародного права пп. «в» та «г» [82, с. 18]. П. М. Бірюкова відзначає, що на цей час у практиці міжнародного спілкування вироблені чотири форми джерел міжнародного права: міжнародний договір, міжнародно-правовий звичай, акти міжнародних конференцій і нарад, резолюції міжнародних організацій. Два останніх джерела інколи відносять до «міжнародного «м'якого» права» [82, с. 22].

Як зазначає Сандровський К. К., основні джерела міжнародного митного права ті самі, що й міжнародного права, тобто міжнародний договір та міжнародно-правовий звичай. Як правило, саме вони є зовнішньою формою існування міжнародного права, юридичною оболонкою, в якій закладено зміст міжнародно-правової норми - правила поведінки, що є, у свою чергу, результатом домовленості держав. Інші джерела є допоміжними джерелами міжнародного митного права [78, с. 46].

К. Г. Борисов зазначає, що юридичними джерелами міжнародного митного права є: основні принципи сучасного міжнародного митного права, міжнародний звичай, міжнародний договір, внутрішнє законодавство держав (суб'єктів права), односторонні заяви держав, прецеденти міжнародних відносин, прецедентне право ЮНСІТРАЛ, діюча практика у сфері міжнародних митних відносин, рішення міжнародних організацій з питань митного партнерства і співробітництва [8, с.

Виходячи з вищенаведеного, можемо зробити висновок, що джерела міжнародного права та міжнародного митного права єдині за своєю природою: в їх основу покладена домовленість суб’єктів міжнародних правовідносин, різниця полягає лише у тому, що основою джерел міжнародного митного права є правові норми, об’єктом регулювання яких є міжнародне митне співробітництво. На тих самих підставах можна зазначити, що система джерел міжнародно-правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі також входить до складу джерел міжнародного митного права. Охарактеризуємо основні та допоміжні джерела міжнародно-правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнароднї торгівлі.

Будучи частиною міжнародно-правового співробітництва, регулювання спрощення та гармонізація митних процедур у сфері міжнародної торгівлі здійснюються методами міжнародного права і в рамках механізму міжнародно- правового регулювання [87, с. 80], серед яких активно застосовуються методи договірного (двостороннього та багатостороннього) і організаційно-правового регулювання^[1]. Окремо необхідно зазначити, що організаційно-правовий метод у сфері спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі має два аспекти: національний і міжнародний. Причому зі збільшенням ролі міжнародного права зростає значення саме національного аспекту [394, с. 60]. З розвитком та ускладненням міжнародної торгівлі все більша кількість держав бере участь у проектуванні міжнародно-правових норм, а також в їх реалізації.

Міжнародний аспект цього методу виявляється у формі міжнародної взаємодії суб’єктів щодо створення та реалізації міжнародних норм [395, с. 117], які регулюють питання міжнародної митної співпраці, в тому числі в рамках спеціалізованих міжнародних організацій і регіональних економічних інтеграцій.

На думку Додіна Є. В., найважливішими для організації митної справи у будь-якій державі є багатосторонні договори в митній сфері - угоди, конвенції [83, с. 11]. Термін «конвенція» (з лат. conventio - «договір») є різновидом міжнародного договору. В науці міжнародного митного права під митною конвенцією (англ. customs convention) прийнято розуміти багатосторонню або двосторонню міжнародну угоду, яка регулює комплекс питань у сфері митних відносин [84; 328, с. 28]. Митні конвенції, як правило, розробляються і приймаються у рамках міжнародних організацій, таких як СОТ, ВМО [328, с. 28].

У міжнародному праві міжнародні договори набувають все більшого значення [85, с. 71]. Відповідно до ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. «міжнародний договір» означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування [86], і це безпосередньо стосується міжнародного митного права та питань гармонізації митних процедур.

Більшість конвенцій у галузі міжнародного митного співробітництва за об’єктом правового регулювання - це вузько спеціалізовані (галузеві) міжнародні договори, призначені для регламентації конкретного виду відносин або групи однорідних, пов’язаних між собою відносин у галузі митного регулювання [54, с. 99]. Виходячи із загальновизнаної класифікації міжнародних договорів [87, c.

114], можна зазначити, що міжнародні договори, укладені у сфері міжнародно- правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур, можуть бути класифіковані (або охарактеризовані) за наступними ознаками (наприклад наведемо деякі з них):

- за кількістю суб’єктів (сторін, учасників) - міжнародні договори бувають: багатосторонні, наприклад, Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур 1973 р.

- за ступенем доступності (по можливості участі) - міжнародні договори бувають відкритими, тобто учасниками таких договорів можуть бути будь-які держави світу (наприклад, Митна конвенція про карнет А.Т.А. для тимчасового ввезення товарів 1961 р.) [90], та закритими (напівзакритими), право участі в яких залежить від згоди інших учасників (наприклад, Договір про створення Європейського економічного співробітництва 1957 р.) [57];

- за суб’єктами, які підписали документ, - міжнародні договори бувають міждержавними, наприклад Угода між Україною і Словацькою Республікою про співробітництво та взаємодопомогу в галузі митної справи 1995 р.) [91], міжурядовими, наприклад Угода між Урядом України та Урядом Туркменістану про проведення узгодженої митної політики 1992 р. [92], міжвідомчими, наприклад Протокол між Державною митною службою України та Федеральною митною службою (Російська Федерація) про взаємне визнання окремих результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, а також накладеного митного забезпечення при здійсненні митних операцій при перетині українсько-російського державного кордону 2010 р. [93];

- за просторовою сферою дії - міжнародні договори бувають універсальними (наприклад, Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 р. [94]), субрегіональними (наприклад, Договір ЄврАзЕС про створення єдиної митної території та формування митного союзу 2007 р. [95]) та регіональними (наприклад, Договір про створення Європейського економічного співробітництва 1957 р. [57]);

- за терміном дії - міжнародні договори поділяють на: строкові (укладені на визначений строк, наприклад Протокол між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про забезпечення першочергового пропуску через українсько-білоруський державний кордон автотранспортних засобів, які перевозять плодоовочеву продукцію і тару для її транспортування 1997 р.

Потрібно також зазначити, що в міжнародному праві має велике значення поділ міжнародних договорів залежно від об’єкта їх правового регулювання - загальні та спеціальні (галузеві). У зв’язку з цим міжнародні договори, укладені у сфері спрощення та гармонізації митних процедур (спеціальні, галузеві), також можна розділити на дві групи. До першої можна віднести міжнародні договори, що регулюють питання виключно у сфері спрощення та гармонізації митних процедур (наприклад, Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур 1973 р. в редакції Протоколу 1999 р. (оновлена Кіотська конвенція) [27]. До другої групи можна віднести міжнародні договори, що частково регулюють питання у сфері спрощення та гармонізації митних процедур (наприклад, Конвенція ООН з морського права 1982 р., що встановлює низку митних пільг для держав, які не мають виходу до моря та ін. [98, ст. 69; 434]).

Також можна додати, враховуючи особливості міжнародного митного права та його інституцій, що міжнародні митні конвенції (договори) можна класифікувати за об’єктом на ті, що:

- закріплюють міжнародні стандарти у галузі спрощення та гармонізації митних процедур: Міжнародна конвенція про спрощення та гармонізацію митних процедур 1973 р. в редакції Протоколу 1999 р. (оновлена Кіотська конвенція) [27],

Конвенція про карнет А.Т.А. для тимчасового ввезення товарів 1961 р. [90], Стамбульська конвенція про тимчасове ввезення 1990 р. [155], Митна конвенція що стосується контейнерів 1972 р. [192], Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів від 14.06.1983 р. [156];

- закріплюють систему митних пільг (у тому числі преференцій) та імунітетів, наприклад Віденська конвенція ООН про дипломатичні зносини 1961 р., що передбачає звільнення від митного оподаткування предметів, які ввозяться дипломатами для особистого користування [99, ст. 23], Угода про Правила визначення походження товарів країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій у рамках Загальної системи преференцій [100];

- присвячені міжнародному співробітництву та взаємодопомозі держав у митних справах, наприклад Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства 1977 р., м. Найробі [101].

До джерел міжнародно-правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі належить також міжнародний звичай. Вище ми вже зазначали, що не всі вчені згодні з віднесенням звичаю до джерел міжнародного права, проте, на нашу думку, звичай є джерелом міжнародного права. Для нас вагомим аргументом (серед інших) на користь цього твердження є те, що звичай приводить до створення міжнародно-правових норм для його деталізації та надання йому юридичної форми. Так, міжнародний звичай про право мирного проходу через територіальне море отримав закріплення як договірно-правова норма в Женевській конвенції про територіальне море та прилеглу зону 1958 р. [102]. У подальшому основні положення цієї Конвенції стали складовою частиною Конвенції ООН із морського права 1982 р. [98], але й вони з часом були значно доповнені та конкретизовані з урахуванням розвитку міжнародного морського права, досягнень мореплавства та змін умов, в яких воно здійснюється.

Міжнародний звичай у міжнародному митному праві - це сформоване в міжнародній митній практиці правило поведінки, за яким суб'єкти міжнародного митного права визнають юридично обов'язковий характер. Звичаєві норми міжнародного митного права формуються в практиці міжнародних відносин у результаті повторюваних дій держав, унаслідок чого виникає правило, якого вони дотримуються. Але це правило - ще не норма міжнародного митного права, а лише звичай. Джерелом міжнародного митного права є не будь-який звичай, а лише той, який визнаний усіма або більшістю держав як обов'язкове правило, що відображає загальну практику держав [8, с. 23], що може також бути аргументоване владним характером митних відносин.

Як зазначає К. Г. Борисов, звичай, будучи джерелом міжнародного митного права, може мати як універсальний характер - у наслідок загальності визнання, так і регіональний - через визнання в певних економічних відносинах або тих чи інших певних галузях співробітництва: звичаї торгових портів, національні звичаї і традиції народів. Формулювання звичаїв трапляється в рішеннях міжнародних судів та арбітражів, резолюціях міжнародних організацій, дипломатичній кореспонденції, а також законодавчих актах різних держав. Велике значення мають також міжнародні та національні традиції, що склалися у міжнародних митних відносинах, особливо у прикордонних районах та митних зонах [8, с. 24].

Не можна не погодитися з аргументами Кляна Ф. Г., що, оскільки митна справа у цілому завдячує своїм походженням торгівлі та мореплавству, значну роль у міжнародному митному праві відіграли звичаєво-правові норми, які склалися в процесі тривалої практики великих міжнародних морських портів [1, с. 40-41]. А отже, найвідомішим прикладом уніфікації міжнародних звичаїв, який також стосується спрощення митних процедур у сфері міжнародної торгівлі, можна вважати роз’яснення і тлумачення зовнішньоторговельних (комерційних) термінів, що містяться в ІНКОТЕРМС 2010 р. [11].

Серед допоміжних джерел міжнародно-правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі необхідно виокремити резолюції та рішення міжнародних організацій, які можуть мати для суб’єктів міжнародного митного права рекомендаційний характер. Обов’язкової юридичної сили вони наберуть лише після юридичного визнання (ратифікації, приєднання тощо) їх державою [8, с. 27]. Наприклад, ВМО на основі положень оновленої Кіотської конвенції [27] розробила норми рекомендаційного характеру, спрямовані на зближення правових систем у сфері спрощення національних митних процедур, однак вони не мають імперативної юридичної сили для Договірних сторін. Прийняті ці норми у формі резолюції Ради ВМО «Про Рамкові стандарти безпеки та полегшення всесвітньої торгівлі Всесвітньої митної організації» 2005 р. [103]. Основна мета цього документа полягає у підвищенні безпеки міжнародної торгівлі (таким чином, щоб це не перешкоджало та не ускладнювало її) шляхом створення єдиного набору міжнародних стандартів і досягнення рекомендацій для сприяння одноманітності та передбачуваності в роботі національних митних органів.

Для ефективнішого впровадження Рамкових стандартів безпеки та полегшення всесвітньої торгівлі Всесвітньої митної організації [103], Договірним сторонам пропонується використовувати такі акти ВМО:

- Модель митних даних ВМО (Modete de donnees de l’OMD) [105];

- Типову двосторонню угоду про співробітництво в митних справах (Model d’accord bilateral) [106];

- Митні рекомендації щодо комплексного управління ланцюгом постачання товарів (Les Directives douanieres relatives a la gestion de la chaine logistique integree) [107];

- рекомендації щодо розроблення національного законодавства з питань збору й передачі інформації (Les Directives aux fins de !’elaboration d’une legislation nationale prevoyant la collecte et la transmission des donnes douanieres) [108];

Не можна забувати й про рішення регіональних міжнародних організацій та регіональних економічних інтеграцій, наприклад: Основи митного законодавства держав-учасниць СНД 1995 р. [109] i Модельний митний кодекс для держав- учасниць СНД 2008 р. [110], Модернізований митний кодекс ЄС 2008 р. [170] та ін.

Також прикладами нормотворчої діяльності міжнародних організацій є розробка типових (модельних) актів (законів). Так, на думку Ю. А. Тихомирова, модельний акт - це правовий документ, який рекомендується державам для прийняття як національний нормативний акт, що є своєрідним «містком», який з’єднує норми міжнародного й національного права та має істотне значення внаслідок здатності «вплітатися» у тканину національних правових систем. На відміну від конвенції модельний закон: не вимагає від держави, що його приймає, сповіщати інші держави, які могли теж його прийняти, або окремий орган (депозитарій); під час введення його до власної правової системи держава може внести до нього будь-які зміни. Тому ступінь уніфікації і ступінь визначеності під час застосування модельного закону нижчі, порівняно з конвенціями (міжнародними договорами). Однак «модельне право» більш гнучке [67, с. 80-81, 88]. Прикладом типового закону, у тому числі й у митній сфері, може бути Типовий закон ЮНСІТРАЛ про електронні підписи ООН 2001 р. [111].

Не менш значущим допоміжним (часом похідним) джерелом міжнародно - правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнароднї торгівлі є внутрішнє законодавство держав. Як зазначає К. Г. Борисов, національне право різних держав за допомогою їх внутрішньої і зовнішньої, у тому числі й митної, політики має величезний вплив на формування норм і принципів міжнародного митного права. Як внутрішня, так і зовнішня політика держав знаходить юридичне закріплення та оформлення насамперед у нормах і актах їх внутрішнього права: конституціях, законах, постановах, які, у свою чергу, впливають на створення норм міжнародного митного права [8, с. 25]. Так, вітчизняним законодавчим фундаментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності, митної справи і спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнароднї торгівлі є: Конституція України [412, ст. 18], МКУ [113], Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [112], частково Податковий кодекс України [114], численні підзаконні нормативно-правові акти.

До допоміжних джерел міжнародного митного права необхідно віднести діючу практику у сфері міжнародних митних відносин, що в сукупності і є самостійною групою джерел міжнародного митного права [8, с. 27], наприклад:

- систему прикордонного контролю за валютою і валютними цінностями Болгарії;

- митний огляд поштових відправлень на Кубі;

- систему митного контролю за вивезенням культурних та історичних цінностей Східних земель Федеративної Республіки Німеччини;

- практику застосування рентгенотехніки як ефективного інструменту для виявлення контрабанди [328, с. 394; 329, с. 78];

- практику здійснення співробітництва митних органів на кордонах [280];

Серед допоміжних джерел міжнародно-правового регулювання спрощення

та гармонізації митних процедур у сфері міжнароднї торгівлі потрібно також виділити діючу національну судову практику у сфері здійснення державами митної справи щодо реалізації норм і правил національного митного законодавства та норм міжнародних угод у цій сфері. Прикладом може бути Довідка Вищого адміністративного суду України за матеріалами справ, розглянутих ним у касаційному порядку, де суд навів основні категорії справ щодо деяких питань практики вирішення справ, пов'язаних із застосуванням митного законодавства [115].

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що система джерел міжнародно- правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі та система джерел міжнародного митного права є однотипними, як загальне й особливе (галузеве, спеціальне). Отже, вважаємо, що до системи джерел міжнародного митного права, які регулюють спрощення та гармонізацію митних процедур, необхідно віднести такі групи і джерела: 1) основні - міжнародні договори (угоди, конвенції), міжнародний звичай; 2) допоміжні: а) резолюції та рішення міжнародних організацій, типові (модельні) акти (закони); б) діючу практику у сфері міжнародних митних правовідносин, внутрішнє законодавство держав, національну судову практику.

Як зазначають Сандровський К. К. [78, с. 268], Борисов К. Г. [8, с. 22], Пашко П. В. [17, с. 589] та ін., міжнародні економічні та міжнародні торгові відносини передбачають співробітництво і в міжнародних митних питаннях, а отже, можна стверджувати, що міжнародне митне співробітництво (відносини) саме є проявом і втіленням у життя основних принципів міжнародного митного права. Однією з основоположних засад діяльності ООН залишається переконання, що економічний розвиток для народів усього світу є найважливішим шляхом досягнення політичної, економічної та соціальної безпеки [81, ст. 1].

А. В. Граве зазначає, що принципи міжнародного митного права є основоположними витоками міжнародного митного регулювання, які визначають всі його положення та відображються в конкретних нормах [116, с. 27]. Так, принципи міжнародного митного права - найбільш загальні правила поведінки учасників міжнародного співробітництва, що мають певний вплив на розроблення міжнародних митних норм та фіксуються конкретними правилами поведінки держав у сфері міжнародних митних відносин [25, с. 15; 432; 433].

Цілком погоджуємося з думкою Борисова К. Г. та інших науковців, які зауважують, що міжнародні економічні відносини, у тому числі й митні, повинні здійснюватися в повній відповідності із загальновизнаними принципами сучасного міжнародного права і специфічними (галузевими) принципами міжнародного митного права [8, с. 22; 87, с. 52-53; 129, с. 101].

До принципів міжнародного права належать: повага до національної незалежності і суверенітету; невтручання у внутрішні справи; незастосування сили або погрози сили; повна рівноправність; повага до національних інтересів і права кожного народу розпоряджатися своєю долею; взаємна вигода, недискримінація, максимальне сприяння та ін., закріплені у ст. 2 Статуту ООН 1945 р. [81], Декларації про принципи міжнародного права... 1970 р. [331] та Заключному акті наради ОБСЄ 1975 р. [332].

З іншого боку, не можна забувати, що, будучи підгалуззю міжнародного економічного права, принципи останнього теж впливають на формування принципів міжнародного митного права, а саме, на думку Шатрова В. В., це принципи [131, с. 14]: свободи вибору форми організації зовнішньоторговельних зв’язків; суверенітету держав над природними ресурсами та економічною діяльністю; економічної недискримінації; справедливого економічного співробітництва та взаємної вигоди; сприяння соціальному прогресу (міжнародній соціальній справедливості); розвитку міжнародних економічних та науково - технічних відносин між державами; міжнародного співробітництва з метою розвитку; вільного доступу до моря з метою торгівлі держав, які не мають виходу до нього.

Майже такої самої градації принципів міжнародного економічного права дотримуються Шумілов В. М. [128, с. 41-52; 127, с. 82-93], Вельямінов Г. М. [129, с. 101-117], Кузьмін Е. Л. [333, с. 44-53], Опришко В. Ф. [77, с. 82-98] та ін.

Будь-яка класифікація принципів певною мірою є умовною. Вони можуть бути об’єднані в групи за різними підставами (ознаками). Деякі принципи із часом можуть бути включені до інших груп. У результаті появи нових принципів класифікація зміниться [117, с. 111]. Наприклад, до галузевих принципів міжнародного митного права відносять [1, с. 442-443; 73, с. 53; 118, с. 10]:

- сприяння становленню справедливого нового економічного порядку, суверенної рівності держав та їх економічних систем;

- сприяння економічному зростанню держав, що розвиваються, і подолання економічного розриву між розвиненими державами та державами що розвиваються;

- забезпечення постійного і зростаючого розширення та лібералізації міжнародної торгівлі, що грунтується на універсальному застосуванні щодо певної держави режиму найбільшого сприяння;

- принцип рівноправного використання державами переваг міжнародного поділу праці, який сприяє розвитку широкого різнобічного торговельного обміну товарними масами з дотриманням паритету всіх форм власності на основі використання переваг від історично сформованих форм інтернаціоналізації господарського життя;

- принцип співробітництва держав та інших суб'єктів у галузі митної справи та удосконалення його організаційного механізму;

- удосконалення організаційно-правового механізму міжнародного митного співробітництва у рамках організацій, конференцій універсального, континентального, регіонального та субрегіонального масштабів як засобу зміцнення миру, підвищення рівня добробуту народів та їх економічного суверенітету;

- прагнення до вищого рівня уніфікації митних систем;

- удосконалення митного законодавства та митних технологій;

- посилення боротьби з контрабандою, незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин, іншими митними правопорушеннями тощо.

Не можна не звернути уваги на суміжні принципи, пов’язані з регулюванням міжнародної торгівлі (залежно від наукових концепцій: міжнародного торгового права, права міжнародної торгівлі, права СОТ) і які опосередковано впливають на митні відносини. Зазначимо, що, наприклад, Шумілов В. М. принципи ГАТТ/СОТ прирівнює до принципів міжнародного торгового права [119, с. 39-46], а Мальський О. М. та Ягольник А. М. - до принципів регулювання міжнародної торгівлі [120, с. 39-88; 122, с. 111-113]. Основними джерелами цих принципів стали Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1947 р. (далі - ГАТТ-47) [13] та Заключний акт ЮНКТАД 1964 р. [121], в яких були сформульовані принципи міжнародної торгівлі, що безпосередньо стосуються міжнародного митного співробітництва у сфері гармонізації та спрощення. Ось деякі з них:

- недопущення дискримінації, пов’язаної з віднесенням держав до різних соціально-економічних систем [ 121, частина II, розділ I ];

- кожна держава має суверенне право на вільну торгівлю з іншими державами [121, частина II, розділ I ];

- міжнародна торгівля повинна регулюватися правилами, що сприяють економічному та соціальному прогресу [121, частина II розділ I];

- розширення та всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежать від можливості доступу на ринки та вигідної ціни на сировинні товари й товари, що експортуються [121, частина II, розділ I ];

- розвинені держави, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях (інтеграціях), повинні здійснювати все, що від них залежить, аби не завдати шкоди та не впливати негативно на розширення імпорту з третіх держав, особливо країн, що розвиваються [121, частина II, розділ I];

- міжнародна торгівля повинна сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються [121 , частина II, розділ I];

- загальний режим найбільшого сприяння (ст. I ГАТТ-47);

- взаємне поетапне зниження митних зборів та встановлення максимально допустимого рівня для країн-членів СОТ (ст. VIII ГАТТ-47);

- максимальне скорочення митних формальностей (ст. VIII ГАТТ-47);

- національний режим для податків, інших зборів та правил у галузі міжнародної торгівлі (ст. III ГАТТ-47);

- свобода транзиту на територіях країн-членів (ст. V ГАТТ-47);

- вартість імпортного товару для митних цілей повинна базуватись на дійсній вартості товару (ст. VII ГАТТ-47);

- принцип публікації та застосування правил торгівлі, іншими словами, принцип транспарентності/прозорості (англ. transparency) (ст. Х ГАТТ-47);

- кількісні обмеження імпорту та експорту допускаються лише у виключних випадках, таких як загроза платіжному балансу або національним виробникам (ст. XII ГАТТ-47) та інші.

Не можна не погодитися з думкою Скурко О. В., що СОТ через систему багатосторонніх угод і закріплених у них принципів вилучає під своє регулювання частину внутрішньодержавної компетенції щодо тарифних та нетарифних режимів імпорту і ставить під міжнародно-правовий контроль ці режими в державах-учасницях міжнародного торговельного обігу. Ці питання регулюються міжнародним торговим правом та його інститутом «правом СОТ» [123, с. 4-5]. Зазначимо, що вищеозначені принципи властиві й об’єднують сфери міжнародної торгівлі та міжнародного митного співробітництва.

Отже, можна виділити в міжнародному митному праві такі групи принципів: 1) принципи міжнародного публічного права; 2) принципи міжнародного економічного права і міжнародного торгового права; 3) принципи міжнародного митного права (галузеві); 4) принципи окремих сфер міжнародного митного співробітництва.

Ми погоджуємося з позицією Буваєвої Н. Е., яка узагальнила всі вище- перелічені принципи та звела їх до семи таких принципів міжнародного митного права, які безпосередньо стосуються сфери спрощення і гармонізації митних процедур:

1) принцип співробітництва (співпраці) митних органів з іншими органами влади, митними службами інших держав та суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності;

2) принцип дотримання міжнародних стандартів у галузі митної справи;

3) принцип надання зацікавленим сторонам усієї необхідної інформації про правові акти в галузі митної справи;

4) принцип забезпечення безперешкодного доступу зацікавленим сторонам до адміністративних і судових процедур оскарження дій митних органів;

5) принцип застосування сучасних методів роботи, таких як контроль на основі управління ризиками, та методів аудиту й максимальне практичне використання інформаційних технологій;

6) принцип передбачуваності, послідовності та відкритості при застосуванні митних правил і процедур;

7) принцип ефективності митних правил і процедур [71, с. 11-12].

Необхідно також акцентувати увагу, що серед принципів міжнародного

митного права є вузькоспеціалізовані принципи, закріплені в міжнародних договорах, рішеннях міжнародних організацій та ін., наприклад принципи здійснення митного контролю (див. додаток Е).

Прикладом таких спеціалізованих принципів є також принципи професійної етики працівників митних органів, деякі з них відображено у Декларації про сумлінність митних службовців, відомій як Арушська декларація 1993 р. [339]. Цей міжнародний документ не має обов’язкового характеру, але містить базові принципи професійної етики та боротьби з корупцією у митній сфері.

З урахуванням того, що міжнародне митне право може розглядатися як підгалузь міжнародного економічного права, цікавою є думка Харчука О. О., який пропонує поділити принципи міжнародного економічного права за рівнем нормативного узагальнення на загальновизнані, спеціальні і стандарти [124, с. 66-67] та визначає, що «стандарт міжнародного економічного права - це правило (принцип), в основу якого покладено метод зіставлення і порівняння умов, що застосовується на договірній основі між суб’єктами міжнародного економічного права, і застосування якого приводить до встановлення відповідного правового режиму між договірними сторонами» [124, с. 73]. Тобто можна вважати, що загальновизнаними принципами є принципи міжнародного права, спеціальними (галузевими) - принципи міжнародного митного права. Отже, звернемося до стандартів.

Взагалі правова категорія стандартів (англ. standard), імперативних норм, була виділена Г. Шварценбергером i налічує вона сім стандартів [125, c. 66]:

- мінімальний стандарт (the minimum standard);

- стандарт преференційного ставлення (the standard of preferential treatment);

- стандарт нації найбільшого сприяння (the most-favoured-nation standard);

- національний стандарт (the national standard);

- стандарт ідентичного ставлення (the standard of identical treatment);

- стандарт відкритих дверей (the standard of the open door);

- стандарт рівноправного ставлення (the standard of equitable treatment).

В. М. Шумілов доводить існування принципів-стандартів міжнародного економічного права, виводячи їх існування з режимів (принципів-режимів, наприклад принципу національного режиму, принципу i режиму найбільшого сприяння, принципу i режиму преференцій тощо), висловлюючи твердження, що специфіка стандартів полягає в закладеному в них методі зіставлення та порівняння умов. Водночас кожний такий стандарт пов’язаний із певними правами та обов’язками, i саме з цього погляду вони є одночасно нормою (а точніше - принципом) права [126, с. 167-168; 127, с. 84-86; 128, с. 50-51].

На противагу Вельямінов Г. М. зазначає, що стандарт міжнародного економічного права являє собою чіткий перелік «стандартних» вимог, що, у свою чергу, не властиве конвенційним принципам, конкретні умови застосування яких зумовлюються в кожному конкретному випадку. Таким чином, у межах другого підходу вбачається фактично злиття понять спеціальних принципів і стандартів [129, с. 103-104].

Окремо необхідно зазначити, що Богуславський М. М. відносить до спеціальних принципів міжнародного економічного права принцип найбільшого сприяння та принцип національного режиму [130, с. 113-117], а Шатров В. В. пропонує логічно доповнити цей перелік принципом невзаємного

преференційного режиму (щодо митно-тарифних відносин розвинених країн і країн, що розвиваються) [131, с. 15].

З іншого боку, має свої особливості «міжнародний стандарт», який потрібно відрізняти від принципів-стандартів. Схиляємося до визначення

Перепьолкіна С. М., що «міжнародний стандарт - це єдина нормативна модель (зразок), типова форма (заздалегідь юридично необов’язкова), створена за згодою суб’єктів міжнародного публічного права для регулювання суспільних відносин на міждержавному і/або внутрішньодержавному рівнях» [2, с. 139; 3, с. 12]. Зауважимо, що така згода повинна мати письмову форму.

Спираючись на практику діяльності ВМО (зокрема, Рамкові стандарти 2005 р. [103]), приєднуємося до прихильників існування принципів міжнародного економічного права (відповідно і міжнародного митного права) за рівнем нормативного узагальнення на загальновизнані, спеціальні та стандарти (наприклад, стандарти спрощення та гармонізації митних процедур).

Підкреслимо, що стандарти надають можливість суб’єктам регулювання міжнародних торгових та міжнародних митних відносин самостійно обирати межі співпраці. Підтримаємо і погодимося з тим, що на практиці стандарти не діють відокремлено один від одного, фактично існує взаємозв’язок і взаємодоповнення між упровадженням стандартів найбільшого сприяння та національного режиму в двосторонніх і багатосторонніх договорах та закріпленням у тих самих договорах додатково інших стандартів для кращого досягнення мети окремого стандарту [124, с. 119].

Отже, чим відрізняється принцип міжнародного митного права від його стандарту? Так, мета стандартів полягає у наданні можливості суб'єктам міжнародного митного права самостійно обирати межі співпраці між собою, виходячи з принципу взаємності. Тобто в системі принципів міжнародного митного права, крім спеціальних принципів, існують стандарти, які починають діяти між державами, коли останні взяли на себе зобов'язання їх дотримуватися. Крім того, стандарти можуть служити додатковим цілям. Усе зазначене дозволяє зробити висновок про переважаючу необхідність договірної складової у системі джерел міжнародного митного права.

Зазначимо, що серед принципів міжнародного митного права більшість тим чи іншим чином безпосередньо або опосередковано стосується сфери спрощення митних процедур. Наприклад, саме стандарти спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі з огляду їх відбиття/закріплення в оновленій Кіотській конвенції [27], серед них:

1) упровадження міжнародних стандартів у галузі митної справи - передбачає впровадження у національне митне законодавство держав-учасниць оновленої Кіотської конвенції стандартних правил у галузі митної справи для забезпечення високого ступеня спрощення та гармонізації національних митних процедур. «Кожна з Договірних сторін приймає на себе зобов’язання сприяти спрощенню та гармонізації митних процедур та з цією метою дотримуватися, відповідно до положень цієї Конвенції, Стандартних правил, Стандартних правил із перехідним терміном та Рекомендованих правил, що містяться у додатках до цієї Конвенції» [27, гл. 2 ст. 2];

2) застосування сучасних методів роботи, таких як системи аналізу ризиків й методів контролю, які базуються на аудиті, а також максимальне практичне використання інформаційних технологій. Цей стандарт відображається у стандартному правилі 6.3 розділу 6 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції, де зазначено, що при застосуванні митного контролю використовується система управління ризиками, у зв’язку з цим національна система митних процедур повинна будуватися на основі оцінки ризику та вибірковості митного контролю.

Потрібно зазначити, що обсяги міжнародної торгівлі у світі постійно зростають, і оптимізація часу та витрат на проведення митних процедур сприятиме зовнішній торгівлі кожної держави. Одним із засобів такої оптимізації є Система управління ризиками (далі - СУР) - це метод прискорення переміщення товару через кордон, що ґрунтується на вибірковому контролі. Він використовується в багатьох країнах світу. Одна з основних цілей СУР - своєчасне виявлення, прогнозування, запобігання порушенням та конфіскація нелегального товару [132, детально див. 1, с. 134-158; 328, с. 348].

СУР повинна стати однією з основних складових у роботі митних органів будь-якої держави, що приєдналася до оновленої Кіотської конвенції, у зв’язку з цим відбуваються: скорочення тривалості проведення митних процедур, прозорість (транспарентність) та передбачуваність роботи митних органів для учасників зовнішньої торгівлі, і партнерський підхід у їх відносинах [442, с.203- 209];

3) передбачуване, послідовне та прозоре (транспарентне) застосування митних правил і процедур [27, преамбула; 13, ст. Х]. Це сприяє своєчасному отриманню зацікавленими особами повної, достовірної та чіткої інформації про правила здійснення митних процедур. У той самий час недотримання транспарентності може призвести (і фактично призводить) до несвоєчасного виконання своїх зобов’язань сторонами зовнішньоторговельних угод. Крім того, відсутність прозорості в частині митного оформлення може бути використана для дискримінації окремих груп експортерів/імпортерів як інструмент обмеження конкуренції [9, с. 104]. Ось чому така значна увага приділяється саме принципу прозорості/транспарентності в документах СОТ і ВМО.

Передбачуване, послідовне та прозоре застосування митних правил і процедур може бути реалізоване за допомогою використання національними митними органами сучасних методів здійснення митних процедур, які б із часом спрощувалися і переходили саме до:

- вибіркового митного контролю, що ґрунтується на СУР та пост-аудиті, що передбачено стандартним правилом 6.6 розділу 6 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції [27, с. 69; 330];

- надання інформації про національне митне законодавство будь-якій зацікавленій особі;

- електронного декларування (електронної форми декларування), закріпленого стандартним правилом із перехідним терміном 3.21 розділу 3 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції, що спрямоване на прискорення процесу реалізації митних процедур, підвищення достовірності відомостей, заявлених у декларації на товари, виключення особистого контакту декларанта й інспектора митної служби, застосування безпаперової та ІТ-технологій [55, с. 120] та ін.;

4) реалізація програм, спрямованих на постійне удосконалення та підвищення ефективності митних правил і процедур, передбачає постійне розроблення державами ефективних програм з удосконалення та підвищення ефективності національних митних процедур, що ґрунтуються на міжнародних стандартах оновленої Кіотської конвенції [27, преамбула, п. 5];

5) вдосконалення митного законодавства та митних технологій повинне сприяти уніфікації митного законодавства держав, які беруть участь у міжнародному торговельному обігу, а також створенню ефективніших митних технологій, які б у подальшому сприяли спрощеному проведенню митних процедур. Так, у стандартному правилі 7.21 розділу 7 Загального додатка Кіотської конвенції зазначено, що для забезпечення митних операцій митна служба застосовує інформаційні технології у разі, якщо вони є економічно вигідними та ефективними для митних служб і торгівлі. Наприклад, в Японії застосовується автоматизована комп'ютерна система (NACCS), яка пов'язує митні служби та учасників ЗЕД. Також необхідно зазначити, що Автоматизована комерційна система США (АКС) є прототипом японської [135, с. 80].

З огляду на вищевикладене необхідно зазначити, що стандарти, які безпосередньо стосуються спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі, повинні активніше та ефективніше враховуватися і відбиватися в національних нормативно-правових актах країн-учасниць оновленої Кіотської конвенції.

Отже, принципи міжнародного митного права є найбільш важливими і загальними правилами міжнародних митних правовідносин як концентроване вираження сутнісних рис та цінностей, властивих міжнародному митному праву, що визначають його змістовний характер і напрямки подальшого розвитку, залишаючись незмінними впродовж тривалого часу.

1.3