<<
>>

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявилося у розв’язанні теоретичних та практичних проблем кримінально-правової протидії злочинам проти волі особи.

Автором узагальнено основні висновки здійсненого дослідження.

1. Аналіз стану дослідження питань кримінально-правової протидії злочинам проти волі особи у науці кримінального права України показав, що залишається невирішеним та дискусійним широке коло питань, зокрема визначення оптимальних шляхів імплементації міжнародних зобов’язань України щодо криміналізації суспільно небезпечних посягань на волю особи у кримінальне законодавство.

2. Система кримінально-правової протидії злочинам проти особистої свободи та недоторканності особи є складовою системи гарантій забезпечення конституційного права на свободу та особисту недоторканність. У КК України система протидії злочинам проти особистої свободи та недоторканності особи забезпечується кримінально-правовими нормами, передбаченими у розділах XI, XIV, XIV-1 Загальної частини КК України та розділах ІІІ, V, XVIII, XХ Особливої частини КК України.

3. Диференціація кримінальної відповідальності у статтях розділу ІІІ Особливої частини КК України здійснюється за критерієм виду діяння, що полягає у незаконному позбавленні або ж обмеженні особистої свободи та недоторканності та/або виду злочинної мети позбавлення особистої свободи; встановлення спеціальних кримінально-правових норм щодо відповідальності за незаконне позбавлення особистої свободи щодо спеціальних потерпілих; застосування спеціальної конфіскації як заходу кримінально-правового характеру за вчинення таких злочинів та часткове застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб за вчинення злочинів проти особистої свободи (статті 146, 147 КК України); врахування у судовій практиці факту незаконного позбавлення волі як виду насильства, що не є небезпечним для життя в момент заподіяння.

4. Удосконалення кримінально-правової протидії злочинам проти особистої свободи та недоторканності особи має здійснюватися з урахуванням необхідності імплементації міжнародних зобов’язань держави в частині додаткової криміналізації окремих видів незаконного позбавлення свободи, уточнення підстав відповідальності за окремі види торгівлі людьми, що вміщені в Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та ЄС, інших міжнародних договорах, зокрема Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16 травня 2005 року. Необхідним є врахування наявності тимчасової окупації частини території України та проведення антитерористичної операції в окремих районах Донецької та Луганської областей як підстави для створення кримінально-правових засобів протидії злочинам проти особистої свободи особи з урахуванням встановлених спеціальних правових режимів зазначених територій.

5. Обґрунтовано відсутність підстав для імплементації вимог, вміщених у ст. 26 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, щодо можливості звільнення від покарання жертви такого злочину за вчинення нею під час незаконного утримання внаслідок примусу суспільно небезпечного діяння, яке за зовнішніми ознаками відповідає ознакам злочину. У КК України можливість такого звільнення регламентовано у статтях 39 «Крайня необхідність», 40 «Фізичний або психічний примус».

6. Безпосереднім об’єктом досліджуваних злочинів є порядок суспільних відносин, що забезпечує гарантії особистої свободи та недоторканності особи щодо свободи вільного стану людини, вільного пересування та вибору місця свого перебування та свободи особи здійснювати дії за своєю волею.

7. Усі злочини проти особистої свободи та недоторканності особи характеризуються обов’язковою наявністю потерпілого, поняття якого щодо окремих із таких злочинів визначається у міжнародних договорах, а в інших випадках ознаки потерпілого визначено у диспозиції статті кримінального закону або ж інших нормативно-правових актах (зокрема, потерпілий від торгівлі людьми визначається у відповідності до положень Закону України «Про протидію торгівлі людьми»).

Поняття «потерпілий» у кримінальному та кримінальному процесуальному законодавстві має бути однаковим. Визначення поняття «потерпілий» має міститись в Загальній частині КК України, адже повинно узагальнювати ознаки потерпілого щодо всіх злочинів, передбачених в кримінальному законі України. Вирішення цієї проблеми має стати предметом подальших наукових досліджень.

8. З об’єктивної сторони злочини проти особистої свободи та недоторканності особи сформульовані законодавцем як формальні, тобто є закінченими з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння у формі дії. Під суспільно небезпечною дією у таких злочинах слід розуміти активну поведінку суб’єкта злочину, яка безпосередньо спрямована на позбавлення або обмеження особистої свободи та недоторканності особи та полягає у незаконному утриманні особи в обмеженому просторі за відсутності достовірної згоди особи на таке тримання, що обмежує особисту свободу в частині вільного стану особи, свободи пересування та вибору місця перебування та/або свободи особи здійснювати дії за своєю волею.

9. Диференціація кримінальної відповідальності у злочинах проти особи за ознакою суб’єкта забезпечується встановленням відповідальності загального та спеціального суб’єкта злочину залежно від характеру об’єктивної сторони конкретного складу злочину проти особистої свободи та недоторканності. Ознаки спеціального суб’єкта або ж окремих форм співучасті у злочині використано як кваліфікуючі ознаки у цих злочинах, а в окремих складах злочинів як особливо кваліфікуючі ознаки (вчинення злочину організованою групою). До недоліків у цій частині законодавства України про кримінальну відповідальність слід віднести відсутність криміналізації дій осіб, які одноразово або систематично користуються послугами потерпілого, усвідомлюючи факт експлуатації таким чином потерпілого від торгівлі людьми.

10. Доцільним є виключення з розділу ІІІ Особливої частини КК України ст. 151, що обумовлено такими факторами: 1) відсутність судової практики за ст.

151 КК України за Єдиним державним реєстром судових рішень; 2) аналіз санкцій ч. 1 ст. 146 та ч. 1 ст. 151 КК України, порівняння яких вказує на встановлення більш тяжких видів та розмірів покарань у ч. 1 ст. 146 КК України; 3) позицією, згідно з якою зловживання щодо поміщення потерпілого у такому злочині в психіатричний заклад судом за характеристикою суб’єкта, уповноваженого на обмеження свободи, має кваліфікуватися за ст. 375 КК України; 4) рішенням Конституційного Суду України про визнання неконституційним положення ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» щодо повноважень лікаря-психіатра на самостійне прийняття рішення про поміщення недієздатної особи до психіатричного закладу; 5) визначення такого виду обмеження свободи у законодавстві окремих зарубіжних країн як кваліфікуючої ознаки загальної норми щодо позбавлення свободи (зокрема, ч. 2 ст. 261 КК Королівства Данія; ч. 2 ст. 142а Республіки Болгарія).

11. Вина у злочинах проти особистої свободи та недоторканності визначається як виявлення волі і свідомості особи у вчиненні протиправного позбавлення або обмеження особистої свободи та недоторканності іншої особи у вигляді позбавлення або обмеження вільного стану особи, свободи пересування та вибору місця перебування та/або свободи особи здійснювати дії за своєю волею. Ознаки об’єктивної сторони протиправного діяння з огляду на особливості конститутивних ознак взаємоузгоджені із специфічними ознаками суб’єктивної сторони як якісних характеристик відповідної реалізації свободи вибору суб’єктом злочинної поведінки. Мотив та мета або не мають кримінально-правового значення (ч. 1 ст. 146, ст. 151 КК України), або ж виступають обов’язковою ознакою різновиду злочину проти особистої свободи та недоторканності особи (ст. 147, 148, 149, 150, 150-1 КК України). В окремих складах злочинів проти волі особи мотив та мета виступають в якості кваліфікуючих ознак (ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч.ч. 2, 3 ст. 149, ч.ч. 2. 3 ст. 150, ч.ч. 2. 3 ст. 150-1 КК України).

12. У випадку, коли потерпілий від торгівлі людьми під час його експлуатації під примусом вчиняє діяння, що підпадає під ознаки злочину, то такі дії особи є реалізацію права на самозахист. Міжнародні зобов’язання щодо встановлення механізмів звільнення від відповідальності у таких випадках потребує науково-теоретичного обґрунтування і в подальшому може бути реалізовано за такими напрямами: 1) внесення до розділу ІІІ Особливої частини КК України нової статті, в якій передбачити відповідальність за примушування; 2) розгляд діянь, вчинених потерпілим, на предмет наявності ознак окремих обставин, що виключають злочинність діяння (за загальним правилом це статті 39, 40 КК України).

13. За результатами дослідження системи кримінально-правової протидії злочинам проти волі особи визначено окремі прогалини у законодавстві України про кримінальну відповідальність, колізії та термінологічні недоліки, що обумовлюють необхідність внесення змін та доповнень до чинного КК України. Комплексний аналіз санкцій існуючих статей та розробка санкцій пропонованих статей Кримінального кодексу України є напрямом продовження досліджень у подальшому.

Запропоновано зміни та доповнення до Кримінального кодексу України, зокрема:

1. Пункт 4 частини першої статті 96-3 викласти у такій редакції: «вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, 149, частинами другою-четвертою статті 159-1, статтями 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу».

2. Назву Розділу ІІІ Особливої частини викласти у такій редакції: «Злочини проти особистої свободи та недоторканності особи».

3. Назву та диспозиції частини першої, другої статті 146 викласти у такій редакції: «Стаття 146. Незаконне позбавлення особистої свободи або викрадення людини.

1. Незаконне позбавлення особистої свободи або викрадення людини.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо неповнолітнього або з корисливих мотивів, з метою готування до іншого злочину, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу (більше семи діб)».

4. Доповнити Кодекс статтею 146-1 такого змісту:

Стаття 146-1.«Насильницьке зникнення особи».

«1. Арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі особи в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, а також організація, підбурювання або пособництво таким діям, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону.

2. Те саме діяння, що спричинило тяжкі наслідки».

5. Доповнити Кодекс статтею 146-2 такого змісту:

Стаття 146-2. «Викрадення особи з метою переміщення до іноземної держави або тимчасово окупованої території.

1. Насильницьке вивезення особи за територію країни до іноземної держави (або тимчасово окупованої території) шляхом обману, погрозами або із застосуванням насильства або перешкоджання повернення такої особи з-за кордону (з тимчасово окупованої території) за відсутності ознак торгівлі людьми.

2. Те саме діяння, що спричинило тяжкі наслідки».

6. Диспозицію частини першої статті 147 викласти у такій редакції;

«1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, міжнародної міжурядової організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника».

7. Диспозицію частини першої статті 149 викласти у такій редакції:

«1. Здійснення будь-якої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, а так само надання згоди опікуном або законним представником особи на вчинення такої угоди, користування послугами потерпілого, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи».

8. Статтю 151 виключити.

<< | >>
Источник: НАУМОВА ОЛЬГА СЕРГІЇВНА. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ ВОЛІ ОСОБИ (ЗА СТАТТЯМИ РОЗДІЛУ ІІІ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КК УКРАЇНИ). ДИСЕРТАЦІЯ подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії). Київ –2017. 2017

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. Висновки
  2. ВИСНОВКИ
  3. ВИСНОВКИ
  4. ВИСНОВКИ
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. 2.1.11. Проміжні висновки
  8. ВИСНОВКИ
  9. Висновки до першого розділу
  10. Висновки до РОЗДІЛУ ІІ
  11. ВИСНОВКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -