4.1. Злочини, що посягають на здоров’я населення та систему заходів, спрямованих на недопущення виникнення і розповсюдження серед населення захворювань масового поширення

До цих злочинів належить діяння, передбачене ст. 325 (порушення правил боротьби з епідеміями).

Безпосередній об’єкт цього злочину збігається з видовим.

Диспозиція ст. 325 КК – бланкетна, конкретні правила щодо попередження та боротьби з епідемічними та іншими заразними захворюваннями встановлено окремими законами, постановами КМ, наказами та інструкціями МОЗ, а також міжнародними угодами за участю України.

Вони можуть стосуватися здійснення попереджувальних щеплень, сані- тарної охорони кордону, санітарного контролю за якістю продовольчих товарів, виявлення заразних хвороб тощо. Наприклад, відповідно до Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень вони здійснюються в кабінетах щеплення при лікувально-профілактичних закладах, медичних кабінетах дошкільно-шкільних навчальних установ (спеціальних освітніх установ), медпунктах підприємств і кабінетах щеплень суб’єктів підприємницької діяльності, які мають відповідну ліцензію на медичну практику із застосуванням профілактичних щеплень. Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами відповідно до показань і протипоказань щодо їх проведення згідно з календарем профілактичних щеплень в Україні та інструкцією про застосування вакцин.

Згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» діяльність, пов’язана з потенційною небезпекою для здоров’я людей, підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законодавством.

Проекти державних стандартів та інших нормативно-технічних документів на всі види нової (модернізованої) продукції підлягають обов’язковій державній санітарно-гігієнічній експертизі.

Продукція, на яку в державних стандартах та в інших нормативно-технічних документах є вимоги щодо безпеки для здоров’я і життя населення, підлягає обов’язковій сертифікації.

Низку правил установлено зазначеною вище постановою МОЗ та Державної санітарно-епідемічної служби «Про захист населення територій України від губчастоподібної енцефалопатії та запобігання поширенню пріонних інфекцій» від 17 травня 2001 р. Зокрема, заборонено ввезення і транзит територією України з неблагополучних на губчастоподібну енцефалопатію великої рогатої худоби та інших пріонних інфекцій країн сировину для харчової, парфумерної та фармацевтичної промисловості, готові харчові продукти, парфумерні, косметичні та лікарські засоби, корми, кормові добавки, м’ясне, кісткове та м’ясо-кісткове борошно, до складу яких входить білок жуйних тварин. Заборонено також реалізацію населенню мозку (головного, спинного), очей жуйних тварин, а також їх використання для виготовлення продовольчої сировини, напівфабрикатів і продуктів харчування, реалізацію на ринках паренхіматозних органів окремо від туш, фаршу, ковбасних виробів, інших готових харчових продуктів тваринного походження домашнього виготовлення. Приписувалося вжити дієвих заходів щодо припинення торгівлі сировиною, напівфабрикатами, готовими харчовими продуктами тваринного походження, лікарськими, парфумерними, косметичними та іншими засобами, які містять білки жуйних тварин, без ветеринарного свідоцтва України.

Передбачається також здійснювати постійний контроль за дотриманням суб’єктами господарювання умов виробництва, транспортування і реалізації продукції та готових продуктів тваринного походження, за недопущенням виробництва і реалізації лікарських, імунобіологічних, косметичних і засобів медичного призначення із сировини та продуктів тваринного походження без підтвердження їх одержання з регіонів, вільних від пріонних інфекцій тощо. Заборонено також залучення до донорських функцій (крові та її компонентів, тканин, органів і т. ін.) осіб, які більше 6 місяців перебували у країнах, неблагополучних щодо губчастоподібної енцефалопатії.

З об’єктивної сторони злочин являє собою дію чи бездіяльність, вчинені на порушення обов’язкових правил, установлених з метою запобігання зазначеним вище захворюванням, що потягли наслідки у вигляді поширення заразних захворювань або створення реальної небезпеки їх поширення. Порушення цих правил може виявлятися в дії (наприклад, забій хворих тварин і продаж м’яса без дозволу ветпрацівників) чи бездіяльності (наприклад, непроведення дезінфекції в осередку захворювання).

Для наявності складу злочину необхідно, щоб порушення правил призвело до поширення епідемічних чи інших заразних захворювань або створило загрозу їх поширення. Поширення цих захворювань або створення реальної небезпеки їх поширення мають бути причинно пов’язані з фактами порушення відповідних правил.

З суб’єктивної сторони для цього злочину характерні наявність необережної вини до наслідку у вигляді поширення захворювань, а до можливості його настання – злочинної самовпевненості або непрямого умислу. Саме порушення правил може бути як умисним, так і необережним.

Суб’єкт – загальний. Дії службової особи, яка порушила протиепідемічні правила і одночасно зловживала владою або службовим становищем, або перевищила владу чи службові повноваження, або не виконала чи неналежно виконала свої службові обов’язки, додатково кваліфікуються за статтями 364, 365 або 367.

Кваліфікуються за сукупністю злочинів і дії особи, яка, крім порушення протиепідемічних правил, порушила порядок заняття підприємницькою діяльністю (ст. 202). Однак згаданий вище Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. (з наступними змінами) до таких видів діяльності відносить виробництво, переробку і реалізацію продуктів харчування та харчових добавок, медикаментів, медичних імунобіологічних препаратів, предметів гігієни та санітарії, косметично-парфумних виробів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, товарів побутової хімії, комунально-побутове та медичне обслу- говування населення, виховання та навчання дітей і підлітків, а також будь-які роботи з біологічними агентами та хімічними речовинами, джерелами іонізуючих та неіонізуючих випромінювань і радіоактивними речовинами. Водночас ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів гос- подарської діяльності» від 1 червня 2000 року (з наступними змінами) не встановлює необхідності ліцензування таких видів діяльності, як виробництво, переробку та реалізацію продуктів харчування та харчових добавок, предметів гігієни та санітарії, товарів побутової хімії, комунально-побутове обслуговування населення. Цим Законом передбачено лише, що потребує ліцензування виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України), виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами, виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами, медична практика, надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними та вищими навчальними закладами. У частині 3 ст. 2 цього ж Закону зазначено, що види господарської діяльності, які не внесені до переліку видів господарської діяльності, встановленого ст.

Отже, має місце колізія норм проаналізованих вище законів. Оскільки Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» було прийнято й поновлено пізніше, слід керуватися приписами саме цього Закону. Тому у випадках, коли особа, крім порушення протиепідемічних правил, порушила вимоги Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо ліцензування тих видів діяльності, які відповідно до прийнятого згодом Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування не потребують, необхідно кваліфікувати не як сукупність злочинів, передбачених статтями 325 та 202, а тільки за ст. 325 КК. З іншого боку, якщо порушення норм зазначеного вище законодавства полягало тільки у недотриманні вимог щодо ліцензування певної діяльності, але не було такого наслідку, як поширення епідемічних чи інших заразних захворювань або не було створено небезпеку настання такого наслідку, для кваліфікації діяння за ст. 325 немає підстав.

Умисне поширення епідемії чи інших заразних захворювань із метою ослаблення держави становить особливо небезпечний злочин проти держави – диверсію (ст. 113).

Проблемним є питання кваліфікації дій, що порушують правила боротьби з такими заразними захворюваннями, як венеричні хвороби або СНІД. Відповідно до чинного КК зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу, а також неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, тягнуть відповідальність за злочини, передбачені статтями 130, 131. Що стосується кримінальної відповідальності за діяння, що призводять до зараження потерпілого на венеричну хворобу, то це питання залежить від суб’єкта злочину. Розділ II КК не містить статті, яка передбачала б відповідальність за невиконання чи неналежне виконання професійних обов’язків, що потягло зараження венеричною хворобою.