<<
>>

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявилося у розробці теоретичних засад кримінальної відповідальності виконавця злочину та кримінально-правової характеристики цього виду співучасника злочину.

Проведене дослідження дало можливість зробити ряд теоретичних висновків та внести деякі практичні рекомендації щодо вдосконалення норм кримінального законодавства України.

1. Встановлено, що поняття «виконавець злочину» не тотожне поняттю «суб’єкт злочину». Перше з них використовується в межах співучасті у злочині, а друге – у випадку одноосібного вчинення злочину або коли має місце необхідна співучасть у злочині. Запропоновано авторське визначення поняття «виконавець злочину».

2. У межах складної співучасті розроблено поняття «умисна вина виконавця злочину», яке ґрунтується на концепції виявлення комплексу сваволі та ілюзій особи у виконанні об’єктивної сторони складу злочину спільно з іншим (іншими) суб’єктом (суб’єктами) злочину, що спричинює єдиний злочинний результат. Виокремлено елементи умисної вини виконавця злочину.

3. Наведено додаткові аргументи на користь того, що співвиконавство можливе лише в тому випадку, коли декілька осіб виконують діяння, які входять в об’єктивну сторону складу злочину. Запропоновано визначення поняття «співвиконавець злочину». Визначено варіанти участі співвиконавця у вчиненні суспільно небезпечного діяння, які залежать від здійснення співвиконавцем відповідного обсягу діянь об’єктивної сторони складу злочину. Запропоновано визнавати співвиконавцем злочину особу, яка разом з іншою (іншими) особою (особами) безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинений умисний злочин, повністю або частково виконала суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею (частиною статті) Особливої частини КК України.

4. У науковому обігу та в тексті КК України доцільно використовувати термінологічний зворот «посередній суб’єкт злочину». Запропоновано розмежовувати поняття «посередній виконавець злочину» та «посередній суб’єкт злочину». Посередній суб’єкт вчиняє злочин шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєний умисний злочин. А посередній виконавець вчиняє злочин шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєний умисний злочин, у співучасті з іншими суб’єктами злочину.

5. Встановлено, що для правильної кримінально-правової кваліфікації потрібно відмежовувати виконавця злочину від інших видів співучасників – організатора, підбурювача та пособника. Об’єктивна відмежувальна ознака полягає в тому, що діяння інших співучасників лежать поза межами об’єктивної сторони складу злочину, у той час як виконавець злочину виконує суспільно небезпечне діяння, передбачене у статті (частині статті) Особливої частини КК України. Суб’єктивна відмежувальна ознака виявляється у тому, що якщо особа усвідомлює, що використовує для вчинення злочину особу, яка не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за вчинене, передбачає настання суспільно небезпечних наслідків та бажає їх настання, то її дії потрібно оцінювати як дії посереднього виконавця злочину і кваліфікувати лише за статтею Особливої частини КК України. Якщо інший співучасник не усвідомлював цю обставину і не міг цього зробити, то його дії потрібно оцінювати як дії організатора, підбурювача або пособника і кваліфікувати з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК України.

6. Коли особа заподіює шкоду під впливом непереборного фізичного або психічного примусу, виконує злочинний наказ або розпорядження, діє невинно чи з необережності, то і посередній виконавець злочину, і особа, яку використовують для вчинення злочину, повинні мати необхідні ознаки суб’єкта злочину. Якщо особа, яку використовують для вчинення злочину, не підлягає кримінальній відповідальності за скоєне, буде мати місце посереднє виконання злочину шляхом використання неосудної особи або особи, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

7.

Визначено, що виконавцем (співвиконавцем) злочину зі спеціальним суб’єктом може бути лише особа, наділена відповідними ознаками (спеціальний виконавець). Особи, які не мають таких спеціальних ознак, підлягають кримінальній відповідальності як організатори, підбурювачі або пособники того злочину, виконавцем якого є спеціальний суб’єкт. Якщо об’єктивна сторона злочину складається з таких діянь, частину з яких може виконати особа, яка наділена спеціальними ознаками, а частину – загальний суб’єкт злочину, то співвиконавцем може визнаватися і одна, і друга особа (тобто, і загальний, і спеціальний суб’єкт злочину). Особа, яка не має ознак спеціального суб’єкта та яка виконує об’єктивну сторону злочину, підлягає кримінальній відповідальності за пособництво у вчиненні злочину.

8. Доведено доцільність використання терміна «ексцес виконавця», а не «ексцес співучасника». Визначено, що ексцес виконавця має такі ознаки: можливий лише в межах співучасті у злочині; вчинений виконавцем злочин за юридичними ознаками відрізняється від того, що охоплювався умислом співучасників; дії виконавця злочину повинні мати юридичне значення; злочин-ексцес може бути як умисним, так і необережним Запропоновані правила кримінально-правової кваліфікації у випадку наявності ексцесу виконавця злочину.

9. Визначено критерії відмежування посереднього виконання злочину шляхом використання особи, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинений умисний злочин, та втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України). Відмежувальними ознаками визначено: а) вік особи, яку втягують (схиляють) до вчинення злочину − особа, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за скоєне (щодо посереднього виконання), та неповнолітній, тобто особа, яка на момент вчинення злочину не досягла віку 18 років (щодо ст. 304 КК України); б) за формою впливу − посереднє виконання зовні може набувати форм підбурювання, організації або пособництва, а втягнення − суміжне з підбурюванням; в) вік особи, яка схилила (втягнула) іншу особу − особа, якій виповнилося 18 років (щодо ст.

304 КК України) та особа, яка досягнула віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинений умисний злочин (щодо посереднього виконання).

10. Запропоновано зміни до Кримінального кодексу України:

1) частину третю статті 6 викласти в такій редакції:

«3. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо хоча б один із співучасників діяв на території України»;

2) частину третю статті 18 викласти в такій редакції:

«3. Посереднім суб’єктом злочину є особа, передбачена частиною першою або другою цієї статті, яка вчинила злочин шляхом використання іншої особи, що відповідно до закону не підлягає кримінальній відповідальності за вчинений умисний злочин»;

3) частину другу статті 27 викласти в такій редакції:

«2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншим (іншими) суб’єктом (суб’єктами) злочину безпосередньо повністю або частково виконала суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею (частиною статті) Особливої частини КК України. Посереднім виконавцем визнається особа, яка у співучасті з іншим (іншими) суб’єктом (суб’єктами) злочину опосередковано виконала суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєний умисний злочин»;

4) доповнити частину другу 2 статтю 29 такого змісту:

«Якщо особа виконала діяння, характерні для різних видів співучасників, то вона підлягає кримінальній відповідальності з урахуванням всіх виконаних у злочині ролей, а її дії кваліфікуються з посиланням на всі частини статті 27 цього Кодексу, які передбачають ознаки відповідних видів співучасників»;

5) пункт 9 частини 1 статті 67 викласти в такій редакції:

«9) вчинення злочину з використанням особи, яка відповідно до закону не підлягає кримінальній відповідальності за скоєне».

<< | >>
Источник: ХАРКО ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ. ВИКОНАВЕЦЬ ЗЛОЧИНУ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА та ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Луцьк - 2014. 2014

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. Висновки
  2. ВИСНОВКИ
  3. ВИСНОВКИ
  4. ВИСНОВКИ
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. 2.1.11. Проміжні висновки
  8. ВИСНОВКИ
  9. Висновки до першого розділу
  10. Висновки до РОЗДІЛУ ІІ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -