<<
>>

1.1 Визначення поняття спеціального суб’єкта злочину у кримінальному праві України

Проблемі визначення поняття спеціального суб’єкта злочину приділяється значна увага у науковій літературі. Питаннями, пов'язаними із визначенням поняття та ознак спеціального суб’єкта злочину, займались, Д.В.

Бараненко, Б. Волженкін, І.Б. Газдайка-Василишин, Ю.В. Золотухін, Н.Ф. Кузнецова, М. Магарін, М. Оримбаєв, В.Г. Павлов, В.І. Терентьєв, В.В. Устименко, а також багато інших вчених, що досліджували проблеми спеціального суб’єкта злочину та окремо аналізували злочини у сфері службової діяльності. Різними є підходи як щодо формулювання поняття, так і щодо конститутивних ознак, які характеризують це кримінально-правове поняття. Особливої уваги у даному контексті заслуговує і дискусія щодо доцільності закріплення визначення поняття спеціального суб’єкта, яка не припиняється і після того, як у ч. 2 ст. 18 КК України все ж було закріплено легальне визначення спеціального суб’єкта злочину. Для нашого дослідження розуміння сутності спеціального суб’єкта злочину та встановлення його ознак необхідне для подальшого вирішення проблемних питань сутності та кваліфікації діянь, які вчиняються загальним та спеціальним суб’єктом у співучасті.

У теорії права суб’єкти – це індивіди або організації (особи), що мають правосуб’єктність, тобто властивості, які дозволяють їм бути учасниками правовідносин [174, с. 355]. Суб’єкт злочину як один з елементів складу злочину, на думку фахівців з теорії права, належить до основоположних категорій кримінального права і відіграє у його сфері вирішальну роль [4, с. 29]. Г.В. Чеботарьова вказує, що з’ясування змісту категорії «суб’єкт злочину» важливе для обґрунтування меж криміналізації суспільно шкідливих діянь, правильної кваліфікації злочинів, індивідуалізації і диференціації засобів кримінально-правового впливу та вирішення ряду інших завдань кримінального права [209, с. 1].

Згідно з ч. 1 ст. 18 КК України суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Отже, законодавець наголошує на трьох видах ознак, які характеризують суб’єкта злочину: фізична особа (природні властивості суб`єкта злочину); осудність (наявність у особи здорової психіки); досягнення віку кримінальної відповідальності (рівень біологічного генезису). Таким чином, з усіх властивостей суб’єкта суспільного розвитку законодавець у кримінально-правовому сенсі виділяє тільки ті, які свідчать про його здатність вступати в кримінально-правові відносини з державою та нести кримінальну відповідальність [199, с. 98].

За загальним правилом понятійний апарат будь-якого нормативного акта, у тому числі Кримінального кодексу України, має відповідати певним вимогам. Зокрема, він має бути чітким та зрозумілим. Термінологічний апарат буде чітким, якщо зміст кожного терміна випливатиме із самого закону без будь-якого додаткового тлумачення. Тобто, такий апарат в ідеалі повинен бути самодостатнім, для з’ясування змісту його складових не потрібно було б звертатися до інших джерел, окрім кримінального закону [194, с. 50]. Така загальна вимога при визначенні поняття спеціального суб’єкта злочину набуває своїх особливих рис, оскільки ознаки спеціального суб’єкта злочину досить часто неможливо визначити, не звернувшись до нормативно-правових актів інших галузей права.

Аналіз поняття спеціального суб'єкта має особливе значення при проведенні наукового дослідження співучасті у злочинах, що вчиняються спеціальним суб'єктом. У науці кримінального права, особливо в другій половині ХХ століття, досить переконливо обґрунтовувалася необхідність законодавчого визначення поняття спеціального суб'єкта злочину. Так, в працях науковців вказувалось на значне збільшення кількості статей, які встановлюють відповідальність за злочини, що вчиняються спеціальним суб'єктом, а також на те, що за таких умов встановлення ознак виключно загального суб'єкта є недостатнім для кримінального закону. Існували наукові пропозиції щодо закріплення особливих, специфічних, додаткових, спеціальних, факультативних ознак, які б характеризували у загальній частині кримінального кодексу спеціального суб'єкта злочину.

На сьогоднішній день у науці кримінального права дискусія щодо необхідності деталізації та конкретизації поняття спеціального суб’єкта, введення різнорідних ознак не втрачає своєї актуальності та практичної значущості, що пов’язано з недоліками визначення конкретних спеціальних суб’єктів у окремих статтях (частинах статей) Особливої частини КК України.

Саме ж розуміння сутності та кримінально-правового значення спеціального суб'єкта є дискусійним у науці кримінального права. Так, науковець В.Г. Павлов зазначає, що в кримінально-правовій літературі існує дискусія щодо розуміння спеціального суб’єкта злочину, обумовлена тим, що окремі вчені вкладають у зміст поняття велику кількість ознак [152, с. 200]. Закріплення в Загальній частині КК України легального визначення спеціального суб'єкта не вирішило усіх теоретичних питань, які, безумовно, мають і велике практичне значення. Як зазначає З.А. Тростюк, «термін – знакове позначення поняття. Співвідношення понять та відповідних їм термінів виражається співвідношення філософських категорій «зміст» і «форма», «сутність» і «явище» [194, с. 10]. Термінів без понять взагалі не існує, а поняття без термінів просто невідомі, неіснуючі. Тобто, понятійний апарат, складаючись із понять, не може функціонувати відособлено від термінологічного апарату, який позначає перший за допомогою термінів [194, с.11]. Термін «спеціальний суб’єкт злочину» відображає узагальнене поняття спеціального суб’єкта злочину у законодавстві про кримінальну відповідальність України. За загальним правилом, визначення спеціального суб'єкта у Загальній частині КК України, так само як і інших понять, повинно бути відповідним чином розвинуто та відповідати нормам Особливої частини КК України, які встановлюють відповідальність за злочини, що вчиняються спеціальним суб'єктом. Така відповідність має велике практичне значення, адже «ознаки спеціального суб’єкта злочину мають пріоритетне значення для кваліфікації злочину, що обґрунтовується оптимальною послідовністю процесу кваліфікації злочину за окремими елементами складу злочину» [30, с.10].

В. Кудрявцев відзначив, що ознаки складу злочину формулюються в законі переважно в позитивній формі – шляхом вказівки на ті чи інші якості (властивості) злочину [115, с. 123-125]. Підвидом таких властивостей злочину є властивості суб’єкта злочину, які вказують, при встановленні наявності однієї або ж кількох додаткових ознак, на наявність спеціального суб’єкта злочину.

Частиною 2 статті 18 КК України встановлено, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Поряд із ознаками, що характеризують загального суб'єкта злочину, а саме вік та осудність, спеціального суб'єкта від загального відрізняє лише те, що він вчиняє злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. У статтях Особливої частини визначення посягання із вказівкою на конкретного суб'єкта означає, що суб'єкт даного злочину спеціальний. Особливість виокремлення спеціального суб’єкта злочину полягає у сутнісних характеристиках вчинюваного таким суб’єктом діяння, оскільки «спеціальний суб'єкт злочину зсередини руйнує своєю діяльністю систему забезпечення безпечного існування особистості, суспільства, держави тоді, коли він замість виконання визначених його соціальною роллю корисних функцій шляхом дії або бездіяльності, пов'язаного з його статусними характеристиками, заподіює шкоду, тобто вчиняє злочин» [187, с. 101].

Дослідження теоретичного змісту поняття спеціального суб'єкта злочину повинне проводитись не абстрактно, а в тому контексті, що суб'єкт злочину, в тому числі спеціальний, є елементом складу злочину. Відсутність хоча б одного із елементів складу злочину унеможливлює притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Слід погодитись із В.І. Терентьєвим у тому, що спеціальний суб'єкт злочину не знаходиться поза межами складу злочину, а є його складовою частиною, здійснює вплив та піддається впливу іншим елементам складу злочину, знаходячись, таким чином, в динаміці взаємодії з елементами, які складають цілісне поняття — склад злочину [187, с.

95]. Як вірно зазначає вчений, спеціальні ознаки набувають особливого характеру в силу особливостей впливу особи на конкретні суспільні відносини, блага і цінності, що перебувають під кримінально-правовою охороною (об'єкт злочину); специфіки такого впливу (об'єктивна сторона) та змісту психічної складової такого впливу (суб'єктивна сторона злочину) [187, с. 96]. Як відзначається в юридичній літературі, спеціальні суб’єкти можуть визнаватися такими або за наявністі однієї додаткової ознаки або за наявності кількох їх у комбінації (так звані комбіновані спеціальні суб’єкти) [201, с. 24]. Саме наявність у такого суб’єкта однієї або кількох у сукупності особливих ознак залежно від конкретного складу злочину надає можливість встановити наявність суб’єкта злочину як одного з обов’язкових елементів складу злочину та здійснювати подальшу кримінально-правову кваліфікацію вчиненого таким суб’єктом діяння. Окрім цього, зазначимо, що характеристика спеціального суб’єкта злочину виступає одним з найбільш дієвих засобів, що використовується у правозастосовній діяльності для розмежування суміжним кримінально-правових норм та сприяє реалізації принципу законності кримінального права.

В.В. Устименко, аналізуючи поняття спеціального суб'єкта злочину, виокремлює такі наукові підходи: а) спеціальними суб'єктами вважають осіб, що наділені не лише загальними ознаками усіх суб'єктів злочину (осудністю, віком), але і характеризуються додатковими, лише їм властивими ознаками; б) спеціальним суб'єктом є особа, що наділена конкретними особливостями, які викладені в диспозиції відповідної статті кримінального кодексу; в) спеціальним суб'єктом є особа, яка окрім необхідних ознак суб'єкта (осудність, досягнення певного віку), повинна бути наділена особливими додатковими ознаками, які обмежують можливість притягнення інших осіб до кримінальної відповідальності за вчинення конкретного злочину [201, с. 23].

Майже аналогічним до останнього із наведених підходів є визначення, сформульоване законодавцем в частині 2 статті 18 КК України, в якому вказано на наявність ознак, що характеризують загального суб'єкта, а також наголошено на тому, що такий злочин може бути вчинено лише певною особою.

Таким чином, тлумачення даної статті свідчить про опосередковане закріплення неможливості притягнення інших осіб до кримінальної відповідальності за вчинення конкретного злочину.

Піддаючи критиці аналізований третій підхід, В.В. Устименко констатує його універсальність, при цьому вчений вказує, що в даному підході не враховано, що ознаки спеціального суб'єкта повинні бути обов'язково передбачені в кримінальному законі або прямо із нього витікати. На нашу думку, таке зауваження є дискусійним, оскільки очевидно, що наявність таких особливих ознак апріорі є визначеною у диспозиціях статей, адже їх відсутність унеможливить констатацію суб'єкта злочину як спеціального.

Слід зазначити, що визначення спеціального суб'єкта із використанням несуттєвих ознак лише ускладнює його поняття, тим більше неприпустимим є використання оціночних понять у формулюванні такого важливого кримінально-правового терміну. Р. Оримбаєв зазначає, що будь-яке поняття, у тому числі і правове, повинно відображати об’єктивно існуючу реальність, характеризувати загальне та сутнісне, притаманне певному колу явищ [150, с. 153].

У свою чергу Д.В. Бараненко визначає такі ознаки, що у сукупності становлять зміст поняття спеціального суб’єкта злочину: стан фізичної особи, осудність, досягнення віку кримінальної відповідальності – як загальні ознаки суб’єкта злочину; наявність спеціальних (додаткових) ознак, передбачених у статтях Загальної та Особливої частин КК України; наявність спеціальних (додаткових) ознак, передбачених іншими нормативними актами; притаманність усіх спеціальних (додаткових) ознак суб’єкта на момент вчинення злочину; наявність загальних і спеціальних (додаткових) ознак у сукупності є підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, який може вчинити тільки ця особа [30, с.42]. На нашу думку, виділення такої ознаки як «притаманність усіх спеціальних (додаткових) ознак суб’єкта на момент вчинення злочину» у цьому випадку є надлишковим, адже суб’єкт кримінально-правової кваліфікації при встановленні спеціального суб’єкта злочину встановлює чи відноситься та чи інша особа, дії якої оцінюються, до числа «певної особи», яка теоретично може вчинити відповідний злочин. Також зазначимо, що описання спеціального суб’єкта конкретних злочинів в Особливій частині КК України може здійснюватися різноманітними способами. У більшості випадків спеціальний суб’єкт характеризується нормативно визначеними ознаками. Проте, зустрічаються випадки, коли додаткові ознаки нормативно не визначені в законі. Як вказує Г. Борзенков, «у деяких диспозиціях характеристика спеціального суб’єкта дається непрямим чином – шляхом вказівки на спосіб вчинення злочину, місце його вчинення та інші об’єктивні ознаки, які означають, що не кожна фізична осудна особа може вчинити цей злочин» [118, с. 293]. Відсутність єдиного системного підходу до описання ознак спеціального суб’єкта обумовила наявність науково обґрунтованої критики формулювання статей, які встановлюють відповідальність за діяння, які вчиняються спеціальним суб’єктом.

В.М. Кудрявцев зазначає: «Якщо склад злочину містить спеціального суб’єкта, доцільно, щоб сам законодавець вказував на його ознаки в диспозиції кримінально-правової норми, оскільки окрім законодавця ніхто не може додати, або ж виключити ту чи іншу ознаку із складу злочину» [115, с. 113].

В юридичній літературі неодноразово наголошується, що законодавче визначення спеціального суб’єкта злочину потребує певної деталізації та уточнень, виходячи з тих практичних проблем, з якими стикаються як правоохоронні органи, так і науковці при тлумаченні його ознак. Так, наприклад, В.В. Кузнецов пропонує уточнити поняття спеціального суб’єкта злочину та викласти ч.2 ст. 18 КК України у такій редакції: «Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, виконавцем якого може бути лише певна особа, яка має додаткові (спеціальні) ознаки, передбачені у статті (частині статті) Особливої частини цього Кодексу» [116, с. 69]. Вважаємо таку редакцію ч.2 ст. 18 КК України недоцільною, оскільки конкретна ознака або ж ознаки спеціального суб’єкта передбачаються конкретною кримінально-правовою нормою, а вказівка на виконавця злочину (на противагу поняття «суб’єкт») звужує поняття спеціального суб’єкта.

І. Газдайка-Василишин пропонує ч. 2 ст. 18 КК України викласти у такій редакції: «Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може наставати кримінальна відповідальність, та на момент вчинення злочину була наділена додатковою ознакою (ознаками), що передбачена цим кодексом або прямо випливає з його змісту» [51, с. 302]. На нашу думку, зайвою та несуттєвою ознакою у даному визначенні є вказівка на наявність відповідних ознак саме на момент вчинення злочину.

Будь-які об’єктивні та суб’єктивні ознаки відповідного злочину оцінюються на момент його вчинення. Очевидним є те, що особа, яка колись була службовою, однак на момент вчинення злочину такою не є, не може нести відповідальність за злочин, який вчиняється таким спеціальним суб’єктом.

Д.В. Бараненко визначає спеціального суб’єкта злочину як суб’єкта злочину, який має спеціальні (додаткові) ознаки, що передбачені у статтях Загальної та Особливої частин КК України та інших нормативних актах, притаманні суб’єкту на момент вчинення злочину і визначають його як особу, яка несе кримінальну відповідальність за той злочин, який може вчинити тільки ця особа [30, с. 9]. Вважаємо, що таке визначення також не може бути визнано оптимальним, оскільки знову ж таки у ньому вказано на обов’язковість наявності додаткових ознак спеціального суб’єкта на момент вчинення злочину, а законодавче формулювання «певна особа» замінено на «ця особа» без будь-якої змістовної різниці. В.В. Устименко визначає спеціального суб’єкта злочину як особу, яка наділена разом з ознаками осудності та віку, з якого може наступати кримінальна відповідальність ще й іншою (-ими) додатковою (-ими) ознакою або ознаками, що передбачена (-ні) у законі про кримінальну відповідальність або ж прямо випливає (-ють) з нього та обмежує (-ють) коло осіб, які можуть нести кримінальну відповідальність за такий злочин [201, с. 23]. Вважаємо таке визначення надто громіздким, оскільки законодавче визначення спеціального суб’єкта у ч.2 ст. 18 КК України містить вказівку на наявність у спеціального суб’єкта ознак загального суб’єкта як передумови для встановлення його особливого становища по відношенню до загального суб’єкта, а відсилка на функціональне призначення такого поняття як «обмеження кола осіб, які можуть нести кримінальну відповідальність за такий злочин» є зрозумілою і без спеціальної на це вказівки. На наш погляд, призначення спеціального суб’єкта, зокрема, полягає і в можливості визначити коло зобов’язаних суб’єктів для тієї чи іншої конкретної кримінально-правової норми.

В.С. Орлов вважає, що спеціальним суб’єктом злочину є особа, яка крім необхідних ознак суб’єкта (осудність, досягнення визначеного віку) повинна володіти ще особливими додатковими ознаками, що обмежують можливість притягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення даного злочину [149, с. 46]. Вважаємо, що спеціальний суб’єкт злочину тільки завдяки своїм додатковим ознакам здатен вчинити злочин. Тобто, з наведеного визначення не вбачається характерного для спеціального суб’єкта зв’язку між його додатковими ознаками та можливістю вчинити злочин.

Чинне кримінальне законодавство, конструюючи диспозиції, вводить спеціального суб'єкта — виконавця (співвиконавця) в описання об'єктивної сторони діяння або встановлює ті, що визначають кримінально-правову природу діяння, ознаки спеціального суб'єкта, що належатьдо кваліфікованих або привілейованих складів [187, с. 105].

Поряд із викладеним науковці, які займались встановленням кримінально-правової сутності спеціального суб'єкта, прагнули визначити його поняття із вказівкою на такі особливі ознаки: ознаки, що стосуються як позитивної, так і негативної діяльності суб'єкта [155, с. 72]. Очевидно, в даному випадку йдеться про диференціацію спеціальних суб'єктів за ознакою наявності певного статусу, обумовленого антисоціальною поведінкою. Так, в науці кримінального права існує позиція щодо необхідності виокремлення в контексті спеціальних суб'єктів особливої групи ознак, які характеризують негативні соціально-психологічні властивості особи, що вчинила злочин. Іншими словами, у вказаній позиції пропонується як один із різновидів спеціальних суб'єктів виділяти рецидивіста, а також особу, яка раніше вчинила злочин, однак ще не була притягнута до відповідальності за його вчинення. Вважаємо, що виокремлення такої групи ознак у понятті спеціального суб’єкта злочину, є недоцільним, оскільки їх деталізація повинна проводитися на рівні встановлення додаткової ознаки в конкретному складі злочину.

Крім того, дискусійною вважаємо позицію вчених, які з-поміж спеціальних суб'єктів виокремлюють такий різновид як рецидивісти або особи, що вчинили злочин повторно. На нашу думку, такі суб'єкти спеціальними не є. Така ознака, як вчинення злочину повторно є кваліфікуючою ознакою, що характеризує злочинця, а не основною ознакою, що характеризує один із елементів складу злочину − його суб'єкта.

Розрізненість підходів науковців до конкретизації загального визначення поняття спеціального суб’єкта злочину у кримінальному законі пов’язується з тим, що, як правило, їх узагальнення випливають з висновків щодо наявності або ж відсутності окремих ознак у конкретних спеціальних суб’єктів. На наш погляд, поняття спеціального суб’єкта не слід деталізувати такими ознаками, які притаманні лише окремим спеціальним суб’єктам – медичному працівнику, службовій особі, працівнику правоохоронного органу, оскільки цілком очевидно, що конститутивними ознаками службової особи не наділений медичний працівник, а тому загальне визначення спеціального суб’єкта не повинно бути надто деталізованим.

Слід узагальнити, що намагання науковців визначити у понятті спеціального суб’єкта злочину вказівку на наявність додаткових ознак, які йому притаманні, цілком співвідноситься з законодавчим формулюванням «певна особа», розкриття ж її статусу у кожному конкретному випадку залежить від конструкції диспозиції статті (частини статті) або ж примітки до статті (частини статті) Особливої частини КК України.

На думку А.В. Плужнікова, найважливішою ознакою спеціального суб’єкта злочину виступає можливість (здатність) вчинити злочин, виходячи з характеризуючих його специфічних ознак [159, с. 143]. Слід погодитися з наведеним твердженням, адже у кожному конкретному випадку сутність необхідних додаткових ознак є різною і залежить від конкретних особливостей суб’єкта злочину (правового статусу особи, займаної посади, громадянства та ін.).

Слід наголосити, що спеціальні ознаки суб’єкта злочину за критерієм ступеня тлумачення, необхідного для їх чіткого встановлення та з’ясування нормативного змісту, поділяються на дві окремі групи: 1) спеціальні ознаки, названі прямо і такі, що не вимагають додаткової інтерпретації правової норми; 2) спеціальні ознаки, прямо в диспозиціях не зазначені і такі, що вимагають тлумачення змісту складу злочину [30, с. 51]. Таким чином, деталізація поняття «спеціальний суб’єкт злочину» у статтях Особливої частини КК України відбувається шляхом виокремлення власне кримінально-правових понять, що визначають конкретних спеціальних суб’єктів злочину (примітка 1 до ст. 364 КК України «службова особа»), або ж позначення понять, що визначають спеціального суб’єкта в нормативно-правових актах інших галузей права, що яскраво виражене у бланкетних диспозиціях статей Особливої частини КК України.

При цьому вважаємо, що будь-яка деталізація повинна бути проведена у конкретному складі злочину, з урахуванням вимог принципу правової визначеності щодо окреслення суб’єктного складу того чи іншого злочину, тобто принципу, що передбачає чіткість, передбачуваність та зрозумілість національного законодавства [186, с. 15-20]. Даний принцип, будучи складовою частиною загального принципу верховенства права, у кримінальному праві набуває особливого значення, що пов’язано із специфікою сфери застосування останнього. Виконання законодавцем вимог логічної побудови закону про кримінальну відповідальність у частині формулювання конкретних спеціальних суб’єктів злочину, на нашу думку, усуне не завжди обґрунтовану дискусію у науці кримінального права щодо пропозицій по уточненню ч. 2 ст. 18 КК України та забезпечить можливість чіткого аналізу конкретних ознак того чи іншого спеціального суб’єкта злочину на «термінологічному» рівні: від загального – до конкретного, а не навпаки.

Дотримання таких правил забезпечить чітку реалізацію обмежувального призначення конкретних понять спеціальних суб’єктів, адже практична проблематика у визначенні кола конкретних спеціальних суб’єктів на сьогодні полягає не у недоліках законодавчого викладу ч. 2 ст. 18 КК України, а у проблемах деталізації ознак таких суб’єктів у конкретних кримінально-правових нормах. Зокрема, аналізуючи різновид спеціального суб’єкта «особи, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг», Н.Ю. Худякова зазначає, що віднесення тієї чи іншої особи до категорії тих, хто здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, по суті, віддане «на відкуп практиці», що, безумовно, не виключає різних тлумачень цього поняття, пов’язаних із цим помилок, зловживань, а, отже, і відповідних корупційних правопорушень [208, с. 431]. Це яскраво характеризує означену проблему характеристики додаткових обов’язкових ознак конкретних спеціальних суб’єктів.

Розглядаючи ознаки спеціального суб'єкта у співвідношенні з іншими елементами складу злочину, слід вказати, що у науці кримінального права загальноприйнятою є позиція, у відповідності з якою суб'єктивна сторона діянь, що вчиняються спеціальним суб'єктом, характеризується тим, що така особа усвідомлює властиві їй спеціальні характеристики [116, с. 316]. Так, щодо злочинів у сфері службової діяльності у науці кримінального права вказується, що «вина у злочині одержання хабара характеризується усвідомленням винним того факту, що він отримує матеріальну винагороду за те, що він наділений спеціальними ознаками службової особи» [201, с. 56]. Відсутність такого усвідомлення суперечитиме сутності кримінальної відповідальності за злочини, що вчиняються спеціальним суб'єктом.

В.І. Терентьєв деталізує, що взаємодія суб'єктивної сторони злочину зі спеціальним суб'єктом відбувається у формі відображення у свідомості особи того факту, що вона (особа) є суб'єктом зі спеціальними ознаками, який умисно або необережно вчиняє відповідне суспільно небезпечне діяння [187, с. 46]. Таким чином, вважаємо, що у характеристиці загальної ознаки суб’єкта злочину «осудність» слід враховувати особливість суб’єктивної ознаки – усвідомлення приналежності до спеціального суб’єкта, що однозначно вирішується при чіткому та послідовному викладі понять конкретних спеціальних суб’єктів у законі про кримінальну відповідальність.

Щодо ознак віку та осудності як обов'язкових ознак загального та спеціального суб'єктів злочину, слід вказати, що навіть і такі характеристики особи, що вчиняє злочин, не були безспірними у науці кримінального права. Так, А.Н. Трайнін відносив до ознак складу, що характеризують суб'єкта злочину, як єдиний та обов'язковий елемент лише ознаки спеціального суб'єкта. Вік та осудність, на його думку, були лише необхідними суб'єктивними умовами кримінальної відповідальності, які самі знаходились за межами складу злочину [192, с. 76]. Як зазначає В.В. Устименко, така позиція достатнім чином була проаналізована у літературі та справедливо була піддана значній критиці [201, с. 10]. Що стосується питання про вік, з якого особа може підлягати кримінальній відповідальності, слушною видається позиція Р.Л. Максимовича, який наголошує, що «вид спеціального суб’єкта злочину впливає на вирішення питання про вік, з якого особа може підлягати кримінальній відповідальності за вчинення злочинів таким суб’єктом» [127, с. 291].

У зв'язку з викладеним, все ж прийнятою є позиція, відповідно до якої щодо загального вчення про злочин ознаки спеціального суб'єкта є факультативними, однак у конкретному складі злочину, в якому такі ознаки передбачені, вони є обов'язковими поряд із ознаками віку та осудності.

Тому вважаємо, що існуюче законодавче визначення поняття спеціального суб’єкта злочину відображає ті істотні ознаки, що необхідні для розуміння та деталізації спеціальних суб’єктів у статтях (частинах статей) КК України. Таке поняття відповідає потребам практики та теоретичному узагальненню конститутивних ознак усіх спеціальних суб'єктів, передбачених в Особливій частині КК України. Пропозиції вчених про уточнення цього поняття законодавцем є однобічними, зумовленими, як правило, вивченням певної категорії спеціальних суб'єктів.

Аналіз наукових позицій щодо доцільності закріплення визначення спеціального суб'єкта у нормах КК, дозволив встановити, що така позиція була підтримана законодавцем. Це, на наш погляд, має істотне значення, оскільки наявність легального визначення поняття спеціального суб'єкта злочину є не менш важливим, ніж поняття суб'єкта злочину.

З урахуванням потреб практики, ми вважаємо, що стаття КК, яка містить визначення суб'єкта та спеціального суб'єкта злочину, потребує подальшого вдосконалення. Чинна її редакція розкриває зміст поняття лише одного різновиду спеціальних суб'єктів — службової особи, а нерозкритими залишаються поняття інших спеціальних суб'єктів, наприклад, медичного працівника, військовослужбовця, працівника правоохоронного органу тощо. З огляду на те, що з моменту прийняття КК минуло понад 10 років, існує значна емпірична база застосування статей КК України, які встановлюють відповідальність для різних спеціальних суб'єктів, що може бути використана для формування та формулювання визначень спеціальних суб'єктів. Потреба в існуванні таких визначень обґрунтовується, зокрема існуючими проблемами правозастосування щодо віднесення тієї чи іншої особи до числа спеціальних суб'єктів. Одному з аспектів такої проблеми присвячено Рішення Конституційного Суду України від 18 квітня 2012 року (справа щодо застосування кваліфікуючої ознаки «працівник правоохоронного органу» до працівника державної виконавчої служби). Це, безперечно, підкреслює доцільність подальшого вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність, оскільки окремі його норми потребують офіційного тлумачення.

<< | >>
Источник: ГОРБАЧОВ Дмитро Миколайович. СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНАХ ІЗ СПЕЦІАЛЬНИМ СУБ’ЄКТОМ (НА ПРИКЛАДІ ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ПОВ'ЯЗАНОЇ З НАДАННЯМ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ–2014. 2014

Еще по теме 1.1 Визначення поняття спеціального суб’єкта злочину у кримінальному праві України:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -