<<
>>

ВСТУП

Актуальність теми. Право на свободу, складовою якого є воля людини, належить до невід’ємних прав, що гарантуються та охороняються державою. Відповідно до ст. 29 Конституції України та ст.

5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Таке право закріплене у ст. 3 Загальної декларації прав людини 1948 року та п. 1 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Кримінально-правова протидія злочинам проти волі особи забезпечується у статтях розділу ІІІ «Злочини проти волі, честі та гідності особи» Особливої частини КК України, а саме ст. 146 (незаконне позбавлення волі або викрадення людини); ст. 147 (захоплення заручників); ст. 148 (підміна дитини); ст. 149 (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини); ст. 150 (експлуатація дітей); ст. 150-1 (використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом); ст. 151 (незаконне поміщення в психіатричний заклад).

За останні роки актуалізована проблема кримінально-правової протидії злочинам проти волі особи на тимчасово окупованій території України, на території проведення антитерористичної операції в окремих районах Донецької та Луганської областей з урахуванням встановлених спеціальних правових режимів зазначених територій.

Протидія злочинам проти волі особи здійснюється також на міжнародному рівні шляхом закріплення у різноманітних міжнародних актах (конвенціях, протоколах тощо) вимог до криміналізації у національних правових системах тих чи інших суспільно небезпечних діянь, що посягають на волю особи, а також шляхом зобов’язання встановити кримінально-правові механізми протидії таким злочинам.

Проблеми кримінально-правової протидії злочинам проти волі особи вивчалися в аспектах дослідження відповідних злочинів та характеристики особливостей кримінальної відповідальності за посягання на особисту свободу та недоторканність.

Значний внесок у розвиток теоретичного знання щодо кримінально-правової протидії злочинам у цій сфері, а також удосконалення правозастосування зробили такі науковці як П. П. Андрушко, А. В. Андрушко, Ю. В. Баулін, О. М. Броневицька, О. О. Володіна, О. О. Житний, З. А. Загиней, Д. М. Калмиков, О. О. Кваша, В. А. Козак, О.М. Костенко, В. Г. Кундеус, Я. Г. Лизогуб, Д. С. Мельник, А. А. Музика, В. О. Навроцький, Д. О. Негодченко, А. М. Орлеан, М. І. Панов, В. М. Підгородинський, А. С. Політова, О. В. Пустова, В. Ю. Рунов, Є. Л. Стрельцов, В. Я. Тацій, В. П. Тихий, М. І. Хавронюк, О. В. Харитонова, Ю. Б. Хім’як, П. Л. Фріс, С. Д. Шапченко та інші.

В Україні здійснювалися дисертаційні дослідження, які присвячені проблемам відповідальності за окремі види злочинів проти волі особи, такими науковцями, як О. О. Володіна, Я. Г. Лизогуб, А. М. Орлеан, Д. О. Негодченко, В. М. Підгородинський та іншими. Комплексно проблема кримінально-правової характеристики злочинів проти свободи особи за законодавством України досліджувалася у дисертації А. С. Політової у 2008 році.

Однак за останні роки внесено зміни до статей розділу ІІІ Особливої частини КК України, а також нашою державою взято нові міжнародні зобов’язання щодо кримінально-правового захисту права на свободу особи. Необхідність подальшого удосконалення кримінально-правової протидії злочинам проти волі особи також закріплено у Національній стратегії у сфері прав людини, затвердженої указом Президента України від 25 серпня 2015 року № 501/2015.

Ураховуючи наведене вище, актуальними і важливими є питання кримінально-правової протидії злочинам проти волі особи, в тому числі і з урахуванням необхідності імплементації міжнародних зобов’язань держави щодо криміналізації цих суспільно небезпечних діянь та підвищення ефективності такої протидії за умов відсутності контролю органів державної влади України над частиною території держави. Усе вищенаведене обумовлює необхідність комплексного дослідження проблем кримінально-правової протидії злочинам проти волі особи, що сприятиме вдосконаленню законодавства України про кримінальну відповідальність та практики його застосування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в Київському університеті права НАН України згідно з планами науково-дослідної роботи на теми: «Дослідження основних інститутів держави та суспільства: компаративістичний аналіз сучасних правових доктрин» (номер державної реєстрації 0114U000796); «Державно-правове регулювання суспільних відносин в умовах нових глобалізаційних викликів: вітчизняні та міжнародні реалії» (номер державної реєстрації U11U004745).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в науковому обґрунтуванні теоретичних засад кримінально-правової протидії злочинам проти волі особи та розробці на цій основі пропозицій щодо удосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність та практики його застосування. Мета дослідження конкретизується в її завданнях:

– визначити стан дослідження проблеми кримінальної-правової протидії злочинам проти волі особи у науці кримінального права;

– охарактеризувати міжнародно-правові зобов’язання України щодо криміналізації діянь, пов’язаних із посяганнями на волю особи, та стан їх виконання нашою державою;

– дослідити системні зв’язки норм Загальної та Особливої частин КК України, що забезпечують протидію злочинним посяганням на волю особи;

– визначити особливості кримінальної відповідальності за злочини проти волі особи у законодавстві зарубіжних країн;

– охарактеризувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки складів злочинів проти волі особи за КК України;

– визначити кваліфікуючі ознаки складів злочинів проти волі особи у КК України;

– виявити прогалини закону України про кримінальну відповідальність за посягання на волю особи та запропонувати шляхи його вдосконалення у цій частині.

Об’єктом дослідження є порядок суспільних відносин в сфері забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність.

Предметом дослідження є кримінально-правова протидія злочинам проти волі особи.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети та визначених завдань дослідження.

Обґрунтованість і достовірність одержаних результатів базується на використанні системи загальнофілософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання. Використання законів формальної логіки та таких її методів, як індукція і дедукція, аналіз і синтез, дало змогу визначити шлях дослідження від загального до особливого, побудувати структурно-логічну схему роботи, виявити властивості та ознаки досліджуваних злочинів (підрозділ 1.1). З-поміж загальнонаукових методів використано системний, який дав змогу визначити місце норм, що забезпечують протидію злочинам проти волі особи, та надати їх кримінально-правову характеристику (підрозділ 1.3, розділ 2). За допомогою структурного та функціонального методів досліджено взаємозалежність і взаємодію норм, що забезпечують протидію злочинам проти волі особи, проаналізовано їх відповідність міжнародним зобов’язанням держави щодо криміналізації у цій сфері (підрозділи 1.2, 1.3, розділ 3). Із спеціально-наукових методів використано формально-юридичний, порівняльно-правовий, герменевтичний та соціологічний. Завдяки герменевтичному методу здійснено тлумачення таких кримінально-правових понять як: «торгівля людьми», «експлуатація людини», «позбавлення волі», «насильницьке зникнення» тощо (підрозділи 1.1, 2.2, 3.1.). Використання формально-юридичного методу дозволило визначити нормативно-правовий зміст складів злочинів, передбачених у ст.ст. 146, 147, 148, 149, 150, 150-1, 151 КК України (розділ 2). За допомогою порівняльно-правового методу досліджено особливості кримінальної відповідальності за злочини проти волі особи у законодавстві зарубіжних країн (підрозділ 1.4), соціологічні методи використано для узагальнення статистичних даних.

Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, міжнародні договори, ратифіковані Україною, а також Кримінальний, Кримінальний процесуальний кодекси України тощо.

Емпіричною базою дослідження є дані судової статистики щодо кількості осіб, засуджених за вчинення злочинів, передбачених у ст.ст.

146, 147, 149 КК України; результати вивчення близько 200 вироків та ухвал, постановлених судами України у 2005–2016 роках за ст.ст. 146, 147, 149, 151 КК України, а також рішень Європейського суду з прав людини, в яких констатовано порушення вимог статей 4, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших в Україні комплексних досліджень кримінально-правової протидії злочинам проти волі особи. Дисертант сформулював низку нових положень, висновків і пропозицій. До положень, що мають наукову новизну, зокрема, належать:

уперше:

1) визначено необхідність встановлення кримінальної відповідальності за насильницьке зникнення особи як злочину, що посягає на особисту свободу людини, ураховуючи вимоги Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми. При цьому враховано відмінності визначення поняття «насильницьке зникнення» у вказаних вище міжнародних документах та у Римському Статуті Міжнародного кримінального суду;

2) обґрунтовано доцільність передбачити у самостійній статті КК України відповідальність за викрадення людини з переміщенням та утриманням на території іншої держави або ж території України, що тимчасово непідконтрольна органам державної влади України, за відсутності ознак торгівлі людьми. Запропоновано авторську редакцію відповідної статті;

3) ураховуючи наявність міжнародних зобов’язань України, зокрема, вміщених у Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, обґрунтовано доцільність установлення у ст. 149 КК України відповідальності за користування послугами потерпілого від торгівлі людьми за умови обізнаності особи про експлуатацію потерпілого;

4) на основі аналізу визначення поняття «торгівля людьми» у міжнародному праві, яке включає, зокрема, і торгівлю органами людини, обґрунтовано необхідність встановлення кримінальної відповідальності осіб за участь у транснаціональній організації, яка займається торгівлею людьми, що забезпечить системність кримінально-правової протидії організованим формам співучасті у торгівлі людьми (зокрема, ст.ст.

143, 149 КК України);

удосконалено:

5) визначення поняття «торгівля людьми» з урахуванням положень Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, під яким запропоновано розуміти здійснення будь-якої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, надання згоди опікуном або законним представником особи на вчинення такої угоди, користування послугами потерпілого, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи;

6) науковий підхід щодо зміни назви розділу ІІІ Особливої частини КК України шляхом заміни терміна «воля» на термінологічний зворот «особиста свобода та недоторканність» з урахуванням положень ст. 29 Конституції України, кримінального законодавства окремих країн Європейського Союзу, практики Європейського суду з прав людини. Обґрунтовано, що за характером суспільно небезпечних посягань, передбачених у статтях розділу ІІІ Особливої частини КК України, шкода завдається особистій свободі та недоторканності особи щодо вибору нею місця свого перебування, свободи пересування та вільного стану людини;

7) наукову позицію стосовно однакового розуміння поняття «потерпілий» у кримінальному та кримінальному процесуальному законодавстві України. Обґрунтовано обов’язок урахування визначених у міжнародних договорах спеціальних вимог щодо надання особі статусу потерпілого, що передбачають перевірку вчинення злочину проти особистої свободи спеціальними засобами (проходження процедури встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми у порядку Закону України «Про протидію торгівлі людьми»);

набули подальшого розвитку:

8) аргументи стосовно доцільності застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб за торгівлю людьми. Необхідність встановлення зазначених заходів визначено у статтях 22–23 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми та у п. «j» ст. 8 Дохійської Декларації 2015 року;

9) положення щодо необхідності врахування практики Європейського суду з прав людини за ст. 4 та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час кримінально-правової кваліфікації злочинів проти волі особи за статтями 146, 149, 151 КК України, зокрема в частині визначення понять «позбавлення особистої свободи», «незаконне поміщення в психіатричний заклад» тощо;

10) наукова позиція, що за об’єктом посягання злочин, передбачений у ст. 147 КК України, слід відносити до злочинів проти громадської безпеки, враховуючи спеціальну мету, з якою вчиняється захоплення заручників. Адже особа, волю якої було обмежено внаслідок захоплення її як заручника або ж утримання у такому становищі, не є адресатом вимог суб’єкта злочину, які звернені до будь-якої іншої особи, окрім потерпілого;

11) науковий підхід до визначення поняття «обмеження особистої свободи» з урахуванням правових позицій Європейського суду з прав людини як поєднання об’єктивної та суб’єктивної складових, що полягають у незаконному триманні особи в обмеженому просторі, за відсутності достовірної згоди особи на таке тримання;

12) аргументи щодо доцільності закріплення у розділі ІІІ Особливої частини КК України окремої статті, що встановлює відповідальність за примушування. Обґрунтовано, що таке законодавче рішення дозволить надавати кримінально-правову оцінку дій осіб, які примушують потерпілих вчиняти злочини під час обмеження їх особистої свободи. Кваліфікація примушування за окремою статтею свідчитиме про відсутність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності потерпілих від торгівлі людьми, які, перебуваючи в стані обмеження особистої свободи, вчиняли суспільно небезпечні діяння внаслідок примусу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки та рекомендації можуть бути використані у:

– науково-дослідній діяльності – для подальшого вивчення кримінально-правових аспектів протидії злочинам, що посягають на волю особи;

– правотворчій діяльності – під час підготовки змін та доповнень до КК України щодо вдосконалення відповідальності за вчинення злочинів, які посягають на волю особи;

– правозастосовній діяльності – як рекомендації для вирішення питань кваліфікації злочинів, пов’язаних із посяганням на волю особи (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2017 року № 9-952/0/4-17);

– навчальному процесі – під час викладання у вищих навчальних закладах курсу «Кримінальне право» (акт про впровадження результатів дослідження у навчальний процес Київського університету права НАН України від 26 червня 2017 року).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на міжнародних та всеукраїнській науково-практичних конференціях, круглих столах: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Кримінально-правові та кримінологічні заходи протидії злочинності» (м. Одеса, 13 листопада 2015 року), Міжнародній науково-практичній конференції «Політика в сфері боротьби зі злочинністю» (м. Івано-Франківськ, 18–19 грудня 2015 року), Міжнародній науково-практичній конференції «Правова реформа у сфері кримінальної юстиції: ключові параметри та прогноз подальшого розвитку» (м. Львів, 23–24 вересня 2016 року), науково-практичній конференції кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національної академії внутрішніх справ «Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення» (м. Київ, 26 березня 2015 року); круглому столі «Обставини, що виключають злочинність діяння: проблеми теорії та практики» (м. Львів, 28 травня 2015 року).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано в п’яти статтях у фахових виданнях України, дві з яких включено до міжнародних науково-метричних баз, та тезах п’яти доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається із переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації – 245 сторінок, із них основний текст на 197 сторінках, список використаних джерел (339 найменувань) – 37 сторінок, додатки – 10 сторінок.

<< | >>
Источник: НАУМОВА ОЛЬГА СЕРГІЇВНА. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ ВОЛІ ОСОБИ (ЗА СТАТТЯМИ РОЗДІЛУ ІІІ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КК УКРАЇНИ). ДИСЕРТАЦІЯ подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії). Київ –2017. 2017

Еще по теме ВСТУП:

  1. Вступительная статья
  2. Статья 231. Вступление в силу настоящего Федерального закона
  3. Статья 17. Вступлениев силу настоящего Федерального закона
  4. Вступление России в международные финансовые институты
  5. § 4. Производство по пересмотру вступивших в законную силу судебных постановлений по вновь открывшимся или новым обстоятельствам
  6. 76. Законная сила судебного решения: понятие, свойства, объективные и субъективные пределы. Момент вступления судебного решения в законную силу.
  7. 30. Третьи лица, заявл. самостоятельные требования относительно предмета спора: понятие, порядок вступления в процесс, права и обязанности.
  8. 62.Законная сила судебного решения. Правовые последствия вступления решения в законную силу.
  9. Пересмотр по вновь открывшимся обстоятельствам решений, определений, вступивших в законную силу.
  10. Законная силасудебного решения. Правовые последствия вступления решения в законную силу.
  11. Статья 131. Преимущественное право вступления в члены жилищного кооператива в случае наследования пая
  12. Вопрос 9. Пересмотр судебных решений, вступивших в законную силу, сущность и значение.
  13. Пересмотр по вновь открывшимся обстоятельствам судебных актов, вступивших в законную силу (общая характеристика) в гражданском процессе;
  14. 27. Пересмотр вступивших в законную силу судебных постановлений в порядке надзора.
  15. 3.4.2. Пересмотр вступивших в законную силу судебных постановлений (производство в суде кассационной и надзорной инстанциях)
  16. Вступление федерального закона в силу: правовое регулирование и практика
  17. Перспективы вступления Конвенции Организации Объединенных Наций о договорах полностью или частично морской международной перевозки грузов в силу
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -