<<
>>

3.2 Відмежування злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, від суміжних складів злочинів

Аналіз складів злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, на нашу думку, буде неповним, якщо не розглянути питання відмежування їх від інших суміжних злочинів.

Взагалі питання відмежування злочинів в кримінальному праві має дуже важливе значення. Як зазначає М.Х. Хабібуллін, з ним безпосередньо пов’язані правильна оцінка і кваліфікація злочинів [229, с. 86]. А правильна кваліфікація злочинів – це основа дотримання законності і справедливості правосуддя.

Кожен злочин повинен бути кваліфікованим у точній відповідності до закону, який передбачає кримінальну відповідальність за це діяння, і ніякі відхилення від цієї вимоги неприпустимі [170]. Виходячи з цього, кожна кримінальна справа, незалежно від характеру і тяжкості вчиненого злочину, службового та соціального становища обвинуваченого, повинна вирішуватися у точній відповідності до вимог норм кримінального та кримінально-процесуального права. І, звичайно, суди повинні точно і неухильно дотримуватися вимог кримінального законодавства, не допускати засудження осіб, в діях яких відсутній склад злочину, а також випадків неправильної кваліфікації вчиненого і призначення мір покарання без врахування обставин справи і особи винного.

У практиці правозастосування часто трапляються випадки, коли при кримінально-правовій оцінці посягань виникають ситуації, у яких різні склади злочинів характеризуються, з одного боку, низкою спільних ознак, а з іншого – ознаками, що їх відрізняють (відмінними). У теорії кримінального права такі склади злочинів прийнято називати суміжними [122, с. 161].

Питання про кримінально-правову кваліфікацію і розмежування злочинів має велике значення для кримінально-правової охорони прав і законних інтересів держави, суспільства, людини і громадянина. Помилки у кваліфікації злочину можуть спричинити не тільки неправильне призначення покарання, а й незастосування чи необґрунтоване застосування низки інших заходів (застосування чи незастосування амністії, умовно-дострокового звільнення, строків погашення судимості тощо) [121, с.

188]. Слід також зазначити, що від кваліфікації злочину залежить підслідність, підсудність і ряд інших процесуальних наслідків [31, с. 24–32; 101, с. 23–29].

Питання про відмежування одного злочину від іншого виникає тоді, коли ці злочини мають подібні, спільні ознаки. Наявність рис подібності названих злочинів й зумовлює необхідність їх відмежування. У ряді випадків помилки в кваліфікації допускаються внаслідок недостатньої уваги до тих об’єктивних даних, аналіз яких дає можливість належним чином встановити справжні наміри винного.

Слід зазначити, що загальнотеоретичним проблемам кваліфікації злочинів приділено належну увагу у науковій літературі. Її теоретичні основи заклали такі вчені, як Л. Д. Гаухман, А. А. Герцензон, В. М. Кудрявцев, Б. О. Курінов, В. О. Навроцький та інші. Окремі проблеми кваліфікації злочинів розглядали у своїх працях П. П. Андрушко, О. О. Дудоров, М. Й. Коржанський, М. І. Мельник, П. П. Михайленко, М. І. Панов, А. В. Савченко, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, С. С. Яценко та інші відомі вчені.

З огляду на складність та багатогранність аналізованого питання, вважаємо за необхідне зупинитись лише на тих критеріях, що можуть бути покладені правозастосовним органом в основу правильного, науково обґрунтованого відмежування злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, від суміжних злочинів.

У зв’язку з цим, правильне розмежування вказаних злочинів проти правосуддя та інших злочинів має велике значення. Крім того, на нашу думку, не менш важливим є визначення критеріїв відмежування цих злочинів один від одного, тому що від виділення таких критеріїв залежить правильна кваліфікація вказаних злочинів проти правосуддя в кожному конкретному випадку вчинення злочину.

Проведений аналіз ст.ст. 384-387 КК України показав, що дані склади злочинів мають певну «спорідненість» із багатьма іншими злочинами, не лише проти правосуддя. Також певним чином ці злочини мають спільні риси, що ускладнює кваліфікацію вчиненого діяння.

Але поряд із тим, що ці злочини мають спільні ознаки, вони мають певне коло і відмінних рис, які потрібно чітко окреслити.

Отже, спочатку вкажемо, за якими ознаками потрібно розмежовувати злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них. Це питання не потребує, на наш погляд, глибокого аналізу в даному підрозділі, тому що усі ознаки кожного із злочинів проти правосуддя, передбачених ст.ст. 384-387 КК України, були досліджені вище, у попередніх розділах. Тому достатнім буде лише вказати, що ці злочини мають спільного і як вони різняться між собою.

В першу чергу, варто чітко вказати ознаки за якими розмежовуються злочини, передбачені ст. 384 і 385 КК України. У попередніх розділах даного дослідження ми вже визначили елементи вказаних злочинів і виділили їх основні ознаки. Отже, ми лише вкажемо основні ознаки, за якими ці злочини можна відмежувати оди від одного.

Взагалі з приводу розмежування таких злочинів, як давання завідомо неправдивих показань свідком, висновку експертом, перекладу перекладачем (ст. 384 КК України) і відмови свідка від давання показань, експерта від давання висновку, перекладача від здійснення перекладу (ст. 385 КК України), існують декілька думок. Але ми погоджуємося, що для виявлення відмінних рис даних злочинів, потрібно спершу визначити їх спільні ознаки. Так, наприклад, чинить у своєму дослідженні М. Х. Хаббібуллін. Обидва ці злочини, як видно із даного дослідження, мають один і той самий об’єкт посягання. Те саме стосується і суб’єктивних ознак даних злочинів: у обох цих злочинах він спеціальний – лише ті особи, на які законом покладені особливі обов’язки у процесі. Суб’єктивні сторони даних злочинів також є тотожними: як злочин, передбачений ст. 384, так і злочин, передбачений ст. 385, можуть бути вчинені лише з прямим умислом. Отже, залишається лише один елемент складу злочину, характеризуючи ознаки якого у кожному з вказаних злочинів різняться між собою: це об’єктива сторона злочину. Саме ознаки об’єктивної сторони і будуть покладені в основу розмежування злочинів, передбачених ст.

384 та ст. 385 КК України.

Як вказувалося вище, давання завідомо неправдивих показань з об’єктивної сторони виражається у активній дії, а саме у повідомленні органам дізнання, слідства і суду неправдивих відомостей про факти і обставини, що підлягають встановленню по справі, або в умовчанні про них; те саме стосується і висновків експерта та перекладу, здійсненого перекладачем.

Що стосується об’єктивної сторони відмови від давання показань свідком, то зазвичай виражається в бездіяльності, а саме в заяві свідка про небажання давати ним показання, що від нього вимагаються, причому це небажання (відмова) може бути виражене як в усній, так і у письмовій формі; аналогічно можна визначити і відмову експерта від давання висновку та відмову перекладача від здійснення перекладу.

Але проблема розмежування вказаних протиправних діянь на цьому не вичерпується. Залишається питання як кваліфікувати ту чи іншу дію: як давання завідомо неправдивого показання чи як відмову від їх давання. Про це свідчить, наприклад, думка І. С. Власова та І. М. Тяжкової: «відмова буде і тоді, коли свідок, якого викликали до судово-слідчих органів і який не бажав давати показання, заявляє про те, що нічого не знає» [22, с.100]. Але в цьому випадку ми погоджуємося із точкою зору М. Х. Хаббібулліна, який вважає, що таке діяння більше підпадає під ознаки завідомо неправдивого показання, тому що особа не відмовляється давати показання, а неправильно дає відповіді на поставлені їй запитання. Вчений виділяє ще одну знаку відмову від давання показань свідком: відповідальність за відмови від давання показань настає лише тоді, коли свідок знає про факти і обставини, що підлягають встановленню по конкретній справі, тобто предмети доказування [229, с. 99, 100]. А от при даванні завідомо неправдивих показань особа може й не знати цих фактів і обставин. До того ж при відмові від давання показань обов’язково свідок повинен відмовитися їх давати (усно або письмово). Те саме стосується і висновків експерта чи перекладу, здійсненого перекладачем.

При даванні завідомо неправдивого висновку чи перекладу ці особи навмисно викривляють інформацію, а при відмові експерт чи перекладач обов’язково висловлюють свою відмову здійснювати покладені на них обов’язки (усно чи письмово).

Отже, злочин, передбачений ст. 384 КК України, та злочин, передбачений ст. 385 КК України, розмежовуються за об’єктивними ознаками, а саме за ознаками об’єктивної сторони.

Також суміжним із злочинами, передбаченими ст. 384 та ст. 385 КК України, деякою мірою є і злочин, передбачений ст. 386 КК України, який передбачає відповідальність за перешкоджання з’явленню свідка, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку. В першу чергу, зазначимо, що злочин, передбачений ст. 386 КК України, має загальний, а не спеціальний об’єкт злочину. Але також потрібно вказати, в чому полягає різниця між вказаними злочинами за ознаками об’єктивної сторони кожного з них.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 386 КК України, полягає в таки діях: 1) перешкоджання з’явленню свідка, експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасової слідчої та спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України чи дізнання; 2) примушування свідка чи експерта до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять; 3) підкуп свідка чи експерта з метою відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку; 4) погроза вчинити вбивство, насильство, знищення майна свідка, експерта чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, з помсти за раніше дані показання чи висновок. Таким чином, даний злочин може бути схожим на попередньо розглянуті лише у тому випадку, якщо свідок чи експерт під впливом зовнішніх факторів дасть неправдиве показання чи висновок, або відмовиться від давання показання чи висновку.

Але різниця між даванням неправдивого показання (ст. 384) та відмовою від давання показання чи висновком і між злочинними діями (ст. 385), передбаченими ст. 386 КК України полягає в тому, що для кваліфікації таких дій за ст. 386 КК України, вони повинні вчинятися внаслідок зовнішнього впливу (примушування, підкуп тощо).

Отже, злочин, передбачений ст. 386 КК України, відмежовується від злочинів, передбачених ст. 384 та ст. 385 КК України, і за об’єктивними, і за суб’єктивними ознаками, а саме: відрізняється обстановка вчинення діянь, передбачених об’єктивною стороною ст. 386 та за суб’єктом вчинення вказаного злочину.

Визначивши ознаки, за якими розмежовуються між собою злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, переходимо до визначення ознак, за якими розмежовуються вказані злочини проти правосуддя та інші, суміжні з ними злочини. У вітчизняному кримінальному законодавстві є ряд злочинів, передбачених нормами Особливої частини КК України, які мають деякі спільні риси із злочинами проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них.

До таких злочинів можна віднести протиправне діяння, передбачене ч. 2 ст. 372 КК України «Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності», за якою кримінально караним є притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане із штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією. Під іншою фальсифікацією розуміють такі дії, як підкидання у приміщення предметів, нібито здобутих злочинним шляхом, для вилучення їх під час обшуку, фальсифікація речових доказів, фабрикація показань свідків із підробкою їх підписів тощо [135, с. 1245].

Цей злочин має спільні риси із діяннями, передбаченими ч. 2 ст. 384 КК України, яка встановлює відповідальність за завідомо неправдиве показання свідка, завідомо неправдивий висновок експерта та завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем, поєднані із обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині або поєднані із штучним створенням доказів обвинувачення и захисту, а також вчинені з корисливих мотивів.

Розмежування цих злочинів, на нашу думку, слід проводити за суб’єктивними ознаками, а саме за ознаками суб’єкта злочину. Зазначимо, що, як злочин, передбачений ч. 2 ст. 372, так і злочин, передбачений ч. 2 т 384 КК України, мають спеціальний суб’єкт злочину. Але суб’єктом злочину, передбаченого ст. 384 може бути свідок, експерт, перекладач (також потерпілий та оцінювач), а суб’єктом злочину, передбаченого ст. 372 може бути особа, що провадить дізнання, слідчий або прокурор. Отже, різниця між вказаними злочинами полягає у ознаках суб’єкта кожного із них.

Ще одним злочином, який має спільні ознаки із злочинами проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, є примушування давати показання (ст. 373 КК України). Дана стаття передбачає покарання за примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство (ч. 1); за ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою (ч. 2). Даний злочин суміжний із перешкоджанням з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386 КК України), зокрема в частині примушування свідка, експерта до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять. Варто зазначити, що у дослідженнях, присвячених вирішенню проблемних питань, пов’язаних із злочином, передбаченим ст. 373 КК України, зокрема О. О. Вакулик [18], питання суміжності даного злочину із передбаченим ст. 386 КК України не розглядається.

Враховуючи те, що об’єктивні ознаки (об’єкт і об’єктива сторона) вказаних злочинних діянь подібні, розмежовувати їх потрібно за суб’єктивними ознаками. Так як суб’єктивні сторони цих злочинів так само подібні, основні критерії розмежування протиправних діянь, які передбачені ст. 373 та ст. 386 КК України, належать до такого елементу складу злочину, як суб’єкт. Так суб’єктом примушування давати показання (ст. 373 КК України) є особа, що провадить дізнання або досудове слідство. Натомість суб’єкт злочину, передбаченого ст. 386 КК України, – загальний, тобто фізична осудна особа, що досягла віку кримінальної відповідальності. Звичайно, злочин, передбачений ст. 386, може мати і спеціальний суб’єкт, але в залежності від того, який це суб’єкт, злочинне діяння буде кваліфікуватися за сукупністю злочинів або за нормою, спеціальною по відношенню до ст. 386 КК України.

Певною мірою схожі між собою такі злочини, як розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування (ст. 387 КК України) та розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під варту (ст. 381 КК України). На перший погляд відмінності між цими злочинами визначити складно: об’єктивні і суб’єктивні ознаки нібито схожі. Дійсно, схожими є об’єкти, суб’єкти і суб’єктивні сторони вказаних злочинів. Різниця полягає у ознаках об’єктивної сторони кожного із злочинів. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 387 КК України полягає у розголошенні даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь.

Як зазначається у теорії кримінального права України, розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування – це розголошення суб’єктом конфіденційних відомостей про відповідні кримінально-процесуальні дії (результати огляду місця події, обшуку, висновки експерта, показання учасників кримінальної справи, тощо), а також про інші дії посадової особи, яка веде дізнання або досудове слідство, унаслідок чого дані досудового слідства чи дізнання стали відомі хоч б одній людині. Тут же зазначається і наступне: у випадку розголошення відомостей про застосування заходів безпеки особою, попередженою у встановленому законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані, якщо ці дії спричинили шкоду здоров’ю особи, узятої під захист, дії винної особи будуть кваліфіковані за спеціальною нормою – ст. 381 КК України [79, с. 548].

Об’єктивна ж сторона злочину, передбаченого ст. 381 КК України, полягає у розголошенні відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, якщо це спричинило шкоду здоров’ю такої особи. Розголошення полягає в доведенні таких даних до відома осіб, які не мають права на ознайомлення з ними [135, с. 1259].

Отже, розмежовуються злочини, передбачені ст. 381 та ст. 387 КК України за ознаками об’єктивної сторони, а саме за вчиненим діянням. Про це свідчать вказані вище визначення цих елементів складів злочинів кожного із них.

Складності у практиці застосування викликають питання розмежування завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК України) та деяких злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них. В першу чергу цей злочин має спільні риси із даванням завідомо неправдивого показання свідком (ст. 384 КК України).

Як зазначають вчені [229, с. 108], спільним в цих злочинах є об’єкт посягання, яким є порядок суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя, який забезпечує отримання достовірних доказів та істинних висновків по справі. Вчинення дій, передбачених цими нормами КК України, містять загрозу помилки з боку правоохоронних органів або суду, і, як наслідок притягнення невинної особи до кримінальної відповідальності, її засудження та призначення їй покарання [135, с. 1262]. Так само тотожними є і суб’єктивні ознаки. Так, наприклад, завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину так само, як і завідомо неправдиве показання, здійснюється з прямим умислом.

Отже, для розмежування злочинів, передбачених ст. 384 та 383 КК України, залишаються ознаки двох елементів складу злочину. В першу чергу, це об’єктивна сторона, а саме діяння, яке вчиняється злочинцем для досягнення своєї мети. Злочин, передбачений ст. 383 КК України, – це дії, а саме повідомлення відомостей про вчинення злочину, що не відповідає дійсності, тобто або без зазначення особи, або із вказівкою на особу, яка нібито вчинила злочин. Для кваліфікації цього злочину не має значення, яка саме неправдива інформація міститься у такому повідомленні: про закінчений злочин або такий, що нібито готується; про злочин, який взагалі не вчинявся чи про вже вчинений злочин. А завідомо неправдиве показання – це будь-яка інформація, що не відповідає дійсності (недостовірна), про фактичні обставини справи, які мають значення для розслідування кримінальної справи.

Різниця полягає в тому, що неправдиве повідомлення про вчинення злочину стосується лише кримінального судочинства, а от давання завідомо неправдивих показань може стосуватися як кримінального, так і цивільного судочинства. Крім того, завідомо неправдиві показання можуть даватися під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді. Неправдиве ж повідомлення про вчинення злочину вчиняється до цього. Але основною відмінністю в об’єктивній стороні є те, що неправдиві показання можуть даватися в тому випадку, коли про те, що злочин вчинено, вже достовірно відомо.

Але вказані відмінності за об’єктивними ознаками між злочинами, передбаченими ст. 383 та ст. 384 КК України, доповнюються іще й відмінностями за суб’єктом злочину: суб’єкт завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, що досягла віку кримінальної відповідальності (16-ти років); суб’єктом завідомо неправдивого показання є лише особа, наділена спеціальними ознаками – це свідок, потерпілий, експерт, оцінювач, перекладач, тобто в цьому випадку суб’єкт спеціальний.

Таким чином, нами було встановлено, що розмежовувати злочини проти правосуддя, передбачені ст. 383 та 384 КК України, потрібно за ознаками двох елементів складів злочинів, а саме за ознаками об’єктивної сторони (діяння та місце вчинення злочину) та за ознаками суб’єкта.

За об’єктивними ознаками можуть співпадати злочини проти правосуддя, передбачені ст. 396 КК України «Приховування злочину» та ст.ст. 384 – 385 КК України. Об’єкти цих злочинів схожі: вони посягають на порядок діяльності органів досудового слідства і суду, що забезпечує можливість всебічно, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, вжити всі передбачені законом заходи щодо виявлення таких обставин.

Щодо об’єктивної сторони, то саме в її ознаках і полягає відмінність даних злочинів. Ст. 396 КК України передбачає відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Приховування злочину – це активна умисна діяльність, спрямована на те, щоб утаїти від правоохоронних органів та суду факт вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, знаряддя та засоби їх вчинення, сліди чи предмети, здобуті злочинним шляхом, або їх місце знаходження, відомості щодо суб’єктів злочинного діяння, а також не допустити виявлення слідів злочину.

При порівнянні об’єктивної сторони приховування злочину і давання завідомо неправдивих показань, ми можемо сказати, що певна схожість дійсно має місце. Особливо це стосується випадків, коли завідомо неправдиве показання дається з метою виправдання обвинуваченого. Хоча, як зазначають вчені, юридична природа завідомо неправдивого показання, дане на користь винного, фактично нічим не відрізняється від юридичної природи завідомо неправдивого показання, зробленого з метою звинуватити невинного у скоєнні злочину [229, с. 105]. Але при цьому винна особа не вчиняє будь-яких дій по приховуванню злочинців, так само як і засобів та знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом.

Таким чином, різниця між злочинами полягає у предметі кожного з них: для завідомо неправдивого показання предметом є інформація, що не відповідає дійсності (недостовірна), яка міститься у протоколах слідчих та судових дій, висновку експерта, перекладається перекладачем з рідної мови особи, що бере участь у справі, на державну мову та інших документованих носіях; предметом розголошення даних досудового слідства і дізнання (досудового розслідування) є відомості, зібрані у ході провадження попереднього слідства або дізнання і які містяться у протоколах, постановах та інших документах, що є у справі; предметом приховування злочину можуть бути знаряддя, засоби вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, сліди такого злочину, предмети, здобуті злочинним шляхом.

Також відрізняється і місце вчинення кожного із вказаних злочинів: завідомо неправдиве показання може бути вчинене лише під час провадження досудового слідства, дізнання, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасової спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді. Для кваліфікації приховування злочину за ст. 396 КК України місце вчинення даного злочину значення не має.

Крім того, зазначимо, що для кваліфікації злочинних дій за ст. 384 КК України, немає значення тяжкість вчиненого злочину – нетяжкий, середньої тяжкості, тяжкий чи особливо тяжкий. А от покарання за заздалегідь не обіцяне приховування злочину є кримінально караним лише у тих випадках, коли вчинений злочин є тяжким або особливо тяжким.

Стосовно суб’єктивних ознак злочинів, передбачених ст. 384 та ст. 396 КК України, можемо сказати наступне: суб’єктивна сторона обох злочинів характеризується умисною формою вини, причому умисел у обох випадках є лише прямим. Але відмінність полягає у ознаках суб’єктів цих злочинів. Суб’єктом заздалегідь не обіцяного приховування злочину є будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку, тобто в даному випадку суб’єкт – загальний. Суб’єктами же завідомо неправдивого показання можуть бути лише свідок, потерпілий, експерт, перекладач, оцінювач, тобто в цьому випадку суб’єкт – спеціальний.

Таки чином, ми визначили, що розмежування злочинів, передбачених ст. 384 та ст. 396 КК України, повинно здійснюватися за об’єктивними (предмет, власне діяння, місце вчинення злочину) та суб’єктивними (суб’єкт злочину) ознаками.

Так само розмежовуються і такі злочини, як відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків (ст. 385 КК України) та заздалегідь не обіцяного приховування злочину (ст. 396 КК України), за виключенням предмету, тому що злочин, передбачений ст. 385 КК України, є безпредметним (див. підрозділ 2.2).

Що стосується заздалегідь обіцяного приховування злочину, то це означає обіцянку до початку або в процесі вчинення злочину, але до його закінчення приховати особу, що вчинила злочин, засоби, знаряддя, предмети, здобуті злочинним шляхом. Така діяльність не розглядається як злочин проти правосуддя, а кваліфікується за правилами співучасті як пособництво за ч. 5 ст. 27 і відповідною статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за злочин, вчинений виконавцем. Вчинення заздалегідь не обіцяного приховування злочину розглядається як причетність до злочину.

Деякою мірою схожими є ознаки злочину, передбаченого ст. 386 КК України і деяких злочинів, передбачених Особливою частиною КК України, в частині примушування до відмови або до давання завідом неправдивих показання свідком, висновку експертом, перекладу, що здійснюється перекладачем, шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять. До таких статей можна віднести ст. 127 «Погроза вбивством», ст. 132 «Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусу імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби», ряд норм, що встановлюють відповідальність за порушення прав людини і громадянина, ст. 195 «Погроза знищення майна» та інші. Але по відношенню до злочинів, передбачених вказаними статтями КК України, ст. 386 КК України є спеціальною, тому і до відповідальності особа, винна у вчиненні такого злочину, буде притягатися за ст. 386 КК України.

Отже, проведене нами у даному підрозділі дослідження продемонструвало, що злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, мають спільні риси із іншими злочинами проти правосуддя, передбаченими різними нормами КК України. Розмежування вказаних злочинів проводиться як за об’єктивними, так і за суб’єктивними ознаками, властивими кожному із злочинів.

Висновки до розділу 3

Дослідження питань призначення покарання за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, а також відмежування цих злочинів від суміжних їм, проведене у даному розділі, дозволило нам зробити ряд висновків:

1. Санкції кожної із норм КК України, які передбачають відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, є альтеративними: кожна з них містить як мінімум два види покарання.

2. Основним критерієм визначення покарань у санкціях норм Особливої частини КК України є тяжкість вчиненого діяння, виразом якої є суспільна небезпечність кожного із злочинів, передбачених цими нормами.

3. Покарання за злочини одного виду, які мають однаковий ступінь суспільної небезпечності, а також за злочини, суміжні між собою, повинні узгоджуватися і не мати кардинальних відмінностей.

4. Було визначено, що злочини, передбачені ч. 2 ст. 384 та ч. 1 ст. 385 КК України, мають однаковий ступінь суспільної небезпечності, і санкції за ці злочини повинні бути узгоджені між собою. Те саме стосується і злочинів, передбачених ст. 386 та ст. 387 КК України, які також мають однаковий ступінь суспільної небезпечності.

5. У відповідності до запропонованих змін у санкції ст.ст. 384-387 КК України, пропонуємо викласти їх у новій редакції:

Стаття 384 «Завідомо неправдиве показання»

«2. … –

караються обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років»

Стаття 385 «Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків»

«1. … –

караються виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років»

Стаття 386 «Перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку»

«… –

караються штрафом від ста до трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або виправними роботами строком від одного до двох років, або арештом від трьох до шести місяців, або обмеженням волі строком до трьох років, або позбавленням волі строком до двох років»

Стаття 387 «Розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування»

«1. … –

караються штрафом від ста до трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або виправними роботами строком від одного до двох років, або арештом строком від трьох до шести місяців.

2. … –

караються штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі строком до трьох років, або позбавленням волі строком до двох років»

6. Було виявлено, що злочини проти правосуддя, що вчиняються, свідками, експертами, перекладачами або щодо них, мають спільні риси із деякими іншими злочинами, передбаченими нормами Особливої частини КК України. До них відносяться протиправні діяння, передбачені ч. 2 ст. 372 ст. 373, ст. 381, 383, ст. 396, а також деякі злочини, що відносяться до злочинів проти життя і здоров’я (ст. 129, ст. 132, ст. 195). Правильне розмежування і визначення критеріїв відмежування цих злочинів один від одного вказаних злочинів проти правосуддя й інших злочинів має велике значення, тому що від цього залежить правильна кваліфікація вказаних злочинів проти правосуддя в кожному конкретному випадку вчинення злочину.

7. Розмежування злочинів, зокрема і злочинів проти правосуддя між собою та інших суміжних з ними злочинів, здійснюється за об’єктивними (об’єкт та об’єктивна сторона) та суб’єктивними (суб’єкт та суб’єктивна сторона) ознаками.

8. В ході дослідження були виділені ознаки, за якими розмежовуються між собою злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них. Ст. 384 та ст. 385 розмежовуються за ознаками об’єктивної сторони, а саме за ознаками вчиненого діяння; злочин, передбачений ст. 386 КК України, відмежовується від злочинів, передбачених ст. 384 та ст. 385 КК України, і за об’єктивними, і за суб’єктивними ознаками, а саме: відрізняється обстановка вчинення діянь, передбачених об’єктивною стороною ст. 386 та за суб’єктом вчинення вказаного злочину.

9. Були виявлені ознаки розмежування злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, та інших, суміжних з ними злочинів: злочини, передбачені ст. 384 та ч. 2 ст. 372 розмежовуються за ознаками суб’єкта кожного із злочинів; основні критерії розмежування протиправних діянь, які передбачені ст. 373 та ст. 386 КК України, належать до такого елементу складу злочину, як суб’єкт; розмежування злочинів, передбачених ст. 381 та ст. 387 КК України, повинно здійснюватися за ознаками об’єктивної сторони, а саме за вчиненим діянням; розмежовувати злочини проти правосуддя, передбачені ст. 383 та 384 КК України, потрібно за ознаками двох елементів складів злочинів, а саме за ознаками об’єктивної сторони (діяння та місце вчинення злочину) та за ознаками суб’єкта; розмежування злочинів, передбачених ст. 384 та ст. 396 КК України, повинно здійснюватися за об’єктивними (предмет, власне діяння, місце вчинення злочину) та суб’єктивними (суб’єкт злочину) ознаками; розмежування злочинів, передбачених ст. 385 та ст. 396 КК України, повинно здійснюватися за об’єктивними (власне діяння, місце вчинення злочину) та суб’єктивними (суб’єкт злочину) ознаками.

<< | >>
Источник: АЛЄКСЄЄВА НАТАЛІЯ ЮНІВНА. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СВІДКАМИ, ЕКСПЕРТАМИ, ПЕРЕКЛАДАЧАМИ АБО ЩОДО НИХ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.2 Відмежування злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, від суміжних складів злочинів:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. 2.2 Об’єктивні ознаки злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них
  4. Розділ 3 Покарання за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, та відмежування їх від суміжних складів злочинів
  5. 3.2 Відмежування злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, від суміжних складів злочинів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -