<<
>>

1.3 Відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них за зарубіжним кримінальним законодавством

Основним завданням даного дослідження є всебічний аналіз проблем, пов’язаних із кримінальною відповідальністю за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, перекладачами, експертами або щодо них.

У виконанні поставленого нами завдання не останнє місце займає порівняльний аналіз відповідних норм КК України та зарубіжного кримінального законодавства ряду держав. Видається, що дослідження кримінальних кодексів зарубіжних держав та співставлення, порівняння окремих їх норм із окремими статтями КК України дасть можливість вдосконалити вітчизняне кримінальне законодавство, що відповідало б вимогам сучасності в боротьбі з окремими видами злочинів та із злочинністю взагалі.

Необхідність оновлення законодавчого регулювання суспільних відносин, приведення національного законодавства до європейських стандартів, пошук можливостей уникнення помилок тих держав, які успішно пройшли відповідний період розвитку, євроінтеграція – все це є незаперечним фактом необхідності максимальної активізації роботи в галузі порівняльного правознавства. На думку Раймона Леже, «вивчення того, як ідеї, що належать філософам і криміналістам, постійно втілюються в правових інститутах різних країн, стало, можливо, одним з найкращих шляхів, що призвів до формування порівняльного правознавства» [112, c. 106].

На даному етапі розвитку юридичної науки, і, зокрема, кримінального права, жодне дослідження не обходиться без компаративістики. Як зазначав французький юрист Марк Ансель, вивчення зарубіжного права відкриває перед юристом нові горизонти, дає можливість краще зрозуміти право своєї країни, оскільки специфічні риси цього права особливо чітко виявляються у порівнянні з іншими правовими системами. Порівняння здатне озброїти ідеями і аргументами, які не можливо отримати навіть за дуже доброго знання свого права [3, с. 38].

Для того, що б дослідження зарубіжного кримінального законодавства в частині встановлення відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, ми досліджували кримінальні кодекси лише країн континентальної правової сім’ї.

адже Україна за всіма ознаками належить саме до цієї групи [76, c. 96; 185, c. 304].

Згідно з теорією компаративістики порівняльно-правові дослідження можуть здійснюватися двома способами: нормативним або функціональним. На думку багатьох вчених найбільш продуктивним є поєднання обох зазначених способів, а саме нормативно-функціональний спосіб [42, с. 251].

Те, що відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, передбачена у переважній більшості зарубіжних кримінальних кодексів є доказом того, що ці злочини проти правосуддя дійсно є небезпечним.

Перша група країн, кримінальні кодекси яких були проаналізовані, – це країни пострадянського простору. Вчений С. В. Липень вказує: «пострадянський політико-правовий простір стає вельми сприятливим об’єктом для порівняльно-правових досліджень, хоча б з метою економії наукових зусиль для забезпечення правотворчості. Тому бажаним є не тільки розвиток компаративістики як такої, але й проведення порівняльно-правового аспекту в різних галузевих дослідженнях, при цьому необхідний вихід на загальні принципи правового регулювання відповідних відносин» [114, c. 114-115].

КК Російської Федерації містить, аналогічно до КК України, окремий розділ, в який включені норми, що встановлюють відповідальність за злочини проти правосуддя – Глава 31 «Злочини проти правосуддя». Тут вміщені ст. 302 «Примушування до давання показань», ст. 307 «Завідомо неправдиві показання, висновок експерта або неправильний переклад», ст. 309 «Підкуп чи примушування до давання показань чи ухилення від давання показань або до неправильного перекладу», ст. 310 «Розголошення даних досудового слідства» [211]. Більшість із цих статей КК РФ подібні до ст.ст. 384-387 КК України, але мають певні особливості.

Ст. 302 КК РФ, яка встановлює покарання за примушування до давання показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка або експерта до давання висновку шляхом погроз, шантажу чи інших незаконних діянь з боку слідчого чи особи, що провадить дізнання (ч.

1). Кваліфікуючою ознакою даного злочину є вчинення вже зазначеного діяння у поєднанні із застосуванням насильства, мордування чи катування.

Ст. 307 КК РФ, призначає покарання за завідомо неправдиве показання, висновок експерта чи неправильний переклад, подібна до ст. 384 КК України, але диспозиція ч. 1 ст. 307 КК РФ є вужчою, порівняно із ч. 1 ст. 384 КК України. У ч. 2 ст. 307 КК РФ визначені кваліфікуючі обставини давання завідомо неправдивих показань свідка, потерпілого, висновок експерта чи переклад, здійснений перекладачем, до яких відноситься вчинення зазначених діянь, поєднаних із звинуваченням у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а такі ознаки, як вчинення вказаних діянь у поєднанні із штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту або із корисливих мотивів (які є у ч. 2 ст. 384 КК України), відсутні. Ст. 307 КК РФ містить Примітку, в якій зазначено: «Свідок, потерпілий, експерт чи перекладач звільняються від кримінальної відповідальності, якщо вони добровільно в ході дізнання, попереднього слідства чи судового розгляду до винесення вироку суду чи рішення суду заявили про неправдивість даних ними показань, висновку чи завідомо неправильний переклад». На наш погляд, це є досить прогресивним і потребує більш детального аналізу з метою закріплення подібного положення у ст. 384 КК України.

Згідно ст. 308 КК РФ покарання призначається за відмову свідка чи потерпілого від давання показань. В даній нормі є Примітка, в якій зазначено: «Особа не підлягає кримінальній відповідальності за відмову від давання показань проти самої себе, іншого з подружжя чи близького родича». Дана норма КК РФ подібна до ст. 385 КК України, хоча диспозиція ст. 385 КК України визначає більше ознак даного злочину, що, на нашу думку, є більш ефективним у протидії даному злочину.

За ст. 309 КК РФ покаранню підлягає особа за вчинення підкупу чи примушування до давання показань чи ухилення від давання показань чи до неправильного перекладу. Ця норма аналогічна до ст. 386 КК України, але не є ідентичною.

Ч. 1 ст. 309 КК РФ передбачає відповідальність за підкуп свідка, потерпілого з метою давання ними неправдивих показань або експерта з метою давання ним неправдивого висновку чи перекладача з метою здійснення ним неправильного перекладу. За ч. 2 ст. 309 КК РФ визначає покарання за примушування тих самих осіб з тією ж метою до давання неправдивих показань, висновку експерта чи перекладу перекладачем. Кваліфікуючими ознаками даного злочину є вчинення діянь, вказаних у ч. 1-2 ст. 309 КК РФ із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я вказаних осіб (ч. 3 ст. 309), а також вчинені організованою групою чи із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я вказаних осіб (ч. 4 ст. 309). Таким чином, очевидно, що диспозиція ст. 386 КК України є дещо ширшою за диспозицію ст. 309 КК РФ, але, натомість, ст. 386 КК України не містить кваліфікуючих ознак даного злочину.

Наступною нормою КК РФ є ст. 310, яка встановлює відповідальність за розголошення даних попереднього слідства. Вона подібна до ст. 387 КК України, але не містить кваліфікуючих ознак даного злочину.

Крім кримінального законодавства РФ, відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами перекладачами або щодо них, містять і інших зарубіжні кримінальні кодекси країн, що утворилися після розпаду СРСР. Так, КК Республіки Азербайджан містить ст. 297 «Завідомо неправдиве показання, висновок експерта чи неправильний переклад», ст. 298 «Відмова свідка чи потерпілого від давання показань», ст. 299 «Підкуп чи примушування до ухилення від давання показань, до давання неправдивих показань чи висновку або неправильного перекладу», ст. 300 «Розголошення даних дізнання чи попереднього слідства» [204]. Ці норми є аналогічними до відповідних норм КК РФ. Те саме можна сказати і про КК Республіки Казахстан (ст. 352 «Завідомо неправдиві показання, висновок експерта чи неправильний переклад», ст. 353 «Відмова чи ухилення свідка чи потерпілого від давання показань», ст. 354 «Підкуп або примушування до давання неправдивих показань чи ухилення від давання показань, неправдивого висновку або неправильного перекладу», ст.

355 «Розголошення даних дізнання чи попереднього слідства») [207]. Вказані норми кримінального законодавства цих країн подібні до відповідних статей КК України.

Деякою мірою до вказаних норм КК РФ та інших країн подібні статті КК Республіки Грузія, які встановлюють відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них: ст. 370 «Неправдиві показання, висновок експерта чи неправильний переклад», ст. 371 «Відмова свідка чи потерпілого від давання показань», ст. 372 «Підкуп або примушування свідка, потерпілого, експерта чи перекладача» [197]. Схожими є статті КК Киргизької республіки, що встановлюють відповідальність за завідомо неправдиві показання, висновок експерта чи неправильний переклад (ст. 330); відмову чи ухилення свідка чи потерпілого від давання показань, або експерта від давання висновку (ст. 331); підкуп або примушування до давання показань чи ухилення від давання показань чи до неправильного перекладу (ст. 332); розголошення даних досудового слідства (ст. 333) [201]. Майже аналогічні норми, які встановлюють відповідальність за злочини проти правосуддя вказаного виду містить КК Республіки Молдова у Главі 34 «Злочини проти правосуддя»: ст. 401 «Завідомо неправдиве показання», ст. 402 «Відмова або ухилення свідка чи потерпілого від давання показань або експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків», ст. 403 «Перешкоджання явці свідка, потерпілого чи даванню ними показань», ст. 404 «Примушування свідка, потерпілого чи експерта до відмови від давання показань чи висновку або до давання неправдивих показань чи висновку» [209]. Зміст вказаних норм не відрізняється корінним чином від статей 384-387 КК України.

Відрізняються в частині встановлення відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, норми КК Республіки Вірменія: тут відповідальність за вказані злочини передбачені ст. 337 «Перешкоджання з’явленню свідка чи потерпілого чи даванню ними показань», ст.

338 «Давання неправдивих показань чи неправдивого висновку чи здійснення неправильного перекладу», ст. 339 «Відмова від давання показань» [205]. Те саме можна сказати і про КК Латвійської республіки, який включає ст. 300 «Завідомо неправдиві показання, висновок та переклад», ст. 301 «Примушування до давання неправдивого показання, висновку чи виконання перекладу», ст. 302 «Відмова від давання показань, висновку або виконання перекладу», ст. 304 «Розголошення даних досудового розслідування». Ст. 303 КК Латвійської республіки визначає, що від кримінальної відповідальності за відмову від давання показань звільняються заручений, один з подружжя, батьки, сестри, дід, бабуся і онуки обвинуваченого і підсудного [202]. Це відрізняє даний кодекс від КК України. Щодо КК Литовської республіки, то відповідальність встановлюється за такі злочини: ст. 233 «Вплив на свідка, потерпілу особу, експерта, спеціаліст або перекладача», ст. 235 «Неправдиві показання, висновки, переклад» [206]. Своєрідними в частині встановлення відповідальності за вказані вище злочини проти правосуддя, статті КК Естонської республіки. КК даної країни включає: ст. 172 «Насильство по відношенню до свідка, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, експерта, спеціаліста, перекладача або понятого чи понятого відносно особи, що вчинила злочин, а також їх близьких, або погроза по відношенню до цих осіб», ст. 173 «Перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, експерта, спеціаліста, перекладача чи понятого або відмова цих осіб від виконання своїх обов’язків», ст. 175 «Неправдиві показання, неправдивий висновок або неправильний переклад» [220].

Проаналізувавши норми кримінального законодавства країн пострадянського простору, ми можемо зробити висновок про те, що лише деякі з кримінальних кодексів цих країн передбачають відповідальність за злочини, аналогічні тим, що закріплені в КК України; крім того, лише половина із них встановлює кримінальну відповідальність за ряд злочинів вказаного виду, зокрема, за неправдиві показання, висновок експерта чи переклад тільки в тому випадку, якщо вони були вчинені завідомо, що є подібним до відповідних норм КК України. Різниця є і у санкціях за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них.

Переходячи до дослідження кримінального законодавства країн Європи, зазначимо, що нами були детально проаналізовані норми тих кримінальних кодексів, які, на наш погляд, є найбільш прогресивними у частині встановлення відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них.

Так, першим розглянемо КК Іспанії. Це кримінальне законодавство є одним із найновіших і тому, на наш погляд, найбільш повно відповідає вимогам сучасності у сфері встановлення кримінальної відповідальності за окремі злочини. Розділ ХХ «Злочини проти судової влади» КК Іспанії містить окрему Главу VI «Про неправдиве свідчення» (ст.ст. 458-462) та Главу VII «Про обструкцію правосуддю і порушення професійного обов’язку» (ст.464), що визначають покарання за вказані злочини [199]. За ст. 458 КК Іспанії до кримінальної відповідальності притягується свідок, який дасть неправдиві показання в судовому засіданні (ч. 1); кваліфікуючими ознаками даного злочину є давання неправдивого показання проти обвинуваченого по кримінальній справі (ч. 2) та давання неправдивого показання перед Міжнародним Судом, який у відповідності із Договорами, належним чином ратифікованими відповідно до Конституції Іспанії, здійснює повноваження, що витікають з неї, або у випадку виконання в Іспанії доручення, винесеного іноземним судом (ч. 3). Покарання за цей злочин призначається у виді тюремного ув’язнення на строк від шести до двох років і штрафом на суму від трьох до шести місячних заробітних плат (ч. 1); тюремним ув’язненням від одного до трьох років і штрафом на суму від шести до дванадцяти місячних заробітних плат (ч. 2).

Ст. 459 КК Іспанії визначає покарання, аналогічне до передбаченого у ст. 458 ближче до верхньої межі, експерту чи перекладачу, які із злим умислом порушують істину в своєму судженні або перекладі. Крім вказаних покарань до цих осіб як додаткові можуть призначатися покарання: позбавлення права займати відповідні посади чи державний пост, спеціальності або професії на строк від шести до дванадцяти років. За ст. 460 кримінально караним є діяння свідків, експерта чи перекладача, які істотно не порушуючи істини, спотворять її недомовками, неточностями або змовчать про важливі дії чи дати, про які вони знали; покарання за цей злочин є аналогічним до ст. 459. У КК Іспанії встановлюється відповідальність за умисне надання фальшивого свідка, експерта чи перекладача (ч. 1 ст. 461); за ч. 2 ст. 461 покарання призначає тому, хто свідомо надасть суду фальшиві документи. За вказані злочини за ст. 461 призначається покарання таке саме, як і у ст. 458 КК Іспанії. Якщо злочин було вчинено адвокатом, прокурором, соціальним службовцем чи представником Прокуратури під час професійної діяльності або виконання своїх функцій, покарання призначається аналогічне тому, яке визначене у ст. 459-460 КК Іспанії. Зазначимо, що КК України не містить статті, яка б відповідала ст. 461 КК Іспанії. Тому дослідження даної норми є необхідним з точки зору можливого вдосконалення КК України.

Цікавою є ст. 462 КК Іспанії: в даній нормі визначаються умови, при яких особа звільняється від покарання за надання неправдивих показань по кримінальній справі. Цією умовою є відмова від вказаних показань під час і у формі, необхідній для досягнення правди до винесення вироку у процесі. Подібні норми вже досліджувалися нами вище (ст. 303 КК Латвійської Республіки). Вітчизняному законодавцю варто врахувати даний досвід.

Згідно ст. 464 КК Іспанії покаранню підлягає та особа, яка насильством чи залякуванням спробує прямо чи опосередковано вплинути на заявника, сторону чи обвинуваченого, адвоката, прокурора, експерта, перекладача або свідка для того, щоб той змінив свою процесуальну позицію (ч. 1); особа, яка вчинить будь-яку дію, що посягатиме на життя, недоторканість, свободу, статеву свободу чи майно в якості помсти особам, вказаним в попередній частині, за їх діяльність в судовому процесі (ч. 2). Покарання за вказані злочинні діяння призначається у виді тюремного ув’язнення на строк від шести до двадцяти чотирьох місяців.

Окремий розділ, який передбачає відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, перекладачами або щодо них, містить також КК ФРН (Розділ дев’ятий «Неправдиві показання, що даються не під присягою, і лжеприсяга») (§§ 153-163) [217]. § 153 встановлює відповідальність для осіб, які перед судом чи іншим органом, компетентним у проведенні допиту свідків чи експертів під присягою, в якості свідка чи експерта дає неправдиві показання; покарання призначається у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років. Згідно з § 157 «Давання показань у стані вимушеного становища» суд на свій власний розсуд може пом’якшити покарання, якщо свідок чи експерт дають винно «лжеприсягу» чи неправдиве показання без присяги, або, у випадку показань, даних без присяги, навіть може взагалі відмовитися від покарання, якщо особа дала неправдиві показання, щоб відвести від родича або від себе самого небезпеку бути підданим покаранню чи мірі виправлення і безпеки, поєднаної з ізоляцією. За § 158 «Виправлення неправдивого показання» суд за своїм розсудом може пом’якшити покарання за «лжеприсягу», неправдиве завірення, рівносильне до присяги, чи неправдиве свідчення, дане не під присягою, або може відмовитися від покарання, якщо особа, що вчинила діяння, виправляє своєчасно неправдиве показання (1). У ч. 2 § 158 передбачено ситуацію, в якій виправлення є запізнілим: воно є таким, якщо при винесенні вироку вже не може бути прийняте до уваги, якщо в результаті діяння було нанесено шкоду іншій особі, або якщо проти особи, яка дала неправдиві показання, вже було дане показання свідка, або слідство вже було почато. Також виправлення може бути зроблене і в органі, в якому було дано неправдиве показання, або в якому воно повинно бути перевірено в процесі розгляду справи, а також в суді, в прокуратурі або в органів поліції (ч. 3). Вітчизняному законодавцю варто було б звернути увагу на цю норму КК ФРН і розглянути питання можливості включення подібної норми у кримінальне законодавство України.

КК ФРН передбачає окремим нормами відповідальність за посягання на підбурювання до давання неправдивих показань (§ 159) і за власне підбурювання до давання неправдивих показань (§ 160). Як правило, за подібні діяння, зокрема за КК України (за підбурювання чи посягання на вчинення окремого злочину) відповідальність настає за сукупністю норм, одна з який передбачає відповідальність за вчинений злочин, а інша – за ст. 27 за співучасть. Тому така практика є досить незвичною для України.

Декілька норм КК ФРН передбачають відповідальність за «лжеприсягу» та інші завіряння, рівносильні до присяги (§§ 154-156). § 163 взагалі встановлює покарання за «лжеприсягу», передбачену §§154-156, з необережності, зневажливе неправдиве завірення, що рівносильне до присяги (ч 1), що суттєво знижує розмір покарання у виді позбавлення волі. Якщо особа взагалі своєчасно повідомляє про неправдиве повідомлення, то вона взагалі не підлягає покаранню (ч. 2 § 163).

Заслуговують детального дослідження і норми КК Франції, що встановлюють відповідальність за злочини проти правосуддя. Досліджувані нами статті КК Франції вміщені у Відділ ІІ «Про перешкоджання здійсненню правосуддя» Глави IV «Про посягання на здійснення правосуддя» [218]. У КК Франції також йдеться про вчинення певних злочинів проти правосуддя під присягою. Наприклад, ст. 434-13 встановлює покарання за неправдиве свідчення, вчинене під присягою перед будь-яким судовим органом чи перед посадовою особою судової поліції, що діє в порядку виконання окремого судового доручення (ч. 1). Звільняється від кримінальної відповідальності за неправдиве свідчення особа, якщо вона добровільно відмовилася від своїх показань до винесення кінцевого рішення по справі слідчим суддею чи судом, які розглядають справу (ч. 2). Більш тяжким злочином проти правосуддя за КК Франції є неправдиве свідчення, якщо його причиною є вручення будь-якого подарунка чи якоїсь іншої винагороди (п. 1 ст. 434-14), або якщо щодо того, проти кого дається неправдиве свідчення, може бути застосоване кримінальне покарання (п. 2 ст. 434-14). Кримінально караним також є діяння, що полягає у використанні обіцянок, подарунків, тиску, погроз, побоїв, хитрощів чи обману в ході судового процесу для схиляння іншої особи до давання неправдивих показань або до утримання від давання показань (ст. 434-15). За неявку особи у якості свідка без поважних причин настає кримінальна відповідальність (ст. 434-15-1), так само, як і за КК України. Покарання призначається за тиск на свідків з метою вплинути на їх показання (ст. 434-16). Окремою нормою встановлюється відповідальність за давання неправдивих показань по цивільним справам (ст. 434-17).

Незаконні діяння перекладача та експерта також є кримінально караними: караються діяння перекладача, що полягають у викривленні сутності перекладу слів чи документа (ст. 434-18); діяння експерта, що виражаються у фальсифікації в своїх письмових висновках чи усних показаннях або результатів експертиз, караються згідно ст. 434-20. Карається і незаконний тиск на перекладача (ст. 434-19) та експерта (ст. 434-21). За всі вказані вище злочини проти правосуддя за КК Франції призначається покарання у виді позбавлення волі на певний строк і штрафом. Варто відзначити, що більшість норм КК Франції подібні до відповідних статей КК України, хоча і мають певні незначні особливості.

За КК Австрії покарання встановлюється за давання неправдивих показань (§ 288); за давання неправдивих показань адміністративним органам (§ 289); за надання неправдивих доказів (§ 292); за розголошення відомостей про судовий чи адміністративний процес (§ 301); визначається, що діяльне каяття кримінальна відповідальність не настає (§§ 291, 292b, 294, 296) [194]. Ці злочини подібні до тих, за які встановлюється відповідальність за КК України.

Норми КК Бельгії встановлюють відповідальність за давання неправдивих показань (ст. 215), кваліфікуючі ознаки цього злочину визначені у ст. 216 (давання неправдивих показань проти підсудного, який був засуджений до позбавлення волі на строк більше десяти років), за ст. 217 якщо особа, яка дала неправдиві свідчення зізнається у даванні неправдивих показань, покарання суттєво знижується; за давання неправдивих показань у справі про вчинення проступку (ст. 218); за неправдиві показання у справі про поліцейське порушення (ст. 219); за неправдиві показання в цивільній справі (ст. 220); за завідомо неправдивий переклад, здійснений перекладачем та неправильний експертний висновок, зроблений експертом (ст. 221); за підкуп свідка, експерта, перекладача (223); ст.ст. 222, 224 визначають кваліфікуючи ознаки вказаних вище злочинів [195]. Відмінність від КК України полягає в тому, що кваліфікуючі ознаки цих злочинів, передбачених КК Бельгії, вказані у окремих нормах; також за статтями 384-387 КК України немає різниці, у якій справі були дані неправдиві показання, висновок експерта, переклад перекладача, а у КК Бельгії відповідальність за ці злочини у різних видах процесів передбачена у різних статтях.

КК Голландії містить окремий Розділ ІХ «Неправдиве свідчення», в який включені дві норми: ст. 207, яка встановлює відповідальність за давання неправдивих заяв під присягою та ст. 207а, яка визначає покарання за давання неправдивого показання у міжнародному суді. Ст. 192 передбачає покарання за умисне невиконання правового обов’язку свідком, експертом чи перекладачем, який вони повинні виконати в цій якості [196]. КК Данії передбачає відповідальність за давання неправдивих показань і свідчень у державних органах (§§ 160-164) [198].

За вказаний вид злочинів проти правосуддя відповідальність встановлюється за КК Республіки Болгарія: давання неправдивих показань карається за ч. 1 ст. 290; за ч. 2 ст. 290 карається за неправильний усний чи письмовий переклад, здійснений перекладачем; за неправильний висновок експерт підлягає покаранню за ст. 291; за ст. 292 не є кримінально караними неправдиві показання, висновок або переклад щодо себе; відмова від неправдивого показання, висновку або перекладу до вступу вироку чи рішення суду у законну силу [206].

За КК Республіки Польща кримінальна відповідальність настає за повідомлення неправдивих свідчень свідком (§ 1 ст. 233), надання неправдивого висновку чи перекладу експертом, спеціалістом або перекладачем (§ 4 ст. 233); за розголошення даних попереднього розслідування без дозволу [210].

За аналогічні злочини проти правосуддя відповідальність передбачена за КК Туреччини. В окрему Главу четверту «Неправдиве показання і лжеприсяга» Розділу четвертого «Злочини проти судової влади» включені наступні норми: ст. 286 встановлює відповідальність за неправдиві показання свідка чи експерта; у ст. 288 вказано, що за давання неправдивих показань, які могли спричинити шкоду самому свідку, або якщо ця особа не була попереджена про своє право не приймати вимоги про давання показань чи утриматися від виступу в якості свідка, кримінальна відповідальність не настає; за ст. 290 покаранню підлягає експерт за давання неправдивих висновків чи показань та перекладач за неправильно викладені чи перекладені показання; за ст. 291 покаранню підлягає особа, яка певним шляхом примусила іншу особу виступити в якості свідка, експерта чи перекладача і дати неправдиві показання [213].

Покарання за вказані злочини проти правосуддя за всіма зарубіжними кримінальними кодексами призначається у виді позбавлення волі на певний строк, а також штрафом.

КК Швеції містить окрему Главу 15 «Про неправдиве свідчення, неправдиве обвинувачення та інші неправдиві показання» [219] включає норми, що встановлюють відповідальність за злочини проти правосуддя, які вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них. Ст. 1 глави 15 КК Швеції встановлює відповідальність за неправдиве свідчення (за надання неправдивої інформації чи приховування правди). За ст. 2 покарання призначається за неправдиву заяву сторін. Згідно ст. 4b відповідальності підлягає свідок чи експерт, який під присягою в судах повідомляє недостовірну інформацію або приховує правду. Покарання за дані злочини призначається у виді штрафу або тюремного ув’язнення. За КК України покарання встановлюється за більшу кількість злочинів проти правосуддя, що вчинюються свідками, перекладачами, експертами або щодо них.

Не менш цікавим в частині встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчинюються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, є і кримінальне законодавство таких країн, як Ізраїль (офіційна назва – «Закон про кримінальне право Ізраїлю», далі – «Закон»), КНР, Республіка Корея, Японія. Все це – азіатські країни. І їх законодавство, в тому числі і кримінальне, має певні особливості, порівняно із кримінальним законодавством країн Європи.

Починаючи аналіз норм кримінального законодавства Ізраїлю, які встановлюють відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчинюються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, відмітимо, що у даному «Законі» є окремий Розділ тет «Завдання шкоди устоям влади і правосуддя», в який включена Глава алеф «Втручання в судочинство» (ст.ст. 236-251) [44]. У ст. 236 «Визначення понять» закріплюється поняття показань свідків, що є, на наш погляд, позитивним надбанням. За неправдиві показання свідка відповідальність встановлюється ст. 237 «Закону» Ізраїлю; кваліфікуючою ознакою даного злочину є вчинення його за вигоду. Ст. 240 встановлює кримінальну відповідальність за суперечні показання свідків, тобто за показання, дані в різних інстанціях, якщо вони суперечать одне одному по відношенню до фактичного питання, і це вчинюється умисно. Кримінально караною є і відмова давати показання або надавати інші докази в судовому процесі свідком. Примушування під час слідства чи посягання на примушування особи не робити заяву чи зробити неправдиву заяву або відмовитися від зробленої заяви тягне кримінальну відповідальність згідно ст. 245. Також примушування під час давання показань свідком, що може полягати у примушуванні чи посяганні на примушування особи не давати показань чи давати неправдиві показання або відмовитися від даних раніше показань, є кримінально караним (ст. 246). Окремою нормою (ст. 249) визначаються кваліфікуючі ознаки злочинів, передбачених ст.ст. 245-246 (вчинення цих діянь злочинцем, озброєним вогнепальною чи холодною зброєю, чи в присутності двох або більше осіб, що зібралися разом для вчинення діяння). Також відповідальність встановлюється за розголошення викривлених свідчень про судове засідання чи засідання комісії по розслідуванню злочинів (ст. 251), призначається покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років (найбільший розмір покарання призначається за діяння, передбачені ст. 249). Отже, відмінності від відповідних статей КК України норм «Закону» Ізраїлю полягає у тому, що кваліфікуючи ознаки визначаються окремими нормами, а покарання вказаний вид злочинів проти правосуддя набагато суворіше.

Розглянемо норми, включені у Главу ХХ «Злочини, пов’язані із неправдивим показанням і знищенням доказів» КК Республіки Корея [208]. Кримінальна відповідальність настає за неправдиве свідчення; за зловмисне неправдиве свідчення свідком, що приніс присягу у законному порядку (ст. 152). Ст. 153 зазначає, що у випадку, якщо особа, що вчинила злочин, передбачений у попередній нормі, зробить добровільне зізнання чи відмовиться від даних нею показань до завершення адміністративної чи кримінальної справи, покарання підлягає пом’якшенню або не призначається взагалі. Кримінально караним є давання неправдивого експертного висновку або неправдивого висновку спеціаліста, або неправдивого перекладу експертом, спеціалістом чи перекладачем, що принесли присягу у законному порядку (ст. 154). За дані злочини призначається покарання у виді каторжних робіт або штрафу. Саме покарання і відрізняє корінним чином статті КК Республіки Корея від статей КК України.

КК КНР також містить спеціальний розділ, в який включені статті, що встановлюють відповідальність за вказані злочини поти правосуддя (§ 2 «Злочини проти судового порядку» Глави 6 «Злочини проти порядку суспільного управління») [200]. Згідно ст. 305 КНР караються свідки, експерти, секретарі, що ведуть протокол, перекладачі, що беруть участь у процесі по кримінальній справі, які умисно дали з обставин судової справи неправдиві показання, склали неправдиві експертні висновки, що викривили протокол, зробили неправильний переклад з наміром завдати шкоди третій особі. Відповідальність передбачена і за перешкоджання даванню свідком показань чи примушування його до давання неправдивих показань шляхом насильства, погроз, підкупу чи іншими способами (ст. 307). Встановлена кримінальна відповідальність за побиття свідка заради зведення з ним рахунків (ст. 308). За всі вказані злочини встановлено покарання у виді позбавлення волі до трьох років, а при обтяжуючих обставинах – від трьох до семи років.

Останнім з досліджених нами зарубіжних кримінальних кодексів, є КК Японії, в якому є Глава 20 «Злочини, що виявляються у неправдивих показаннях» [221]. Кримінально караними є: давання неправдивого показання свідком, якщо він дав відповідно до закону присягу (ст. 169); давання неправдивого висновку чи неправильного перекладу експертом або перекладачем, приведені відповідно до закону до присяги (ст. 171); обставиною, що пом’якшує відповідальність за ці злочини, є зізнання у вчиненні вказаних діянь до того, як по справі, по якій одна із зазначених осіб дала показання, рішення вступило в законну силу чи було накладено дисциплінарне стягнення (можливе пом’якшення покарання або звільнення від нього взагалі) (ст. 170). За вказані злочини призначається покарання у виді позбавлення волі з примусовою фізичною працею терміном від трьох місяців до десяти років.

Дане порівняльне дослідження показало, що відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, передбачена у всіх зарубіжних кримінальних кодексах, а отже досліджувана група злочинів дійсно є суспільно небезпечною. Тому і боротьба з такими злочинними проявами, як посягання на порядок здійснення правосуддя з боку зазначених осіб є одним із найважливіших напрямків кримінальної політики кожної з держав.

Висновки до розділу 1

Провівши дослідження визначення поняття злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, історії становлення відповідальності за вказані злочини та порівняння статей КК України, що передбачають покарання за ці злочини проти правосуддя, із відповідними нормами кримінального законодавства деяких зарубіжних країн, ми прийшли до наступних висновків:

1. На основі аналізу існуючих визначень правосуддя, було зроблено висновок, що правосуддя – це правозастосовна діяльність суду з розгляду та вирішення у передбаченому законом процесуального порядку цивільних, господарських, кримінальних та адміністративних справ, а також конституційного судочинства, та діяльність правоохоронних органів, які сприяють здійсненню судом правосуддя і забезпечують виконання його рішень, а саме: органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та органів, які відають виконанням судових рішень, вироків і призначених покарань.

2. Враховуючи визначення об’єкта злочину, якого ми притримуємося, – охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин, уточнені існуючі поняття і запропоноване власне визначення родового об’єкта злочинів проти правосуддя – це охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин в сфері здійснення правосуддя.

3. На основі визначень поняття правосуддя та родового об’єкту злочинів проти правосуддя, визначено поняття злочинів проти правосуддя – суспільно небезпечні винні діяння, які посягають на охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин в сфері здійснення правосуддя, що полягає у правозастосовній діяльності суду з розгляду та вирішення у передбаченому законом процесуального порядку цивільних, господарських, кримінальних та адміністративних справ, а також конституційного судочинства, та діяльності правоохоронних органів, які сприяють здійсненню судом правосуддя і забезпечують виконання його рішень, а саме: органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та органів, які відають виконанням судових рішень, вироків і призначених покарань.

4. Визначено, що злочини проти правосуддя можна класифікувати, поділивши їх на групи за таким критерієм, як об’єкт посягання кожного із злочинів даного виду. В ході дослідження встановлено, що видовим об’єктом злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, є охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин в сфері здійснення правосуддя, який забезпечує отримання достовірних доказів та істинних висновків по справі.

5. Враховуючи наведені поняття, отримано можливість вперше визначити поняття злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них – це суспільно небезпечні винні діяння, які посягають на охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин в сфері здійснення правосуддя, який забезпечує отримання достовірних доказів та істинних висновків по справі.

6. Періоди становлення відповідальності за вказаний вид злочинів проти правосуддя співпадають з основними періодами історичного розвитку української державності і розвитку законодавства, а саме: період Київської Русі («Руська Правда» в трьох редакціях), період Польсько-Литовської держави (три Литовські Статути), період Руїни і входження України до складу Російської Імперії («Права, за якими судиться малоросійський народ», «Уложення про покарання кримінальні і виправні», «Кримінальне уложення») та період входження України (УРСР) в склад СРСР (Кримінальні кодекси 1922 р., 1926 р. та 1960 р.)

7. Вперше відповідальність свідків за давання неправдивих показань була встановлена у Першому литовському Статуті. Відповідальність експертів та перекладачів, а також за злочини щодо них вперше була встановлена у КК УСРР 1919 р.

8. Встановлення відповідальності за вказаний вид злочинів відповідало потребам суспільства того періоду історичного розвитку, в який діяв той чи інший нормативно-правовий акт. Але, на нашу думку, вітчизняному законодавцю варто було б звернути увагу на те, що у деяких статтях досліджених нормативно-правових актів закріплені обставини, які суттєво зменшували розмір покарання або взагалі виключали кримінальну відповідальність: це ст. 1170 «Уложення про покарання кримінальні і виправні» та ч. 3 ст. 158 «Кримінального уложення». На наш погляд, ретельне вивчення і можливе врахування зазначених у даних нормах обставин і включення їх у чинне кримінальне законодавство України сприятиме вдосконаленню притягнення до кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них.

9. Всі досліджені зарубіжні кримінальні кодекси містять норми про відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчинюються свідками, експертами, перекладачами або щодо них.

10. Кримінальні кодекси Російської Федерації, Республіки Азербайджан, Республіки Казахстан, Киргизької республіки, Латвійської республіки, тобто країн пострадянського простору, встановлюють відповідальність за таку саму кількість злочинів проти правосуддя як в Україні.

11. Усі проаналізовані кримінальні кодекси містять норму (або декілька), яка встановлює покарання за давання неправдивих показань, неправильний висновок або переклад. Але така ознака, як завідомість передбачена тільки у кримінальному законодавстві Російської Федерації (ст. 307), Республіки Азербайджан (ст. 297), Республіки Казахстан (ст. 352), Киргизької республіки (ст. 330), Республіки Молдова (ст. 401), Латвійської республіки (ст. 300).

12. Покарання за злочини проти правосуддя, що вчинюються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, за зарубіжними кримінальними кодексами і КК України корінним чином не відрізняється, окрім того, що за зарубіжним законодавством навіть за некваліфіковані злочини проти правосуддя може бути призначене покарання у виді позбавлення волі.

13. Деякі зарубіжні кримінальні кодекси містять норми що визначають умови пом’якшення або звільнення від покарання чи відповідальності за деякі злочини проти правосуддя: відмова від неправдивих показань до винесення вироку (ст. 462 КК Іспанії та ст. 303 КК Латвійської республіки) виправлення неправдивого покарання (§ 158 КК ФРН); діяльне каяття (§§ 291, 292b, 294, 296 КК Австрії); неправдиві показання, висновок або переклад щодо себе; відмова від неправдивого показання, висновку або перекладу до вступу вироку чи рішення суду у законну силу (ст. 290 та ст. 291 КК Республіки Болгарія); зізнання у вчиненні давання неправдивих показань до того, як рішення по справі вступило в законну силу (ст. 170 КК Японії).

14. Ряд зарубіжних кримінальних кодексів (в основному країн пострадянського простору) встановлює відповідальність за розголошення даних досудового слідства або дізнання (аналогічно до ст. 387 КК України).

<< | >>
Источник: АЛЄКСЄЄВА НАТАЛІЯ ЮНІВНА. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СВІДКАМИ, ЕКСПЕРТАМИ, ПЕРЕКЛАДАЧАМИ АБО ЩОДО НИХ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме 1.3 Відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них за зарубіжним кримінальним законодавством:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. 1.3 Відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них за зарубіжним кримінальним законодавством
  4. ВИСНОВКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -