ВСТУП

Актуальність теми. Одним із найважливіших завдань кримінального права України є забезпечення кримінально-правовими засобами ефективної протидії злочинності. Традиційно в теорії кримінального права злочини, вчинені у співучасті, вважаються більш суспільно небезпечними порівняно зі злочинами, вчиненими одним суб’єктом.

Актуальність теми, обраної для дослідження, пояснюється ще й значною питомою вагою злочинів, вчинених у співучасті. Так, лише у 2013 році в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було обліковано 13160 кримінальних правопорушень, що становить лише 5,9% від загальної кількості осіб, яким було вручено повідомлення про підозру протягом звітного періоду^[1]. Питома вага осіб, засуджених за вчинення злочинів у співучасті, становила у 2013 році – 18,3% (з них 17,7% − у складі групи осіб, 0,5% − у складі організованої групи, а 0,03% − у складі злочинної організації)^[2]. У всіх цих випадках спільного вчинення злочину наявний виконавець (співвиконавець) злочину, при тому як наявність інших співучасників (організатора, підбурювача, пособника) не є обов’язковою. Тому на практиці є необхідним встановлення всіх аспектів діяльності виконавця злочину в різноманітних проявах спільної злочинної діяльності. Разом з тим кримінально-правова характеристика виконавця злочину у науці кримінального права містить багато дискусійних аспектів, обумовлених у тому числі відсутністю законодавчої їх регламентації. Зокрема, питання про співвідношення понять «виконавець злочину» і «суб’єкт злочину» не знайшло однозначної відповіді серед науковців. Важливим для кримінально-правової характеристики виконавця злочину є його відмежування від інших співучасників злочину (організатора, підбурювача та пособника).

Аналіз існуючих теоретичних праць з кримінального права свідчить про значні прогалини у дослідженні кримінально-правової характеристики виконавця злочину. Вчені-криміналісти зосереджують увагу здебільшого на вивченні питань відповідальності інших співучасників злочину (організатора, підбурювача та пособника). Емпіричні дослідження вчених показали, що практичні працівники стикаються з багатьма труднощами під час кримінально-правової кваліфікації діянь виконавця злочину, також має місце велика кількість помилок у правозастосовній діяльності.

Зазначені проблеми фрагментарно вивчалися у наукових працях, присвячених співучасті у злочині, теорії кримінально-правової кваліфікації. Проблемі відповідальності за співучасть у злочині свої наукові праці присвячували, зокрема, Ю.В. Абакумова, О.А. Арутюнов, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, Ф.Г. Бурчак, Р.Р. Галіакбаров, Л.Д. Гаухман, О.К. Гамкрелідзе, П.І. Грішаєв, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, Г.П. Жаровська, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, М.Г. Іванов, О.О. Кваша, О.Ф. Кістяківський, М.І. Ковальов, А.П. Козлов, Г.Є. Колоколов, М.Й.Коржанський, О.М.Костенко, Г.А. Кригер, О.М. Литвак, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Г.В. Новицький, М.І. Панов, А.А. Піонтковський, С.В. Познишев, В.С. Прохоров, В.Г. Смірнов, В.Д. Спасович, В.В. Сташис, М.С. Таганцев, В.Я Тацій, П.Ф. Тельнов, А.Н. Трайнін, А.В. Ушаков, П.Л. Фріс, І.Я. Фойницький, М.І. Хавронюк, М.Д. Шаргородський, С.Д. Шапченко, A.B. Шеслер, М.А. Шнейдер, Н.М. Ярмиш та інші вчені. У працях цих учених містяться положення, що є основою кримінально-правового дослідження будь-яких аспектів співучасті у злочині.

Все викладене вище обумовлює актуальність і важливість комплексного дослідження проблем кримінально-правової характеристики та відповідальності виконавця злочину, яке сприятиме вдосконаленню вітчизняного кримінального законодавства та правозастосовної діяльності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з Основними напрямками наукових досліджень та перспективних науково-дослідних робіт Волинського національного університету імені Лесі Українки (№ держреєстрації 0111U002141, наказ МОН України від. 30.11.2010 р. № 1177), а також в рамках теми науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та процесу юридичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки «Реформування органів і установ виконання покарань», затвердженої Вченою радою університету (протокол № 9 від 27.04.2009 р.).… «Актуальні проблеми реформування кримінального права України в умовах євроінтеграції" на 2011-2014 р

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних засад кримінально-правової характеристики та відповідальності виконавця злочину, а також науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення в цій частині кримінального законодавства України. Мета дослідження конкретизується в її задачах:

– дослідити становлення та розвиток норм про відповідальність виконавця злочину в пам’ятках кримінального права України;

– визначити особливості регламентації відповідальності виконавця злочину за законодавством окремих іноземних держав;

– з’ясувати правову природу виконавця як співучасника злочину;

– визначити та охарактеризувати види виконавця злочину;

– здійснити порівняльну характеристику виконавця злочину та інших співучасників;

– охарактеризувати відповідальність за посереднє виконання злочину;

– встановити особливості відповідальності виконавців у злочинах зі спеціальним суб’єктом;

– визначити особливості відповідальності виконавця злочину за ексцес та визначити кваліфікацію діянь інших співучасників у цьому випадку;

– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України в частині відповідальності виконавця злочину.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, порядок яких порушується внаслідок вчинення злочинів у співучасті.

Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика та відповідальність виконавця злочину.

Методи дослідження. В ході дослідження було використано ряд загальнонаукових та спеціальних наукових методів пізнання, які дозволили здійснити всебічний та об'єктивний аналіз його предмету. Застосування формально-догматичного методу сприяло встановленню змісту кримінально-правових понять, які характеризують виконавця злочину (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Історико-правовий метод використовувався у процесі вивчення становлення та розвитку норм про відповідальність виконавця злочину в пам’ятках кримінального права України (підрозділ 1.1). Компаративістський метод слугував під час порівняння кримінального закону України з відповідними нормами кримінальних законів інших держав (Австралійського Союзу, Австрійської Республіки, Республіки Болгарія, Республіки Польща, Республіки Сан-Марино, Королівства Бельгії, Королівства Данії, Королівства Нідерланди, Турецької Республіки, Федеративної Республіки Німеччини, Французької Республіки, Швейцарської Конфедерації, Азербайджанської Республіки, Грузії, Естонської Республіки, Киргизької Республіки, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменія, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Республіки Таджикистан, Республіки Туркменістан, Республіки Узбекистан, Російської Федерації) (підрозділ 1.2). Застосування структурно-системного методу слугувало дослідженню видів виконавця злочину та витань відповідальності цього виду співучасника (підрозділи 2.2, 3.1, 3.2, 3.3). Крім цього, використовувалися такі методи емпіричного рівня як описання, підрахунок, порівняння.

У дисертаційному дослідженні було вивчено та проаналізовано вибірково – практику судів України за Єдиним державним реєстром судових рішень України (300 судових рішень).

Дисертаційне дослідження враховує положення кримінального права, кримінології, загальної теорії права, філософії, логіки та деяких інших наук.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в українській юридичній науці комплексним дослідженням проблем кримінально-правової характеристики та відповідальності виконавця злочину.

Вперше:

1) в межах концепції рольового розподілу відповідальності співучасників зроблено висновок про те, що виконавець злочину має виокремлюється лише в тих випадках, коли у спільно вчиненому злочині наявний рольовий розподіл між співучасниками (діяння, причинного зв’язку та вини співучасників). Якщо злочин вчиняється співвиконавцями, то рольового розподілу між ними не відбувається, у них одна роль, але різні функції у виконанні об’єктивної сторони складу злочину. Тому за відсутності рольового розподілу при співучасті потрібно вживати термін «співвиконавець злочину»;

2) обґрунтовано, що одне з положень територіального принципу чинності кримінального закону в просторі суперечить правовій природі співучасті у злочині, оскільки у ньому протиставляється виконавець злочину та інші співучасники злочину. Для усунення такого недоліку запропоновано викласти ч. 3 ст. 6 КК України в такій редакції: «Злочин визнається вчиненим на території України, якщо хоча б один із співучасників діяв на території України»;

3) у межах складної співучасті розроблено поняття «умисна вина виконавця злочину» – це вияв волі та свідомості особи у виконанні об’єктивної сторони конкретного складу злочину спільно з іншим (іншими) суб’єктом (суб’єктами) злочину, що спричинює єдиний злочинний результат. Умисна вина виконавця злочину передбачає наявність таких елементів, як усвідомлення суспільно небезпечного характеру власних діянь, а також того, що він вчиняє злочин спільно з іншими співучасниками; передбачення, що в результаті власних дій або супутніх дій інших співучасників буде заподіяно суспільно небезпечні наслідки (вчинено злочин); бажання настання таких суспільно небезпечних наслідків або свідоме припущення їх настання;

4) запропоновано закріпити у ч. 2 ст. 27 КК України дефініцію поняття «посередній виконавець злочину» – це особа, яка у співучасті з іншим (іншими) суб’єктом (суб’єктами) злочину опосередковано виконала суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєний умисний злочин;

5) визначено особливості врахування судом при призначенні покарання як обставини, що його обтяжує, вчинення злочину з використанням малолітнього (за умови посереднього виконання злочину): а) якщо посереднє виконання злочину вчинено у формі підбурювання, то при призначенні покарання ця обставина не враховується, оскільки дії особи кваліфікуються за ст.

6) запропоновано законодавчо закріпити обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочину з використанням особи, яка відповідно до закону не підлягає кримінальній відповідальності за скоєне (п. 9 ч. 1 ст. 67 КК України);

Набуло подальшого розвитку:

7) наукова позиція, що на стадії готування до злочину неможливо виокремити ролі співучасників, оскільки лише дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину (стадія замаху на злочин), обумовлюють рольовий розподіл співучасників на виконавця, організатора, підбурювача та пособника;

8) наукова позиція щодо доцільності використання поняття «посередній суб’єкт злочину». Аргументовано, що таким суб’єктом є особа, яка використовує для вчинення злочину особу, що не підлягає кримінальній відповідальності за вчинений умисний злочин, з двох основних підстав: 1) не є суб’єктом злочину (діє в стані неосудності чи не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність); 2) є суб’єктом злочину, однак діє внаслідок фізичного чи психічного примусу, виконання злочинного наказу чи розпорядження, за відсутності вини або з необережності;

9) ознаки ексцесу виконавця злочину: має місце лише в межах співучасті у злочині; вчинений виконавцем злочин за юридичними ознаками відрізняється від того, що охоплювався умислом співучасників; дії виконавця злочину повинні мати юридичне значення; злочин-ексцес може бути як умисним, так і необережним;

Удосконалено:

10) визначення виконавця злочину – це особа, яка у співучасті з іншим (іншими) суб’єктом (суб’єктами) злочину безпосередньо повністю або частково виконала суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею (частиною статті) Особливої частини КК України;

11) визначення співвиконавця злочину, яким пропонується визнавати особу, яка разом з іншою (іншими) особою (особами) безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинений умисний злочин, повністю або частково виконала суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею (частиною статті) Особливої частини КК України;

12) критерії відмежування посереднього виконання злочину шляхом використання особи, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинений умисний злочин, та втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України). Відмежувальними ознаками визначено: а) вік особи, яку втягують (схиляють) до вчинення злочину; б) форму впливу на особу; в) вік особи, яка схилила (втягнула) іншу особу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки та рекомендації можуть бути використані:

– у науково-дослідницькій діяльності як основа для подальшого вивчення кримінально-правової характеристики та відповідальності виконавця злочину, у тому числі, проблем кримінально-правової кваліфікації, а також інших суміжних проблем;

– у правотворчій діяльності для подальшого вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність України у частині відповідальності виконавця злочину (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 24 квітня 2014 року №04-20/12-94);

– у правозастосовній діяльності – під час кримінально-правової кваліфікації співучасті у злочині, а також під час узагальнень судової практики, підготовки відповідних постанов Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

– у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, викладанні курсів Загальної та Особливої частини кримінального права на юридичних факультетах вищих навчальних закладів України (акт про впровадження результатів дослідження у навчальний процес кафедри кримінального права та процесу Київського університету права НАН України від 10 квітня 2014 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні висновки і практичні рекомендації доповідалися на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції (м. Харків, 17-18 грудня 2011 року); Міжнародній ювілейній студентській науково-практичній конференції, присвяченій 5-річчю з дня заснування Інституту права Тольяттинського державного університету «Правонарушение и юридическая ответственность» (м. Тольятті, 27 квітня 2012 року); ІІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні» (м. Київ, 29 листопада 2012 року); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави» (м. Київ, 15 червня 2013 року); VI Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 18–19 травня 2013 рік).

Публікації. Основні положення і висновки, сформульовані в дисертації, опубліковані автором у шести статтях у наукових виданнях, з яких п’ять входять до переліку фахових видань України, одна − до фахових видань Російської Федерації, та тезах п’яти доповідей на науково-практичних конференціях.