<<
>>

Міжнародно-правове регулювання стандартів спрощення й гармонізації митних процедур на універсальному рівні

Унаслідок того, що митні процедури та митні формальності можуть бути навмисно створеними торговельними бар’єрами, їх спрощенню та уніфікації приділяється значна увага в процесі багатостороннього міжнародного торговельного та митного співробітництва (як у процесі діяльності міжнародних організацій, так і у формі міжнародних договорів).

Спрощення та гармонізація різних аспектів митно-тарифного регулювання: митного контролю; митного оформлення та стягнення митних платежів - це основний напрямок розвитку митно-тарифної практики всіх держав світу, крім того, цими питаннями активно займаються ВМО, СОТ, ЮНКТАД, ЄЕК ООН та інші універсальні та регіональні міжнародні організації. Вони підготували низку міжнародних договорів, рекомендацій, довідників та інструкцій. Однак насамперед унаслідок їх діяльності з’явилися міжнародні конвенції, де зібраний та синтезований світовий досвід, що визначає напрями митного регулювання початку ХХІ ст. [190, с. 188].

Визначальну роль у міжнародно-правовому регулюванні спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі відігравала і відіграє всесвітня (універсальна) міжнародна (спеціалізована) організація - Рада митного співробітництва, що зараз має назву Всесвітня митна організація (ВМО, WCO - World Customs Organization), яка є єдиною міжурядовою організацією зі штаб- квартирою в м. Брюсселі (Бельгія), що зосереджена виключно на питаннях митної справи. На сьогодні до ВМО входять 179 держав [88], зокрема Україна (відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про приєднання України до Конвенції про створення Ради митного співробітництва 1950 р.» 1992 р. [153].

Спираючись на дослідження діяльності ВМО Бережнюком І. Г. [22, с. 346371], зазначимо, що історія ВМО розпочинається з 1947 р., коли 13 урядів європейських держав, представлених у Комітеті європейського економічного співробітництва ООН, домовилися про створення Г рупи вивчення, яка розглядала можливість створення одного або кількох взаємозв’язаних європейських митних союзів на підставі принципів ГАТТ [88; 25, с. 503-506]. У 1948 р. Група вивчення створила два комітети - Економічний комітет та Митний комітет. Економічний комітет став попередником Організації економічного співробітництва та розвитку, Митний комітет перетворився на Раду митного співробітництва (РМС) відповідно до Конвенції про створення Ради митного співробітництва 1950 р., що набрала чинності 04.11.1952 р. [328, с. 317; 350].

Серед стратегічних цілей ВМО є спрямовані на спрощення та гармонізацію митних процедур у сфері міжнародної торгівлі, а саме:

1) сприяння безпеці та міжнародній торгівлі, зокрема спрощенню та гармонізації митних процедур, що має підвищувати економічну конкурентоспроможність членів ВМО;

2) сприяння формуванню справедливих, раціональних та ефективних методів нарахування та стягнення митних платежів;

3) сприяння дотриманню законності та ефективності митного контролю й митного оформлення під час перетину кордону;

4) сприяння обміну інформацією між усіма зацікавленими сторонами для підвищення рівня взаємодії, включаючи обмін інформацією і досвідом між національними митними органами, міжнародними організаціями та іншими зацікавленими сторонами [351].

У ст. 3 Конвенції про створення РМС [350] закріплено, що однією з функцій цієї організації є розроблення проектів конвенцій і поправок до них у сфері митної справи. Під егідою цієї організації розроблено й укладено близько 20 міжнародних митних конвенцій [88].

Ківалов С. В. відмічає, що ВМО останніми роками стала справжнім штабом співробітництва держав і міжнародних організацій у правотворчій і правозастосовній діяльності у сфері міжнародних відносин у частині митних справ держав. У наш час ВМО координує роботу національних митних служб у рамках існуючих багатосторонніх договорів у цій сфері (як було зазначено вище - близько 20 угод, більша частина яких укладена саме під егідою ВМО), близько 50 рекомендацій і десятків технічних норм із різних митних питань, а держави-члени ВМО контролюють більше 98 % світової торгівлі [191, с. 6].

У рамках ВМО, залежно від напрямку зближення правових систем, застосовується та чи інша форма зближення права: уніфікація чи гармонізація, або ж спостерігається їх поєднання. Вибір того чи іншого способу зближення залежить від специфіки міжнародних митних відносин. Однак основним механізмом у рамках діяльності ВМО зі зближення національних правових систем у сфері митної справи є договірний, він полягає в розробленні міжнародно- правових митних норм і укладення державами міжнародних митних конвенцій.

Формат роботи не дає можливості й необхідності розглядати всі конвенції, розроблені в процесі діяльності ВМО, тому розглянемо деякі з них, а саме: Міжнародну конвенцію про спрощення і гармонізацію митних процедур 1973 р. [27], Митну конвенцію про карнет А. Т. А. для тимчасового ввезення товарів 1961 р. [90], Конвенцію про тимчасове ввезення 1990 р. [155], Митну конвенцію, що стосується контейнерів 1972 р. [192], Міжнародну конвенцію про Гармонізовану систему опису та кодування товарів 1983 р. [156]. Вважаємо також за доцільне розглянути у цій роботі деякі рекомендаційні норми, розроблені ВМО, що стосуються спрощення та гармонізації митних процедур, а саме: Рамкові стандарти безпеки та полегшення світової торгівлі 2005 р. [103]; Декларацію про сумлінність митних службовців 1993 р. (Арушська декларація) [339]; Комюніке міжнародного митного співробітництва з проблем, пов’язаних зі світовою фінансовою кризою 2009 р. [193].

Проведемо стислий аналіз зазначених вище, найістотніших, на нашу думку, універсальних міжнародно-правових документів з метою виявлення основних положень, що сприяють спрощенню та гармонізації митних процедур у міжнародній торгівельній діяльності.

Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур (далі - Кіотська конвенція) від 18 травня 1973 р. [27] є одним із основоположних документів у сфері митної справи, що передбачає створення єдиних принципів митної політики. На сьогодні членами Кіотської конвенції є 82 держави світу (серед яких держави ЄС, США, Китай, Канада, Японія, Україна [194] та ін.) [88]. Абсолютно можна погоджуватися з думкою, К. К. Сандровського про те, що Кіотська конвенція без перебільшення вважається своєрідним кодексом поведінки держав у митних відносинах [195, с. 75]. Хочемо зазначити, що положення Кіотської конвенції (оновленої) містять у собі поєднання імперативного та диспозитивного методів правового регулювання.

Кіотська конвенція була укладена 18.05.1973 р. на 41-42-й сесіях РМС, що відбулися в м. Кіото, і набрала чинності 1974 р. Однак прийнята у 1973 р. Кіотська конвенція надалі дуже швидко перестала відповідати динаміці розвитку митних процедур, і тому на початку 90-х років ХХ ст. ВМО розпочала діяльність із підготовки її нової редакції. В роботі брали участь міжнародні організацій, що представляють інтереси учасників світової торгівлі, й насамперед МТП. Основна мета перегляду Кіотської конвенції полягала у розробленні нових норм, спрямованих на гармонізацію митних процедур, що покликані бути основою для їх правового забезпечення та регулювання у XXI ст. У 1999 р. Кіотська конвенція отримала назву оновленої Кіотської конвенції, або Кіотської конвенції в редакції Брюссельського протоколу внаслідок підписання Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур [196; 328, с. 309]. За умовами Брюссельського протоколу, нова редакція Кіотської конвенції мала набрати чинності через три місяці після того, як 40 договірних сторін виконають відповідні процедури ратифікації. Цей процес був завершений 03.02.2006 р. і з цього моменту стало можливим приєднання до Кіотської конвенції інших держав світу. Необхідно зазначити, що оновлена Кіотська конвенція містить застосування сучасних інформаційних технологій, упровадження сучасних форм митного контролю та митного оформлення, готовність та бажання до партнерства комерційного сектору з митними органами на взаємно вигідних умовах, у зв’язку з чим вона стала базовим орієнтиром у побудові сучасного митного регулювання багатьох держав [438, с.159-163]. Таким чином, оновлена Кіотська конвенція покликана сприяти досягненню високого ступеня спрощення та гармонізації митних процедур, що є однією з основних цілей ВМО [198], і тим самим внести істотний вплив у створення сприятливих умов для розвитку міжнародної торгівлі.

Структуру оновленої Кіотської конвенції становлять: Протокол про зміну Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур від 26.06.1999 р. [196], сам текст Конвенції у зміненій редакції [27] та додатки до неї - Загальний додаток (іноді його називають «Генеральний додаток» (General Annexes) та десять Спеціальних додатків (Specific Annexes). Основний текст Конвенції складається з преамбули та 5 розділів. (див. додаток Ж).

Норми Загального додатка до оновленої Кіотської конвенції сформульовані у вигляді Стандартних правил i Стандартних правил з перехідним терміном. Для договірної сторони застосування Стандартних правил та Стандартних правил з перехідним терміном є обов'язковим, однак з тією різницею, що для Стандартного правила з перехідним терміном передбачено пізніший строк початку його застосування. Так, сторона повинна приступити до впровадження та застосування Стандартних правил не пізніше ніж через 36 місяців, а Стандартних правил з перехідним терміном - не пізніше ніж через 60 місяців від дати набуття чинності Конвенції для цієї сторони (ст. 13 основної частини оновленої Кіотської конвенції).

Норми Спеціальних додатків оновленої Кіотської конвенції сформульовані у вигляді Стандартних правил i Рекомендованих правил. Спеціальні додатки містять визначення, Стандартні правила та Рекомендовані правила; супроводжуються рекомендаціями, що не є обов’язковими для договірних сторін.

Застосування Стандартних правил, як зазначалося вище, є обов'язковим, у цьому виявляється імперативність положень оновленої Кіотської конвенції. Що стосується Рекомендованих правил, то щодо них держави можуть зробити застереження (тобто не приймати це правило/правила до застосування). Якщо застереження не зроблено, правила підлягають застосуванню автоматично. Однак якщо застереження зроблено, то в подальшому воно може бути зняте (що є прикладом поєднання імперативного та диспозитивного методів). Більше того, договірна сторона не просто має право відкликати застереження щодо Рекомендованих правил, а повинна також вивчати можливість відкликання будь- яких своїх застережень і кожні три роки повідомляти про це ВМО із зазначенням тих положень національного законодавства, що не дозволяють відкликати застереження (ст. 12 основної частини оновленої Кіотської конвенції).

Необхідно відмітити, що у межах оновленої Кіотської конвенції, механізм прийняття митних стандартів занадто складний, що у свою чергу, не сприяє їх швидкому оновленню в сучасних умовах. На думку автора функція Керівного комітету конвенції (стаття 6 оновленої Кіотської конвенції) дублюється з функцією яку має Рада Всесвітньої митної організації, яка є вищим органом цієї організації, (стаття 3 Конвенції Про створення Ради митного співробітництва) щодо внесення змін та доповнень до оновленої Кіотської конвенції.

З метою оптимального прийняття митних стандартів у сфері спрощення та гармонізації митних процедур в межах ВМО доцільно до статті 15 оновленої Кіотської конвенції внести наступні доповнення: «всі рішення стосовно змін і доповнень до оновленої Кіотської конвенції повинні прийматись на сесії Ради Всесвітньої митної організації більшістю у дві третини голосів учасників засідання, що мають право голосу, які набирають чинності через шість місяців після голосування», а статтю 16 виключити.

Понятійний апарат Конвенції сформульований у розділі 2 Загального додатка «Визначення понять». Крім того, кожен розділ Спеціальних додатків Конвенції також містить визначення термінів (зазвичай під назвою «Визначення», або «Визначення понять», у першому чи другому розділі [198, 199, 200]), де вони вживаються і де сформульовані основні ознаки митної процедури, про яку йде мова. Однк, існують певні прогалини базових понять на яких будується цей міжнародний договір, а саме: «митні процедури» та «спрощення митних процедур». Треба зазначити, що без визначення єдиної термінології складно вести мову про можливість спрощення митних процедур на підставі норм оновленої Кіотської конвенції та повної відповідності національного митного законодавства положенням міжнародних договорів. З метою вдосконалення міжнародно- правової бази у сфері спрощення та гармонізації митних процедур вважаємо, необхідно внести до Генерального додатку оновленої Кіотської конвенції доповнення таких понять як: «митні процедури» та «спрощення митних процедур».

Положення обов’язкового для держав-учасниць Загального додатка оновленої Кіотської конвенції є універсальними. Про це свідчить той факт, що в кожному розділі Спеціального додатку є Стандартне правило, відповідно до якого процедура, викладена в цьому розділі, регулюється даним конкретним розділом. Таким чином, у всіх державах-учасницях оновленої Кіотської конвенції, незалежно від вибору ними для підписання того чи іншого Спеціального додатка, повинні діяти одноманітні національні правові митні норми, розроблені на основі Стандартних правил Загального додатка Кіотської конвенції.

Так, під час здійснення митного контролю оновлена Кіотська конвенція встановлює такі Стандартні правила:

- здійснювати координацію дій усіх компетентних державних органів, які беруть участь у пропуску товарів через митний кордон (стандартне правило 3.35 розділу 3 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції), і навіть митних органів сусідніх держав (сумісні митні процедури), через спільний кордон яких переміщується товар (стандартні правила 3.4 та 3.5 розділу 3 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції), [280];

- під час проведення митного контролю товарів, що переміщуються через митний кордон, обмежуватися мінімумом інформації, необхідної для забезпечення дотримання національного митного законодавства (стандартне правило 6.2 розділу 6 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції). Мінімальна інформація щодо товару, що переміщується через митний кордон, повинна міститись у декларації на товар письмової форми, яка має відповідати типовій формі ООН (стандартне правило 3.11 розділу 3 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції);

- здійснювати митний контроль з використанням системи управління ризиками (СУР) (стандартне правило 6.3 розділу 6 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції). Управління ризиками в митній справі (цим питанням детально займалися Бережнюк І. Г. [272], Вакульчик О. М. [233] та Гребель- ник О. П. [21]) має складатися зі стратегічного, оперативного і тактичного управління. Використання системи аналізу та управління ризиками вимагає чіткого відбору критеріїв або індикаторів ризиків. Національні митні органи повинні дотримуватися стратегії, що базується на системі засобів оцінки ймовірності недотримання законодавства (стандартне правило 6.5 розділу 6 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції), [328 с. 348; 365, с. 3];

- здійснюватися митний контроль має на основі методу аудиту (audit- based control) (стандартне правило 6.6 розділу 6 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції). У такому разі справочинство суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності повинне базуватися на загально прийнятих принципах бухгалтерського обліку (Generally Accepted Accounting Principles, GAAP) [328, с. 58];

- здійснювати митний контроль необхідно з максимальним використанням інформаційних технологій та засобів електронних комунікацій (стандартне правило 6.9 розділу 6 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції), наприклад електронного декларування, митний огляд із застосуванням відповідних технічних засобів тощо [328, с. 399].

Під час здійснення митного оформлення оновлена Кіотська конвенція встановлює такі стандартні правила:

- здійснювати митне оформлення у будь-якому уповноваженому митному органі (стандартне правило 3.20 розділу 3 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції);

- здійснювати митне оформлення із поданням декларантом митному органу попередньої або неповної декларації на товари (стандартне правило 3.13 розділу 3 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції) [328, с. 259];

- обмежуватися переліком лише тих даних, що вносяться до декларації на товари і є необхідними для нарахування митних платежів, формування статистики та застосування митного законодавства (стандартне правило 3.12 розділу 3 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції);

- проводити електронне декларування товарів під час переміщення їх через митний кордон (стандартне правило 3.16 розділу 3 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції);

- надавати національними митними органами інформацію загального характеру щодо умов організації та переміщення товарів, предметів та транспортних засобів через митний кордон (стандартні правила 9.4-9.7 розділу 9 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції). Ця рекомендація прямо узгоджується з принципом «прозорості / транспарентності», закріпленим у ст. X ГАТТ [13].

Під час стягнення (сплати) передбачених законом податків і зборів (дослідженням методів визначення митної вартості займалися Каленський М. М., Войцещук А. Д., Бережнюк І. Г. [216] та ін.) оновлена Кіотська конвенція встановлює такі стандартні правила:

- здійснювати нарахування митних платежів у можливо короткий термін після подачі декларації на товари (стандартне правило 4.2 розділу 4 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції);

- публікувати в офіційних виданнях ставки мит і податків (стандартне правило 4.4 розділу 4 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції);

- здійснювати практику гарантування (зобов’язань щодо сплати митних платежів) як один із напрямків удосконалення практики митного регулювання (стандартні правила 5.1-5.7 розділу 5 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції).

Однією з особливостей сьогодення є підвищення рівня технічного оснащення та вдосконалення інформаційних технологій (техніки зв’язку, методів обробки та передачі інформації, автоматичних систем обробки даних та ін.). Розвиток електронної торгівлі та інститутів із нею пов’язаних (наприклад, електронного підпису) також впливає на розвиток митної сфери більшості країн світу та зумовлює необхідність регулювання й узгодження цих процесів на міжнародному рівні. Наприклад, значним досягненням у цій сфері є Типовий закон про електронну торгівлю Комісії Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі від 2007 року [404], що носить рекомендаційний характер для країн-членів ООН.

ВМО, щоб уникнути взагалі або частково «паперового» справочинства та «паперового» декларування товарів, рекомендувала своїм членам використовувати стандарт ЕДІФАКТ ООН (Правила ООН для електронного обміну даними в управлінні, торгівлі та на транспорті, англ. United Nations. Electronic Data Interchange for Administration, Commerce and Transport) [201], про який йтиметься далі.

Оновлена Кіотська конвенція містить також низку рекомендацій у цій сфері (стандартні правила 7.1-7.4 розділу 7 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції) [27], а саме:

- для забезпечення митних операцій митна служба застосовує інформаційні технології у разі, якщо вони є економічно вигідними та ефективними для митних служб і для торгівлі, визначає умови їх застосування;

- під час впровадження інформаційних технологій відбувається, наскільки це максимально можливо, консультації за участі всіх безпосередньо зацікавлених сторін;

- нові чи змінені норми національного законодавства повинні передбачати:

а) електронні способи обміну інформацією як альтернативу вимозі подання письмових документів;

б) поєднання електронних та документарних методів посвідчення дійсності та ідентичності;

в) право митної служби залишати у себе інформацію для використання у митних цілях та за потреби обмінюватися такою інформацією з іншими митними службами та усіма іншими користувачами, якщо це допускається законом, за допомогою електронних способів обміну інформацією.

Необхідно зазначити, що в оновленій Кіотській конвенції не закріплено вимогу про буквальну відповідність національних митних законодавств положенням оновленої Кіотської конвенції, в цьому проявляється дія механізмів гармонізації як форми зближення правових систем, а також диспозитивність положень Кіотської конвенції. Головне, щоб національне законодавство, по- перше, передбачало (шляхом приєднання до оновленої Кіотської конвенції та формування внутрішнього національного законодавства на її виконання) умови та порядок застосування митних правил та процедур, що містяться в Кіотській конвенції, по-друге, містило самі правила, закріплені в ній. При цьому відповідно до вимог оновленої Кіотської конвенції договірним сторонам дозволяється закріплювати у своїх національних митних законодавствах більш сприятливі умови, ніж передбачені в Кіотській конвенції (ст. 2 оновленої Кіотської конвенції).

Гармонізація митних процедур здійснюється в рамках міжнародного митного співробітництва, отже, виокремимо основні напрямки та рекомендації у цій сфері:

- широке використання інформаційних технологій, включаючи перехід до електронного декларування; (стандартне правило 7.1 розділу 7 Загального додатку оновленої Кіотської конвенції) [27]

- упровадження вибіркового митного контролю шляхом розроблення технологій визначення вантажів, перевезення яких здійснюється з порушенням митного законодавства (стандартне правило 6.4 розділу 6 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції) [27];

- об’єднання експортного та імпортного митного контролю, спільне на двосторонній основі (стандартне правило 3.4 розділу 3 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції) [27] та ін.

Відмітимо, що ці напрямки та рекомендації мають диспозитивний характер і передбачають свободу вибору національними митними органами засобів та шляхів їх реалізації (стандартне правило 3.4 розділу 3 Загального додатка оновленої Кіотської конвенції) [27].

Оновлена Кіотська конвенція також регулює питання застосування митних режимів під час проходження митних процедур.

Отже, Кіотська конвенція спрямована на спрощення та гармонізацію митних процедур і зменшення кількості необхідних для митного оформлення документів. Це має на меті сприяти веденню зовнішньої торгівлі та гармонізувати митні формальності, що застосовуються в національних митних нормах. Оновлена Кіотська конвенція містить у собі як обов’язкові для держав, що приєдналися, норми, так і норми, які надають право вибору правової поведінки, чи відносять прийняття відповідного правового рішення до компетенції національного митного органу. В цьому і виявляється поєднання імперативності та диспозитивності норм цієї конвенції. Отже, можна зазначити, що на сучасному етапі оновлена Кіотська конвенція є важливим міжнародно-правовим інструментом щодо спрощення та гармонізації національних митних процедур у зовнішньоторговельній діяльності, який містить у собі як зобов’язувальні норми, так і норми, від яких можна відступити чи обрати альтернативний спосіб застосування митної процедури.

Не менш важливим міжнародно-правовим документом у сфері спрощення та гармонізації митних процедур є Міжнародна митна конвенція про карнет А. Т. А. для тимчасового ввезення товарів від 06.12.1961 р. (далі - Конвенція про карнет А. Т. А.) [90]. Ця конвенція була розроблена РМС сумісно з договірними сторонами, Г АТТ та ЮНЕСКО, з урахуванням рекомендацій МТП. На сьогодні її договірними сторонами є 66 держав, зокрема й Україна [202]. Структура Конвенції про карнет А. Т. А. складається із двох частин [90]:

- основного тексту, що містить: преамбулу, основні визначення, положення про застосування Конвенції, порядок приєднання до неї та інше;

- додатка, що містить макет карнета А. Т. А. та вказівки з його використання.

Міжнародна митна система А. Т. А. це - сукупність правових норм, принципів і спеціальних інститутів, що координують, контролюють і регулюють процедуру тимчасового безмитного ввезення товарів, і є дієвим міжнародно- правовим інструментом спрощення і гармонізації митної процедури тимчасового ввезення [203, с. 13-14]. Конвенція передбачає застосування договірними сторонами карнета А. Т. А. - єдиного міжнародного митного документа, що замінює національні митні декларації і дозволяє здійснювати спрощене та прискорене митне оформлення тимчасового ввезення товарів. Скорочення «А. Т. А.» є абревіатурою французького ^dmission temporaire») і англійського («temporary аdmission») сполучень, які в перекладі означають «тимчасове ввезення», «тимчасовий допуск», «тимчасове прийняття» [2, с. 132]. Конвенція А. Т. А. своєю назвою зобов'язана митному документу, що має назву «карнет A. T. A.».

Карнет А. Т. А. - міжнародний митний документ, що прирівнюється до митної декларації і застосовується для тимчасового ввезення товарів, дозволяє ідентифікувати товари і є міжнародною гарантією сплати в країні тимчасового ввезення ввізних мит і зборів. Це книжка з відривними листками 297x210 мм [90, Додаток «Макет карнета А. Т. А.», п. 2].

Відповідно до положень Конвенції під «тимчасовим ввезенням» потрібно розуміти митний режим, який дозволяє приймати на митну територію певні товари (зокрема транспортні засоби), умовно звільнені від ввізного мита і податків, без застосування заборон чи обмежень економічного характеру на ввезення; такі товари (зокрема транспортні засоби), мають ввозитися з визначеною метою і призначатися для подальшого вивезення у встановлений термін, та не піддаватися змінам, за винятком нормального зниження їх вартості (амортизації) внаслідок використання [90, ст. 1 б].

Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 3 Конвенції А. Т. А. сфера застосування цієї Конвенції обмежується трьома основними групами випадків.

По-перше, це товари, тимчасово ввезені відповідно до положень Митної конвенції про тимчасове ввезення професійного обладнання 1961 р. [354] та Митної конвенції про порядок тимчасового ввезення товарів для демонстрації на виставках, ярмарках, конференціях, подібних заходах 1961 р. [355]. Отже, зазначена група випадків може стосуватися лише держав-учасниць цих конвенцій [90, ст. 3 п. 1].

По-друге, застосування карнета А. Т. А. можливе, коли товари тимчасово ввозяться за іншими міжнародними договорами про тимчасове ввезення, наприклад Угодою ЮНЕСКО про ввезення матеріалів освітнього, наукового та культурного характеру 1950 р. [356].

По-третє, Конвенцією А. Т. А. визначаються також правила ввезення товарів на підставі застосування національного митного законодавства, яке встановлює, наприклад, що в тому разі, коли товари ввозяться відповідно до однієї з Брюссельських конвенцій 1961 р. [354; 355], які регламентують тимчасове ввезення, митниці тих держав, які є учасницями зазначених конвенцій та Конвенції А. Т. А., зобов'язані приймати карнети А. Т. А. замість національних митних декларацій [90, ст. 3 п. 2].

Необхідно також зазначити, що відповідно до п. 4 ст. 3 Конвенції про карнет А. Т. А. зі сфери застосування цієї конвенції виключені товари, призначені для переробки та ремонту. Конвенція А. Т. А. не містить також обмежень щодо конкретних видів транспортних засобів, для ввезення товарів за карнетом А. Т. А. Так, товари можуть ввозитися повітряним, автомобільним, річковим, морським, залізничним транспортом. Закріплена відсутність відмінностей між супроводжуваним і несупроводжуваним вантажами [90, п. 4 Коментаря].

Застосування карнетів А. Т. А. з метою транзиту може відбуватися як у державі тимчасового ввезення, так і в третій державі, розташованій між державами вивезення та ввезення. Так, відповідно до ст. 1 Конвенції про карнет А. Т. А. поняття транзиту визначається як «переміщення товарів з митного органу на території договірної сторони в митний орган у межах тієї самої території

відповідно до положень, встановлених національним законодавством та правилами цієї договірної сторони».

Положення Конвенції А. Т. А. також передбачає, з одного боку, встановлення обов'язкових до застосування митних преференцій та пільг і не забороняє використання та застосування інших, більш пільгових режимів або спрощених порядків оформлення митних документів, які на свій розсуд держави самостійно готові надавати торговим союзникам або партнерам у рамках регіональних об'єднань [90, ст. 17].

Застосування системи карнетів A. T. A. дає істотні переваги:

- зникає потреба заповнення національних митних документів безпосередньо у кожному пункті пропуску через митний кордон, оскільки карнет A. T. A. заповнюється заздалегідь і містить відривні аркуші для митних органів кожної держави-учасниці, митний кордон якої перетинається [90, ст. 3];

- звільнення від сплати ввізного мита, митних зборів і податків під час тимчасового ввезення товарів на термін до одного року [90, ст. 6, п.1, п. 4; ст. 4, п. 1; ст. 10];

- немає потреби надавати й будь-які грошові застави, депозити, банківські гарантії як забезпечення сплати митних платежів, оскільки сам карнет A. T. A. є такою міжнародною гарантією [90, ст. 3, п. 1; ст. 6, п. 1, 4]; одержувач карнета A. T. A. оплачує лише послуги організації, що його видала;

- однією книжкою A. T. A. вантаж може бути оформлений для тимчасового ввезення (транзиту) в (через) декілька держав-учасниць системи A. T. A.;

- товари, охоплені карнетом A. T. A., можуть вивозитися та повертатися однією чи декількома партіями [90, ст. 13].

Конвенція про карнет А. Т. А. досить чітко та всебічно регламентує порядок видачі, оформлення та використання карнетів А. Т. А., визначає форми фінансових гарантій та порядок їх застосування, а також права та обов'язки всіх учасників системи карнету А. Т. А.: власників товару, асоціацій, які видають карнети А. Т. А., а також митних органів.

Наприклад, повноваження організації-гаранта, яка видає в Україні книжки (карнети) A. T. A., надані Торгово-промисловій палаті України [204], а Порядок видачі книжок (карнетів) A. T. A., затвердженим постановою уряду України від 29.11.2006 р. № 1654 [205].

Особливістю Конвенції про карнет А. Т. А. є те, що вона створює спрощену й уніфіковану процедуру, яка застосовується на території держав її учасниць, однак при цьому не робить цю процедуру обов'язковою до виконання під час здійснення операцій у режимі тимчасового ввезення або транзиту. Учасники міжнародної торгівлі вільні у виборі митної процедури: або використовувати переваги, що надаються Конвенцією про карнет А. Т. А. чи іншими міжнародними митними документами, або здійснювати митне оформлення товарів за національною митною декларацією. Зокрема, якщо національним законодавством або внаслідок дво- чи багатосторонніх угод надається більш пільговий порядок оформлення будь-яких товарів, декларант вільний обирати, чи подавати йому до оформлення карнет А. Т. А. чи використовувати національну митну процедуру.

Отже, основним міжнародним документом, що дає можливість спрощеного ввезення товару в режимі тимчасового ввезення і транзиту, є книжка А. Т. А., яка приймається митними органами договірних сторін Конвенції про карнет А. Т. А. як митна декларація і разом з тим є міжнародною гарантією сплати митних платежів згідно з національним митним законодавством у разі порушення режиму тимчасового ввезення товару (тобто є документальним гарантуванням сплати митних платежів).

Наступним важливим міжнародно-правовим документом, розробленим ВМО у сфері спрощення та гармонізації національних митних процедур, можна назвати Конвенцію про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 р. (далі - Стамбульська конвенція), підписана у м. Стамбулі на 75-76 сесіях ВМО [155].

Основна мета Стамбульської конвенції полягає у такому:

- об'єднати в єдиному документі всі існуючі на момент прийняття конвенції міжнародні договори, що регулюють процедуру тимчасового ввезення [155, Преамбула, ч. 5];

- створити уніфікований комплексний нормативний документ, який передбачає можливе внесення до нього нових категорій товарів з метою тимчасового ввезення, що в майбутньому надасть можливість уникнути необхідності прийняття додаткових спеціальних конвенцій [155, Преамбула, ч. 6];

- спростити та гармонізувати процедуру тимчасового безмитного ввезення товарів, передбачених раніше укладеними міжнародними конвенціями в цій сфері [155, Преамбула, ч. 7];

- розширити застосування карнетів А. Т. А. і карнетів C. P. D., закріпивши їх прийняття до оформлення митними органами договірних сторін обов'язковим, незалежно від надання митного документа та фінансової гарантії під час тимчасового ввезення [155, Преамбула, ч. 8; додаток А, ст. 2].

Практично в кожному додатку Стамбульської конвенції закладена ідея поступового витіснення численних раніше прийнятих однопорядкових конвенцій єдиним кодифікованим актом про тимчасове ввезення [78, с. 78].

Стамбульська конвенція складається із двох частин [155]:

1) базового тексту, який містить: основні принципи та положення, що регулюють застосування конвенції; регламентацію структури, порядок набрання чинності та внесення поправок, денонсації тощо;

2) тринадцяти додатків, кожен із яких передбачає надання спрощення процедури тимчасового ввезення для конкретної категорії товарів.

Одне з важливих положень Стамбульської конвенції 1990 р. полягає у тому, що з моменту набрання чинності будь-якого її додатка (механізм закріплений у ст. 28, де зазначено, що з метою голосування в Адміністративному комітеті кожен додаток Стамбульської конвенції розглядається як окрема конвенція) він скасовує та замінює раніше прийняті із зазначених питань конвенції (наприклад, прийняття додатка B.3 (додаток щодо контейнерів, піддонів, упаковки, зразків та інших товарів, що ввозяться в рамках торгової операції) до Стамбульської конвенції скасувало і замінило Європейську конвенцію про митний режим щодо піддонів, які використовуються у міжнародних перевезеннях 1960 р. [155, ст. 9, п. 1, ч. 2], Митну конвенцію про тимчасове ввезення упаковок, (Брюссель, 1960 р. [155, додаток В.3, ст. 9]). Водночас ст. 19 додатка А Стамбульської конвенції встановлює, що відповідно до положень ст. 27 Конвенції з часу набрання чинності цей Додаток скасовує та замінює Конвенцію про карнет A. T. A. на тимчасове ввезення товарів, підписану в Брюсселі 1961 р. [90]. Вважаємо, що мається на увазі заміна в частині одного предмета митного регулювання, тобто положення Стамбульської конвенції замінюють відповідні положення Конвенції А. Т. А., оскільки є більш уніфікованими.

Окремо потрібно зазначити, що текст Конвенції А. Т. А. був повністю інкорпорований до Стамбульської конвенції, що набрала чинності у листопаді 1993 р. На сьогодні обидві конвенції діють на паритетній основі й мають однакову юридичну силу. Згідно з даними ВМО до Стамбульської конвенції приєдналося 70 держав [88], зокрема й Україна з 24.03.2004 р. [202].

Необхідно також зазначити, що основною умовою підписання Стамбульської конвенції є обов’язкове приєднання договірних сторін до Додатка А, який містить затверджені документи про тимчасове ввезення, а саме: карнети А. Т. А. та карнети C. P. D. [155, ст. 24, п. 4]. Рішення про приєднання до кожного конкретного додатка приймає на свій розсуд договірна сторона і носить добровільний характер. Забезпечення прав та закріплення обов'язків договірних сторін Конвенції передбачено документами підписаних нею додатків та базового тексту, що в сукупності становлять єдиний юридичний документ.

Як і більшість міжнародних договорів ВМО, Стамбульська конвенція не зв'язує держави зобов'язаннями щодо вибору якихось певних положень конвенції та її додатків (крім, як уже зазначалося вище у додатку А до неї).

Стамбульська конвенція на відміну від Конвенції про карнет А. Т. А. 1961 р. передбачає два види міжнародних митних документів із тимчасового ввезення, одночасно для врегулювання гармонізації та спрощення переміщення через митний кордон держав товарів і транспортних засобів:

- книжку А. Т. А. - документ про тимчасове ввезення, що використовується для тимчасового ввезення вантажів, за винятком транспортних засобів;

- книжку С. P. D. (carnet de passage en douane - абревіатура французького словосполучення «документ для митного оформлення») - документ про тимчасове ввезення, що використовується для тимчасового ввезення транспортних засобів [155, додаток А, ст. 1].

Потрібно погодитися з думкою Шорнікова А. В. [206, с. 134] та Буваєвої Н. Е. [71, с. 194], які вважають, що природа та сутність Стамбульської конвенції про тимчасове ввезення полягає у тому, що вона є єдиним кодифікуючим міжнародно-правовим актом про тимчасове ввезення (і товарів, i транспортних засобів).

Виходячи з вище викладеного, можна зазначити, що розроблена ВМО Стамбульська конвенція є універсальною кодифікованою міжнародною угодою, яка надала власникам товарів можливість мінімізувати витрати, пов’язані з тимчасовим переміщенням їх через державні кордони, що є важливим стимулом для розвитку міжнародної торгівлі. Якщо говорити про взаємодію між оновленою Кіотською конвенцією та Стамбульською конвенцією, то, на нашу думку, вони співвідносяться як загальна та спеціальна норми права: Кіотська конвенція встановлює загальні засади та принципи гармонізації та спрощення митних процедур, а Стамбульська конвенція, як, до речі, i Конвенція про карнет А. Т. А., регулюють правовідносини у сфері окремих митних процедур - особливий режим «тимчасового ввезення».

Міжнародним договором, розробленим ВМО у сфері спрощення та гармонізації національних митних процедур у міжнародній торгівлі, на який ще хотілося б звернути увагу, є Митна конвенція, що стосується контейнерів, від 2 грудня 1972 р. [192]. Вважаємо за необхідно провести короткий аналіз саме цієї Конвенції з огляду на те, що вона регулює питання ввезення / вивезення транспортного обладнання (контейнера) всіма можливими видами транспорту. Крім того, оскільки контейнер є багаторазовим транспортним обладнанням, оптимально зручним, універсальним та економним у використанні, ця Конвенція шляхом спрощення та гармонізації національних законодавств, приведення їх до оптимального міжнародного знаменника, сприяє здійсненню зовнішньоторговельної діяльності.

Зазначений міжнародний документ був розроблений РМС під егідою ООН та Міжнародної морської організації (ІМО) з метою розширення та полегшення міжнародних контейнерних перевезень, без яких сьогодні майже неможливо уявити міжнародну торгівлю. Згідно з інформацією, що надається щорічно ВМО, на сьогодні до Митної конвенції, що стосується контейнерів, 1972 р. приєдналося 38 держав [192], зокрема й Україна з 01.03.1977 р. [180].

Митна конвенція, що стосується контейнерів, 1972 р. містить визначення поняття «контейнер», надає технічні вимоги до контейнерів, які допускаються для міжнародного перевезення під митними печатками та пломбами, а також встановлює умови тимчасового ввезення контейнерів та порядок їх допуску до перевезення [192, ст. 1 с)].

Митна конвенція, що стосується контейнерів, складається із чотирьох частин [192]:

1) базового тексту, що містить загальні положення, умови тимчасового ввезення контейнерів, правила допущення контейнерів до перевезення під митними печатками та пломбами, умови підписання, ратифікації, прийняття, ухвалення та приєднання до Конвенції;

2) Додатка 1. Положення про маркування контейнерів;

3) Додатка 2. Процедури тимчасового ввезення, що передбачена ст. 7 чинної Конвенції.

4) Додатка 3. Використання контейнерів для внутрішніх перевезень.

До ключових положень Митної конвенції, що стосується контейнерів, 1972 р., які спрощують митні процедури у міжнародній торгівлі, можна віднести [192]:

- тимчасове ввезення (завантажених та порожніх) контейнерів з однієї держави на територію іншої держави дозволяється без подання будь-яких митних документів, без сплати ввізного мита та інших податків та без будь-яких гарантій за умови їх вивезення протягом 3-х місяців [192, ст. 4, п. 1];

- вивезення контейнерів, ввезених у режимі тимчасового ввезення, може здійснюватися через будь-яку митницю, навіть у тому разі, якщо ця митниця не є митницею, через яку було ввезено контейнер [192, ст. 4, п. 2].

Виходячи з вище викладеного, можна зазначити, що розроблена ВМО Митна конвенція, що стосується контейнерів, 1972 р. також є універсальним міжнародним договором, який спрощує міжнародні контейнерні перевезення, використання яких є необхідним під час здійснення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності міжнародної торговельної діяльності.

У сфері спрощення та гармонізації процедури документального митного оформлення і нарахування митних платежів можна виокремити Міжнародну конвенцію про Гармонізовану систему опису та кодування товарів від 14 червня 1983 р. (HS - Гармонізована система опису та кодування товарів, далі - ГС) [156], яка є основою побудови митних тарифів переважної більшості держав світу.

Загалом можна погодитися з Дюмуленом І. І., який зазначає, що класифікація товарів - це найважливіший організаційно-технічних принцип побудови митних тарифів та уніфікації позначення товарів у митних та інших документах [190, с. 180], які покладені в основу організації та забезпечення документально-договірного оформлення та проведення будь-яких зовнішньоторговельних операцій.

Розроблення ГС почалось у 70-ті роки ХХ ст. РМС, у роботі брали участь експерти 59 держав та багатьох міжурядових і неурядових економічних організацій, зокрема ЮНКТАД, ГАТТ/СОТ, МТП, Міжнародної організації зі стандартизації (ІСО), Статистичного бюро ООН. Необхідно зазначити, що в основу ГС були покладені Номенклатура РМС, відома у світовій практиці як Брюссельська митна номенклатура (БМН, або Брюссельська система), Стандартна міжнародна торгова класифікація ООН (СМТК ООН), а також 12 інших міжнародних і національних класифікаційних систем [25, с. 405-506; 207].

Абсолютно справедливо зазначає Дюмулен І. І., що «гармонізована система опису та кодування товарів (ГС) - це багатоцільова міжнародна класифікаційна система, яку можна використовувати у міжнародній торгівлі, митній справі, виробництві, транспортно-експедиторських операціях та статистиці» [190, с. 183].

У 1983 р. РМС прийняла проект ГС та відкрила її для підписання. ГС була введена в дію з 01.01.1988 р. і складалася з 5000 найменувань товарів, забезпечених 6-значним кодом, а також необхідними поясненнями та правилами користування [156]. На сьогодні до Конвенції приєдналися 144 держави світу [88], зокрема й Україна [208].

Конвенція про ГС як міжнародний договір містить чіткі зобов’язання для держав, які її підписали, щодо її застосування з митною та статистичною метою й утворює певну систему в цій сфері. Структура Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів 1983 р. складається з Преамбули, 20 статей та додатків. Згідно зі ст. 1 Конвенції Г армонізована система є додатком до неї і є її невід'ємною частиною [156, ст. 1 а; ст. 2]. Основні правила інтерпретації ГС наведені у додатку до Конвенції. До ГС входять шість «Основних правил інтерпретації Гармонізованої системи», що визначають найважливіші принципи побудови класифікаційної системи, встановлюють порядок включення будь-якого конкретного товару до певної товарної позиції, а потім до відповідної підпозиції.

ГС складається із двох суміжних систем - Системи класифікації, за якою упорядковуються всі товари, та Системи кодування на підставі універсального для всіх країн шестизначного коду [12, с. 175; 156]. Потрібно також зазначити, що зобов'язання держав, які підписали та ратифікували цю Конвенцію, стосуються використання всіх товарних позицій та субпозицій без будь-яких змін, а також без зміни обсягу розділів, груп, товарних позицій та підпозицій [156, ст. 3].

Головна мета і ключові положення Гармонізованої системи опису й кодування товарів щодо спрощення національних митних процедур полягають у такому [156, Преамбула]:

- сприянні міжнародній торгівлі через створення бази для точного опису товарів, що допомагає митним органам підвищувати ефективність митного контролю за товарами, які переміщуються через митний кордон;

- спрощенні збору, зіставленні та аналізі статистичних даних, особливо у сфері міжнародної торгівлі;

- зменшенні витрат, пов’язаних із повторним описом, класифікацією та кодуванням товарів під час їх переходу з однієї системи класифікації до іншої в процесі міжнародної торгівлі;

- сприянні стандартизації зовнішньоторговельної документації та передачі статистичних даних;

- власне описі та кодуванні товарів, що спрощує, прискорює й уніфікує заповнення ВМД, ліцензій, квот та інших документів на переміщення товарів через митні кордони тощо;

- сприянні розвитку електронного обміну даними й загалом, сприяє полегшенню (спрощенню) організації та документальному оформленню міжнародних торгових операцій;

- спрощенні складання комерційних та митних документів;

- уніфікації комерційних та митних документів, їх обробки та ін.

Як зазначалося, ГС використовується не лише як основа митного тарифу, а й як основа для збирання та публікації статистики міжнародної торгівлі під час визначення країни походження товарів, у міжнародних торговельних переговорах тощо. ГС стала без заперечень одним із найбільш фундаментальних актів міжнародно-правового регулювання міжнародної торгівлі як із юридичної, так і з організаційно-технічної точки зору. ГС, хоча і не є юридичним інструментом, проте призначена для допомоги користувачам послуг з визначення класифікації товарів, зменшуючи, таким чином, час на митні процедури, зокрема на визначення митної вартості, що забезпечує правильний розрахунок і стягування митних платежів, зводить до мінімуму розбіжності в цій сфері між митними органами та суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Погоджуючись із думкою Гребельника О. П., зазначимо, що правильна класифікація кодування товарів є важливим складовим елементом системи митного регулювання зовнішньоторговельної діяльності, оскільки від неї залежить встановлення їх вартості за об’єктивними критеріями і, відповідно, обґрунтоване нарахування і стягнення митних платежів. Крім того, правильна класифікація має значення для підвищення об’єктивності та одноманітності ведення митної статистики, оскільки може впливати на вироблення оптимальної митної політики держав щодо товарної структури зовнішньої торгівлі [21, с. 441-442, 444].

Відповідно до мети та завдань дисертаційного дослідження, а також у зв’язку з тим, що обсяг роботи не дозволяє детально розглянути всі положення ГС та пов’язаних з нею регіональних і національних документів, детально це питання висвітлене у [21, с. 441-546; 25, с. 396-424; 39, с. 405-429; 428].

За твердженням Дюмулена І. І., перший досвід використання ГС довів, що вона забезпечила значне скорочення часу на митну обробку товару, дозволила повніше та ширше використовувати автоматичні (комп’ютерні) системи митного контролю та обробки даних, підвищила достовірність та оперативність збирання інформації про експортно-імпортні операції як на міжнародному, так і на національному рівні [190, с. 187]. Так, наприклад, у Великобританії використання автоматизованої системи митного контролю дозволило скоротити час митного оформлення контейнера з 6 днів до 6 годин, а у Сингапурі впровадження цієї системи привело до отримання 1 млрд дол. додаткових доходів унаслідок збирання раніше «безнадійних» митних податків та зборів [209, с. 34].

Окремо зазначимо, що Конвенція про ГС відкрила шлях для введення так званого попереднього класифікаційного рішення (як частини попереднього декларування), що приймається митними органами на запит зацікавленої особи.

Отже, Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів створила спільну міжнародно-правову основу для товарної класифікації всіх товарів, що мають обіг у міжнародній торгівлі. Цифрові коди ГС стали спільною міжнародною цифровою мовою, якою прив’язані всі зовнішньоторговельні документи, необхідні для митного оформлення, що значно прискорило, спростило та уніфікувало питання, пов’язані з класифікацією товарів з митною метою [190, с. 188].

Крім універсальних договірних норм, що регулюють гармонізацію та спрощення митних процедур, ВМО також здійснює таке регулювання за допомогою норм рекомендаційного характеру.

Базовим документом, розробленим ВМО, що містить норми рекомендаційного характеру, є Рамкові стандарти безпеки та полегшення всесвітньої торгівлі Всесвітньої митної організації 2005р. [103] (далі - Рамкові стандарти), затверджені в резолюції Ради ВМО 01.06.2005 р. керівниками митних служб 166 держав світу на 105 / 106 сесіях ВМО, які щорічно проводяться, у штаб-квартирі організації в м. Брюсселі [88; 328, с. 320].

Дійсно, як відмічає Буваєва Н. Е. [71, с. 95], Рамкові стандарти мають рекомендаційний характер, тобто за їх невиконання не передбачається міжнародно-правової відповідальності держав, однак вони мають політичну відповідальність. Відмова від їх виконання може негативно позначитися на міжнародному авторитеті тієї чи іншої держави і загалом її становищі на міжнародній арені, оскільки Рамкові стандарти були прийняті Радою ВМО - головним представницьким органом організації, крім того, вони враховують інтереси світової торгівлі.

Метою Рамкових стандартів, як можна зрозуміти з назви, є забезпечення питання спрощення та безпеки світової торгівлі шляхом створення єдиного набору міжнародних стандартів (стратегічних напрямів) і досягнення, таким чином, одноманітності та передбачуваності в роботі митних органів різних держав, а саме [103, п. 1.2]. У Рамкових стандартах закріплено основні цілі їх розробленні, які, по суті, відповідають принципам оновленої Кіотської конвенції , які у свою, чергу входять до принципів міжнародного митного права [27]. Зокрема, в Рамкових стандартах зафіксовані такі основні напрями розвитку митної справи і ставлення до них міжнародної спільноти, в особі ВМО [150]:

- установлення стандартів, що забезпечують підвищення безпеки і спрощують функціонування міжнародного ланцюга поставок товарів на глобальному рівні з метою досягнення більшої визначеності та передбачуваності;

- забезпечення комплексного управління міжнародним ланцюгом поставок товарів усіма видами транспорту;

- зміцнення ролі, функцій та можливостей митних служб у світлі викликів та можливостей ХХІ ст.;

- зміцнення співробітництва між митними адміністраціями з метою розширення їх можливостей з виявлення операцій підвищеного ризику;

- зміцнення співробітництва між митними структурами та суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності;

- сприяння безперервному та безпечному переміщенню товарів у зовнішньоторговельній діяльності.

Цілком погоджуємось із думкою Перепьолкіна С. М, який зауважує, що Рамкові стандарти базуються на двох основних опорах: 1) системі угод між митними службами держав; 2) партнерських відносинах між митними службами та підприємницьким співтовариством. Кожна опора містить стандарти, або стандартні правила, що розкривають зміст опор і є мінімальними вимогами щодо правового регулювання цих питань [327, с. 8].

Крім того, Рамкові стандарти ВМО містять чотири основні елементи [103, п. 1.3; 329, с. 86]:

1) Рамкові стандарти гармонізують інформаційні вимоги до попередніх електронних повідомлень про імпортні, експортні та транзитні вантажі;

2) кожна країна, що приєдналася до Рамкових стандартів, бере на себе зобов'язання послідовно застосовувати методи управління й оцінки ризиків для протидії тероризму та іншим загрозам безпеки;

3) Рамкові стандарти передбачають, що у разі обґрунтованого звернення, яке базується на методології аналізу ризиків, запитувальна сторона забезпечить здійснення контролю підозрілих контейнерів із використанням відповідного обладнання, наприклад рентгенівських апаратів та детекторів випромінювання [328, с. 394].

4) Рамкові стандарти визначають винагороди, які будуть надані митними адміністраціями тим суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, що відповідатимуть мінімальним стандартам і вимогам безпеки міжнародної торгівлі.

Виходячи з викладеного, вважаємо, що цілі Рамкових стандартів сприяють подальшому впровадженню принципів оновленої Кіотської конвенції та є основними напрямами розвитку митного співробітництва, а їх реалізація - однією з найактуальніших і найважливіших завдань міжнародної співпраці у сфері митної справи взагалі й спрощення та гармонізації митних процедур зокрема.

Високий рівень корупції в національних митних органах призводить до економічних збитків держави, а також ускладнює проведення митних процедур у сфері міжнародної торгівлі. Серед загальних чинників корупції у національних митних органах можна назвати такі: низький рівень заробітної плати працівників митниць; недостатній професіоналізм співробітників митних органів; неякісний рівень контролю та відповідальності в митних органах; особливості пострадянського менталітету, наслідком якого є виправдання працівниками перед власним сумлінням корупційної поведінки на митниці; недостатні заходи дисциплінарного впливу; слабка комп’ютеризація роботи митних органів та ін. [357, с. 138].

Узагальнено негативні наслідки корупції у митній сфері такі [339, Преамбула]:

- зниження рівня національної безпеки та захисту суспільства;

- недоотримання або зменшення доходів державного бюджету і шахрайство;

- відплив і зменшення іноземних інвестицій;

- посилення тягаря витрат для суспільства;

- створення бар'єрів для міжнародної торгівлі й економічного зростання;

- зниження суспільної довіри до державних органів;

- зниження рівня довіри та співробітництва між митними органами та іншими державними установами;

- зниження рівня добровільного дотримання митного законодавства;

- низький рівень моралі й «честі мундира».

У світлі зазначених проблем актуальною є прийнята РМС у 1993 р., а у 2003 р. переглянута Декларація про сумлінність митних службовців, відома як Арушська декларація 1993 р. [339]. Цей міжнародний документ не носить обов’язкового характеру, однак містить базові принципи професійної етики та боротьби з корупцією у митній сфері. Арушська декларація складається з десяти основних принципів, що підлягають застосуванню національними митними органами під час розроблення національного законодавства щодо забезпечення боротьби з корупцією на митницях. До них належать [339] :

1. «Лідерство і підтримка» - в розумінні цієї декларації проголошений принцип покладає відповідальність за запобігання корупції на керівництво митного органу.

2. «Законодавство» - принцип уніфікації законодавства та митних процедур з метою усунення непотрібних формальностей і дублювання та узгодження їх із принципами оновленої Кіотської конвенції.

3. «Прозорість» - пропагує високий ступінь упевненості й передбачуваності відносин із митницею інших учасників митних процедур, розроблення на високому рівні правил або стандартів обслуговування клієнтів.

4. «Автоматизація», метою якої є комп'ютеризація митних функцій задля усунення можливостей для корупції, підвищення рівня моніторингу та перегляду адміністративних рішень, прийнятих на розсуд працівників митних органів.

5. «Реформа і модернізація» - принцип, який пропагує, що ініціативи щодо реформ і модернізації повинні бути комплексними й стосуватися всіх аспектів діяльності митниць. Вихідним пунктом для таких ініціатив слугує оновлена Кіотська конвенція.

6. «Перевірка і розслідування» - цей принцип має допомогти забезпечити розумний баланс між позитивною стратегією заохочення високого рівня законослухняності й репресивною стратегією виявлення випадків корупції.

7. «Кодекс поведінки» - цей принцип рекомендує створення комплексного кодексу поведінки, що встановлює практичні й однозначні правила поведінки митного персоналу.

8. «Управління кадрами» - зазначений принцип передбачає такі заходи: адекватний рівень заробітної плати; найм і підтримку персоналу, який дотримується або прагне дотримуватися принципів чесної поведінки; навчання та підвищення кваліфікації митного персоналу після найму і впродовж усієї кар'єри, сприяння підтриманню на високому рівні етичних і професійних стандартів тощо.

9. «Моралі та організаційної культури» має заохочувати співробітників митниць до прийняття ними на себе відповідної відповідальності за боротьбу з корупцію на своєму рівні.

10. «Відносин із клієнтами» - цей принцип декларує відкриті, прозорі й продуктивні стосунки з клієнтами митниці.

З огляду на важливість у зовнішньоторговельних відносинах цих принципів кадрової підготовки як складової технічної підтримки у міжнародному митному праві хочемо зазначити, що ВМО у січні 2006 р. ініціювала низьку програм щодо модернізації національних митних служб, найбільш значною з яких є програма «Columbus» [358]. Основною метою програми «Columbus» є повна реалізація у національних митних службах Рамкових стандартів безпеки та полегшення всесвітньої торгівлі Всесвітньої митної організації 2005 р. [103], конвенцій ВМО, а також передового досвіду в сфері митного адміністрування. Програма «Columbus» пропонує такі три етапи модернізації національних митних служб [358, с. 2]:

- 1-й етап - «Оцінка потреб» - передбачає комплексну діагностику потреб та оцінку існуючого стану митної адміністрації;

- 2-й етап - «Планування та реалізація» - містить підтримку дій з планування та реалізації експериментальної діяльності митної адміністрації;

- 3-й - «Моніторинг і оцінка» - вивчення та оцінювання результатів діяльності митної адміністрації.

Проте ВМО не лише розробляє програми щодо технічної підтримки національних митних органів, вона також реагує на виклики часу, наприклад такі, як світова економічна криза. В умовах світової економічної кризи у квітні 2009 р. ВМО прийняла Комюніке, приурочене до відкриття саміту Великої двадцятки, присвяченого проблемам світової фінансової кризи [193], що є рішенням міжнародної організації диспозитивного характеру. У цьому документі ВМО разом із національними митними адміністраціями розробили комплекс сучасних заходів (блоків), покликаних сприяти подоланню ускладнень, спричинених кризою, та забезпечити стабільність функціонування системи міжнародної торгівлі.

Пакет розроблених ВМО антикризових заходів складається із двох блоків [193, додаток 2, п. 4]:

- рекомендації митним адміністраціям щодо принципів роботи в умовах кризи;

- заходи ВМО, спрямовані на сприяння національним митним адміністраціям у поточній ситуації.

До першого блоку належать такі рекомендації ВМО національним митним адміністраціям [193, додаток 2, п. 4 а]:

1. Активніше використовувати системи аналізу та управління ризиками й інші інструменти, покликані спростити умови міжнародної торгівлі та сприяти реалізації її принципів під час проведення процедур митного контролю, що дозволить підвищити їх ефективність ійодночасно із цим сприятиме підвищенню швидкості транскордонного товарообігу. Зокрема ВМО закликає митні адміністрації застосовувати методи контролю в обсязі, пропорційному кількості товарів, які переміщуються на сьогодні, що дозволить уникнути зайвого адміністративного тиску на законослухняних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Звернемо увагу на думку Ківалова С. В., який зазначив, що національні митні адміністрації повинні зосередити увагу на злочинах, пов’язаних із порушенням митних правил, таких як контрабанда, контрафакція, підробка товаросупроводжувальних документів (зниження митної вартості, неправильне зазначення країни походження товару та ін.), а також діяльність, що загрожує суспільній безпеці [191, с. 8].

2. Підвищувати ефективність двосторонньої взаємодії митних служб шляхом розвитку інформаційного обміну між національними митними адміністраціями з метою сприяння спрощенню міжнародної торгівлі.

3. Тісніше взаємодіяти з національними міністерствами і відомствами, що визначають політику у сфері зовнішньої торгівлі. ВМО рекомендує митним адміністраціям проводити консультації з державними органами, уповноваженими у сфері економічної політики, а також пов’язаних із питаннями оподаткування та інвестицій.

4. Співпрацювати з торговими партнерами - суб’єктами

зовнішньоекономічної діяльності. ВМО пропонує митним адміністраціям установлювати робочі контакти із законослухняними учасниками

зовнішньоекономічної діяльності з метою забезпечення своєчасного

інформаційного обміну та прискорення виконання необхідних процедур, що

дозволить гарантувати безперервність міжнародної торгівлі. Основним елементом такого співробітництва є використання програми «уповноважених економічних операторів» (УЕО), відповідно до якої економічні оператори, діяльність яких відповідає визначеному набору критеріїв, отримують певні переваги, наприклад щодо митного оформлення у прискореному режимі.

5. Комплексно управляти кордоном. ВМО рекомендує національним митним адміністраціям координувати свою діяльність з іншими державними органами, уповноваженими у сфері адміністрування кордону, для більш ефективної гармонізації і спрощення митних процедур.

6. Гнучкіше підходити до роботи з гарантіями (забезпеченням) для законослухняних економічних операторів, які одержували б відстрочку в сплаті митних платежів або ж вносили їх через певний час після випуску товарів у вільний обіг.

До другого запропонованого ВМО блоку антикризових заходів входять [193, додаток 2, п. 4 в]:

- подальша популяризація принципів і заходів, спрямованих на спрощення міжнародної торгівлі та митних процедур;

- продовження сприяння групі, відповідальній за проведення переговорів з питань спрощення торгівлі в процесі Дохійського раунду переговорів СОТ;

- інституціональний розвиток шляхом подальшого сприяння ВМО розвитку національних митних адміністрацій за допомогою консультацій, діагностичних місій, профільної підготовки кадрів та ін.);

- консультування організацій донорів, які є потенційними спонсорами програм інституціонального розвитку ВМО;

- проведення досліджень щодо вивчення фінансової кризи та пошуку нових заходів, покликаних сприяти оздоровленню міжнародної економіки.

Отже, прийняття зазначеного Комюніке було спричинене (обумовлене) світовою економічною кризою, у відповідь на виклики якої ВМО і сформувала стратегію дій у сфері міжнародного митного співробітництва. Вважаємо, що це Комюніке є певним показником реагування ВМО на стан міжнародного економічного життя, що встановлює тимчасові (на період та в умовах кризи) стандарти спрощення та гармонізації національних митних процедур, зокрема й у зовнішньоторговельній діяльності.

ВМО розробила та затвердила Стратегічний план розвитку на

2009-2012рр, у якому були сформовані завдання національним митним службам, а саме [359, п. 5]:

- збирання митних платежів;

- забезпечення високого рівня національної безпеки;

- формування системи суспільного захисту;

- спрощення митних процедур для полегшення торгівлі.

Крім того, Стратегічним планом рекомендується уникати введення нових торговельних бар’єрів, що можуть викликати додаткові затримки. У зв’язку з цим національним митним органам пропонується використовувати систему управління ризиками, яка є основним елементом сучасної системи митного контролю [359, п. 8].

У рамках реалізації Стратегічного плану Секретаріатом ВМО було проведене екстрене опитування своїх членів з метою визначення очікуваних наслідків у цій сфері. Результати цього дослідження дають підстави прогнозувати такі зміни на наступні 10 років [360, с. 255-256]. Ось деякі з них:

1. Зміни характеру взаємодії митних органів із пасажирами та суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, які все наполегливіше вимагатимуть:

- мінімального втручання в особисті речі;

- вищого професіоналізму в діяльності митних служб;

- швидкого, всебічного і якісного обслуговування;

- чесності й непідкупності персоналу.

Виконання цих вимог митницею має бути забезпечене:

- проведенням чіткої та зрозумілої політики дій;

- поліпшенням системи комунікацій;

- забезпеченням необхідною інформацією і консультуванням клієнтів митниці та суспільства.

2. Зміни у сфері фінансового й митного контролю. Митний контроль у розвинених країнах усе більше відходитиме від концепції єдиної для всіх перевірки на кордонах. Контроль експорту базуватиметься на пост-аудитних, періодичних та вибіркових бухгалтерських перевірках, самооцінюванні, із широким використанням комп’ютерних систем та баз даних. Для ефективного митного контролю національним митним органам необхідно використовувати систему аналізу та управління ризиками.

3. Зміни у характері кадрової політики та боротьба з корупцією.

Аналіз перелічених тенденцій розвитку міжнародної торгівлі й вимог до митних служб з боку урядів і торгового співтовариства дав можливість сформулювати основні проблеми, з якими стикаються митні органи під час виконання завдань максимального полегшення умов для легальної торгівлі й надійного запобігання всім видам митних порушень.

Хоча термін, на який був розроблений цей план, закінчився, його завдання залишаються актуальними й сьогодні.

У 2013 році ВМО затвердила Стратегічний план розвитку на 2013-2014 та 2015-2016рр. Структура цього стратегічного плану містить 4 пакети [361]:

1) зміцнення безпеки та сприяння міжнародній торгівлі, зокрема спрощенню та гармонізації митних процедур;

2) забезпечення справедливого, ефективного та дієвого збирання митних платежів;

3) захист суспільства, охорона здоров’я тощо;

4) зміцнення потенціалу розбудови митного співробітництва.

Істотний вплив на розвиток і гармонізацію національних митних процедур має ВМО, яка розробила на універсальному рівні міжнародні митні стандарти спрощення та одноманітного застосування митних процедур, що регламентують переміщення суб’єктами міжнародної торгівлі товарів через митні кордони держав. Основний спосіб вирішення питань, регулювання яких входить до компетенції ВМО, - розроблення уніфікованих міжнародних правових стандартів у митній сфері. Розв’язання проблем спрощення митних процедур ВМО здійснюється переважно міжнародно-правовими засобами, шляхом розроблення міжнародних договорів, які в зазначеній сфері переважно мають назву «міжнародних митних конвенцій» [27, 90, 156, 192], спрямованих на встановлення уніфікованого правового регулювання різних митних процедур.

У рамках ВМО розроблено близько 20 конвенцій, 50 рекомендацій і більше десятка міжнародних норм з окремих митних питань [154, с. 155] (див. додаток З). Загалом цілі ВМО на найближчі кілька років залишатимуться тими самими, тому можна сміливо очікувати на нові розробки у сфері гармонізації та спрощення митних процедур, зокрема й у сфері міжнародної торгівлі.

Міжнародно-правове регулювання спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі здійснюється як безпосередньо галузевими міжнародними митними організаціями, такими як Всесвітня митна організація, так і міжнародними організаціями, які у своїй діяльності пов’язані з митними питаннями, до яких насамперед можна віднести Світову організацію торгівлі (СОТ, WTO - World Trade Organization) [218]. Підставою для створення СОТ стало проведення під егідою ГАТТ серій торгових переговорів (раундів) [119, с. 24-39; 146, с. 415; 147, с. 250; 148, с. 21-30; 416; 417; 419], на останньому (завершальному) з яких - Уругвайському раунді у 1986-1994 рр. - було укладено Марракешську угоду про заснування СОТ від 15.04.1994 р. [149, 429]. Офіційно СОТ почала функціонувати з 01.01.1995 р., а її штаб-квартира знаходиться у м. Женеві (Швейцарія) [218]. СОТ не входить до системи установ ООН, але, маючи статус юридичної особи [123, с. 20], користується всіма привілеями спецустанов ООН [10, с. 21; 151, с. 328-329; 328, с. 340].

На сьогодні до СОТ входять 159 членів (із них 4 - митні території, це: Європейський Союз; Гонконг (Сяньгань), на даний момент - територія Китаю; Макао (Аомінь), на даний момент - територія Китаю; Тайвань разом із Пенгху, Кінмен і Мацу; решта 155 - держави) та 25 країн-спостерігачів (це держави, які ведуть переговори про вступ до СОТ і мають намір це зробити у найближчі п’ять років) [152].

Одним із основних завдань СОТ є спрощення процедур міжнародної торгівлі, що полягає у зменшенні для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності перешкод, які виникають під час здійснення зовнішньоторговельної діяльності, зокрема й митних (наприклад, зменшення тарифних та нетарифних бар’єрів). Основним міжнародним договором системи СОТ, що стосується сфери спрощення та гармонізації митних процедур, є ГАТТ як у редакції 1947 р., так 1994 р. [13; 421; 435 436]. Практично всі митні питання щодо спрощення та гармонізації митних процедур, якими займається СОТ, урегульовані саме ГАТТ 1994 р. і низкою інших міжнародних угод системи СОТ. Наприклад, питання нарахування митних платежів урегульовано Угодою про застосування Статті VII

Генеральної угоди з тарифів і торгівлі [214], питання щодо митного оформлення та митного контролю - Угодою про передвідвантажувальну інспекцію [219], Угодою про технічні бар’єри у торгівлі [222], Угодою про процедури ліцензування імпорту, Угодою про правила визначення походження [221]. (див. додаток К).

Необхідно зазначити, що в основу діяльності СОТ покладені угоди, зокрема й такі, що регламентують застосування митних процедур, які підписані переважною більшістю держав-учасниць міжнародної торгівлі. Можна погоджуватись і стверджувати, що до договорів системи ГАТТ/СОТ, за винятком угод з обмеженим колом учасників, у повному обсязі застосовується термін «гармонізація» без застережень (Zero-margin Harmonization) [10, с. 27], який означає, що під час переговорів або протягом реалізації домовленостей відбувається повна гармонізація національної нормативно-правової бази учасників подібних процесів.

Звернемо увагу на сферу спрощення та гармонізації митних процедур у системі договорів ГАТТ/СОТ. Деякі положення Генеральної угоди з тарифів та торгівлі прямо впливають на спрощення та гармонізацію митних процедур у сфері міжнародної торгівлі. З метою спрощення митного контролю та митного оформлення ГАТТ установлює такі положення [13; 420 с. 841-871]:

1. збори та формальності, що пов’язані з імпортом та експортом, - Fees and Formalities Connected with Importation and Exportation - ст. VIII ГАТТ [212, с. 419]. Ця стаття містить важливу правову норму, що вимагає спрощення імпортних / експортних митних формальностей та скорочення їх до мінімуму, а також спрощення вимог до імпортної та експортної документації. Крім того, закріплено, що всі збори та платежі (за винятком мита та податків), пов’язані з ввезенням / вивезенням товарів, мають бути обмежені приблизною вартістю наданих послуг.

2. прозорість (транспарентність) зовнішньоторговельної політики - ст. X ГАТТ «Публікація та застосування правил торгівлі» [212, с. 420-421]. Дотримання прозорості зовнішньоторговельної політики досягається за допомогою механізму огляду торговельної політики та публікації документів щодо регулювання, які містять і документи з митних питань, наприклад документи з питань класифікації та оцінки товарів для митних цілей або ставок митних податків та зборів тощо.

З метою спрощення порядку стягнення передбачених законом митних платежів та деяких інших питань спрощення митних процедур ГАТТ закріплює такі положення [13]:

3. свобода транзиту - Freedom of Transit (ст. V ГАТТ [212, с. 415-416; 122, с. 101-104]), яка полягає в тому, що об’єкти залежно від їх виду та мети переміщення через митний кордон можуть переміщуватися через територію кожної держави-члена СОТ маршрутами найбільш зручними для транзитних перевезень. При цьому об’єкти залежно від їх виду та мети переміщення через митний кордон звільняються від митних платежів та інших зборів, які стосуються транзиту, за винятком зборів за транспортування чи зборів, що відповідають адміністративним витратам, спричинених транзитом, або відповідають вартості наданих послуг.

4. оцінка товару для митних цілей (ст. VII ГАТТ [212, с. 418-419]). З метою стягнення митних платежів необхідна митна оцінка товарів. Саме ці питання регламентуються зазначеною ст. VII ГАТТ, що містить певні вимоги щодо правил митної оцінки. А саме митна оцінка: повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару i не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості; не повинна містити суми будь-якого внутрішнього податку, застосованого в країні походження чи експорту, від якого імпортований товар був звільнений або який був чи буде знятий шляхом повернення сплаченої суми.

5. позначки про походження (ст. IX ГАТТ [13]), а також Угода про застосування статті VII ГАТТ [213]. Причиною визначення країни походження товару є можливе або необхідне застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію держави та вивезення товару з цієї території. Іншими словами, однією з цілей визначення країни походження товару є нарахування та стягнення митних платежів та застосування різних видів нетарифних обмежень. Залежно від країни походження товару під час нарахування платежів може бути використана повна, пільгова або преференційна ставка мита або звільнення від його сплати. Країна походження товару побічно впливає на ціну товару і, відповідно, - на розмір митної вартості, а також може спричинювати додаткові видатки та проведення ветеринарного, санітарно- гігієнічного та інших видів нетарифних методів (поряд із митним контролем) та вимагати отримання документів (сертифікатів, висновків, ліцензій, тощо), необхідних для їх митного документального оформлення.

Так, у тих випадках, коли мито сплачується на основі контрактної вартості ввезеного товару, дуже важливим чинником є чітка і зрозуміла процедура визначення його митної вартості. Якщо визначення митної вартості відбувається на основі несправедливої процедури, то це легко може стати нетарифним бар'єром у міжнародній торгівлі й мати більш протекціоністський ефект, ніж саме стягування мита. Тому для врегулювання цього питання та для утвердження універсальної уніфікованої процедури розрахунку вартості товару і, як наслідок, розміру митних платежів у рамках СОТ була розроблена Угода про застосування статті VII ГАТТ (Agreement on Implementation of Article VII of the General Agreement on Tariffs and Trade 1994 (Customs Valuation). Положення цієї Угоди є обов'язковим для всіх держав-членів СОТ і складається з Преамбули, 24 статей, детальних методологічних пояснень, що містяться в трьох додатках [149, с. 194212].

Зазначимо, що детально дослідженням питань митної оцінки займалося багато науковців, серед яких, наприклад: Осика С. Г. [215, с. 143-193; 146, с. 151181], Каленський М. М. [216], Єгоров О. Б. [154, с. 108-110], Бережнюк І. Г. [22, с. 159-213], Данільцев А. В. [9, с. 97-98] та ін. Звернемо увагу на деякі аспекти досліджуваної:

Митна вартість імпортних / експортних товарів є контрактною вартістю, тобто ціною, фактично сплаченою або такою, що підлягає сплаті за товар (ст. 1) [214, с. 185-186].

В Угоді про застосування статті VII ГАТТ закріплено такі основні положення:

- вартість товарів визначається на базі вартості, що підлягає сплаті або вже сплаченій імпортером [213, ст. 1, п. 1];

- митний орган за наявності вагомих причин має право піддати сумніву достовірність і точність вартості, що декларується [213, ст. 1, п. 2];

- захист інтересів суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності здійснюється шляхом надання йому прав обґрунтування заявленої вартості («рішення про накладання тягаря доказів») [213, ст. 1 п. 2 b];

- свобода дій митних органів у разі незадоволення наданих імпортером обґрунтувань обмежується чітко визначеним порядком та послідовністю використання п’яти методів визначення митної вартості (тобто система є однотипною та нейтральною) [213, ст. 4].

Стаття 8 Угоди про застосування статті VII ГАТТ містить вичерпний перелік складових митної вартості [214; 217, с. 30], а саме: фактурна вартість (сплачена або, яка підлягає сплаті); транспортні витрати; витрати на навантаження, розвантаження, перевантаження; вартість контейнерів та упаковки; витрати на страхування (окремо тут потрібно звернути увагу на умови CIP та CIF ІНКОТЕРМС, що передбачають обов’язкове страхування і розмір мінімального страхового покриття); витрати на використання об’єктів інтелектуальної власності (роялті, ліцензійні платежі); комісійні та брокерські витрати; за деяких умов (як правило, ІНКОТЕРМС [11]) національні податки, що підлягають сплаті в країні-імпорту. Також зазначаються умови (витрати), які не можуть бути віднесені до митної вартості: транспортні витрати після доставки товару на митну територію; вартість монтажу, збирання, обслуговування або технічної допомоги після того, як товар імпортовано; збори та податки країни-імпорту [213, ст. 5; 9, с. 98].

Принцип митної оцінки й імпортних, і експортних товарів, що був покладений в основу Угоди, полягає у використанні як основного методу так званої «ціни угоди» («дійсної вартості», «контрактної вартості», англ. «transaction value, customs valuation») - ціни, що сплачена або підлягає сплаті за ввезений товар (ст. 1 Угоди про застосування статті VII ГАТТ) [214, с. 185-186].

Про детальну регламентованість i прозорість митних процедур, про наявність захисту від свавілля митних органів може свідчити таке положення Угоди про застосування статті VII ГАТТ: митні органи, якщо вони не визнають як митну вартість задекларовану вартість, повинні надати декларантові (суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності) за його вимогою письмовий висновок про причини неприйняття задекларованої ціни i, консультуючись із ним, послідовно використовувати для імпортних товарів п'ять інших методів митної оцінки. При цьому митна вартість не може бути визначена: на базі продажної ціни товарів, виготовлених у країні імпорту; на базі ціни товарів на внутрішньому ринку країни експорту; на базі ціни товарів для експорту до третьої країни; на базі мінімальних митних вартостей; на базі довільних вартостей.

Угода про застосування статті VII ГАТТ передбачає п’ять максимально універсальних методів, що застосовуються для митної оцінки імпортних товарів [9, с. 99-100; 216; 122, с. 104-107; 213]: за ціною угоди щодо ідентичних товарів (Identical Goods) (ст. 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (Similar Goods) (ст. 3); на основі віднімання вартості та додавання вартості (зворотне застосування) (ст. 4-6); з використанням виважених засобів, сумісних із принципами ст. VII ГАТТ (у практиці, частіше так званий резервний метод) [213, ст. 7]).

Цікаво, що Угода про застосування статті VII Г АТТ запроваджує незалежну процедуру огляду, в якій можуть брати спільну участь Міжнародна федерація інспекцій (IFIA), що представляє інспекції, i МТП (ІСС), що представляє експортерів [12, с. 171], що свідчить про паритетність умов митних процедур для всіх їх сторін, наявність альтернативного вибору порядку провадження митних процедур, а це підтверджує високу диспозитивність норм, закріплених в Угоді.

Важливе значення для функціонування системи митної оцінки та водночас гарантією того, щоб вона не перетворилася на прихований бар'єр у міжнародній торгівлі, має положення ст. 13 зазначеної Угоди [213], яка встановлює, що в разі затягнення процесу митної оцінки митниця повинна випустити товари під гарантію оплати мита з боку імпортера. Положення цієї Угоди мають бути враховані в національному законодавстві членів СОТ. У рамках Ради з торгівлі товарами СОТ діє Комітет з митної оцінки, який розглядає питання, що виникають у ході реалізації зазначеної Угоди [218].

Для того щоб запобігти ошуканню та виявити слабкі місця своїх адміністративних структур, деякі держави, що розвиваються, вдаються до послуг приватних компаній з метою проведення перевірки різних складових / елементів митних процедур (наприклад, якості, кількості, ціни або митної класифікації товарів, що імпортуються) до того, як товари відвантажено з держави експорту. Саме Угода про передвідвантажувальну інспекцію (Agreement on Preshipment Inspection) [219] у системі міжнародних договорів СОТ містить низку певних вимог до країн, які використовують цю процедуру. Така процедура повинна застосовуватися на недискримінаційній основі, а також із дотриманням транспарентності, захистом конфіденційної ділової інформації та перевірки ціни товару.

Ст. 1 даної Угоди визначає, що діяльність із передвідвантажувальної інспекції - це «будь-яка діяльність, пов'язана з перевіркою якості, кількості, ціни, включаючи валютний курс та фінансові умови операції, правильності митної класифікації товарів, призначених для експорту на територію держави, що використовує інспекцію» [219, ст. 1, п. 3]. Передвідвантажувальна інспекція здійснюється на території держави експортера з метою [219, Преамбула]:

- перевірки якості, кількості або ціни товарів, що імпортуються;

- забезпечити швидке, ефективне та справедливе врегулювання суперечок між експортерами та органами передвідвантажувальної інспекції, що виникають у рамках Угоди;

- забезпечення транспарентності діяльності органів перед відвантажу- вальної інспекції, а також нормативних актів, що стосуються передвідвантажувальної інспекції.

До найважливіших умов Угоди про передвідвантажувальну інспекцію входить положення про те, що члени Угоди, встановлюючи правила проведення інспекції, повинні керуватися всіма зобов'язаннями, прийнятими ними у рамках ГАТТ та за іншими угодами СОТ [219, Преамбула, п. 6, 7]. Це, зокрема, означає, що так звані свідоцтва про проходження передвідвантажувальної інспекції мають рекомендаційний характер, і в разі незгоди з ними імпортера митні органи повинні здійснювати звичайні митні процедури щодо тарифної класифікації, визначення митної вартості тощо. У зазначеній Угоді особливо докладно розглянуті питання перевірки митної вартості. Методика діяльності компаній, які інспектують цю сферу, повинна відповідати положенням Угоди про застосування статті VII ГАТТ, і ця умова має бути визначена в законодавстві держави імпортера [219, ст. 2, п. 20].

Угода про передвідвантажувальну інспекцію встановлює багатоступеневу систему вирішення спорів, а також містить докладні статті, що закріплює права та обов'язки держав, які імпортують товари і які використовують систему попередньої інспекції в державах експорту [219, ст. 4].

Практика застосуванням передвідвантажувальної інспекції показала, що до її використання вдаються лише ті держави, що не в змозі створити митну систему, яка б ефективно здійснювала митні процедури [190, с. 247].

Окремо потрібно зазначити, що питанню передвідвантажувальної інспекції значна увага приділялась авторським колективом (Осика С. Г., Оніщук О. В., Осика А. С., Пятницький В. Т., Штефанюк О. В.) серії «Система Світової організації торгівлі як основа регулювання глобальних торговельних процесів» та ін. [215, с. 215-229; 220, с. 109-113].

Як зазначалося вище, одним із основних елементів митних процедур є сплата (справляння) передбачених законом податків та зборів (митних платежів). Необхідно зазначити, що залежно від країни походження товару під час нарахування митних платежів може бути використана повна, пільгова або преференційна ставка мита або звільнення від його сплати. Саме Угода про правила визначення походження (Agreement on Rules of Origin) [221] встановлює єдині правила визначення країни походження товару і складається із чотирьох частин, дев'яти статей та двох додатків.

Так, у ст. 1 зазначеної вище Угоди закріплено, що «правила визначення походження визначаються як ті закони, нормативні акти та адміністративні правила загального застосування, які застосовуються будь-яким членом для визначення країни походження товарів, за умови, що такі правила визначення походження не стосуються договірних або автономних режимів торгівлі, які тягнуть за собою надання тарифних преференцій, що виходять за межі застосування параграфа 1 статті I ГАТТ 1994» [221, с. 224-225]. Ці правила не поширюються на преференційні мита. Вони стосуються непреференційних інструментів торгової політики, включаючи такі мита, щодо яких діють режим найбільшого сприяння, захисні заходи, антидемпінгові та компенсаційні мита, вимоги до маркування держави походження товару.

Країною походження товару визнається країна, де товар було повністю вироблено або якщо до виробництва товару залучено більше, ніж одну країну, та країна, де було проведено найбільш істотну переробку товару [221, ст. 9, п. 1 b]. Також визначаються переліки та критерії означених категорій [122, с. 409-411]. Наприклад, виділяються три критерії достатньої переробки / обробки [9, с. 101102]: критерій зміни будь-якої із цифр у коді товарної позиції товару відповідно до Гармонізованої системи опису та кодування товарів [156, ст. 3, п. 1 а]; критерій адвалерної частки, коли додана вартість при переробці / обробці товару становить більше 50 % від його вартості за певних умов [362, п. 1]; критерій зміни споживчих якостей товару, коли внаслідок обробки / переробки товар набуває інших функцій.

Ст. 2 Угоди про правила походження визначає також, що ці правила не повинні обмежувально впливати на міжнародну торгівлю і не повинні бути жорсткішими до іноземних товарів порівняно з національними товарами, а також не повинні бути дискримінаційними щодо окремих держав [221, ст. 2].

На сьогодні не можна сказати, що питання (проблема) визначення країни походження товару вирішене остаточно, про що свідчить частина IV зазначеної вище Угоди, відповідно до якої Конференція міністрів СОТ спільно з ВМО створюють робочу програму з вироблення конкретних гармонізованих правил походження, що враховують особливості різних груп товарів. Таким чином, ця Угода про правила визначення походження відкриває можливість для гармонізації та уніфікації митних процедур на виключно важливій ділянці міжнародної торгівлі [221].

Також питанням міжнародно-правового регулювання правил визначення походження товарів приділялася увага в працях Осики С. Г., Пятницького В. Т. та ін. [146, с. 182-195; 215, с. 194-214].

Спрощення та гармонізація митних процедур безпосередньо пов’язані з виконанням членами СОТ угод з приводу нетарифних заходів, до яких належать Угода про технічні бар’єри у торгівлі (Agreement on Techical Barriers to Trade) [222], відтак її не можна обійти увагою.

Розбіжності в національних стандартах якості (державних, галузевих, виробників), у системах вимірювання під час виробництва, оцінювання їх параметрів цілеспрямовано використовуються державами для створення нетарифних бар'єрів імпортній продукції та забезпеченню інтересів національних виробників. Такі обмеження стосуються близько третини товарів світової торгівлі [138, с. 102; 430 ]. У зв’язку з необхідністю гармонізації національних систем стандартизації та сертифікації в рамках ГАТТ/СОТ розроблена Угода про технічні бар'єри у торгівлі, що набула чинності з 01.01.1980 р. Однак у 1994 р. у рамках Уругвайського раунду прийнято нову, доопрацьовану Угоду про технічні бар'єри, що складається із Преамбули, 15-статей та трьох додатків [222].

Угода про технічні бар'єри у торгівлі передбачає гармонізацію національних стандартів зі стандартами СОТ і поширюється на всі промислові та сільськогосподарські товари. Крім того, стандарти та технічні регламенти зазначеної Угоди повинні мати своєю метою забезпечення якості імпортованої продукції, охорони здоров'я людей, захисту тварин, рослин та довкілля [222, Преамбула].

Технічні бар’єри у торгівлі - всі державні заходи контролю та обмежень, пов’язані з технічними вимогами до продукції, у разі якщо вони використовуються як засіб обмеження доступу продукції іноземного виробництва на внутрішній ринок країни [9, с. 127]. Дещо ширше визначає технічні бар’єри в торгівлі Дюмулен І. І., розглядаючи їх як перешкоди у зовнішній торгівлі, що виникають унаслідок застосування національних промислових стандартів, систем вимірювання та інспекції якості товарів, вимог техніки безпеки, правил упакування та маркування товарів, санітарно-ветеринарних норм і деяких адміністративних формальностей [10, с. 169]. (Детальніше про технічні бар’єри див. [146, с. 281-329; 220, с. 97-101; 223, с. 109-152; 328, с. 393]).

У загальних рисах щодо теми дослідження звернемо увагу на деякі аспекти технічних бар’єрів. У додатку 1 зазначеної Угоди застосовуються два терміни:

- «Технічний регламент» (Technical Regulation) - документ, у якому визначено характеристики товару або пов’язані з ним виробничі процеси чи способи виробництва, включаючи чинні адміністративні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити лише вимоги щодо термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, що застосовуються до певного товару, виробничого процесу чи способу виробництва [222, додаток 1, п. 1].

- «Стандарт» (Standard) - документ, затверджений уповноваженим органом i який визначає призначені для загального та багатократного використання правила, інструкції або характеристики товарів чи пов’язаних із ними виробничих процесів або способів виробництва, дотримання яких є необов’язковим. Він може також містити лише вимоги щодо термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, що застосовуються до певного товару, виробничого процесу чи способу виробництва [222, додаток 1, п. 2].

Угода про технічні бар'єри у торгівлі базується на таких принципах [363]:

- Недискримінація та національний режим. Ст. 2.1 Угоди вводить національний режим i режим найбільшого сприяння, констатуючи, що «стосовно технічних регламентів для продукції, імпортованої з території будь-якої країни- члена СОТ, має бути наданий не менш сприятливий режим (з допуску на ринок), ніж для власної продукції або продукції, що походить з будь-якої іншої території». Аналогічне положення застосовується і щодо стандартів. Цей режим поширюється і на процедури оцінки відповідності (ст. 5.1.1 Угоди). Це, зокрема, означає, що умови сертифікації продукції, включаючи розцінки, час проведення, проставляння сертифікаційних знаків, повинні застосовуватися на недискримінаційній основі.

- Усунення надлишкових бар'єрів у торгівлі. Угода заохочує країни розробляти, приймати і застосовувати більш гнучкі технічні регламенти (ніж уже існуючі національні) (ст. 2.2).

- Гармонізація. Угода закликає використовувати чинні міжнародні стандарти або їх відповідні частини як основу для національних регламентів, якщо «вони є не чинними або невідповідними» для цілей технічного регулювання, що може бути наслідком географічних або кліматичних особливостей, а також рівня технологічного розвитку (ст. 2.4). Міжнародні стандарти також повинні використовуватися і як основа для процедур оцінки відповідності, якщо вони не суперечать цілям захисту життя і здоров'я людей, тварин, рослин, охорони довкілля, або попередження дій, що вводять в оману, географічних або кліматичних чинників (ст. 5.4).

- Еквівалентність. Країни повинні позитивно розглядати технічні регламенти інших країн як еквівалентні їх власним, якщо вони дозволяють досягти тих самих цілей технічного регулювання (ст. 2.7).

- Взаємне визнання результатів випробувань. Процедури оцінки відповідності також можуть створювати технічні бар'єри в торгівлі, якщо продукція, що поставляється в інші країни, повинна бути вдруге піддана оцінці відповідності внаслідок відмінностей у вимогах як до самої продукції, так і до процедур оцінки. Тому ст. 6.3 Угоди заохочує країни до вступу в переговори про взаємне визнання результатів оцінки відповідності. Відповідно до ст. 10 Угоди країни-члени СОТ повинні повідомляти інших учасників Угоди про зміни в технічному регулюванні.

Отже, Угода про технічні бар'єри у торгівлі надає можливість її члену гармонізувати національні стандарти зі стандартами СОТ шляхом застосування технічного регламенту (дотримання є обов’язковим - імперативна складова) та стандартів (дотримання є необов’язковим, а рекомендованим - диспозитивна складова Угоди).

У листопаді 2001 р. на IV конференції міністрів держав-членів СОТ у м. Доха (Катар) відкрився десятий раунд багатосторонніх торговельних переговорів і була прийнята Декларація міністрів [224], яка поряд з іншим помістила до сфери переговорів так звані «Сингапурські питання» (Singapore Issues) [10, с. 37-41]. «Сингапурські питання» - це чотири блоки питань такої тематики: 1) взаємозв’язок торгівлі та капіталовкладень; 2) взаємодія між торгівлею та конкурентною політикою; 3) співвідношення торгівлі та екології; 4) заходи, спрямовані на сприяння та полегшення (спрощення) торгівлі. (Останній блок питань безпосередньо стосується теми дослідження).

У Декларації було закріплене доручення Раді з торгівлі товарами СОТ підготувати пропозиції, що уточнюють та поліпшують такі статті ГАТТ: V «Свобода транзиту»; VIII «Збори та формальності, пов’язані з імпортом та експортом»; Х «Публікація та застосування правил торгівлі» щодо методів регулювання торгівлі.

Ці питання піднімалися та закріплювалися в різних документах СОТ та її структур і пізніше. Наприклад, у Дохійській програмі розвитку (Doha. Development Agenda) [225] на 2006 р. було закріплено десять напрямів багатосторонніх переговорів, один із яких - «Сприяння торгівлі» (Trade facilitation) - переговори з питань уточнення та покращання правових норм щодо формальностей, пов’язаних з переміщенням товарів через кордони, митних процедур, зокрема технічної допомоги країнам, що розвиваються [10, с. 49].

Є думка, що спостерігається уповільнення конструктивного вдосконалення глобальної торгової системи [319, с. 155]. Останній раунд переговорів, розпочатий близько 13 років тому в м. Доха, спрямований на укладення нової світової торговельної угоди, однак до цього часу процес не завершений. Наріжним каменем між членами СОТ є насамперед тема сільського господарства. Держави із розвиненою економікою не хочуть скасовувати аграрних дотацій, а країни, що розвиваються, для захисту своїх виробників запроваджують ввізне мито.

Міжнародне митне співробітництво на універсальному рівні також зосереджене в рамках системи Організації Об'єднаних Націй (ООН, UN - United Nations) та її спеціалізованих установ. На сьогодні членами ООН є 193 держави світу [145].

ООН не є виключно міжнародною економічною, однак формально їй властива універсальна компетенція й у сфері міжнародних економічних відносин. Із самого початку ООН створювалася як міжнародна урядова організація з метою співробітництва держав у різних (практично всіх) сферах міжнародного життя [117, с. 410]. На сьогодні ООН займає особливе положення в системі міжнародних економічних відносин і значною мірою відповідає цьому завданню.

Розроблення та уніфікація митних процедур, що здійснюються під егідою ООН, спрямовані на спрощення міжнародного торговельного співробітництва, виходячи з прагнення членів ООН до усунення неефективних правил міжнародної торгівлі, які пов'язані зі збільшенням кількості нетарифних бар’єрів, зростанням документообігу, стримують розвиток торговельного співробітництва та економічного зростання держав, а також сприяють упровадженню новітніх технологій у всьому світі.

Унікальний характер ООН полягає в тому, що покладені на неї Статутом повноваження, надають їй можливість здійснювати діяльність із широкого кола питань. У Преамбулі Статуту ООН, крім іншого, зазначається, що члени ООН беруть на себе зобов’язання проявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди, об’єднати свої зусилля для підтримання міжнародного миру та безпеки, використовувати міжнародний апарат для сприяння економічному та соціальному прогресу всіх народів [81]. Відповідно до ст. 1-2 Статуту [81] ООН має, до того ж такі цілі: здійснювати багатостороннє співробітництво з вирішення міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру, а також бути центром для узгодження дій націй у досягненні цілей, що, у свою чергу, можуть розглядатися як найважливіші принципи її діяльності [117, c. 410-411].

Створення відкритої, регульованої, передбачуваної та ^дискримінаційної міжнародної торговельної системи належить до найважливіших цілей ООН, сформульованих у п. 13 розділу III Декларації тисячоліття ООН [341]. У контексті Статуту ООН міжнародна торгівля може розглядатися як один із інструментів забезпечення миру та економічного розвитку з метою викорінення бідності та заохочення свободи, рівності й гідності людини.

Необхідно зазначити, що ГА ООН є вищим органом [81, ст. 13, 15], який, крім іншого, організує дослідження та надає рекомендації для сприяння співробітництву в економічній, соціальній та інших сферах, а також має статус дорадчого, формулюючого політику представницького органу, зокрема й у процесі розроблення стандартів та кодифікації міжнародного права.

Отже, зазначимо, що система ООН та її органів відіграли ключову роль у розробленні стандартів для спрощення процедур торгівлі, зокрема й у сфері спрощення та гармонізації митних процедур як суміжної до міжнародних економічних та міжнародних торгових відносин.

Звичайно, не можна обійти увагою діяльність Економічної та Соціальної Ради (ЕКОСОР, ECOSOC-Economic and Social Council) [228] як одного з головних органів ООН, який має універсальну компетенцією в економічній сфері й знаходиться у м. Нью-Йорку [81, п. 1, ст. 7].

ЕКОСОР координує економічну та соціальну діяльність у рамках ООН (наприклад, між СОТ, МТЦ ЮКНТАД / СОТ, ЮНКТАД та ін.) і через її посередництво узгоджує свої відносини з іншими органами й організаціями ООН, регіональними міжнародними організаціями та економічними інтеграційними об’єднаннями (ЄС, СНД, НАФТА та ін.) [142, с. 86]. Основні напрями діяльності ЕКОСОР закріплені у ст. 55 Статуту ООН [81]. Зокрема, з метою створення стабільності та благополуччя ООН в особі ЕКОСОР сприяє: а) підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення та умов економічного й соціального прогресу та розвитку; б) вирішенню міжнародних проблем в економічній, соціальній та інших сферах. (тобто можна вважати, що й з питань економічного розвитку, світової торгівлі та митного співробітництва). ЕКОСОР здійснює керівництво п'ятьма регіональними економічними комісіями, діяльність яких стосується митного співробітництва у певних регіонах [228; 342, с. 12-15].

Зупинимося на діяльності однієї з регіональних комісій ЕКОСОР - Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК ООН, Economic Commission for Europe - ECE) [213], оскільки вона проводить значну роботу з усунення технічних бар’єрів у міжнародній торгівлі до того ж її діяльність не обмежується Європою. Так, наприклад, із часу створення робочої групи ЄЕК ООН, а потім перетворення її на Центр ООН зі спрощення процедур торгівлі та електронних ділових операцій (СЕФАКТ ООН) були розроблені конвенції, рекомендації та інструкцій, які потім знайшли широке використання у багатьох державах світу, деякі з них стосуються питань спрощення та гармонізації національних митних процедур. Наприклад, рекомендації № 1 «Формуляр-зразок ООН для зовнішньоторговельних

документів» [226], № 13 «Спрощення ідентифікованих правових проблем у процедурах імпортного митного очищення» [230], № 18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» та ін. [231].

Під керівництвом ЕКОСОР діяльність організацій «сім’ї ООН» значно впливає на напрямки та характер багатьох соціально-економічних перетворень, що відбувались у світі за останні шістдесят років. Як глобальний центр формування консенсусу ООН через ЕКОСОР визначаються пріоритети та цілі міжнародного співробітництва з надання допомоги країнам у їх прагненні до розвитку, а також створення сприятливого глобального економічного середовища [117, с. 434]. Для розроблення стратегії співробітництва у соціальній, економічній та гуманітарній сферах з 1961 р. у рамках ООН проводяться Міжнародні десятиріччя розвитку (наприклад, Декларація тисячоліття ООН [341]), кожне з яких спрямоване на розв’язання певних проблем. ЕКОСОР спільно з іншими організаціями системи ООН діє різними шляхами для досягнення своїх економічних та соціальних цілей, розробляючи політичний курс, консультуючи уряди щодо планів розвитку, встановлюючи міжнародні норми та стандарти, мобілізуючи засоби для здійснення програм розвитку тощо.

ЕКОСОР уповноважена вступати з будь-якими іншими спеціалізованими установами (а їх 17) у домовленості (угоди), що визначають умови, на яких відповідні установи ґрунтують зв’язки з ООН. Також не можна забувати, що ЕКОСОР має право проводити відповідні заходи для консультацій з міжнародними неурядовими організаціями [81, ст. 71]. Консультативний статус при ЕКОСОР наданий більше 2100 неурядовим організаціям [117, с. 435-436].

Так, завдяки зусиллям Робочої групи ЄЕК ООН зі спрощення процедур міжнародної торгівлі розроблена у 1981 р. Рекомендація № 1 «Формуляр-зразок ООН для зовнішньоторговельних документів». У 1979 р. ця рекомендація видана у формі публікації ООН [226] як один із перших офіційних документів, що також стосується спрощення та гармонізації митних процедур, який отримав світове визнання. У 2001 р. ЄЕК ООН був розроблений Інформаційний додаток до Рекомендації № 1 «Застосування формуляра-зразка ООН. Керівні принципи та приклади» [227]. Цей формуляр-зразок заклав основи для подальших розробок та прийняття міжнародних документів, що становлять нормативну базу для міжнародно-правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі. Так, на підставі формуляра-зразка ООН для зовнішньоторговельних документів розроблена стандартна форма митної декларації, що використовується у всіх країнах, які приєдналися до Кіотської конвенції. Так, відповідно до стандарта 3.11 розділу 3 оновленої Кіотської конвенції [27] письмова форма декларації на товари повинна відповідати зазначеному вище формуляру-зразку ООН.

ЄЕК ООН прийняла близько 35 рекомендацій, що охоплюють різні питання у сфері спрощення міжнародної торгівлі [228]. Потрібно також зазначити, що рекомендації ЄЕК ООН не мають обов’язкової юридичної сили, тобто носять диспозитивний характер, однак ці документи ООН містять корисні рекомендаційні правила, які можуть використовувати держави для спрощення міжнародної торгівлі. Зупинимося на тих, що стосуються спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі .

Завдяки спільним зусиллям Робочої групи ЄЕК ООН зі спрощення процедур міжнародної торгівлі та Американського національного інституту стандартів у 1996 р. розроблені «Правила ООН для електронного обміну даними в управлінні, торгівлі та транспорті» (ЕДІФАКТ; United Nations. Electronic Data Interchange for Administration, Commerce and Transport - EDIFACT [201]) як система електронного безпаперового обігу комерційних документів та іншої інформації в рамках електронного обміну даними (Electronic Data Interchange). Основою цієї системи є узгоджені стандарти, за допомогою яких структуруються документи й інша інформація та здійснюються їх обмін, обробка, зберігання. Ця рекомендація розроблена з метою спрощення обміну електронною інформацією, зокрема й під час здійснення митних процедур [201, п. 2]. Необхідно зазначити, що ВМО є прихильником того, щоб митні служби використовували для митних цілей стандарти, визнані на міжнародному рівні і розроблені UN/EDIFACT [ 398 с. 101].

Основна діяльність у цій сфері проводиться ЄЕК ООН у вигляді систематизації та підготовки керівних принципів, довідників, стандартів для електронного обміну даними між автоматизованими інформаційними мережами.

Схваливши ЕДІФАКТ [201], ЄЕК ООН опублікувала Довідник елементів зовнішньоторговельних даних [229]. Цей звід правил містить набір визнаних на міжнародному рівні стандартів з електронного обміну структурованою інформацією (електронний обмін даними) [229, розд. 1-3] та рекомендацій з їх застосування [229, розд. 4] щодо міжнародної торгівлі товарами та послугами з використанням інформаційних систем.

Робочою групою ЄЕК ООН зі спрощення процедур міжнародної торгівлі розроблена також Рекомендація № 13 «Спрощення ідентифікованих правових проблем у процедурах імпортного митного очищення» (Женева, 1979 р.) [230], згідно з якою основними шляхами забезпечення швидкого випуску товарів з митниці як частини митних процедур, а саме митного оформлення та сплати митних платежів, є:

- доступність та прийнятність документів та інших даних, необхідних для імпортного митного очищення, що передаються телефаксом або за допомогою комп’ютерної техніки [230, п. 6];

- можливість подання декларантом скороченого варіанта митної декларації або відстрочки сплати митних платежів, під час здійснення імпортного митного очищення [230, п. 22, ч. 6];

- можливість подання декларантом попередньої митної декларації, за наявності його офіційного зобов’язання подати необхідні документи в установленому порядку [230, п. 10];

- прийняття митними органами комерційних документів, що містять інформацію, необхідну для митних цілей, замість офіційної імпортної декларації [230, п. 22, ч. 9].

ЄЕК ООН та Центр ООН зі спрощення процедур торгівлі та електронних ділових операцій (СЕФАКТ ООН) сумісно розробили Рекомендацію № 18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» (Женева, 2001 р.) [231]. Зазначена Рекомендація була створена з метою забезпечення передбачуваності, прозорості та недискримінації щодо необхідного часу, використовуваних процедур і витрат, які пов'язані з виконанням офіційних правил. Крім того, Рекомендація № 18 побудована на основі таких керівних принципів, які можуть стосуватись і спрощення митних процедур (щодо скорочення часу на митне оформлення, гармонізації національного митного законодавства з міжнародними нормами, і, як наслідок, - інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності), а саме [231, Загальні принципи]:

- процедури повинні бути зведені до мінімуму;

- процедури повинні мати комерційну орієнтацію і бути тісніше пов'язаними з торговельними й транспортними потребами;

- процедури повинні бути спрощеними та узгодженими і відповідати міжнародним стандартам;

- вимоги, що ставляться до даних, повинні бути мінімальними;

- вимоги, що ставляться до даних, повинні бути спрощеними, узгодженими та стандартизованими з метою полегшення потоку інформації;

- закони, правила та інша інформація, що стосуються процедур та вимог, які ставляться до даних, повинні бути безперешкодно доступні всім зацікавленим сторонам.

Установлюються також такі вимоги до документів, які ставляться суб’єктами зовнішньоторговельних відносин, а саме [231, Загальні принципи, п. 3]:

- документарні вимоги мають бути мінімізованими;

- документи повинні відповідати Рекомендації № 1 «Формуляр-зразок ООН для зовнішньоторговельних документів» [226];

- використання звичайного паперу, документів, які підготовлені або мають бути підготовлені, за допомогою криптографічних автоматизованих і комп'ютеризованих систем, має бути прийнятним;

- не потрібно вимагати подання додаткових документів;

- на паперових документах (наприклад, на рахунках-фактурах) потрібно, за можливості, уникати проставляння від руки підписів або еквівалентних їм відміток.

Необхідно також зазначити, що Рекомендація № 18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» 2001 р. передбачає вимоги, яких повинні дотримуватися митні органи під час митного контролю, митного оформлення і стягнення митних платежів з метою спрощення митних процедур, а саме [231]:

- митні органи запитують мінімально необхідну кількість документів та інших даних лише для цілей митного контролю [231, Захід 3.4];

- митні органи запитують необхідні дані, що стосуються імпорту або експорту, лише один раз і забезпечують можливість їх подання лише один раз (механізм «єдиного вікна») [231, Захід 3.5];

- митні органи дозволяють декларантам здійснювати попереднє подання всіх необхідних документів на товар з метою швидкого митного очищення товару відразу після його прибуття до пункту митного пропуску (попереднє декларування) [231, Захід 3.6];

- митні органи дозволяють декларантам здійснювати відстрочку сплати митних платежів, якщо надається належне гарантування їх сплати або іншим чином задовольняються вимоги відповідних державних органів [231, Захід 3.7];

- контрольні функції митних органів мають здійснюватися на вибірковій основі з максимально можливим використанням методів управління ризиками та аудиту [231, Захід 3.9-3.10].

На основі існуючого національного досвіду таких країн, як Японія, Сингапур, Швеція, США, Сенегал, та міжнародних стандартів обміну торговою інформацією ЄЕК ООН та СЕФАКТ ООН була розроблена у 2005 р. Рекомендація № 33 «Рекомендація та керівні принципи щодо створення механізму «єдиного вікна» для поліпшення ефективного обміну інформацією між торговими організацій та державними органами» [232]. Ця рекомендація дає загальне уявлення про концепцію «єдиного вікна», що визначається як система, дозволяюча всім учасникам зовнішньої торгівлі подавати інформацію, необхідну контролюючим органам для здійснення імпортних, експортних та транзитних операцій, лише до одного місця, в єдиній формі й одному митному органу. «Єдине вікно» допомагає вирішити ключову проблему в спрощенні процедур міжнародної торгівлі - подачу безлічі документів з даними, які повторюються лише один раз, в одне місце та в стандартному форматі, також ця рекомендація описує основні види систем «єдиного вікна», а також переваги від упровадження цього механізму [232, 236 ]. Рекомендація № 33 містить алгоритм ключових кроків, які необхідно пройти під час створення механізму «єдиного вікна» [232].

У грудні 2010 р. Рекомендація № 33 2005 р. [232] була доповнена ЄЕК ООН та СЕФАКТ ООН новою Рекомендацією № 34 «Спрощення та стандартизація даних для міжнародної торгівлі» [234]. В основу цієї Рекомендації покладена потреба в міжнародно узгодженому спрощеному і стандартизованому наборі даних для використання з метою подання пов'язаної з торгівлею інформації уряду та урядовим відомствам. Відсутність стандартизованих наборів даних створює ризик дублювання даних, що призводить до збільшення витрат і неефективності проведення зовнішньоторговельних операцій [234, розд. 1, п. 10].

Мета цієї Рекомендації полягає в наданні допомоги урядам щодо спрощення й стандартизації даних про міжнародну торгівлю, необхідних для здійснення всіх формальностей, пов'язаних із імпортом, експортом та транзитом, а також заохочення використання міжнародних стандартів обміну даних у митному процесі [234, розд. 2].

Завдання рекомендації полягає в тому, щоб суб’єкти зовнішньоторговельної діяльності використовували одні й ті самі класифікатори та коди, які приведені у відповідність із міжнародними стандартами, розробленими ООН, ВМО, а також іншими міжнародними організаціями [234].

У жовтні 2010 р. ЄЕК ООН та СЕФАКТ ООН приймають Рекомендацію № 35 «Розробка правової основи системи «єдиного вікна» у міжнародній торгівлі». Вона містить перелік того законодавства, на яке необхідно звернути особливу увагу під час створення правової бази для функціонування «єдиного вікна», наприклад про електронне надання документів, електронних підписів, включаючи, зокрема, цифрові підписи, підтвердження користувача та повідомлення, обмін даними, забезпечення збереження, знищення та архівації даних й електронних підтверджень. У всіх випадках нині чинні нормативні акти та практика, що регламентують рух торгової інформації, впливають на вибір комерційної та оперативної моделі системи «єдиного вікна». Тому своєчасний аналіз існуючих і потенційних юридичних перешкод, пов'язаних з обміном торговими даними - перший важливий крок до створення та налагодження роботи «єдиного вікна» [235, розд. 1, п. 5].

Не менш значущим органом у складі ООН, що також займається певними аспектами спрощення та гармонізації національних митних процедур, є Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД, UNCTAD - United Nations

Conference on Trade and Development), створена у 1964 р. як спеціальний постійний орган ООН, що є координаційним центром у системі ООН з питань торгівлі, фінансів, технологій, інвестицій і надає технічну допомогу країнам, що розвиваються, та країнам з економіками перехідного періоду [237]. На сьогодні членами ЮНКТАД є 194 держави світу [237; 342, с. 29-31; 117, с. 423].

Основною метою ЮНКТАД є заохочення міжнародної торгівлі для прискорення економічного розвитку, а саме торгівлі між державами, а також між країнами, що мають різні соціальні та економічні системи. Необхідно зазначити, що ЮНКТАД розглядає питання, що стосуються насамперед проблем регулювання торгівлі та розвитку держав, що розвиваються. До завдань ЮНКТАД входить розроблення принципів та політики міжнародної торгівлі та відповідних проблем економічного розвитку, а також координація політики урядів та міжнародних організацій у сфері торгівлі [237]. У зв’язку з цим ЮНКТАД розробляє багатосторонні угоди, а також здійснює щорічні авторитетні публікації щодо різних аспектів своєї діяльності, що містять аналітичні матеріали, технічні примітки, експертні оцінки, рекомендації, довідкову та іншу інформацію [343, с. 420]. Деякі з розробок стосуються також спрощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі, наприклад: Угода про глобальну систему торговельних преференцій між країнами, що розвиваються [243], Технічна примітка № 5 «Постмитний аудит» 2005 р. [330], Технічна примітка № 15 «До прибуття митного оформлення» 2005 р. [344] та ін.

Також зазначимо, що для визначення стратегії розвитку національних митних служб та їх завдань велике значення мала декларація, прийнята на форумі ЮНКТАД у м. Коламбусі (штат Огайо, США), текст якої попередньо був схвалений ВМО [21, с. 580-581; 39, с. 100-102]. Декларація, поряд з іншими, містить такі рекомендації [345]:

- здійснювати контроль існуючих митних процедур щодо їх ефективності й актуальності, внести зміни до відповідних міжнародних норм;

- максимально збільшувати застосування інформаційних технологій;

- упроваджувати новітні інформаційні технології для полегшення роботи митниць, зокрема для проведення митних процедур перед прибуттям товару;

- вивчати можливість розмитнення товару на підставі мінімуму інформації;

- удосконалювати процес митного оформлення товарів поза митними службами за допомогою різноманітних урядових служб із погодженням їхніх дій;

- забезпечити прозорість і швидкий перебіг митного огляду, надаючи всім зацікавленим інформацію про формальності, яких необхідно дотримуватися під час перетину митного кордону;

- удосконалювати процедуру митних відправлень, використовуючи електронні засоби зв’язку між країнами експорту та імпорту;

- забезпечувати митні служби спеціальним обладнанням;

- забезпечувати належну діяльність ВМО та ін.

З метою підвищення ефективності діяльності митних служб у членів ООН фахівцями ЮНКТАД була впроваджена Автоматизована система обробки митних даних (АСОМД ЮНКТАД, ASYCUD UNCTAD - Automated System for Customs Data) - комп’ютеризована система автоматичної обробки митних даних, що розроблялася з 1980 р. ЮНКТАД спільно з ВМО [238; 398, с. 100].

Автоматизована комп'ютерна система обробки даних ASYCUDA надає можливість спрощення митних процедур і зниження вартості розмитнення вантажів. Упровадження автоматизованої системи обробки також має на меті зменшення зловживань у діяльності митних служб і збільшення збирання митних зборів [238, Преамбула]. У 2004 р. почалося впровадження четвертого покоління системи ASYCUDA World, за допомогою якої суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та митні служби отримали можливість обробляти більшість операцій з використанням новітніх інформаційних технологій - всесвітньої мережі Internet, електронних цифрових підписів та біометричних даних.

Ця система дозволяє автоматизувати здійснення всіх митних операцій, зокрема оцінку ризиків та моніторинг митних операцій. На сьогодні ASYCUDA використовується більш ніж у 80 країнах світу і дозволяє обробляти близько 16 млн митних декларацій на рік в автоматизованому режимі, що в 12-15 разів скоротило час митного оформлення в багатьох державах, які використовують цю систему [10, с. 10-11].

Україна наразі не застосовує програму ASYCUDA, проте має власну програму, затверджену Наказом Державної митної служби України від 04.11.2010 р. № 1341 [239]. На нашу думку, впровадження програми ASYCUDA до національної митної системи позитивно вплине на гармонізацію міжнародних митних правовідносин, оскільки є дієвим і перевіреним часом інструментом обробки митних операцій.

У сфері технічної підтримки ЮНКТАД було також розроблено Технічну примітку № 3 «Використання автоматизованих митних систем» 2007 р., у якій зазначається, що впровадження автоматизації митних даних має призводити до [364, Переваги]:

- простоти та прозорості подання документів митним органам на підставі міжнародних стандартів;

- швидкого подання електронних митних декларацій з використанням прямого доступу або за допомогою інших он-лайн з’єднань;

- зменшення часу на митне оформлення та догляду вантажів за рахунок управління ризиками;

- збільшення стягнення податків та зборів та зменшення шахрайства у зв’язку з автоматизованим їх розрахунком та впровадженням засобів безпеки;

- зменшення аудиту митних документів після випуску товарів у вільний обіг та розділення сплати митних податків та зборів із фізичним (фактичним) митним оформленням товарів (відкладена схема оплати митних платежів);

- покращена та сучасна статистика зовнішньої торгівлі.

З метою підвищення ефективності діяльності митних служб та спрощення проведення митних процедур ЮНКТАД пропонує застосовувати митний постаудит, визначення та порядок застосування якого зафіксованй у Технічній примітці № 5 «Постмитний аудит» від 2005 р. [330]. У цьому документі зазначається, що митний постаудит здійснюється митною службою після митного оформлення товару та випуску його у вільний обіг. Така перевірка може здійснюватися в приміщенні підприємства. Під час перевірки можуть братися до уваги імпортні або експортні контракти суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за певний період часу [330, Передмова].

Деякі категорії товарів (наприклад такі, як: гуманітарна допомога, товари, що швидко псуються, небезпечні вантажі) необхідно негайно переміщувати через митний кордон після прибуття їх до пункту митного пропуску, оскільки тривале їх затримання на кордоні може завдати значної шкоди міжнародній торгівлі та створить певну небезпеку. У зв’язку з цим ЮНКТАД розроблено Технічну примітку № 15 «Попередня митна обробка» 2005 р. [344], де рекомендується здійснювати митне оформлення деяких товарів до фактичного їх прибуття на прикордонний пункт митного пропуску. Для цього інформація щодо товару, який переміщуватиметься через державний кордон, подається митному органу завчасно та в електронному вигляді. У зв’язку з цим наголошується на таких перевагах [344, с. 2, Переваги]:

- попередня електронна обробка інформації полегшує використання системи управління ризиками;

- зменшується час затримки товару на кордоні;

- ефективніше використання людських ресурсів; унаслідок того, що інформація передається завчасно та в електронному вигляді, працівники митної служби та суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають можливість краще організувати свою роботу;

- переміщення деяких видів товару без затримки збільшує його конкурентоспроможність;

- зменшуються витрати на зберігання та страхування товару.

Для запровадження концепції системи управління ризиками ЮНКТАД прийняла Технічну примітку № 12 «Управління ризиками у митних процедурах» 2008 р., у якій зазначаються основні переваги системи управління ризиками, а саме [366, Переваги, с. 2]:

- ефективніше використання людських ресурсів, тому що після здійснення з урахуванням ризиків митного оформлення митний персонал може сконцентрувати свої зусилля на меншій кількості проблемних вантажів;

- покращується відповідність між митним законодавством і безпосередніми діями щодо організації та переміщення товарів через митний кордон;

- поліпшується співробітництво між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та митною службою;

- скорочується час затримки товару на митному кордоні;

- зменшуються операційні витрати для учасників зовнішньоторговельних відносин за рахунок скорочення часу затримки на митниці.

Необхідно також зазначити, що ЮНКТАД спільно із СЕФАКТ ООН у 1994 р. розробили Компендіум рекомендацій щодо спрощення процедур торгівлі [367], переглянутий у 2000 р. та схвалений на пленарному засіданні СЕФАКТ ООН у березні 2001 р. Компендіум є довідковим матеріалом для тих, хто займається спрощенням та раціоналізацією торговельних процедур. У ньому також передбачено низку рекомендацій, що стосуються спрощення митних формальностей, наприклад:

- експортні митні процедури повинні бути максимально простими [367, розділ 2, В.1.1];

- перевантажувальні інспекції повинні бути недискримінаційними [367, розділ 2, В.1.1, п. 8];

- офіційні митні документи повинні відповідати зразкам ООН [367, розділ 2,В.1.3];

- митна декларація може бути прийнята митною службою до прибуття товару до місця призначення [367, розділ 2, В.1.2];

- насамперед має здійснюватися митне оформлення живих тварин, товарів, що швидко псуються [367, розділ 2, В.2.2];

- вибірковий митний контроль товарів [367, розділ 2, В.2.2];

- свобода транзиту [367, розділ 2, В.3.1];

- виключення непотрібних затримок та обмежень на митному кордоні [367, розділ 2, В.3.1];

- зменшення митних податків, якщо товар, що переміщається через митний кордон, пошкоджений [367, розділ 2, В.4.1].

Не можна оминути увагою і Торгово-аналітичну та інформаційну систему (ТРЕЙНС) ЮНКТАД (Trade Analysis and Information System (TRAINS) UNCTAD) [368]. Ця система містить дані про стан міжнародної торгівлі, зовнішньої торгівлі окремих держав, дозволяє отримати інформацію про торгівлю в потоварному розрізі, за географічними напрямками, а також містить відомості про преференційні ставки мит, правила походження товарів тощо. Інформація системи ТРЕЙНС комп’ютеризована і доступна для всіх членів ЮНКТАД [237]. Таким чином, цей документ може бути корисним для митних органів для урахування у розробленні митної політики у зовнішньоторговельних відносинах, а також для суб’єктів цих відносин, оскільки дає їм можливості для прорахунку перспектив своєї міжнародної торгівлі щодо певної держави.

У деяких питаннях можна погодитися, що ЮНКТАД має непрості відносини із СОТ, оскільки, по суті, вони є конкурентами у сфері регулювання світової торгівлі. Серед членів ЮНКТАД кількісно переважають країни, що розвиваються, представникам яких вдається втілювати принципи й рішення не в інтересах розвинених країн (наприклад, поширення принципу «невзаємності»). Ось чому держави, що мають беззаперечний авторитет у СОТ (розвинені країни), намагаються приділяти більшу увагу у міжнародних торговельних відносинах ЮНКТАД. Не останню роль у цьому відіграє прийняття у рамках ЮНКТАД рішень переважно рекомендаційного характеру, що дає змогу подекуди їх ігнорувати, а це послаблює авторитет ЮНКТАД [142, с. 178].

У складі ООН функціонує Міжнародний торговельний центр ЮНКТАД/СОТ (МТЦ, ITC - International Trade Centre) [346], створений у 1964 р. за рішенням держав-членів ГАТТ/СОТ, із метою: сприяння інтеграції підприємств країн, що розвиваються, та країн із перехідною економікою до багатосторонньої торговельної системи шляхом надання зовнішньоторговельної інформації та консультаційних послуг у галузі міжнародної комерційної діяльності, а також надання технічних послуг із здійснення конкретних проектів тощо. Основний напрямок діяльності МТЦ спрямований на допомогу розвитку міжнародної торгівлі у країнах, що розвиваються. МТЦ здійснює не лише збір ринкових даних та торговельної інформації, він також співпрацює із закладами, що сприяють торгівлі, малими та середніми підприємствами та органами влади з метою управління програмами активізації експорту [346].

Правовий статус МТЦ був визначений у 1974 р. як робочий допоміжний орган ГАТТ і ООН, що діє через ЮНКТАД, а у 1995 р. його назва змінилася на МТЦ ЮНКТАД / СОТ у зв'язку зі створенням СОТ. Відповідно до свого статусу МТЦ не має власного членства, фактично його членами є держави-члени СОТ і ЮНКТАД [342, c. 32; 346].

Деякими функціями МТЦ є [142, с. 179]: удосконалення техніки імпортних операцій з метою раціонального використання валютних ресурсів; навчання урядових службовців, підприємців і викладачів технології експортно-імпортних операцій; здійснення наукових досліджень бз питань зовнішньої торгівлі. Тому однією зі сфер діяльності МТЦ є планування заходів, спрямованих на стимулювання торгівлі [142, с. 180; 347, с. 45], надання консультацій з розроблення національної зовнішньоторговельної політики [142, с. 180]. МТЦ розробляє і втілює національні й регіональні програми розвитку торгівлі, наприклад, під його егідою була підготовлена Декларація міністрів ВМО 2001 р. [224], Спільна комплексна програма надання технічної допомоги 2005 р. [348].

Необхідно зазначити, що МТЦ залишається єдиною міжнародною організацією, що займається винятково питаннями розвитку міжнародної торгівлі для країн, що розвиваються, та держав із перехідною економікою. Співпраця МТЦ із цими державами здійснюється у рамках програм розвитку торгівлі, спрямованих на зміцнення їх експортного потенціалу та вдосконалення організації імпортних операцій. Необхідно зазначити, що МТЦ розробив Стратегічний план дій на 2012-2015 рр. [369], в якому представлені цілі МТЦ [369, с. 11], етапи підвищення результативності своєї технічної допомоги у країнах, що розвиваються [369, с. 2]. Також МТЦ був розроблений Об’єднаний програмний документ на 2012-2013 рр. (далі - ОПД), який містить плани на 2 роки і визначає, як цілі Стратегічного плану 2012—2015 рр. повинні реалізовуватися в певних проектах. Крім того, в документі описані концепції проектів, для реалізації яких ще відсутні ресурси [346]. Таким чином ОПД переслідує дві мети [346]:

- надати зацікавленим сторонам (переважно державним установам) короткий огляд проектів, які планується реалізувати в їх країні або регіоні;

- інформувати потенційних спонсорів про напрямки роботи, які визначив МТЦ з метою реалізації своєї місії та для яких вимагається фінансування.

Треба зазначити, що в Об’єднаному програмному документі на 2012-2013 рр. також зазначаються проблемні питання, які ускладнюють міжнародну торгівлю у країнах, що розвиваються, та шляхи для їх подолання. Деякі з них стосуються ускладнень, що виникають під час проведення митних процедур. Так, наприклад, у документі зазначається, що після того як тарифи були знижені, нетарифні заходи стали основною перешкодою для міжнародної торгівлі у країнах, що розвиваються. Це головна проблема для експортерів, які хочуть вийти на іноземні ринки, при цьому вони повинні дотримуватися технічних правил, вимог до сертифікації продуктів, митних процедур й інших вимог. Розуміння ключових проблем малих та середніх підприємств, що пов'язані з нетарифними заходами, може допомогти урядам краще визначати національні політики і правила, у тому числі й у сфері спрощення митних процедур [346, с. 5].

У складі ООН існує також ще один за правовим статусом постійний орган - це Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ, United Nations Commission on International Trade Law - UNCITRAL) [349], яка була заснована у 1966 р. Створюючи Комісію, ГА ООН визнала, що однією з перешкод торговим потокам є розбіжності, що виникають унаслідок застосування законів різних держав із питань міжнародної торгівлі, і розглядала Комісію як інструмент, за допомогою якого ООН могла б відігравати активнішу роль у скороченні або усуненні цих перешкод. До завдань ЮНСІТРАЛ належать: координація роботи міжнародних організацій, що займаються питаннями права міжнародної торгівлі; сприяння участі держав у чинних міжнародних конвенціях; розроблення нових конвенцій та інших документів щодо права міжнародної торгівлі (наприклад, типових законів) [117, с. 423; 342, c. 250]. Серед міжнародних документів, розроблених ЮНСІТРАЛ, деякі стосуються питань спрощення й гармонізації національних митних процедур у сфері міжнародної торгівлі, наприклад, такі, як Типовий закон ЮНСІТРАЛ «Про електронні підписи» 2001 р. [111] і Типовий закон про електронну торгівлю Комісії Організації Об'єднаних Націй із права міжнародної торгівлі 1996 р. [404], та ін.

До функцій ЮНСІТРАЛ також належать підготовка кадрів і надання допомоги у сфері права міжнародної торгівлі шляхом проведення симпозіумів, семінарів та консультацій на національному й регіональних рівнях, тобто різних організаційних форм міжнародної співпраці.

Узагальнюючи вищесказане, хочемо відзначити, що всі перелічені рекомендації, технічні примітки, типові закони, що стосуються спрощення митних процедур, мають диспозитивний характер, тобто їх використання не є обов’язковим, а здійснюється з волі і на вибір члена ООН, проте їх використання у проведенні митних процедур позитивно впливає на їх спрощення та гармонізацію.

2.2

<< | >>
Источник: ДЕНИСЕНКО Сергій Іванович. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ СПРОЩЕННЯ ТА ГАРМОНІЗАЦІЇ МИТНИХ ПРОЦЕДУР У СФЕРІ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Еще по теме Міжнародно-правове регулювання стандартів спрощення й гармонізації митних процедур на універсальному рівні:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. Спрощення та гармонізація митних процедур: поняття, зміст, види
  4. Система джерел та принципи міжнародно-правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур у міжнародній торгівлі
  5. Суб’єкти міжнародно-правового регулювання спрощення та гармонізації митних процедур міжнародної торговельної діяльності
  6. Висновки до першого розділу
  7. Міжнародно-правове регулювання стандартів спрощення й гармонізації митних процедур на універсальному рівні
  8. Особливості регіонального (багатостороннього) міжнародно-правового регулювання спощення та гармонізації митних процедур у сфері міжнародної торгівлі
  9. 2.3. Двостороннє міжнародно-правове регулювання сфери спрощення та гармонізації митних процедур
  10. Висновки до другого розділу
  11. Висновки до третього розділу
  12. ВИСНОВКИ
  13. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Авторское право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -