5.2. Звільнення від кримінальної відповідальності за злочини проти здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують його охорону
Відповідно до ч. 4 ст. 307 особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч.
1 ст. 307, ч. 1 ст. 309 цього кодексу).Цією частиною ст. 307 законодавець встановлює один із видів звільнення від кримінальної відповідальності, які в літературі називають спеціальними. Такий вид звільнення є імперативним та безумовним.
Для з’ясування юридичної природи такого заходу необхідно визначитися щодо поняття кримінальної відповідальності, іншими словами, відповісти на питання, від чого саме звільняється особа. У теорії кримінального права це питання – дискусійне. Серед українських учених досить поширеною була позиція, відповідно до якої кримінальна відповідальність розглядалась як елемент правовідносин і визначалась як обов’язок особи, що вчинила злочин, підлягати дії кримінального закону, зазнавати заходів державного впливу та бути покараною. В. В. Скибицький приєднується до позиції науковців, які підкреслювали, що відповідальність – це реалізований обов’язок особи зазначеного вище змісту. М. І. Бажанов убачав дві сторони кримінальної відповідальності: а) з одного боку, обов’язок особи нести відповідь за свої дії (суб’єктивна сторона); б) з іншого боку – перетерплення такою особою певних нестатків, обмежень (зовнішній бік, об’єктивна сторона відповідальності). На наш погляд, розглядати кримінальну відповідальність як обов’язок особи не зовсім вдало. Таке формулювання не можна навіть увести у словосполучення «притягнення до кримінальної відповідальності», адже тоді вийде, що особа «притягається до обов’язку». Мабуть для визначення змісту цього поняття достатньо з’ясування його зовнішньої, за висловленням М.
І. Бажанова, сторони. Тому більш вдалою, на наш погляд, є теза, відтворена в підручниках, підготовлених в останні роки колективами науковців юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка та Харківської національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, в яких для визначення поняття кримінальної відповідальності акцентується саме на цьому, зовнішньому аспекті поняття. Незважаючи на деякі розбіжності цих визначень, їх автори тлумачать поняття кримінальної відповідальності, насамперед, як реагування держави на злочинну поведінку особи. «При цьому,– слушно зазначає Ю. В. Баулін, автор відповідної глави підручника Харківської національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, – кримінальна відповідальність – це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави». На наш погляд, таке визначення в цілому прийнятне, але потребує деяких уточнень. У наведеній позиції кримінальна відповідальність зводиться до заходів, що визначаються лише обвинувальним вироком суду. Однак обмеження прав особи досить часто має місце раніше. Конституційний Суд України у Рішенні від 27 жовтня 1999 р., яким дано офіційне тлумачення ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність), роз’яснив, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається від моменту пред’явлення обвинувачення у вчиненні злочину. Тому однією з ознак поняття кримінальної відповідальності є те, що заходи, пов’язані з обмеженням прав та інтересів особи, передбачені не тільки кримінальним, а й кримінально-процесуальним законодавством і можуть застосовуватися не тільки судом, а й органами досудового слідства – від моменту пред’явлення обвинувачення.За такого визначення поняття кримінальної відповідальності звільнення від неї полягає в незастосуванні до особи зазначених вище заходів.
Особливістю спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності є наявність умов, за яких особа не несе такої відповідальності. У цьому випадку цих умов дві, зокрема:1. Добровільна здача наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. З цього приводу Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 23 постанови від 26 квітня 2002 р. роз’яснив, що здача наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів визнається добровільною, якщо відбулося за обставин, коли особа мала й усвідомлювала можливість продовжувати протиправну діяльність, але не побажала цим скористатися.
Зазначені предмети можуть бути передані не тільки правоохоронним органам, а й іншим органам влади або управління чи компетентним посадовим особам. Останні повинні вжити заходів для передачі цих засобів (речовин) правоохоронним органам із метою належного процесуального оформлення їх добровільної здачі та подальшого знищення.
Особа, що добровільно здає наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, може керуватися будь-якими мотивами. Не має також значення, чи робить вона це з власної ініціативи або під впливом батьківського наказу, порад родичів, друзів тощо, але обов’язковим є її волевиявлення – примус відкидає добровільність. Добровільним уважається здача і тоді, коли правоохоронним органам вже було відомо про незаконне зберігання зазначених вище засобів або речовин, але їм не поталанило їх знайти, а особа зі своєї волі їх здає. Якщо ж особа мусить це зробити, оскільки наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги так чи інакше будуть вилучені, говорити про добровільність не має підстав.
2. Вказівка на джерело придбання наркотиків або психотропних речовин чи сприяння розкриттю злочинів, пов’язаних з їх незаконним обігом. Це означає, що суб’єкт повинен повідомити достовірні відомості про те, у кого конкретно або де саме він придбав ці засоби або речовини. Зокрема, назвати всі відомі йому дані про особу, яка збувала наркотики або психотропні речовини, чи вказати індивідуальні ознаки місця їх придбання – склад, аптеку, медичну установу, фармацевтичне підприємство, приміщення, що використовується як дім наркоманів, місце зростання рослин, що містять наркотики, зокрема й і дикорослих, тощо.
Обсяг цієї інформації повинен бути достатнім для виявлення джерела збуту наркотиків або психотропних речовин.Якщо особа не може точно вказати джерело придбання наркотичних засобів або психотропних речовин, вона не втрачає шансів на звільнення від кримінальної відповідальності. Однак в такому випадку ця особа зобов’язана сприяти розкриттю злочину, пов’язаного з незаконним обігом цих засобів або речовин: описати прикмети особи, в якої вони були придбані, сумлінно виконувати вказівки слідчих органів під час розшуку і пізнання підозрюваних, пошуку місця збуту наркотиків або психотропних речовин, якщо правоохоронні органи залучають особу брати участь у таких заходах, тощо. Це може бути сприяння слідчим органам не тільки в установленні джерела придбання даною особою наркотиків або психотропних речовин, а й у розкритті інших злочинів, пов’язаних із порушенням законодавства з боротьби проти наркоманії.
Для звільнення суб’єкта від кримінальної відповідальності не вимагається, щоби злочин іншої особи був розкритий, – слідчі органи можуть і не досягти такого результату. Однак обов’язковою умовою є справжнє, а не вдаване сприяння слідству в розкритті злочину.
Частина 4 ст. 307 дає обмежений перелік діянь, за вчинення яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності. У ній зазначені незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин як із метою збуту, так і без такої.
Звільненню від кримінальної відповідальності особа підлягає лише за вчинення діянь, пов’язаних зі зданими наркотичними засобами чи психо- тропними речовинами.
Відповідно до ч. 4 ст. 309 особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті. При цьому законодавець по суті доповнює положення ч. 4 ст. 307, яка встановлює звільнення особи від такої відповідальності за умови, що вона добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних з їх незаконним обігом.
Приблизно такі вимоги щодо добровільності прийнятого рішення встановлює і ч. 4 ст. 309, але тут підставою звільнення від кримінальної відповідальності є факт звернення особи до медичного закладу і той факт, що особа розпочала лікування від наркоманії.
Закон не конкретизує поняття «медичний заклад». Практично це можуть бути як державні лікарні, диспансери, поліклініки тощо, так і медичні центри, кабінети або інші установи недержавного сектору, але останні повинні бути зареєстровані в установленому законом порядку.
Особа визнається такою, що розпочала лікування від наркоманії, як у тих випадках, коли її влаштовано у стаціонарний медичний заклад із цією метою, так і тоді, коли їй почали робити відповідні обстеження, процедури тощо амбулаторно.
Якщо особа, яка добровільно звернулася за медичною допомогою, продовжує зберігати наркотики або психотропні речовини, вона може бути звільнена від кримінальної відповідальності тільки після добровільної здачі цих засобів. Так само вирішується і доля особи, яка лише частково здала наркотики або психотропні речовини. У такому підході поєднуються і гуманізм, і вимогливість законодавця.
Вивчення судової практики показало, що суди не завжди вірно вирішують ці питання. Так, вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2002 р. А. було засуджено за ч. 1 ст. 309 КК на один рік обмеження волі. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2002 р. вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком А. визнано винним у тому, що 12 грудня 2001 р. він незаконно придбав у не встановленої органами слідства особи наркотичний засіб – ацетильований опій вагою 3,87 грама із вмістом 0,24 грама сухого залишку, після чого незаконно без мети збуту зберігав його в кишені свого одягу.
У касаційній скарзі засуджений просив скасувати вирок у зв’язку з неправильним застосуванням до нього кримінального закону і на підставі ч.
4 ст. 309 КК звільнити від покарання.Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скаргу частково задовольнила з таких підстав.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що після вчинення злочину і до постановлення вироку, а саме з 18 березня по 29 травня 2002 р., А. за направленням нарколога, до якого з’явився добровільно, проходив стаціонарне лікування. Те, що А. лікувався від наркоманії, підтверджено також долученою до скарги копією виписки з медичної картки про перебування його з 13 серпня 2002 р. на стаціонарному лікуванні та наявними у справі виписками з історії хвороби. За таких обставин він підпадав під дію ч. 4 ст. 309 КК.
Проте суд, неповно дослідивши зібрані у справі докази і не перевіривши зазначених обставин, передчасно дійшов висновку, що А. пройшов курс лікування недобровільно. Суд не з’ясував, який порядок звернення до лікувальної установи є добровільним, не допитав із цього питання нарколога, не витребував для огляду медичну картку засудженого.
Встановлення наведених вище обставин має істотне значення для
правильного застосування закону.
Оскільки суд порушив вимоги п.1 ч. 2 ст. 368 КПК, а апеляційна інстанція цієї помилки не виправила, вирок і ухвалу скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. При цьому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України зазначила, що необхідно ретельно перевірити доводи А. щодо добровільного лікування від наркоманії і залежно від з’ясованих обставин постановити законне й обгрунтоване рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 311 особа, яка добровільно здала прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психо- тропних речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних із незаконним обігом прекурсорів, наркотичних засобів чи психотропних речовин, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконні їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч. 1 цієї статті).
Ці законодавчі положення аналогічні видам звільнення від кримінальної відповідальності, закріпленим ч. 4 ст. 307 та 309 КК.
Практично важливим є питання щодо визначення моменту, до якого можливе звільнення від кримінальної відповідальності. Це залежить від підстав такого звільнення. Так, звільнення на тій підставі, що особа добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних з їх незаконним обігом, може бути до моменту винесення вироку. Звільнення у зв’язку зі зверненням особи до медичного закладу і початком лікування від наркоманії можливе тільки до пред’явлення обвинувачення. У протилежному разі таке звернення не буде добровільним, отже, не буде й підстав для звільнення від кримінальної відповідальності. У таких випадках фактично вирішується питання не про звільнення особи від відповідальності, – адже не було ще й початкового її етапу, а про те, що особа до такої відповідальності не притягатиметься зовсім. Досить часто є підстави для такого рішення і тоді, коли особа добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або прекурсори до пред’явлення їй обвинувачення. Тому в зазначених вище заохочувальних нормах доцільно уточнити, що за наявності зазначених у цих нормах підстав особа не підлягає кримінальній відповідальності або звільняється від такої. З огляду на це має бути доповнена і ч. 2 ст. 44 КК положенням про те, що закриття кримінальної справи без притягнення до кримінальної відповідальності, а також звільнення від такої у випадках, передбачених цим кодексом, здійснюється винятково судом. Водночас необхідно внести відповідні доповнення і до кримінально-процесуального законодавства, передбачивши, що закриття справи у таких випадках допускається лише за згодою особи. За такої редакції зазначених норм орган досудового слідства не буде змушений без потреби пред’являти обвинувачення і проводити інші слідчі дії, витрачаючи час і кошти. Крім того, такі норми будуть більшою мірою стимулювати особу, що вчинила злочин, до добровільного здавання наркотиків тощо, оскільки вона буде позбавлена зайвих процедур формального характеру.
Дослідниками цієї проблеми вносяться пропозиції значно розширити перелік підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочини цієї категорії, зокрема передбачити можливість такого звільнення до осіб, які вчинили злочини, передбачені статтями 305, 308, 310, 312 КК. Однак такі пропозиції навряд чи заслуговують на підтримку. Такий злочин, як контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх розкрадання, посів і вирощування наркотиковмісних рослин, потенційно небезпечний можливістю виходу цих засобів, рослин і речовин з-під контролю не лише держави, а й самого суб’єкта володіння ними, що підвищує загрозу розповсюдження наркоманії. Не є також зрозумілим, чому пропонується встановлення заохочувальних норм щодо таких дій, як контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, заволодіння ними шляхом шахрайства, але такі норми відсутні щодо шахрайства як форми розкрадання майна, контрабанди як злочину, передбаченого ст. 201 та ін. Крім того, навіть в існуючому обсязі заохочувальні норми, встановлені у ст. 22910 КК 1960 р., які трансформовано і в новий кодекс, застосовуються не часто. Тому припущення, що особа, яка, наприклад, незаконно переміщує в зоні митного контролю наркотики, раптом передумає і добровільно їх здасть, виглядає досить надуманим.
Проте викладене не означає недоцільності поміщення в розділі XIII КК заохочувальних норм, оскільки їх позитивне значення безумовне.