3.2 Імплементація міжнародних стандартів спрощення та гармонізації митних процедур в Україні

Сучасний тлумачний словник визначає імплементацію (від лат. Impleo - наповнюю, виконую) як фактичне здійснення державою міжнародних зобов’язань на внутрішньодержавному рівні шляхом трансформації міжнародно-правових норм у національне законодавство [290].

Треба зазначити, що основу національного механізму імплементації міжнародного митного права становить національна правова система. Ця система, як зазначає В. Ю. Калугін, «включає в себе, по-перше, нормативно-правові акти загального характеру про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права, про порядок укладання, виконання та денонсації міжнародних договорів, про здійснення правотворчої діяльності, компетенції державних органів у галузі імплементації; і, по-друге, національні правові акти, прийняті з метою забезпечення реалізації міжнародних зобов'язань у відповідності до конкретних міжнародних договорів (імплементаційні правові акти)» [291, с. 237-238].

Як правило, реалізація міжнародно-правових стандартів у внутрішньодержавну практику здійснюється саме шляхом імплементації, що являє собою діяльність, яка здійснюється міжнародними і державними органами з метою втілення норм міжнародно-правових актів у національну юридичну практику [292, с. 20].

Погоджуючись з твердженням Філатова В. В. зазначимо, що імплементація є фактичним впровадженням, введенням у дію норм міжнародного права, які у встановленому законом порядку стають частиною національного законодавства. Треба зазначити, що саме момент набуття міжнародними нормами чинності в національному законодавстві є підставою для проведення їх імплементації. Імплементація міжнародних норм є основним завданням держав-сторін міжнародних угод та країн, що приєдналися до міжнародних конвенцій [293, с. 70].

Ця імплементація відбувається за такими стадіями: закріплення (прийняття, ратифікація) міжнародних норм; етапізація здійснення прав людини (визначення часових параметрів їх впровадження залежно від можливостей суспільства і держави); визначення державних органів і посадових осіб, на яких спеціально покладається обов’язок забезпечення прав і свобод; інтерпретація і конкретизація юридичних актів щодо прав людини; процедуризація здійснення прав людини; встановлення і реалізація юридичних засобів охорони й захисту прав людини [294, с.

Як зазначає Філатов В. В., процес активізації відносин міжнародного митного співробітництва починався за часів СРСР, коли діяв принцип верховенства норм національного законодавства. Це означає, що норми міжнародного права застосовувалися лише за умови відповідності їх Конституції СРСР. Уперше цей принцип з’явився у правовій системі Англії, а в подальшому був прийнятий за основу міжнародного співробітництва США. Саме цей принцип «успадкувала» Україна. Нині відносини міжнародного митного співробітництва в митній сфері будуються саме на цьому принципі [293, с. 27].

Тож Україна має уже чималий досвід імплементації у сфері митного законодавства. Щоправда існують недоліки митного законодавства України, які не дозволяють вважати його формування завершеним процесом. Це передусім відсутність закріпленого порядку імплементації міжнародних норм до митного законодавства України, а саме: відсутність нормативного закріплення поняття імплементації та механізмів її реалізації. Дослідження історії дало змогу впевнено стверджувати, що процедура імплементації міжнародних норм до митного законодавства України стосується лише норм процедурного характеру, тобто порядку проведення окремих митних процедур (митний контроль, митне оформлення), а отже, не впливає на структуру митних органів та питання їх компетенції [293, с. 28].

Як неодноразово зазначалося вище, Україна є договірною стороною основних міжнародних договорів у сфері спрощення та гармонізації митних процедур, розроблених СОТ, а також, тих, які стали основою для імплементації їх положень і стандартних правил до національного митного законодавства України.

Положення оновленої Кіотської конвенції не передбачають обов’язкової структурної, інституціональної і текстуальної відповідності норм національного митного законодавства будь-яких держав світу, в тому числі й України. При цьому ст. 2 розділу 2 оновленої Кіотської конвенції дозволяє навіть встановлювати більш сприятливі умови функціонування, ніж це передбачено самою конвенцією [27, ст.

Необхідно зазначити, що робота з впровадження міжнародних стандартів у сфері спрощення та гармонізації митних процедур до національного митного законодавства проводиться в Україні вже певний період часу. Так, наприклад, значним стимулом для принципового перегляду й активізації роботи у цьому напрямку стало видання Президентом України Указів від 24.10.2003 р. № 1208 «Про серйозні недоліки в роботі Державної митної служби України» [295] та № 1209 «Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності митної служби України» [407].

Наступні кроки запровадження в Україні процедури електронного декларування було зроблено у вересні 2004 р. Державною митною службою України було запроваджено подання до митниці вантажної митної декларації в електронній формі. Цей експеримент був регламентований Тимчасовими правилами митного контролю і митного оформлення товарів і транспортних засобів, що декларуються з поданням вантажної митної декларації в електронній формі, затвердженими Наказом Держмитслужби України від 15.09.2004 р. № 671 [296].

Треба зазначити, що електронна форма декларування товарів хоча і передбачалася на той час Положенням про вантажну митну декларацію, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. № 574 [297], проте в Україні тривалий час не застосовувалась у зв’язку із тим, що не існувало законодавчих підстав для застосування електронного документообігу та електронного цифрового підпису. Однак у подальшому із прийняттям Законів України від 22.05.2003 р. № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» [261] та від 22.05.2003 р. № 852-IV «Про електронний цифровий підпис» [298] відповідні нормативно-правові підстави були створені.

У подальшому, Наказом Державної митної служби України від 18.10.2006 р. № 907 було затверджено Концепцію створення, впровадження і розвитку системи електронного декларування товарів [299]. Їі метою було прискорення товарообігу, скорочення часу на здійснення митного контролю, виключення суб’єктивних факторів при здійсненні митних процедур [299, п. 2].

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.09.2008 р. № 1236-р. також було схвалено Концепцію створення багатофункціональної комплексної системи «Електронна митниця» [133], що передбачала її реалізацію в три етапи впродовж 2009-2013 років. Електронна митниця (англ. e-Customs) розглядається як багатофункціональна комплексна система, що існує у митних органах країни i поєднує інформаційно-комунікативні технології та сукупність механізмів їх застосування, а також дає можливість підвищити якість митного регулювання та вдосконалити митне адміністрування [134, с. 14].

Окремо зазначимо, що основою для створення вище зазначеного нормативного документа стало приєднання України до Міжнародної конвенції про спрощення i гармонізацію митних процедур у зміненій редакції [194]. Одним зі шляхів її реалізації, є створення системи електронного документообігу, електронного декларування і модернізація «Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби її баз даних для забезпечення цілісності, достовірності, актуальності та доступності інформації». Необхідно також зазначити, що п. 20 Плану заходів із реалізації Концепції створення багатофункціональної комплексної системи «Електронна митниця» передбачено забезпечення функціонування комплексної системи у повному обсязі до 2014 р., також можна говорити про дуже високий рівень реалізації цього пункту, адже, як видно нижче, органи Державної фіскальної служби України звітують на своєму офіційному сайті про майже 90-99% подання декларацій у електронному вигляді [301; 440, с.153-156].

Державна фіскальна служба України до 01.01.2015 р. в Україні планує здійснити перехід на якісно новий рівень митної інфраструктури [301]. Але вже зараз можна відмітити ефективність впровадження системи «Електронна митниця» на прикладі Запорізької митниці: за вересень 2014 року в електронному вигляді оформлено 99,6 % митних декларацій. Усього з початку року фахівці митниці оформили 47,5 тисяч митних декларацій, 99 відсотків із них - в електронному вигляді. Серед загальної кількості декларацій більшість становлять експортні - 29,6 тис. шт. Імпортних декларацій в електронному вигляді оформлено 17,1 тис. шт., транзитних - 170 шт. За аналогічний період минулого року митні декларації в електронному вигляді становили лише 89 відсотків від усього обсягу. Розвиток системи електронного декларування товарів у Запорізькому регіоні має позитивні тенденції. Порівняно з аналогічним періодом 2013 року цей показник зріс на 10 відсотків. При цьому середній час митного оформлення однієї митної декларації при експорті становить 49 хвилин, а при імпорті - 1 годину 30 хвилин [302].

Державна фіскальна служба України відмічає високий рівень використання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності засобів електронного декларування. Так, за даним служби, із початку року підрозділами Івано-Франківської митниці Міндоходів оформлено 517 попередніх митних декларацій типу «ЕА», що становить 3,8 % від загальної кількості імпортних декларацій. Декларування товарів за 362 деклараціями здійснювалося для поміщення товарів у митний режим імпорту, за 127 - перероблення на митній території та 28 - тимчасового ввезення. Електронні попередні митні декларації типу „ЕА” використовуються для випуску у вільний обіг товарів, що ввозяться в Україну одразу після перетину ними державного кордону без пред'явлення цих товарів внутрішній митниці [303].

Середній час митного оформлення становить 32 хв., у той час як МКУ [113, ст. 255 ч. 1] дозволяє проводити оформлення до 4 год. Запровадження процедури електронного декларування та інших спрощень дозволило значно скоротити час здійснення митних процедур.

Станом на 19.06.2014 р. Державна фіскальна служба України відмічає, що з початку року Південною митницею Міндоходів оформлено майже 42 000 електронних митних декларацій. Це становить 61 % від загальної кількості оформлених митних декларацій у січні - травні 2014 р. У той самий час, як повідомляє Міндоходів, технологія електронного попереднього митного декларування на митницях Міндоходів (тип декларації «ЕА») набуває усе більшої популярності серед суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Лише протягом травня цього року оформлено 9 422 митні декларації, що становить майже 68 % від загальної кількості. А порівняно із травнем минулого року кількість оформлених декларацій типу «ЕА» збільшилася більше ніж на 50 % [312].

З урахуванням завдань, покладених Президентом і Урядом України на Державну митну службу України, у листопаді 2010 р. презентовано Концепцію реформування Митної служби України «Обличчям до людей», основною метою якої є максимальне наближення митних процедур до європейських і світових стандартів, їх максимальне спрощення на всіх етапах, скорочення впливу людського фактора на результати митного оформлення, реалізація повноцінного партнерства між митними органами і бізнесом [307].

Так, згідно із зазначеною Концепцією, встановлено термін реформування митної служби України - 2010-2015 рр., упродовж якого основними завданнями є [307, Розд. 3, Завдання]:

- приведення національного законодавства у митній сфері у відповідність до міжнародних стандартів;

- законодавче і нормативне спрощення процедур митного контролю та митного оформлення;

- спрощення та розширення переліку методів гарантування і сплати податків;

- розвиток застосування принципу «єдиного вікна» і єдиного державного контрольного органу в пункті пропуску;

- розвиток системи «уповноважених економічних операторів»;

- створення безпаперового середовища надання державних послуг у митній сфері - електронне декларування;

- розширення джерел отримання достовірної митної інформації; створення уніфікованих і прозорих правил визначення митної вартості товарів та їх класифікації;

- підвищення прозорості інформації щодо митних процедур і правил;

- розвиток діалогу і співробітництва з бізнесом.

На підставі зазначеної вище Концепції Державною митною службою України з 2011 р. застосовувалися заходи, спрямовані, у першу чергу, на спрощення митних процедур відповідно до міжнародних стандартів, а саме [308]:

- упровадження електронного декларування. До процесу електронного декларування залучено 368 підприємств (усього в реєстрі 2149 підприємств);

- зменшено час на митне оформлення. Ще у 2012 р. Лазуренко В.О. вказувала на результати запровадження проекту «Електронна митниця» в Україні. Так, при імпорті середній час оформлення скоротився до 1 год. 33 хв., що у 6 разів менше, ніж у 2011 р. (10 год. 40 хв.); при експорті - до 51 хв. (у 2 рази менше, ніж у 2011 р. - 1 год. 44 хв.). Крім того, порівняно із 2011 р. у три рази зменшилася кількість митних оглядів: якщо у 2011 р. митному огляду підлягало 69 % товарів, у 2010 р. - 42 %, то у 2012 р. - 22 %. Результатом заходів щодо спрощення митних процедур стало значне збільшення обсягів зовнішньої торгівлі України. Так, у 2012 р. товарообіг України зріс майже на 40 % і становив понад 150 млрд дол. [136].

Найбільшим значним досягненням у напрямку впровадження Україною міжнародних стандартів оновленої Кіотської конвенції у сфері спрощення та гармонізації митних процедур стало прийняття у 13.03.2012 р. нової редакції МКУ, який набрав чинності із 01.06.2012 р. [113]. МКУ містить максимальну кількість норм прямої дії, які приведені у відповідність до вимог оновленої Кіотської конвенції, а саме [309]:

- дозволяє використовувати електронне декларування всім охочим підприємцям без будь-яких обмежень та у всіх митних режимах [113, ст. 257];

- визначає вичерпний перелік документів, потрібних для митного оформлення [113, Розд. 8];

- надає право декларанту на внесення змін до митної декларації, подавати неповну декларацію для оформлення товарів, якщо він не володіє точними відомостями про товар [113, ст. 259];

- скорочує час митного оформлення однієї імпортно-експортної операції з 24 до 4 годин [113, ст. 255];

- запроваджує пост-аудит, тобто право митниці здійснювати митний контроль після закінчення експортно-імпортної операції підприємця. Це сучасний загальновизнаний світовий шлях до спрощення митного оформлення [113, ст. 345];

- дозволяє українським підприємцям, які тривалий час працюють на ринку, не мають заборгованостей, не допускають суттєвих правопорушень, мають кваліфікований персонал, отримати статус уповноваженого оператора економічної діяльності [113, ст. 14];

- звільняє підприємців від відповідальності за допущені ними ненавмисні помилки (які не призвели до неправомірного звільнення від сплати митних платежів або зменшення їх розміру, до незабезпечення дотримання заходів тарифного та/або нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності) [113, ст. 268], запроваджує врегулювання питань порушення митних правил на основі компромісу;

- суттєво розширює права підприємців у частині оскарження рішень, дій та бездіяльності митних органів та їх посадових осіб [113, Глава 4].

У зв’язку із зазначеним вище проведемо короткий порівняльний аналіз Кіотської конвенції, її додатків та інших міжнародних нормативних актів, розглянутих нами у попередніх розділах, із положеннями МКУ, що, на нашу думку, є важливим для розуміння процесів імплементації міжнародних стандартів до національного митного законодавства України [439, с.194-197]

(див. додаток Л).

Так, розділ 1 «Загальні положення» Загального додатка Кіотської конвенції зобов'язав митну службу встановлювати і підтримувати офіційні відносини консультативного характеру з учасниками зовнішньої торгівлі, що вже охоплено Г лавою 3 МКУ - «Інформування та консультування й попередні рішення з питань державної митної справи».

У Розділі 2 «Визначення понять» Загального додатка Кіотської конвенції всі поняття сформульовані, по суті, також, як і в МКУ. Окремі текстові розбіжності не змінюють значення цих понять. Так, наприклад, поняття «декларація на товари» (E19/F8) Загального додатка Кіотської конвенції за своїм значенням відповідає поняттю «митна декларація», що застосовується в МКУ.

Розділ 3 «Митне оформлення й інші митні формальності» Загального додатка Кіотської конвенції описує процедуру подачі і перевірки декларації на товари, включаючи такі складові її елементи, як місце, час, форми (паперова, електронна) і особливості декларування (попереднє, неповне), пільги, а також можливість вживання спрощених процедур для окремої категорії осіб. Усі положення митного оформлення Загального додатка Кіотської конвенції в цілому за своєю сутністю відповідають розділу VIII МКУ. Треба також зазначити, що стандартом 3.21 розділу 3 Загального додатка Кіотської конвенції передбачено подачу митної декларації електронним способом, ст. 248 та 257 МКУ також містять можливість подання митної декларації в електронному вигляді, що, у свою чергу, сприяє належній реалізації митними органами України цього стандарту Конвенції.

Розділ 4 «Мита і податки» Загального додатка Кіотської конвенції також відповідають закріпленим у 9 розділі МКУ правилам сплати митних платежів. Крім того, МКУ відображені окремі аспекти застосування митних платежів, предмет регулювання яких належить до рівня національного законодавства.

Розділ 5 «Г арантії» Загального додатка Кіотської конвенції має відношення до інституту митних платежів і відповідає розділу X МКУ, в якому гарантіями називається забезпечення зобов’язань перед митними органами щодо сплати митних платежів. На рівні національного законодавства визначені необхідні умови й особливості застосування заходів щодо забезпечення сплати митних платежів, як того вимагає Загальний додаток Кіотської конвенції.

Розділ 6 «Митний контроль» Загального додатка Кіотської конвенції структурно повністю втілений у розділі XI МКУ (предмети, форми і засоби контролю, принципи контролю і застосування ризиків та ін.). Необхідно зазначити, що в цьому розділі також запроваджено використання митними органами пост-аудиту, тобто право митниці здійснювати митний контроль після закінчення експортно-імпортної операції суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. Також запроваджена вибірковість митного контролю на основі аналізу й управління ризиками, що, у свою чергу, є суттєвим досягненням у напрямку виконання Україною міжнародних стандартів Кіотської конвенції.

Розділ 7 «Застосування інформаційних технологій» Загального додатка Кіотської конвенції також відповідає главі 5 МКУ. Так, у п. 1 ст. 31 МКУ зазначено, що проведення митного контролю й митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється з використанням інформаційних технологій, у тому числі таких, що базуються на інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, і засобів їх забезпечення. У зв’язку із цим, можна стверджувати, що стандартні правила

Розділу 7 Загального додатка Кіотської конвенції у національному законодавстві України виконуються.

Розділ 8 «Відносини між митною службою і третіми особами» Загального додатка Кіотської конвенції відповідає главі 59 МКУ, в якій передбачена участь осіб таких, як: митний брокер або агент з митного оформлення, які можуть виступати від імені і за дорученням зацікавлених осіб (декларантів) у взаємостосунках із митними органами.

Розділ 9 «Інформація, рішення і розпорядження митної служби» Загального додатка Кіотської конвенції знаходить своє відображення у главі 3 МКУ «Інформування, консультування та попередні рішення з питань державної митної справи».

Розділ 10 «Оскарження з митних питань» Загального додатку Кіотської конвенції також знаходить своє відображення у главі 4 МКУ «Оскарження рішень, дій або бездіяльності митних органів, організацій, їх посадових осіб та інших працівників і відповідальність за них», згідно з якою передбачено також позасудовий (адміністративний) порядок оскарження рішень, дій (бездіяльності) посадових осіб митних органів.

Далі у тому самому аспекті розглянемо положення Спеціальних додатків.

Спеціальний додаток «А» «Прибуття товарів на митну територію» складається з двох розділів. Ці розділи не містять нових норм для українського митного законодавства. Більше того, умови і порядок ввезення товарів на територію України, по-перше, деталізує МКУ (розділ 6 «Переміщення і пропуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України. Митні формальності при переміщенні товарів через митний кордон України різними видами транспорту», глава 17 «Транзит»), а по-друге, не передбачає сплати будь-яких митних зборів за здійснення митних формальностей до подачі митної декларації на товари.

Спеціальний додаток «В» «Імпортування» складається із 3 розділів. Порядок ввезення товарів в Україну відповідає вимогам цих розділів при дотриманні основного правила про залишення ввезених в Україну товарів без зобов’язань їх зворотного вивезення (глава 13 «Імпорт» та 14 «Реімпорт» МКУ). Українським законодавством передбачені також можливості умовного випуску товарів із наданням звільнення від сплати митних платежів (гуманітарна допомога, внесок до статутного капіталу) та застосування різних форм митного декларування (подача письмової або електронної митної декларації).

Спеціальний додаток «С» «Експортування» відповідає в Україні митному режиму експорту (глава 15 «Експорт» МКУ), при якому українські товари вивозяться без зобов'язань повернення в державу.

Спеціальний додаток «D» «Митні склади та вільні зони» складається з 2-х розділів. Зміст першого розділу відповідає передбаченому Митним кодексом України митному режиму митного складу, при якому допускається зберігання товарів з наданням переваг (звільнень) щодо сплати митних платежів (глава 20 «Митний склад» МКУ).

Другий розділ присвячений митному режиму вільної зони. Зміст 2 розділу спеціального додатка «D» відповідає главі 21 «Вільна митна зона» МКУ, також ці питання регулюються Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон від 13.10.1992 р. № 2673- XII [310].

Розглядаючи загальні процедурні особливості застосування режиму вільної митної зони в Україні, можна стверджувати, що другий розділ спеціального додатка «D» оновленої Кіотської конвенції здебільшого відповідає алгоритму митного регулювання цього режиму в Україні (ввезення товарів у вільну митну зону, звільнення від митних платежів, допустимі операції з товарами, вивезення товарів або продуктів їх переробки за межі вільної митної зони).

Спеціальний додаток оновленої Кіотської конвенції «Е» «Транзит» складається з трьох розділів. Перший розділ присвячений митному транзиту. Зміст першого розділу відповідає главі 17 «Транзит» МКУ.

Розуміння поняття «митний транзит» у національному законодавстві відповідає розумінню в оновленій Кіотській конвенції. Так, відповідно до п.п. E4./F.7 Спеціального додатка «Е» оновленої Кіотської конвенції митний транзит - митний режим, відповідно до якого товари транспортуються під митним контролем з одного митного органу в інший митний орган [27].

Відповідно до МКУ транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщаються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності [113, ст. 90].

Поняття транзиту і принцип свободи цього митного режиму міститься у ст. V ГАТТ 1994 р. «товари (включаючи багаж), а також судна та інші транспортні засоби повинні вважатися такими, що перебувають у транзиті через територію сторони, якщо проходження через таку територію, з перевантаженням, складуванням, дробленням чи зміною виду транспорту або без таких операцій, є лише частиною повного шляху, який починається і завершується за межами кордонів сторони, через територію якої проходить рух. Рух такого характеру в цій статті називається «транзитний рух». [13].

Законом України «Про транзит вантажів» передбачено, що свобода транзиту забезпечується шляхом [311]:

1) відсутності будь-якої дискримінації щодо учасників транзиту, транзитного вантажу (за винятком адекватного реагування на дискримінаційні заходи щодо України чи економічних санкцій міжнародних організацій, підтриманих Україною);

2) вільного вибору учасниками транзиту транзитних послуг, робіт (крім випадків, визначених законами та міжнародними договорами України), їх надавачів (виконавців), засобів транзиту, а також маршрутів транзиту;

3) відсутності необґрунтованих затримок і обмежень, у тому числі щодо засобів транзиту, та звільнення від сплати будь-яких інших платежів, крім єдиного збору, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України [311, ст. 3].

Отже, щодо правового явища митного транзиту можна говорити про дуже високий рівень імплементації положень міжнародного митного законодавства у національну правову систему.

Чинний МКУ встановив, що для декларування у митний режим транзиту товарів, транспортних засобів комерційного призначення у митному режимі транзиту використовуються такі документи [113]:

- для декларування у митний режим транзиту товарів, що переміщаються будь-яким видом транспорту, крім випадків, визначених ст. 94 МКУ, використовується митна декларація (у тому числі попередня митна декларація);

- у разі транзиту в межах одного пункту пропуску або для декларування товарів, що не є підакцизними, залежно від виду транспорту замість митної декларації може використовуватися авіаційна вантажна накладна (Air Waybill) або коносамент (Bill of Lading);

- для декларування товарів, що не є підакцизними, замість митної декларації залежно від виду транспорту може використовуватися накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (рос. - ЦИМ/СМГС, англ. - CIM/SMGS), книжка МДП (Carnet TIR) (на виконання стандартів Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП [94]);

- незалежно від виду транспорту для декларування у митний режим транзиту товарів, транспортних засобів комерційного призначення може використовуватися книжка А.Т.А. (на виконання Митної конвенції про карнет А.Т.А. для тимчасового ввезення товарів 1961 р. [90] та Конвенції про тимчасове ввезення 1990 р. [155]) або книжка C.P.D. (для реалізації положень ст. 4 глави 3 та ст. 1 глави 1 додатка А до Конвенції про тимчасове ввезення 1990 р. [155]).

Другий розділ «Перевантаження» (Спеціального додатка оновленої Кіотської конвенції «Е») має значення самостійного митного режиму, відмінного від власне транзиту. В МКУ самостійного митного режиму «Перевантаження» не міститься. Разом із тим операції перевантаження можуть здійснюватися в повній відповідності до положень цього додатка при використанні митного режиму транзиту (глава 17 «Транзит» МКУ).

На відміну від третього розділу Спеціального додатка «Е» оновленої Кіотської конвенції «Каботажне транспортування товарів» МКУ не містить такого самостійного митного режиму. Проте МКУ надає всі можливості перевезення товарів з використанням каботажного транспортування (ст. 97-100 МКУ). Тобто щодо іноземних товарів каботажне транспортування можна здійснювати відповідно до митних процедур внутрішнього митного транзиту або міжнародного митного транзиту. Щодо українських товарів можливість здійснення каботажних перевезень передбачена митним режимом транзиту в главі 17 «Транзит» МКУ.

Спеціальний додаток «F» оновленої Кіотської конвенції складається із 4 розділів. Перший та другий розділи («переробка на митній території», «переробка поза митною територією») відповідають положенням однойменних митних режимів, передбачених главами 23 та 24 МКУ.

Митний режим переробки на митній території передбачає переробку іноземних товарів без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності [113, глава 23].

Умовами застосування цього режиму є: а) письмовий дозвіл митного органу після надання відповідних документів; б) умовне повне звільнення від оподаткування; в) застосування заходів гарантування додержання режиму (у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України); г) заборона використання українських товарів (крім палива й енергії), на які встановлено вивізне мито; д) обмеження й заборона на ввезення окремих товарів для перероблення (встановлюється законом); е) контроль із боку митних органів за обов’язковим обсягом виходу продуктів переробки; ж) дотримання порядку оформлення продуктів переробки залишків відходів. За обґрунтованої необхідності Кабінет Міністрів України має право визначати додаткові обмеження. Зазначений режим завершується реекспортом продуктів переробки або поміщенням їх в інший митний режим.

Митний режим переробки за межами митної території України передбачає перероблення українських товарів без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності [113, глава 23].

Умовами застосування цього режиму є: а) письмовий дозвіл митних органів на поміщення товарів у режим (за умови надання всіх документів); б) перебування товарів упродовж усього строку переробки під митним контролем; в) сплата вивізного мита (у передбачених випадках); г) додержання вимог, встановлених щодо обсягу продуктів переробки та залишків переробки (встановлюється Кабінетом Міністрів України); д) забезпечення ідентифікації товарів. Із моменту вивезення за межі митної території України українські товари набувають статусу іноземних. Митний режим переробки за межами митної території України завершується шляхом імпорту продуктів переробки, реімпортом та поміщенням в інші режими.

Третій розділ Спеціального додатка «F» оновленої Кіотської конвенції присвячений митному режиму «Повернення» (мається на увазі ввізного мита й податків). У МКУ окремого режиму повернення не існує, але в митному законодавстві існують митні режими, що охоплюють зазначені вище випадки повернення. Згідно з українським законодавством повернення товару здійснюється, як правило, відповідно до митного режиму реекспорту (глава 16 МКУ).

Четвертий розділ Спеціального додатку «F» оновленої Кіотської конвенції містить митний режим «Переробка товарів для вільного обігу». Цей митний режим включено до глави 23 «Переробка на митній території» МКУ.

Спеціальний додаток оновленої Кіотської конвенції «G» «Переробка» складається з першого розділу «Тимчасове ввезення». Зміст цього розділу відповідає положенням українського митного законодавства, що стосуються митного режиму тимчасового ввезення, - глава 18 МКУ.

Спеціальний додаток оновленої Кіотської конвенції «Н» складається з розділу 1 «Митні правопорушення». Зміст цього не передбачає конкретних видів митних правопорушень, як і не вирішує питань притягнення до відповідальності.

Зміст даного розділу відповідає розділу XVIII «Порушення митних правил та відповідальність за них». У зазначеному розділі передбачені види порушень митних правил та відповідальність за такі правопорушення, а також порядок притягнення порушників до адміністративної відповідальності. Треба також зазначити, що ст. 521 МКУ передбачена можливість застосування митними органами порядку вирішення конфліктів на основі компромісу, що, у свою чергу, також сприяє належній реалізації митними органами України даного стандарту оновленої Кіотської конвенції.

Спеціальний додаток оновленої Кіотської конвенції «J» містить стандарти щодо спеціальних митних процедур, складається із 5 розділів, що присвячені пасажирам, поштовим відправленням, транспортним засобам комерційного призначення, припасам, вантажам допомоги, у цілому положення цих розділів відповідають розділу XII «Особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщаються (пересилаються) через митний кордон України громадянами» МКУ та розділу VI «Переміщення і пропуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України. Митні формальності при переміщенні товарів через митний кордон України різними видами транспорту» МКУ.

Розділ 1 Спеціального додатка оновленої Кіотської конвенції «К» «Правила визначення походження товарів» відповідає розділу II «Країна походження товару» МКУ.

Таким чином, результати порівняльного аналізу положень МКУ та Загального додатка і Спеціальних додатків Кіотської конвенції дозволяють дійти висновку, що МКУ 2012 р. у цілому відповідає основному міжнародному договору (оновленій Кіотській конвенції) у сфері спрощення й гармонізації митних процедур.

Разом із тим треба зазначити, що на сьогодні є необхідність удосконалення окремих положень чинного МКУ, які не в повній мірі відповідають вимогам міжнародних договорів. Так, на цей час положення розділу III «Митна вартість товарів і методи її визначення» МКУ не відповідають вимогам ст. Vn ГАТТ. У зазначеному положенні чинного митного кодексу застосовуються непотрібні обтяження під час коригування заявленої декларантом митної вартості на товар, який ввозиться на митну територію України. На сьогодні відповідно до ст.54 МКУ контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митними органами непрозоро і досить суб’єктивно. У зв’язку з цим необхідно запроваджувати практику СОТ у випадках, коли митні органи мають підстави сумніватися у правдивості чи точності задекларованої митної вартості. Світова митна практика допускає сумніви в таких випадках: існують ознаки підроблення документів (виправлення, закреслення тощо); у поданих документах є помилки у підрахунках або інші неточності; подані декларантом документи не узгоджуються між собою, мають розбіжності чи суперечності. [443, с. 45-51].

На законодавчому рівні необхідно вдосконалити процедуру коригування митними органами заявленої декларантом митної вартості товару. Зокрема п.1 ст.55 МКУ викласти у наступній редакції: «Митні органи мають право приймати рішення щодо корегування заявленої декларантом митної вартості тільки після її обговорення з декларантом та після надання йому обґрунтованої письмової відповіді на запитання, чому зазначена митна вартість не є прийнятною та викликає сумніви. В зазначеній письмовій відповіді митний орган повинен зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтована необхідність перевірки спірних відомостей та зазначені документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Якщо ж підстав для сумнівів у митного органу немає, або вони не обґрунтовані, митний орган повинен прийняти ціну за першим методом в якості бази для визначення митної вартості, при цьому наявність інших цін в базі митного органу значення не повинно мати».

Необхідно також зазначити, що для повноцінного виконання вимог, що передбачені стандартом 3.21 розділу 3 Загального додатка Кіотської конвенції щодо подачі митної декларації електронним способом, потрібно, щоб усі міністерства й відомства України, які взаємодіють з Державною фіскальною службою України під час митного оформлення, перейшли на електронну форму обміну інформацією, а також почали видавати і приймати документи, необхідні для митного контролю й оформлення об’єктів залежно від їх виду й мети переміщення через митний кордон, повністю в електронній формі. Однак, на жаль, у більшості міністерств і відомств України відсутня можливість електронного документообігу, що фактично стримує використання зазначеного вище міжнародного стандарту.

Погоджуючись із Кляном Ф. Г., можна зазначити, що залишається низка проблем більш загального, ніж суто митні справи, характеру. Насамперед це - необхідність удосконалення всієї системи законодавства України в галузі зовнішньоекономічних зв’язків, приведення їх у відповідність до чинних у міжнародному спілкуванні принципів та норм, що є головним завданням у зв’язку із наміром створення Україною зони вільної торгівлі та підписанням угоди про асоційоване членство з ЄС [1, с. 122]. До таких проблем загального характеру ми також відносимо низьку правову свідомість суспільства, наслідком чого є різноманітні способи «оптимізації» митних платежів, високий рівень корумпованості державних органів, через що законодавство не дотримується належним чином, та спадкова ментальність, яка «дісталася» нам від Радянського Союзу і наслідки якої нам ще довго доведеться викорінювати. Проявами такої ментальності є: робота деяких працівників митних органів для цілей статистики, а не для результату, розкрадання на всіх рівнях державних коштів, зловживання своїми повноваженнями для досягнення особистих цілей.

Отже, можна відзначити доволі високий рівень імплементації міжнародного митного законодавства у національну правову систему, незважаючи на відсутність окремих положень та режимів. Митний кодекс України передбачає достатньо інструментів для гармонізації митних процедур. Також гарним показником високого рівня імплементації є сучасний стан впровадження основного засобу електронного декларування - «Електронної митниці». Проте залишилося ще доволі багато проблем імплементації міжнародного митного законодавства і такі проблеми можна поділити на нормативні, економічні, матеріально-технічні, інформаційні, кадрові тощо.