<<
>>

ВСТУП

Актуальність теми. Одним із найважливіших завдань кримінального права України є забезпечення кримінально-правовими засобами ефективної протидії злочинності. Традиційно в теорії кримінального права злочини, вчинені у співучасті, вважаються більш суспільно небезпечними порівняно зі злочинами, вчиненими одним суб’єктом.

Виконавець є центральною та обов’язковою фігурою співучасті у злочині, тоді як без будь-якого іншого виду співучасників (організатора, підбурювача чи пособника) злочин може бути вчинено.

Актуальність теми, обраної для дослідження, пояснюється ще й значною питомою вагою злочинів, вчинених у співучасті. Так, лише у 2013 році в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було обліковано 13160 кримінальних правопорушень, що становить лише 5,9% від загальної кількості осіб, яким було вручено повідомлення про підозру протягом звітного періоду[1]. Питома вага осіб, засуджених за вчинення злочинів у співучасті, становила у 2013 році – 18,3% (з них 17,7% − у складі групи осіб, 0,5% − у складі організованої групи, а 0,03% − у складі злочинної організації)[2]. У всіх цих випадках спільного вчинення злочину наявний виконавець (співвиконавець) злочину, при тому як наявність інших співучасників (організатора, підбурювача, пособника) не є обов’язковою. Тому на практиці є необхідним встановлення всіх аспектів діяльності виконавця злочину в різноманітних проявах спільної злочинної діяльності. Разом з тим кримінально-правова характеристика виконавця злочину у науці кримінального права містить багато дискусійних аспектів, обумовлених у тому числі відсутністю законодавчої їх регламентації. Зокрема, питання про співвідношення понять «виконавець злочину» і «суб’єкт злочину» не знайшло однозначної відповіді серед науковців. Важливим для кримінально-правової характеристики виконавця злочину є його відмежування від інших співучасників злочину (організатора, підбурювача та пособника).

Значний як теоретичний, так і практичний інтерес має характеристика співвиконавства та посереднього виконання злочину, а також вирішення питань про відповідальність у злочинах зі спеціальним суб’єктом (спеціальним виконавцем) та у випадку ексцесу виконавця. Наявні кримінально-правові норми не вирішують всієї сукупності проблем кримінальної відповідальності виконавця як співучасника злочину.

Аналіз існуючих теоретичних праць з кримінального права свідчить про значні прогалини у дослідженні кримінально-правової характеристики виконавця злочину. Вчені-криміналісти зосереджують увагу здебільшого на вивченні питань відповідальності інших співучасників злочину (організатора, підбурювача та пособника). Емпіричні дослідження вчених показали, що практичні працівники стикаються з багатьма труднощами під час кримінально-правової кваліфікації діянь виконавця злочину, також має місце велика кількість помилок у правозастосовній діяльності.

Зазначені проблеми фрагментарно вивчалися у наукових працях, присвячених співучасті у злочині, теорії кримінально-правової кваліфікації. Проблемі відповідальності за співучасть у злочині свої наукові праці присвячували, зокрема, Ю.В. Абакумова, О.А. Арутюнов, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, Ф.Г. Бурчак, Р.Р. Галіакбаров, Л.Д. Гаухман, О.К. Гамкрелідзе, П.І. Грішаєв, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, Г.П. Жаровська, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, М.Г. Іванов, О.О. Кваша, О.Ф. Кістяківський, М.І. Ковальов, А.П. Козлов, Г.Є. Колоколов, М.Й.Коржанський, О.М.Костенко, Г.А. Кригер, О.М. Литвак, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Г.В. Новицький, М.І. Панов, А.А. Піонтковський, С.В. Познишев, В.С. Прохоров, В.Г. Смірнов, В.Д. Спасович, В.В. Сташис, М.С. Таганцев, В.Я Тацій, П.Ф. Тельнов, А.Н. Трайнін, А.В. Ушаков, П.Л. Фріс, І.Я. Фойницький, М.І. Хавронюк, М.Д. Шаргородський, С.Д. Шапченко, A.B. Шеслер, М.А. Шнейдер, Н.М. Ярмиш та інші вчені. У працях цих учених містяться положення, що є основою кримінально-правового дослідження будь-яких аспектів співучасті у злочині.

Однак окремого наукового дослідження проблем кримінально-правової характеристики та відповідальності виконавця злочину у вітчизняній кримінально-правовій доктрині проведено не було.

Все викладене вище обумовлює актуальність і важливість комплексного дослідження проблем кримінально-правової характеристики та відповідальності виконавця злочину, яке сприятиме вдосконаленню вітчизняного кримінального законодавства та правозастосовної діяльності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з Основними напрямками наукових досліджень та перспективних науково-дослідних робіт Волинського національного університету імені Лесі Українки (№ держреєстрації 0111U002141, наказ МОН України від. 30.11.2010 р. № 1177), а також в рамках теми науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та процесу юридичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки «Реформування органів і установ виконання покарань», затвердженої Вченою радою університету (протокол № 9 від 27.04.2009 р.).… «Актуальні проблеми реформування кримінального права України в умовах євроінтеграції" на 2011-2014 р

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних засад кримінально-правової характеристики та відповідальності виконавця злочину, а також науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення в цій частині кримінального законодавства України. Мета дослідження конкретизується в її задачах:

– дослідити становлення та розвиток норм про відповідальність виконавця злочину в пам’ятках кримінального права України;

– визначити особливості регламентації відповідальності виконавця злочину за законодавством окремих іноземних держав;

– з’ясувати правову природу виконавця як співучасника злочину;

– визначити та охарактеризувати види виконавця злочину;

– здійснити порівняльну характеристику виконавця злочину та інших співучасників;

– охарактеризувати відповідальність за посереднє виконання злочину;

– встановити особливості відповідальності виконавців у злочинах зі спеціальним суб’єктом;

– визначити особливості відповідальності виконавця злочину за ексцес та визначити кваліфікацію діянь інших співучасників у цьому випадку;

– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України в частині відповідальності виконавця злочину.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, порядок яких порушується внаслідок вчинення злочинів у співучасті.

Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика та відповідальність виконавця злочину.

Методи дослідження. В ході дослідження було використано ряд загальнонаукових та спеціальних наукових методів пізнання, які дозволили здійснити всебічний та об'єктивний аналіз його предмету. Застосування формально-догматичного методу сприяло встановленню змісту кримінально-правових понять, які характеризують виконавця злочину (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Історико-правовий метод використовувався у процесі вивчення становлення та розвитку норм про відповідальність виконавця злочину в пам’ятках кримінального права України (підрозділ 1.1). Компаративістський метод слугував під час порівняння кримінального закону України з відповідними нормами кримінальних законів інших держав (Австралійського Союзу, Австрійської Республіки, Республіки Болгарія, Республіки Польща, Республіки Сан-Марино, Королівства Бельгії, Королівства Данії, Королівства Нідерланди, Турецької Республіки, Федеративної Республіки Німеччини, Французької Республіки, Швейцарської Конфедерації, Азербайджанської Республіки, Грузії, Естонської Республіки, Киргизької Республіки, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменія, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Республіки Таджикистан, Республіки Туркменістан, Республіки Узбекистан, Російської Федерації) (підрозділ 1.2). Застосування структурно-системного методу слугувало дослідженню видів виконавця злочину та витань відповідальності цього виду співучасника (підрозділи 2.2, 3.1, 3.2, 3.3). Крім цього, використовувалися такі методи емпіричного рівня як описання, підрахунок, порівняння.

У дисертаційному дослідженні було вивчено та проаналізовано вибірково – практику судів України за Єдиним державним реєстром судових рішень України (300 судових рішень).

Дисертаційне дослідження враховує положення кримінального права, кримінології, загальної теорії права, філософії, логіки та деяких інших наук.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в українській юридичній науці комплексним дослідженням проблем кримінально-правової характеристики та відповідальності виконавця злочину.

Дисертант сформулював низку положень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані і важливих для юридичної практики. До положень, що мають наукову новизну, зокрема, належать:

Вперше:

1) в межах концепції рольового розподілу відповідальності співучасників зроблено висновок про те, що виконавець злочину має виокремлюється лише в тих випадках, коли у спільно вчиненому злочині наявний рольовий розподіл між співучасниками (діяння, причинного зв’язку та вини співучасників). Якщо злочин вчиняється співвиконавцями, то рольового розподілу між ними не відбувається, у них одна роль, але різні функції у виконанні об’єктивної сторони складу злочину. Тому за відсутності рольового розподілу при співучасті потрібно вживати термін «співвиконавець злочину»;

2) обґрунтовано, що одне з положень територіального принципу чинності кримінального закону в просторі суперечить правовій природі співучасті у злочині, оскільки у ньому протиставляється виконавець злочину та інші співучасники злочину. Для усунення такого недоліку запропоновано викласти ч. 3 ст. 6 КК України в такій редакції: «Злочин визнається вчиненим на території України, якщо хоча б один із співучасників діяв на території України»;

3) у межах складної співучасті розроблено поняття «умисна вина виконавця злочину» – це вияв волі та свідомості особи у виконанні об’єктивної сторони конкретного складу злочину спільно з іншим (іншими) суб’єктом (суб’єктами) злочину, що спричинює єдиний злочинний результат. Умисна вина виконавця злочину передбачає наявність таких елементів, як усвідомлення суспільно небезпечного характеру власних діянь, а також того, що він вчиняє злочин спільно з іншими співучасниками; передбачення, що в результаті власних дій або супутніх дій інших співучасників буде заподіяно суспільно небезпечні наслідки (вчинено злочин); бажання настання таких суспільно небезпечних наслідків або свідоме припущення їх настання;

4) запропоновано закріпити у ч. 2 ст. 27 КК України дефініцію поняття «посередній виконавець злочину» – це особа, яка у співучасті з іншим (іншими) суб’єктом (суб’єктами) злочину опосередковано виконала суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєний умисний злочин;

5) визначено особливості врахування судом при призначенні покарання як обставини, що його обтяжує, вчинення злочину з використанням малолітнього (за умови посереднього виконання злочину): а) якщо посереднє виконання злочину вчинено у формі підбурювання, то при призначенні покарання ця обставина не враховується, оскільки дії особи кваліфікуються за ст.

304 КК України; б) якщо посереднє виконання злочину вчинено у формі організації та пособництва, то при призначенні покарання ця обставина повинна враховуватися судом, оскільки при кваліфікації особі ст. 304 КК України не інкримінується;

6) запропоновано законодавчо закріпити обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочину з використанням особи, яка відповідно до закону не підлягає кримінальній відповідальності за скоєне (п. 9 ч. 1 ст. 67 КК України);

Набуло подальшого розвитку:

7) наукова позиція, що на стадії готування до злочину неможливо виокремити ролі співучасників, оскільки лише дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину (стадія замаху на злочин), обумовлюють рольовий розподіл співучасників на виконавця, організатора, підбурювача та пособника;

8) наукова позиція щодо доцільності використання поняття «посередній суб’єкт злочину». Аргументовано, що таким суб’єктом є особа, яка використовує для вчинення злочину особу, що не підлягає кримінальній відповідальності за вчинений умисний злочин, з двох основних підстав: 1) не є суб’єктом злочину (діє в стані неосудності чи не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність); 2) є суб’єктом злочину, однак діє внаслідок фізичного чи психічного примусу, виконання злочинного наказу чи розпорядження, за відсутності вини або з необережності;

9) ознаки ексцесу виконавця злочину: має місце лише в межах співучасті у злочині; вчинений виконавцем злочин за юридичними ознаками відрізняється від того, що охоплювався умислом співучасників; дії виконавця злочину повинні мати юридичне значення; злочин-ексцес може бути як умисним, так і необережним;

Удосконалено:

10) визначення виконавця злочину – це особа, яка у співучасті з іншим (іншими) суб’єктом (суб’єктами) злочину безпосередньо повністю або частково виконала суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею (частиною статті) Особливої частини КК України;

11) визначення співвиконавця злочину, яким пропонується визнавати особу, яка разом з іншою (іншими) особою (особами) безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинений умисний злочин, повністю або частково виконала суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею (частиною статті) Особливої частини КК України;

12) критерії відмежування посереднього виконання злочину шляхом використання особи, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинений умисний злочин, та втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України). Відмежувальними ознаками визначено: а) вік особи, яку втягують (схиляють) до вчинення злочину; б) форму впливу на особу; в) вік особи, яка схилила (втягнула) іншу особу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки та рекомендації можуть бути використані:

– у науково-дослідницькій діяльності як основа для подальшого вивчення кримінально-правової характеристики та відповідальності виконавця злочину, у тому числі, проблем кримінально-правової кваліфікації, а також інших суміжних проблем;

– у правотворчій діяльності для подальшого вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність України у частині відповідальності виконавця злочину (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 24 квітня 2014 року №04-20/12-94);

– у правозастосовній діяльності – під час кримінально-правової кваліфікації співучасті у злочині, а також під час узагальнень судової практики, підготовки відповідних постанов Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

– у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, викладанні курсів Загальної та Особливої частини кримінального права на юридичних факультетах вищих навчальних закладів України (акт про впровадження результатів дослідження у навчальний процес кафедри кримінального права та процесу Київського університету права НАН України від 10 квітня 2014 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні висновки і практичні рекомендації доповідалися на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції (м. Харків, 17-18 грудня 2011 року); Міжнародній ювілейній студентській науково-практичній конференції, присвяченій 5-річчю з дня заснування Інституту права Тольяттинського державного університету «Правонарушение и юридическая ответственность» (м. Тольятті, 27 квітня 2012 року); ІІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні» (м. Київ, 29 листопада 2012 року); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави» (м. Київ, 15 червня 2013 року); VI Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 18–19 травня 2013 рік).

Публікації. Основні положення і висновки, сформульовані в дисертації, опубліковані автором у шести статтях у наукових виданнях, з яких п’ять входять до переліку фахових видань України, одна − до фахових видань Російської Федерації, та тезах п’яти доповідей на науково-практичних конференціях.

<< | >>
Источник: ХАРКО ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ. ВИКОНАВЕЦЬ ЗЛОЧИНУ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА та ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Луцьк - 2014. 2014

Еще по теме ВСТУП:

  1. Вступительная статья
  2. Статья 231. Вступление в силу настоящего Федерального закона
  3. Статья 17. Вступлениев силу настоящего Федерального закона
  4. Вступление России в международные финансовые институты
  5. § 4. Производство по пересмотру вступивших в законную силу судебных постановлений по вновь открывшимся или новым обстоятельствам
  6. 76. Законная сила судебного решения: понятие, свойства, объективные и субъективные пределы. Момент вступления судебного решения в законную силу.
  7. 30. Третьи лица, заявл. самостоятельные требования относительно предмета спора: понятие, порядок вступления в процесс, права и обязанности.
  8. 62.Законная сила судебного решения. Правовые последствия вступления решения в законную силу.
  9. Пересмотр по вновь открывшимся обстоятельствам решений, определений, вступивших в законную силу.
  10. Законная силасудебного решения. Правовые последствия вступления решения в законную силу.
  11. Статья 131. Преимущественное право вступления в члены жилищного кооператива в случае наследования пая
  12. Вопрос 9. Пересмотр судебных решений, вступивших в законную силу, сущность и значение.
  13. Пересмотр по вновь открывшимся обстоятельствам судебных актов, вступивших в законную силу (общая характеристика) в гражданском процессе;
  14. 27. Пересмотр вступивших в законную силу судебных постановлений в порядке надзора.
  15. 3.4.2. Пересмотр вступивших в законную силу судебных постановлений (производство в суде кассационной и надзорной инстанциях)
  16. Вступление федерального закона в силу: правовое регулирование и практика
  17. Перспективы вступления Конвенции Организации Объединенных Наций о договорах полностью или частично морской международной перевозки грузов в силу
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -